Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

§11. КРИМСЬКЕ ХАНСТВО У XVI - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

1. Які державні утворення на території Криму існували в давнину?

2. Хто така Роксолана?

Передісторія

Кримський півострів і Північне Причорномор’я в давнину і середньовіччя мали в своїй історії панування і господарювання багатьох племен і народів: таврів, скіфів, сарматів, готів, греків, римлян, гунів, хозар, мадяр, печенігів, половців, слов’ян, генуезців, венеціанців. У XIII ст. в Криму з’явилося військо Золотої Орди. Після перемоги татар над турками-сельджуками, які пригнічували місцеве населення,

Печерне місто Чуфут-Кале. Крим. Сучасний вигляд

у 1233 р. починається етнічна історія кримських татар. Їх столицею стало місто Солхат, перейменоване в Кирим, Крим (тюрк. - вал). Незабаром ця назва поширилася на весь півострів.

Спочатку татари-кочівники залишалися в Криму лише на зимівку, а з настанням тепла йшли в багаті травами степи Причорномор’я. Із часом осілі улус-беї утворили в Криму свої вотчини (бейлики), а потім об’єдналися в Кримський юрт. Місцеве населення (головним чином, італійсько-грецького походження) чисельно і за ступенем розвитку матеріальної та духовної культури переважало, але опинилося в ролі данника татар, утім не чинило спротиву, а, навпаки, впливало на пришельців. Широка ісламізація населення почалася лише за хана Узбека в першій половині XIV ст.

Зміцнення ханського престолу відбулося, коли на ньому опинився представник династії Чингизидів Девлет-Ґірей, який правив 39 років (помер у 1467 р.).

Девлет-Ґірей провів ряд реформ адміністративного, економічного й культурного характеру. Активно культивуючи мусульманську віру, Девлет-Ґірей збудував багато мечетей і шкіл. До наших днів дійшла мечеть Чуфут-Кале. У той самий час він надавав матеріальну допомогу християнським монастирям.

Головним результатом внутрішньої і зовнішньої політики Девлет-Ґірея було проголошення ним економічної, політичної і культурної незалежності від Золотої Орди.

Ханський престол успадкував один із його восьми синів - Менґлі-Ґірей. На відміну від батька, він захоплювався військовими походами (для захоплення полонених на продаж), що не тільки послаблювало економіку держави, а й підривало внутрішню її єдність через невдоволення угруповань. Цим і скористалися Османи для захоплення Криму.

Менґлі та Девлет Ґіреї

Підкорення Криму Османською імперією

Османська держава в Малій Азії виникла на початку XIV ст. внаслідок розпаду султанату турків-сельджуків, а вже із середини століття вона значно розширила свої кордони, у тому числі за рахунок земель південних слов’ян (болгар, сербів). За султана Мегмета ІІ (Завойовника) у 1453 р. Османська імперія захопила Константинополь, що відтоді став називатися Стамбулом, і запанувала на Чорному і Середземному морях.

У 1475 р. турки напали на Крим і змусили Менґлі-Ґірея визнати зверхність над собою влади султана. Крим став однією з багатьох завойованих турками земель, що були заморською власністю султана і «Великої Порти», як у титулатурі султана урочисто йменувалася його держава. Найближчим наслідком захоплення турками Криму були постійні грабіжницькі набіги на українські землі і загроза всій християнській Європі.

У XVI ст. турки вже володіли величезною територією на з’єднанні Європи, Азії і Африки. Ця обставина вимагає короткої характеристики Османської імперії, організації її війська і походів у чужі володіння.

На чолі імперії знаходився султан, а все її населення вважалося його рабами. Країна була поділена на провінції (ейялети) на чолі із старшинами (бейлербеями), які під час війни командували військами. Провінції поділялися на санджаки, а ті - на великі і малі володіння (зеамети і тимари).

Постійне турецьке військо складалося з ленних (за призовом) і оплачуваних воїнів. Командували військом два бейлербеї - один з них перебував у Європі, а другий - в Азії, що давало змогу після оголошення походу дуже швидко організувати військо. У 1593 р. була проведена реорганізація війська, яке тепер складалося з неоплачуваної кінноти і кінних допоміжних загонів. Неоплачувані кіннотники звільнялися лише від податків. Тобто кіннотники змушені були забезпечувати себе грабіжництвом.

