Правила ведення робочої карти. Трофименко

Розділ 1. Робоча карта

1.1. Класифікація топографічних карт

Карти земної поверхні поділяють на дві великі групи: географічні й топографічні.

Географічна карта - зменшене узагальнене зображення земної поверхні на площині, побудоване в певній картографічній проекції.

За змістом географічні карти поділяють на загальногеографічні й спеціальні (тематичні). На загальногеографічних картах зображують із повнотою, що залежить від масштабу карти, всі основні елементи місцевості без особливого виділення будь-яких із них. На спеціальних (тематичних) картах із більшою детальністю відображають деякі елементи місцевості або наносять спеціальні дані, не показані на загальногеографічних картах. До спеціальних карт відносять історичні, економічні, політико-адміністративні, гідрологічні, геологічні, дорожні та інші.

Топографічні карти - загальногеографічні карти масштабів 1:1 000 000 і більше, детально зображують місцевість.

У навчальному посібнику розкриваються питання, пов'язані з топографічними картами.

Топографічні карти складають для великих територій земної поверхні. Для простішого використання їх видають окремими аркушами, контури яких прийнято називати рамками карти.

Боками рамок є меридіани й паралелі, вони обмежують зображену на аркуші карти ділянку місцевості.

Кожний аркуш карти зорієнтований щодо сторін горизонту так, що верхній край рамки - північний, нижній - південний, лівий - західний, правий - східний.

Система поділу карти на окремі аркуші називається розграфленням карти, а система позначення (нумерації) аркушів - їх номенклатурою [4, 5].

Для того щоб можна було легко й швидко знаходити потрібні аркуші карти того чи іншого масштабу, кожний із них має своє умовне позначення - номенклатуру.

Номенклатура кожного аркуша зазначена над північним краєм його рамки. Поряд із номенклатурою у дужках пишеться назва найбільшого населеного пункту, розміщеного в межах даної трапеції, наприклад, М-35 (Львів), М-36-А (Київ), М-35-49 (Сокаль).

На кожному аркуші зазначають також номенклатуру суміжних із ним аркушів, що полегшує їх підбір під час склеювання карт. Ці підписи розміщені посередині зовнішнього краю рамки аркуша.

В основу розграфлення і позначення аркушів топографічних карт покладено аркуш карти з масштабом 1:1 000 000 (рис. 1.1).

Номенклатура аркуша карти з масштабом 1:1 000 000 складається з позначень ряду та колони. Ряди розміщені паралельно екватору і позначаються буквами латинського алфавіту. Межами рядів служать паралелі, проведені від екватора через 4° по широті.

Ряди рахують від екватора до полюсів: А, В, С, Д, Е і т. д.

Колонки розміщують вертикально. Обмежують їх меридіанами, проведеними через 6° по довготі. Колонки позначають арабськими цифрами від меридіана з довготою 180° із заходу на схід. При позначенні номенклатури аркуша карти пишуть букву, що позначає ряд, а потім через риску - номер колонки, наприклад М-38, К-36 тощо.

Розграфленню аркушів карти масштабу 1:1 000 000 відповідає ціле число аркушів цих карт. Позначаються ці аркуші номенклатурою відповідного аркуша карти масштабу 1:1 000 000 з додаванням українських великих і малих букв та римських або арабських цифр (табл. 1.1).

Територія, зображена на одному аркуші карти масштабу 1:1 000 000, може бути відображена на кількох аркушах карти більшого масштабу. Так, одному аркушу карти масштабу 1:1 000 000 відповідають (табл. 1.1):

Рисунок 1.1 - Розграфлення і номенклатура аркушів карти масштабу 1:1 000 000

- 4 аркуші карти масштабу 1:500 000, які позначаються великими буквами А, Б, В і Г; номенклатура цих аркушів має вигляд, наприклад, М-35-В;

- 36 аркушів карти масштабу 1:200 000, які позначаються римськими цифрами, приклад номенклатури аркушів цієї карти М-35-ХІХ;

- 144 аркуші масштабу 1:100 000, які позначаються арабськими цифрами від 1 до 144, номенклатура цих аркушів має вигляд, наприклад, М-35-73.

Аркушеві карти 1:100 000 відповідають 4 аркуші карти масштабу 1 : 50 000, що позначаються початковими буквами українського алфавіту А, Б, В, Г, і номенклатура має вигляд М-35-73-В.

