Всесвітня історія: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§10. ОБ’ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ

1. Політичне та економічне становище Італії

Після поразки революції 1848-1849 рр. Італія залишилася політично роздрібненою на 8 державних утворень: П’ємонт (або Сардинське королівство) і Ломбардо-Венеціанська область на півночі Апеннінського півострова; Римська (або Папська) держава і 4 маленьких герцогства - Тоскана, Модена, Парма та Лукка - у його центральній частині; Неаполітанське королівство (чи Королівство Обох Сицилій) - на півдні. Кожна з держав мала своє законодавство, грошову та податкову системи, митні кордони, міри ваги та об’єму.

Сардинське королівство складалося з П’ємонту та острова Сардинія. Саме з огляду на його найбільшу частину королівство часто називали П’ємонтом. Правила Сардинським королівством Савойська династія, яку очолював король Віктор-Еммануїл II.

Віктор-Еммануїл

На середину XIX ст. Ломбардо-Венеціанська область перебувала під владою Австрійської монархії. Австрійські ставленики правили в Пармі, Модені, Тоскані, Луцці. Австрія підтримувала владу Папи Римського в Папській області та Бурбонів у Неаполітанському королівстві. Політична роздрібненість Італії та панування Австрійської монархії на півострові негативно впливали на розвиток суспільства. Буржуазія, ліберальне дворянство, інтелігенція усвідомлювали необхідність політичних та економічних перетворень у країні. «Об’єднання потрібне як повітря», - казали в ті часи на півострові.

Чому в італійських державах проголошувалося: «об’єднання потрібне як повітря»?

У 1850-х роках відбувався подальший індустріальний розвиток. Найбільш модернізованими були північні області Італії, де завершився промисловий переворот. У Сардинському королівстві, Ломбардії, Тоскані виникли нові галузі промисловості - металургійна та машинобудівна. Зростало залізничне будівництво. Розвивалася зовнішня та внутрішня торгівля. Більш відсталими в економіці були Неаполітанське королівство та Папська область.

«Перешкоду № 1» усебічного розвитку італійських земель убачали в австрійському пануванні. На кінець 1850-х років перед Італією постало завдання ліквідації іноземного панування, роздрібненості та утворення єдиної національної держави. Цей важливий період в історії країни називають Рисорджименто (з італ. - «відродження»).

В італійському національно-визвольному русі існували дві основні течії - помірковано-ліберальна та радикальна. До першої належали буржуазія та ліберальне дворянство. Її представники виступали за об’єднання країни під зверхністю короля П’ємонту Віктора-Еммануїла II. Ідейним вождем поміркованих лібералів став прем’єр-міністр Сардинського королівства граф Камілло Кавур.

Персоналії

КАМІЛЛО КАВУР (1810-1861)

Походив з аристократичної родини. Закінчив Туринську військову академію. Він не був схожий на романтичного героя; не міг похвалитися ні античною красою Мадзіні, ні привабливістю Гарібальді, яка підкоряла серця багатьох. Цей невисокий на зріст, гладкий чоловік, що мав звичку потирати руки, був одним з найвидатніших італійських державних діячів XIX от. Його популярними гаслами були: «Італія врятує себе свободою!» та «Італія створить себе сама!» «...(Кавур) дивна мішанина лібералізму та автократизму: він не мав рівних собі в мистецтві використовувати людей і робити справи без моральних вагань, витривалий, як Рішельє, блискавичний і спритний, як Талейран, великий, як Меттерніх, гнучкий, як Бісмарк», - писав державний і політичний діяч П. Ненні (1891-1980). Кавур був прихильником відомої думки Данте: «Творити Італію навіть з дияволом!».

До радикальної течії належали дрібна буржуазія, інтелігенція, ремісники, селяни. Вони сподівалися встановити в Італії республіканську форму правління. Очолював цю течію засновник «Молодої Італії» Дж. Мадзіні. На його думку, об’єднання країни мало відбутися тільки шляхом підпільної революційної боротьби, що базувалася б на змовах і повстаннях.