П’ять століть в Османській імперії існувала й регулярна піхотна армія - яничари (тур. - нове військо). Спочатку це військо комплектувалося з молодих полонених. Потім для поповнення складу яничар почали примусово постійно відбирати християнських хлопчиків, яких виховували у спеціальних школах. Там вони приймали іслам, вивчали турецьку мову, призвичаювалися до військового порядку і дисципліни.

Яничари перед султанським палацом XVI ст.

Старовинний малюнок

Військова служба була виключним заняттям яничар протягом їхнього життя. Яничари вважалися найсильнішою у світі піхотою. Саме завдяки їм турки здобували перемоги на Балканах і взагалі в Європі. Наприкінці XVI ст. яничар нараховувалося близько 2,5 тис.

Яничарське військо складалося з трьох частин: одна несла гарнізонну варту в фортецях, друга - знаходилася у воєнних походах, третя становила султанську гвардію. У таборі яничари дотримувалися суворої дисципліни, а за його межами могли чинити будь-які грабіжницькі і воєнні дії, не визнаючи над собою жодної влади. Грабіжництво яничар на українських землях відображено в літописах та в усній народній творчості.

Турецький флот нараховував майже 400 галер. На кожній з них було 180-200 моряків, 20 чоловік гарматної обслуги, 140-150 веслярів-невільників, по одній великій і по 4 малих гармати. Підпускаючи ворожі судна на близьку відстань, галери раптово накривали їх зливою стріл і куль, а потім починався рукопашний бій. Такій військовій силі мусили протистояти українські козаки.

Кримське ханство у XVI ст.

Кримське ханство в XVI ст. займало менше половини півострова. Інші, багатші і родючіші, землі разом з головним портом Кафою (сучасна Феодосія) належали туркам.

За природними умовами територія Криму була неоднорідною. Південне узбережжя півострова - це регіон виноградарства і садівництва. Керченська, Перекопська і Бахчисарайська округи - це райони осілої землеробської культури. У Криму в другій половині XVI ст. відбувався перехід від кочового скотарства до осілого землеробства, але цей процес був дуже повільним.

Нестача продуктів у Криму компенсувалася здобиччю під час походів у сусідні країни. Більшість населення Криму постійно перебувала в походах на Персію, в Європу і, в першу чергу, в Україну. Але ці походи виснажували продуктивні сили Криму.

Економічний розвиток

Поселившись у Криму, степові кочовики зберегли основну галузь своєї економіки - скотарство, а найголовніше - конярство. Коні для татар були не лише транспортом, але й основою харчування. З кобилячого молока вони виготовляли смачні сири, кумис, варили рідкі страви. Конина, особливо з молодих лошат, вважалася найпоживнішим м’ясом. У походи татари брали додаткових коней як «живі консерви». Коні в татар були дуже цінної породи, хани навіть забороняли продавати їх іншим народам.

У Криму були численні отари овець, які давали м’ясо, молоко, курдючний жир. Зимовий одяг татари шили, як правило, з овчини. У меншій кількості розводили корів. Одним з основних продуктів харчування був катйк - кислий напій з коров’ячого або овечого молока. Розводили також волів, верблюдів, кіз, а з домашньої птиці - курей.

Землеробство татари перейняли від місцевого населення, зокрема від греків та генуезців. Вони сіяли просо, пшеницю та інші злакові рослини, причому вже в XV ст. - на продаж.

Про ступінь осілості і рівень землеробської культури татар свідчить поділ землі на ділянки: орні, лугові і випаси. Зерно татари зберігали не в амбрах, а в ямах, обкладених сухою соломою і обмазаних глиною. У греків та генуезців татари перейняли й виноградарство і садівництво (вирощували персики, черешні, яблука, груші, сливи, горіхи, шовковицю). Овочів кримські татари не вирощували, вважаючи, що вся зелень дана Аллахом для коней.

Важливою галуззю економіки було бджолярство. Споживачами меду були не тільки самі татари, але й султанський двір.

Суспільно-політичний і державний устрій

Незважаючи на перехід до осілості і поступове впровадження індивідуального господарства, у татар довго зберігалися ознаки родового ладу. Надання ханами земель за службу своїм помічникам і воєначальникам (мурзам), духовенству і мечетям не зруйнувало форму давнього общинного землеволодіння. Кріпосного права в Криму не було аж до анексії його наприкінці XVIII ст. Росією. Селяни працювали на землевласника лише тиждень на рік, розглядаючи цю повинність як «толоку» - колективну добровільну допомогу за користування землею.