Аркушеві карти 1:50 000 відповідають 4 аркуші карти масштабу 1:25 000, що позначаються малими буквами українського алфавіту а, б, в, г, наприклад, М-35-73-В-в.

Аркушеві карти масштабу 1:25 000 відповідають 4 карти масштабу 1:10 000, що позначаються арабськими цифрами 1, 2, 3 і 4, наприклад, М-35-73-В-в-3.

Таблиця 1.1 - Дані про розграфлення, номенклатуру і розміри аркушів топографічних карт

Масштаб карти

Кількість аркушів

Розмір рамок

Приклад номенклатури аркушів

за широтою

за довготою

В одному аркуші карти масштабу 1:1 000 000

1:1 000 000

1

М-35 (Львів)

1:500 000

4

М-35-В

1:200 000

36

0°40'

М-35-ХІХ

1:100 000

144

0°20'

0°30'

М-35-73

В одному аркуші карти масштабу 1:100 000

1:50 000

4

0°10'

0°15'

М-35-73-В

1:25 000

16

0°05'

0°07'30''

М-35-73-В-в

1:10 000

64

0°02'30''

0°03'45''

М-35-73-В-в-3

Нумерацію аркушів карт будь-якого масштабу (цифрами або буквами) завжди виконують зверху вниз і зліва направо (рис. 1.2).

Приклад 1. Без збірної таблиці підібрати суміжні аркуші до аркуша М-34-144.

Розв'язання: М-34-131, М-34-132, М-35-121, М-34-133, М-34-144, М-35-133, М-34-11, М-34-12, М-35-1.

Рисунок 1.2 - Нумерація аркушів карт масштабів 1:50 000 - 1:10 000

Отже, топографічна карта - це графічний документ, що містить точне відображення місцевих предметів і рельєфу. Місцеві предмети зображують загальноприйнятими умовними знаками, а рельєф - горизонталями.

Точність і достовірність зображення місцевості на карті залежить від її масштабу.

За своїми масштабами, основним призначенням і використанням у різних командно-штабних ланках топографічні карти умовно можна поділити на:

- за масштабом:

- великомасштабні (1:25 000, 1:50 000);

- середньомасштабні (1:100 000, 1:200 000);

- дрібномасштабні (1:500 000, 1:1 000 000);

- за основним призначенням:

- тактичні (1:25 000, 1:50 000, 1:100 000);

- оперативні (1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000).

Топографічна карта - один з основних джерел одержання відомостей про місцевість. За картою можна швидко вивчити та оцінити характер, тактичні й захисні властивості місцевості в районі майбутніх дій незалежно від того, на якій відстані він знаходиться. При цьому карта дозволяє отримати якісні та кількісні характеристики багатьох місцевих предметів, типових форм і деталей рельєфу, що становить практичний інтерес для командирів підрозділів під час організації ведення бою, а також при виконанні інших бойових завдань (розвідка, дозор, пошук, засідка і т. п.).

Карта масштабу 1:25 000 призначається у військах для детального вивчення окремих найбільш важливих рубежів і ділянок місцевості, наприклад: при форсуванні перешкод, десантуванні і т. п. Її використовують для виконання точних вимірювань, а також для розрахунків під час будівництва військово-інженерних споруд і військових об'єктів.

Карта масштабу 1:50 000 призначається для детального вивчення місцевості та оцінювання її тактичних властивостей під час планування та підготовки бойових дій, управління військами в бою, цілевказівок та орієнтування на полі бою, визначення координат вогневих (стартових) позицій, засобів розвідки, цілей і підготовки даних для стрільби артилерії і пуску ракет, як карта рекогносцирування, а також під час ведення бойових дій за населені пункти.

Карта масштабу 1:100 000 - основна карта у військах. Її широко використовують командири (штаби) частин і підрозділів під час планування й організації бою, для вивчення та оцінювання місцевості, орієнтування на ній, цілевказівок і управління підрозділами в бою.

Карту масштабу 1:200 000, зазвичай використовують під час планування і здійснення маршу. За нею можна вивчати й оцінювати мережу шляхів і загальний характер рельєфу, водних рубежів, лісових масивів, великих населених пунктів. Цьому допомагає довідка про місцевість, розміщена на зворотному боці аркушів карти. У деяких випадках цю карту можуть використовувати загальновійськові командири і штаби в ході наступу, як правило, при переслідуванні противника.

