Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

§26. ПРАВОБЕРЕЖНА ГЕТЬМАНЩИНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст. ВІДРОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА

1. За яких обставин і коли Правобережна Україна знову потрапила під польське панування?

2. Коли і чому гетьман П. Дорошенко відмовився від гетьманства?

«Тогобічна Україна»

На початку 60-х років XVII ст. унаслідок складних воєнно-політичних подій утворилися два гетьманські уряди, які територіально існували по обидва боки Дніпра. Протягом півстоліття в офіційних документах та літописах з’явилася нова термінологія: «цьогобічна Україна», «тогобочна Україна», «той бік Дніпра», «польська сторона Дніпра», «Чигиринська Україна» та інші. Оскільки протягом 1663-1714 рр. (з перервами) на Правобережній Україні існував полково-сотенний адміністративний та гетьманський устрій, діяло козацьке право, дослідники вважають обґрунтованим паралельно з терміном «Правобережна Україна» вживати термін «Правобережна Гетьманщина».

Становище правобережних українських земель

Після Андрусівського перемир’я значна частина українських земель залишилася у складі Речі Посполитої, що остаточно було закріплено умовами «Вічного миру» 1686 р., і складала чотири воєводства - Київське, Волинське, Брацлавське й Подільське. Унаслідок запеклої боротьби різних держав за Правобережжя ці воєводства були спустошені й майже обезлюднені. Літописець Самійло Величко пише про становище цих земель на початку 80-х років XVII ст.: «Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і в князівство Руське, до Львова, Замостя, Бродів і далі подорожуючи, бачив я багато городів і замків безлюдних і пусті вали...».

Запустіння українських земель та потреба їх господарського освоєння змушували польських й українських магнатів і шляхту оголосити слободи з тривалими пільговими термінами для поселенців, що сприяло заселенню краю. Магнати Потоцькі, Сапєги, Конецпольські, Ясинські, Радзивілли, Любомирські та інші володіли на Правобережжі величезними маєтностями. Щодо панщини селяни отримали деяке послаблення, але становище ускладнювали релігійні конфлікти.

Герб Миколи Радзивілла Чорного

Політика лівобережних гетьманів стосовно Правобережжя

Становище Правобережної Гетьманщини в останній чверті XVII ст. залежало від співвідношення сил між Річчю Посполитою, Московською державою, Османською імперією і залежним від неї Кримом. Ворогуючи між собою, вони сходилися в одному - прагненні не допустити існування козацької держави. Після польсько-турецької війни 1673-1676 рр. Правобережжя було поділено між Річчю Посполитою і Османською імперією з офіційно встановленим кордоном у 1680 р.

Потім почалася російсько-турецька війна 1676-1681 рр., яка призвела до повного виснаження економічних і людських ресурсів Правобережжя. За Бахчисарайським миром 1681 р. Середнє Подніпров’я від Дніпра до Південного Бугу повинне було залишатися незаселеним. Колись багатий край, територію, де за Хмельницького було ядро Української козацької держави, сусіди-агресори перетворили на пустелю. «Вічний мир» закріпив таке становище «Задніпровських місць». Жителів було зігнано із цієї території, а в подальшому такі акції здійснювалися періодично, бо люди, перегнані на Лівобережну Гетьманщину, стихійно поверталися на рідні місця. Гетьмани намагалися вирішити долю Правобережжя, заявляючи про своє історичне право на них. Але протистояти політиці цілої групи держав вони не могли.

За Карловицьким договором 1699 р. Річ Посполита відібрала у турків захоплені ними ще в 1672 р. правобережні українські землі. Польський уряд вважав непотрібним існування на Правобережжі козацтва. Спроба його ліквідувати стала головною причиною козацького повстання в 1702-1704 рр.

Робота в групах: Ви представник однієї з країн (Річ Посполита, Московське царство, Османська імперія, Кримське ханство). Чому ви були зацікавлені в ліквідації козацької держави на Правобережжі?

Правобережна Україна в планах великих держав

Гетьмани І. Самойлович, а потім І. Мазепа робили спроби повернути Правобережжя під свою булаву. І. Самойлович називав себе «гетьманом обох сторін Дніпра». У документах тієї доби є твердження гетьмана, що «земля на тій стороні Дніпра українська». Він протестував проти укладення «Вічного миру» 1686 р., прохаючи царя відкласти справу про підпорядкування Правобережжя Речі Посполитій. Унаслідок цього в тексті договору щодо Правобережжя зроблено припис «допоки про те не учиниться достатній договір і постанова». Активність гетьмана в цьому питанні ускладнювала відносини Московської держави з Польщею і була однією з причин скинення його з гетьманства.

