Всесвітня історія: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§27. БРИТАНСЬКЕ ВОЛОДАРЮВАННЯ В ІНДІЇ. НАРОДИ АФРИКИ ПІД ВЛАДОЮ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ І ТВОРЧИХ РОБІТ

1. Англійське панування в Індії

XIX ст. - це століття колоніальної експансії промислового капіталу. Наплив фабричних товарів з метрополій став перетворювати колонії та залежні країни Сходу в цінні для європейського капіталу ринки збуту продукції промислового виробництва. Результатом цього процесу стало: послаблення державності в цих країнах; зміни в житті та побуті; занепад традиційних галузей виробництва.

Однією з найбільших колоній британського капіталу була Індія. Колонізація Індії відбувалася за допомогою Ост-Індської компанії. Від кінця XVIII ст. британський уряд повів курс на обмеження ролі компанії в управлінні Індією. 1774 р. було призначено першого генерал-губернатора. 1813 р. було офіційно ліквідовано монополію компанії на торгівлю з Індією. 1835 р. було розпочато реформу в галузі освіти: в Індії відкривалися навчальні заклади, які мали підготувати із місцевих жителів чиновників адміністративного апарату. Навчання в цих закладах здійснювалось за британськими навчальними програмами. Унаслідок британського володарювання було порушено селянську общину, торгові зв’язки, розорено ремесло. Втручання колонізаторів у внутрішні справи країни, порушення традиційних систем господарювання, грабіжницька політика викликали наростання руху опору місцевого населення.

Повстання сипаїв

Одним з найбільших повстань проти британських колонізаторів було повстання сипаїв (1857-1859).

Споконвіку Індія ділилася на величезну кількість дрібних князівств, котрі постійно воювали одне з одним. Захопивши Індію, англійці швидко

усвідомили перевагу рушниць і гармат над шкіряними щитами і шаблями. Втрачати своїх солдатів Велика Британія не хотіла, і основною воєнною силою англійців стали сипаї - індійські найманці, озброєні за останнім словом техніки (хоча їх вишкіл і не дотягував до британських стандартів), їм регулярно виплачували солідне жалування. Не дивно, що для місцевої бідноти потрапити на службу до англійців стало мрією. Утім, на той час уже майже 20 років Британія вела в Південно-Східній Азії безперервні війни, а тому згодом сипаї з «привілейованого стану» перетворилися на просте «гарматне м’ясо».

Рядові та офіцер сипаї

Приводом до повстання стала нова гвинтівка Енфілда з капсульним замком. Патрони до неї нібито просочувалися сумішшю яловичого і свинячого жиру. Оскільки корова була священною твариною в індуїзмі, а свиня - нечистим в ісламі, то це зачепило релігійні почуття індусів та мусульман.

Центром повстання стала територія між Пенджабом і Бенгалією. Невдовзі повстання охопило всю Північну Індію. Місто Делі опинилося в руках повсталих. Облога міста тривала з 1 липня по 21 вересня 1859 р. Спочатку повстанці перевершували війська британців чисельно, здавалося, що в облозі перебували британці, а не індуси. 7 вересня англійці, отримавши облогові знаряддя, пробили стіни. 14 вересня вони спробували почати штурм, але зазнали важких втрат. Після тижня вуличних боїв англійці захопили місто. Британці почали знищувати і грабувати місто, безліч індусів було вбито. Англійська артилерія розстріляла головну мечеть з навколишніми будівлями, у яких проживала мусульманська еліта зі всієї Індії. Великого Могола Бахадур Шаха було заарештовано, а двох його синів і онука розстріляно.

Повстання поклало край владі Британської Ост-Індської компанії і призвело до її заміни прямим правлінням британської корони. Ще не завершилися бої з повсталими, як британський уряд став змінювати колоніальну політику в Індії - від силового знищення традиційного укладу до поступового його реформування.

Схарактеризуйте причини та історичне значення повстання сипаїв.

У 1858 р. було ліквідовано Ост-Індську компанію. Королеву Вікторію було проголошено імператрицею Індії, а управління країною здійснював генерал-губернатор, який мав статус віце-короля. Контроль за діяльністю колонізаторської адміністрації здійснювало Міністерство у справах Індії. Було реформовано також колонізаційні війська. Британська імперія зобов’язалася поважати кастову систему індійського суспільства.

