Всесвітня історія: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§18. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

1. Втрата промислової першості

Вікторіанською епохою прийнято вважати період правління Вікторії, королеви Великої Британії та Ірландії, імператриці Індії від 1837 до 1901 рр.

Документи та матеріали

«У 37-му році, коли королева посіла на престолі... ще ходили поштові карети, чоловіки носили пишні краватки, голили верхню губу, їли устриці із діжок... жінки не мали прав на власне майно. У країні панувала чемність. Для нужденних будували притулки, бідних вішали за зовсім дрібні злочини... Майже два покоління змінилося з того часу, а за цей час - пароплави, залізниці, телеграф, велосипеди, електрика, телефони і ось тепер ці автомобілі...

Змінилися звичаї, змінилися манери... Шістдесят чотири роки охорони власності створили велику буржуазію, пригладжували, шліфували, підтримували її доти, доки вона манерами, звичаями, мовою стала мало чим відрізнятися від аристократії», - писав письменник Дж. Голсуорсі.

Велика Британія була однією з найбагатших і найрозвинутіших країн світу. Її грошова одиниця - фунт стерлінгів - стала основною світовою валютою, а її столиця Лондон - світовим торговим центром, Англійський банк - світовим центром фінансових угод. Велику Британію називали «володаркою морів».

Темпи промислового розвитку цієї країни продовжували зростати, але поступово внаслідок технічного відставання вона починає поступатись у темпах економічного розвитку США та Німеччині. На початку XX ст. Німеччина перегнала Велику Британію за виробництвом сталі, а СІНА - за виплавкою чавуну та видобутком кам’яного вугілля. Висока продуктивність праці та досконале виробниче обладнання робили американські товари дешевшими, а отже, більш конкурентними щодо британських на світовому ринку.

Аграрний сектор британської економіки не міг уже вдовольнити потреб країни у продуктах харчування. Тому левова частина продуктів та сільськогосподарської сировини припадала на експортні товари з інших країн. Товарообіг Великої Британії з країнами Британської імперії був значно більший, ніж з будь-якою країною світу. Британські промисловці були тісно пов’язані з колоніальним ринком і тому перевагу віддавали вкладанню капіталів за кордон, а не у власну економіку. Це, безперечно, дуже впливало на скорочення темпів промислового розвитку самої Великої Британії.

Що зумовило втрату Великою Британією промислової першості?

2. Політичний розвиток Великої Британії наприкінці XIX ст.

У країні продовжувала існувати конституційна монархія, парламентський устрій з відповідною двопартійною системою, представленою політичними партіями - консерваторами та лібералами. Їхнє ядро складала велика буржуазія. Незгоди між партіями були зумовлені суперечностями між різними верствами - промисловою, банківською (фінансовою), сільською і торговельною буржуазією. Консерваторів підтримували великі землевласники, а лібералів - середня і частина дрібної буржуазії.

Розбіжності між партіями зводилися до відмінності засобів, форм і строків розв’язання різних державних питань. Реалізація їх великою мірою залежала від парламентської більшості, що формувала уряд. Тому обидві партії прагнули здобути в ньому більшість. Наприкінці XIX ст. лідером консерваторів був Бенджамін Дізраелі - талановитий політик і відомий письменник. Керівником Ліберальної партії - Вільям Гладстон. Обидві партії виступали за проведення соціальних та виборчої реформ.

Персоналії

БЕНДЖАМІН ДІЗРАЕЛІ (1804-1881)

1. Бенджамін Дізраелі

Британський державний діяч і письменник. Починав як автор сатиричних творів. Згодом очолив групу партії торі «Молода Англія». Виступив ініціатором перетворення партії торі на Консервативну партію. Домігся присвоєння британській королеві титулу «імператриці Індії». На його честь та для пропаганди його ідей у Великій Британії створено «Лігу проліска».

ВІЛЬЯМ ГЛАДСТОН (1809-1898)

2. Вільям Гладстон

Британський державний діяч, письменник. Упродовж своєї політичної кар’єри, яка тривала понад 60 років, чотири рази обіймав посаду прем’єр-міністра та міністра фінансів Великої Британії. Найстаріший прем’єр-міністр країни, який вийшов у відставку у 84 роки. Був чудовим оратором.

