Всесвітня історія: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ І ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ (КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ)

§28.КУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС НАПРИКІНЦІ XVIII  НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

1. Розвиток науки та техніки

Індустріальний розвиток країн потребував нових науково-технічних знань. Тому дослідження першої половини XIX ст. були позначені новими досягненнями в розвиткові науки та техніки. Франція дала світові видатних учених - засновника електродинаміки А. Ампера, астронома, математика та фізика П. Лапласа. Багатогранною була творчість британських учених та винахідників. Світового значення набули доробки Р. Фултона - інженера підводного човна «Наутілус»; лікаря, астронома, фізика й металурга Т. Юнга; Г. Деві - засновника електрохімії; Р. Броуна - ботаніка, що підтвердив справедливість кінетичної теорії; Дж. Уатта - видатного винахідника парового двигуна; Дж. Стефенсона, який спроектував паровоз «Ракета». У 1835 р. американець С. Морзе винайшов апарат, який за допомогою імпульсів передавав інформацію на великі відстані. У 1844 р. цей апарат було використано на лінії Вашингтон-Балтимор, згодом він набув значного поширення.

У 1840 р. німецький хімік Ю. Лібіх розробив теорію мінерального живлення рослин, що сприяло запровадженню в землеробстві мінеральних добрив. Британець М. Фарадей відкрив зв’язок між електрикою і магнетизмом, що дало змогу створити електричні генератори і стало основою подальшого розвитку електротехніки. Німецький учений Т. Шварн у 1838 р. дійшов висновку про клітинну будову всіх організмів, чим довів єдність будови рослинного та тваринного світів. Відкриття законів неевклідової геометрії російським математиком М. Лобачевським зробило справжній переворот у світосприйнятті, визначило перспективи розвитку математичної науки і через десятиліття стало важливим під час вивчення проблем космосу, квантової теорії.

Назвіть чинники, що сприяли розвитку науки і техніки в першій половині XIX cт.

Розвиток науки у другій половині XIX - на початку XX ст. визначався революційним характером відкриттів у всіх галузях знань: вивченні неживої природи (будова речовини, будова Всесвіту), явищ живої природи (законів та закономірностей еволюції), людини та суспільства в цілому.

Нові технічні винаходи дали змогу дослідникам організовувати різноманітні експерименти під час вивчення складних теоретичних проблем, що сприяло появі нових спеціальних галузей науки. Водночас відбувався процес інтегрування наук. Саме тоді виникли фізична хімія, біохімія, астрофізика, геохімія. Поряд з природничими та суспільними науками виникає нова галузь знань - технічні науки.

Революція у природознавстві була пов’язана з фундаментальними відкриттями фізиків, які, своєю чергою, суттєво вплинули й на інші науки. Основними напрямами досліджень у фізиці цього періоду було вивчення будови речовин, проблем енергії, створення нової фізичної картини світу.

У 1891 р. Дж. Стоней для позначення «електричного атома» ввів поняття «електрон», яке дало можливість (завдячуючи результатам експериментальних досліджень В. Рентгена, Г. Лоренца, Дж. Томсона, А. Беккереля, подружжя П. Кюрі та М. Склодовської-Кюрі) завершити роботу над електронною будовою атома.

Початок космонавтиці було покладено теоретичними дослідженнями в галузі ракетобудування російського вченого К. Ціолковського, який прагнув не тільки дослідити Всесвіт, а й оволодіти ним.

Досягнення у галузі хімії були тісно пов’язані з успіхами фізиків. Найбільшим відкриттям стала розробка російським ученим Д. Менделєєвим періодичної таблиці хімічних елементів.

На фактах розвитку науки та техніки покажіть їх ужиткове значення.

Марія Склодовська-Кюрі

Вирішальне значення для подальшого розвитку біологічної науки мали теоретичні висновки про роль природного відбору Ч. Дарвіна та закономірностей механізму спадковості Г. Менделя. У 1859 р. Ч. Дарвін видав працю «Походження видів шляхом природного відбору», у якій узагальнив досвід власних спостережень, досягнення біології та селекційної практики й визначив головний чинник еволюції органічного світу. Настоятель монастиря у м. Брно Г. Мендель у результаті багаторічних експериментів відкрив закони домінування спадкових ознак у першому поколінні, незалежно від їх розкриття в наступних.

