Всесвітня історія: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§22. АВСТРО-УГОРЩИНА В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ XIX  НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

1. Австро-Угорщина - дуалістична монархія

Австро-Угорська імперія, або Австро-Угорщина, - дуалістична імперія, очолена династією Габсбургів та утворена внаслідок компромісної угоди, укладеної між Австрією та Угорщиною в 1867 р. Більшість народів південно-східної Європи перебувала у складі Австро-Угорщини, яку називали «клаптиковою імперією», тому що жодна з національностей не становила навіть чверті населення. Австро-Угорщина була дуалістичною монархією.

Дуалістична монархія - форма правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент і уряд. Глава держави особисто формує уряд, який відповідальний не перед парламентом, а перед монархом. Монарх має право вето на закони, які ухвалює парламент. Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від традиційних до індустріальних суспільств. Є формою компромісу між землевласниками і підприємцями. Вона поєднує в собі елементи монархії та парламентської форми правління. На відміну від парламентської монархії, дуалістична монархія зберігає перевагу за монархом та його оточенням.

Австрійський імператор був одночасно й угорським королем. Він видавав законодавчі акти, затверджував склад уряду, а також був головнокомандувачем австро-угорської армії. Кожна з країн мала свої парламенти й уряди, які затверджував австрійський імператор. Спільними були міністерства - закордонних справ, військове, фінансів. У регіонах компактного проживання деяких національних меншин діяли парламенти та органи самоврядування за місцевими конституціями.

Визначте основні ознаки поняття «дуалістична монархія». Доберіть факти, які стверджують дуалістичний характер Австро-Угорщини.

Уряд Австро-Угорщини проводив політику боротьби з національними рухами, з прагненням народів здобути незалежність. У зв’язку із цим не раз розпускалися місцеві парламенти та органи місцевого самоврядування. 1912 р. було розпущено парламент Хорватії, припинено дію її Конституції; 1913 р. - Чехії.

У Чехії було сконцентровано 80 % економічного потенціалу Австро-Угорщини. Лідери національно-визвольного руху не ставили питання про повне відокремлення від Австро-Угорщини, виступаючи лише за розширення автономних прав.

Словаччина була однією з найменш розвинутих частин Австро-Угорщини, у якій національно-визвольний рух майже не відбувався. Через значну асиміляцію населення слаборозвинутий він був і в Словенії.

Хорватія, перебуваючи під владою угорської корони, мала автономні права в питаннях управління, суду, освіти, церкви. Існували політичні партії, більшість з яких, маючи різні політичні програми, виступали за незалежність Хорватії.

Територія Боснії та Герцеговини була анексована Австро-Угорщиною (1908). На початку XX ст. в цих землях спостерігалося політичне піднесення, утворювалися партії, але лише за національною або релігійною ознаками (сербські, хорватські, мусульманські).

Чи справедливе визначення Австро-Угорщини як «клаптикової імперії»?

2. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр.

На середину 1870-х років загострилася ситуація на Балканах. Улітку 1875 р. вибухнуло повстання в Боснії та Герцеговині, 1876 р. - у Болгарії. Російська імперія стала активно підтримувати національно-визвольну боротьбу балканських народів. Під час повстання в Боснії та Герцеговині з Росії було відправлено санітарні загони, 5 тис. військових, зібрано кошти на допомогу повсталим.

Російська держава висунула вимогу про надання Болгарії незалежності, але її пропозицію уряди інших країн не підтримали. Росія вирішила боротися проти Османської імперії, утвердитися в Румунії, установити контроль над Босфором і Дарданеллами, повернути Бессарабію.

Перш ніж розпочати війну проти Туреччини, російська дипломатія вирішила нейтралізувати головних противників на Балканах. За невтручання Австро-Угорщини самодержавство погодилося на окупацію Боснії та Герцеговини. Франції та Великій Британії було обіцяно поділити Болгарію на дві частини й надати їм місцеву автономію.

У квітні 1877 р. Росія оголосила Туреччині війну, яку розпочинала як захисниця інтересів європейських держав і балканських народів. У липні росіяни заволоділи Шипкинським перевалом. Другою важливою ділянкою воєнного театру дій була облога і здобуття фортеці Плевна, яку обороняли значні сили противника.

Документи та матеріали

«Водночас за Видом (річка) на висотах продовжували канонаду турецькі гармати; турецькі стрільці, що не переходили Вид, сипали кулями. Але це вже були останні конвульсії Плевни. На кам’яному мосту через Вид серед порохового диму з’явився білий прапор, турки здавалися; страховище, яке поглинуло стільки тисяч російських життів, - Плевна - здихало; найміцніший із зав’язаних турками вузлів розв’язався...» - зі спогадів учасника воєнних дій О. Красницького. Це сталося на початку грудня 1877 р.

