Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

§27. СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА ТА ЗАПОРОЗЬКА СІЧ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

1. Що являли собою південно-східний кордон Київської держави і пізніше Дике Поле?

2. Звідки починалася Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького?

Перша хвиля колонізації Слобожанщини

Відмінну від інших земель історію мала Слобідська Україна (Слобожанщина). Нині це землі Харківської, Сумської, частини Донецької і Луганської областей, Воронезької і Курської областей Росії.

У добу Київської держави це була її окраїнна територія, населення якої займалося господарством і несло сторожову службу. Під час монголо-татарської навали ці землі були спустошені і стали частиною так званого Дикого Поля. Уряд Московської держави, прагнучи закріпити ці землі за собою і захистити населення, будує укріплені лінії із замками й фортецями («засіки»). З розширенням кордону на південь тут поселяються втікачі-невільники та прикордонна сторожа. Сторожову службу в XVI ст. виконували переважно українські козаки, загони яких не лише давали відсіч нападам татар, але й за завданням царя чи з його дозволу самі ходили в походи проти них.

З другої половини XVI ст. українські переселенці брали активну участь у заснуванні міст. Так, існують документи про будівництво «черкасами» й «дніпровськими козаками» міста Цареборисова (період правління Бориса Годунова). Ці ж «черкаси» були й сторожовим гарнізоном міста.

Більш активне переселення українців на Слобожанщину припадає вже на 30-ті роки XVII ст. Це було спричинено зростанням небезпеки з боку татар, а також поразкою українських козаків у повстаннях 1630-х років, яка змушувала не лише їх, а й представників інших станів українського суспільства переселятися разом із сім’ями, майном та худобою на Слобідську Україну.

Одним із перших переселенців був гетьман Яцько Острянин, керівник козацько-селянського повстання 16371638 рр. Після поразки повстання він зі своїм полком (понад 1000 козаків) поселився на Слобожанщині. До нього приєдналися сім’ї козаків, селяни, міщани. Усі вони поселилися біля Чугуєва. А незадовго до приходу Я. Острянина тут вже осіли дві тисячі українців.

Українська селянка

Царський уряд всіляко підтримував українських козаків, селян і міщан. Адже це були здебільшого відважні воїни, котрі мали великий досвід у боротьбі з татарами. Тому й вимоги Польщі повернути їй підданих залишалися без уваги.

Управління

Переселенці утворювали окремі слободи або осідали в містах - Білгороді, Курську, Валуйках, Воронежі, Єльці, Карачеві та ін. Тут вони проживали поряд з московським людом. Якщо в місті було багато переселенців-українців, то вони створювали окрему слободу («черкаську»). На чолі української общини стояв отаман, якому підпорядковувалися сотники, а сотникам - десятники. Тобто управління тут було організоване за козацьким зразком. Контроль над переселенцями здійснював воєвода, призначений царським урядом.

Кожен, хто ставав на царську службу, складав присягу в Путивлі, де втікачів-українців розподіляли по місцях поселення. Переселенцям давали хліб і гроші на облаштування помешкання, а також зброю й боєприпаси. Людям служилим, крім земельних наділів, призначалася щорічна платня.

Отже, українські переселенці, найактивнішу частину яких становили козаки, заселили майже всі безлюдні степи Дикого Поля, колонізуючи південні рубежі Московської держави й захищаючи їх від агресії з півдня.

Друга хвиля колонізації

Після Білоцерківського миру 1651 р. почалася друга хвиля переселення українських козаків, селян і міщан на Слобожанщину. Царський уряд прихильно ставився до переселенців, котрі своїми слободами утворювали нову оборонну смугу на півдні держави. Під поселення відводилися вільні землі. Переселенцям дозволялося зберігати свій козацький устрій та внутрішню автономію. Так виникли нові міста - Суми, Харків, Охтирка, Лебедин, Чугуїв - і велика кількість слобід. Воєнно-політичні події кінця 50-х - початку 60-х років XVII ст. в Україні посилили цю міграцію на схід. 1652 р. козацький полковник Іван Дзиковський з двома тисячами сімейних козаків (всього 4269 осіб), прийшовши з-під Острога на Волині, заснував місто Острогозьк. Через два роки 1387 українських переселенців заснували Охтирку, прибувши сюди з усім своїм господарством і худобою.

