Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

§41. ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ: КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ ХVIIVIII ст. ЯК ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА

Літописи є одним із найпоширеніших видів історичних джерел середньовічного та ранньомодерного періоду європейської історії. З поширенням освіти і писемності вони стають і основним засобом передачі історичних знань від покоління до покоління. У вітчизняній історії літописний період накопичення і передачі знань розпочався від «Повісті минулих літ» Нестора Літописця, «Київського літопису», «Галицько-Волинського літопису» і завершується у XVIII ст., коли поступово відбувався перехід до професійної історичної науки як галузі знань.

У XVII-XVIII ст., коли в європейських країнах літописання вже відмирало, в Україні відбувся його сплеск, що пояснюється, з одного боку, героїкою національно-визвольної боротьби українського народу, а з іншого - високим рівнем його освіченості та культурним і суспільно-політичним значенням історичних знань того періоду. Саме тоді з’явилося близько двох десятків коротких і ґрунтовних літописів, які стали називати «козацькими», ця назва часто вживалася як синонім до поняття «українськими». Проте пізніше, та й сьогодні, поняття «козацькі л ітописи» частіше всього стосуються трьох найбільших літописів: Літопису Самовидця, Літопису Самійла Величка та Літопису Григорія Грабянки. Вони мають між собою ряд як спільних ознак (за тематикою, хронологією), так і відмінних (в оцінках деяких діячів, відношенні до народних мас).

Першим у тріаді козацьких літописів називають Літопис Самовидця. Авторство рукопису твору не зазначено. Більшість дослідників вважає, що ним є Роман Онисимович Ракушка-Романовський (бл. 1622-1703), який служив у Ніжинській сотні, був обраний сотником, а потім став полковим суддею, був генеральним підскарбієм (у його відомстві була державна казна), а завершив свою кар’єру у сані священика. Оскільки автор був сучасником, а то й учасником описуваних подій, то й твір названо Літописом Самовидця. Праця охоплює 1648-1702 рр.

У літописі Самовидець описав не тільки події, що відбувалися «перед його очима», але й використав більш ранні літописи, особливо в першій частині свого твору. А знав він, очевидно, багато, бо не тільки займав посади, а й виконував важливі доручення політичного характеру, будучи в складі посольств чи виконуючи місію перемовника від імені гетьмана.

Літопис Самовидця вперше було опубліковано у 1846 р., вдруге - у 1878 р., а втретє - у 1971 р. з ґрунтовною передмовою і коментарями Я.І. Дзири.

Літопис Самійла Велична (1670-1728) є найбільшим з усіх творів цього жанру. Його автор - родом з Полтавщини, отримав освіту в Києво-Могилянській колегії, знав добре латинську, польську і німецьку мови. Він брав участь у Північній війні, в 1705 р. почав службу в Генеральній військовій канцелярії, яку тоді очолював П. Орлик.

Твір С. Величка охоплює період від 1648 по 1700 рр., хоча у довгій назві (на всю сторінку, у стилі бароко) зазначено, що його завершено в 1720 р. Рукопис твору складався із чотирьох томів, останній з яких - це документи XVII ст., але він загубився і до видання не потрапив. Автор у літописі широко використовує офіційні документи (тексти угод, договірні статті всіх гетьманів - від Б. Хмельницького до І. Мазепи, листування), а також історичні твори, козацькі хронічки, щоденник писаря канцелярії Б. Хмельницького Самійла Зорки (правда, деякі дослідники висловлюють сумнів стосовно реальності цієї особи), літературні твори своїх сучасників (поезії, сатиру, памфлети тощо), власні спогади та мемуари своїх знайомих. Перший том Літопису компілятивний, адже автор не міг бути сучасником подій.