Згодом російські війська і загони болгарських добровольців вступили в м. Софія (січень 1878), наприкінці січня 1878 р. впав Адріанополь. Шлях на Константинополь для росіян було відкрито. Туреччина запросила перемир’я.

У лютому 1878 р. у м. Сан-Стефано (біля Константинополя) було підписано мирний договір. За його умовами незалежність здобували Сербія, Румунія, Чорногорія. Болгарія проголошувалась автономним князівством. Автономію отримали Боснія та Герцеговина. Росії поверталася Південна Бессарабія і передавалась Карська область. Вона отримувала велику контрибуцію.

Велика Британія та Австро-Угорщина були не задоволені посиленням позицій Росії на Балканах. Вони відмовились визнати умови Сан-Стефанського договору і виступили з ініціативою провести мирну міжнародну конференцію для їх перегляду. Улітку 1878 р. у Берліні відкрився конгрес, у якому взяли участь Велика Британія, Франція, Туреччина, Росія, Австро-Угорщина, Німеччина.

За рішенням Берлінського конгресу, Болгарію було поділено на дві частини. Тільки Північна Болгарія здобула автономію (Південна лишалася під владою Османської імперії). Території незалежних Сербії, Чорногорії і Румунії було обмежено. Австро-Угорщина дістала право окупувати Боснію та Герцеговину.

Чому було переглянуто умови Сан-Стефанського мирного договору?

3. Балканські війни 1912-1913 рр.

На початку XX ст. Балканський півострів опинився в центрі боротьби за нього європейських держав, яка вилилась у дві Балканські війни.

Причинами Балканських воєн стало піднесення руху слов’янських народів за визволення з-під влади Османської імперії. За посередництва Росії, за підтримки Великої Британії та Франції склався союз трьох монархічних держав - Болгарії, Сербії та Греції, щоб відвоювати в Туреччини Македонію та поділити її території між учасниками коаліції.

Союз Балканських держав склався в результаті укладення сербо-болгарської угоди (березень 1912 р.) та болгаро-грецького оборонного союзу (травень 1912 р.).

Перша Балканська війна розпочалася з бойових дій проти Туреччини у жовтні 1912 р. Основною силою союзної армії були болгарські війська. У результаті успішних атак їм вдалося розгромити турецьку армію та підійти до Константинополя. У листопаді 1912 р. незалежність проголосила Албанія, у квітні 1913 р. було підписано перемир’я, а в травні - мирний договір у Лондоні, згідно з яким уся європейська частина Османської імперії переходила до рук переможців. За Туреччиною лишалася невелика смуга суходолу біля Константинополя.

Перша Балканська війна змінила співвідношення сил на півострові: послабила вплив Туреччини та Австро-Угорщини й посилила вплив Сербії. Тому всі зусилля австро-німецької дипломатії було спрямовано на ліквідацію союзу слов’янських держав та Греції в боротьбі проти Туреччини. Обіцяючи підтримку, Австро-Угорщина підштовхнула Болгарію до розв’язання війни проти Сербії та Греції.

У ніч на 30 червня 1913 р. болгарські війська атакували сербів. Так розпочалася Друга Балканська війна. Але досить скоро Болгарія зазнала поразки. До того ж на захист Сербії виступили Росія, а також Румунія, що обіцяла Австро-Угорщині дотримуватися нейтралітету. З поразки Болгарії вирішила скористатися Туреччина. Болгарія змушена була просити миру.

10 серпня 1913 р. було підписано Бухарестський мирний договір. До Сербії відійшла не тільки «спірна» територія Македонії (яка була причиною конфлікту між сусідами), а й уся болгарська частина Македонії; до Греції відійшли Південна Македонія із Салоніками та західна частина Фракії; Румунія здобула Південну Добруджу. Частину Фракії, Адріанополь було повернуто Туреччині.

Карту Балкан було перекроєно. Знову Балкани, де перетиналися інтереси всіх європейських країн та Туреччини, перетворилися на «порохову бочку» Європи. Міжнародні кризи останнього довоєнного десятиліття, війни на Балканах до краю загострили основні протиріччя - британо-німецькі, франко-німецькі, російсько-німецькі, російсько-австрійські.

Проаналізуйте наслідки Балканських воєн.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Що відбулося раніше: укладання Лондонського чи Бухарестського мирних договорів?

2. Інтереси яких європейських держав перепліталися на Балканах?

3. Дайте визначення поняттю «східне питання».

4. Чому Балкани були «пороховою бочкою» Європи?

5. Дайте історичний коментар рішенням Берлінського конгресу