Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

Розділ 4

Українські землі наприкінці 50-х років XVII - на початку XVIII ст.

§23-24. УКРАЇНА НА ПЕРЕТИНІ ПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ГЕТЬМАНІВ І ДЕРЖАВ

1. Чи виконувалися умови україно-московського договору 1654 р. за життя Б. Хмельницького?

2. У якому політичному становищі перебувала Україна після Б. Хмельницького?

Перше гетьманство Юрія Хмельницького

Відчуваючи близьку смерть, Б. Хмельницький турбувався про свого спадкоємця. Усупереч устрою держави він мріяв передати гетьманську булаву в спадок старшому синові, здібному й хороброму воїну, Тимошеві. Проте той загинув у 1653 р. Заручившись підтримкою царського уряду на обрання гетьманом його другого сина Юрія, Б. Хмельницький зібрав старшинську раду, яка одностайно висловилася за обрання Юрія, котрому на той час виповнилося 16 років.

Але вже через місяць він відмовився від гетьманства й вирушив на навчання до Києво-Могилянського колегіуму. Гетьманом в жовтні 1657 р. став генеральний писар Іван Виговський, обраний на вузькій Корсунській раді, на яку не запросили запорожців. Із часом це мало для І. Виговського трагічні наслідки.

Іван Виговський (1657-1659)

Шляхтич за походженням, він після навчання в Києво-Могилянському колегіумі служив при королівському дворі, пізніше був генеральним писарем, брав участь у багатьох посольствах і переговорах. І. Виговський продовжував державну програму Б. Хмельницького, намагаючись утримати всі українські землі під гетьманським управлінням (регіментом). У жовтні 1657 р. він завершив розпочаті Б. Хмельницьким переговори зі Швецією і уклав з нею союз, що мав оборонний характер.

І. Виговський відновив союз із Кримом і почав переговори із Польщею. Щодо союзу з Московською державою, гетьман вважав, що той має бути рівноправним. Він виступав проти втручання царського уряду у внутрішні справи України (військові, фінансові), її суспільний устрій, щоб воєводи в українських містах не перебирали на себе цивільної влади. Вимагав, щоб царський уряд у разі його відсутності не вів переговори з групами старшини, духовенством та запорожцями.

Іван Виговський

Період гетьманства І. Виговського був дуже складний: погіршилося міжнародне й внутрішнє становище України, царські воєводи в містах поводилися свавільно, тривала війна розоряла народні маси, загострювалися суперечності між правобережними й лівобережними козацькими полками. І. Виговський, на відміну від Б. Хмельницького, не зміг вчасно зорієнтуватися в ситуації й стати на захист покозачених і озброєних народних мас. Більше того, його не підтримувала Запорозька Січ. Розпочалася боротьба за гетьманську булаву.

Повстання 1658 р.

Навесні 1658 р. вибухнуло повстання проти І. Виговського, яке очолили отаман Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар. Головні воєнні дії відбувалися на Полтавщині. Опозиція вміло використала невдоволення народних мас. Як не намагався І. Виговський умовити керівників повстання припинити воєнні дії, однак ті продовжували рішучу боротьбу. Та все ж гетьману вдалося придушити повстання. М. Пушкар довго оборонявся в Полтаві, поки його не вбили в бою. Я. Барабаш утік під захист царських військ, але незабаром потрапив у полон і був страчений гетьманом.

Гадяцький договір

У громадянській бійні обидві сторони втратили майже 50 тис. осіб. Опозиція не припинила боротьби, діючи «по приказу царскому». Тоді група прихильників І. Виговського розробила план збереження незалежності України.

Ідейним натхненником групи був видатний правник і дипломат Юрій Немирич, котрий мав європейську освіту й добре знав устрій багатьох держав. Він був автором програми об’єднання України з Польщею на державних засадах.

Він та його прихильники ставилися вороже до самодержавства в Московії і тому орієнтувалися на Польщу. А народні маси боялися не тільки повернення панщини, а й національно-релігійного гніту. Тому проект Ю. Немирича був приречений на невдачу.

16 вересня 1658 р. у м. Гадячі І. Виговський і урядовці Речі Посполитої

Гадяцький трактат. XVII ст.