Важливо, що Самійло Величко в творі виступає як палкий патріот своєї Вітчизни. На відміну від Самовидця, який негативно ставився до народних мас («черні»), він співчуває пригнобленому народові. Яскраво проявляються і його демократичні погляди. Він із симпатією ставиться до запорожців і кошових отаманів Запорозької Січі, вважаючи її устрій зразком для всієї України. Натомість С. Величко критично ставиться до дій гетьманів як Лівобережної, так і Правобережної Гетьманщини (крім Б. Хмельницького), засуджує політичну боротьбу козацько-старшинських угруповань за владу, коли їх очільники в цій боротьбі спиралися на різні зовнішні сили, прихід яких в українські землі лише сприяв їх розоренню, грабежам і вбивствам населення.

Титул і сторінки з Літопису Самійла Величка

Автор, будучи критичним в оцінках подій і осіб, у той самий час об’єктивно висвітлює самі події і діяльність людей, у хронологічній послідовності викладає події, «розбиваючи» хід розповіді тільки документами, листами, літературними творами. Стиль його мови дещо витіюватий, іноді пафосний. Твір насичений ілюстраціями - портретами, гравюрами міст і фортець, зображеннями представників різних станів, гербів, печаток, хоругв, автографами підписів, схем військових таборів та битв, зброї тощо.

Літопис Самійла Величка мав великий вплив на творчість Т.Г. Шевченка, використовувався українськими письменниками і художниками, які працювали у своїх жанрах над історичною тематикою. У 1991 р. відомий український письменник Валерій Шевчук переклав Літопис Самійла Величка на сучасну українську мову із збереженням колориту часу в мові.

Третім з групи найвідоміших і найбільших літописних творів є Літопис Григорія Грабянки, який називають іноді Літописом гадяцького полковника Григорія Грабянки. Григорій Грабянка (рік народження невідомий - 1734) закінчив Києво-Могилянську колегію, знав (як і всі випускники) кілька мов. Про нього відомо, що військову службу він почав у 1686 р., брав участь в Азовських походах 1695-1696 рр. і Північній війні. Був гадяцьким сотником, полковим осавулом, полковим суддею. Будучи суддею, боровся зі зловживаннями в судах. Брав участь у депутації козацької старшини на чолі з Павлом Полуботком, яка у 1723 р. вирушила до Санкт-Петербурга з проханням скасувати призначену царем Малоросійську колегію. Був ув’язнений, але після смерті царя звільнений. У 1729 р. став полковником. Уже в ранзі гадяцького полковника брав участь у поході генерал-фельдмаршала російської армії Б.Х. Мініха в Крим.

Оригінал твору Г. Грабянки не зберігся, виданий був вперше в 1854 р.

Літопис Григорія Грабянки, написаний у 1710 р., охоплює події в ід найдавніших часів до 1709 р. Розповідаючи про початки козацтва, автор використовував історичні твори польських та українських авторів, у тому числі Літопис Самовидця (зауважимо, можливо, він навіть особисто знав його). Свою мету автор чітко сформулював у передмові до твору: на підставі різноманітних історичних джерел та особистих спостережень викласти історію українського козацтва, показати його чільну роль у національно-визвольній боротьбі за звільнення від іноземного панування та в будівництві козацької держави - Гетьманщини. Автор позиціонує себе як патріот і прихильник збереження автономії України, котру в час написання твору так відверто і свавільно царська влада нищила.

За формою Літопис Григорія Грабянки дуже відрізняється від Літопису С. Величка, він не має витягів з документів та історичних творів, а є історичним літературним твором, яскравим, метафоричним, емоційним, але достовірним у зображенні подій і оцінці діяльності історичних постатей, центральною з яких є особа Богдана Хмельницького - ідеал літописця і патріота. Чесноти автора і літературний стиль його твору, очевидно, й сприяли привабливості Літопису для читачів. Архаїчна для сьогоднішнього читача мова тоді сприймалася освіченими людьми по-іншому. Твір давав читачеві знання історії українського народу і одночасно естетичну насолоду. На сучасну українську мову літопис Григорія Грабянки переклав Р. Іванченко. Твір видано в 1992 р.

Загалом названі козацькі літописи є одночасно історичними творами, історичними джерелами і пам’ятками суспільно-політичної думки України другої половини XVII - першої чверті XVIII ст.

