Всесвітня історія: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§15. ЕВОЛЮЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ: ВІД МАРКСИЗМУ ДО ЛЕГАЛЬНОЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ І ТВОРЧИХ РОБІТ

1. Марксизм

Марксизм — узагальнена назва теоретичних поглядів німецьких мислителів Карла Маркса та Фрідріха Енгельса на історію, політику та суспільство загалом.

Марксизм презентує себе як система революційних поглядів робітничого класу, що відображає об’єктивні закони розвитку людського суспільства та досвід класової боротьби народних мас проти експлуататорів і постійно розвивається на основі узагальнення цього досвіду. Марксизм став панівною ідеологією робітничого руху в другій половині XIX - на початку XX ст.

Що було в основі марксистського вчення?

Персоналії

КАРЛ МАРКС (1818-1883)

Народився в родині адвоката. Навчався в Боннському та Берлінському університетах, де вивчав юридичні науки, філософію, історію. Відмовившись від університетської кар’єри, став займатися політичною діяльністю. Від 1844 р. розробляв теорію соціалістичної революції. У 1847 р. разом із Ф. Енгельсом (1820-1895) створив першу комуністичну організацію - «Союз комуністів». Маркс і Енгельс вбачали своє завдання насамперед у тому, щоб організувати робітників для боротьби за свої права. Вони наголошували, що ідеї ніколи не виводили суспільство за межі старого порядку, тому потрібно використовувати більш дієві засоби боротьби. Маркс і Енгельс стали авторами теорії революційного переходу до комунізму (від лат. communis - «спільний», «загальний»), що отримала назву «марксизм».

Основні його положення проголошували: у капіталістичному суспільстві є два антагоністичних класи (пролетаріат і буржуазія), боротьба між якими є основою суспільного прогресу. Побудова соціалізму неминуча без соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату; для перемоги в цій боротьбі робітничому класу потрібно створити власну політичну партію і взяти владу в свої руки.

Пролетар - незаможний, але юридично вільний громадянин.

Маркс і Енгельс вважали, що комунізм - це суспільний порядок, який є «асоціацією виробників», «суспільством», що засноване на засадах колективізму, великій промисловості, суспільній власності, безкласовій структурі та розподілу із суспільних запасів. Їхнім основним гаслом було «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!».

Фрідріх Енгельс

Назвіть основні ідеї марксизму.

Документи та матеріали

«Нема чого приховувати: бо чому слугують вдавання й замовчування? Ліонське повстання відкрило жахливу таємницю - внутрішню боротьбу, що відбувається в суспільстві між класом заможних і класом, який нічого не має. Наше торгове і промислове суспільство має свою болячку, як і всі інші суспільства: ця болячка - робітники. Немає фабрик без робітників, а з робітничим населенням, яке дедалі більше зростає і завжди нужденне, немає спокою в суспільстві. Сучасне суспільство загине від пролетарів, якщо воно не спробує всіма можливими засобами виділити їм частку власності», - писав історик Є. Тарле.

Як ви вважаєте, чи є така оцінка робітничого питання об’єктивною? Як ви розумієте вислів історика Є. Тарле: «Сучасне суспільство загине від пролетарів, якщо воно не спробує всіма можливими засобами виділити їм частку власності»?

2. Опоненти марксизму: П. Прудон, Ф. Лассаль, Л. Бланкі, М. Бакунін

Марксистський рух був зовсім не однорідним: він містив як праві й ліві течії, так і центристські, поділяючись на прихильників революції та прихильників реформ.

Противником марксистської доктрини був П. Прудон - французький філософ, теоретик анархізму. Він та його послідовники першопричину соціального зла вбачали в державі; вважали, що дійсна свобода несумісна з будь-якою політичною владою. Визволення робітничого класу вбачалось у реформуванні законодавства, розвиткові кооперативних асоціацій і створенні «третьої форми суспільства» - синтезу спільності та власності. Ідеал Прудона - суспільство дрібних виробників, що мають рівну за розмірами власність.

Персоналії

ПЄР ПРУДОН (18091865)

Народився в сім’ї бідного селянина. Самоук. Працював робітником у друкарні, службовцем. З 1847 р. - літератор і публіцист, депутат Національних зборів. Став популярним завдяки творові «Що таке власність», де констатував: «Власність - це крадіжка». Брав активну участь у революції 1848 р., депутат Установчих зборів. За різкі статті проти Луї-Наполеона три роки перебував у в’язниці. Приєднався до анархізму, висував проекти економічного співробітництва класів та ліквідації держави. Розробив програму «мютюелізму» (від лат. mutuus - «взаємний») - учення про мирну перебудову суспільства за допомогою особливої системи кредиту, за якої відбувався б обмін послугами між її учасниками.

