Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

§16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст. (ОСВІТА, ДРУКАРСТВО, ЛІТЕРАТУРА)

1. Яку роль у розвитку літератури відіграв факт підписання Берестейської унії?

2. Коли і хто започаткував друкарство в Україні?

Національно-культурне відродження

Перші ознаки національно-культурного відродження виявилися в релігійній сфері. Саме активізація протестантів та єзуїтів у справах освіти викликала на противагу їм появу братських шкіл. Крім багатих міщан, меценатами друкарства, освіти й літератури виступали українські магнати (наприклад, К.-В. Острозький та ін.). Об’єктивно національно-культурному відродженню в Україні сприяла Берестейська унія, бо це питання викликало хвилю полемічної літератури. Останнім з полемічних творів був виданий у Києві 1622 р. церковно-історичний трактат «Палінодія» («Книга оборони»), написаний Захарією Копистенським у відповідь на трактат греко-католика Л. Кревзи «Оборона унії». У «Палінодії» використано твори античних, візантійських та західноєвропейських істориків, польські хроніки, давньоруські літописи, тогочасну антиуніатську літературу.

3. Копистенський, родом з Галичини, очевидно, здобув освіту в школі Львівського братства, а може, і в Острозі.

У 1616 р. він переїхав до Києва і став активним діячем гуртка Є. Плетенецького, проводив значну літературну і видавничу діяльність у Києво-Печерській лаврі, архімандритом якої він став у 1624 р. Він написав ряд полемічних творів, та «Палінодія» була найбільшою не тільки в його спадщині, але й в усій полемічній літературі.

Ерудиція і письменницький талант автора, образний і науково-логічний спосіб мислення, уміле використання літератури та усної народної творчості, риторичні питання, гумор і сатира, патріотизм - усе це дало підстави І.Я. Франку назвати «Палінодію» «фундаментальним полемічним твором», який по праву підсумував усю полеміку навколо Берестейської унії.

Утративши багатих покровителів, православні братства шукають нової сили, здатної їх захистити. І такою силою стає козацтво. Центр культурно-релігійного життя переміщується зі Львова і Вільно до Києва, ближче до козаччини. Є. Плетенецький, 3. Копистенський та інші діячі, переїхавши до Києва, перетворюють Києво-Печерську лавру на центр національно-культурного життя.

Отже, релігійно-національний рух, розпочатий міщанством, вищим православним духовенством, патріотично налаштованими магнатами й шляхтою, з’єднався з відповідним рухом знизу, тобто з козаччиною як явищем, породженим суспільно-політичними, економічними та національно-релігійними процесами. Козацтво перетворюється у провідний фактор збереження православ’я і українського народу як етнічної єдності.

Будинок Лаврської друкарні. З гравюри 1638 р.

Культурно-освітні заходи

«Православне ісповідання віри», написане П. Могилою у співавторстві з ігуменом Києво-Печерського монастиря І. Козловським, у 1643 р. було затверджене патріаршим Собором. Цей катехізис спростував думку про занепад богословської науки в православній церкві. Він видавався різними мовами і поширювався серед католиків і протестантів різних країн. Це свідчить не лише про значення цієї праці, а й про толерантне ставлення авторів до інших конфесій християнства. У 1646 р. П. Могила видав «Требник» - описи різних молебнів із використанням українських звичаїв і обрядів на випадок недуги, неврожаю, освячення нової хати тощо.

«Требник» Петра Могили. XVII ст.

У 1615 р. відкрилась Київська братська школа, при якій заснували друкарню й паперову фабрику. Тут викладали видатні культурні діячі України: М. Смотрицький, К. Сакович, Є. Плетенецький та ін. Важливою матеріальною і моральною підтримкою діяльності школи та Київського братства був вступ до нього гетьмана П. Сагайдачного «з усім Військом Запорозьким».

У розвитку освітньої справи велику роль відіграв П. Могила. У 1631 р. він заснував у Києво-Печерській лаврі школу за європейським зразком. Перед тим він відправив за кордон кількох юнаків для навчання, щоб підготувати їх до педагогічної діяльності. Для роботи в школі, де навчалося до 100 учнів, він запросив зі Львова вчених і священиків. На відміну від братських шкіл, у ній викладання велося польською і латинською мовами.

