Всесвітня історія: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§3. УТВЕРДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО РІВНОПРАВ’Я: ВІД ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА ДО ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ НАПОЛЕОНА

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ І ТВОРЧИХ РОБІТ

Громадянське рівноправ’я - рівноправ’я громадян перед законом незалежно від їхньої раси, національності, статі, місця проживання, становища в суспільстві, релігійних і політичних переконань. Рівноправність робить акцент на правах людини. Предметом особливої уваги є законодавчий захист прав і рівний доступ усіх громадян до правової системи.

Рівність перед законом передбачає однаковий обов’язок громадян дотримуватися закону і рівне ставлення правоохоронних органів до різних порушників одних і тих самих норм. Останнє тісно пов’язане з принципом верховенства права, оскільки вимагає, щоб закони стосувалися тих, хто їх видає і хто володіє верховною владою. Правосуддя не повинно брати до уваги походження, владу, забезпеченість або суспільне становище осіб. Юрисдикція судів, які виносять постанови у справах пересічних громадян, повинна поширюватися на всіх громадян.

Визначте основні ознаки поняття «громадянське рівноправ’я».

Документи та матеріали

«Пани нам здаються величними тільки тому, що ми перед ними на колінах. Так підведіться!» - ці слова друкувалися під заголовком кожного номера газети «Паризька революція». «Вкоротимо гігантів, принижених зробимо грандами, зросту одного усі», - співали парижани в 1789 р.

Декларація прав людини і громадянина 1789 р. - чи не найважливіший документ Великої французької революції, що визначає права людини та наголошує на їхньому абсолютному пріоритеті.

Декларація була прийнята Національними зборами 26 серпня 1789 р. В її основу покладено концепцію рівноправ’я і свободи, що належать кожній людині від народження. Природними правами людини було проголошено: право на свободу, право на власність, право на безпеку і право на спротив пригнобленню.

Декларація прав людини і громадянина 1789 р.

Ця Декларація зазнала впливу попереднього досвіду в галузі прав і свобод людини (зокрема, англосаксонських традицій у складанні та прийнятті Біллів про права, Декларації незалежності США 1776 р., Конституції США 1787 р. тощо). Автори французької Декларації (Лафайєт, Мірабо, Муньє, Дюпор) до природних прав людини включили свободу, власність, безпеку, опір гнобленню. Поставивши на перше місце в переліку природних прав людини свободу і власність, Декларація втілила відому думку Вольтера: «Свобода і власність - ось крик природи».

Її текст складається з короткого вступу, у якому заявляється, що єдиними причинами суспільних лих і псування урядів є незнання, забуття або зневаження природних, невідчужуваних і священних прав людини, та 17 статей, що містять в собі, головним чином, дві основні ідеї - індивідуальної свободи і народовладдя.

Документи та матеріали

1. Люди народжуються і залишаються вільними й рівними у правах; суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на основі загальної користі.

2. Метою кожного політичного об’єднання є збереження природних і невід’ємних прав людини; цими правами є свобода, власність, безпека і опір гніту.

3. Джерело всього суверенітету бере свій початок в нації; жодна група, жодна особа не може здійснювати владу, яка прямо не витікає з нього.

4. Свобода полягає у праві робити все, що не є шкідливим для інших; таким чином, здійснення природних прав кожної людини має лише такі межі, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими самими правами; такі межі можуть бути визначені лише законом.

5. Закон може забороняти лише ті дії, які є шкідливими для суспільства. Все, що не заборонено законом, те дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, що законом не передбачено.

6. Закон є вираженням загальної волі; всі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у його створенні; повинен бути рівним для всіх, захищає він чи карає. Усі громадяни, як рівні перед ним, однаковою мірою допускаються до всіх державних посад, місць і служб, відповідно до їхніх здібностей і без розрізнення іншого, ніж на основі чеснот і обдарованості.

7. Жодна людина не може бути обвинувачена, заарештована або затримана, крім випадків, визначених законом, і відповідно до форм, передбачених ним. Той, хто домагається видання свавільних наказів, сприяє їх виданню, виконує їх, або той, на чию вимогу вони виконуються, повинен бути покараний; але кожний громадянин, викликаний чи затриманий на виконання закону, мусить негайно коритися; він є винним, якщо чинить опір.

