Історія України: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§ 40. РОЗВИТОК ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

1. Українська романтична та реалістична школа живопису

Національно-побутові мотиви залишалися панівними в образотворчому мистецтві України. Особливо яскраво про це свідчать полотна Л. Жемчужникова («Кобзар з поводирем на шляху», «Отара овець, що повертається в село»), І. Соколова («Погорільці», «Проводи рекрутів»), К. Трутовського («Масляна», «Лірник у селянській хаті»), М. Кузнецова («Мировий посередник»). Тема сільського життя стала основною у творчості К. Костанді («В люди», «Старенькі»), М. Пимоненка («Жниця», «Весілля в Київській губернії»), В. Орловського («Жнива», «Привал чумаків»).

ПЕРСОНАЛІЇ

МИКОЛА ПИМОНЕНКО (1862-1912)

Художник, академік Імператорської академії мистецтв (з 1904). Народився в Києві в сім’ї іконописця. Художню освіту здобув в іконописній школі Києво-Печерської лаври, у Київській рисувальній школі М. Мурашка та Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. З 1884 р. викладав у Київській рисувальній школі М. Мурашка. 1900 р. став засновником і викладачем Київського художнього училища. 1893 р. - експонент, а з 1899 р. - член Товариства пересувних виставок («передвижників»). Пимоненко - майстер реалістичного жанрового живопису. Один з перших в українському малярстві зумів поєднати побутовий жанр з поетичним національним пейзажем. Автор близько 715 картин і рисунків. Найвідоміші картини Пимоненка «Весілля в Київській губернії» (1891), «Свати» (1892), «По воду», «Ворожіння» (1893), «Жнива» (1896), «Ярмарок» (1898), «Брід» (1901), «Українська ніч» (1905) та ін. У своїй творчості М. Пимоненко свідомо уникав трагічних сюжетів, з великою любов’ю, ідеалістично зображував своїх героїв і створював світлий, піднесений образ України.

Микола Пимоненко

В Україні починали шлях у велике мистецтво ініціатори пересувних виставок І. Крамськой, І. Рєпін, М. Ге, М. Ярошенко. Приватну Київську рисувальну школу М. Мурашка закінчили С. Костенко, Г. Світлицький, І. Їжакевич, B. Сєров. Українські митці закінчували Імператорську академію мистецтв і Московське училище живопису, ставали визнаними майстрами пензля.

У другій половині XIX ст. спостерігається перехід від академічних канонів до реалістичного напряму в скульптурі. Увагою та співчуттям до простих людей відзначаються композиції найвидатнішого українського скульптора того часу Л. Позена («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», «Оранка на Україні»). У жанрі портрета працював П. Забіла (бюст М. Салтикова-Щедріна, М. Гоголя, мармуровий портрет Т. Шевченка). Монументальною скульптурою захоплювався М. Микешин - автор пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві (1888).

У скульптурі Східної Галичини другої половини XIX ст. панівним напрямом залишався академізм. Риси реалістичного мистецтва з’явилися у творчості групи молодих львівських митців Т. Баронча, Т. Болотницького, C. Яжимовського, Ю. Марковського та ін. Народна тематика знайшла відображення в роботах О. Северина, С. Левандовського («Запорожці»).

Т. Рігер творив у галузі монументально-декоративного мистецтва. Найвідомішими його роботами стали алегоричні скульптурні групи «Галичина», «Труд», «Освіта» для будинку Галицького крайового сейму (тепер цей будинок - корпус Львівського університету).

1 - Ворожіння. Художник М. Пимоненко. 1893 р.

2 - Українська ніч. Художник М. Пимоненко. 1905 р.

Початок XX ст. - один з яскравих періодів розвитку образотворчого мистецтва України, адже в ці самі роки відбулися розвиток реалізму та зародження найновіших мистецьких течій. Нова генерація українських живописців тієї доби висунула власні вимоги до мистецтва, суттєво відмінні від творчих настанов попередників.

Побутова картина з її літературно розробленим сюжетом, зовнішньою оповідністю поступово втратила привабливість для молодих митців. У цих умовах у першому десятилітті XX ст. дедалі більшого значення набуває портретний живопис. Він вбирає в себе досвід парадного портрета XVII-XVIII ст., досягнення імпресіоністів у живописному засвоєнні пейзажу та інтер’єру, запроваджує у своїй декоративній системі барвистий світ народного мистецтва. Серед представників цього напряму одне з провідних місць посідає О. Мурашко.

