Історія України: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§31. РАДИКАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО РУХУ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

1. Розвиток політичного руху та розгортання соціальних протестів у Галичині

На початку XX ст. політичний рух був представлений як партіями, створеними наприкінці XIX ст., так і новоутвореними політичними організаціями.

Заснована в 1899 р. Українська національно-демократична партія (УНДП) проголосила своєю стратегічною метою національну незалежність, а однією з найближчих цілей - автономію у складі Австро-Угорщини. Поміркована орієнтація та підтримка з боку «Просвіти» робили УНДП найчисленнішою та найвпливовішою партією Галичини. Щоб завоювати підтримку селян, партія організовувала народні віча, на яких обговорювалися актуальні соціально-політичні та економічні питання. УНДП робила кроки в напрямі зближення з наддніпрянськими українцями.

Документи та матеріали

«Будемо підтримувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільності; будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, що ведуть до перетворення абсолютистичної російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей» - зазначалося в одній з резолюцій.

Русько-українська радикальна партія (РУРП) вступила у XX ст. дещо ослабленою, але вже в 1904 р. реорганізувалася й почала свою активну діяльність. У 1905 р. РУРП прийняла нову програму, в основі якої було поєднання соціальної та національно-визвольної боротьби. Вирішення національного питання радикали вбачали у федералізації Австро-Угорщини та виділенні Галичини й Буковини в окрему адміністративну частину. Програма містила вимоги свободи слова, друку та преси, запровадження 8-годинного робочого дня, викупу земель у поміщиків та передачі її селянам.

Українська соціал-демократична партія (УСДП) стояла на соціалістичних позиціях, мала підтримку серед робітничого руху. Вона заперечувала радикальні методи боротьби, відстоюючи задоволення вимог виключно парламентським шляхом.

Консервативну течію представляв Католицький русько-народний союз (КРНС). Він виступав за визнання австрійської та місцевої влади та гостро критикував соціалізм. Діяльність союзу лежала у площині просвітництва і збереження національно-культурних традицій українців, не набувши великого впливу в краї. На його основі в 1911 р. утворилася Християнсько-суспільна партія (ХСП), яка критикувала націонал-демократів за їх непослідовну політику. Водночас вона підтримувала їхню боротьбу за національно-територіальну автономію Галичини й Буковини, український університет і виборчу систему.

У січні 1900 р. галицькі москвофіли утворили Руську народу партію (РНП), яка відстоювала єдність українців з росіянами. Її вплив поступово зменшувався, що свідчило про зростання національної свідомості галичан.

Назвіть основні суспільно-політичні течії на західноукраїнських землях на початку XX ст.

Особливістю політичного руху на початку XX ст. було розширення його соціальної бази. Із цією метою РУРП, УСДП та УНДР здійснили в Галичині ряд заходів, спрямованих на отримання підтримки селян, зокрема взяли участь в організації робітничих страйків та селянських виступів.

Українці Галичини, Буковини та Закарпаття потерпали від національної дискримінації. Хоча ці території були заселені переважно українцями, утім, провідні позиції в політиці, економіці та культурі належали полякам, німцям, румунам та угорцям. Дедалі частіше своє невдоволення українці виражали у формі політичних мітингів, робітничих протестів та селянських віч. Загалом протягом 1900-1904 рр. у Галичині відбулося 143 страйки за участю близько 32 тис. осіб. Наймасштабнішими серед них був страйк львівських будівельників у 1902 р. та нафтовиків дрогобицько-бориславського регіону.

Широкого розмаху набули селянські виступи, вимогою яких було підвищення оплати праці та поліпшення побутових умов. Значну підтримку в організації селянських страйків надавали політичні партії. Вони створювали страйкові комітети, вели роз’яснювальну та агітаційну роботу, сприяли встановленню зв’язків між селами, розробляли спільні заходи боротьби.

Найбільший за розміром селянський виступ розпочався в червні 1902 р. у Львівському і Перемишлянському повітах на землях графа А. Потоцького, охопивши за короткий час понад 500 сіл у 26 повітах. Селяни масово не виходили на роботу, підпалювали двори, ліси. Селянський страйк було придушено за допомогою військових. Було заарештовано понад 4 тис. селян, багато з них було ув’язнено.

Сплеск міжнаціональної конфронтації викликало вбивство українським студентом М. Січинським губернатора А. Потоцького в 1908 р. Польські націоналісти використали це для антиукраїнської кампанії. У Львові за абсолютного невтручання поліції відбулися українські погроми. Широку антиукраїнську пропаганду проводила польська преса. Однак консолідованому польському табору протистояли представники української інтелігенції, згуртовані навколо Національно-демократичної партії, товариства «Просвіта», молодіжних спортивних організацій.

Чим було зумовлене розгортання політичного руху на початку XX cтта масове залучення до нього всіх суспільних верств?

Українці Галичини проводили активну діяльність, спрямовану на захист своїх прав та свобод. Певною мірою їхня політична активність була зумовлена пожвавленням українського руху після революції 1905-1907 рр. у Російській імперії. Одним з напрямів стала боротьба галичан за проведення виборчої реформи, оскільки нечисленні українські представництва у віденському парламенті й галицькому сеймі не могли відстояти інтереси українців. На початку XX ст. в Галичині у виборах фактично брало участь лише близько 7 %, а на Буковині - 4,9 % українського населення. Під час підготовки та проведення виборів влада вдавалася до зловживань включно з фальсифікаціями списків виборців, підкупом та погрозами.