8. Закон може встановлювати лише ті покарання, які безумовно і очевидно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше, ніж на підставі закону, ухваленого та обнародуваного до вчинення злочину і правомірно застосованого.

9. Оскільки кожна людина вважається невинуватою, доки її не визнано винною, то в разі необхідності застосування арешту будь-яка надмірна суворість для забезпечення охорони особи обвинуваченого повинна суворо каратися законом.

10. Ніхто не може зазнавати утисків через свої переконання, навіть релігійні, якщо їх вираження не порушує громадського порядку, встановленого законом.

11. Вільний обмін думками і переконаннями є одним з найцінніших прав людини. Як наслідок, кожен громадянин може вільно висловлюватись, писати і друкувати, але підлягає відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, передбачених законом.

12. Забезпечення прав людини і громадянина передбачає необхідність застосування публічної сили; тому така сила встановлюється для блага усіх, а не в приватних інтересах тих, кому вона довірена.

13. Для утримання публічної сили і витрат на управління обов’язковим є загальний податок; він повинен стягуватись однаковою мірою з усіх громадян відповідно до їхніх статків.

14. Громадяни мають право встановлювати самостійно або через своїх представників необхідність державного податку, вільно погоджуватись на його стягнення, наглядати за його використанням і визначати його частку, розмір, порядок сплати і тривалість.

15. Суспільство має право вимагати від кожного представника влади звітування про його управлінську діяльність.

16. Усяке суспільство, у якому не забезпечуються гарантії прав або не проведено розподілу влад, не має конституції взагалі.

17. Оскільки власність є священним і непорушним правом, ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у разі законно встановленої суспільної необхідності і за умови справедливого і попереднього відшкодування.

Проаналізуйте документ. Про які цінності індустріального суспільства йдеться в ньому? Використовуючи текст, назвіть їх.

Декларація 1789 р. вплинула на процес реформування «старого режиму» в усьому світі, на повсюдне визнання та захист прав людини і громадянина, набувши всесвітнього звучання, і стала прикладом оновлення та гуманізації суспільних і державних порядків.

Декларація і до сьогодні є основою французького конституційного права. Вона підтверджена чинною французькою Конституцією 4 жовтня 1958 р. Усі закони та нормативні акти, які не узгоджувалися із принципами Декларації, було скасовано.

Документи та матеріали

«Моя правдива слава полягає не в тому, що я виграв сорок битв; Ватерлоо затьмарить у пам’яті нащадків інші перемоги... Але що не забудеться і буде жити вічно, так це мій Цивільний кодекс», - наголошував Наполеон.

Кодекс Наполеона (офіційно - Цивільний кодекс Франції) - кодекс цивільного права Франції, розроблений групою юристів під час правління Наполеона Бонапарта.

Цивільний кодекс Франції 1804 р.

Цивільний кодекс закріпив завоювання Французької революції, поклав початок ері кодифікації права в Європі і став фундаментом романської цивільно-правової традиції. Під час його розробки особлива увага зверталася на чіткість і несуперечність формулювань. Містить фундаментальні положення про право приватної власності, відшкодування збитків, договірне право та ін. Значна кількість статей Кодексу за 200 років жодного разу не змінювалася.

Кодифікація - це вид систематизації законодавства, який передбачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) нормативно правових актів та створення нового систематизованого нормативно-правового акта. Кодекс є найбільш уживаним видом кодифікованого акта. Він має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства. Кодекс складався з 2281 статті й замінив собою близько 12 тис. актів, ухвалених у роки революції.

Кодифікаційна комісія Державної ради (Франсуа Тронше, Фелікс Біго де Преаменьо, Жан Порталіс і Жак Маваль), розробляючи кодекс, створила творчу компіляцію з римського права, французьких правових звичаїв, королівських ордонансів, революційних законів і судової практики старих парламентів, а також на основі аналізу юридичних теорій інших європейських країн. Кодекс скасував усе попереднє цивільне законодавство, гарантував цивільні свободи, включаючи свободу віросповідання, і закріпив рівність усіх перед законом.

Ордонанс - указ короля або інше рішення у Франції, що має силу закону.

Як ви вважаєте, у чому полягає суттєва відмінність між кодексом і ордонансом?

Кодекс складався з трьох книг. Перша включала статті про громадянство, акти цивільного стану, сімейне право та опікунство. Друга регулювала відносини власності. Третя описувала різноманітні способи, якими набувається власність.

