Правління князів: походи й реформи. 7 клас. Васильків

Роман Мстиславович

Воїн, дипломат і реформатор

Князь Роман Мстиславович, фрагмент пам’ятника, скульптори Петро, Ярослав, Ігор Мосійчуки, селище Колки, Волинська область

Наприкінці XII століття засяяла слава волинських князів, серед яких особливо виділявся діяльний та рішучий Роман Мстиславович (хресне ім’я Борис). Він — син волинського і великого князя київського Мстислава Ізяславовича (правнука Володимира Мономаха) і княгині Агнеси (доньки польського князя Болеслава III). Ще мав трьох братів — Святослава, Всеволода і Володимира.

Про дитинство хлопчини відомо мало. Ймовірно, він жив на Волині. Однак через усобиці, які тоді охопили Русь, йому доводилося за волею батька переховуватися в Польщі, а згодом, можливо, і в Німеччині. Проте тривалі мандрівки розшили кругозір молодого княжича. Він пильно спостерігав і набирався досвіду, який знадобився йому в подальшому.

Дорослішати довелося дуже швидко. У 1168 році новгородці закликали княжича до себе. За традицією, тамтешні бояри управляли багатими землями самостійно, а князь лише відігравав роль військового очільника. Батько Мстислав учинив правильно, відправивши юнака на Північ. Він не лише торував для сина шлях у політику, а й отримував вірного союзника, на якого міг розраховувати за потреби. З другого боку, новгородці, якби волинянин їм не подобався, могли запросити будь-кого іншого. Відомо, що Роман прибув до міста на Великдень, 14 квітня 1168 року. За ним — найвірніші бояри.

Уже через два роки йому довелося відбивати потужний натиск суздальських і ростовських військ. Проти нього пішли син Андрія Боголюбського, інші князі та воєводи із кількатисячною раттю. Рухаючись стрімко, вони понищили Новгородщину, підійшовши до її «столиці». Городяни в таких складних обставинах згуртувалися довкола свого правителя. І не помилилися! Князь Роман яскраво продемонстрував успадковані від батька енергійність і хоробрість. Він наказав укріпити місто. Нападники почали облогу. Однак уже на четвертий день — 25 лютого 1170 року — відбулася вирішальна битва. Оборонці здійснили зухвалу вилазку. Зав’язалася жорстока січа, пролилося чимало крові. Завдяки вмінням командувача новгородці перемогли. Суздальці й ростовці, розуміючи, що мали чисельну перевагу, згодом виправдовували свою поразку гнівом Всевишнього. Нащадок Володимира Мономаха, отже, уперше (та не востаннє) отримав бойове хрещення і повівся гідно.

Князь Роман Мстиславич, портрет-реконструкція, художник Михайло Фіголь

Знайди в інтернеті повне зображення пам’ятника князеві Романові Мстиславовичу в селищі Колки Волинської області, фрагмент якого бачиш на світлинах цієї книжки. Дізнайся, що означає цифра на щиті біля підніжжя постаменту, коли та з якої нагоди встановлено пам’ятник. Віднайди з допомогою застосунку «Ґуґл Мапи» місце його розташування.

Наступні події показали, що доля не завжди була до нього прихильною, але князь Роман не розгублювався в складних ситуаціях. Після смерті батька в Києві осів інший великий князь, який теж відправив свого сина в Новгород. Довелося Романові Мстиславовичу попрощатися та відбути до вітцівських волинських володінь, обійнявши престол у місті Володимир. Там йому виявилося тіснувато, тому поклав око на сусідню Галицьку землю. Місцеві бояри, які володіли сіллю, худобою, сріблом та іншими багатствами, у дечому нагадували новгородських. Волинянин твердо вирішив, що зможе з ними потягатися й не поступитися.

