Наочний довідник. Історія України 7-9 клас

Тема 2. Виникнення та розквіт Київської Русі

Східнослов'янські племена — предки українців — напередодні утворення держави

Східнослов’янські племена — предки українців

Назва

Територія розселення

Древляни

Землі південного басейну річок Прип’ять, Горинь, західного берега Дніпра і північного басейну Тетерева

Поляни

Жили на захід від середнього Дніпра, між його притоками — Тетеревом на Півночі та Россю на півдні

Сіверяни

Терени на схід від середньої течії Дніпра, басейн нижньої течії Десни, Сули, Псла і Ворскли до верхів’їв Сіверського Донця

Тиверці

Територія у нижній течії річок Дністер і Прут, що досягла узбережжя Чорного моря

Волиняни (дуліби)

Землі на північ від верхньої течії Дністра, у басейні Західного Бугу, на південь від верхів’їв Прип’яті

Уличі

Терени, розташовані між річками Оріль, Дніпро, Самара та в лісостеповій частині Південного Бугу

Білі хорвати

Землі Верхньої Наддністрянщини на захід від річки Збруч, межиріччя Верхнього Прута і Дністра, Північна Буковина, Прикарпаття і частина Закарпаття

Східнослов’янські племена — предки білорусів

Назва

Територія розселення

Дреговичі

Землі на північ від Прип’яті, у верхів’ях Німану і на захід від верхнього Дніпра

Полочани

Терени на захід від верхнього Дніпра і у верхів’ях Західної Двини

Східнослов’янські племена — предки росіян

Назва

Територія розселення

Кривичі

Землі у верхів’ях Дніпра, Західної Двини та витоках Волги

Радимичі

Терени на сході понад середнім Дніпром, Сожем і верхньою Десною

Словени

Території, що прилягали до озер Ільмень, Ладозького, Онезького та до верхів’їв Волги

В’ятичі

Землі у верхів’ях Волги, басейні її найбільшої протоки Оки та Князьми

Нові явища в суспільному житті східнослов’янських племен напередодні утворення держави

Особливості прояву

• Послаблення значення родової власності та формування приватної власності

• Родова громада поступилася місцем сусідській громаді, що об’єднувала малі сім’ї, які вели самостійне господарство

• Набула першорядного значення роль племені не як економічної одиниці, а перш за все як військово-політичного об’єднання

• Верховним органом племінного самоврядування стало віче — народні збори чоловіків-воїнів

• У результаті постійної військової активності племені зросла роль і значення військових вождів-князів

• Навколо князів збиралася і гартувалася дружина, основним заняттям якої була служба князеві за винагороду

• Князівська влада як вищий виконавчий орган племінного управління перетворювалася з виборної на спадкову

• Дружина ставала постійною організацією воїнів, атрибутом князівської влади. Князі разом із дружиною оселялися в укріплених племінних центрах-городищах; деякі з них переросли в міста (Київ, Чернігів, Галич та ін.)

Утворення східнослов’янської державності

Основні передумови

• На початок VIII ст. в цілому завершився процес розселення слов’ян і утворення територіально визначених великих і малих союзів племен

• Наявність у східнослов’янських союзів племен певних локальних відмінностей в культурі й побуті

• Поступове переростання союзів племен у племінні князівства — додержавні об’єднання більш високого рівня, що передували появі першої східнослов’янської держави

• Формування на межі VIII—XI ст. навколо Києва першої східнослов’янської держави, яку фахівці умовно називають Київським князівством Аскольда

Київське князівство виникло в результаті розвитку Полянського союзу — додержавного об’єднання полян, древлян і сіверян. Арабські автори називали його Куявією, а літописець Руською землею. Влада в Київському князівстві належала династії Києвичів. Вважається, щосаме воно стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого сформувалася Давньоруська держава. Племінні князівства зберігалися у східних слов’ян ще протягом століття по тому, як виникла Давньоруська держава.

Сусіди східнослов’янських племен

Київська держава за перших князів

Державні об’єднання східних слов’ян

Період

Об'єднання східнослов'янських племен

IV—VII ст.

Дулібський племінний союз склавинів

IV ст. — початок VII ст.

Антський племінний союз

VII—VIII ст.

Полянський союз племен, до складу якого входили поляни, деревляни і сіверяни

IX ст. — 882 р.

Київське князівство (Куявія) князя Аскольда (дреговичи, деревляни, поляни, сіверяни)

Князівство словенів (Славія) Рюріка (870—879 рр.) і Олега (879—882 рр.), до складу якого входили ільменські словени, кривичі й полочани

882 р.