Схарактеризуйте погляди П. Прудона. Жан-Жак Руссо писав: «Для поліпшення суспільного становища треба, щоб у кожного було досить і щоб ні в кого не було надто багато». Як ця ідея знайшла своє втілення в поглядах П. Прудона?

Ще одним ідейним опонентом Маркса був Ф. Лассаль - німецький політичний діяч, публіцист. Висунувши ідею необхідності створення робітничої політичної організації, він виступив на захист держави як надкласової організації в суспільстві, що слугує загальному благові й потребує не революційних змін (які руйнують суспільство), а лише реформування на засадах загального виборчого права.

Персоналії

ФЕРДИНАНД ЛАССАЛЬ (18251864)

Походив з багатої купецької родини. Вивчав філософію в Бреславському, Берлінському університетах. Учасник революції 1848-1849 рр., був заарештований. Повернувся до політики на початку 1860-х років, виступаючи за об’єднання Німеччини під зверхністю Пруссії. Написав програму Загальнонімецького робітничого союзу, програму поступового переростання капіталізму в соціалізм. Установив контакт з Бісмарком, мріючи ці контакти використати в інтересах робітників. Заперечував ідею класової боротьби і революції. Загинув у дуельному поєдинку.

Який шлях розвитку повинен обрати робітничий рух згідно з поглядами Ф. Лассаля?

Радикальністю поглядів характеризувався французький опонент К. Маркса  О. Бланкі. Він виступав за створення суспільства цілковитої рівності через прихід до влади внаслідок революції вузької професійної організації революціонерів і побудову держави, яка б стала «жандармерією бідних проти багатих». А новий суспільний устрій був би «великою вільною майстернею та всеохопним суспільством взаємодопомоги».

Персоналії

ЛУЇ ОГЮСТ БЛАНКІ (1805-1881)

Освіту здобув у Парижі. Організатор і керівник таємних «Товариства сімей», «Товариства пір року». Після невдалої спроби підняти повстання в Парижі (1839) засуджений до смерті, звільнений революцією 1848 р. Заснував політ-клуб «Центральне республіканське товариство». Знову заарештовано та засуджено на 10 років в’язниці. Після втечі у підпіллі видавав революційну газету. 1870 р. за організацію повстання в Парижі заарештовано і засуджено до страти, за амністією визволено. У тюрмах у цілому провів 37 років. Навіть у похилому віці, незадовго до смерті, заснував газету. Успіх революції вбачав у добре підготовленій змові.

В основі ідей О. Бланкі було суспільство цілковитої рівності. Чи було це можливим, на вашу думку?

Російський революціонер М. Бакунін висунув теорію «соціальної ліквідації». «Під соціальною ліквідацією я розумію політичне та юридичне нищення держави, яка санкціонує привласнення меншістю результатів праці більшості», - писав М. Бакунін. Інструментом реалізації соціальної ліквідації мала стати таємна організація «Альянс соціалістичної демократії».

Персоналії

МИХАЙЛО БАКУНІН (18141876)

Походив із старовинної дворянської родини. У 1840-х роках виїхав за кордон, брав активну участь у революції 1848- 1849 рр. Керівник повстання в Празі та Дрездені. Австрійським судом засуджений до страти, переданий Росії, ув’язнений у Петропавлівській фортеці. Звернувся до Олександра II зі сповіддю. Був помилуваний і висланий на каторгу до Східного Сибіру, генерал-губернатором якого був його дядько - Муравйов-Амурський. Із Сибіру втік до Японії, 1861 р. дістався Західної Європи. 1861 р. приєднався з прихильниками до І Інтернаціоналу. Бакунін вважав, що держава - це зло. Був противником будь-якої держави. Вважав, що народ завжди готовий до революції. У 1870-х роках брав участь у Ліонському (Франція) та Болонському (Італія) повстаннях. Помер у м. Берн (Швейцарія), куди приїхав лікуватися, там само його й поховано.

«У будь-якому разі, вивчаючи Велику французьку революцію, - писав російський суспільний діяч П. Кропоткін, - ми переконуємося, що вона була джерелом усіх комуністичних, анархічних та соціалістичних поглядів нашого часу». Чи поділяєте ви погляди П. Кропоткіна? Висловте своє бачення цієї проблеми.

Таким чином, на основі вже існуючих теорій «поліпшення» суспільства з’явилися соціалістичні теорії, що пропагували різні форми та методи «держави рівних».

3. Діяльність Міжнародного товариства робітників. І Інтернаціонал

Інтернаціоналізація промислового виробництва в умовах формування індустріального суспільства готувала ґрунт для міжнародної солідаризації робітничого руху, перетворення його на інтернаціональну силу.