Заснування школи в Лаврі викликало невдоволення викладачів братської школи, які вбачали в ній конкурента, до того ж її програмні засади були дещо відмінними від братських шкіл. Однак суперечку досить швидко було розв’язано. У 1632 р. Київська братська школа об’єдналася зі школою Лаврською.

Викладання у Києво-Могилянській колегії здійснювалося українською мовою, але деякі курси читалися латинською, яка використовувалася тоді в усіх державних установах. Колегія за рівнем навчання була значно вищою, ніж братські школи. Її професори мали західноєвропейську освіту, а отже, учням колегії давали якісні знання, чим відкривали їм шлях до європейської науки.

Київський Братський Богоявленський монастир. Гравюра XIX ст.

Школа в Україні. Гравюра XVII ст.

П. Могила написав і «Статут» колегії, за яким було створено студентські братства - старше і молодше. У них студенти мали самоврядування, дотримувалися певних правил поведінки, організовували різні свята, влаштовували драматичні вистави.

Братські школи в першій половині XVII ст. були засновані в багатьох західноукраїнських містах. У цілому освіченість населення України була дуже високою, що зазначали й іноземні мандрівники. П. Алеппський, котрий зі своїм батьком, антиохійським патріархом Макарієм, перебував в Україні сто днів, у щоденнику записав: «Починаючи з міста Рашкова над р. Дністром, тобто по всій козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже здивувала: усі вони, за малим винятком, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, уміють читати та знають порядок богослужіння й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях».

В Україну приїздили працювати також освічені іноземці, котрі українізувалися й зробили великий внесок у розвиток національної культури (німці Бенедикт Гербест та Інокентій Гізель, молдованин П. Могила та ін.). На Великдень 1632 р. спудеї колегії піднесли П. Могилі панегірик «Евхарістеріон альбо вдячність», під яким стоїть близько 160 підписів. Навколо колегії П. Могила згуртував визначних учених і культурних діячів.

Робота в групах: Уявіть себе учнем Києво-Могилянської колегії.

Які дисципліни, на вашу думку, були б вашими улюбленими?

Література

У першій половині XVII ст. набуває поширення віршування, чому сприяли народна пісня і шкільна піїтика. Тематика віршів (переважно невідомих авторів) цього часу, складених на зразок народних пісень, була різноманітною, включаючи й інтимну лірику (про залицяння, кохання, невірність, розлуку тощо). Прикладом таких віршів у народному стилі може бути анонімна «Пісня про козака і Кулину», у якій зображено долю дівчини, яка мандрує з козаком.

У братських школах була спеціальна дисципліна - поетика (піїтика), у якій учнів знайомили з теорією віршування, видами віршованих творів. З’явилися і перші спроби теорії віршування (Л. Зизаній, М. Смотрицький). Одним із найпоширеніших видів поезії того часу були панегірики. Найкращими зразками цього літературного жанру були «Вірші...» К. Саковича, написані на смерть гетьмана П. Сагайдачного, та «Похвала на герб князів Острозьких» Г. Смотрицького.

У літературі того часу все ще панували релігійні теми. Наприклад, у таких творах, як «Палінодія» 3. Копистенського та «Зерцало богословія» К. Транквіліона-Ставровецького автори говорять про істинність православ’я, намагаються переконати читача в тому, що воно є єдиним шляхом до людського спасіння. У літературних творах частіше за все порушувалися теми житія святих чи розповідалося про чудеса, які траплялися в Києво-Печерській лаврі. Книги писалися досить складною для розуміння церковнослов’янською мовою. Такі твори могла читати тільки освічена еліта. Однак народна мова, хоч і повільно, все ж проникала в літературу.

1619 р. у друкарні Віленського братства вийшла «Граматики словенскія правильноє синтагма» М. Смотрицького, яка довго була основним підручником у школах України, Білорусі, Росії, Болгарії і Сербії. Книжка перевидавалася кілька разів.