Парламентська реформа, яку проводили ліберали в 1884 р., значно розширила виборчі права британців. У виборах дістали можливість брати участь чоловіки, що мали власні будинки або квартири, за які платили не менш ніж 10 фунтів стерлінгів на рік. Політика поступок в Ірландії, внесення ліберальним урядом у 1886 р. на розгляд парламенту проекту закону про гомруль (надання автономії Ірландії в рамках Британської імперії) розкололи Ліберальну партію. Частина лібералів приєдналась до Консервативної партії. Уряд Гладстона змушений був піти у відставку, і країною двадцять років правили консерватори. Лише в 1905 р. уряд консерваторів, утративши довіру парламенту, змушений був передати кермо правління країною лібералам, що отримали перемогу на виборах 1906 р. і перебували при владі до 1915 р.

Схарактеризуйте політичний розвиток Великої Британії наприкінці XIX cт.

3. Ліберальні реформи Д. Ллойд Джорджа

Одним з перших ідеологів та практиків буржуазного реформізму був Девід Ллойд Джордж.

Персоналії

ДЕВІД ЛЛОЙД ДЖОРДЖ (1863-1945)

Син учителя, адвокат, талановитий оратор і далекоглядний політик. Його у віці 27 років було обрано депутатом парламенту, а згодом і одним із лідерів Ліберальної партії. Широкому загалу став відомий завдяки своєму виступові проти «дармоїдів-багатіїв».

«Першокласний буржуазний ділок і політичний пройдисвіт, популярний оратор, що вміє говорити які завгодно, навіть революційні, промови перед робітничою аудиторією, здатний давати чималі датки слухняним робітникам у вигляді соціальних реформ (страхування тощо)», - писав про нього В. Ленін.

Чи поділяєте ви оцінку, яку дав В. Ленін Ллойд Джорджу?

Ллойд Джордж вважав: для того, щоб лібералам зберегти контроль над робітниками, потрібно вжити низку заходів, спрямованих на ліквідацію їхнього «ганебного жебрацького становища», оскільки в іншому разі контрольовані соціалістами, вони назавжди покінчать із буржуазією. З його ініціативи парламент ухвалив закони про 8-годинний робочий день для шахтарів, матеріальну допомогу в разі хвороби, інвалідності та безробіття, а також пенсійне забезпечення для осіб, старших за 70 років. За його ініціативою права Палати лордів було обмежено настільки, що законопроекти могла затверджувати Палата громад без згоди Палати лордів. Ці реформи сприяли зменшенню напруги в суспільстві.

Важливу роль у суспільно-політичному житті Великої Британії відігравали профспілки, які відзначалися більшою організованістю та чисельністю порівняно з профспілками інших європейських країн, крім Німеччини. У цей період частина профспілкових лідерів стала виступати за необхідність включення робітничих організацій не тільки в економічну, а й у політичну боротьбу. 1900 р. вони організували Комітет робітничого представництва для участі у виборчій кампанії робітничих представників. 1906 р. Комітет було перейменовано в Робітничу (Лейбористську) партію, яка взяла участь у виборах 1906 р. і здобула в парламенті 20 депутатських місць.

Схарактеризуйте вплив реформ Д. Ллойд Джорджа на розвиток суспільно-політичного життя Великої Британії.

4. Посилення колоніальної експансії

Документи та матеріали

«Щоб урятувати 40 мільйонів жителів Сполученого королівства від нищівної громадянської війни, ми, колоніальні політики, повинні заволодіти новими землями... Якщо ви не хочете громадянської війни, ви мусите стати імперіалістами...» - зауважував Сесіль Родс (1853-1902) - ідеолог і організатор колоніальних загарбань.

В останній третині XIX ст. Велика Британія не лише зберегла, а й значно розширила свої колоніальні володіння. Боротьба за завоювання ще неподілених територій і за зміцнення позицій була в ці десятиліття стрижнем англійської зовнішньої політики. Використовуючи свою перевагу на морі, мережу військово-морських баз і опорних пунктів, Велика Британія вела численні колоніальні війни.

