Всесвітня історія: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§24. КИТАЙ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ  НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ 

1. Китай під владою маньчжурів

На початку XIX ст. у Китаї дедалі виразніше почали проявлятися ознаки кризи, що було зумовлено внутрішньою політикою цінської династії. У результаті занепала економіка, продовжувалося обезземелення та зубожіння селян, зросли податки. Ситуація значно ускладнилася через часті неврожаї. Не в кращому становищі були й жителі міст, оскільки приватні мануфактури значною мірою залежали від великих монопольних об’єднань, не витримуючи конкуренції з ними. Армія за своєю організацією та забезпеченням суттєво поступалася збройним силам європейських країн.

На початку XIX ст. маньчжури продовжували дотримуватися політики самоізоляції від зовнішнього світу. Через це Китай значно відставав у своєму розвитку від країн Європи та Америки. Утім, це не зупиняло європейські країни. Їхня економіка перебувала на рівні бурхливого розвитку, а тому потребувала нових ринків збуту своїх товарів, дешевої сировини та робочої сили.

Найбільш активну позицію у «відкритті» Китаю мала англійська Ост-Індська компанія, яка вбачала в ньому другу Індію. У 1816 та 1834 рр. компанія направляла своїх представників до Китаю для встановлення торговельних відносин. У результаті було досягнуто домовленості про збільшення ввезення до Китаю опіуму з Індії. Обсяги його імпорту за кілька років зросли в 20 разів.

Китайська влада неодноразово мала намір заборонити торгівлю опіумом, але англійці ігнорували заборони, адже це приносило їм величезні прибутки.

Вид на європейські заводи в Кантоні. Художник Д. Вільям

2. «Опіумні» війни

У 1839 р. у Пекіні було розроблено нові правила, які передбачали суворе покарання як для іноземних, так і для китайських торговців опіумом. Це стало приводом для оголошення Великою Британією війни, яку називають «опіумною». Вона тривала протягом 1839—1842 рр. і закінчилася підписанням Нанкінського договору - першої нерівноправної угоди між Великою Британією та Китаєм. За ним китайська влада зобов’язувалася відкрити для англійських торговців порти Кантон, Амой, Фучжоу, Нінбо і Шанхай. Також Китай мав виплатити контрибуцію за знищену партію опіуму та поновити двосторонню торгівлю.

Перша «опіумна» війна стала початком тривалого періоду послаблення держави й громадянської смути в Китаї, що призвело до закабалення країни європейськими державами.

Використовуючи ослаблення Китаю, Англія стала розширювати там свої позиції. Це призвело до англо-франко-китайської (другої «опіумної») війни, яка тривала впродовж 1856—1860 рр. Велику Британію у цій війні підтримала Франція.

Наприкінці 1857 р. англо-французькі війська захопили й пограбували Кантон, а на початку 1858 р. - форти Дагу і підступи до м. Тяньцзінь. У червні 1858 р. Англія і Франція змусили Китай підписати Тяньцзінські договори. Через рік Англія і Франція спровокували нову грабіжницьку війну, унаслідок якої нав’язали Китаю у 1860 р. Пекінський договір. За ним Китай сплачував Франції та Великій Британії контрибуцію, відкривав для іноземців порт Тяньцзінь, скасовував заборону виїзду китайців з країни та дозволяв іноземним державам наймати китайських робітників.

3. Повстання тайпінів (1850—1864)

Поразка Китаю в першій «опіумній» війні зумовила хвилю невдоволення серед населення. Воно виражалося як у виступах проти іноземців, так і проти маньчжурської влади. У 1840-х роках по всій країні спалахнуло понад 100 селянських повстань.

У 1851 р. повстанці - тайпіни — проголосили створення Тайпінської держави, лідер якої Хун Сюцюань (прийняв християнство) оголосив про похід на північ з метою захопити цінську столицю - Пекін та встановити в Китаї справедливе суспільство. Однак на практиці досягти загальної рівності не вдалося: Хун Сюцюаня було проголошено ваном (небесним князем), який вважав себе повелителем не лише Китаю, але й інших держав і народів; його соратникам присвоєно титули князів Півночі, Півдня, Сходу і Заходу. Європейців тайпіни вважали братами по християнській вірі та налагоджували з ними контакти. У 1853 р. повстанці захопили м. Нанкін, яке було проголошено Небесною столицею.

На середину 1850-х років армія повстанців значно зросла, була вже достатньо організованою силою і мала велику підтримку серед місцевого населення.

Просуваючись на північ і захоплюючи нові міста, тайпіни не закріплювали за собою завойовані території. У результаті цінські війська знову повертали їх під свій контроль.

На підконтрольних територіях тайпіни намагалися провести реформи. Земельна реформа передбачала перерозподіл землі в рівних частинах для кожного. Оголошувалася обов’язкова трудова повинність. Була ліквідована стара армія, визначені принципи адміністративної реформи.