ПЕРСОНАЛІЇ

ОЛЕКСАНДР МУРАШКО (1875-1919)

Живописець, педагог, громадський діяч. Походив з київської мистецької родини. Батько керував іконописною майстернею, брав участь у розписі Володимирського собору в Києві, дядько - М. Мурашко - художник та відомий педагог, засновник Київської рисувальної школи. Початкову фахову освіту О. Мурашко здобув саме в цій школі. Згодом навчався в Імператорській академії мистецтв у І. Рєпіна. За дипломну роботу «Похорон кошового» було удостоєно звання художника з правом закордонної подорожі. Відвідав Париж, навчався в Мюнхені. Уже ранні роботи О. Мурашка позначені гостротою безпосереднього спостереження, артистизмом, яскравою декоративністю. Молодий митець вправно використовує навички, набуті в І. Рєпіна, й водночас опановує досвід сучасного європейського мистецтва. Серед найвідоміших його картин - «Паризьке кафе», «Портрет дівчини в червоному капелюсі», «Карусель», «Неділя», «Автопортрет». Художня критика писала про О. Мурашка: «Його фах - це світло». Можливо, цій прихильності митця до сонячного світла сприяло саме життя в теплому, сповненому сонця Києві. Прагнення підняти значення Києва як культурного центру, активізувати художнє життя міста спонукало О. Мурашка ініціювати створення Київського товариства художників (1916). У 1910-х роках до О. Мурашка приходить європейське визнання. 1909 р. він надіслав на X Міжнародну виставку в Мюнхені картину «Карусель», яка справила велике враження на художню громадськість, і журі присудило їй золоту медаль. Відтоді ім’я О. Мурашка стає відоме в мистецьких колах різних країн, і його твори, що експонуються у Венеції, Берліні, Кельні, Дюссельдорфі, залишаються в картинних галереях та приватних колекціях Європи. «Селянська родина», «Праля», «Продавчині квітів» - шедеври українського живопису. О. Мурашко трагічно загинув у розквіті свого таланту. В листі до М. Нестерова І. Рєпін писав: «Він - найбільш талановитий та оригінальний з усіх моїх учнів».

Олександр Мурашко

У царині образотворчого мистецтва працювали талановиті художники І. Труш (серія портретів діячів української культури - І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Лисенка), К. Трутовський, К. Костанді, К. Устиянович, С. Васильківський.

Значний вплив на творчість українських художників, які працювали в історичному жанрі, мала картина І. Рєпіна «Запорожці». На початку XX ст. український історичний жанр досяг значного розвитку і став характерним явищем національної культури. На історичну тематику створили картини Ф. Красицький («Гість із Запоріжжя»), М. Самокиш («Запорожці обідають»). Плідно працював у цьому жанрі М. Івасюк («В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Іван Богун під Берестечком» та ін.).

1 - Портрет дівчини в червоному капелюсі. Художник О. Мурашко. 1902-1903 рр.

2 - Сонячний день. Художник К. Костанді. 1910 р.

Помітною подією в українській культурі стали підготовка й видання 1900 р. в Санкт-Петербурзі альбому «З української старовини», який створили історик Д. Яворницький та художники М. Самокиш та С. Васильківський. Автори мали на меті представити «усі діяння українських козаків у докладній, живій і художній історії».

Символізм та модерн, що склалися на зламі ХІХ-ХХ ст., внесли істотні зміни в розуміння проблем художньої творчості. У розвиток світового авангарду помітний внесок зробили О. Богомазов, М. Бойчук, К. Малевич.

Автопортрет О. Богомазова. 1910 р.

Які нові стилі з’явилися в українському живописі на рубежі століть? Чим була зумовлена їх поява?

2. Архітектура

Друга половина XIX ст. позначена інтенсивною забудовою міст. З розвитком капіталізму, появою заможних підприємців та купців архітектори отримували дедалі більше замовлень від держави і приватних осіб на спорудження театрів, готелів, житлових кількаповерхових споруд, прибуткових будинків. У Києві зведено будинок міської думи у стилі бароко (архітектор О. Шіле), готель «Континенталь», театр Соловцова (тепер Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка), оперний театр (архітектор В. Шретер).

Відомий архітектор О. Беретті проектував Володимирський собор, у внутрішньому розписі якого брали участь В. Васнецов, М. Нестеров. О. Бекетову належать проекти земельного банку і комерційного банку в Харкові та драматичного театру в Сімферополі. В Одесі за проектами архітекторів Г. Гельмера і Ф. Фельнера зведено оперний театр, за проектом О. Бернардацці - будинок біржі (нині філармонія).

У Львові, Чернівцях та інших містах збудовано кілька споруд за проектами Ю. Захаревича (Львівська політехніка, будинок Галицької ощадної каси). У 1900 р. завершено будівництво Львівського оперного театру (архітектор З. Горголевський). Для архітектурних пам’яток України цього періоду характерним є поєднання різних стилів.

1 - Київський оперний театр. Архітектор В. Шретер. Поштівка 1900-х років 

2 - Володимирський собор у Києві. Архітектор О. Беретті. Світлина 1911 р.

На початку XX ст. в українській архітектурі відбувається становлення нового напряму - стилю модерн. Це було пов’язано зі спробою подолати «багатостильність» минулих років. Головною ознакою модерну стало застосування нових конструкцій з металу і залізобетону. Утім, таке становище існувало лише в ідеалі: цегла залишалася основним матеріалом масового будівництва.