Молчанський монастир у Путивлі. ХУІ-ХІХ ст.

Переселялися, як правило, люди молоді й енергійні, здатні воювати й господарювати. Проте масовий відтік населення із знекровленої боями центральної України послаблював сили повстанців у визвольній боротьбі. Унаслідок переселення на Слобожанщині виникло 5 полків: Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський. Серед новоприбульців були й росіяни. Наприкінці XVII ст. тут уже проживало 100 тис. українців і 20 тис. росіян.

Устрій Слобожанщини

Полк як адміністративно-територіальна й військова одиниця поділявся на сотні. На чолі полку стояли довічно обрані козаками полковник і старшина (обозний, суддя, осавул, хорунжий, два писарі). Сотника обирала полкова старшина, а він призначав сотенну старшину. Слобожанщина не зовсім була схожа на Гетьманщину. Однак, як і там, полковникові належала вся адміністративна, судова й військова влада в полку. Полковник намагався утримати в своїх руках цю посаду. Тому від утворення полків до їхньої ліквідації в другій половині XVIII ст. на цій посаді перебувало всього 26 полковників з восьми старшинських родів (Донцових, Кондратьєвих, Лесевицьких та ін.). Це пояснюється тим, що вони були засновниками своїх полків. Вони підпорядковувалися білгородському воєводі. У полкових містах перебували представники царської адміністрації.

Юридичною основою існування полків були царські жалувані грамоти, які надавали право козацького устрою, свободу від податків, право вільної торгівлі й винокуріння.

Основною функцією слобідських полків була оборона від татар. Але уряд використовував їх і для інших воєнних акцій, зокрема для придушення своїх супротивників на Гетьманщині. Вони ходили в Чигиринські (1677-1678) і Кримські (1687, 1689) походи, брали участь в Азовському (1696) та інших походах.

Стани. Землеволодіння. Повинності

Привілейованим станом на Слобожанщині були козаки. Пізніше їх поділили на виборних, які могли відбувати військову службу за власний кошт, і підпомічників - бідних козаків, котрі допомагали виборним. Бідні козаки надавали худобу й підводи для воєнних походів, були погоничами, заготовляли харчі й фураж,

Знатна українська панна

Козачка. Художник С. Васильківський

працювали в господарстві виборного козака, доки той перебував у поході. Кількість підпомічників разів у п’ять перевищувала число виборних.

Селяни, зазвичай переселенці, залишалися у своєму стані посполитих. Вони намагалися не селитися на «вільних військових землях», бо це вимагало виконання військових повинностей, тобто перетворювання їх на козаків. Тому вони здебільшого поселялися на землях козацької старшини й заможних козаків. Селяни сплачували податки до царської казни, відбували певні повинності й мали право переходу, будучи вільними, а не кріпаками.

Права міщан були подібні до прав селян. Вони проживали в містах поруч із козаками й посполитими, займалися хліборобством, ремеслами й торгівлею. З попереднього місця проживання міщани перенесли на Слобожанщину цеховий устрій. 1685 р. у Харкові було вже п’ять ремісничих цехів.

Необмежені можливості у своїй діяльності мало й православне духовенство. Деякі монастирі на Слобожанщині виникли ще до масового переселення сюди українців (Святогірський). Почали діяти жіночі та чоловічі монастирі. Вони мали великі земельні угіддя, на яких оселялися прийшлі селяни. При монастирях створювалися школи, у яких навчалися діти представників різних станів.

При заснуванні нових міст і слобод, окреслювалися межі їхніх володінь. Залежно від кількості людей кожному поселенцю відводилася ділянка лісу й сіножаті. Згодом міста в цілому та окремі заможні поселенці закріплювали за собою землю жалуваними грамотами або дозволами бєлгородських воєвод.

Оскільки вільних земель було багато, козацька старшина мала змогу розширювати свої володіння. Вона засновувала нові слободи, обіцяючи поселенцям пільги щодо повинностей на певний термін. Так, І. Сірко заснував слободу Артемівку, у якій поселив 20 сімей. Свої поселення мали й російські офіцери, яким цар давав землю у власність. Вони поселяли тут не тільки новоприбулих, а й своїх кріпаків, яких переводили з інших маєтків. Це прискорювало поширення на Слобожанщині кріпацтва.

Робота в групах: Знайдіть спільне й відмінне в адміністративно-територіальному устрої і становій структурі Гетьманщини і Слобожанщини.