Карти масштабу 1:500 000, 1:1 000 000 призначені для вивчення та оцінювання загального характеру місцевості під час планування і підготовки операцій, для управління військами у ході операцій, а також використовуються авіацією як польотні карти.

Масштаб карти показує, в скільки разів довжина лінії на карті менша за відповідну її довжину на місцевості й визначається відношенням двох чисел. Наприклад, масштаб 1:50 000 означає, що вся місцевість зображена на карті зі зменшенням у 50 000 разів, тобто 1 см на карті відповідає 50 000 см (або 500 м) на місцевості.

Числовий масштаб - масштаб карти, виражений відношенням, в якому чисельником є одиниця, а знаменником - число, що показує ступінь зменшення на карті ліній місцевості, наприклад, 1:100 000.

Чим менший знаменник масштабу, тим більший масштаб карти. Зазначається також значення масштабу - відстань у метрах (або кілометрах) на місцевості відповідає одному сантиметру на карті.

Потрібно запам'ятати правило: якщо у правій частині відношення закреслити два останні нулі, то число, яке залишилося, покаже, скільком метрам на місцевості відповідає 1 см на карті, тобто значення масштабу.

Чим більший масштаб карти, тим детальніше на ній зображена місцевість. Зі зменшенням масштабу карти зменшується й кількість нанесених на ній деталей місцевості.

Лінійний масштаб являє собою графік, за яким безпосередньо вимірюють відстань (у кілометрах, метрах) на карті.

Цей масштаб зазначають на кожному аркуші карти під південною (нижньою) стороною рамки, під числовим масштабом у вигляді графіка (де кілометри - праворуч від 0, а метри - ліворуч від 0).

1.2. Зображення рельєфу на топографічних картах

Місцеві предмети - природні та виготовлені людьми об'єкти на земній поверхні, які використовують у військовій справі для вивчення місцевості, орієнтування, визначення координат цілей управління військами в бою.

До місцевих предметів належать: населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рослинний і ґрунтовий покрив, берегова лінія великих за площею акваторій, ріки, озера, канали, об'єкти шляхів сполучення і зв'язку.

Місцеві предмети на топографічних картах зображують картографічними умовними знаками (додаток А).

Умовні топографічні знаки - це відображення місцевих предметів на карті, а саме: рельєфу, дорожньої сітки, гідрографії, ґрунтово-рослинного покриву.

Рельєф на топографічних картах зображують горизонталями, а деякі його деталі (яри, балки, пагорби) - відповідними умовними знаками.

Рельєф на топографічних картах зображують кривими замкненими лініями, що з'єднують точки місцевості, які мають однакову висоту над рівнем поверхні, взятої за початок відліку висоти.

Такі лінії називають горизонталями (рис. 1.3).

Горизонталі бувають: основні, додаткові, допоміжні.

Горизонталі, що відповідають основному перетину рельєфу, називаються основними. Їх зображують на картах тонкими суцільними лініями.

Для полегшення рахування горизонталей кожна п'ята горизонталь потовщується.

Основну висоту перерізу зазначають на кожному аркуші карти під південним краєм його рамки. Наприклад, підпис «Суцільні горизонталі проведені через 10 м» означає, що на цьому аркуші всі суцільні горизонталі проведені через 10 м, а потовщені - через 50 м [5].

Рисунок 1.3 - Зображення на карті горизонталями типових форм рельєфу

Для відображення окремих вершин, улоговин і сідловин, які не можуть бути показані на карті основними горизонталями, застосовують додаткові (через половину висоти основного перетину) й допоміжні (приблизно через чверть основного перетину) горизонталі. Їх відображають на картах пунктирними лініями.

Форми рельєфу

Рельєф місцевості зазвичай складається з випуклих і ввігнутих нерівностей, найрізноманітніших за своєю формою та розмірами.

Окремі нерівності називають формами рельєфу, елементарні форми рельєфу дуже різноманітні. Зазвичай їх можна звести до п'яти основних типових форм (рис. 1.4).