Відкриття в біології стимулювали розвиток медицини. Так, на прохання виноградарів із Лілля французький хімік Л. Пастер сформулював біохімічну теорію бродіння, з’ясувавши роль та значення мікроорганізмів у цьому процесі. Згодом на конкурсі, що проводила Паризька академія наук, він отримав премію за доведення неможливості самозародження організмів. Ці теоретичні висновки заклали фундамент розвитку бактеріології та теорії імунітету. У 1888 р. у Парижі було відкрито Пастерівський інститут, співробітники якого вивели вакцини для боротьби з холерою, сказом, сибірською виразкою.

У 1870-ті роки англійський лікар Е. Дженнер винайшов вакцину та застосував щеплення від віспи, а німецький мікробіолог Р. Кох розробив ефективні методи вивчення мікроорганізмів. Це допомогло йому відкрити збудників туберкульозу (1882), а його послідовникам відшукати засоби боротьби з хвороботворними бактеріями. Учені-медики відкрили збудників найнебезпечніших на той час епідемічних хвороб - дифтерії, черевного тифу, сифілісу та створили ліки проти них.

Із розв’язанням яких проблем, насамперед, були пов’язані відкриття в медицині?

У 1890 р. О. Попов використав явище електромагнітних хвиль для передачі телеграми. Це була перша у світі радіотелеграма. У 1895 р. він винайшов радіо, яке успішно розроблялося також італійським винахідником Г. Марконі. Постійно поліпшувався телефонний зв’язок (винайдений А. Беллом 1876 р.), широке визнання здобули грамофон Т. Едісона (1877), кінематограф братів Л. і Ю. Люм’єрів (1895).

Нові відкриття та технічні винаходи початку XX ст. змінили сприйняття світу. Упродовж 1911-1913 рр. англієць Е. Резерфорд та датчанин Н. Бор запропонували першу планетарну теорію будови атома. При цьому ідеї останнього стали фундаментом квантової механіки. Теорія відносності, сформульована німецьким фізиком А. Ейнштейном, перевернула традиційні уявлення про простір, рух та час. Відкриття німецького вченого А. Вейсмана та американського біолога Т. Моргана заклали основи генетики - науки про спадковість у світі рослин та тварин.

Австрієць З. Фрейд розробив основи психоаналізу - учення про підсвідомі імпульси, мотивації та нахили. Дослідивши вплив вищої нервової системи на хід фізіологічних процесів, російський учений І. Павлов сформулював теорію умовних рефлексів. «Спасибі науці! Вона не лише наповнює життя інтересом та радістю, а й дає опору для почуття власної гідності», - писав І. Павлов.

Які галузі науки мали пріоритетне значення у другій половині XIX - на початку XX ст.? Як ви вважаєте, чому?

Розвиток науки стимулював і вдосконалення зброї. Американський інженер X. Максим винайшов станковий кулемет. Пізніше з’явилися кулемети інших типів, автоматичні гвинтівки, напівавтоматичні гармати. Стали використовувати броньовані автомобілі на колісному ходу, обладнані кулеметами та дрібнокаліберними гарматами. Гонка озброєнь початку XX ст. привела до розвитку військової авіації та будівництва підводних човнів.

Чи можна вважати, що гонка озброєнь на початку XX ст. сприяла розвитку науки та техніки?

Наукові відкриття другої половини XIX - початку XX ст. не просто змінили бачення світу, а заклали основи наукових досліджень, що в подальшому привело до науково-технічної революції, заміни індустріального суспільства постіндустріальним, у якому головним рушієм розвитку є інформація.

Документи та матеріали

«Людство було сформоване не лише імператорами, жрецями, полководцями, але й тими, хто створив сокиру, колесо, літак, хто винайшов злаки, спостерігав за зірками, хто відкрив залізо, радіохвилі», - писав російський письменник Д. Гранін.

Чи поділяєте ви таку думку? Використовуючи підручник, доберіть факти, що підтверджують цей вислів.