Степан Разін і Україна

У 1670 р. на Слобідську Україну поширилося селянсько-козацьке повстання під проводом Степана Разіна, що вибухнуло на сусідньому Дону. У ніч на 9 вересня загін повсталих донських козаків підійшов до Острогозька. Острогозький полковник І. Дзиковський таємно від воєводи впустив їх у місто. Він знав, що козаки його полку прихильно ставляться до разінців. Разінці, діючи спільно з острогозькими вартовими козаками, заарештували воєводу Мезенцева, приказного І. Горєлкова й митних відкупщиків.

Повстання поширилося на міста Ольшанськ і Коротояк, але воно швидко було придушене військами білгородського воєводи Г. Ромодановського. Цар наказав воєводі спіймати учасників повстання і «велети казнити смертью». 29 вересня 1670 р. спійманого І. Дзиковського й чотирьох його соратників розстріляли. Його дружині Євдокії відрубали голову, а чотирьох дітей полковника відправили до Сибіру. Багато козаків-повстанців повісили вздовж р. Тиха Сосна.

Однак розправа з повстанцями не зупинила повстання, яке охопило вже Маяцьк, Цареборисів, Зміїв, Балаклію, Чугуїв, Мерефу та інші міста. Досить активно діяв загін соратника С. Разіна - Олексія Хромого, опішнянського козака з Полтавщини. У листопаді 1670 р. на Слобожанщині відбулися вирішальні бої між повстанцями та урядовими військами, які завершилися придушенням повстання.

Участь запорожців у політичних подіях на Гетьманщині

Від часу свого виникнення Запорозька Січ була укріпленим козацьким табором, охоронцем державного кордону та надійним притулком для селян-утікачів і повстанців. Тут почалась Національно-визвольна війна. Коли ж воєнні дії розгорнулися по всій Україні, Запорожжя на певний час втратило свою політичну роль і відійшло на другий план, підтримуючи ті чи інші політичні угруповання. 1652 р. запорожці перенесли свою столицю у більш зручне й захищене місце - на острів Чортомлик (поблизу сучасного с. Капулівка на Нікопольщині). З опису 1672 р. видно, що це вже було могутнє укріплене поселення.

Запорожці вважали себе незалежними від влади гетьманів, хоча й впливали на хід подій у Гетьманщині. Так, у 1654 р. на Переяславській раді запорожців не було. У 1663 р. запорожці прибули в Ніжин на Чорну раду і навіть зуміли провести в гетьмани свого кандидата - І. Брюховецького. У 1672 р. вони зробили спробу повторити свій успіх, пропонуючи в гетьмани кошового отамана І. Сірка. Але його популярність серед козацьких мас, рішучість і запальність не влаштовували ні московський уряд, ні козацьку старшину. Більше того, І. Сірка заарештували й відправили до Тобольська. Після цього Запорозька Січ уже не втручалася у вибори гетьмана.

Коли за оволодіння Україною боролися різні держави, Запорозька Січ не мала стабільної політичної орієнтації. Серед запорожців одночасно існували різні політичні угруповання. Іноді запорожці відігравали навіть деструктивну роль у подіях, тоді як важкий процес державного будівництва вимагав єдності сил. Ця суперечність найяскравіше виявлялася в діяльності хороброго полководця, кошового отамана Івана Сірка.

Кошовий отаман Іван Сірко

Ще молодим І. Сірко ходив у морські походи, у 1646 р. разом з Б. Хмельницьким перебував у Франції, де брав участь у битві під Дюнкерком, пізніше - у Національно-визвольній війні. Разом із запорожцями в 1654 р. він не присягнув цареві, але виступив проти І. Виговського і П. Тетері через їхню пропольську політику. Після Андрусівського перемир’я 1667 р. перебував у антимосковській опозиції, водночас ведучи воєнні дії проти татар.

У 1667-1668 рр. І. Сірко з родиною жив у слободі Артемівці (біля Мерефи), потім був обраний харківським полковником і брав участь у повстанні на Слобожанщині проти свавілля царської адміністрації. Потім знову перейшов на Запорожжя і продовжував боротьбу з турецько-татарською агресією. Лише за один рік він здійснив чотири походи в Крим. У 1672 р.

Запорожець. Художник А. Монастирський

Запорожці пишуть листа турецькому султанові. Художник І. Рєпін. 1889-1896 рр.