Рисунок 1.4 - Зображення горизонталями елементарних форм рельєфу (на 1-6 пунктиром показані напрямки водорозділів і водорозливів)

1. Гора - куполоподібне підвищення.

2. Улоговина - замкнена чашоподібна впадина.

3. Хребет - лінійно витягнуте підвищення, що поступово знижується. Лінія, що з'єднує протилежні схили хребта, називається водорозділом.

4. Лощина - витягнуте поглиблення, що знижується в одному напрямку. Лінію, по дну якої спрямовані схили, називають водозливом.

5. Сідловина - зниження на гребені хребта між двома суміжними вершинами (перевалами).

У горах дороги і стежки через хребти проходять по сідловинах, які називають перевалами.

Різновидами типових форм рельєфу можуть бути: кургани, ями, яри, долини, балки, ущелини.

Для правильного визначення форм рельєфу на карті необхідно знати такі положення:

- форми рельєфу, позначені на карті коричневим кольором - (природні) творіння природи, чорним - (штучні) творіння людини;

- на горизонталях є короткі покажчики напряму схилів, які розміщені перпендикулярно до них і вказують напрям схилу; вони розміщені на згинах горизонталей у найбільш характерних місцях і називаються бергштрихами;

- напрям схилів можна визначити й за відмітками горизонталей (цифрові підписи на деяких із них вказують в метрах висоту над рівнем моря). Верх кожної цифри завжди повернутий у бік підвищення схилу;

- об'єкти, деталі рельєфу, які неможливо показати горизонталями, зображають на картах спеціальними умовними знаками. До них відносять: урвища, скелі, яри, дорожні насипи і виїмки, кургани, ями. Цифри біля них вказують на висоту (глибину) в метрах [4, 5].

Визначення за картою крутості схилу

Крутість схилу визначають за значенням закладання: чим менше значення закладання, тим схил крутіший, чим більше значення закладання, тим більш пологий схил.

Крутість схилу визначають за допомогою спеціального графіка, який називають шкалою закладання, розміщеною під південним краєм рамки карти.

Шкала закладання дається для двох висот перерізу: одна - для закладання між основними горизонталями, інша - для закладання між потовщеними горизонталями.

Для визначення крутості схилу за шкалою закладання необхідно виміряти відстань між двома суміжними суцільними горизонталями в потрібному напрямку і відкласти його на шкалі закладання так, як показано на рис. 1.5. Відлік внизу на шкалі закладання проти відкладеного відрізка вкаже крутість схилу в градусах. У нашому прикладі крутість схилу між точками а і б дорівнює 35°.

На крутих схилах, де горизонталі проходять близько одна біля одної, крутість краще визначати за потовщеними горизонталями. Для цього вимірюють відрізок між сусідніми потовщеними горизонталями, відклавши його на правій частині шкали, як показано на рис. 1.5, і визначають крутість схилу. У нашому прикладі крутість схилу між точками n і m дорівнює 10°.

Рисунок 1.5 - Визначення крутості схилу за шкалою закладання

Крутість доступних схилів:

- для автомобілів підвищеної прохідності - 20-30°;

- для гусеничних тягачів - 17-25°;

- для танків і самохідних артилерійських установок - 30-35°.

Короткі підйоми (5-10 м) доступні для танків при крутості до 40°.

1.3. Визначення відстані за картою

Визначення відстані за картою може здійснюватися з використанням лінійного або числового масштабу.

Для визначення відстані на карті за допомогою лінійного масштабу необхідно циркуль-вимірювач, розхил якого дорівнює відстані між заданими точками на карті, прикласти до лінійного масштабу і зняти вимірювання в метрах або кілометрах (рис. 1.6).

Рисунок 1.6 - Вимірювання відстані на карті циркулем-вимірювачем за лінійним масштабом

Щоб визначити на карті відстань між точками місцевості (предметами), використовуючи числовий масштаб, потрібно виміряти на карті відстань між цими точками в сантиметрах і помножити одержане число на значення масштабу.

Приклад 2. Визначити відстань між двома орієнтирами (Д) в метрах на карті масштабу 1:50 000, якщо відстань між ними (l) становить 3,8 см.

Розв'язування:

1. Визначаємо числове значення масштабу карти (М), що зчитується з карти і дорівнює 500 м.