У Галичині, щоправда, правив Ярослав Осмомисл, про силу і розум якого знали далеко за межами його батьківщини. Князь Роман не наважився відкрито виступити проти галичанина. Проте, коли в 1187 році той помер, почалися суперечки між його законним та незаконним наступниками. Волинянин, залишивши уділ братові, хутко вирушив у Прикарпаття. Однак син Ярослава Осмомисла Володимир виявився не таким «простим горішком». Скориставшись іменем батька, він домігся зустрічі з правителем Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою, визнав себе його васалом та погодився платити данину взамін на поміч. Князь Роман змушений був відступити додому. А там брат відмовився повернути йому Володимир. Довелося воювати, аби повернути те, чим колись володів.

Тим часом Володимир Ярославович у Галичі вів, як переказують, розгульне життя. Бояри тішилися, адже опинилися без контролю. Соляні джерела використовували задля свого збагачення, і ніхто й словом не боронив! Проте в 1199 році нащадок Ярослава Осмомисла помер. Цього разу Роман Мстиславович шансу не змарнував. Хутко захопивши Галичину, він створив єдину Галицько-Волинську державу, якій судилося зіграти особливу роль в українській історії.

Бояри не бажали коритися новому володареві. Він відповів жорстокістю — польські хроністи сповіщали, що розстрілював незадоволених з луків! Можливо, такого й не було, але чимало боярських родів покинули край і осіли в Угорщині чи Польщі.

Невдовзі (уперше ніби в 1201 році) князь Роман переможно вступив у Київ. Задля цього спровокував усобицю — розлучився з дружиною — донькою великого князя київського Рюрика Ростиславовича, який негідно поводився з киянами. До 1204 року колишній зять кількаразово опановував столицею, врешті наказавши постригти тестя в ченці. Влада претендента на столичний престол настільки зміцніла, що літописець назвав його «самодержцем Русі». Він вирішив скористатися цим статусом, щоб навести лад в управлінні державою. Саме йому начебто належала ідея «доброго порядку».

Розглянь мапу. «Читаючи» її умовні позначення, підтвердь, що Роман Мстиславович утворив Галицько-Волинське князівство. Покажи його територію. Які сучасні області України розпросторилися на теренах князівства? Де розташоване місто Галич? Покажи на мапі. Чому саме воно стало столицею об’єднаної держави? Поясни, враховуючи географічний чинник.

Головна мета цього нового курсу — припинення сварок і міжусобиць між руськими правителями. Сутність «доброго порядку» полягала в тому, що владу мав би отримати активний, рішучий і справедливий великий князь київський, який карав би всіх тих, хто чинив насильство над слабшими й забирав (чи грабував) їхні володіння. Щоби очільником став саме такий талановитий лідер, Роман вирішив запропонувати дивовижне для Русі нововведення — виборність князівської посади. Долю держави, отже, мали вирішувати найвпливовіші удільні князі, які на з’їзді обирали б гідну особу і передавали їй управління над Києвом та Руссю-Україною. Очевидно, Роман Мстиславович надихався прикладом тогочасної Священної Римської імперії, де владу передавали у схожий спосіб. Шкода, що через опір інших, особливо керманичів Володимиро-Суздальщини, цей проект реалізувати не вдалося.

Як відомо, в Середньовіччі у Європі формувалися станово-представницькі монархії. Згадай значення відповідного поняття. Поміркуй, чи «добрий порядок», що його запропонував князь Роман Мстиславович, перетворив би Русь-Україну в станово-представницьку монархію?

Слава про Романа Мстиславовича сягала зарубіжних країн. Він допомагав краківському князю Лешку І Білому в протиборстві зі старшими родичами. Ще в 1195 році в жорстокій битві поблизу річки Мозгава зазнав важкого поранення. Надалі ж утручався в польські справи не менше і таки впливав на збереження посад за своїми союзниками. Підтримував також дружні відносини з Угорським королівством, а Візантійській імперії двічі надав значущу допомогу.

Завершального року XII століття підняли повстання болгари, які намагалися позбавитися ромейського панування. Для цього вони уклали союз із половцями. Щоби не допустити їхнього об’єднання, волинський і галицький князь рушив у Степ, де завдав кочовикам відчутних утрат. За свідченням хроніста Нікіти Хоніата, у 1200 році Константинополь було врятовано лише завдяки «Богом призваній фаланзі» руського самодержця. Того самого року він уклав угоду з Візантією, скріпивши її одруженням із донькою василевса Єфросинією. У цій сім’ї з’явилися на світ Данило — майбутній король Русі — та Василько — його молодший брат і вірний помічник. Близько 1203—1204 років Роман здійснив другий успішний похід проти половців, який викликав захоплення літописця: «Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив їх, як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха». Навіть половецькі жінки лякали своїх дітей відважним і рішучим русом.