І. Сірко претендував на гетьманську булаву, але козаки обрали І. Самойловича. Тоді супротивник І. Сірка полтавський полковник Ф. Жученко схопив його і видав царській владі. На вимогу запорожців і польського короля Яна III Собеського, котрий наполягав на звільненні І. Сірка, та у зв’язку із зростаючою загрозою наступу Оттоманської Порти на володіння Московії й Польщі, царський уряд був змушений звільнити його. Повернувшись із заслання, І. Сірко здійснив кілька походів на турецькі фортеці Аслам-Кермень та Очаків. Турецький султан видав спеціальний фірман (указ), у якому розпорядився молитися в мечетях про загибель І. Сірка. Татари називали його «шайтаном».

1674 р. війська турецького султана Магомета IV і кримського хана напали на Запорожжя, але були розбиті. Навесні наступного року запорожці та їхні союзники - донські козаки й калмики - ущент розбили турецьких яничарів і ханські орди, які напали на українські землі.

Із цими подіями пов’язаний знаменитий літературний твір - сатиричний лист запорожців турецькому султану, що послужив сюжетом для картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Лист запорожців турецькому султанові

«...Ти - шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар, що голою с...ою їжака не вб’єш. Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська

ми не боїмося, землею і водою будемо биться з тобою... Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден ти матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за це ось куди нас!»

У наступні роки І. Сірко також здійснював блискучі бойові походи, що стримували агресію на українські землі. Востаннє І. Сірко вирушив у похід 1680 р., і того самого року 1 серпня він помер. Поховали його біля сучасного с. Капулівка на Дніпропетровщині. Він став героєм багатьох переказів, народних дум, пісень, художніх творів.

Під егідою двох держав

Андрусівське перемир’я 1667 р. визначило непевне становище Запорозької Січі (до 1686 р.), бо вона повинна була водночас служити польському королю і московському цареві. Претензії обох держав на Запорожжя свідчили про його значення, насамперед у боротьбі проти турецько-татарської агресії. Ця роль Запорожжя яскраво проявилася в 70-80-х роках XVII ст., коли спустошувалися й загарбувалися українські землі. Під час битви за Чигирин 1677-1678 рр. запорожці брали активну участь в організації відсічі ворогові.

Через запорозькі землі проходив один із чотирьох шляхів набігів татар і турків на українські землі, тому запорожцям часто доводилося вступати в битви з ворогами.

Під час морських походів запорожці невеликими загонами відволікали на себе значні воєнні сили противника. Вони разом із козаками Семена Палія взяли участь у знаменитій битві з турками під столицею Австрії Віднем 1683 р.

Юрій Кульчицький

У битві під Віднем особливо уславився козак Юрій Кульчицький, уродженець м. Самбора на Львівщині, про подвиги якого писали тогочасні європейські газети. Знаючи турецьку мову (колись був у полоні), Ю. Кульчицький, який на той час перебував у Відні у своїх купецьких справах, кілька разів пробирався у ворожий табір і повертався назад із важливими розвідувальними даними. Отримавши після перемоги трофейні турецькі вози з кавою, Кульчицький відкрив у Відні першу в Європі кав’ярню і навчив європейців вживати цей напій. Після смерті в столиці Австрії йому було споруджено бронзовий пам’ятник.

Заселення Запорозьких Вольностей

У другій половині XVII ст. устрій козацької республіки залишався таким самим, як і в попередній час. Продовжувався інтенсивний процес

заселення й господарського освоєння Запорозьких Вольностей. Цьому не могли перешкодити навіть руйнівні воєнно-політичні події на українських землях. Приплив утікачів з окупованої Польщею Правобережної України значно збільшився. Та й сусідня Гетьманщина постачала Запорожжю невдоволених своїм життям козаків, селян і міщан.

На запорозьких землях з’являються нові козацькі займища, слободи, містечка, жителі яких, підпорядковуючись січовій владі, займалися землеробством, рибальством, мисливством, торгівлею. Уже тоді існували козацькі зимівники - господарства заможних козаків, у яких використовувалася наймана праця, бо кріпацтва на Запорожжі ніколи не було. Запорожці торгували з прикордонними українськими землями переважно рибою й сіллю, яку добували в Прогноїнських озерах.