Розгортання тайпінського руху та неспроможність правлячої династії придушити його викликали занепокоєння європейських країн. Якщо на початковому етапі вони висловилися про свій нейтралітет і навіть намагалися встановити дипломатичні відносини з Хун Сюцюанем, щоб отримати від нього торгові привілеї, то в подальшому ситуація змінилися. Велика Британія і Франція вирішили скористатися ослабленням тайпінів і втрутитися у конфлікт. Приводом для війни стали події, пов’язані з торговим судном «Ерроу», яке знаходилося в Гуанчжоу. Продовженням подій стала друга «опіумна» війна. Об’єднані англо-французькі війська надали військову допомогу цінській династії, у результаті чого повстання тайпінів було придушено.

Схарактеризуйте причини поразки повстання тайпінів.

4. Розгортання національно-визвольного руху в Китаї наприкінці XIX — на початку XX ст.

Поразки, яких зазнав Китай у франко-китайській війні 1884-1885 рр. та в японо-китайській війні 1894-1895 рр., стали одночасно і крахом його «політики ізоляціонізму». Китай втратив як підлеглі території (Корею та В’єтнам), так і частину власної території (Тайвань та ряд островів). Також Китай змушений був відкрити можливості проникнення в центральні райони іноземного капіталу. Передові індустріальні країни досить скоро скористалися цією можливістю, щоб розділити країну на сфери впливу.

У Китаї в 1890-х роках відбувається формування основних напрямів національно-визвольного руху - конституційно-монархічний та революційно-демократичний. Діячі конституційно-монархічного (лідер - Кан Ювей) напряму прагнули шляхом ліберальних реформ здійснити модернізацію країни, враховуючи іноземний досвід (європейський, японський) у межах традиційної імперської влади.

Персоналії

КАН ЮВЕЙ (1858—1927)

Народився в Кантоні. Вивчав світову історію. Особливий інтерес викликала в нього Японія. Його книжка «Роздуми над японським патріотизмом» була спробою проаналізувати причини її піднесення. Він вважав, що Японія досягла успіхів завдяки патріотизму. Китай, який втратив його, відстав у своєму розвитку і став об’єктом для експансії. 1898 р. Кан Ювей та його соратники були призначені радниками імператора Гуансюя. У липні-серпні 1898 р. вони проголосили план модернізації країни. Але в результаті заколоту, який очолила імператриця Ци Сі, імператора було заарештовано, а Кан Ювей змушений був залишити Китай. Його соратників схоплено та страчено. Так було покінчено з першою спробою модернізувати Китай.

Революційно-демократичний напрям очолив Сунь Ятсен - китайський політичний діяч, засновник антиурядової організації, що ставила за мету повалення монархії та проголошення республіки.

У 1905 р. було створено Китайський об’єднаний революційний союз, в основу діяльності якого було покладено три народних принципи, які сформулював Сунь Ятсен.

Сунь Ятсен

Перший з них - «націоналізм» - полягав у ліквідації маньчжурської династії, вигнанні іноземців та приході до влади національного уряду. Другий принцип - «народовладдя» - мав на меті встановлення республіканського правління. Третій - «народне благоденство» - передбачав поступову націоналізацію власності іноземних громадян.

1907 р. після поразок ряду повстань, організованих Союзом, цінський уряд звернувся до Японії з проханням «виселити з країни штаби китайських революціонерів». Сунь Ятсен та керівники Об’єднаного союзу емігрували в Ханой, але й звідти їх вигнали на прохання китайських властей французькі колонізатори, які також були стурбовані поширенням революційних виступів у Китаї. Сунь Ятсен емігрував до США.

Продовжував існувати й традиційний напрям національно-визвольного руху - стихійні виступи населення проти імператорської влади та іноземного втручання в економіку, внутрішню політику і релігійне життя Китаю. Останнім значним стихійним виступом було повстання іхетуань (буквально - «загонів гармонії і справедливості») в 1899-1901 рр.

Спочатку повстання мало підтримку влади Китаю, але через деякий час імператриця Ци Сі перейшла на бік Альянсу восьми держав (Велика Британія, Франція, США, Росія, Японія, Італія, Німеччина, Австро-Угорщина), який його придушив. У результаті Китай потрапив у ще більшу залежність від іноземних держав, що позначилося на його політичному та економічному розвитку в першій половині XX ст.

Схарактеризуйте основні напрями національно-визвольного руху Китаю наприкінці XIX — на початку XX ст.

У зв’язку з піднесенням національного руху правляча в Китаї маньчжурська династія (імператриця Ци Сі) пішла на деякі реформи.

Карикатура французького журналу «Le Petit Journal» на розподіл Китаю. 16 січня 1898 р.