підписали договір, який фактично означав припинення дії україно-московського договору 1654 р. Зміст Гадяцького договору: Україна стає незалежною державою і на рівноправних засадах входить до федерації з Польщею та Литвою під назвою Велике князівство Руське.

Негативне ставлення народних мас до соціальної політики гетьмана та Гадяцького договору підсилювалося воєнним союзом І. Виговського з кримським ханом. Оскільки царський уряд відкрито став на бік опозиції, то громадянська війна переросла у війну з Московською державою.

Конотопська битва

В Україні стояло 100-тисячне московське військо князя О. Трубецького. Гетьманські полки очолювали І. Нечай, Г. Гуляницький, П. Дорошенко, П. Уманець, Ф. Гаркуша, брати Виговські та ін.

Наприкінці 1658 р. І. Виговський і старшина узгодили план розгрому опозиції та царських військ. Гетьман закликав також на допомогу кримського хана Магомет-Ґірея IV. Бойові дії розпочалися на різних фронтах у грудні того самого року.

У травні 1659 р. сейм ратифікував Гадяцький трактат, але практичної допомоги І. Виговському Польща не надавала. Московські військові сили, спираючись на козацьку опозицію, взяли в облогу місто Конотоп, де зосередилося 4-5 тис. гетьманців на чолі з Г. Гуляницьким. Понад два місяці тривала облога Конотопа. Тим часом І. Виговський зібрав козацьке військо й наймані загони (60 тис.), а також татарське 60-тисячне військо на чолі з ханом. Вони й рушили на допомогу обложеним гетьманцям у Конотопі. Неподалік міста, біля р. Соснівка, 24-28 червня 1659 р. відбулася битва, у якій загинуло 40 тис. і потрапило в полон 15 тис. воїнів московської армії. Князь С. Пожарський також потрапив у полон. І. Виговський втратив 4 тис. козаків, а хан - 6 тис. ординців. О. Трубецькой із залишками війська втік до Путивля. У Московії почався переполох - боялися наступу гетьмана.

Повстання в Переяславі 1659 р.

Коли князь О. Трубецькой з відома царя хотів запропонувати І. Виговському мир на умовах договору 1654 р., до нього приїхав ніжинський протопоп і повідомив, що в тилу гетьмана готується повстання. До групи козацької старшини, яка готувала повстання, належали Я. Сомко, В. Золотаренко, І. Богун, І. Сірко, І. Брюховецький, Т. Цецюра. Це були вихідці з лівобережних українських земель, які виступали проти польської орієнтації гетьмана, боячись водночас можливої війни з Московською державою, оскільки це призвело б до абсолютного спустошення Лівобережжя.

Антигетьманське повстання розпочалося в Переяславі. Переяславський полковник Т. Цецюра, захопивши місто, закликав на допомогу царські війська. Повстанці взяли Ніжин, Корсунь та ряд інших міст Лівобережної України. Саме в цей час біля містечка Кобижчі було вбито Ю. Немирича. До Переяслава, Ніжина й Полтави вже поспішали московські війська.

Кінець гетьманства Івана Виговського

Гетьман І. Виговський потрапив у дуже скрутне становище. Повстання перекинулося на Правобережну Україну, де його очолив І. Богун. І. Сірко активно діяв проти татар, і тому сподіватися на допомогу хана гетьман не міг. Ю. Хмельницький послав на Січ свого слугу І. Брюховецького зі скаргою на І. Виговського, нібито той «силоміць видер з його рук гетьманство, на яке його обрало військо й благословив батько». Невдовзі антипольськи налаштовані запорожці проголосили гетьманом Ю. Хмельницького.

Не маючи змоги покращити ситуацію в Україні та втративши підтримку більшості українського населення, І. Виговський скликав у с. Германівці (поблизу Василькова на Київщині) Генеральну раду й склав перед нею гетьманські клейноди. Прихильники союзу з Московською державою вдруге обрали на гетьманство Ю. Хмельницького.

Кількох родичів І. Виговського (братів, племінників) відправили на заслання до Сибіру. І. Виговський утік під захист польського короля. Деякий час він жив у м. Барі на Поділлі. Коли ж на Правобережній Україні вибухнуло повстання проти шляхетської Польщі та гетьмана П. Тетері, І. Виговського було звинувачено у зв’язках із повстанцями, а отже, у державній зраді, заарештовано і розстріляно в березні 1664 р.