Гетьман Іван Мазепа, маючи таку ж мету щодо повернення Правобережної України, намагався діяти іншими методами: не вступати в конфронтацію із царським урядом, а впливати на нього. Він підтримував стосунки з правобережним полковником Семеном Палієм, що передбачало за сприятливих обставин об’єднання України. Але несприятлива політична ситуація початку XVIII ст. і залежність дій гетьмана від московської дипломатії зробили неможливим повернення втраченого Правобережжя під гетьманську булаву.

Правобережне козацтво під владою двох держав

Захоплення турками Поділля у 1672 р., а незабаром відмова П. Дорошенка від гетьманства призвели до того, що козацтво намагалися використати в протистоянні між собою Османська імперія і Річ Посполита. Менш ніж за десять років турки змінили кілька гетьманів, а в підсумку віддали контрольовану ними територію у підпорядкування кримського хана («Ханська Україна»).

Більш успішними стосовно правобережного українського козацтва були дії уряду Речі Посполитої. За сприяння короля Яна ІІІ Собеського на сеймах 1676 і 1677 рр. було ухвалено деякі постанови щодо козаків, зокрема про їх розташування, формування 4-тисячного війська для боротьби з турками та виплату козакам з державної казни певної платні.

Польська шляхта звинувачувала короля в надмірному покровительстві козакам. Але ця «надмірність» пояснюється його розумінням ролі козаччини у протистоянні турецькому наступу, а також в заселенні спустошеної тривалими війнами території Правобережної України.

У 1683 р. король призначив гетьманом козацтва Степана Куницького.

Ян ІІІ Собеський

Але він зовсім не мав підтримки козаків, які невдовзі обрали собі іншого гетьмана - Андрія Могилу (1684-1689).

Активна участь правобережного козацтва (приблизно 5 тис. козаків) у поході королівського війська для визволення обложеного Відня (Австрія) та його участь у переможній битві з турками (вересень 1683 р.) спонукали польський уряд на черговий крок до відновлення полково-сотенного устрою козацтва Правобережжя.

Сейм 1685 р. ухвалив відновити на території колишніх полків козацтво з усіма його правами і землями (маєтностями). У постанові зазначалося, що люди, які запишуться в козаки й оселяться на Південній Київщині, будуть вільними й визнаватимуть владу лише призначеного королем гетьмана та полковників. Козацтво повинно було убезпечити Річ Посполиту від натиску турків. Для офіційно відновленого козацтва король визначив землі на південь від р. Рось. Він розіслав універсали, у яких поселенцям обіцяв різні пільги.

Тоді ж король став видавати «приповідні листи» на право набирати полки. Так відродилися Богуславський полк на чолі з полковником Самійлом Івановичем (Самусем), Корсунський - на чолі із Захаром Іскрою, Брацлавський - на чолі з Андрієм Абазином та Білоцерківський - на чолі із Семеном Гурком (Палієм). Заохочуючи утворення козацьких полків, уряд ставив за мету не лише заселити безлюдні землі, а й мати надійну та постійну охорону кордонів. Офіційно гетьманом козацтва було призначено А. Могилу.

Семен Палій і заселення Правобережної Гетьманщини

Почалося швидке заселення Правобережжя. Втомлені багаторічною небезпекою та розрухою люди, почувши про відродження козацтва, йшли сюди з усієї України, заселяючи слободи й містечка, вільні від панщини й підвладні полковникам.

Серед козацьких ватажків особливо авторитетним у простого люду був полковник С. Палій (1640-1710). Він народився в містечку Борзні, що на Чернігівщині, у козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянський колегіум, мав добрі військові та організаторські здібності. Певний час служив у Ніжинському полку, потім перебував на Запорожжі, служив у гетьмана П. Дорошенка. С. Палія добре знали й поважали запорожці.

Коли уряд оголосив про формування козацьких полків, С. Палій разом з кількома сотнями запорожців переселився на Південну Київщину, отримав «приповідний лист» короля й зробив центром свого полку м. Фастів. Під його управлінням перебувала територія, що охоплювала колишні Білоцерківський, Канівський, Чигиринський та Уманський полки. Цей регіон, по суті, став місцем швидкого заселення, куди український народ переселявся з різних регіонів України, у тому числі й з Лівобережжя та Запорожжя.