Перші контакти між робітниками Великої Британії, Франції та німецьких держав виникли ще 1862 р. на Всесвітній промисловій виставці в Лондоні. Ці контакти дали змогу в липні 1863 р. організувати в Лондоні збори солідарності з польськими повстанцями, у роботі яких взяли участь не тільки британські представники, а й делегати робітничих та демократичних організацій Франції, Італії та німецьких держав. Саме на цій зустрічі було досягнуто згоди про створення міжнародного об’єднання пролетарів. Було сформовано комітет для підготовки програмних документів об’єднання.

Ідейною основою міжнародної робітничої організації стали звернення британського чоботаря Дж. Оджера «Робітникам Франції від робітників Великої Британії» та відповідь на нього французького робітника - гравера А. Толена. На основі цієї ідейної платформи підготовчий комітет налагодив зв’язки з представниками інших національних організацій і підготував проведення установчих зборів Міжнародного товариства робітників.

28 вересня 1864 р. в Лондоні на мітингу робітників було прийнято рішення про створення Міжнародного товариства робітників, яке згодом стали називати Першим Інтернаціоналом.

Документи та матеріали

1. «Це Товариство засновано з метою стати центром зв’язку та співпраці між робітничими організаціями, які існують в різних країнах світу і мають спільну мету, а саме - захист і повне визволення робітничого класу.

2. Товариство дістало назву “Міжнародне товариство робітників”», - записано в його програмних документах.

До складу Товариства увійшли представники британських тред-юніонів, французьких анархістів - прихильників П. Прудона, італійські мадзіністи. Збори обрали керівний орган Товариства - Генеральну раду І Інтернаціоналу, фактичним керівником якої став К. Маркс. Генеральна рада була виконавчим органом Товариства і діяла між конгресами Інтернаціоналу - вищими органами цієї міжнародної робітничої організації.

Основний програмний документ І Інтернаціоналу - «Установчий маніфест» - написав К. Маркс. У ньому зазначалася мета організації: «Економічного та соціального визволення робітники можуть досягти, лише взявши у свої руки державну владу і ліквідувавши приватну власність на засоби виробництва... Визволити робітничий клас може лише сам робітник».

Досить скоро І Інтернаціонал перетворився на керівний міжнародний робітничий центр. Його програмні й тактичні засади стали основою подальшої боротьби найманих робітників за свої економічні права. Коли його організаційні структури перестали задовольняти наростаючий робітничий та соціалістичний рух, І Інтернаціонал припинив своє існування. Це сталося в 1876 р.

Що зумовило необхідність створення І Інтернаціоналу?

1870-ті роки - початок XX ст. характеризувалися «мирним» розвитком робітничого руху. Цей період відзначався бурхливим економічним розвитком і, як наслідок, чисельним зростанням найманих робітників, кількість яких наприкінці XIX ст. становила 40 млн, або понад 30 % населення Європи. Проте умови праці продовжували залишатися тяжкими. Відсутність соціального законодавства, яке б регулювало відносини між роботодавцем та найманим працівником, і посилення експлуатації шляхом інтенсифікації виробництва, низький життєвий рівень ставили на порядок денний боротьбу трудящих за поліпшення умов життя та здобуття політичних прав і свобод.

Найпоширенішою формою боротьби найманих робітників у цей період був страйк. Так, у шести найрозвинутіших країнах у 1870 р. відбулося декілька сотень страйків, а вже на середину 1890-х років їх щороку нараховувалося близько мільйона. Профспілки в 1870-х роках були наймасовішою організацією тільки у Великій Британії, але вже на кінець XIX ст. вони розгортають масштабну діяльність в усіх найрозвинутіших країнах. На початку 1870-х років робітнича партія існувала тільки в Німеччині. У другій половині 1890-х років робітничі партії існували вже в 21 країні й на початок XX ст. нараховували у своїх лавах близько 300 тис.

В умовах подальшої інтернаціоналізації виробництва посилюється міжнародна солідаризація робітничого руху. Профспілки різних країн прагнули створити галузеві інтернаціональні об’єднання. На своїх конгресах вони протестували проти заборони міжнародних робітничих організацій, солідаризувались із робітничими та соціалістичними партіями Німеччини, Австрії, Росії, закликали трудящих боротися за прийняття законів про охорону праці та 8-годинний робочий день.

Саме поява робітничих та соціалістичних партій стала головною передумовою утворення II Інтернаціоналу як міжнародного об’єднання соціалістичних та робітничих партій.

4. II Інтернаціонал

14 липня 1889 р., відзначаючи сторіччя взяття Бастилії, у Парижі правлячі кола Франції вирішили відкрити Всесвітню промислову виставку, символом технічного прогресу якої мало стати відкриття Ейфелевої вежі. У середовищі французьких революційно налаштованих робітників виникла протилежна ідея: відкрити Міжнародний соціалістичний конгрес - «світовий парламент праці».