2. Література та мистецтво

Література

Останнє десятиліття XVIII - перша половина XIX ст. хронологічно пов’язані з утвердженням у літературі, живописі та музиці ідей романтизму. Романтизм протиставляв утилітаризму й нівелюванню особистості пафос свободи й суспільної незалежності. Для романтичного стилю характерні культ почуттів, фантастичність сюжету, заплутані інтриги, складні драматичні конфлікти, що розв’язуються за допомогою випадковості, фатальних зустрічей, розкриття таємниць. Герої романтиків - сильні особистості, які протестують проти несправедливості. На прояви романтизму можна натрапити у творчості німецького поета Й. Гете (1749-1832), головним твором якого стала трагедія «Фауст». Основою сюжету є народна легенда про Фауста, що уклав угоду з Мефістофелем (Дияволом), продавши йому свою душу за можливість виконувати бажання. Проте врешті злу силу перемагає сам Фауст завдяки своїм чеснотам та почуттю обов’язку перед людьми. Твір Гете з його ідеями про сенс людського життя став перлиною світової літератури.

Ще одним поетом-романтиком був британський аристократ Дж. Байрон (1788-1824). Успіх митцю принесли поеми «Дон Жуан», «Паломництво Чайльд-Гарольда», «Манфред». Його герої - люди, що розчарувались у житті і, залишаючись одинаками, кинули виклик громадськості й суспільству.

Яскравими представниками російської літератури першої половини XIX ст. були поети О. Пушкін та М. Лєрмонтов. Їхню творчість пронизано громадянським пафосом, тісним переплетінням патріотичних почуттів та особистих мотивів. Так, неповторність «Демона» М. Лєрмонтова виявляється в символічному втіленні ідеї боротьби особистості проти несправедливості, трагедії самотності.

Назвіть основні ознаки романтизму.

1850-1860-ті роки характеризуються поширенням реалістичної тенденції в літературі та образотворчому мистецтві. Показ світу таким, яким він є, - ось прагнення, яке поставили собі за мету митці другої половини XIX ст. Ця тенденція особливо яскраво виявилась у романах Ч. Діккенса і Б. Дізраелі, у соціальних панорамах О. Бальзака.

Видатний французький письменник Оноре де Бальзак передусім відомий як автор «Людської комедії» - художньої епопеї з 90 романів та оповідань, об’єднаних спільним задумом, внутрішньою логікою поведінки декількох тисяч персонажів. Романи «Шагренева шкіра», «Втрачені ілюзії» - це реалістичні картини французького суспільства 1816-1848 рр.

Документи та матеріали

«До нас дійшла грандіозна кількість писань того часу про Бальзака - потішних, злостивих, жартівливих і в’їдливих, і вони подані з обмеженої і неправильної точки зору паризького світу і журналістських кіл... Справжній Бальзак, найневтомніший трудівник, якого тільки знає світова література, залишився книжкою за сімома печатями... Цей могутній і невтомний трудівник, цей філософ, цей мислитель, цей поет, цей геній прожив серед нас життя, сповнене гроз, боротьби, сутичок, боїв, -життя, яким в усі часи живуть великі люди», - писав австрійський письменник С. Цвейг.

Із ім’ям Ч. Діккенса пов’язане реалістичне зображення життя Великої Британії в період чартистського руху. Актуальним соціальним змістом наповнено такі романи письменника, як «Пригоди Олівера Твіста», «Життя й пригоди Ніколаса Ніклбі».

Реалізм цих двох митців став основою європейської літератури, у якій утверджувався принцип правдивого зображення дійсності. При цьому реалістичність твору визначали міра проникнення в реальність, глибина і повнота художнього пізнання. Романи того часу проникнуто психологізмом Ф. Достоєвського («Злочин і кара», «Брати Карамазови»), символічним реалізмом та натуралізмом Е. Золя (перу якого належить 20-томна серія романів «Ругон-Маккари»). Представниками реалізму в літературі були також французи Р. Роллан, Гі де Мопассан, А. Франс, американці Дж. Лондон, Т. Драйзер, німець Т. Манн, британський драматург Б. Шоу.

Чому, на ваш погляд, у літературі другої половини XIX ст. домінуючим напрямом став реалізм?

Музика

Справжній переворот у музиці здійснив німецький композитор Л. ван Бетховен (1770-1827). Він створив яскраві й неповторні за глибиною і силою симфонії, фортепіанні концерти, струнні квартети. «Ода радості» Шиллера стала основою Дев’ятої симфонії Бетховена, сьогодні - це гімн Європи.