2. Розраховуємо відстань між двома орієнтирами за формулою Д = l • М = 3,8 • 500 = 1 900 м.

Для визначення довжини маршруту і кривих ліній на карті використовують курвіметр (рис. 1.7а).

Рисунок 1.7 - Курвіметр

У приладі є колесо, з'єднане із системою передач зі стрілкою. При вимірюванні відстаней курвіметром потрібно встановити його стрілку на нульове положення, а потім повести колесо вздовж маршруту від початку до району зосередження. Одержують відстань на місцевості у кілометрах. Якщо використовується сантиметрова шкала, то одержані результати вимірювань (у см) множать на значення масштабу.

Довжина маршруту, виміряна за картою, завжди коротша за дійсну на місцевості, тому що в масштабі карти не завжди можна відобразити всю хвилястість доріг. Це дуже добре помітно на картах гірської й горбистої місцевостей. За таких умов із метою більш точного вимірювання довжини маршруту необхідно користуватися поправочними коефіцієнтами. Щоб визначити відстань у цьому разі, потрібно одержаний за картою результат виміру довжини маршруту з урахуванням характеру місцевості та масштабу карти помножити на коефіцієнт, зазначений у табл. 1.2.

Приклад 3. Визначити фактичну відстань маршруту в гірському районі від вихідного пункту до району зосередження (Дф) у метрах на карті масштабу 1:200 000, якщо виміряна за картою відстань (lк) становить 300 км.

Розв'язування:

1. Визначаємо числове значення поправкового коефіцієнта (k) з табл. 1.2 для карти масштабу 1:200 000. Воно дорівнює 1,25.

2. Розраховуємо фактичну відстань між вихідним пунктом і районом зосередження за формулою

Дф = lк • k = 300 • 1,25 = 375 км.

Таблиця 1.2 - Поправкові коефіцієнти (k)

Місцевість:

Поправковий коефіцієнт для карти масштабу

1:50 000

1:100 000

1:200 000

Гірська (сильнопересічена)

1,15

1,20

1,25

Горбиста (середньопересічена)

1,05

1,10

1,15

Рівнинна (слабопересічена)

1,00

1,00

1,05

1.4. Призначення робочої карти і вимоги до неї

Перед тим як розглянути призначення робочої карти, з'ясуємо сутність топографічної карти.

Топографічна карта, на якій графічно за допомогою умовних тактичних знаків та скорочених позначень відображаються тактична обстановка та її зміни під час бою, називається робочою картою того командира, який її веде [3, 5].

Робоча карта є одним з основних бойових документів, за допомогою якого командир організовує і здійснює управління підрозділом у бою.

Робоча карта призначена для вирішення багатьох і різноманітних завдань. Насамперед за допомогою робочої карти командир може:

- з'ясувати одержане бойове завдання;

- вивчити та оцінити обстановку;

- прийняти рішення;

- поставити бойові завдання підлеглим підрозділам;

- віддати вказівки щодо взаємодії, бойового, матеріально-технічного забезпечення;

- скласти донесення та доповісти про обстановку старшому командирові;

- інформувати сусідів;

- пересуватися з підрозділом на місцевості, на якій важко орієнтуватися;

- вирішувати завдання з вогневого ураження противника.

Робоча карта повинна відповідати певним вимогам, найважливішими з яких є наочність, повнота і точність нанесення тактичної обстановки.

Наочність - передбачає чітке зображення бойової обстановки з визначенням її основних елементів. Вона досягається правильним нанесенням тактичних умовних знаків, розміщенням на робочій карті службових і пояснювальних написів, правильним підніманням карти.

Повнота нанесення обстановки - це дані, необхідні конкретному командирові для управління підлеглими підрозділами в бою.

Виконання цих вимог дозволить зменшити час при нанесенні тактичної обстановки, полегшити використання робочої карти і, що дуже важливо, збереже в таємниці задум командира щодо організації бойових дій.

