Історія України: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§ 7. ПОЛІТИКА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЩОДО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НАПРИКІНЦІ XVIII - У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

1. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель

У період правління австрійської імператриці Марії-Терези (1740-1780) та її сина Йосифа II (1780-1790) було здійснено низку реформ у релігійній, культурно-освітній та аграрній сферах.

Документи та матеріали

«...Марія-Тереза та її син Йосиф проводили “модну” тоді серед європейських монархів політику Просвітництва, основною засадою якої було узалежнення могутності держави від поширення освіти і всеможливих свобод її підданих», - наголошував історик Я. Грицак.

Поясніть термін «освічений абсолютизм». Хто і в яких країнах проводив подібну політику?

Реформи передбачали: поліпшення матеріального становища підданих імперії, підвищення рівня їхньої освіти з метою перетворення мешканців відсталих і віддалених окраїн імперії на свідомих громадян і платників податків.

В аграрній галузі селяни позбавлялися особистої залежності від поміщиків. Право суду над селянами переходило до державних чиновників. Заборонялося збільшувати поміщицькі землі за рахунок селянських наділів, визначався термін панщини (30 днів на рік).

Документи та матеріали

«Прагнучи звільнити селян від кріпосної залежності, Йосиф II видав низку указів, які значно змінили на краще становище русинського холопства в Галичині: введення інвентарів обмежувало панщину і взагалі економічне свавілля поміщика щодо кріпосного; селянин звільнений був від доменіального суду і підпорядкований спільній державній юрисдикції; вернулися до народної маси деякі важливі особисті права, як, наприклад, право вступати в шлюб без дозволу власника, право придбання у власність і передачі за заповітом земельного майна, право приписки до міських товариств і цехів, право вступати до навчальних закладів нарівні з особами інших станів та ін. Таким чином, якщо русинський холоп і не придбав громадського рівноправ’я, то все-таки в значній мірі звільнявся від влади свого пана-поляка, а така зміна суспільних відносин не могла пройти безслідно», - писала історик О. Єфименко.

Назвіть зміни, що відбулися у становищі селянства.

Церковна реформа мала на меті зрівняти в правах католицьку, протестантську і греко-католицьку церкви; підпорядкувати церкви державі, надати священикам статус державних службовців та ін.

Зміни в освіті зводилися до ліквідації ордену єзуїтів і подолання його впливу в навчальних закладах; відкриття університету у Львові (1784) та семінарій для навчання українського греко-католицького духовенства; організації початкових і середніх шкіл; запровадження навчання рідною мовою в початковій школі.

Укажіть наслідки реформ для західноукраїнських земель.

Документи та матеріали

«Таким чином, галицько-руська народність одним поворотом історичного колеса отримала такі сприятливі умови для свого розвитку, про які ще незадовго перед цим навряд чи сміла й мріяти. Але вона не зуміла ними скористатися.

І не дивно: національна самосвідомість, пригнічена упродовж століть, не могла зміцніти відразу, щоб піднятися на ступінь керівного початку суспільного життя. Так, наприклад, русини не змогли витягти для своєї народності нічого із законів про мову, цей істотний зміст всякої національності.

Для них самих, так само як і для зовнішнього їм середовища, руську мову представляли або у вигляді мови церковнослов’янської - мови богослужбових книг, тобто мертвої, нездатної до розвитку, абожу вигляді мови простонародної, “холопської мови”, якою було непристойно висловлюватися людині, що прагне до культурного положення, до відокремлення від холопської маси. Польська культура, а разом з нею і польська мова, продовжували залишатися для русинів єдиним провідником освіченості», - зауважувала історик О. Єфименко.

У чому історик вбачає проблему українців?

Основою економіки західноукраїнських земель традиційно залишалося сільське господарство. На селі провідною верствою були дідичі (шляхта), яким селяни-кріпаки віддавали 4/5 прибутку. Селянство сплачувало переважну кількість обов’язкових податків: данина натурою або грошима, пропінація (примусовий продаж горілки селянам поміщиками), церковна десятина, державні податки, шарварки (державна повинність кріпаків щодо будівництва й ремонту шляхів). Сільське господарство мало екстенсивний характер, певних норм панщини не існувало - селяни працювали на пана по 3-5 днів на тиждень.

Основними зерновими культурами на середину XIX ст. залишалися овес і ячмінь, водночас різко зростали обсяги вирощування технічних культур: цукрового буряку, льону, тютюну й, особливо, картоплі. Поширюється використання техніки, сучасних знарядь. На зміну трипільній приходить п’яти- і шестипільна сівозміни. У поміщицьких і заможних селянських господарствах починає використовуватися наймана робоча сила. Землю дедалі частіше купували й продавали. Близько 30 % земельних угідь здавалося в оренду.