Розкрийте зміст об’єднавчих процесів поміркованої та радикальної течій.

Центром національно-визвольного руху стало економічно розвинуте Сардинське королівство, яке після поразки революції 1848-1849 рр. залишилось єдиною італійською державою, що активно провадила антиавстрійську політику. Конституційно-парламентський устрій у П’ємонті закріпився завдяки діяльності глави уряду графа Кавура. Він, висловлюючи свої погляди, підкреслював, що виступає прибічником так званої «золотої середини» - робити все в ім’я прогресу. Кавур засуджував тих, хто намагався «купити» прогрес насильницькими методами. Революція була для нього, як і для багатьох поміркованих лібералів, останнім засобом, котрим можна скористатися лише в разі, «коли більше нема на що сподіватися ні зараз, ні в майбутньому». Кавур був противником республіки. Він допускав уведення конституції на англійський зразок. Його основною політичною метою було об’єднання Італії на чолі із Сардинським королівством.

Чому центром національно-визвольного руху стало Сардинське королівство?

2. Утворення Італійського королівства (1859-1861)

Першим кроком на шляху до об’єднання Кавур вважав звільнення від австрійського панування Ломбардо-Венеціанської області та її приєднання до П’ємонту. Але армія Сардинського королівства не мала достатніх сил для боротьби з австрійцями. Тому Кавур шукав союзника в Європі. І знайшов його в особі Наполеона III. Французький імператор погодився взяти участь у війні проти Австрійської монархії та на приєднання Ломбардії та Венеціанської області до Сардинського королівства, але за рахунок передачі Франції Савойї та Ніцци.

Франко-італо-австрійська війна розпочалася у квітні 1859 р. Французькі та сардинські війська досить швидко оволоділи Ломбардією і влітку розбили австрійську армію у битві під Сольферино. Але, побоюючись посилення П’ємонту, Наполеон III зраджує Кавура, підписуючи сепаративний мир з Австрією на умовах включення до Сардинського королівства тільки Ломбардії. Венеціанська область залишилась під владою Австрії. Сам Наполеон отримав бажане - Савойя та Ніцца були приєднані до Франції.

Сепаратний мир - мир чи перемир’я у війні, укладені однією державою або групою держав з противником без відома і згоди своїх союзників.

У кампанії 1859 р. на півночі Італії брав участь зі своїми добровольцями Гарібальді, який прославився у війні з австрійцями в 1848-1849 рр. Його запросив Кавур, щоб надати воєнним подіям більшої популярності.

Які наслідки мала франко-італо-австрійська війна для кожної з воюючих сторін?

Війна з Австрією стала сигналом до повстання населення в герцогствах Парма, Модена та Тоскана, що перебували під австрійським гнітом. їхні правителі, які трималися на австрійських багнетах, утекли. За ініціативи Кавура в 1860 р. було проведено плебісцит, за підсумками якого Тоскана, Модена, Парма, Романья (частина Папської області) виступили за об’єднання з П’ємонтом і в березні 1860 р. були приєднані до Сардинського королівства. Таким чином, Савойська династія поширила владу на Північну та Центральну Італію. Залишився Південь.

У квітні 1860 р. вибухнуло селянське повстання на острові Сицилія (не без допомоги таємних мадзіністських організацій). Мадзіні та його друзі вирішили надати допомогу повсталим і звернулися до Гарібальді. Полководець погодився взяти участь у цій кампанії. Він організував експедицію на допомогу повсталим сицилійцям. До її складу увійшли тисяча добровольців (звідси і назва - «експедиція тисячі», або «червона тисяча», тому що більшість її учасників були вдягнені в червоні сорочки). Експедиція залишила Геную 6 травня 1860 р. під гаслом «Хай живе єдина Італія та її король Віктор-Еммануїл II!».