ДОКУМЕНТИ

Яку причину Національно-визвольної війни автор називає основною?

1. Літопис Самовидця

[1648] Початок і причина войни Хмельницького єст єдино од ляхов на православіє гоненіє і козаком отягощеніє.

Тогда бо оних, не хотячи, чого не звикли були, панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами і в городі до хандоження коней старостове держали, в дворах груби, то єст печі, палити, псов хандожити, двори замітати і до інших незносних діл приставляли.

Знову зась которії зоставали козаками реєстровими, а над оними полковникове - шляхта, панове - од гетьмана коронного насиланнії, були, которії б, об їх вольності би намній не дбаючи, але, яко могучи, оних смиряли, легце поважаючи. Плату, которая постановлена була на козаки од короля його милості і Речі Посполитої по золотих тридцять на рок, тоє на себе одбирали, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки обирали і настановляли, але полковники, кого хотіли, з своєї руки, жеби оним зичливими були.

Также полковникове козаков до всякої домової незвичайної роботи пристановляли. В поля зась пойшовши, любо який козак достане у татар коня доброго, того одоймуть. З Запорожжя през поля дикії з рарогом, яструбом, орлом альбо з хортом козака бідного шлють в городи, кому подарок шлючи, якому панові, не жалуючи козака, хоча й би згинув, як не трудно од татар...

І так зараз по Воскресенії Христовом гетьманове короннії висилають войська немалії водою Дніпром у човнах, посадивши посполу з козаками і піхоту нємецькую. А землею, полем посилаєт гетьман Потоцький сина свойого Стефана з комісаром козацьким, з которим войська коронного тисячей шесть, козацького з тими, що у човнах пойшли, єще при комісару тисячей шесть, приказавши оним, жеби ішли просто на Запорожжє до Січі зносити Хмельницького альбо осадити його з войськом. І самі гетьманство з войськами коронними за ними втропи помалу ішли з тяжарами войськовими і піхотами...

Українська література XVII ст. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 184, 186-187.

На боці якого гетьмана симпатії автора літопису?

2. Літопис Самійла Величка

[1667] ...Ті [Польщі. - Авт.] посли з’їхалися, за згодою з російськими повноважними послами, поміж Смоленськом і Мстиславлем, близько річки Городні в селі Андрусові. Вони промешкали там немалий час і приговорили та постановили мир на тринадцять років під корисними умовами для обох монархій; покривджено тільки козаків, оскільки постановлено в тих пактах, щоб низові запорозькі козаки лишались у послушенстві обох монархій - російської і польської; городові козаки, що від Чигрина, аби лишалися під поляками, а що від Переяславля, аби заховувалися під росіянами; Київ було вимовлено відступити в Польську державу. Довершивши цей трактат в Андрусові і закріпивши його 30 січня того ж 1667 року підписами рук та печатками, обидва повноважні посли роз’їхалися додому.

[1672] Карпо Мокрієвич, його військовий генеральний писар, з іншими своїми товаришами провідав (чи праведно, чи неправедно), що Многогрішний начебто почав був чинити таємні кореспонденції з тогобічним гетьманом Петром Дорошенком, знамірюючись, так само як Дорошенко, схилитися під Турецьку державу, і таємно засвідчив про те до монаршого престолу своїм писанням. Тому їхньому свідченню легко повірено і з Москви відразу ж прислано певну якусь особу з монаршим указом до генеральної старшини, щоб видали гетьмана Многогрішного, а на його місце поставили собі іншого гетьмана. На той указ наклепники й недруги, старшина Многогрішного, бувши тому раді, прийшли вночі в Батуринський замок і, заставши вдома свого гетьмана Многогрішного, що був безпечний і не сподівався від них до себе жодної підступності, взяли його й віддали до рук тому посланцеві царської величності. Той, взявши бідного гетьмана і ще кількох значних осіб, його добрих друзів, спровадив їх до Москви. А щоб ліпше доказати про знамірену зраду, поїхав із

тим монаршим посланцем і згаданий його генеральний писар Мокрієвич з товаришами. А коли спровадили його, Многогрішного, до Москви і розглянули вину, то відразу його самого з дітьми заслано до міста Архангельського, а інших до Сибіру і в інші віддалені краї на вічне заслання. А на місце Многогрішного дозволено генеральній старшині, полковникам та всьому цьогобічному Запорозькому війську вибрати собі, як казав і вище, іншого гетьмана...