Цікавий сюжет оповіли європейські хроністи. У 1204 році військо хрестоносців взяло штурмом Константинополь. На певний період Візантія перестала існувати, імператор Алексій III Ангел утік. Припускають, що він міг шукати притулку на теренах Русі, повторюючи той шлях, який торував до двору Ярослава Осмомисла утікач-попередник — Андронік І Комнін. Принаймні звернення до князя Романа як до неодноразового оборонця обділених візантійців виглядало б непоганим задумом.

На жаль, життя великого володаря раптово обірвалося на піку популярності. Ця трагедія сталася влітку 1205 року біля містечка Завихост (тепер у південно-західній Польщі). За деякими свідченнями, Роман Мстиславович вів своє військо до Німеччини, на зустріч із Філіпом Швабським. Маршрут пролягав через землі Лєшка І Білого, який був його родичем та другом. Несподівано між ними розгорівся конфлікт. Галицько-волинський князь повівся необережно і, можливо, від’їхав на полювання з кількома боярами. Його оточили поляки. У сутичці він загинув. Опісля винуватець не міг пояснити причини суперечки і розкаювався у скоєному! Поблизу того сумного «вбивчого» місця він заснував монастир, де згодом абатисою (настоятелькою) стала його донька Соломея, потім проголошена Святою. Насправді «самодержець Русі» мав чимало недоброзичливців серед галицьких бояр. Можливо, саме вони доклалися до загадкової смерті невгодного їм можновладця.

Таємниця загибелі князя досі остаточно не з’ясована. Однак факт залишається фактом: у розквіті сил його не стало. Здавалося, що через відсутність дорослих спадкоємців Галицько-Волинська держава пірне в морок роздробленості й розпадеться. Крім того, князівську родину почали переслідувати нові й нові випробування. Княгині та її хлопчакам довелося рятуватися втечею.

Утворення Галицько-Волинської держави — найбільший здобуток князя Романа Мстиславовича. Йому, на жаль, не судилося правити довго. Сини — Данило і Василько — опинилися на роздоріжжі галицько-волинського політичного протистояння. Але саме вони за підтримки матері Єфросинії-Анни та вірних побратимів не лише повернули батьківську спадщину, а й створили і розбудували Руське Королівство, навіки вкарбувавши свої імена на скрижалях історії.

Розв’яжи хронологічну задачу. У 1205 році літописець записав: «По смерті ж великого князя Романа <...> велика смута настала в землі Руській. Зосталися ж два сини його: один, [Данило], чотирьох літ, а другий, [Василько], двох літ». Коли народилися княжичі?

Вір, але перевір

Єдиною спорудою давнього Галича, яка збереглася до наших днів, є церква Святого Пантелеймона, що в селі Шевченкове теперішньої Івано-Франківської області. Вона збудована близько 1200 р. з ініціативи князя Романа Мстиславовича на честь його діда, великого київського князя Ізяслава Мстиславовича, який мав християнське ім’я Пантелеймон. Первісно споруда виглядала хрещатою, триапсидною, одноверхою, складеною зі світло-жовтого каменю. Стіни — завтовшки від трьох до п’яти метрів. Різьблення вцілілого порталу центрального входу виконані в романському стилі.

Церква Святого Пантелеймона, село Шевченкове, що біля міста Галич, Івано-Франківська область

Від середини XIV століття церкву пересвятили на костел Святого Станіслава. Через сто п’ятдесят років його перебудували францисканці, надавши рис базиліки. Найбільших пошкоджень він зазнав у ході бойових дій Першої світової війни, але відновлений у 1920-х роках. Під час реставраційних робіт у 1988 році відтворено майже всі елементи, притаманні галицькій архітектурній традиції руського періоду.