За планом Гарібальді, забезпечивши перемогу повсталим сицилійцям, експедиція повинна була переправитись на континент і звільнити Південну Італію від влади Бурбонів; Папську область - від світської влади Папи Римського; Венецію - від австрійського панування і завершити об’єднання Італії під егідою (захистом, охороною і заступництвом) Савойської династії.

Як було пов’язане повстання на Сицилії з планами об’єднання Італії?

Уряд П’ємонту, будучи поінформованим про плани Гарібальді і не підтримуючи їх, усіляко перешкоджав від’їзду експедиції. Кавур навіть наважився в останній момент дати своєму флоту наказ за будь-яку ціну зупинити її. Але, завчасно довідавшись про це, гарібальдійці змінили напрямок свого шляху і тим самим уникли арешту. «Ми зрікаємося цієї експедиції», - заявив король Віктор-Еммануїл II.

14 травня 1860 р. 25-тисячна армія неаполітанських Бурбонів зустрілась із гарібальдійською «тисячею» біля міста Калатафімі. Гарібальді виграв битву (ця перемога була гордістю генерала). У своїх спогадах він так занотував цю подію: «Коли я, що пережив сотню битв, помиратиму і друзі помітять усмішку на моїх устах, то знайте, що, помираючи, я згадав тебе (Калатафімі), бо не було славетнішої битви».

Коли «тисяча» стала перемагати на Сицилії, Кавур не тільки не перешкоджав, а й допомагав у організації та відправленні з Генуї нових експедицій на підтримку Гарібальді. Згодом гарібальдійці захопили центральне місто Сицилії - Палермо, а в липні 1860 р. оволоділи всім островом. Сицилія вбачалася Гарібальді плацдармом для подальших походів. Але саме цих походів, що могли розбуркати селян на всьому півострові, і боявся Кавур.

Після звільнення Сицилії король Віктор-Еммануїл II звернувся до Гарібальді з листом, у якому писав: «Генерале! Ви знаєте, що я не схвалював Ваших планів і був осторонь їх... За обставин, коли неаполітанський король згодиться на евакуацію своїх військ із Сицилії... мені здається найбільш розумним припинити воєнні дії проти Неаполітанського королівства... Якщо Ви іншої думки, то я вважаю себе вільним у виборі дій і утримуюсь від будь-яких зауважень щодо Ваших планів». Гарібальді так відповів на лист короля: «Якщо нині я не поспішатиму, то не виконаю свого святого обов’язку і в небезпеці буде свята справа визволення Італії. Тому цього разу дозвольте, королю, Вам не підкоритися».

Документи та матеріали

«Хто такий Гарібальді? Людина, нічого більше. Але людина в самому високому розумінні. Людина свободи, людина людяності. Чи в нього армія? Ні. Тільки купка волонтерів. Бойові запаси? Ні. Декілька бочок. Зброя? Узята у ворога. У чому його сила? Що дає йому перемогу? Що стоїть за нього? Душа народів», - писав письменник В. Гюго. За висловом письменниці Жорж Санд: «Він - стяг нової ери. Він несе віру героїчних часів - і знову стають можливі дива епохи рицарства».

Порівняйте вислови про Гарібальді. У чому вони єдині?

17 серпня 1860 р. Гарібальді вирушив у експедицію і за 18 днів пройшов шлях від Калабрії до Неаполя. 7 вересня гарібальдійці урочисто вступили до південної столиці (звідки напередодні втік Франциск II), а 1 жовтня 1860 р. у битві під Вольтурно останні військові частини, вірні Бурбонам, були розгромлені. Південну Італію було визволено.

На вимогу короля Віктора-Еммануїла II у Південній Італії Гарібальді організував плебісцит з питання про приєднання до П’ємонту, закликавши населення «для блага батьківщини» проголосувати за це. Звернення Гарібальді було достатньо, щоб більшість проголосувала «за». Таким чином, володіння сардинського короля значно зросли.

