Наочний довідник. Історія України 7-9 клас

Тема 3. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої середини XVII ст. Відродження Української держави

Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу проти польського володарювання

Національно-визвольна війна українського народу проти польського володарювання

У вітчизняній історичній науці існують різні підходи до проблем типології, хронологічних меж і періодизації боротьби, яка розпочалася у 1648 р. Чимало прихильників здобув підхід, за яким «народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши глибокі якісні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію» (О. Бойко). Аргументами на цю користь е такі ознаки: утворення та розбудова Української національної держави; установлення нових кордонів та поступове формування державної території; радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; скасування кріпацтва, завоювання селянами особистої свободи; ліквідація великої земельної власності польських та колонізованих українських магнатів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; визволення українських міст з-під влади короля та магнатів; залучення до участі в соціальних змінах більшості українського населення.

Періодизація Української національної революції XVII ст. (за В. Смоліем і В. Степанковим)

Період

Основний зміст

Лютий 1648 — червень 1652 рр.

Найбільший розмах та інтенсивність національно-визвольної та соціальної боротьби. Бурхливий процес становлення державних інституцій, формування нової української політичної еліти і національної державної ідеї

Червень 1652 — серпень 1657 рр.

Погіршення становища новоутвореної Української козацької держави та активні пошуки її урядом союзників для розгрому Речі Посполитої і возз’єднання у межах єдиної держави всіх українських земель

Вересень 1657 — червень 1663 рр.

Різке загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну й спричинила розкол козацької України на два гетьманства (Правобережне і Лівобережне), та виділення Запоріжжя в окрему політичну силу

Липень 1663 — червень 1668 рр.

Намагання польського та московського урядів поділити Українську козацьку державу, що завершилися укладанням Андрусівського договору 1667 р., і відчайдушна боротьба національно-патріотичних сил за возз’єднання козацької України

Липень 1668 — вересень 1676 рр.

Нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України, ліквідація українських державних інституцій на Правобережжі та його жахливе спустошення польськими, кримськими, турецькими і московськими військами. Поразка революції

Періодизація Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої (1648—1657 рр.)

Дата

Основні події

1648—1649 рр.

Українська армія здобула військову перевагу над польським військом. Опинившись на межі військової катастрофи, уряд Речі Посполитої був змушений визнати певну самостійність за Україною

1650—1653 рр.

Тривала й виснажлива боротьба між козацтвом і поляками не принесла успіху жодній із сторін

1654—1655 рр.

Надання Московською державою військової допомоги Україні. Успішне завершення україно-московськими військами літньо-осінньої кампанії 1655 р. в Україні

1656—1657 рр.

Укладання Україною військового союзу зі Швецією та Трансільванією; спільні дії козацтва зі шведською та трансільванською арміями проти Польщі

Розгортання Національно-визвольної війни в 1648—1649 рр.

Воєнні дії 1648—1649 рр.: основні події

Дата

Подія

Результат

19 квітня — 6 травня 1648 р.

Битва біля урочища Жовті Води

Перемога повстанців

15—16 травня 1648 р.

Битва під Корсунем

Перемога повстанців

11—13 вересня 1648 р.

Битва під Пилявою

Перемога повстанців

27 вересня—16 жовтня 1648 р.

Облога Львова

Зняття облоги після сплати міщанами козаками Львова контрибуції

28 жовтня—14 листопада 1648 р.

Облога Замостя

Зняття облоги й укладання перемир’я з поляками

1 липня—12 серпня 1649 р.

Облога Збаража

Знята за результатами Зборівської угоди

5—6 серпня 1649 р.

Битва під Зборовим

Припинена за розпорядженням кримського хана Іслам-Гірея

Укладення Зборівського договору

Кримсько-польські переговори

Вимоги, висунуті кримським ханом на переговорах

Умови, зафіксовані у кримсько-польському договорі

• Збільшити козацький реєстр до 40 тис. осіб

• Дозволити татарам брати ясир і здобич у володіннях Речі Посполитої (перш за все на український землях)

• Одноразово сплатити 200 тис. талерів і щорічно надавати «упоминки»(подарунки)

• «Вічна приязнь» між Кримським ханством і Річчю Посполитою та надання взаємної допомоги в боротьбі зі спільними ворогами