У 1875 р. Велика Британія встановила контроль над Суецьким каналом і таким чином отримала один з найважливіших стратегічних пунктів на шляху до Індії. На посилення її колоніальної експансії вплинула близькосхідна криза 1875-1878 рр. Уряд проводив традиційну політику збереження цілісності Туреччини, сподіваючись установити англійське панування над усією величезною Османською імперією. Коли в ході російсько-турецької війни (1877-1878) було звільнено Болгарію і російські війська з боями вийшли на ближні підступи до Константинополя, прем’єр-міністр Дізраелі почав демонстративну підготовку до війни. Він наказав британській ескадрі увійти в Мармурове море, утім до війни справа не дійшла. Воювати «власноруч» Велика Британія наміру не мала, а знайти «солдата на континенті» в особі Франції чи Австрії, як це було під час Кримської війни, англійській дипломатії не вдалося. У цілому колоніальна політика Дізраелі була успішною і відображала могутність вікторіанської Англії. Прагнучи підкреслити світовий характер імперії, підняти престиж Великої Британії і особливо справити враження на народи Сходу, Дізраелі організував у 1875-1876 рр. урочисту поїздку спадкоємця престолу по Індії, після чого королеву Вікторію було проголошено імператрицею Індії. Із цього часу офіційно почали застосовувати термін «Британська імперія».

Спираючись на раніше створені колонії в Азії, насамперед Індію, Велика Британія продовжувала зміцнювати й розширювати свої позиції в цій частині світу. 1880 р. ціною великих військових зусиль вдалося встановити протекторат над Афганістаном. Проте головною ареною колоніальної боротьби в кінці XIX ст. став Африканський континент. Єгипет потрапив у фінансову кабалу до Великої Британії та Франції, які були єдині в прагненні поневолити його, але водночас боролися між собою за переважання в новій колонії.

Ще з більшою енергією англійські колонізатори поринули в авантюри в Південній і Екваторіальній Африці. Ще 1877 р. Велика Британія оголосила про анексію Оранжевої Республіки і Трансваалю. З давніх часів у цьому районі жили нащадки голландських поселенців - бури, які вели загарбницьку війну проти федерації африканських племен зулу. Велика Британія вела проти цих племен війну, яка в 1879 р. завершилася розгромом зулу.

1885 р. було проголошено англійський протекторат над більшою частиною території, розміщеної між бурськими республіками й німецькою Південно-Західною Африкою, яка стала називатися протекторатом Бечуаналенд. Англійський уряд не відмовився від наміру підпорядкувати собі нові території, але хотів зробити це руками підприємців, які були об’єднані згодом у привілейовану південноафриканську компанію на чолі з С. Родсом (1889). Придбані шляхом підкупів, обману, прямого насильства території отримали назву Родезії. Золоті копальні Трансваалю, як і алмазні копальні, потрапили під контроль фінансової групи Родса. На довершення всього Родс став прем’єром Капської колонії. Згодом С. Родс закликав до створення безперервної лінії англійських володінь від Каїра до Кейптауна. На шляху лежала лише Німецька Східна Африка, а головне - усе ще незалежними залишалися Трансвааль і Оранжева Республіка, оточені Капською колонією з півдня, Бечуаналендом із заходу і Родезією з півночі. Після врегулювання інциденту в Судані потужні фінансові угруповання Великої Британії вибрали момент для захоплення бурських республік.

Англійський уряд спровокував конфлікт, пов’язаний з переселенцями з Великої Британії, яких нібито притісняли бури. Англо-бурська війна (1899-1902) коштувала Великій Британії значних зусиль. У результаті Велика Британія перемогла, анексувавши бурські республіки і ставши основним експлуататором африканського населення.

Окресліть території, що складали сферу колоніальних інтересів Великої Британії.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Що було раніше: утворення Лейбористської партії чи Ліберальної?

2. Хто такі Дізраелі, Гладстон, Ллойд Джордж? Які події в історії Великої Британії пов’язані з їхніми іменами?

3. Чи вважаєте ви королеву Вікторію І видатною історичною постаттю? Свою відповідь аргументуйте.

4. З’ясуйте, Велика Британія кінця XIX - початку XX cтбула за формою правління конституційною монархією чи парламентською монархією?