Переяславські статті 1659 р.

Ю. Хмельницький зрікся Гадяцького договору. Повернення «під високу царську руку» старшина, прихильна до молодого гетьмана, обумовлювала вимогами більшої незалежності гетьманської влади та виведенням царських військ з України.

Царський уряд погодився з обранням нового гетьмана, але подані старшиною на затвердження договірні статті про «права і вольності» не прийняв. Більше того, князь О. Трубецькой зачитав козакам на раді в Переяславі нібито Статті Богдана Хмельницького, до яких було додано кілька нових статей, що обмежували владу гетьмана в судових та адміністративних справах порівняно з договором 1654 р. Гетьманові заборонялося вести зовнішню політику, київський митрополит підпорядковувався московському патріархові. Царські воєводи з військами повинні були стояти не лише в Києві, а й в інших містах. Утримувати військо (квартири, підводи, харчі, фураж) мало місцеве населення.

Старшина заперечувала існування такого тексту договірних статей 1654 р. Козацький літописець свідчить: «При бенкетуванні, як перед гетьманом, так і поміж себе, генеральний обозний, судді, осавули, писар та інша старшина немало буркотіли й невдоволилися на ті, дані Ю. Хмельниченкові в Переяславі, статті, бо побачили в них дещо новододане, якого не було в старих статтях Б. Хмельницького».

Чуднівська кампанія 1660 р.

Улітку 1660 р. у м. Василькові відбулася рада московського командування і козацької старшини, яка вирішила йти проти польських військ у напрямку Волині й Львова. Війська В. Шереметєва та козаки полковника Т. Цецюри за планом вирушали через Котельну на Львів, а Ю. Хмельницький зі своїм загоном - окремим маршем до Слободищ. Той же літописець зазначає, що після від’їзду гетьмана з ради В. Шереметєв нібито сказав: «Годилося б цьому гетьманеняті ще гуси пасти, а не гетьманувати». Це стало відомо гетьманові. По суті, то була правда, бо він не мав здібностей ні державного діяча, ні воєначальника.

Дії гетьмана визначалися складною на той час воєнно-політичною ситуацією. Війська В. Шереметєва й Т. Цецюри біля м. Любара на Волині несподівано зустріли сильне з’єднання польських військ і татар. Гетьман із загоном був тоді за 96 км від місця зіткнення супротивників. В. Шереметєв і Т. Цецюра відступили до Чуднова, де майже два тижні вели тяжкі бої. Тоді В. Шереметєв пошкодував, що роз’єднав свої сили із силами «гетьманеняти».

Поляки перетнули шлях гетьману під Слободищами, за 26 км від м. Чуднова. Можливості пробитися до В. Шереметєва не було. Ю. Хмельницький погодився на пропозицію поляків укласти Слободищенський трактат (15-17 жовтня 1660 р.). Повернувшись до Чигирина, він віддав наказ Т. Цецюрі припинити воєнні дії проти поляків. Польські війська атакували і знищили військо В. Шереметєва, а самого боярина полонили й віддали татарам. Лише Переяславський, Ніжинський та Чернігівський полки не скорилися полякам. На Переяславській раді (1660) прихильники союзу з Московією проголосили наказним гетьманом Якима Сомка - рідного дядька Ю. Хмельницького.

«Сказання про війну козацьку з поляками...» Самійла Величка. Титул. 1720 р.

Воєнні дії та розруха в Україні

Війна між Ю. Хмельницьким, який виступав у союзі з татарами, та Я. Сомком, якого підтримували московські війська, продовжувалася. Містечка й села потопали в крові. Гетьман зазнав поразки під Переяславом від об’єднаних військ Г. Ромодановського і Я. Сомка і з невеликим загоном утік до Чигирина.

Проти гетьмана виступили запорожці, звинувачуючи його в тому, що «глибоко занурився у гріховне, вельми згубне озеро». Вони вимагали від гетьмана «не горнутися під лядську руку; припинити кровопролиття і скласти клейноди гетьманської влади».

Втративши в Україні ґрунт для здійснення своєї влади, Юрій наприкінці 1662 р. скликав поблизу Корсуня старшину та полковників і зрікся гетьманства.