Схарактеризуйте стан сільського господарства західноукраїнських земель у першій половині XIX ст.

Населення Карпат за браком землеробських угідь займалося переважно гірським відгінним скотарством. Таке господарство не можна було інтенсифікувати ані працею, ані капіталом, воно не потребувало ні значного поділу праці, ні великої кількості робітників.

Надлишок вільного часу взимку сприяв заняттям промислами. Серед населення поширювалися відходи: як для збуту промислових виробів, так і для того, щоб найнятися в містах на службу. На території Гуцульщини зросла кількість ремісників, зайнятих ткацтвом. У кожному селі виділялись окремі ткачі й цілі родини, які найкраще виробляли запаски, крайки, ліжники, верети, сукно та ін.

Інтер’єр гуцульської хати

Буковина на час приєднання до Австрії була аграрним краєм, сільське господарство базувалося на архаїчній перелоговій системі землеробства. Міста та містечка залишалися осередками торгівлі, яку вели переважно єврейські та вірменські купці. Найбільшим ярмарковим містечком вважалася Садгора, де з 1820 р. щороку відбувалося 8 ярмарків, щотижня - базар.

Упродовж 1820-1830-х років зросла кількість дідичів та купців, які займалися підприємницькою діяльністю; розширилося продуктивне тваринництво, переробка продуктів сільського господарства (ґуральництво, виноробство, цукроваріння), засновувалися підприємства гірничодобувної промисловості. Купці перепродували в Австрію та Німеччину худобу, вирощену в Україні.

У 1830-1840-х роках промисловість західноукраїнського регіону залишалася на рівні ремісничо-мануфактурного виробництва. Попит населення на промислові товари значною мірою задовольнявся ввезенням їх із західних провінцій Австрійської імперії. Практично всі підприємства займалися видобутком і первинною обробкою сировини (заготівля лісу, видобуток солі, виробництво поташу, спирту, виплавка заліза). На лісопильнях Буковини в середині 1840-х років у деревообробній промисловості починають використовувати паровий двигун.

Використовуючи підручник, підтвердьте або спростуйте судження про початок промислового перевороту на західноукраїнських землях.

2. Соціальні протести

Упродовж 1810-1825 рр. на західноукраїнських землях розгорнувся рух опришків.

У Карпатські гори втікали покривджені селяни (наймити, комірники, пастухи, панські слуги) та бідні міщани. Вони формували невеликі загони, які з ранньої весни до пізньої осені нападали на панські маєтки, замки, на орендарів, лихварів, а захоплене майно роздавали сільській бідноті. Типовою зброєю опришків були рушниці, пістолі, списи, ножі, рогатини. Символом відваги й мужності опришків були топірці (бартки), на яких вони давали клятву, коли вступали до загону, яка завершувалася словами: «А коли б я не дотримав присяги - хай мене не мине цей топір і ця опришківська зброя на землі і під землею».

У першій половині XIX ст. у Галичині, на Закарпатті та Буковині діяло понад 50 загонів опришків, ватажками яких були В. Якимюк, Д. Марусяк, Ф. Френюк, І. Вередюк, М. Циган. Найвідомішим серед опришків став загін із 30 осіб під проводом М. Штолюка, що діяв поблизу Вижниці (нині районний центр Чернівецької області).

Бартка - гостра вузьконоса сокира з маленьким тупим обухом (молоточком), обладнана довгим держаком. Поширена серед мешканців Карпатських гір: гуцулів, бойків, лемків, румунів, угорців.

Опришки - учасники соціальних протестів у Галичині, на Буковині та Закарпатті проти польської, угорської та австрійської шляхти в XVI - першій половині XIX ст.

Розкажіть про рух опришків за планом: 1) На якій території розгортався рух? 2) Хто брав у ньому участь? 3) Як діяли повсталі? Оцініть цю форму соціального протесту

На відмову селян-кріпаків виконувати панщину уряд вживав репресивних заходів. Так, на придушення селянських заворушень на Сколівщині (1824-1826) австрійський імператор Франц І наказав направити три піхотні роти. 1838 р. за допомогою військової сили розправилися з невдоволеними селянами Буковини й Чортківщини (Східна Галичина).

1831 р. Західною Україною прокотилися «холерні» бунти. Тоді ж закарпатські українці взяли активну участь у повстанні на території Східної Словаччини. 1843 р. почалися сутички селян з поміщиками за спірні ліси й пасовища на території Русько-Довгопільської дільниці (Північна Буковина). Очолили виступ Л. Кобилиця, І. Галиця, С. Степанчук. Каральні війська придушили заворушення в 1844 р.