1656 р. Кіш Запорозький запровадив у с. Старі Кодаки берегову варту козаків-лоцманів, які повинні були сплавляти й проводити через Дніпрові пороги каравани торговельних суден, а також воєнні струги, плоти тощо.

Участь у війнах

У воєнних зіткненнях і боротьбі старшинських угруповань за гетьманство претенденти намагалися заручитися підтримкою Запорозької Січі, як і царський уряд у війнах проти різних держав. Під час Кримських походів запорожці також взяли в них активну участь, здійснюючи й самостійні воєнні операції у кримському напрямку. Однак запорожці були зацікавлені в мирних відносинах з Кримом, бо на пограниччі з ним вони займалися добуванням солі, рибальством, вели активну торгівлю з татарами і турками.

Низове Військо Запорозьке взяло участь і в азовсько-дніпровських походах 1695-1696 рр., козаки були добрими розвідниками, блокували шляхи для відступу ворога, залишалися у складі залоги у здобутих фортецях тощо. Ситуація змінилася з укладенням мирного договору між Росією та Османською імперією в 1700 р.

Робота в групах: Наведіть аргументи за і проти окремішнього існування Запорозької Січі як державно-політичного утворення, незалежного від Гетьманщини.

Тривоги й турботи кінця століття

Кінець XVII ст. для Запорозької Січі був дуже напруженим і тривожним. Занадто багато справ турбували кошову старшину й козацьку голоту (сірому). Прибулі з Гетьманщини козаки скаржилися на зростання тиску з боку старшин-землевласників, котрих козаки називали дуками. Запорожці були невдоволені політикою гетьмана І. Мазепи, зокрема, тим, що він, виконуючи розпорядження царя, будував на запорозьких землях фортеці: Кам’яний Затон на Дніпрі (навпроти Січі), «городки» на р. Самарі, поблизу козацького Пустинно-Миколаївського монастиря. Необхідність їх спорудження цар і гетьман пояснювали загрозою турецько-татарської агресії. Проте запорожці вбачали в них загрозу для себе. Значні воєнні гарнізони фортець грабували монастирські й козацькі пасіки, вирубували дерева тощо.

Невдоволенням запорожців гетьманом Мазепою, котрий, на їхнє переконання, сліпо виконував волю царя, вирішив скористатися авантюрист Петрик (Петро Іваненко). Цей полтавський козак у 1692 р. прибув на Січ і став підбурювати запорожців на похід проти І. Мазепи. Хоча в нього й знайшлися прихильники, але в цілому запорожці не підтримали Петрика. Неспокійне Запорожжя наближалося до трагедії 1709 р.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Визначте на карті межі Слобідської України.

2. Чому саме на Слобожанщину було спрямовано основний потік українських переселенців наприкінці XVI - у XVII ст.?

3. Що ви знаєте про Святогірський монастир?

4. Чому за Андрусівським перемир'ям 1667 р. Запорозька Січ підпорядковувалася одночасно царю і королю?

5. Що ви знаєте про долю могили І. Сірка?

6. З кого змалював Ілля Рєпін образ запорозького писаря на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»?

1. Чому на підпорядкованій самодержавній Московській державі Слобожанщині існував полково-сотенний устрій?

2. Чи існує зв’язок між діяльністю кошового отамана І. Сірка і народною легендою про козака-характерника?

Ключові поняття та постаті: Чортомлицька Січ, Іван Сірко, козацький зимівник, кошовий отаман, дніпрові лоцмани.

ДОКУМЕНТ

Визначте за документом ставлення запорожців до І. Сірка. Про похорон кошового отамана Івана Сірка Того ж літа (1680), 1 серпня, преставився від цього життя у своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Його припроваджено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім Низовим Запорозьким військом у полі за Січчю...

Поховано його знаменито 2 серпня з превеликою гарматною і мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той їхній справжній і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях, було то на різних місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир... Його все військо дуже любило і за батька свого шанувало. Поховавши ж його, як вище казав, з жалем, висипали над ним значну могилу і поставили на ній кам’яного хреста із належним написом його імені і справ.

Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - Т. 2. - С. 265.

Сільськогосподарська культура кукурудза з’явилася в нас на початку XVII ст. завдяки Колумбу, який привіз її в Європу, де вона дуже швидко набула поширення. Її назва подібна до румунського слова «кукуруц» (ялинова шишка).