Він передав булаву новообраному гетьманові Павлові Тетері (1663-1665).

Громадянська війна в Україні тривала, чіткіше розмежувавши політичні та економічні інтереси старшини. Правобережна старшина, більш пов’язана майновими й родинними зв’язками з Польщею та підвладними їй українськими землями, переважно дотримувалася польської орієнтації, а лівобережна - вбачала вигоди в союзі з Московською державою, вона ж була пов’язана із Запорожжям, яке хотіло вести самостійну політику.

Павло Тетеря

Павло Тетеря

Павло Тетеря (Моржковський) за походженням шляхтич, брав участь у Національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького та у створенні Української козацької держави, мав добру освіту. Перший раз був одружений із сестрою І. Виговського, вдруге - з дочкою Б. Хмельницького Оленою. До війни служив канцеляристом. Його освіченість і дипломатичні здібності високо цінував Б. Хмельницький. П. Тетеря був у складі українського посольства під час укладення в Москві договору (1654), був одним із творців Гадяцького договору 1658 р. У 1657 р. він став переяславським полковником. З 1659 р. жив у Варшаві, маючи в Україні великі маєтності. У жовтні 1660 р. за його участі було підписано Слободищенський трактат. При королівському дворі П. Тетеря вважався знавцем українських справ. Тому 1662 р. його як посла короля й сейму відправили до Чигирина, де перебував Ю. Хмельницький.

Владу П. Тетеря фактично мав лише на Правобережній Україні, однак його політична програма проголошувала ідею об’єднання правобережних і лівобережних земель під єдиною владою. Саме до такої позиції Тетеря намагався схилити й наказного гетьмана Сомка.

Гетьман поставив перед королівською владою такі вимоги: поважати права й вольності козаків та гідність гетьмана, випустити з в’язниці полковника І. Богуна й іншу старшину, дозволити дипломатичні зносини з Молдовою, Валахією, повернути православні храми й ліквідувати унію, розпочати мирні переговори з Московською державою, щоб визволити ув’язнену козацьку старшину, готувати похід на Лівобережну Україну, щоб повернути її під єдину гетьманську булаву, гарантувати допомогу татар. Більшість вимог уряд прийняв.

Пропольський характер політики П. Тетері та ігнорування ним інтересів народних мас («черні») призвели до того, що він поступово втрачав соціальну опору своєї влади.

Чорна рада в Ніжині

Постало питання про обрання гетьмана на Лівобережжі. Першим претендентом був Яким Сомко, виходець із заможних міщан, брат дружини Б. Хмельницького. Другим претендентом був ніжинський полковник Василь Золотаренко.

За наказом царя 17 червня 1663 р. у Ніжині скликали загальну (Чорну) раду козаків, на якій були присутні й селяни, міщани та духовенство. На раді виявилися суперечності між старшиною й простолюдом. Відбулася навіть бійка між прихильниками різних кандидатів на гетьманство. Настрої «черні», підсилені попередньою агітацією, мали наслідком обрання «демократичного» гетьмана - Івана Брюховецького, кандидатуру якого висунули запорожці.

Робота в групах: Сформуйте групи, які підтримують того чи іншого кандидата на гетьманство. Свою позицію обґрунтуйте.

Іван Брюховецький

І. Брюховецький, козак чигиринської сотні, був слугою Б. Хмельницького та його сина Юрія. Він мав чудові ораторські здібності, був вправним демагогом.

Ю. Хмельницький послав його на Січ (за підтримкою в боротьбі проти І. Виговського), там він залишився і незабаром став кошовим отаманом.

І. Брюховецький проголошував себе захисником простого люду, виступаючи проти всілякого панства; він вороже ставився до Польщі, що імпонувало запорожцям. 1662 р. разом із козацьким загоном він прийшов до військового табору Г. Ромодановського, щоб допомогти йому в поході проти Ю. Хмельницького. Це викликало довіру до нього з боку царського уряду. Тому запорожці мали підтримку з боку царського уряду. На раді вони активно агітували за «свого», «народного» гетьмана, котрий захищатиме інтереси простих людей. Це, зрештою, й вирішило справу. Гетьманом став І. Брюховецький. Новий гетьман проголосив себе підданим царя. Отже, І. Брюховецький був антиподом П. Тетері, який своїм володарем вважав польського короля.