• Заборона татарам нападати на Річ Посполиту

• Хан зобов’язується надавати воєнну допомогу польському королю і може, за дозволом короля, використовувати для своїх потреб Військо Запорозьке

• Забезпечення Війську Запорозькому давніх привілеїв і вольностей «згідно окремої з ним угоди»

• Зобов’язання кримського хана під час повернення додому завдати якомога меншої шкоди «королівській державі»

• Зняття облоги Збаража

• Дозвіл татарам випасати худобу над річками Інгул і Велика Віся

• Сплата Річчю Посполитою викупу в 200 тис. талерів татарам і ще 200 тис. талерів за звільнення обложених у Збаражі

Україно-польські переговори

Вимоги, висунуті в «Пунктах о потребностях Запорозького війська, розроблених Б. Хмельницьким і генеральною старшиною»

Умови, зафіксовані у «Декларації його королівської милості Війську Запорозькому на пункти супліки данної»

• Скасувати всі сеймові постанови, спрямовані проти Війська Запорозького

• Територія, підвладна гетьману, повинна охоплювати Брацлавське, Київське, Чернігівське, східні райони Подільського й Волинського воєводств

• Заборонялося введення польських військ на територію, підпорядковану гетьманському правлінню

• Повна амністія всім учасникам війни

• Скасування будь-яких обмежень стосовно кількості козацького реєстру

• Право польської шляхти повернутися до своїх маєтків за умови, що вона пробачить своїм підданим участь у повстанні

• Формальне підтвердження давніх прав і привілеїв Війська Запорозького

• Під владу гетьмана переходять Брацлавське, Київське і Чернігівське воєводства (утрачалися території Барського, Зв’ягельського, Любартівського, Миропільського, Остропільського і Подністровського полків)

• Лінія розмежування мала проходити на захід від Димера, Горностайполя, Коростишева, Паволочі, Погребищ, Прилук, Вінниці, Брацлава та Ямполя

• Польські війська виводилися з території, підвладної гетьману

• Мала бути проголошена загальна амністія,

а також спеціальна амністія для шляхти, що приєдналася до повстанців

Вимоги, висунуті в «Пунктах о потребностях Запорозького війська...»

Умови, зафіксовані у «Декларації...»

• Скасування церковної унії, підпорядкування київського митрополита з усім духовенством константинопольському патріарху

• Повернення православним церков і церковного майна, захопленого греко-католиками

• Надання права православному духовенству безперешкодно відправляти службу на всій території Речі Посполитої

• Заборона євреям проживати на території, підвладній гетьману

• Заборона діяльності на українських землях єзуїтів та католицьких чернечих орденів

• Надання православним виключного права займати всі судові й адміністративні посади на землях, підвладних гетьману

• Київський митрополит повинен отримати місце в сенаті

• На найближчому сеймі король, шість сенаторів і послів мають скласти присягу «на цілість прав релігії грецької і на всі пункти»

• Кількість козацького реєстру обмежувалася 40 тис. осіб, а не включені до нього поверталися під владу панів

• Шляхта мала право повернутися до своїх маєтків, а її піддані повинні були виконувати всі ті повинності, що й раніше

• Найближчий сейм повинен був розв’язати питання ліквідації унії і повернення православній церкві захопленого в неї майна

• Євреям заборонялося селитися, а єзуїтам — діяти на території, підпорядкованій гетьману

• На землі, які переходили під владу гетьмана, польський уряд зобов’язувався призначати на адміністративні посади лише православних шляхтичів

• Київському митрополиту було обіцяно місце в сенаті

• Чигирин переходив у володіння гетьмана

Сейм Речі Посполитої, який працював у Варшаві наприкінці 1649 — на початку 1650 рр., після гострих дискусій ухвалив Зборівський договір. Питання про скасування церковної унії та надання православному митрополиту місця в сенаті не розглядалися, щоб не зірвати роботу сейму. Після завершення роботи сейму король підтвердив права і привілеї православної церкви своїм власним універсалом, без сеймової ухвали.

Програма розбудови Української козацької держави, висунута Б. Хмельницьким

Вважається, що вперше ідею необхідності створення автономної Української козацької держави (хоча й на обмеженій території) Б. Хмельницький висунув після Корсуньської битви наприкінці травня 1648 р. Програма вимог до польської влади, передана ним М. Потоцькому через Тугай-бея, передбачала: створення удільної держави з визначеними кордонами по Білу Церкву й Умань (включно з Лівобережжям); скасування на її території прав воєвод і старост стосовно «королівщин», міст і замків; підпорядкування Війська Запорозького безпосередньо «лише одному королю».

