Наочний довідник. Історія України 7-9 клас

Тема 10. Західноукраїнські землі на початку XX ст.

Соціально-економічний розвиток та політичне становище

Характерні риси розвитку економіки західноукраїнських земель на початку XX ст.

Риси

Характеристика

Домінування в економіці краю іноземного капіталу

Напередодні Першої світової війни іноземний капітал у промисловості, торгівлі, банках і різних кредитних установах західноукраїнських земель становив близько 1,5 млрд австрійських крон

Нав’язування австро-угорськими картелями власної волі західноукраїнським підприємцям

Будівництво нових фабрик і заводів було майже неможливим, якщо цього не бажали австро-угорські картелі. Вони поглинали всі підприємства, існування яких було небажаним для володарів картелів

Промисловість мала однобокий, переважно сировинних характер розвитку

Основну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини — лісова, лісопильна і нафто-озокеритна. Інші галузі були розвинуті дуже слабо, а деякі — зовсім відсутні або представлені дрібними промислами

Основна частина промислового населення працювала не в фабричній промисловості, а була ремісниками

Більше третини всіх зайнятих у промисловості були власниками підприємств, що працювали не за наймом, а у власних закладах. Усього існувало близько 500 підприємств, що мали більше 20 робітників, на яких працювали близько 50 тис. робітників. Підприємств, які мали понад 100 робітників, у краї було не більше 140 — це в 6—8 разів менше, ніж у центральних провінціях імперії

Західноукраїнські робітники зазнавали жорстокої експлуатації

Кількість нещасних випадків у розрахунку на 1000 робітників була в декілька разів вищою, ніж у центральних районах імперії та в Західній Європі. Зарплата західноукраїнських робітників була в півтора-два рази нижчою, ніж у західних провінціях монархії Габсбурґів

Сільське господарство характеризувалося особливо повільними темпами розвитку

Цей регіон характеризувався найнижчим в імперії рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва. 94 % усіх господарств мали менше, ніж 10 га землі, а близько половини — 2 га землі й вважалися економічно відсталими. За рівнем механізації сільського господарства західноукраїнські землі були далеко позаду інших районів Австро-Угорщини. Урожайність сільськогосподарських культур була в 1,5—2 рази нижчою, ніж у розвинених країнах Заходу

Посилювалося відносне аграрне перенаселення

У зв’язку зі слабким розвитком промисловості в селі 3 кожним роком нагромаджувалося все більше вільної робочої сили. У селах Східної Галичини було вдвічі більше робочих рук, ніж цього вимагали потреби сільськогосподарського виробництва

Масова еміграція західноукраїнського селянства досягла найбільших розмірів

Із Галичини в 1890—1900 рр. емігрувало 76 тис. українців, а в 1900—1910 рр. — 224 тис. Основна маса емігрантів від’їжджала за океан

Економічне становище західноукраїнських земель фактично нагадувало колоніальне

Західноукраїнські землі були ринком збуту і джерелом дешевої сировини для індустрії західних провінцій імперії, резервуаром дешевої робочої сили, яка в значній кількості заповнювала західноєвропейські та заокеанські ринки праці

Участь західних українців у політичному житті Австро-Угорщини

Загальна характеристика

• Унаслідок існуючого розподілу парламентських мандатів у 1897 р. на одного посла до рейхсрату в Зальцбурзі припадало в середньому 28 900 осіб, у Тіролі — 38 700, у Верхній Австрії — 39 200, у Галичині — 89 700, на Буковині — 58 700 осіб

• За законом про загальне виборче право, який почав діяти з 1907 р., західні українці отримали лише 6,4 % від загального числа мандатів, хоча все українське населення становило 13,2 % населення Австрії

• Українське населення Закарпаття у складі Угорщини було позбавлене свободи слова і друку, права на проведення зборів і демонстрацій. На виборах до угорського сейму право голосу в селах мали лише власники 10 і більше гольдів землі й ті, що володіли угорською мовою. У виборах до сейму в 1914 р. в цілому по Закарпаттю брало участь 8—13 % населення, причому понад 50 % виборців були угорцями та німцями. Голосування не було таємним. Ті, хто голосував проти кандидатів від уряду, зазнавали утисків, їх позбавляли роботи тощо

Наростання українського політичного руху

Розвиток українського руху в Галичині на початку XX ст.