У 1861 р. було проведено адміністративну реформу. Упродовж 1880-х років було здійснено реформи місцевого самоврядування. Згодом у 1890-х роках муніципальні ради отримали право обирати своїх представників у провінційні законодавчі ради при губернаторові та до індійської законодавчої ради при генерал-губернаторові.

Посилення британського капіталу в економіці Індії мало своїм наслідком відповідні зміни в господарстві колонії: зростав індійський експорт кави, бавовни, чаю, опію, шовку. Розвивалася мережа залізниць, телеграфного зв’язку. Будувалися іригаційні системи, підприємства з переробки сировини. Збільшувалася частка іноземного капіталу в економіці країни. Формувалася система банків та страхових компаній.

У результаті цих змін в Індії створювалася власна промисловість та формувалася національна буржуазія, яка згодом очолила рух за незалежність країни.

Дайте оцінку перетворенням, що відбулися після повстання сипаїв.

Індійський національний конгрес

У другій половині XIX ст. деякі реформи, проведені британцями в Індії, та розвиток промисловості привели до трансформації традиційної структури суспільства. Почали формуватися національна буржуазія та пролетаріат. Це дало поштовх до формування та розвитку нового етапу національно-визвольного руху, у якому поєдналися національне визволення з модернізацією країни.

Лідером національно-визвольного руху став Індійський національний конгрес (ІНК) - перша в історії Індії нерелігійна парламентська загальнонаціональна організація. У грудні 1885 р. в Бомбеї відбувся установчий з’їзд ІНК. Його очолив В. Банерджі, який у своєму зверненні до учасників так окреслив основні завдання нової партії: «Викорінення всіх расових, релігійних і національних забобонів серед патріотів нашої країни через пряме дружнє, особисте спілкування один з одним, а також розвиток і консолідацію настроїв національної єдності».

Під час форуму було сформульовано основні вимоги до британського уряду та парламенту: ліквідувати діючу Раду у справах Індії в Лондоні; розширити склад діючої в Індії Центральної законодавчої ради при віце-королі за рахунок індійців; сформувати в британській палаті громад постійний комітет для розгляду проблем Індії, до якого б зверталися із запитами вибрані місцеві органи. Крім того, делегати бомбейської сесії ІНК запропонували, щоб індійці отримали право обирати службовців на заміщення посад індійських цивільних службовців не тільки в себе на батьківщині, але й у Лондоні.

Якими були основні програмні вимоги і завдання ІНК?

Однак лідери Конгресу - Г. Гокхале, Ф. Мехта, С. Банерджі, Д. Наороджі - виступали за збереження колоніального панування. Вони схилялися перед ідеологами британського лібералізму Т. Маколеєм, У. Гладстоном, а також англійського утилітаризму І. Бентамом і Дж. Міллем.

Утилітаризм (від. лат. - «користь») - принцип оцінки всіх явищ з точки зору їх корисності, можливості служити будь-яким засобом для досягнення мети.

Під впливом яких ідей формувався світогляд лідерів ІНК?

Використовуючи різні форми парламентської діяльності та особисті зв’язки, керівництво ІНК розгорнуло політичну діяльність в Індії, а також у Великій Британії, домагаючися конституційних поступок.

У 1892 р. британська Палата громад затвердила новий виборчий закон, який розширив виборчі права індійців. Згодом індійська опозиція вимагала ввести своїх представників до складу нижньої палати британського парламенту, щоб у такий спосіб домогтися для Індії політичної автономії.

Під час виборів 1893 р. в Англії від ліберальної партії балотувався Д. Наороджі. Він увійшов до складу Палати громад, де неодноразово засуджував систему управління Індією. Цю ідею підтримував представник бомбейської торгової громади Парс, який виступав за встановлення рівноправних і гармонійних індійсько-британських відносин.

Схарактеризуйте форми реалізації програмних документів членами ІНК.

На початку XX ст. в діяльності ІНК виокремилися два напрями - ліберальний та радикальний. Відмінність між ними полягала в різному баченні завдань національно-визвольного руху.

Ліберали були прихильниками еволюційного, мирного переходу до незалежності через конституційну перебудову індійського суспільства. Вони виступали за поступове розширення індійського представництва в законодавчих органах влади і формування в індійському суспільстві сучасного політичного розуміння та політичної культури.

Радикали відстоювали методи масових виступів та залучення до національно-визвольної боротьби соціально незахищених груп.