Десятину на користь держави сплачували всі. Селяни безплатно користувалися лугами і лісами, хоча формально вони належали феодалам. Це право ґрунтувалося не на феодальному законодавстві, а на шаріаті, коли вважалося, що створене Аллахом без допомоги людини належить усій громаді.

Привілейований прошарок населення Криму складався із родових старійшин (беїв) і служилих людей (воєначальників), яких хан наділяв землею. Існували й інші види нагород. Беї, які очолювали чотири значних роди і займали вищі щаблі аристократичної ієрархії, отримували цей титул спадково, але він затверджувався ханом, що ставило родову знать в юридичну і економічну залежність від нього. Однак, будучи васалами хана, вони могли знаходити собі й інших покровителів (сюзеренів). Тому основною силою, на яку спирався хан, були служилі всіх рангів.

Ще за життя хан призначав своїм наступником калгу - рідного брата, а за його відсутності - старшого сина. Улуси і ясаки хан розподіляв між членами свого роду. За калгою в адміністративній ієрархії стояв нуреддін (нуреддін-султан), яким був зазвичай брат хана. Він також мав свою резиденцію (як і калга) і свою адміністрацію, тільки жалування від турецького султана отримував удвічі менше. Калга і нуреддін у своїх володіннях мали всю повноту влади. Третє місце займав великий бей (каймакан), що був «оком і вухом» хана, командував його особистою охороною, а також стежив за порядком у столиці і окрузі, затверджував усі судові справи. За відсутності хана він залишався його заступником.

Своєрідну релігійно-адміністративну посаду займав муфтій, глава духовенства і головний тлумач законів шаріату. Він призначав і усував з посад суддів (каді), мав право вести листування з іноземцями. Муфтій, його помічники і нижче за саном духовенство мали землі в різних частинах Криму, які складали так званий духовний домен (ходжалик).

Турецький муфтій. Малюнок XVII ст.

Він же здійснював нагляд за використанням вакуфних земель (наданих ханами мечетям).

Існували й інші посади державного рівня. Так, ор-бек здійснював контроль за безпекою кордонів та нагляд за ордами ханства, які кочували поза його межами; сераскири - князі тих кочових орд; ширін-бей - старший із чотирьох глав кочових орд.

У Кримському ханстві до адміністрації належала й посада валіде, на яку призначалася зазвичай мати правлячого Ґірея (у випадку її смерті - найближча її родичка). У неї було своє коло придворних. Валіде мала значний вплив на політику хана.

Державна рада, яка займалася політичними питаннями внутрішнього та зовнішнього життя, називалася диван. Він розподіляв кошти на утримання ханського двору, визначав кількість війська і приймав рішення про походи за здобиччю.

Васал Високої Порти

Кримські хани (з роду Ґіреїв) призначалися турецькими султанами і їм підкорялися. Проте у своїх діях кожний хан залежав також від місцевих князів і воєнної знаті. Султани вимагали від ханів точного виконання своїх фірманів (грамот), погрожуючи покаранням і усуненням з ханського престолу. Хан повинен був себе називати «рабом шахиншаха», покірним його слугою. Але ставши на престол, новий хан вимагав певної самостійності у вирішенні питань внутрішнього і зовнішнього життя ханства.

Із часу захоплення турками Криму вони почали включати в міжнародні договори статті, які нагадували про васальну залежність Кримського ханства від Османської імперії. У Криму турки мали свої укріплені фортеці: Кафу, Керч, Єнікале, Перекоп, Мангуп, Інкерман,Балаклаву. Там вони тримали свої гарнізони. Крим став ніби воєнним табором і мав велику кількість фортець. Головна увага приділялася спорудженню укріплень у гирлі Дніпра і на Кримському перешийку.

Оскільки роль Кримського ханства в загарбницькій політиці Османської імперії була дуже важливою, султан дбав про те, щоб хан постійно перебував у покорі. Тому султани завжди тримали біля себе братів або синів хана. Кожен з них був кандидатом на ханський престол. Саме це й змушувало хана виконувати султанські повеління.

Невільники

Нападаючи на українські землі, турецько-татарські загони не лише руйнували і грабували міста й села, а й забирали ясир - велику кількість людей, котрі не встигли заховатися і не могли чинити опір. Молодих чоловіків використовували на галерах, земляних і будівельних роботах. Деякі працювали на сільськогосподарських роботах. Сотні тисяч невільників, серед яких було чимало українців, продавали в рабство в містах Криму. Найбільшим невольничим ринком була Кафа. До Криму іноземні купці привозили зброю, одяг, коней, а поверталися на кораблях, навантажених рабами. Тому невільники з України опинялися в дуже віддалених країнах, хоча більшість із них залишалася в Криму і турецьких містах.