Печатка С. Палія. 1696 р.

Козацька «Палієва держава» під кінець століття вже охоплювала межі багатьох колишніх полків на Правобережній Україні. Західний кордон відновлюваної «Палієвої держави» сягав р. Случ, зазначеної як західний кордон ще в Зборівському договорі 1649 р.

Відновлення козацтва стало реальною загрозою існуванню панщини в шляхетських маєтках. На звільненій від польського панування території життя народу стало набагато легшим. Про таке становище шляхта скаржилася урядовим особам, але ті були безсилі приборкати С. Палія. Та ще й козаки потрібні були уряду для охорони кордону та заселення Правобережжя. Тоді польські пани зі своїми загонами почали нападати на Паліївщину. Між Палієм і шляхтою точилася безперервна боротьба.

Наприкінці 80-х років XVII ст. С. Палій очолив активну боротьбу проти польсько-шляхетського панування. Він прагнув домогтися возз’єднання Правобережної та Лівобережної України, задля чого через посередництво І. Мазепи звертався з листами до царського уряду. Проте той не погоджувався на таку акцію, натомість пропонуючи С. Палієві перейти зі своїми козаками на Січ, тобто в московське підданство. С. Палій, звісно, на таку пропозицію не міг погодитися, бо це не вирішувало питання визволення Правобережжя від польського панування.

У 1689 р. С. Палій з невеликим загоном козаків напав на м. Немирів - резиденцію ставленика поляків гетьмана Гришка. Проте взяти місто не вдалося, а С. Палія польські урядовці заарештували й відправили до німецького міста-фортеці Магдебурга, де він знаходився в ув’язненні майже рік, поки його не визволили козаки. Після цього він перейшов до більш відкритих дій проти польської шляхти. На його приборкання уряд скеровував військові загони. Підписання у 1699 р. Карловицького миру з турками для польського уряду означало непотрібність козацтва.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чому всупереч прагненням заволодіти всіма українськими землями Московська держава підписала «Вічний мир»?

2. Якими мотивами керувався польський король, відновлюючи козацтво?

3. Яку роль у Віденській битві відіграли козаки?

4. Що таке «приповідні листи»?

5. Спробуйте розтлумачити поняття «Палієва держава».

1. Чому після П. Дорошенка на Правобережжі з’явилося багато гетьманів?

2. Чому в титулі лівобережного гетьмана І. Самойловича було вказано: «гетьман обох сторін Дніпра»?

Ключові поняття та постаті: «тогобічна Україна», Правобережна Гетьманщина, Семен Палій, «приповідні листи», «Палієва держава», Карловицький мир 1699 р.

ДОКУМЕНТ

Прочитайте витяг з Літопису, визначте значення правобережного українського козацтва для Речі Посполитої того часу.

Роль козаків у Віденській битві 1683 р. та спроба турків помститися їм

[1684] Турчин, програвши в Австрії під цісарською столицею Віднем баталію, як то було описано в минулому році, немало роз’ятрився за той свій занепад, і не так на німців, як на поляків і козаків. На поляків за те, що, несподівано розірвавши з ним мир, допомогли цісареві, а на козаків за те, що, бувши затяжним [допоміжним. - Авт.] військом, виявилися їм, туркам, найстрашнішими (над поляків і німців) ворогами, особливо через вибиття яничарів у шанцях. Тож, хочучи знову відшкодувати ті свої втрати на християнах, турчин прибирався на те зі своїми військами у Стамбулі, а на тогобічній Україні звелів через свого волоського господаря Дуку затягти собі в допомогу козацькі війська, кладучи на одного козака плати в місяць 40 битих талярів. Багатий пан клав добрим молодцям пристойну й гідну плату, але не підманув їх нею, бо замислив був, затягнувши їх у такий хитрий спосіб на війну, всіх похапати й віддати на свої каторги, а вони, остерігшись чи були перестережені з турецького боку від когось собі зичливого, і за таку високу плату не зволили піти на ті турецькі затяги й поставити себе тим у явну небезпеку...

Величко Самійло. Літопис. / Переклав з книжної української мови Валерій Шевчук. - К.: Дніпро, 1991. - Т. 2. - С. 296.

Одним із нащадків гетьмана Михайла Ханенка був Богдан Іванович Ханенко (1858-1917) - український колекціонер, меценат, археолог. На базі його багатої колекції в Києві було створено Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (колишня назва - Київський музей західного та східного мистецтва).