З розвитком мови виникла потреба у словниках. 1627 р. з’являється «Лексикон славенороський і імен толкованіє» вченого-лінгвіста Памви Беринди - результат його 30-річної праці. Він переклав українською мовою понад 8 тис. слов’янських та іншомовних термінів, дав їм тлумачення і цим збагатив тогочасну літературну мову України.

«Зерцало богословія» К. Транквіліона-Ставровецького. Почаїв 1618 р.

«Лексикон славенороський і імен толкованіє Памви Беринди. Титул. XVII ст.

Літописання

Особливим літературно-історичним жанром першої половини XVII ст. були літописи. Найвизначнішим був Густинський літопис (від Густинського монастиря на Полтавщині, де було знайдено один з його списків), у якому висвітлюється стародавня історія східних слов’ян аж до 1598 р. Тут же коротко зображено й історія козацтва - в окремій частині «О началі козаков». У передмові до літопису автор підкреслює значення для людини історичних знань: «Для чого кождому чоловікові читаннє гісторій єсть бардзо потребно? Коли б не описано було і світові не оголошено, разом з тілом безвісти все пішло б у землю і люди б, як у темряві, перебували б, не знали б, що в минулі віки діялося...»

Чудовою літературно-історичною пам’яткою початку XVII ст. є Київський літопис (автор невідомий), знайдений у бібліотеці Межигірського монастиря. Це окремі короткі повісті й записи, запозичені з давніх літописів доби Київської Русі й пізніших, а також із творів польських істориків. Виклад доведено до 1620 р. (розповідь про П. Сагайдачного). У цьому літописі вперше звертається увага на українське багате міщанство. Мова літопису також близька до народної.

У першій половині XVII ст. виникли так звані місцеві літописи. Найвідомішими з них є Острозький літописець та Львівський літопис. Особливо цінними в них є описи козацько-селянських повстань та боротьби українського народу проти національно-релігійного гноблення.

У 20-х роках XVII ст. написано український «Хронограф», у якому зображено боротьбу проти монголо-татарського іга, висвітлено політичну історію Литви, України й Московської держави XV-XVI ст.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. З якими суспільно-політичними процесами пов'язане піднесення української культури в першій половині XVII ст.?

2. Що викликало появу численних літописів?

3. Уважно розгляньте гравюру «Школа в Україні». Яку ситуацію в класі на ній зображено?

4. Що означає слово «хронограф»? Як ви думаєте, воно має те саме значення, що і слово «хроніка»?

5. Як П. Алеппський оцінює рівень освіченості українського населення?

6. Поцікавтеся, яка державна нагорода увічнює ім'я П. Могили і за які заслуги вона присуджується?

1. Яку мету ставили перед собою автори літописів?

2. Який літературний внесок здійснив П. Могила?

Ключові поняття та постаті: «Палінодія», «Требник», Києво-Могилянська колегія, Густинський літопис, «Лексикон» П. Беринди.

ДОКУМЕНТ

На підставі документа поясніть, до чого закликає автор книжки, у чому він вбачає обов’язок кожного воїна.

З книжки Мартина Пашковського «Україна, татарами терзана...» (1608 р.)

Згляньтесь на мене, сини мої милі,

Ранену тяжко, рятуйте в цій хвилі,

Ще й нагадайте, як вас доглядала,

Все, що надав Бог, для вас віддавала...

Нині ж зі мною, погляньте, що чинять:

Рвуть мене, з вас же сміються і кпинять.

Йдуть за полоном, коли заманеться -

По кілько тисяч відразу береться...

Війни - святі, як боронять свободу,

Несправедливі ж - прокляті з породу.

Несправедливість - годиться відбитись,

Прямо чи криво, аби вборонитись...

Кличу синів я: єднайтеся знову,

Матір рятуйте, о милі синове!..

Марсове поле: Героїчна поезія на Україні Х - першої половини XVII ст. - К., 1988. - Т. 1. - С. 150-159.

Слово «вірш» походить від лат. versus - рядок. Віршовані твори XVI-XVIII ст. називають віршами, а сьогодні - поезією.