1 - Одеський оперний театр. Архітектори Г. Гельмер, Ф. Фельнер. Сучасний вигляд

2 - Богоматір з Немовлям. Фрагмент розпису Володимирського собору в Києві. Художник В. Васнецов. 1889-1896 рр.

Менше ніж через десять років після появи будівель бельгійця В. Гортуа в стилі модерн у нього з’явилися послідовники в Україні. Більшість з них активно шукала національні моделі нового стилю (В. Кричевський, К. Жуков, С. Тимошенко, В. Троценко). Прикладом поєднання модерну і романтичної еклектики є творчість В. Городецького. Він вважав, що слід створювати зручні будинки з нових матеріалів і одночасно надавати їм вигляду в дусі стародавніх стилів.

ПЕРСОНАЛІЇ

ВЛАДИСЛАВ ГОРОДЕЦЬКИЙ (1863-1930)

Архітектор. Народився в Києві в збіднілій польській дворянській родині. Закінчив Імператорську академію мистецтв (1890). Творчий діапазон майстра надзвичайно широкий - школи, палаци, господарські, транспортні, промислові й культові споруди. Серед споруд у Києві: у стилі неокласицизму - Музей старожитностей і мистецтва (тепер Національний художній музей), у стилі модерн - власний будинок (т. зв. Будинок з химерами по вул. Банковій, 10), у стилі неоготики - Миколаївський костел, у формах мавританської архітектури - караїмська кенаса (тепер Будинок актора). Проектував будинки в Умані (гімназія і міська школа), Євпаторії (власна вілла). В. Городецький обирав для своїх споруд гаму кольорів, у якій домінував природний колір цементу - сірий. Часто використовував орнаменти зі східними мотивами, які нагадують різьблення по каменю, хоч насправді виліплені з міцного цементу. Діяльність Городецького не обмежувалась архітектурою. У Києві він мав приватну будівельну контору домової каналізації, був співзасновником Домобудівного товариства, співвласником цементного заводу «Фор», а також власником заводу вуглекислоти та штучного льоду в Сімферополі. Захоплювався малюванням, фотографією, повітроплаванням, мисливством, мандрівками. Був членом Київського відділення Товариства полювання та правильного мисливства й мисливських товариств Англії, Франції, Польщі. Організовував і брав участь у мисливських експедиціях у Середній Азії, Росії, Африці. Як майстер стрілецького спорту, здобув призи на міжнародних змаганнях в Остленді, Ніцці.

Владислав Городецький

1 - Будинок з химерами в Києві. Архітектор В. Городецький. Сучасний вигляд

2 - Костел св. Миколая у Києві. Архітектор В. Городецький. Поштівка 1900-х років

Вітчизняні архітектори, використовуючи мотиви народної архітектури, створили прекрасні зразки українського модерну - будинок Полтавського земства (архітектори В. Кричевський і К. Жуков, розписи С. Васильківського, М. Самокиша, М. Беркоса, М. Уварова), будинок страхового товариства «Дністер» у Львові (І. Левицький), перший в Україні критий ринок - Бессарабський (Г. Гай), меморіальна Георгіївська церква під Берестечком на Волині (В. Максимов), Народний дім у Дрогобичі (О. Лушпинський).

1 - Будинок Полтавського земства (нині - Полтавський обласний краєзнавчий музей). Архітектори В. Кричевський, К. Жуков. Сучасний вигляд

2 - Педагогічний музей у Києві. Архітектор П. Альошин. Поштівка 1912-1917-х років

На початку XX ст. в українській архітектурі розвивався неокласицизм. Важливу роль у його становленні відіграв видатний архітектор П. Альошин. За його проектом було споруджено Педагогічний музей (нині Будинок вчителя у Києві), будинок Ольгинської жіночої гімназії (сучасне приміщення НАН України). До зразків неокласицизму належить корпус нинішньої Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського та бібліотеки Київського національного університету імені Тараса Шевченка на вул. Володимирській (архітектор В. Осьмак). Неокласицизм відіграв важливу роль у забудові не лише Києва, а й інших міст України. Йому віддали належне архітектори О. Бекетов в оформленні сільськогосподарського інституту в Харкові, О. Красносельський в ампірних формах дитячого пансіону в Катеринославі.

Як процеси урбанізації вплинули на розвиток архітектури?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Назвіть популярні жанри образотворчого мистецтва наприкінці XIX - на початку XX ст.

2. Як ви вважаєте, чому О. Мурашко займає виняткове місце в історії українського мистецтва?

3. Поясніть, як розвиток архітектури пов’язаний із технічними винаходами.

4. У чому полягала особливість українського модерну в архітектурі?

5. Імена яких діячів архітектури та образотворчого мистецтва другої половини XIX - початку XX ст. були відомі вам до вивчення параграфа? З яких джерел ви про них довідалися?