Свідченням сили, мужності та боротьби Бетховена було його життя. Йому довелося пережити найстрашніше потрясіння для музиканта - у сорок років він став глухим. «Я живу досить нещасливо в розладі з природою та Творцем... мій слух слабне... такі хвороби є невиліковними... Як трагічно, я мушу животіти, уникаючи всього, що є для мене дорогим», - писав у листі до друга композитор. Але, втрачаючи слух, він продовжував творити свої неповторні шедеври. «Я схоплю долю за шию - зовсім зламати мене вона не зможе! О, яке щастя прожити життя тисячу разів», - стверджував великий Бетховен.

Документи та матеріали

«Музика повинна висікати вогонь із душі людської... Свобода та прогрес - освітня мета мистецтва, так само як всього життя. Що стосується мене як митця, ніхто не може сказати, що я коли-небудь надавав значення тому, що про мене писали. Я поділяю думку Вольтера про те, що “декілька укусів мухи не можуть зупинити завзятого бігу коня”», - писав Бетховен.

Висловте своє ставлення до життєвої позиції Бетховена. Чи можна назвати видатного композитора яскравим представником свого часу?

«Родом з Варшави, серцем - поляк, талантом - громадянин світу» - так говорили про польського композитора Ф. Шопена (1810-1849). Геніальний піаніст та композитор Ф. Шопен відкрив невідомі до того виразні можливості музики, втіливши їх у фортепіанні балади - драматичні сказання, проникнуті душевним болем за долю батьківщини, ноктюрни - п’єси лірично-мрійливого характеру, баркароли - поеми про кохання і красу природи, скерцо - романтичні розповіді. Шопен вірив у торжество ідеалів гуманізму. Його музика життєстверджувальна, у ній багато піднесеного, героїчного. Поховано Ф. Шопена в Парижі, а серце, як він заповів, відправлено до Варшави, де зберігається в костьолі Святого Хреста.

Документи та матеріали

«...Шопен ... не лише вражає технічною досконалістю як віртуоз, а й створює найвеличніші твори як композитор. Шопен - улюбленець тих обраних, котрі в музиці шукають найвеличніші розумові насолоди. Слава його - аристократичного характеру, вона духмяніє від похвал доброї спільноти, вона аристократична, як його особистість», - писав Г. Гейне.

У першій половині XIX ст. Австрія та Німеччина дали світові визначних композиторів - Ф. Шуберта та Р. Шумана; Італія - Д. Россіні та Дж. Верді; Угорщина - Ф. Ліста.

Нові тенденції в музиці проявилися у творчості «маестро італійської революції» - Дж. Верді, який спробував поєднати романтизм із реалізмом. В одному з листів Верді сформулював «таємницю мистецтва»: «Відображати правду, можливо, і добре, але створювати правду набагато краще». Саме творчість Верді перетворила італійський театр на центр не тільки духовного й культурного, а й суспільно-політичного життя. Автор 26 опер став цілою епохою у світовій музичній культурі. Його творіння і сьогодні залишаються в репертуарі багатьох оперних театрів світу.

Документи та матеріали

«Ніхто не міг краще, ніж Верді, відчути життя. Він був людиною серед людей і сміливо прагнув нею бути. Якби йому запропонували стати Богом, він відмовився б, оскільки любив відчувати себе людиною, переможцем у пломеніючому колі випробувань», - писав італійський композитор А. Бойто.

Визначте основні риси розвитку музичного мистецтва наприкінці XVIII - у XIX ст.

Балет

Музика XIX ст. була невіддільною від класичного балету. Романтизм привніс у нього єдність музики, драматичної дії і танцю. Тоді виробився новий танцювальний стиль, заснований на легкому та надзвичайно пластичному польоті рухів і техніці танцю на пальцях ніг. Першою стала на пуанти італійська балерина Марія Тальоні.

Марія Тальоні - Сильфіда. Літографія Деверні

Реформу балету здійснив російський композитор П. Чайковський. Музика з допоміжного елемента перетворилася на головний стрижень спектаклю, збагативши його сюжет і задаючи зміст хореографії. «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик», поставлені хореографом Маріусом Петіпа, стали перлиною світової культури. Чайковський став першим російським композитором, який здобув європейське і світове визнання. Справжнім тріумфом російського оперно-балетного мистецтва на світовій сцені стали знамениті «Російські сезони» в Парижі, які з 1909 р. щорічно влаштовував меценат і театральний діяч С. Дягілєв.

Які зміни відбулися в балетному мистецтві?