Того ж року в Казикермені, в турецькому місті над Дніпром, значно плюндрувало морове повітря і вигубило казикерменського бея з усім його домом. Потім і в Запорозькій Січі під осінь те ж таки повітря учинило значну шкоду в Запорозькому війську...

Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. - К.: Дніпро, 2006. - С. 479, 540-541, 610, 625-626.

Як визначає своє завдання автор літопису? Чи повно в літописі відображено побут українського козацтва?

3. З літопису гадяцького полковника Григорія Грабянки

І заради того, щоб славетні звершення їхні під проводом благополучних вождів здійснені, а особливо за Богдана Хмельницького, преславного вождя запорозького,... щоб звершення ці не пішли в забуття, я замислив оцю історію написати на незабудь нащадкам. Я вибирав дещо з щоденників наших воїнів, що перебували у війську, дещо з духовних та мирських літописців, наскільки міг знайти в них щось достовірне, долучав розповіді очевидців, що ще й нині в живих ходять, і їх розповіді підтверджують слова літописців. І хай читач не думає, що я хоч щось додаю від себе, ні - кажу тільки те, про що повідали історики, що підтвердили очевидці, а я тільки зібрав все це і записав...

Відтоді, прославившись у численних битвах, козаки ввійшли в силу і набрали в мужності, привикли до недоїдання, спраги, спеки та до інших незгод просто неба. За харч їм служило звичайне квашене тісто, яке вони варили нарідко і звали соломахою. Стравою своєю були цілком вдоволені, а коли траплялося, що їжа випадала з рибою, або, як козаки кажуть, із щербою, то такий наїдок за найкращу трапезу вважали. Проживають вони в куренях по сто п’ятдесят чоловік, а буває й більше, і всі ото тільки згаданою щойно їжею харчуються. Живе курінь під проводом старшого чоловіка, як правило, у військовій справі найвправнішого, і його шанують і коряться йому, як найстаршому після кошового отамана; але і старші їхні живуть разом із звичайними, і якщо хоч чим скривдять простого, перевершивши своє право, то, так як звичайну сірому, карають на смерть. Злодійство і підступність поміж ними не водиться, а якщо ж трапиться, що хтось візьме путо або канчук, то за це винного вішають на гілці дерева. Кожен має одну або дві одежини. Та коли ідуть походом у турецьку або татарську землю, то беруть дуже велику здобич і везуть назад силу силенну добра всякого. На озброєнні мають самопали, шаблі, келепи, стріли та списи і користуються всім цим так вправно, що і найвправніший польський гусарин або ж рейтар німецький з ними зрівнятися не можуть. Є кінні та піші, і стільки їх, козаків, скільки на Малій Русі люду, і їх зовсім не треба силою збирати, як ото в багатьох чужоземних краях роблять, не треба наймом заманювати; а кине клич старший або полковник який і стільки воїнства збереться, що як трава стане, і з цього приводу добре було сказано турецькому цареві, коли той запитався, скільки козацького війська маємо. «У нас, - сказано було, - царю турецький, що лоза то й козак, а де байрак, то по сто й двісті козаків там». І всі вони в січі незмірно хоробрі...

...Це була людина [Б. Хмельницький. - Авт.] воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень, ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну. Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався в бій і останній повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі, бо, відійшовши від військових справ та ученій, повністю зайнявся собою. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив (про це мовилось уже), то зовсім би міг знищити Польщу...

Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. - К.: Дніпро, 2006. - С. 883, 885, 896, 921, 931-932.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що означає поняття «козацькі літописи»?

2. Який з літописів є найповнішим?