М. Потоцький категорично відмовився передавати ці вимоги до Варшави, пояснивши, що польська влада ніколи їх не задовольнить.

Основні положення програми розбудови Української козацької держави були в цілому оприлюднені Б. Хмельницьким на переговорах з польськими комісарами в Переяславі 10—16 лютого 1649 р. і московським посольством Г. Унковського у Чигирині в квітні 1649 р.).

Положення програми

Загальна характеристика

Визволення українського народу збройним шляхом

«Виб’ю з лядської неволі весь руський народ, а що перше я воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за нашу православну віру»

Створення Української держави в етнічних межах розселення українського народу

«За границю на війну не пойду, на турків і татар шаблі не підніму. Досить нам на Україні й Поділля і Волині; тепер досить достатку і пожитку в землі та князівстві своєму, по Львів, Холм і Галич.

А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи»

Незалежність Української держави від Речі Посполитої

Московський посол Г. Унковський повідомляв, що «гетьман і Військо Запорозьке і вся Русь Київська під владою польського короля і панів бути не хочуть». Хмельницький вважав, що «нас Бог від них (Польщі й Литви) увільнив — короля ми не обирали і не коронували і хреста йому не цілували... і ми волею Божою цим від них вільними стали»

Українська козацька держава — правонаступниця Київської Русі

За твердженням Г. Унковського, гетьман вважав, що польська влада повинна визнати Українську державу «по тим кордонам, як володіли благочестиві великі князі, а ми в підданстві та в неволі бути в них не хочемо»

Основу устрою Української козацької держави складають порядки Війська Запорозького, поширені на все її населення

«Не постоїт мі нога жадного князя і шляхотки тут в Україні, а захочет лі хліба котрий з нами їсти, нехай же Війську Запорозькому послушний буде...»

Ідея монархічної форми правління

«Правда то єсть, що я лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, що єсть єдиновладцем і самодержцем руським»

Утворення Української козацької держави — Гетьманщини

Територія України на лівому і правому берегах Дніпра, яка в другій половині XVII ст. — до 1764 р. підпорядкувалася гетьманській владі, мала неофіційну назву Гетьманщина. Офіційна назва Української козацької держави в цей час — Військо Запорозьке.

Зовнішньополітичні зв’язки Б. Хмельницького

Підтримання активних зовнішньополітичних зв’язків вимагало від Б. Хмельницького неабияких коштів. За тодішніми звичаями всі закордонні посольства утримувалися коштом гетьманського уряду.

Політичний устрій Війська Запорозького в середині ХVІІ ст.

Адміністративно-територіальний устрій Війська Запорозького в середині XVII ст.

У кожному полку, залежно від території і кількості населення, нараховувалося 10—20 і більше сотень. Територія Запоріжжя становила окрему адміністративну одиницю.

Основні повноваження вищих органів державної влади Війська Запорозького

Орган влади

Основні повноваження

Загальна (Генеральна ) військова рада

Вищий законодавчо-розпорядчий орган, що вирішував найважливіші питання.

У ній брало участь все козацтво, а іноді й представники міщан та духовенства. Поступово стала скликатися лише для схвалення заздалегіть підготовлених рішень

Гетьман

Глава держави, якому належала вища військова, адміністративна і судова влада, що поширювалася на всі стани. Обирався безстроково. Скликав Загальну військову та Старшинську ради, реалізовував прийняті ними рішення. Очолював Генеральний уряд. За його підписом («рукою власною») виходили універсали, розпорядження і накази. Брав участь у судочинстві, розглядав скарги на рішення полкових і сотенних судів. Відав фінансами, за рішенням Ради розпочинав війну чи укладав мир, підтримував дипломатичні зносини з іншими державами. Головнокомандувач збройними силами

Старшинська рада

Складалася із генеральної (головної) старшини і полковників, іноді брали участь сотники, отамани і духовенство. Вирішувала військові, правові, адміністративні, господарчі та зовнішньополітичні справи. Рішення ради були обов’язковими для гетьмана. Генеральна старшина постійно перебувала в гетьманській резиденції. Поступово вона стала не обиратися, а призначатися гетьманом