Живопис

Віддзеркалення реалістичних та романтичних тенденцій характерне і для творчості живописців. Принципи романтизму як вияв революційного пафосу у французькому мистецтві утвердив своєю творчістю Е. Делакруа. Динамічні за композицією, проникнуті гуманізмом картини художника сповнені духу свободи, віри у творчий потенціал народу («Різанина на Хіосі», «Свобода, що веде вперед» та інші).

Французький живопис цього періоду представлено плеядою митців, яких об’єднують у Барбізонську школу. Т. Руссо, ПІ. Добіньї, К. Тройон, Ж. Мілле відіграли важливу роль у реалістичному відтворенні пейзажу на полотні. Після довгих мандрівок по країні вони вибрали місцем постійного перебування невеличке село Барбізон поблизу Парижа. Кожний із цих художників мав своє творче обличчя, улюблені мотиви, манеру письма. Але їх об’єднували справжня щирість, ентузіазм і любов до рідної природи.

Британську художню школу представляла творчість Дж. Доу. Він намалював у Петербурзі понад 300 портретів учасників війни 1812 р., характерною особливістю яких є романтична піднесеність образів. Англійський художник Дж. Констебл став основоположником блискучого європейського пейзажу. Першим запровадивши практику етюдів з натури, він заклав основи пленарного живопису. Серед його найвідоміших творів можна назвати картини «Віз для сіна» (1821), «Кінь, що стрибає» (1825), «Хлібне поле» (1826).

Німецьку школу живописців представлено творчістю К. Фрідріха. Його пейзажі («Двоє, які спостерігають за місяцем» та інші) глибоко задушевні, часто меланхолійні. Риси реалізму, символізму та стилізації визначають творчість іншого митця Німеччини - X. Тома.

Значною майстерністю вирізняється картина російського художника К. Брюллова «Останній день Помпеї». Неповторними фарбами художникові вдалося передати весь трагізм ситуації у стародавньому місті, яке загинуло під час виверження вулкана Везувій. Картина проникнута гуманістичними ідеалами, оспівуванням мужності та самопожертви людей в умовах страшної катастрофи.

Переломність епохи стала невід’ємною рисою світової культури першої половини XIX ст.

Назвіть видатних представників романтизму в живописі.

Поширеність пейзажів, винайдення фотографії сприяли зародженню імпресіонізму.

Імпресіонізм - мистецький напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Його прихильники прагнули показати побачене через гру фарб, кольорів, тіней.

Назва «імпресіонізм» («враження») виникла випадково: так було названо полотно Клода Моне - «Враження. Схід сонця». Уперше митець продемонстрував його на виставці «знехтуваних» (тогочасних художників, полотна яких було відхилено членами журі щорічного Квадратного салону, що влаштовувався в Парижі, у Луврі, з 1863 р.). Право виставляти картини в салоні означало отримати офіційний дозвіл на їх продаж. «Знехтуваними» їх назвала офіційна паризька преса.

Серед цих «знехтуваних» були Е. Мане, К. Моне, К. Піссаро, Е. Дега, О. Ренуар. Саме вони вперше в історії образотворчого мистецтва зуміли на своїх полотнах передати сонячне світло, мінливе й стале водночас повітря, легке хвилювання води, шелест листя, перебіг кольорів та їхні відтінки на білому снігу.

Досягнення імпресіоністів стали в пригоді новому поколінню художників, що започаткували новий напрям живопису - постімпресіонізм. Його яскравими представниками були В. Ван Гог, П. Гоген, П. Сезан.

Персоналії

ВАН ГОГ ВІНСЕНТ (1853-1890)

Нідерландський художник, постімпресіоніст. Народився на півдні Нідерландів у родині пастора реформатської церкви. Навчався в Королівській академії витончених мистецтв у Брюсселі. Будь-яке полотно художника може слугувати втіленням його творчого кредо: писати не тільки так, як бачить художник, а й як він відчуває, сприймає явища життя. «Життя, побачене крізь темперамент художника» - так охарактеризував мистецький стиль Ван Гога французький письменник Е. Золя.

Поясніть, хто такі імпресіоністи.

Зоряна ніч. Художник В. Ван Гог. 1889 р.

Характерними особливостями розвитку живопису наприкінці XIX - на початку XX ст. були різноманітність жанрів, напрямів, творчих об’єднань, шкіл. Центральним напрямом в усіх сферах мистецтва став символізм. Прагнення митців проникнути в сутність явищ, внутрішній світ людини зумовило їхню відмову від традиційних засобів самовираження і спричинило появу авангардизму. Авангардизм проявився в цілій низці течій і шкіл (кубізм, фовізм, футуризм, абстракціонізм, сюрреалізм тощо).