Під час набігів нападники влаштовували полювання на знатних людей, за яких можна було взяти великий викуп. Полювання на людей повсюди в ту епоху розглядалося як звичайне ремесло. Захоплених чоловіків найчастіше продавали покупцям з інших держав. Рабині-жінки використовувалися в домашньому господарстві, а молоді та гарні дівчата потрапляли до гаремів. Але не завжди нападникам вдавалося доставити ясир до Криму, бо запорожці заздалегідь сповіщали жителів про небезпеку, організовували засідки й погоні за ворогом. Вони рятували бранців, та й самі полонені, добре знаючи місцевість, при нагоді втікали з полону. А доставлені в Крим зазнавали всіх нещасть рабського життя. Туга невільників за рідним краєм відбилася в усній народній творчості.

Татарське військо було кінним. Сила його була не в чисельності, а в ідеальній тактиці, знанні місцевості, маскуванні, навичках пересування, майстерності ведення бою. У похід за ясиром частіше ходили взимку, оскільки влітку було багато роботи в своєму господарстві. Та й не підкованим татарським коням було легше йти (між іншим, коні добували собі корм - мерзлу траву, розгрібаючи сніг копитами).

Невільничий ринок у Кафі

Робота в групах: Уявіть себе греком, вірменином чи козаком у Кримському ханстві. Як би до вас ставилося місцеве населення?

Тактика вторгнення

Проникнувши на територію України, татари два-три дні відпочивали неподалік кордону.

Потім орда розпадалася на три загони, які йшли в різних напрямках. Відтак ці загони утворювали дрібніші загони і знову розходилися. Таким чином татари оточували поселення з усіх боків, забирали здобич (людей, худобу, майно) і, навантажені, повільно відступали, уникаючи зустрічей з козаками. Мурзам і беям діставалося 30 % воєнної здобичі. У мирний час їм ніхто нічого не платив.

Що стосується великих спільних походів турків і татар, то до них готувалися тривалий час. Про це в Україні дізнавалися заздалегідь і готувалися дати відсіч. Цьому сприяла і вся оборонна система південних кордонів України. Опір турецько-татарській агресії був особливо ефективним у другій половині XVI - на початку XVII ст., що було пов’язане із становленням Запорозької Січі.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Яка структура управління існувала в Османській імперії?

2. Спробуйте зобразити ієрархічну структуру влади в Кримському ханстві у вигляді піраміди.

3. Який чинник впливав на частоту татарських набігів на українські землі?

4. Кому належав головний невільничий ринок у Криму - місто Кафа - татарам чи туркам?

5. Дізнайтеся, коли було побудовано Бахчисарайський фонтан. 1 2

1. Чому хани надавали допомогу християнським монастирям?

2. Чи був залежним від султана у своїй внутрішній та зовнішній політиці кримський хан?

Ключові поняття: яничар, ясир, калга, бей, диван, Ґіреї.

ДОКУМЕНТ

Які риси татарських військових зауважив автор? Характеристика кримських татар Г. Л. де Бопланом:

Вони озброєні шаблею, луком із сагайдаком із 18-20 стрілами; за поясом у них ніж, кресало, щоб добувати вогонь, шило і 5 або 6 сажнів ремінних шнурів. Кожен з них має в кишені нюрнберзький годинник. Лише

найзаможніші носять кольчугу, інші ж, не маючи нічого, йдуть на війну, вважай, голими. Усі вони дуже сміливі і вправні на конях, але у них погана посадка, бо ноги надто зігнуті із-за коротких стремен, і сидять вони на конях так, як виглядала б мавпа, посаджена на хорта. Однак усе-таки вони дуже вправні на конях і настільки спритні, що на повному чвалі перестрибують з одного коня, який засапається, на іншого, котрого ведуть за вуздечку, щоб швидше тікати під час погоні. Кінь, не відчуваючи більше на собі господаря, одразу ж перебігає праворуч від нього, тримаючись весь час поруч із ним, щоб бути у зручному місці, коли вершник схоче пересісти на нього з тією спритністю, яка їм властива при перестрибуваннях. Ось як ці коні привчені служити своїм господарям.

Г.Л. де Боплан. Опис України. - К., 1990. - С. 55-56.

Назва міста Бахчисарай походить від двох татарських слів: бахчи (сад) і сарай (палац), а Балаклава - від турецького слова балик (риба, рибний садок).