Виникнення східнослов’янської держави Київська Русь

Причини провідної ролі Києва в державотворенні східних слов’ян

Основні причини

• Вигідне географічне розташування, яке дозволяло київському князеві здійснювати контроль за багатьма притоками Дніпра — основними тогочасними торговельними шляхами

• Розташування на межі розселення кількох союзів племен і наявність природних рубежів

• Можливість високого рівня соціально-економічного розвитку завдяки підтриманню контактів між різними східнослов’янськими племенами і запозиченню передових досягнень

• Зростання і розвиток Києва за рахунок притоку населення з інших східнослов’янських земель

Значення і походження назви «Русь»

Київське князівство за часів Аскольда (?—882 рр.)

Князь Аскольд — київський князь, засновник першого східнослов’янського державного утворення у Наддніпрянщині.

Періодизація історичного розвитку Київської Русі

Період

Особливості

882—972 рр.

Швидке територіальне зростання Київської Русі й поступова консолідація держави. Охоплює князювання Олега, Ігоря, Ольги і Святослава

980—1054 рр.

Економічний і культурний розквіт Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності. Охоплює князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого

1054—1132 рр.

Поступове політичне ослаблення Київської Русі, князівські усобиці, що розпочинаються після смерті Ярослава Мудрого. Найбільш відомі князі — старші брати Ярославичі (Ізяслав, Святослав і Всеволод), Володимир Мономах і його син Мстислав

1132—1241 рр.

Поліцентризація Київської держави, яка була насильно перервана монгольською навалою 1237—1241 рр. У князівствах, на які розпалася Русь, формуються місцеві князівські династії: Ольговичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславичі та ін.

Київська держава за правління князя Олега (882—912 рр.)

Зосередження зовнішньополітичної активності князів Київської Русі на візантійському напрямку

Основні причини

• Руські князі були зацікавлені у вигідних торговельних угодах з Візантією, оскільки Константинополь був для них головним центром збуту зібраної з підкорених племен данини

• Багатства Візантійської імперії приваблювали київських правителів перспективою можливої, у разі перемоги, великої здобичі

• Боротьба із сильним противником, яким вважалася Візантія, сприяла зміцненню авторитету Київської держави

• Константинополь приваблював русичів як найближчий загальновизнаний релігійний і культурний осередок тогочасного світу

Київська держава за правління князя Ігоря (912—945 рр.)

Київська Русь за князювання Ольги і Святослава

Стягання данини в Київській Русі в першій половині X ст.

Варяги збирали данину в найпримітивнішій і насильницькій формі полюддя. Візантійський імператор Константин VII Багрянородний (912—959 рр.) писав: «Коли настає листопад, одразу ж їхні князі виходять з усіма росами з Києва і вирушають у полюддя, що йменується кружлянням, а саме — у Славшії (союзи племен) деревлян, кривичів, сіверян та інших слов’ян, що є данниками росів. Годуючись там протягом усієї зими, вони, починаючи з квітня, коли розтане крига на річці Дніпро, знову повертаються до Києва». Зібравши данину, варяги пливли до Константинополя продавати зібране.

Походи князя Святослава

Князювання Святослава (964—972 рр.)

Київська Русь за часів князя Володимира Великого. Запровадження християнства як державної релігії

Завершення формування території Київської Русі за князювання Володимира Великого

Кордони Київської Русі за Володимира Великого в цілому збігалися з межами розселення східнослов’янської спільноти.

Політика князя Володимира (980—1015 рр.)

Київська Русь за князя Володимира Великого

Значення прийняття християнства для розвитку Київської Русі

Історичне значення

• Сприяло остаточному розпаду родових відносин у східних слов’ян

• Спричинило поступові докорінні зміни у світосприйнятті та світорозумінні східних слов’ян

• Стало підґрунтям для створення міцної централізованої держави

• Започаткувало формування якісно нових підвалин у культурі, на яких розвивалися писемність, освіта, література, мистецтво тощо

• Сприяло зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі

Київська Русь за часів правління князя Ярослава Мудрого

Перебіг міжусобної боротьби між синами Володимира Великого

Дата

Подія

1015 р.