Символізм - літературно-мистецький напрям кінця XIX - початку XX ст., основною рисою якого є перетворення конкретного образу на багатозначний символ.

Авангардизм - мистецький напрям, пов’язаний з руйнуванням традиційних форм і канонів.

Тенденція експериментаторства та новації знайшла своє відображення в кубізмі, представники якого втілювали реальність у непритаманних для звичного погляду формах. Засновниками цієї течії були французькі художники П. Пікассо та Ж. Брак. Кубізм зародився в Парижі (1907) і був першою відверто формалістичною течією. У картинах кубістів речі розпадаються на окремі частини, на спрощені геометричні форми, які створюють не реальні предмети, а довільні схеми, навіяні вільною уявою художника.

Пабло Пікассо (1881-1973) народився в місті Малага (Іспанія) у сім’ї художника дона Руїса Бласко. Навчався в Школі мистецтв і ремесел, а згодом у Школі витончених мистецтв у Барселоні. Жив у Франції та Іспанії.

П. Пікассо

Універсально обдарований П. Пікассо працював у галузі живопису, скульптури, графіки та прикладного мистецтва. Був основоположником кубізму, із середини 1910-х років творив у стилі неокласицизму, з 1920-х років став лідером сюрреалізму. Життя митця сповнене несподіваних пошуків, драматичної пристрасті та саркастичного ставлення до світу. У його творах відображаються як реалістичні образи, так і осмислення історичних конфліктів того часу. Пікассо винахідливий у своїх різнобічних пошуках, які руйнували традиційні уявлення.

Документи та матеріали

«Історія, здається, не знала художника, творчість якого викликала б стільки суперечок. Про Пікассо ніхто не говорить спокійно; одні його паплюжать, інші звеличують... “Я не пишу з натури, я пишу за допомогою натури”, - говорить він. І ось ще його слова, які багато пояснюють: “Я зображую світ не таким, яким його бачу, а таким, яким його мислю”», - писав письменник І. Еренбург.

Розвиваючи свій індивідуальний стиль, митець Анрі Матісс експериментував з ідеями своїх попередників імпресіоністів. Разом з художником Андре Дереном вони створили картини, що нагадували своїми мотивами імпресіонізм, але їхня інтерпретація була зовсім іншою. Вони зосереджувались переважно на мальовничості, декоративності та насиченості кольорів, ніж на зображальних аспектах. На осінньому Салоні 1905 р. А. Матісс, А. Дерен, М. де Вламінк та інші художники виставили свої твори в залі з класичними скульптурами. Такий контраст стилів один із критиків описав фразою: «Донателло серед диких звірів». Відтоді за цією групою митців закріпилася назва «фовісти», а за стилем їхньої творчості - «фовізм» (від франц. fauves - «дикі звірі»).

Голуб із зеленим горошком. Художник П. Пікассо. 1912 р.

Танок. Художник А. Матісс. 1910 р.

Персонали

АНРІ MATICC (1869-1954)

Французький художник, скульптор, графік, майстер декоративного мистецтва, найвідоміший представник фовізму. Народився на півночі Франції в родині торговця. Здобув юридичну освіту й певний час працював помічником адвоката. Згодом навчався в різних художніх школах Парижа. Матісс експериментував із кольором, передаючи свої враження від натури в декоративних площинних композиціях. Своє загальне відчуття життя він розкривав підвищеною барвистістю, насиченою сонячним світлом. Розробляв орнаменти, зокрема лінійні арабески. Основними об’єктами зображень були жінки. Пізні роботи - це абстракції. Серед основних творів - картини «Танок» (1910), «Сімейний портрет» (1911), «Червоні рибки» (1911).

Як ви вважаєте, чому на початку XX cтв образотворчому мистецтві з’являється різноманітність течій і жанрів?

3. Культура країн Азії та Африки

Наприкінці XIX ст. під колоніальним управлінням європейців опинилося понад 90 % африканських і майже 75 % азійських територій. Втягнення цих регіонів у світову колоніальну систему позначилося і на розвитку їхньої культури - від сильних впливів Заходу до намагань зберегти народні традиції.