Загальні тенденції

• У Східній Галичині на початку XX ст. сформувалася свідома своїх політичних інтересів українська спільнота, яку вже неможливо було залишати поза увагою

• Змінилося співвідношення сил між поляками та українцями в Галичині: хоча польська еліта й надалі зберігала монополію на владу в краї, українці своєю згуртованістю і свідомістю значно перевищували поляків

• Українські діячі вели боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців

• Політична боротьба поєднувалася із соціальними виступами галицьких селян і робітників

• Українці продовжували наполегливу розбудову національного життя: у краї стабільно розвивалася мережа освітніх, громадсько-культурних, наукових установ, кооперативів тощо

• На початку XX ст. україно-польські відносини набули гостроконфліктного характеру. Конфронтація розгорталася навколо трьох основних проблем: селянського питання, суперечок навколо університету і вимог щодо проведення виборчої реформи, причому як до віденського парламенту, так і до Галицького сейму

Особливості українського національного руху на Буковині на початку XX ст.

Загальна характеристика

• У віденському парламенті буковинці разом із галичанами входили до «Українського клубу»

• У листопаді 1905 р. у Чернівцях було скликано Національну Раду, на яку прибули представники всіх українських товариств краю, депутати буковинського сейму та австрійського парламенту. Тут відбулося організаційне оформлення буковинського народовства в політичну партію, яка мала офіційну назву — « Національна Рада русинів на Буковині», неофіційну — національно-демократична партія

• У червні 1906 р. утворилася Радикальна партія, мета якої було поєднання боротьби за визволення українського народу із широкими соціально-економічними перетвореннями, встановленням соціалізму

• 1909 р. відбулося відродження товариства «Руська Рада», тепер вже зі статусом «мужицької партії». Ініціатором цих подій став лідер народовців С. Смаль-Стоцький

• Народовська «Національна Рада» розгорнула боротьбу за введення загального прямого рівного виборчого права. У 1907 р. на виборах за новим виборчим законом у всіх українських виборчих округах перемогли народовці

• Народовці посилюють роботу серед селян. Напередодні Першої світової війни майже в кожному українському селі вони організували читальню

• Бурхливо розвивалися молодіжні спортивно-пожежні товариства «Січ». Перше товариство виникло в Кіцмані в 1902 р. Січовики проводили велику пропагандистську роботу по селах, намагалися навертати молодь до суспільної діяльності. На 1910 р. товариства існували в 110 селах краю

• 1903 р. засновано союз хліборобських спілок Буковини «Селянська каса» (голова С. Смаль-Стоцький), який об’єднав капітали місцевих кооперативних спілок. 1913 р. виникла страхова компанія «Карпатія»

• Активно діяли українські культурно-просвітні товариства. Центральним була «Руська бесіда», що мала 8 філій і понад 120 читалень на місцях. Діяло також товариство «Руський народний дім», яке для незаможних українських дітей відкрило «Бурсу ім. Ю. Федьковича». Існували також станові організації «Руська школа» (українське учительство), «Зоря», «Поміч» (ремісники), «Праця» (робітники), «Жіноча громада» (жінки) тощо. Культурно-освітні, політичні та економічні товариства буковинських українців становили основу й джерело оновлення національного відродження

Особливості українського національного руху на Закарпатті на початку XX ст.

Основні особливості

• Розвивався у надзвичайно важних умовах примусової мадяризації краю

• Завдяки опору мукачівського єпископа Ю. Фірцака та його прибічників угорська влада не змогла придушити на Закарпатті український національних рух

• В українському національному русі цього періоду продовжував панувати русофільський напрямок, але зародилася також народовська (українофільська) течія

• Органом народовського руху став тижневик «Наука» (1897), редактором якого з 1903 р. був греко-католицький священик А. Волошин

• Розвиток народовського напрямку на Закарпатті відбувався під впливом і в тісній взаємодії з галицьким та буковинським народовством

• Народовський напрямок у цей період був досить аполітичним, обмежувався питаннями мови, літератури та освіти. Народовці не домагалися надання автономії чи самоврядування краю, не виступали за приєднання його до решти українських земель. Головним завданням вважали збереження існуючих проявів національного життя, що в майбутньому могли б сприяти відродженню краю