Рада при гетьмані

Дорадчий орган при гетьмані. Складалася з довірених осіб гетьмана, переважно зі складу генеральної старшини, з якими він обговорював найважливіші питання державного життя

Генеральний уряд

Вирішував усі поточні справи внутрішнього управління та закордонних зносин Війська Запорозького. Складався з генеральної старшини, що виконувала функції вищої державної адміністрації:

• генеральний писар — вів усі справи Генерального уряду, керував Генеральною військовою канцелярією, що складалася з 12 писарів (у 1649 р.) із середовища української шляхти і духовенства. Займався закордонною політикою і здійснював функції внутрішнього управління

• генеральний суддя (один або два) — очолював вищий суд при Генеральному уряді, що розглядав апеляції, а також виняткові справи, з якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана

• генеральний обозний — керував матеріальним забезпеченням армії та артилерією;

• генеральний підскарбій — завідував державним скарбом і фінансами. До запровадження посади в 1654 р. ці функції виконував гетьман

• керівник розвідки — займався розкриттям змов проти гетьмана, керував боротьбою проти таємної польської агентури, виконував дипломатичні доручення

• генеральна старшина з особливих доручень:

— осавули (двоє) — військові ад’ютанти гетьмана;

— хорунжий — охоронець військової корогви й ад’ютант гетьмана;

— бунчужний — охоронець гетьманського бунчука та ад’ютант гетьмана;

— наказний гетьман — тимчасовий керівник збройний сил для проведення воєнних операцій

Полковий уряд

Складався з полковника і полкової старшини. Полковник був головним представником центральної влади на території полку, виконував доручення гетьмана, уряду і Старшинської ради. Користувався великими правами і чимало справ вирішував самостійно. Полковника обирали на полковій раді, але часто його призначав гетьман. Відповідав за впровадження на місцях гетьманських універсалів і карав їх порушників. Розпоряджався земельним фондом полку. Розподіляв землі між козаками (оскільки вони не отримували грошової платні за службу) і визначав повинності селян щодо місцевої шляхти, старшин і Війська Запорозького. Стежив за дотриманням порядку в земельних справах, карав винних за самовільне захоплення земель, угідь, млинів, що належали Військовому скарбу. Збирав податки до Військового скарбу, надавав землі й підприємства в оренду й збирав орендну плату, податки з ярмарків, мита тощо

Воєнно-політичні події Національно-визвольної війни 1650—1653 рр.

Воєнні дії у 1950—1653 рр.: основні події

Дата

Подія

Результат

1—10 березня 1651 р.

Облога поляками Вінниці

Зняття облоги і відступ польської армії

18 червня — 1 липня 1651 р.

Битва під Берестечком

Поразка української армії

13—15 вересня 1651 р.

Облога польсько-литовським військом козацького укріпленого табору під Білою Церквою

Поляки не змогли захопити козацький табір

22—23 травня 1652 р.

Битва під Батогом

Перемога української армії

6—13 червня 1653 р.

Облога козаками Кам’янця-Подільського

Гетьман зняв облогу через посилення голоду та спалах епідемії чуми

11 жовтня — 5 грудня 1653 р.

Облога україно-кримським військом польського укріпленого табору під Жванцем

Знята в результаті досягнення кримським ханом угоди з поляками

Молдавські походи

Молдавські походи — походи проти Молдавського князівства, союзника Речі Посполитої, здійснені під проводом Б. Хмельницького і Т. Хмельницького в 1650, 1652 і 1653 рр.

Білоцерківський договір 1651 р.

Білоцерківський договір — угода, підписана з представниками польського уряду гетьманом Б. Хмельницьким 18 вересня 1651 р. в місті Біла Церква після Берестецької битви.