Індія

Ще в XVI-XVII ст. завдяки контактам з мандрівниками, торговцями та місіонерами відбулося знайомство індійців з європейською наукою та культурою. Після завоювання Індії британцями розпочалося активне проникнення західних ідей та ідеалів у всі сфери життя. Водночас імперська влада зберігала традиційну варно-кастову систему.

Основні свої зусилля колонізатори спрямували на освіту з метою «врятувати туземців від гріха та невігластва». Перші школи з європейською програмою навчання та англійською мовою викладання були засновані місіонерами в Бенгалії. Поступово вони з’явилися в інших регіонах. У 1857 р. відкрилися університети в Калькутті, Мадрасі та Мумбаї. Це мало забезпечити підготовку проанглійських кадрів для адміністрації з індійців. Нормою ставало використання англійської мови як офіційної, а також як засобу спілкування. Однак така політика «мовної колонізації» породила національний рух нової індійської інтелігенції, який проявився у т. зв. Бенгальському Просвітництві. Його прихильники виступали за розвиток народної освіти та публіцистики рідною мовою.

Африка

В умовах жорсткої колоніальної політики племена та народи Африки продовжували розвивати своє художнє мистецтво. Їхня творчість проявлялася в різноманітних жанрах плетіння, розпису, орнаменту тощо. Проте найбільші досягнення були у скульптурному різьбленні. Усі африканські скульптури того періоду можна поділити на три групи: перша - скульптури з дерева (зображення духів, предків, богів); друга - маски (ініціаційні, чаклунські, танцювальні); третя - вирізьблені побутові та культові предмети.

Особливих рис набули скульптури племен, котрі населяли узбережжя французької та португальської Гвінеї, а також в англійській колонії Сьєрра-Леоне та Ліберії.

Африканська скульптура стала джерелом натхнення для багатьох видатних художників, зокрема представників німецького експресіонізму Е. Нольде, Е. Кірхнера, та інших.

Бронзові гирки народу ашанті. Британський музей, Лондон

Деяким етносам Західної Африки вдалося зберегти традиційне мистецтво бронзового лиття. Справжніми ювелірними творіннями стали мраммуо - маленькі бронзові фігурки (гирки) народу ашанті для зважування золотого піску у вигляді людей чи тварин.

Серед народів Тропічної Африки було поширеним виготовлення й орнаментування циновок, бісероплетіння та вишивання.

Своєю специфікою вирізнялися статуетки Конго, які мали заглиблення в голові та животі фігурок. Вони виготовлялися переважно після смерті людини на замовлення її родини. Передбачалося, що дух покійника вселиться в його зображення на певний час, а потім назавжди зникне. Для цього прах покійника змішували із зіллям, засипали в заглиблення фігурки і закорковували. Після цього до скульптури зверталися з молитвами про допомогу.

Який вплив мала європейська колонізація на розвиток культури Індії та африканських країн? Чи був він однаковим?

Зазнала європейських впливів і культура країн, які зберегли свою незалежність, зокрема Китаю та Японії.

Китай

У XIX ст. продовжувала розвиватися література. Залишалися популярними пригодницькі та історичні твори. Завдяки перекладацькій діяльності Лінь Шу китайці мали змогу ознайомитися з кращими зразками європейської літератури. З’явилися автори, які критикували тогочасну владу та висловлювали ідеї реформування суспільства. Серед них можна назвати Цзен Пу з романом «Квіти в морі зла» (1905).

У традиційному живописі відбувався певний занепад, пов’язаний із загальною кризою феодальної культури. Однак на початку XX ст. почалося його відродження, пов’язане з іменами художників Ці Бай-ші і Сюй Бей-Хуна. Вони прагнули оновити малярське мистецтво Китаю, водночас зберігаючи його національні традиції.

Гохуа - термін, що позначає традиційний китайський живопис на шовку або папері, для якого використовують туш і водяні фарби. Виник наприкінці XIX - на початку XX ст. на противагу західноєвропейському живопису. Особливими жанрами гохуа вважаються «квіти і птахи», «комахи і рослини», «гори і водойми» тощо.

Персонали

ЦІ БАЙ-ШІ (1864-1957)

Китайський художник, каліграф, майстер гравіювання печаток у стилі чжуань. Походив із бідної селянської родини. Кар’єру художника розпочав у Пекіні в 1917 р. Працював професором Пекінського державного художнього інституту. Був почесним професором Центральної художньої академії та почесним очільником Пекінської академії живопису. Він створив свій унікальний стиль «Червоні квіти й чорне листя». Ще за життя удостоєний титулу «Великого художника китайського народу», а в 1956 р. отримав Міжнародну премію миру.