Документи та матеріали

«Капіталісти запрошують... подивитися і повтішатися результатами праці трудящих, які жебракують серед найбільших багатств, якими коли-небудь володіло людство. Тому ми, соціалісти, що прагнемо визволення праці та ліквідації системи найманого рабства і побудови такого суспільства, за якого всі трудящі незалежно від національності, статі матимуть право володіти багатствами, створеними їхньою працею, ми запрошуємо справжніх виробників цих багатств зустрітися з нами 14 липня в Парижі», - проголошувалось у зверненні до робітників і соціалістів Європи та Америки.

Гарно вбраний зал засідань - зал Петрелль на дев’яту годину ранку був уже переповнений. На червоному полотні задніх лаштунків сцени золотими літерами написано слова К. Маркса і Ф. Енгельса: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!».

На 10-ту годину від імені паризької організаційної комісії Поль Лафарг щиро привітав делегатів конгресу: «Ті, хто зібралися в цьому залі - представники Європи та Америки, - не є офіційними представниками своїх країн. Вони не об’єднуються під триколірним чи будь-яким іншим прапором. Вони об’єднуються під червоним стягом міжнародного пролетаріату». У роботі конгресу взяли участь 407 делегатів із 20 країн.

II Інтернаціонал поставив за мету своєї діяльності боротьбу за соціальні права трудящих, поліпшення умов життя. Також на конгресі було прийнято рішення про щорічне проведення масових робітничих маніфестацій солідарності 1 травня - у роковини трагічних подій у Чикаго 1886 р.

Документи та матеріали

«У встановлену дату має бути проведена велика міжнародна маніфестація, а саме таким чином, щоб одночасно в усіх країнах та в усіх містах в один визначений день робітники звернулися до своїх урядів з вимогою встановити 8-годинний робочий день... Враховуючи, що Американська федерація праці... уже призначила таку маніфестацію на 1 травня 1890 р., то дата затверджується як день міжнародної маніфестації. Робітники всіх країн повинні організувати цю маніфестацію відповідно до умов, що склалися в їхніх країнах», - записано в постанові Конгресу.

Конгреси II Інтернаціоналу збиралися кожні два-три роки і розробили конкретну програму боротьби за поліпшення становища трудящих. Утворення II Інтернаціоналу свідчило про перетворення робітничого й разом з ним соціалістичного руху на впливову політичну силу кінця XIX - початку XX ст.

Напередодні Першої світової війни II Інтернаціонал був значною політичною силою. Партії, що перебували під його впливом, об’єднували 10 млн осіб, кооперативи - 7 млн.

Проте подальше загострення соціальних протиріч визначило й ідейну боротьбу в міжнародному соціалістичному русі з питань тактики, стратегії, теорії, особливо в оцінці нових явищ і процесів в економіці й державній політиці.

У чому полягало історичне значення II Інтернаціоналу?

5. Соціал-демократичний рух

Соціал-демократія - загальна назва соціалістичних партій, що виникли в другій половині XIX ст. в різних країнах; ідеологічна й політична течія, яка виступає за впровадження ідей соціалізму в усіх сферах життя.

У 1899 pнімецький соціал-демократ Е. Бернштейн (1850-1932) опублікував книжку «Передумови соціалізму та завдання соціал-демократії», у якій піддав критиці деякі принципові положення марксистської доктрини. Аналізуючи нові тенденції індустріального розвитку, він дійшов висновку про хибність марксистського положення щодо подальшого збіднення пролетаріату та наявності передумов для побудови соціалістичного суспільства, а також недооцінки марксистами можливостей державного регулювання товарно-ринкової економіки і значення реформ для прогресивного розвитку суспільства. Бернштейн одним з перших дав розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної ідеї.

На відміну від К. Маркса він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом, який не досяг рівня політичної та моральної зрілості, щоб управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн вважав «ознакою варварства», а лише через соціалізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого класу він вважав боротьбу за економічні й політичні права.

Бернштейн віддавав перевагу господарству, в основі розвитку якого є споживча й виробнича кооперація, за якої жоден клас не має привілеїв. Щоб досягти такого суспільного стану, потрібний певний рівень свідомості громадян - уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демократична форма правління передбачає високий ступінь не лише свободи, а й відповідальності всіх. Для соціалізму як руху характерне гуманістичне ставлення до людини праці, її потреб та інтересів. Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає протиріч. Звідси і назва його концепції - «демократичний соціалізм».

Соціал-демократія виступала за права людини, свободу слова, друку, самостійність профспілкового руху, існування правової держави. Із часом гасла доповнилися вимогами поліпшення якості життя, економічної демократії, самоврядного соціалізму.

Соціал-демократи виступали за участь у парламентській діяльності. Основним методом своєї політики вважали реформу.

На Базельському конгресі І Інтернаціоналу 1869 р. М. Бакунін та його прихильники виступили проти участі робітників у парламентській та виборчій діяльності, але дістали відсіч. Як ви вважаєте, на чому базувалася їхня позиція?