Смерть князя Володимира Великого. За свідченням саксонського хроніста Тітмара Мерзебурського, по смерті Володимира київський престол за заповітом опинився в руках Бориса. «Повість минулих літ» повідомляє, що владу в Києві захопив Святополк (прийомний син) і розпочав винищувати своїх зведених братів. Він забив Бориса, Гліба й Святослава. Проте існують також інші версії їх загибелі: убиті за наказом Ярослава Мудрого, загинули в міжусобній боротьбі

1016 р.

Ярослав розгромив під Любечем Святополка. Після цього переможений Святополк утік до Польщі, а Ярослав утвердився в Києві

1018 р.

Польський король Болеслав Хоробрий разом зі Святополком виступив проти Ярослава. Військо Ярослава чекало їх на березі Західного Бугу на Волині. Битва завершилася поразкою Ярослава, який утік до Новгорода. Болеслав Хоробрий і Святослав зайняли Київ

1019 р.

Ярослав з великим військом удруге виступив проти Святополка. Поляки вже залишили Святополка і він звернувся по допомогу до печенігів. 1019 р. у вирішальній битві на річці Альта під Переяславом Ярослав розгромив Святополка і повернув київський престол

1021р.

Ярослав переміг свого племінника Брячислава Ізяславовича Полоцького, котрий захопив Новгород

1023 р.

Мстислав Володимирович, скориставшись відсутністю Ярослава в Києві, рушив з Тмутаракані, де князював, на Київ, щоб захопити владу. Проте, як повідомляє літопис, «не прийняли його кияни». Мстислав задовольнився Черніговом і підпорядкував своїй владі Лівобережжя Дніпра. Лиственська битва 1024 р. біля Чернігова між братами завершилася поразкою Ярослава. Унаслідок цього вони поділили Південну Русь по Дніпру. Лише після смерті Мстислава (1036 р.) Ярослав став «самовладцем Руської землі»

Порядок успадкування князівської влади, запропонований у заповіті Ярослава Мудрого

В основу запропонованої Ярославом Мудрим нової системи управління та успадкування князівств було покладено принцип сеньорату, тобто влади найстаршого в роді. У разі смерті одного з князів його місце посідав молодший, що спричиняло переміщення усіх князів. Унаслідок цього, за задумом Ярослава, кожен князь мав можливість із часом стати великим князем київським мирним шляхом,

Київська Русь за наступників Ярослава. Володимир Мономах

Київська Русь у 1054—1113 рр.

Особливості

Основні заходи

Правління Ярославичів 1054—1073 рр.

Співправління трьох осіб (тріумвірат) — Ізяслава, Святослава та Всеволода

• Усунули від участі в державному житті молодших братів Ігоря та В’ячеслава, а після смерті останніх — привласнили їхні володіння

• 1060 р. здійснили спільний похід проти торків

• Улітку 1068 р. усі три Ярославичі були розгромлені половцями на річці Альта

• 1068 р. у Києві відбулося повстання проти Ярославичів. Проголошення Всеслава Полоцького великим князем київським. 1069 р. Ізяслав за підтримки польського короля Болеслава II повернув київський престол

• 1072 р. Затвердження на з’їзді у Вишгороді нової збірки законів «Правда Ярославичів»

• 1073 р. Загострення суперечок між Ярославичами переростає у відвертий конфлікт: Святослав, підмовивши Всеволоду, здійснив воєнний похід на Київ і вигнав звідти Ізяслава

Правління Святослава Ярославича 1073—1076 рр.

Верховна влада зосередилася в руках Святослава. Вважається, що після цього виник дуумвірат (співправліня двох осіб) Святослава і Всеволода

• 3 метою зміцнення влади Києва над удільними князями, які намагалися відокремитися або здобути зверхність над іншими, Святослав перерозподілив між ними князівства

• Залишив за собою крім київського великокнязівського стола Чернігівське князівство, а в інших містах посадив своїх синів і племінників

• У короткий термін домігся визнання всіма князями, а також здобув підтримку київських бояр і духівництва

Правління Ізяслава Ярославича 1076—1078 рр.

Останнє правління Ізяслава в Києві. Повернув владу за підтримки поляків. Спирався на допомогу Всеволода Ярославича, який віддав Ізяславу Київ, а сам отримав Чернігівське князівство

• Позбавив влади синів Святослава й об’єднав під своєю владою всю Русь. Скривджені Святославові сини спричинили нову хвилю усобиць

• Олег Святославич вигнав із Чернігова Всеволода. Ізяслав надав допомогу братові. У вирішальній битві біля села Нежатина Нива

3 жовтня 1078 р. брати перемогли Олега Святославича, але Ізяслав загинув

Правління Всеволода Ярославича 1078—1093 рр.