Порівняйте ідеологічні засади національно-визвольних рухів в Індії та Китаї.

Поряд з вимогою надати Індії статус домініону з початку XX ст. проявляється намагання до самовизначення та об’єднання території в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці.

Домініон - це самоврядна частина у складі Британської імперії, яка визнавала своїм главою англійського короля (королеву).

Приводом до розгортання національно-визвольного руху стало рішення віце-короля Дж. Керзона про поділ Бенгалії на дві частини. Це означало розкол єдиного народу. У відповідь на такі дії по всій країні розгорнувся рух свадеші (бойкот британських товарів з метою розвитку місцевої промисловості). У 1907 р. він переріс у рух свараджі (самоврядування). Страйки, мітинги та демонстрації відбувалися в Бенгалії, Пенджабі, Мадрасу та інших провінціях Індії.

Назвіть особливості національно-визвольного руху в Індії на початку XX ст.

Документи та матеріали

«Політична незалежність Індії неможлива без вигнання пожадливих і себелюбних чужинців. Однак ми можемо позбутися їх не інакше, як поваливши владу встановленого уряду за допомогою збройного національного повстання. Гроші, люди та організація - ось що потрібно для національного повстання. Нашу основну увагу маємо звернути на організацію повстання» - так було записано в програмній заяві однієї з підпільних організацій.

Які шляхи досягнення політичної незалежності Індії відповідно до поданого фрагмента?

Кульмінацією став загальний політичний страйк робітників Бомбея в липні 1908 р. на підтримку Б. Тілака, лідера лівого крила Національного конгресу, якого за антибританську діяльність засудили на 6 років тюремного ув’язнення.

Бомбейський страйк і піднесення національно-визвольного руху змусили колоніальну владу піти на поступки; збільшилося представництво місцевого населення в дорадчих органах влади як у центрі, так і на місцях. У 1911 р. лорд Керзон скасував своє рішення про поділ Бенгалії й переніс столицю із Калькутти в Делі.

Поряд з ІНК було створено Мусульманську лігу, яка відстоювала інтереси мусульманського населення Індії.

Національно-визвольному рухові в Індії на початку XX ст. не вдалося досягти своєї мети. Для успіху ще не визріли соціальні сили, а авангард руху ще не мав широкої підтримки.

Які наслідки мала національно-визвольна боротьба в Індії?

2. Колоніальний поділ Африки

Колоніальний поділ Африки являв собою поділ Африканського континенту на сфери впливу між великими європейськими державами від кінця XIX ст. до Першої світової війни. Цей процес супроводжувався численними конфліктами, тому в літературі отримав зневажливу назву «видряпування Африки», або «роздирання Африки».

Колоніальний розподіл Африки характеризувався встановленням контролю над територіями за допомогою військового впливу, економічного домінування аж до прямого правління.

Завоювання Африки давало Великій Британії, Німецькій імперії, Франції та іншим країнам відкритий ринок. Це могло забезпечити позитивний торговий баланс, адже цей ринок купував би в метрополій більше, ніж продавав би їм.

Крім того, надлишковий капітал часто вигідніше було вкласти в заморських країнах, де дешева робоча сила, обмежена конкуренція та багаті сировинні ресурси створювали умови для отримання високих прибутків. Приваблювало колоніалістів, звісно, й те, що зростав попит на сировину, недоступну в Європі, особливо на мідь, бавовну, гуму, чай, олово, до яких призвичаївся європейський покупець і від яких стала залежати європейська промисловість.

Назвіть причини зацікавленості держав-імперіалістів щодо Африки.

В історії Африки XIX ст. було періодом активних колоніальних загарбань, гострого суперництва між Великою Британією та Францією за африканські території. Колонізаторські загарбання в Африці йшли за декількома напрямами.

Одним з них було просування в глиб континенту, другим - з півдня Африки на північ, третім - освоєння арабомовної Африки (усієї східної та північної території від Мавританії до Занзібару).

Визначте напрями колоніальних загарбань в Африці.