Осіння цикада на квітах лапини. Художник Ці Бай-ші

Існує легенда, що одного разу Пабло Пікассо сказав: «Я не насмілюся поїхати до Китаю, бо там є Ці Бай-ші. Він найвидатніший художник Азії».

У XVIII-XIX ст. спостерігався розквіт виробництва порцеляни, який обумовлювався зростанням обсягів морської торгівлі та збільшенням експорту товарів. Серед жителів інших країн китайська порцеляна періоду Цин мала значний попит, оскільки вирізнялася дзвінкістю, незвичною чистотою і білизною, а також різноманіттям візерунків і сюжетів.

Японія

Кінець XVIII - початок XX ст. в історії Японії - це час переходу від періоду Едо з розквітом самурайської культури та забороною контактів із зовнішнім світом до утвердження доби «Мейдзі», спрямованої на модернізацію та освоєння досягнень західної культури й науки.

У другій половині XVIII ст. серед населення залишалися популярними театр кабукі та ляльковий театр нінґьо-дзьорурі. У літературі переважали сатиричні вірші, комедійні оповідання та історико-фантастичні твори. Досягло свого розквіту мистецтво кольорових гравюр укійо-е. Знаними стали портретисти Кітаґава Утамаро та Тосюсай Сяраку, пейзажисти Кацусіка Хокусай і Утаґава Хіросіґе. Їхня творчість мала значний вплив на європейську школу імпресіоністів другої половини XIX ст.

Персоналії

КАЦУСІКА ХОКУСАЙ (1760-1849)

Японський художник, ілюстратор, майстер укійо-е, письменник. Один із найвідоміших митців домодерного японського мистецтва. За своє життя використав понад сорок псевдонімів. У 1814 р. окремою книжкою було видано першу серію полотен під назвою «Манга». Відтоді цим терміном позначають японські комікси. Визнання художнику принесла серія «53 станції Токайдо», а найвідомішою стала збірка кольорових гравюр «36 краєвидів Фудзі». Усього він створив близько 30 тис. гравюр і малюнків.

З приходом до влади імператора Муцухіто в Японії розпочалася «епоха цивілізації та просвіти». У країні відбулася низка реформ, зокрема і в культурі. Одним з видатних просвітителів того часу був Юкіті Фукудзава, який у своїх творах «Все про країни світу», «Заохочення до наук», «Конспект теорії цивілізацій», «Автобіографія» пропагував досягнення світової науки та ознайомлював читачів з культурою зарубіжних країн.

Суттєві зміни відбулися в освіті. До початкових шкіл, які були доступними для всіх верств населення ще з XVIII ст., додалися нові середні школи. Також країну було поділено на 8 округів, у кожному з яких створено університет. 1879 р. у Токіо засновано академію наук, а з 1907 р. 6-річна освіта стала обов’язковою. Також уряд усіляко заохочував молодь до здобуття вищої освіти за кордоном.

Озеро Сувако в Сінсю. 36 краєвидів Фудзі. Художник К. Хокусай. 1826-1833 рр.

Просвітництво позначилося й на літературі Японії. Збільшилася кількість перекладів з європейських мов, розвивалася соціальна проза, розпочався рух за створення нової літератури. У поезії з’явилася нова форма віршування «сінтайсі» (дослівно - «вірші нової форми»). Ці вірші уподібнювалися європейським білим віршам і могли мати безліч рядків. На зламі ХІХ-ХХ ст. набув поширення новий вільний вірш на основі розмовної мови - «дзіюсі», який згодом став основною формою японської поезії XX ст.

У чому полягала особливість розвитку культури країн, що не зазнали колоніальної залежності? На прикладі Китаю та Японії визначте спільні та відмінні риси цих процесів.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Чому власники підприємств були зацікавлені в розвитку науки та техніки?

2. Е. Резерфорд, А. Ейнштейн, Д. Менделєєв, П. Кюрі. Хто ці історичні особи? Які події в розвитку науки пов’язані з їхніми іменами?

3. Укажіть найяскравіших, на вашу думку, представників реалізму в літературі.

4. З яким містом пов’язано зародження кубізму?

5. Дайте визначення поняттю «імпресіонізм».