Останній із синів Ярослава Мудрого. Ніхто не заперечував його прав на великокнязівський престол. Проте найбільше турбот Всеволоду завдали племінники, що вимагали від київського князя уділів

• Затвердившись у Києві, віддав Чернігів своєму синові Володимиру

• Виявив себе слабким великим князем. Воювати не любив і доручив цю справу своєму синові, щойно йому виповнилося 12—13 років

• Реальна влада Всеволода поширювалася лише на частину держави. Турівська, Муромська, Волинська, Тмутараканська землі йому не підкорялися

• Був освіченою людиною, знав п’ять іноземних мов, проводив багато часу за читанням книжок та бесідами із вченими людьми

• Суперечки, що виникали між князями, улагоджував дипломатичним шляхом, інколи зіштовхуючи князів один 3 одним

Правління Святополка II Ізяславича 1093—1113 рр.

Найстарший з онуків Ярослава Мудрого. За давніми законами заміщення князівських столів мав переважні права на великокнязівський престол

• У складних умовах постійних набігів половців не зміг об’єднати сили всіх руських земель і не виявив себе вмілим державним діячем і полководцем

• За його правління набули поширення князівські з’їзди (снеми), які намагалися вирішити загальнодержавні питання. Зокрема, припинити усобиці та організувати відсіч половцям

• Разом із Володимиром Мономахом став ініціатором скасування порядку престолонаслідування, запровадженого Ярославом Мудрим, та уведення спадкового володіння князівствами

• Брав участь у походах проти половців у 1103 і 1111 рр. Проте їх організатором був Володимир Мономах

• Був нещирим, пожадливим, оточив себе лихварями, не мав популярності серед народу. У внутрішній політиці не гребував інтригами, що спричиняло нові спалахи усобиць

Князівські з’їзди

Назва, дата

Основні питання

Любецький, 1097 р.

Ухвалення рішення про припинення усобиць, які послаблювали державу і робили її беззахисною для половців. Проголошення запровадження спадкового володіння землями і князівствами

Витичівський, 1100 р.

Укладення миру, який завершив війну князів, що розпочалася внаслідок осліплення теребовльського князя Василька Ростиславича

Золотчівський, 1101 р.

Обговорення питання спільних дій усіх князів проти нападів половців

Долобський, 1103 р.

Обговорення заходів, спрямованих проти половецької загрози. За наполяганням Володимира Мономаха київський князь Святополк Ізяславич погодився на війну з половцями

Життєвий шлях Володимира Мономаха (1053—1125)

Роки

Характеристика

1053—1078

Дитячі та юнацькі роки. Своє дитинство і юність провів при дворі батька Всеволода Ярославича в Переяславі-Південному. Постійно очолював батьківську дружину, здійснював далекі походи, придушував повстання в’ятичів, воював проти половців. У 13 років батько направив його князювати в далекий Ростов

1078—1094

Чернігівський період життя. Після того як Всеволод Ярославич став великим князем київським, Володимир Мономах отримав в уділ Чернігів. Для Чернігівського князівства це був період розквіту, містобудування, храмового будівництва.

У 1080 р. приборкував переяславських торків; боровся з половцями. Лише за князювання Всеволода Володимир провів 12 битв з половцями

1094—1113

Переяславський період життя. Володимир Мономах після смерті батька, хоча за його життя й був фактичним правителем Русі, добровільно поступився київським престолом Святополку Ізяславичу і так само передав Чернігівське князівство своєму старшому братові Олегу Святославичу, оскільки за законами заміщення князівських столів вони мали переважні права, а сам повернувся до Переяслава. Будучи переяславським князем, постійно влаштовував походи проти половців. Був ініціатором спільних походів руських князів у половецькі землі (1103, 1107, 1110, 1111 р.). Набув широкої слави полководця

1113—1125

Київський період життя. Після смерті Святополка Ізяславича за запрошенням київського віча став великим князем у Києві. Відновив на Русі одноосібну монархію, що занепала після смерті Ярослава. Обмежив обсяги стягування лихварями відсотків за позиками і закріпив це законом. У Києві було збудовано міст через Дніпро. Силою придушував князівські усобиці. Відновив міжнародний авторитет Київської держави. Написав знамените «Повчання дітям», пронизане турботою про рідну землю, ідеями християнської доброзичливості та любові до ближнього

Правління Мстислава Володимировича (1125—1132 рр.)