На робочу карту командира артилерійського (ракетного) підрозділу наносять:

- положення і склад противника, розташування його сил та засобів, пунктів управління;

- склад, положення та бойові завдання механізованих (танкових) підрозділів, їх пункти управління, а також дані про сусідів в обсязі, необхідному для взаємодії;

- завдання, що виконуються засобами старшого командира в інтересах загальновійськового підрозділу;

- завдання з вогневого ураження противника (завдання з нанесення ракетних ударів), що виконуються підрозділом;

- пункти управління старшого командира;

- вогневі (стартові) позиції (основні, запасні, тимчасові), місця командно-спостережних (спостережних) пунктів (пунктів управління);

- основний напрямок стрільби (пуску);

- орієнтири;

- рубежі, пункти, позиції доданих засобів артилерійської розвідки;

- максимальну та мінімальну дальності стрільби (пуску);

- маршрути та порядок висування, розгортання, переміщення та маневру в ході бою;

- безпечні рубежі віддалення від розривів своїх снарядів (ударів ракет у звичайному спорядженні);

- необхідні дані про розташування підрозділів технічного забезпечення (технічної позиції) і тилу.

Для протитанкових артилерійських підрозділів (ПТРК), крім того, - положення, рубежі розгортання та смуги вогню протитанкових засобів.

На робочу карту також наносять умовні найменування місцевих предметів та орієнтири, метеорологічні дані, позивні вузлів зв'язку, станцій і посадових осіб, сигнали управління та сповіщення, дані про наявність і витрату боєприпасів (ракет).

Координатну сітку карти кодують відповідним способом.

На робочу карту старшого офіцера батареї (командира вогневого взводу, начальника пускової установки) наносять:

- передній край противника і положення своїх передових підрозділів;

- вогневі завдання, які виконує батарея;

- основний напрямок стрільби (пуску), командно-спостережні (спостережні) пункти дивізіону, батареї і загальновійськового підрозділу, якому батарея додана або дії якого підтримує;

- позицію (пункт, пост) призначеного для обслуговування стрільби підрозділу артилерійської розвідки;

- вогневу (стартову) позицію батареї, пункт управління вогнем дивізіону;

- заплановані райони вогневих (стартових) позицій у ході бою, а також порядок переміщення і маневру;

- необхідні дані про розташування підрозділів технічного й тилового забезпечення (технічні позиції), радіаційну та хімічну обстановку;

- позивні станцій і посадових осіб, сигнали управління і сповіщення.

На робочу карту командира взводу управління наносять:

- передній край оборони противника, цілі, розвідані зі своїх спостережних пунктів і отримані від сусідів та інших джерел;

- положення і завдання загальновійськових підрозділів обсягом, необхідним для взаємодії;

- спостережні пункти дивізіону, батареї, вогневі позиції, основний напрямок стрільби (пуску);

- умовні найменування місцевих предметів та орієнтири;

- смугу (сектор) розвідки, райони особливої уваги;

- дані радіаційної, хімічної обстановки;

- позивні посадових осіб, сигнали управління і сповіщення;

- схему радіо- і кабельного зв'язку батареї;

- розрахунок сил та засобів зв'язку.

Точність нанесення обстановки має виняткове значення. Нанесена на робочу карту тактична обстановка повинна точно відповідати дійсному положенню своїх військ і противника на місцевості.

Неточність нанесення обстановки спричиняє в бойових умовах небажані, а дуже часто й тяжкі наслідки. Так, наприклад, неточне нанесення на робочу карту положення своїх підрозділів може призвести до того, що вони будуть уражатися вогнем артилерії (ракет), яка веде вогонь із закритих вогневих (стартових) позицій.

Висновки до розділу 1. Робоча карта

У цьому розділі розкрито класифікацію топографічних карт, призначення робочої карти і вимоги до неї.

Топографічні карти широко використовують як у народному господарстві, так і у військовій справі. Коло споживачів топографічних карт досить велике. Топографічні карти є найкращим путівником на незнайомій місцевості. Топографічна карта в бойовій обстановці є постійним, а часом і єдиним засобом детального вивчення місцевості. Без топографічної карти неможливо прийняти правильне рішення та ефективно вести бойові дії.

За допомогою топографічних карт можна вивчати та оцінювати місцевість і маршрути руху; здійснювати орієнтування, визначати координати необхідних точок, місце розміщення цілей та елементів бойового порядку; здійснювати цілевказівки, топогеодезичну прив'язку, а також виконувати точні вимірювання й розрахунки при визначенні відстаней, кутів, площ, крутизни спусків і підйомів, висот точок місцевості, взаємної видимості точок та інших характеристик рельєфу.