Назвіть форми селянського опору

У 1846 р. спалахнув найбільший соціальний протест в Австрійській імперії напередодні революції 1848-1849 рр. Селяни Саноцького, Самбірського, Стрийського, Станіславського округів створювали збройні загони й нападали на поміщицькі садиби. Навесні 1846 р. селяни 150 сіл Східної Галичини відмовилися виконувати панщину. Вони захоплювали поміщицькі землі й ділили їх поміж собою. Тільки ввівши війська в понад 100 населених пунктів, австрійському уряду вдалося придушити повстання. Наляканий сплеском народного гніву, імператор наказав зменшити панщину, скасувати літні допоміжні дні, гужову повинність, розширити права селян у користуванні власними наділами.

Опришок

Бартки

Під час революції 1848-1849 рр. у Північній Буковині значного поширення набув селянський рух. Важливу роль у ньому відігравали депутати рейхстагу, обрані від селянських округів. Серед них особливо відзначився Л. Кобилиця.

ПЕРСОНАЛІЇ

ЛУК’ЯН КОБИЛИЦЯ (1812-1851)

Керівник селянського руху на Буковині в 1840-х роках. Народився в сім’ї селянина-кріпака. Упродовж 1843-1844 рр. очолив виступ селян 22 громад, які відмовилися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами й пасовиськами, зажадали переведення їх на становище державних селян. У березні 1844 р. повстання було придушено, Л. Кобилицю заарештовано і ув’язнено.

Під час революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії селяни Буковини обрали Л. Кобилицю депутатом австрійського парламенту. Він виступав за надання політичної автономії Буковині і приєднання її до Галичини, вимагав скасування кріпацтва й передачі селянам землі без викупу. У Відні Кобилиця зазнав певних труднощів. Він був неписьменним, німецької мови не знав, а всі справи в парламенті велися тільки німецькою мовою. Із цього приводу І. Франко пізніше писав: «...у віденськім сеймі Кобилиця, простий, неписьменний гуцул, що не знав німецької мови, не міг, очевидно, відігравати ніякої ролі. Він був німим свідком подій, у яких, певно, 90 відсотків не розумів».

У 1848 р. на багатолюдних зборах у Вижниці Л. Кобилиця закликав до повстання. Селянські виступи під його керівництвом тривали до літа 1849 р. і припинилися внаслідок застосування до повстанців військової сили, ув’язнення 10 селянських ватажків, конфіскації майна.

У квітні 1850 р. Кобилицю було знову заарештовано. Після катувань в ув’язненні він тяжко захворів. Був висланий до м. Гури-Гумори (тепер Румунія), де й помер. Повстанська діяльність Л. Кобилиці оспівана в народних піснях.

Лук’ян Кобилиця

Які риси характеру У. Кармелюка і Л. Кобилиці, на ваш погляд, зближують їх, роблять представниками однієї епохи?

Документи та матеріали

«За відомостями, які до нас дійшли, депутат рейхстагу Л. Кобилиця своїм місцевим однодумцям прищепив ідею, що домінії (форма земельної власності) припинили діяльність і що він одержав від його величності уповноваження обирати нових війтів і десятників, які будуть урядувати окремо без всякого втручання доміній. Усі піддані повинні звертатися до дідичів з проханням видати дров у разі потреби з панських лісів, а якщо дворазове прохання не буде задоволене дідичами, то він вже дасть відповідні вказівки.

Кобилиця в деяких громадах провів нові громадські вибори, а в горах ніби він роз’яснив місцевому населенню, що ліс і полонини належать їм, що тут він і цісар повинні давати розпорядження і що наступного року будуть звільнені всі від податків» - зазначалось в одному з документів.

З’ясуйте, як повсталі селяни розглядали питання власності.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Співвіднесіть рік зі століттям. 1849 р.: 1) перша половина XIX ст.; 2) друга половина XIX ст.; 3) перша чверть XIX ст.; 4) друга чверть XIX ст.; 5) третя чверть XIX ст.; 6) четверта чверть XIX ст.

2. З’ясуйте, де переважно проживало єврейське та вірменське населення на теренах західноукраїнських земель. Співвіднесіть ці території із сучасним адміністративно-територіальним устроєм України.

3. Йосиф II, Л. Кобилиця. Хто ці історичні постаті? Які події в історії західноукраїнських земель пов’язані з їхніми іменами?

4. Дайте визначення понять: «дідичі», «шарварки».

5. Розкажіть про стан господарства західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії, використовуючи слова та словосполучення: «сільське господарство», «купці», «цукроваріння», «екстенсивний характер», «тваринництво», «видобуток солі», «заготівля лісоматеріалів».

6. Оцініть становище українців у складі Австрійської імперії.