Документи та матеріали

Книга перша. Про осіб

Ст. 7. Здійснення цивільних прав не залежить від здібностей громадянина...

Ст. 8. Кожен француз користується цивільними правами.

Ст. 144. Чоловік до досягнення повних 18 років і жінка до досягнення повних 15 років не можуть укласти шлюб.

Ст. 146. Немає шлюбу, якщо немає згоди.

Ст. 148. Син, якому не виповнилося 25 років, дочка, яка не досягла 21 року, не можуть укласти шлюб без згоди їхніх батька і матері...

Ст. 194. Ніхто не може вимагати визнання за ним звання чоловіка і визнання цивільних наслідків шлюбу, якщо він не надасть акта про здійснення шлюбу, внесеного до реєстру цивільного стану...

Ст. 203. Самим фактом шлюбу подружжя спільно укладає зобов’язання годувати, утримувати і виховувати своїх дітей.

Ст. 212. Подружжя зобов’язане до взаємної вірності, допомоги, підтримки.

Ст. 371. Діти, у будь-якому віці, повинні виявляти своїм батьку і матері повагу і пошану.

Ст. 372. Діти залишаються під опікою батьків до досягнення повноліття або до звільнення з-під опіки.

Ст. 488. Повноліття настає після досягнення 21 року...

Книга друга. Про майно і про різні видозміни власності

Ст. 516. Усе майно є рухомим або нерухомим.

Ст. 537. Приватні особи мають право вільного розпорядження майном, яке їм належить...

Ст. 538. Дороги, шляхи і вулиці... річки... береги... порти... і взагалі всі частини французької території, які не можуть стати предметом приватної власності, розглядаються як такі, що входять до державної власності.

Ст. 539. Усе майно, ніким не освоєне і безгосподарне, а також майно осіб, померлих без спадкоємців, або спадки, які покинуті, належать до державної власності.

Ст. 543. На майно можна мати або право власності, або просте право користування, або лише право вимагати виконання земельних повинностей.

Ст. 544. Власністю є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином...

Книга третя. Про різні способи, якими набувається власність

Ст. 711. Власність на майно отримується через спадкування, через дарування між живими, по заповіту і через зобов’язання.

Ст. 725. Для того щоб успадковувати, потрібно існувати на момент відкриття спадку...

Ст. 893. Розпоряджатися своїм майном на безвідплатній підставі можна лише за допомогою дарування між живими або за допомогою заповіту...

Ст. 1101. Договір є угода, за допомогою якої одна або кілька осіб зобов’язалися перед іншою особою або перед кількома особами дати що-небудь, зробити що-небудь або не робити чого-небудь.

Ст. 1108. Чотири умови є істотними для чинності угоди: згода сторони, яка зобов’язалася; здатність укласти договір; певний предмет, що становить зміст обов’язку; дозволена підстава зобов’язання.

Ст. 1124. Нездатними до укладення договорів є: неповнолітні; недієздатні особи, заміжні жінки, у випадках, зазначених у законі.

Ст. 1126. Предметом договору є те, що одна сторона зобов’язалася дати, або те, що одна сторона зобов’язалася зробити, або чого вона зобов’язалася не робити.

Ст. 1134. Угоди, законно укладені, займають місце закону для тих, хто їх уклав... Вони мають бути виконані добросовісно.

Ст. 1710. Наймання роботи є договором, за яким одна сторона зобов’язалася зробити що-небудь для іншої сторони за платню, яка визначається їх угодою.

Ст. 1780. Можна брати на себе обов’язок надати свої послуги лише на термін або для виконання певної справи.

Проаналізуйте текст. Порівняйте зміст Декларації і основних положень Кодексу. Поясніть, чому вони відповідають різним етапам розвитку індустріального суспільства. Жан-Жак Руссо писав: «Для поліпшення суспільного становища треба, щоб у кожного було досить і щоб ні в кого не було надто багато». Поміркуйте, чи були Руссо та Наполеон однодумцями? Свою відповідь поясніть.

Основна частина Кодексу й досі залишається чинною. Кодекс Наполеона вплинув на розробку й кодифікування цивільного права в Європі (зокрема, у німецьких державах, що під час наполеонівських воєн були під французькою окупацією, а також у Польщі; пізніше в Бельгії, Італії, Північній Америці та французьких колоніях).

Поміркуйте, чому ці документи мали міжнародне значення.