Невдовзі після цього на північ від Неаполя відбулася знаменита зустріч Гарібальді з Віктором-Еммануїлом II. Зовні все виглядало ефектно. Гарібальді під’їхав до короля на чолі декількох сотень воїнів. Побачивши Віктора-Еммануїла II, вони вигукнули: «Хай живе король!». Правитель П’ємонту привітався з полководцем, але наказав, щоб відтепер Гарібальді та його добровольці рушали за армією П’ємонту. Гарібальді, не очікуючи, що його позбавлять самостійності як полководця, був цим розпорядженням короля дуже пригнічений. Кавур відхилив прохання Гарібальді про призначення намісником Віктора-Еммануїла II у Південній Італії. Після цих подій генерал, відмовившись від нагород і титулів, що були йому запропоновані, відбув у листопаді 1860 р. на Капреру - невеликий острів біля Сардинії. «З невеличким гуртом прихильників він переміг армію, звільнив усю країну, а його було відпущено подібно до візника, що довіз до станції призначення», - писав про від’їзд Гарібальді російський публіцист О. Герцен.

Прокоментуйте твердження О. Герцена. Чи поділяєте ви його?

У 1861 р. було офіційно проголошено створення Італійського королівства. Королем Італії став Віктор-Еммануїл II, столицею держави - м. Флоренція. Згідно з Конституцією Італія проголошувалась конституційною монархією із двопалатним парламентом, що складався із сенату, довічні члени якого призначалися, та палати депутатів, котрі обиралися. Високий майновий ценз давав змогу брати участь у виборах лише 2,5 % населення країни.

Однак об’єднання Італії не було завершено. Рим та Венеція не увійшли до складу об’єднаної держави, Венеція залишалася під гнітом Австрії, а в Римі і прилеглій до нього Папській області збереглася влада Папи, якого підтримував Наполеон III.

У 1866 р., коли Пруссія напала на Австрію, італійський уряд приєднався до Пруссії. Знову було використано воєнний талант Гарібальді. Він зібрав корпус волонтерів і успішно воював проти австрійців. Австрія була розгромлена прусськими військами і під час укладення миру мусила відмовитися від Венеції. Після цього Венецію також було приєднано до Італії (1866).

1870 р. прусські війська розгромили Францію. Покровителя Папи, Наполеона III, було скинуто з престолу. Цим скористався Віктор-Еммануїл II, і 20 вересня 1870 р., після невеличкої сутички, королівські війська зайняли Рим. Папа Пій IX переїхав до Ватикану (квартал у Римі, де знаходиться палац Папи), при цьому він зберіг політичну владу лише над духовенством Ватикану. На знак протесту проти того, що його позбавили попередніх володінь, Папа заявив, що він та його наступники ніколи не виходитимуть за межі Ватикану. Обурені таким приниженням «святого отця», католики почали називати Папу «ватиканським в’язнем».

«Ми прийшли в Рим і залишимося в ньому», - заявив Віктор-Еммануїл II. Рим став столицею Італійського королівства (1871), і відтак завершилося об’єднання Італії. У результаті було визволено північно-східні райони країни від австрійського панування та створено національну державу.

Окресліть регіони, які було приєднано до Італійського королівства після його проголошення.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Що відбулося раніше: утворення Німецької імперії чи Італійського королівства?

2. Визначте, які з названих територій було приєднано до Сардинського королівства, а які - до Італійського королівства: Ломбардія; Модена; Тоскана; Папська область; Венеція; Парма; Південна Італія.

3. Дайте визначення поняттю «конституційна монархія».

4. Як ви вважаєте, Віктор-Еммануїл II і Дж. Мадзіні могли бути однодумцями у справі об’єднання Італії? Свою відповідь поясніть.

5. Дж. Гарібальді писав: «Усім, що я написав, я особливо боровся з духовенством, бо в ньому я завжди вбачав основу всякого деспотизму, всякого пороку, всякого нещастя...». Як ви вважаєте, чи могли ці слова належати Кавуру?

6. Використовуючи карту на с. 88, пройдіть шляхами Дж. Гарібальді. Назвіть місця найбільших битв.