Зокрема, скасовувались привілеї дворянства, за європейським зразком реорганізовувалася армія, уніфіковувався грошовий обіг, створювались національні банки та акціонерні товариства. Значні зміни відбулися в галузі освіти. На 1908 р. кількість учнів гімназій та шкіл з рідною мовою викладання перевищила 1 млн.

У країні створювалися ліберально-буржуазні партії та організації. Уряд обіцяв через 9 років ухвалити конституцію. Проте смерть імператриці Ци Сі та імператора Гуансюя поклала край реформам. На трон зійшов 3-річний Пу І. За його правління стали відбуватися реакційні зміни. Це дало новий поштовх до розгортання революційного руху.

Оцініть вплив реформ імператриці Ци Сі на національно-культурний розвиток Китаю.

Сіньхайська революція

10 жовтня 1911 р. в Учані розпочалося повстання, кероване Об’єднаним союзом. До повсталих приєднався гарнізон Учана, невдовзі - студенти та робітники-металурги. Учанське повстання дало початок великій революційній хвилі, що прокотилася країною. Владу уряду було повалено в Ханькоу і Ханьяні, у листопаді - у Шанхаї. 2 грудня повсталі захопили Нанкін - південну столицю Китаю. Практично південь країни відокремився від півночі.

У цей час на батьківщину з еміграції повернувся Сунь Ятсен, який заручився фінансовою підтримкою Великої Британії, Франції, Бельгії. 29 грудня делегати провінцій, які зібрались у Нанкіні на конференцію, проголосили утворення Китайської республіки. Сунь Ятсена було обрано її тимчасовим президентом. 1 січня 1912 р. він склав присягу.

Персоналії

ЮАНЬ ШИКАЙ (1859-1916)

Військовий та політичний діяч, один з лідерів мілітаристських та компрадорських (від лат. - «покупець») сил, що прагнули влади і ставили за мету ліквідацію правління маньчжурської династії та реформування країни. Незважаючи на свої ліберальні погляди, мав популярність та авторитет серед вищого офіцерського корпусу, підтримку у представників індустріальних держав.

Юань Шикай (у центрі) разом з дипломатами після обрання його президентом

Спочатку правляча династія запропонувала Юань Шикаю стати головнокомандувачем військових сил, а потім - прем’єр-міністром. Фактично він перетворився на повновладного диктатора краю. 12 лютого Юань Шикай змусив регента від імені 6-річного імператора Пу І підписати акт про зречення престолу. Наступного дня Сунь Ятсен подав у відставку на користь Юань Шикая. Нанкінські національні збори обрали його президентом. У березні 1912 р. було ухвалено тимчасову Конституцію Китайської республіки, яку підготував Сунь Ятсен. У ній закріплювалися демократичні свободи.

Проте боротьба за владу після встановлення республіки не припинилась. Юань Шикай переніс столицю до Пекіна, де він мав сильніші позиції, і розпочав наступ на демократичні сили. За цих умов Сунь Ятсен у серпні 1912 р. на базі Союзу та деяких інших організацій створює нову партію - Гоміньдан (національна партія). На виборах до парламенту навесні 1913 р. ця партія отримала більшість, але Юань Шикай, не бажаючи допускати її до влади, віддав наказ про вбивство Сун Цзаожена, кандидата від Гоміньдану на пост прем’єр-міністра, і розігнав парламент.

У відповідь Сунь Ятсен зажадав відставки Юань Шикая і закликав народ до нового виступу. Розпочалася громадянська війна між Півднем та Північчю. Проте наприкінці літа революційні війська зазнали поразки. У листопаді 1913 р. Юань Шикай розпустив парламент, заборонив діяльність Гоміньдану. Сунь Ятсен знову мусив емігрувати. Після розпуску парламенту з Конституції було вилучено статті про демократичні свободи. Розпочалась підготовка до реставрації монархії. Але смерть Юань Шикая в червні 1916 р. завадила здійснити задумане.

Найважливішим підсумком революції, що увійшла до історії під назвою Сіньхайська (сіньхай - назва року за китайським календарем), була ліквідація маньчжурської династії, встановлення республіканського правління. Але, як і раніше, у країні панували іноземний капітал та поміщицьке землеволодіння. Країна залишалася напівколонією великих держав, а після смерті Юань Шикая було поховано і єдність країни.

Схарактеризуйте здобутки та прорахунки Сіньхайської революції.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Які наслідки для Китаю мали «опіумні» війни?

2. Що відбулося раніше: повстання тайпінів чи іхетуань?

3. Розглянувши ілюстрацію на с. 181, розкрийте її зміст.

4. Коли і за яких умов було проголошено Китайську республіку?

5. Хто такі Сунь Ятсен, Юань Шикай, Ци Сі? Визначте їхню роль у національно-визвольному русі Китаю.