Протиборство гетьманів і держав

Восени 1663 р. об’єднані польські, козацькі й татарські війська перейшли через Дніпро на Лівобережну Україну й зайняли Переяслав, Ніжин, Чернігів, Батурин та інші міста. Цьому успіхові значною мірою сприяла участь у поході легендарного І. Богуна, хороброго сподвижника Б. Хмельницького. Проте тріумфальний похід завершився поразкою на початку 1664 р. По-перше, на Правобережній Україні почалося повстання проти П. Тетері. По-друге, опір місцевого населення підсилювався розореннями. У воєнній поразці поляки звинуватили І. Богуна нібито за зв’язки із московитами й розстріляли його біля м. Новгорода-Сіверського.

Повертаючись із Лівобережної України, поляки разом із П. Тетерею винесли смертний вирок І. Виговському, заарештували Ю. Хмельницького й митрополита Йосипа Тукальського, відправивши їх у прусську фортецю Марієнбург, звідки ті незабаром втекли в Україну й оселилися в Умані. П. Тетеря втік до Польщі.

Після підписання в Андрусові перемир’я між Польщею та Московською державою польські магнати почали вимагати від П. Тетері компенсації за розорені козаками їхні маєтки в Україні. Справою займалися суди, сейм і король. Незабаром з Польщі він утік до Молдови, жив у Яссах. Потім султан Магомет IV запросив його як знавця польських та українських справ до Адріанополя. Навесні 1671 р. польські агенти отруїли П. Тетерю. Похований він в одній із православних церков Адріанополя.

Внутрішня і зовнішня політика І. Брюховецького

І. Брюховецький не зміг виконати обіцянок, які він давав народу. Крім того, його політика сприяла зміцненню в Україні царської влади. У 1665 р. він разом із старшиною поїхав до Москви в супроводі почту понад 500 козаків. Там, щоб отримати довіру й підтримку для зміцнення своєї влади, він погодився, щоб в українських містах збільшили кількість воєвод з військами. Про це було записано в договірних Московських статтях 1665 р. Згідно з ними посилювалася адміністративна та фінансова залежність України від царської влади. Воєводи діставали право втручатися в адміністративні та судові справи, а гетьман позбавлявся права вступати в міжнародні зносини з будь-якими державами. Гетьмана повинні були обирати «по указу великого государя».

У статтях «підтверджувалися» привілеї козацької старшини, права та вольності козаків. Зібрані із селян і міщан України податки мали надходити не до гетьманської, а до царської казни. Із цією метою в наступному році в Україні планувалося провести перепис населення. Отже, це був перший гетьман, який здійснив поїздку до Москви. Тут І. Брюховецький одружився з дочкою князя Д. Долгорукого, а цар надав йому титул боярина. Кілька старшин одержали звання дворян (Д. Многогрішний, Д. Горленко, Д. Апостол), а вся делегація - грамоти на маєтності в Україні.

Це був важкий удар для української державності. Політика гетьмана викликала обурення народу. Заведення нових порядків народ вбачав не лише в боярському титулі гетьмана («у нас зроду бояр не було») і дворянстві кількох старшин, а головне - у втраті державності, у переписі населення, що сприймалося як крок до закріпачення вільного селянства.

У 1666 р. відбувся перепис населення і було встановлено розміри податку до царської казни. Тоді ж збільшилася кількість царського війська в Україні. Воєводи не зважали на місцеві порядки й звичаї, втручалися в адміністративне управління й суд, захоплювали землі. Не відставала в утисках народу й козацька старшина. І, як наслідок, улітку 1666 р. розгорілося Переяславське повстання, пов’язане з виступом козаків і селян на Дону під проводом Василя Уса. Повстанці нападали на двори «начальних» людей воєводського гарнізону, козацької старшини й купців. Вони вбили полковника Єрмоленка й обрали собі нову старшину. Через місяць гетьманські та царські війська придушили повстання.