Основні умови

• Територія, підпорядкована владі гетьмана, обмежувалася Київським воєводством

• Кількість козацького реєстру скорочувалася до 20 тис. осіб

• Козаки мали право оселятися виключно на королівських землях («королівщинах») Київського воєводства

• Козаки, що залишилися поза реєстром, поверталися до своїх панів і виконувати «звикле» послушенство

• Польська адміністрація поверталася до Брацлавського та Чернігівського воєводств

• Магнати і шляхта отримували свої колишні маєтки

• Гетьман позбавлявся права дипломатичних зносин з іншими державами і повинен був розірвати союз із Кримським ханством

• Гетьман мав підпорядковуватися владі коронного гетьмана і короля

• Євреї отримали дозвіл повернутися на українські землі та відновили свої права на оренду

• Зберігалися права і привілеї, надані православній церкві

• Пани не мали права притягати до суду українську шляхту і київських міщан за участь у війні

• Польським військам заборонялося розміщуватися у містах Київського воєводства, де перебували реєстрові козаки

• За гетьманом зберігалося право призначати за згодою короля полковників і генеральних старшин

• Хмельницький зберігав посаду гетьмана. Після його смерті король отримував право призначати й звільняти гетьманів

Під час ратифікації Білоцерківського договору сеймом Речі Посполитої виникла нездоланна перешкода на шляху ухвалення державного рішення: один зі шляхтичів з Литви своїм «вето» заблокував рішення сейму. Це дало змогу Б. Хмельницькому ігнорувати умови договору.

Становище Української козацької держави у 1653 р.

Внутрішньополітичне

Зовнішньополітичне

• Спустошення цілих районів Правобережжя, де відбувалися воєнні дії

• Голод другої половини 1652 і весни 1653 р.

• Епідемії холери і чуми, що лютували в 1650—1653 рр.

• Масове переселення на Лівобережжя, Слобожанщину, до Московії та Молдови населення з Правобережжя

• Занепад сільського господарства, ремесел, промислів і торгівлі загрожував паралізувати подальшу боротьбу

• Загальне зменшення кількості населення у період від 1648 до літа 1653 р. становило не менше 30—40 %

• Українське військо порівняно з 1648—

1651 рр. скоротилося вдвічі (до 40—50 тис. осіб)

• Поширення в суспільстві ознак емоційно-психологічної втоми, зневіри, розчарування і промосковських настроїв

• Ускладнення становища України внаслідок помилок, допущених гетьманом в оцінці співвідношення сил у Південно-Східній Європі. Зокрема, можливих наслідків установлення династичних зв’язків з Молдавією

• Утворення антиукраїнської коаліції у складі Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії і Молдови

• Дедалі очевидною стає неможливість для України переможно завершити війну проти Речі Посполитої без сильних союзників

• Жванецька кампанія засвідчила безперспективність союзу з кримським ханом

• Активізація зусиль турецького султана і московського царя встановити свій протекторат (покровительство) над Українською козацькою державою

• Уряд Речі Посполитої не вважав війну з Україною завершеною і готувався до нової воєнної кампанії

Україно-російський договір 1654 р. Продовження Національно-визвольної війни

Відносини гетьмана Б. Хмельницького з Московською державою у 1648—1653 рр.

Дата

Основні події

1648 р.

8 червня

Ситуація для Хмельницького ускладнилася реальною можливістю появи на Україні московської армії як союзниці Речі Посполитої і наступної війни між українцями та росіянами. Гетьман відправив листа до московського царя Олексія Михайловича, де повідомив про здобуті під Жовтими Водами і Корсунем перемоги. Він недвозначно висловлював бажання бачити Олексія Михайловича на троні Речі Посполитої, готовність надати для цього військову допомогу і намагався підштовхнути московського царя до виступу проти поляків

19 червня

Позиція Московії викликала занепокоєння гетьмана. На кордоні було зосереджено московські війська, що в будь-яку мить могли розпочати наступ на Україну. Гетьман у листі до хотмизького воєводи, князя С. Волховського пропонував Московії укласти союз для взаємодопомоги та просив надати її тепер, під час його боротьби проти Речі Посполитої. Про перехід Війська Запорозького під руку московського царя мови не йшлося.

До Москви надійшов перший лист Хмельницького до царя. Московський уряд вирішив відмовитися від запланованого походу в Україну

Кінець червня

Прибуття до гетьмана посланця хотмизького воєводи, який повідомив, що московські війська перебувають у прикордонних містах лише для захисту від можливого нападу татар, а не для походу на братів по вірі. Початок офіційних відносин московського уряду з гетьманом

30 грудня

Хмельницький відправив до Москви посольство, очолюване полковником С. Мужиловським, клопотати перед царем про надання Україні воєнної допомоги проти Речі Посполитої і прийняття Війська Запорозького (у складі Чернігівського, Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського воєводств і Мозирського повіту) «під свою руку». (Перше, зафіксоване у виявлених джерелах, звернення Хмельницького до московського царя з пропозицією перейти під його протекцію.) Проте московський уряд відмовився обговорювати питання про направлення своїх військ до України. Було заявлено, що лише після того як Хмельницький і козаки самостійно звільняться з-під польської влади, вони можуть, якщо побажають, перейти в підданство до московського царя

1649 р.