Розподіл

Основними супротивниками на Африканському континенті виступали Велика Британія, Франція, Німеччина, Бельгія, Італія, Португалія, Іспанія. У 1870 р. колоніальний розподіл Африки практично було завершено:

• Велика Британія володіла територією Золотого Берега, Нігерією, Південно-Африканським Союзом, Бечуаналендом, Родезією, Кенією;

• Франція - Алжиром, Марокко, Західною Африкою, Екваторіальною Африкою, Мадагаскаром;

• Португалія - Гвінеєю, Анголою, Мозамбіком, Східним Тімором;

• Бельгія - Конго;

• Німеччина - Ліберією, Камеруном, Того, Невільничим Берегом;

• Італія - Сомалі; Ерітрією;

• Іспанія частково закріпилася в Марокко.

Суецький канал

Початковий дозвіл на побудову Суецького каналу отримав від правителя Єгипту Ізмаїла Паші Фердинанд де Лессепс. Одні джерела оцінюють кількість робітників, які загинули на будівництві, - 30 тис., водночас інші зазначають, що впродовж десяти років від недоїдання, втоми та хвороб, особливо холери, померло близько 120 тис. людей.

Незадовго до закінчення спорудження каналу в 1869 р. Ізмаїл Паша позичив під великий процент великі суми грошей у французьких та британських банкірів. До 1875 р. у нього виникли фінансові проблеми, і він був змушений продати свою частку. За акції вхопився прем’єр-міністр Великої Британії Б. Дізраелі, який хотів забезпечити контроль Британії в управлінні стратегічним водним шляхом. Коли в 1879 р. Ізмаїл Паша оголосив платіжну неспроможність Єгипту, Британія та Франція встановили спільний контроль над країною, змусивши правителя Єгипту зректися престолу. Британія окупувала Єгипет в 1882 р., хоча формально оголосила його протекторатом тільки в 1914 р. Формально колонією Єгипет ніколи не був.

Яке значення мало спорудження Суецького каналу?

Берлінська конференція

У 1884 р. Отто Бісмарк скликав у Берліні конференцію, щоб обговорити африканське питання. На ній дипломати європейських країн вдавалися до гуманітарної риторики, засуджуючи работоргівлю, забороняючи в певних областях продаж алкоголю та зброї, виражаючи занепокоєність щодо безпеки місіонерської діяльності.

Важливим наслідком конференції стало те, що дипломати уклали певні правила гри, яких повинні були дотримуватися великі держави. Вони також домовилися про нейтральну зону вздовж річки Конго - саме там утворилася Вільна Держава Конго, якою керував бельгійський король Леопольд II. У цій зоні торгівля та навігація повинні були бути вільними. Жодна держава не мала права захоплювати території, не повідомивши про свої наміри інших. На жодну територію не можна було висувати претензії, попередньо не окупувавши її. Однак у гонитві за територіями про правила за потреби забували, і в кількох випадках ледь-ледь пощастило уникнути війни.

Схарактеризуйте правила, яких мали дотримуватися європейські держави на Африканському континенті. Для чого вони були розроблені?

Тематичне оцінювання

Історичний час

1. Як ви вважаєте, яка подія відбулася раніше?

А Початок повстання тайпінів чи завершення повстання сипаїв

Б Утворення Троїстого союзу чи Союзу трьох імператорів

В Завершення колоніального розподілу Африки чи ліквідація Ост-Індської компанії

2. За датами вкажіть збройні конфлікти початку XX ст.

А 1899-1902 рр.

Б 1904-1905 рр.

В 1908-1909 рр.

3. Союз трьох імператорів проіснував до 1887 р. Яке це століття; його половина; чверть?

Історичний простір

4. Які з названих держав є обов’язковими в розповіді про військовий блок Антанти?

А Німеччина

Б Росія

В Велика Британія

Г Італія

Д Франція

Е Австро-Угорщина

5. Назвіть держави, які були в центрі міжнародного конфлікту кінця XIX - початку XX ст. між:

А Росією та Францією

Б Великою Британією та Францією

В Великою Британією та Німеччиною

Г Німеччиною та Росією

Історична постать

6. Назвіть діяча, який був ініціатором скликання у Берліні конференції для обговорення африканського питання.

А Дізраелі

Б Бісмарк

В Клемансо

Історичні терміни та поняття

7. Порівняйте зміст понять «домініон» та «колонія».

8. Визначте основні ознаки понять «українська ідея» та «українське питання»

Історичні події та процеси

9. Визначте причини та наслідки

А Гонки озброєнь

Б Національно-визвольного руху в Індії на початку XX ст.

10. Назвіть найвизначніші, на ваш погляд, локальні війни кінця XIX - початку XX ст.