3. Що об'єднує авторів козацьких літописів?

4. Який з літописів ви вважаєте найбільш вірогідним джерелом інформації про події другої половини XVII - початку XVШ ст.?

5. Чому всі автори літописів закінчували виклад подій початком XVIII ст.?

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ «УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в 20-90-х роках XVIII ст.»

1. Перша Малоросійська колегія була скасована царським урядом, тому що...

А на Лівобережній Україні було відновлено інститут гетьманства

Б до складу Російської імперії включено Правобережну Україну

В російські війська знищили Нову Січ Г завершилася ліквідація автономного устрою Лівобережної України

2. Коли територія Східної Галичини опинилася у складі Австрійської імперії?

А у 1772 р.

Б у 1775 р.

В у 1793 р.

Г у 1795 р.

3. На могилі якого діяча викарбовано ці рядки?

Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого атамана казаков бывшей некогда Запорожской грозной Сечи, сосланного в сию обитель в 1776 году на смирение. Будучи освобожден, сам не пожелал оставить обитель, в коей обрёл душевное спокойствие.

А І. Сірка

Б К. Гордієнка

В І. Брюховецького

Г П. Калнишевського

4. У якому місті відбувалися події, про які йдеться в уривку із джерела?

Невдовзі козаки під командуванням Івана Гонти, які охороняли місто, перейшли на бік повсталих... Місто було взято... Гайдамаки вчинили страшний погром, перебивши майже дві тисячі шляхтичів, корчмарів, орендарів, уніатських ченців, учнів василіанської школи.

А у Білій Церкві

Б в Умані

В у Черкасах

Г у Барі

5. Укажіть ім’я найвідомішого ватажка опришківського руху XVIII ст.

А У. Кармалюк

Б О. Довбуш

В Л. Кобилиця

Г М. Штолюк

6. Установіть хронологічну послідовність подій

1. а) «Рішительні пункти»

б) Подорож імператриці Єлизавети в Україну

в) Указ Петра І про заборону друкувати книжки українською мовою

г) Турбаївське повстання

2. а) Коліївщина

б) Указ Петра І про створення Малоросійської колегії

в) Другий поділ Речі Посполитої

г) Заснування Нової Січі

3. а) Гетьманування Данила Апостола

б) Діяльність «Правління гетьманського уряду»

в) Обрання гетьманом І. Скоропадського

г) Остаточна ліквідація гетьманства на Лівобережній Україні

7. У яких уривках історичних джерел йдеться про події Коліївщини?

1. Бунт в Україні та Подоли селян із гайдамаками слід вважати наслідком Барської конфедерації, оскільки той фанатизм католиків викликав у наших єдиновірних [православних] жорстокий супротив.

2. Того ж року козак Наливайко, зібравши військо козаків, перш за все об’явився був на Поділлі, у Волохах, вдерся в Турецькі землі, потім, повертаючись до Польщі, сплюндрував маєтки пана Калиновського.

3. Цього року... пішов до Умані Залізняк, де зібралося людей із рушницями чоловік до тисячі, а ...уманський сотник І. Гонта..., прибувши до Залізняка, оголосив, що він має козаків до чотирьохсот.

А 1, 3

Б 1, 2

В 2, 3

Г 1, 2, 3

8. Про якого діяча йдеться в уривку з джерела?

Протягом усього життя вивчав Біблію, вважаючи, що в книзі зашифрована мудрість багатьох поколінь. Тому свої твори писав на теми афоризмів з Біблії, намагаючись розкрити їхній символічний зміст. На цій основі розробив учення про дві природи - видиму й невидиму, що є в кожній речі чи явищі, та три світи - це Всесвіт, Біблія, Людина.

9. Охарактеризуйте розвиток освіти та науки в Україні у XVIII ст.

10. Охарактеризуйте розвиток мистецтва у XVIII ст.

11. Які українські території були приєднано до Російської та Австрійської імперій унаслідок трьох поділів Речі Посполитої?

12. Яким чином освоювалися території півдня України у другій половині XVIII ст.?