Початок лютого

До гетьмана прибув перший офіційний представник московського уряду, піддячий В. Михайлов, із завданням зібрати інформацію про ситуацію в Україні

17 квітня

Прибуття до Чигирина московського посольства, очолюваного Г. Унковським. На переговорах з гетьманом московські посли повторили позицію про можливість допомоги Україні, висловлену раніше на зустрічі в Москві із С. Мужиловським

5 червня

Прибуття до Москви нового українського посольства на чолі з чигиринським полковником Ф. Вешняком. У листі Хмельницького до царя вперше було чітко сформульоване клопотання прийняти в підданство не лише Військо Запорозьке, а всі землі Речі Посполитої, на яких проживало українське населення. На прохання надати військову допомогу цар повідомив, що не може порушити миру з польським королем

1650 р.

Квітень—липень

Прибуття до Варшави великого московського посольства, очолюваного боярином Г. Пушкіним. Росіяни вперше висунули польській стороні різні звинувачення в порушенні умов Поляновського договору 1633 р. і порушили питання про його перегляд, погрожуючи розривом стосунків. Московські посли підтримували зв’язки з українським посольством на чолі з С. Богдановичем-Зарудним, яке прибуло до Варшави майже одночасно

9—15 жовтня

У Суботові відбулися переговори гетьмана з московськими послами Г. Унковським та Я. Козловим. Гетьман нагадав про неодноразові прохання до царя надати військову допомогу і прийняти в підданство Військо Запорозьке. Посли відповіли, що цар не може без поважних причин розірвати мир з Річчю Посполитою, хоча й відмовився допомогти їй у боротьбі проти Війська Запорозького

13 листопада

Хмельницький передав лист московському царю, через назаретського митрополита Гавриїла і московського ченця А. Суханова і висловив наполегливе прохання, щоб цар ясно повідомив, чи прийме він Військо Запорозьке під свою протекцію. Відряджати посольства до Москви він не хотів, оскільки всі попередні були безрезультатними

19 лютого

У Москві розпочав роботу Земський собор. Було розглянуто питання про можливість царським урядом розірвати умови Поляновського договору, що систематично порушувався польською стороною, і задовольнити бажання гетьмана і Війська Запорозького прийняти підданство царя. Більшість учасників висловилася позитивно. Церква офіційно звільнила царя від присяги за дотримання умов Поляновського договору

14 липня

На зустрічі з назаретським митрополитом Гавриїлом гетьман уперше чітко заявив, що входження України до складу Московської держави повинно відбутися на певних умовах договору

1651 р.

14—15 серпня

Хмельницький відрядив до Москви посольство, очолюване полковниками С. Савичем, Л. Мизорою та І. Нечипоренком, щоб знову поставити питання прийняття України під московську протекцію

1652 р.

9 січня

Хмельницький направляє до Москви посольство на чолі з полтавським полковником Іскрою. Вони повинні були обговорити прийняття в «государево підданство» гетьмана з усім Військом Запорозьким, оскільки ситуація в Україні ускладнювалася. Однак царський уряд погодився лише в скрутну годину «прийняти» гетьмана і козаків та дозволити їм оселитися на Дону

Червень

Прибуття з Москви посольства, яке очолював Г. Унковський. Спішність у його відправленні була пов’язана з бажанням царського уряду ознайомитися з ситуацією в У країні після перемоги української армії в битві під Батогом

12 листопада

Гетьман відправив до Москви посольство, очолюване генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним. Хмельницький просив царя відмовити в допомозі ворогам Війська Запорозького і наказав послам домагатися прийняття України під протекцію царя. Переговори в Москві тривали до початку лютого 1653 р.

1653 р.