Андрусівське перемир'я

У с. Андрусово, поблизу Смоленська, 30 січня 1667 р. Московська держава й Польща підписали перемир’я на 13,5 року. Українських представників у Андрусово не запросили, хоча справа, що вирішувалася там, мала надзвичайно важливе для України політичне значення. Без відома гетьмана Україну було поділено навпіл по Дніпру: Лівобережжя закріплювалося за Московською державою, а Правобережжя - за Польщею. Київ через два роки повинен був відійти до Польщі. Запорожжя, як оборонець кордонів обох держав від турецько-татарських нападів, підпорядковувалося водночас владі царя й владі короля.

Умови Андрусівського перемир’я щодо України викликали невдоволення всіх верств українського суспільства. На початку 1668 р. на Лівобережній Україні вибухнуло народне повстання. Повстанці відмовлялися платити податки, громили орендарів, виганяли чи вбивали московських воєвод і ратних людей. Гетьман, рятуючи себе й старшину, намагався спрямувати повстання тільки проти воєвод та інших представників царської влади. У Гадячі він скликав «вузьку раду», на якій було вирішено вигнати з України московських воєвод і просити протекції турецького султана.

Проти І. Брюховецького царський уряд послав військо під командуванням князя Г. Ромодановського. Водночас із Правобережжя через Дніпро до ставки І. Брюховецького біля м. Опішні на Полтавщині прибув з козаками гетьман Петро Дорошенко. Козаки вбили І. Брюховецького, а гетьманом усієї України проголосили Петра Дорошенка.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чим відрізнялися договірні статті 1654 р. і 1659 р.?

2. Про які явища й процеси свідчила Чорна рада?

3. Чому Андрусівське перемир'я було для України трагедією?

4. Чому надання в Москві титулу боярина гетьману, а кільком старшинам - звання дворян викликало обурення народу?

5. Вам відома повість М.В. Гоголя «Тарас Бульба». Хто став прототипом головного героя твору?

6. У чому полягає принципова відмінність між україно-московським договором 1654 р. і Гадяцькою угодою 1658 р.?

1. Як могла б далі розвиватися Україна, коли б Гадяцька угода була реалізована?

2. Чому в кожних нових договірних статтях Московська держава обмежувала права і вольності Гетьманщини?

Ключові поняття: Переяславські статті, Гадяцька угода, Чорна рада, Московські статті, Андрусівське перемир’я 1667 р.

ДОКУМЕНТ

Прочитайте документ, визначте, які перспективи для України мала б реалізація Гадяцької угоди.

Витяги з тексту Гадяцького договору 6 (16) вересня 1658 р., ратифікованого сеймом Речі Посполитої 12 (22) травня 1659 р.

... Релігія грецька стародавня, така, з якого стародавня Русь долучилася до Корони Польської, аби залишалася при своїх прерогативах і вільним вживанню свого богослужіння по всіх містах і містечках, селах в Короні Польській і Великому князівстві Литовському, так далеко, як сягає мова народу руського... Тій же грецькій релігії надається право вільного заснування церков, чернечих орденів і монастирів, а також відновлення і поправляння старих...

Академію в Києві його королівська милість і стани коронні дозволяють заснувати...

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, можна буде закладати безперешкодно, вільно в них науки викладати й усілякі книги друкувати, але не ображаючи королівського маєстату і без зневаг до короля його милості.

Чисельність Війська Запорозького має бути тридцять тисяч.

Стояти Військо Запорозьке має в тих воєводствах і маєтках, де воно було перед війною. Підтверджуються усілякі вольності, надані війську привілеями найясніших королів, козаки залишаються при своїх стародавніх вольностях і звичаях, які не тільки ні в чому не обмежуються, але навпаки підтверджуються всілякою повагою.

Для підтвердження й більшої певності цих пактів гетьман Військ Руських до кінця свого життя буде Гетьманом військ руських і першим сенатором у Київському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах. А після його смерті має бути вільний вибір гетьмана, тобто стани Київського, Брацлавського, Чернігівського воєводств оберуть чотирьох кандидатів, серед яких одному його королівська милість надасть гетьманство, не віддаляючи від того уряду рідних братів вельможного гетьмана Руського.

Гадяцька унія 1658 року / Редкол. П. Сохань, В. Брехуненко та ін. - К., 2008. - С. 23-27.

Гаманець (з тюрк. - торбинка для грошей, кишеня) - у козаків невелика широка шкіряна сумка для грошей, кресал та інших дрібних речей, яку носили на поясі.