У військовій справі карту використовують як документ, на якому відображають відомості про противника і свої війська, прийняті рішення та бойові завдання підрозділів. На карті відображають хід бойових дій, а також використовують для віддавання бойових розпоряджень і складання бойових графічних документів.

Робоча карта повинна відповідати вимогам, а саме: наочності, повноті й точності нанесення тактичної обстановки.

Навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Топографічна карта, робоча карта, класифікація топокарт, номенклатура карт, масштаб, числовий і лінійний масштаби, розграфлення карти, довгота, широта, нумерація аркушів, місцеві предмети, рельєф, умовні топографічні знаки, прилади для роботи на карті, визначення крутості схилу, визначення відстані, призначення робочої карти, вимоги до карти: наочність, повнота, точність і достовірність нанесення тактичної обстановки, масштаб карти, картографічні умовні знаки, основні, додаткові горизонталі, допоміжні форми рельєфу, гора, улоговина, хребет, протилежні схили хребта, вододіл, лощина, водозлив, сідловина, бергштрихи, циркуль-вимірювач, курвіметр, довжина маршруту, хвилястість доріг, поправкові коефіцієнти, наочність піднімання карти, спостережні пункти.

Питання для повторення та самоконтролю

1. Як класифікуються карти за масштабом?

2. Дати визначення робочої карти командира.

3. У чому полягає повнота нанесення обстановки?

4. Які дані наносять на робочу карту командира артилерійського (ракетного) підрозділу?

5. У чому полягає наочність оформлення робочої карти командира?

6. У чому полягає точність нанесення обстановки та даних розміщення підрозділів (частин) РВ і А на карту?

7. Що наносять на робочу карту командира взводу управління?

8. У чому полягає зміст робочої карти старшого офіцера батареї (командира вогневого взводу, начальника пускової установки).

9. Карти якого масштабу використовують у ланці взвод - батарея - дивізіон?

10. У чому полягає суть масштабу карти?

11. Які ви знаєте форми рельєфу місцевості?

12. Які прилади і пристосування повинні бути у командира підрозділу для роботи на топографічній карті?

13. Вимоги до робочої карти.

14. За допомогою якого приладу можна здійснювати вимірювання довжини маршруту на карті?

15. Які додаткові дані у вигляді таблиць наносять на карту?

16. Які лінії та де наносять на карту, що називаються бергштрихами ?

17. Які існують поправкові коефіцієнти для розрахунку довжини маршруту і для якої місцевості?

18. З якою метою проводять піднімання карти?

19. На картах якого масштабу та з якою точністю наносять обстановку?

20. Яким чином можна здійснити перевірку достовірності нанесення тактичної обстановки?

Завдання для самопідготовки

1. Накреслити схему горизонталей, якими показують на карті типові форми рельєфу.

2. Підібрати суміжні аркуші карти міста Сум масштабу 1:50 000 та 1:100 000.

3. Нанести додаткові таблиці на робочу карту командира підрозділу.

4. Практично здійснити кодування карти масштабів 1:50 000 та 1:100 000.

5. Скласти схему полів невидимості з КСП батареї, маючі горизонталі на карті середньопересіченої місцевості.

6. Скласти склейку карти із 16 аркушів «гармошкою» у форматі А 4.

7. Виміряти за допомогою курвіметра дійсну довжину маршруту під час планування маршу на карті 1:200 000 із гірською місцевістю, використовуючи таблицю 1.2 з поправковими коефіцієнтами (k).

8. За допомогою карти масштабу 1:25 000 здійснити планування переправи через річку шириною більше ніж 100 м для важкої техніки вбрід та плаваючої техніки.

9. Практично на карті прокласти маршрут руху довжиною 300 км та намітити привали, пункти регулювання.

Теми, запропоновані для написання рефератів

1. Методика роботи командира артилерійського (ракетного) підрозділу з підготовки робочої карти до використання під час здійснення маршу.

2. Карта - основний документ для здійснення планування бойових дій підрозділів РВ і А.

3. Карти, що використовують армії держав, розвинених у військовому відношенні.

4. Вплив розвитку геодезичних мереж на якість і точність здійснення прив'язування позицій підрозділів РВ і А.

5. Сучасні цифрові карти та їх вплив на планування бойових дій підрозділів РВ і А.