Середина березня

У Москві Боярська дума прийняла рішення про посилення підготовки до війни з Польщею і скликання Земського собору для вирішення питання про прийняття Війська Запорозького під «государеву руку»

Квітень—травень

У Москві за дорученням гетьмана знаходилося українське посольство на чолі з С. Мужиловським і К. Бурляєм. Послів повідомили про рішення, прийняте Боярською думою

1 жовтня

Земський собор у Москві ухвалив рішення «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Посполитій

Жовтень—грудень

Для реалізації рішення Земського собору в Україну вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним

Україно-російська міждержавна угода 1654 р.

Угода була оформлена в березні 1654 р. у Москві. Українські посли представили «Просительні статті про права усього малоросійського народу» із 23 пунктів і отримали на них відповідь у вигляді 11 царських резолюцій і трьох окремих жалуваних грамот, відомих під назвою «Березневі статті». Оригінал до наших днів не зберігся.

«Просительні статті про права усього малоросійського народу»

Царська резолюція, отримана українськими послами

Статті 1, 3, 7, 13. Підтвердження давніх прав, привілеїв і вольностей Війська Запорозького

Царська жалувана грамота про збереження прав і вольностей гетьмана Б. Хмельницького і всього Війська Запорозького

Стаття 2. Встановлення 60-тисячного козацького реєстру

Окремо від усіх статей визначалася 60-тисячна кількість козацького реєстру і те, що українці самі «розбір зроблять, хто буде козак, а хто мужик»

Статті 4,15. Збереження місцевої адміністрації та її права на збирання податків

Українські урядники — війти, бурмістри, райці, лавники — повинні збирати всякі доходи (грошима і збіжжям) й передавати їх до царської казни через тих людей, яких пришле цар. Ці ж люди повинні наглядати за правильним збором податків

Статті 8—12, 21. Визначення платні козацькій старшині та коштів на утримання козацького війська

Встановлення розмірів платні генеральній старшині, у їх володіння (а також полковникам і полковій старшині) надавалися також млини

Стаття 5. Надання у рангове володіння гетьмана Чигиринського староства

Царська жалувана грамота про передачу Чигиринського староства під гетьманську булаву

Стаття 6. Право Війська Запорозького обирати гетьмана

Царська жалувана грамота про збереження прав і вольностей гетьмана Б. Хмельницького і всього Війська Запорозького

Стаття 14. Право гетьмана на зносини з іншими державами

Гетьману дозволялося зноситися з іншими державами за умови повідомлення царя. Зносини з польським королем і турецьким султаном заборонялися без царського наказу

Статті 16,17. Невтручання московських урядовців у справи України. Підтвердження козацьких прав і привілеїв

Царська жалувана грамота про підтвердження прав і вольностей населення України

Стаття 18. Збереження прав київського митрополита

Підтвердження права київського митрополита і всього православного духовенства на маєтності, якими вони володіли

Стаття 19. Спорядження царського війська під Смоленськ проти польського війська

Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Річчю Посполитою весною 1654 р.

Стаття 20. Утримання московських залог на кордонах з Річчю Посполитою

Передбачалося розташування московських військ на україно-польському кордоні

Стаття 22. Захист українських земель від нападів татар

У випадку татарських нападів на українські землі передбачалася організація спільних україно-московських походів

Стаття 23. Утримання козацької залоги у фортеці Кодак у кількості 400 осіб

Виконання цього прохання було відкладено до окремого рішення

Історичне значення україно-московської міждержавної угоди 1654 р.

Значення

• Юридично зафіксувала акт відокремлення і незалежності від Речі Посполитої Війська Запорозького та оформлення над ним протекції московського царя

• Відкрила перед Україною реальну перспективу за допомогою Московської держави довести війну з Річчю Посполитою до перемоги і об’єднати всі українські землі в межах однієї держави

• Стала поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Відстала та ізольована до цього від Європи Росія здійснила важливий крок на шляху до перетворення на велику державу. Доля України на кілька століть стала в усьому — доброму і поганому — пов’язана з долею Росії

Воєнні дії 1654—1655 рр.: основні події

Дата

Подія

Результат

23—25 березня 1654 р.

Облога польськими військами Умані

Поляки не смогли взяти місто і відступили

29 листопада— 9 грудня 1654 р.

Облога поляками Брацлава

Після запеклих боїв місто було захоплено

19—29 січня 1655 р.

Битва під Охматовим

Жоден із супротивників переваги у битві не здобув. 3 обох сторін загинуло до 30 тис. осіб

19—30 вересня 1655 р.

Облога Хмельницьким Львова

Знята після сплати мешканцями міста викупу

20—21 листопада 1655 р.

Битва під Озерною

Україно-московська армія завдала поразки татарам. Хан розірвав союз з Річчю Посполитою і поновив дружні стосунки з Хмельницьким

Віденське перемир’я 1656 р.

Віденське перемир’я — угода між Річчю Посполитою і Московською державою, досягнута в серпні—жовтні 1656 р. у місті Вільно.

Умови перемир'я

• Припинення воєнних дій між Московською державою і Річчю Посполитою

• Обидві держави брали на себе зобов’язання не розпочинати переговорів про мир зі Швецією

• Домовленість про ведення спільних воєнних дій проти Швеції та Бранденбургу

• Можливість обрання царя Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна Казиміра

Дії українського війська в Польщі 1656—1657 рр.

Дата

Подія

1656 р.

Вересень — жовтень

Хмельницький уклав угоду з трансільванським князем Дьердем II Ракоці, спрямовану проти Речі Посполитої. Є підстави вважати, що вона передбачала визнання західноукраїнських земель складовою Української козацької держави

Жовтень

Україно-трансільванська угода була ратифікована Старшинською радою

Кінець грудня

На допомогу трансільванському війську, яке порушило кордони Речі Посполитої, Хмельницький надіслав корпус під проводом наказного гетьмана А. Ждановича, а згодом — ще кілька полків, очолюваних І. Богуном (усього близько 20 тис. осіб)

1657 р.

2—3 лютого

Під Самбором до трансільванського князя приєднався авангард козацького війська, а пізніше в табір під Перемишлем прибули основні сили козаків

Перша половина лютого

Трансільвансько-українські війська розпочали наступ у напрямку Кракова, спустошуючи на своєму шляху міста і села

18 березня

Взяття Кракова. Через день трансільвансько-українські війська залишили місто і рушили на з’єднання з армією шведського короля Карла X

1 квітня

У Хмелеві шведська і трансільвансько-українська армії об’єдналися. За наполяганням Карла X було вирішено завдати рішучого удару по ворогу. Армії перейшли Віслу і до 14 травня захопили Замостя, Люблін і Берестя

9 червня

Взяття Варшави

Середина червня

Становище союзників погіршилося. Річ Посполита мобілізувала сили для контрнаступу. Карл X із частиною козаків залишив Польщу, польські війська вторглися в Трансільванію. Після кількох поразок Дьердь II Ракоці почав шукати шляхів до порозуміння з поляками

24 червня

Трансільванський князь вступив у переговори з польським командуванням і капітулював. Жданович залишив князя і незабаром об’єднався з полками Ю. Хмельницького, що рухалися йому на допомогу

Середина липня

Трансільванська армія, залишена напризволяще Дьердем II Ракоці, була вщент розгромлена татарами під Вишнівчином. Провал трансільвансько-українського походу не дозволив Хмельницькому реалізувати свій план возз’єднання українських земель у межах єдиної держави

Оцінка діяльності Б. Хмельницького сучасними українськими істориками В. Смолієм та В. Степанковим

Історичне значення діяльності Б. Хмельницького

• Уперше впродовж XVI—XVII ст. спромігся об’єднати патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення

• Спрямував енергію народу на розбудову соборної держави та виборення незалежності

• Сформулював наріжні принципи державної ідеї, що стала знаменом у визвольних змаганнях українців упродовж наступних століть

• Завдяки гнучкій соціально-економічній політиці зумів провести державний корабель повз небезпечні «соціальні рифи» і запобігти вибуху громадянської війни

• Проводив послідовну і рішучу боротьбу проти стихії розбурханих мас і старшинського отаманства, за зміцнення централізації держави і встановлення у ній спадкового гетьманату

• Проявив себе блискучим полководцем, сформував боєздатну, одну з кращих в Європі національну армію, прийняв статут «Статті про устрій Війська Запорозького», збагатив українське військове мистецтво, створив розвідку і контррозвідку

• Організував дипломатичну службу, яка забезпечила прорив на шляху до визнання Української козацької держави урядами інших країн, здобув у сучасників визнання як одного з найкращих тогочасних дипломатів