1906 р. у Львові відбулося 40-тисячне віче українців на підтримку вимоги запровадити загальне рівне виборче право. Організаторами віча були РУРП, УСДП та УНДП; боротьбу за виборчу реформу підтримала й консервативна ХСП.

Усупереч спротиву польської верхівки у Відні та Галичині 1907 р. було запроваджено загальне рівне виборче право. Це збільшило українське представництво в парламенті до 27 депутатів у 1907 р. та в галицькому сеймі до 32 депутатів у 1913 р.

Яку роль відіграли українські політичні сили у здійсненні виборчої реформи в Австро-Угорщині?

2. Боротьба за створення українського університету

Болючим залишалося питання відкриття українського університету. Вимоги скасувати національні обмеження у Львівському університеті не дали результатів. Від 1889 р. і до початку Першої світової війни українські студенти відстоювали ідею створення окремого університету в Галичині, що супроводжувалося численними виступами. Значною мірою студентство знаходило підтримку українських діячів. У 1897 р. було опубліковано статтю М. Грушевського «Добиваймося свого університету», яка наголошувала на необхідності забезпечити право українців на власну вищу освіту.

13 липня 1899 р. було проведено українське студентське віче, основною вимогою якого було відкрити український університет. Одним з організаторів його проведення був В. Старосольський. Для координації роботи між студентськими громадами восени 1899 р. було організовано товариство «Молода Україна». Попри заборону ректора студенти 19 листопада 1901 р. провели чергове віче безпосередньо у приміщенні університету, унаслідок чого із закладу було виключено кількох студентів. На знак протесту студентство на зібранні 1 грудня 1901 р. ухвалило рішення припинити навчання. Ініціатором цього виступив В. Старосольський, а 3 грудня 1901 р. 440 студентів-українців залишили Львівський університет. Вони пішли навчатися в заклади Відня, Праги, Кракова. 25-27 липня 1902 р. на черговому з’їзді студентської молоді було ухвалено рішення про повернення студентів до Львова. Студентські вимоги підтримували українські політичні партії. У листопаді 1901 р. голова УНДП Ю. Романчук на засіданні австрійського парламенту порушив питання про заснування університету у Львові, однак воно залишилося без уваги.

Згодом студентський рух набув радикальної форми, частішали сутички між українськими та польськими студентами. У лютому 1907 р. через одну з них українських студентів було на три тижні ув’язнено, у в’язниці вони оголосили голодування. У липні 1910 р. від кулі польського шовініста загинув студент Адам Коцко. Маніфестації студентства змусили австрійський уряд у 1912 р. поступитися й дати дозвіл на відкриття українського університету в Галичині. Однак на перешкоді цьому стала Перша світова війна.

Прогресивний рух охопив і студентів Чернівецького університету. У 1908 р. вони зажадали від уряду відкрити кафедру історії України, а 31 жовтня 1909 р. на масових зборах ухвалили резолюцію, у якій зазначалося: «Українська академічна молодь протестує проти виключно німецького характеру Чернівецького університету і вимагає, щоб університетські власті приймали прохання і заяви, писані українською мовою, і відповідали тією ж мовою, щоб скрізь в університеті можна було користуватись українською мовою».

Чому боротьба за створення українського університету набула політичного характеру?

3. Особливості українського політичного руху на Буковині та Закарпатті

Особливість українського руху на Закарпатті визначалася цілковитою мадяризацією краю. Це призвело до його культурної та політичної ізольованості. Лише на початку XX ст. пожвавилися культурні зв’язки з Галичиною, що зумовило появу народницької течії в національному русі. Однак національно свідома інтелігенція була малочисленною, а її діяльність мала культурницький характер. Народовці зосереджувалися на проблемах мови, літератури та шкільництва, друкували підручники.

На початку XX ст. в Ужгороді діяло відновлене у 1895 р. «Товариство св. Василія», метою якого було поширення освіти серед україномовного населення. У 1897 р. було засновано єдину на той час в Угорщині українську газету «Наука», яка стала друкованим органом народовців. На її сторінках публікувалися матеріали з історії, етнографії та фольклористики, піднімалися питання самобутності української мови та єдності закарпатських русинів з усім українським народом. У 1902 р. після ліквідації «Товариства св. Василія» було засновано акціонерне товариство «Уніо», яке видавало літературу просвітницького спрямування: молитовники, підручники, газети та журнали.

Найбільш активними діячами Закарпаття на початку XX ст. були А. Волошин, Ю. Жаткович, Г. Стрипський та ін.

ПЕРСОНАЛІЇ

АВГУСТИН ВОЛОШИН (1874-1945)

Педагог, просвітитель, громадсько-політичний і релігійний діяч. Народився в с. Келечин на Закарпатті в сім’ї священика. Навчався в Ужгородській гімназії, на теологічному (богословському) факультеті Будапештського університету, у Вищій педагогічній школі в Будапешті. Зробив значний внесок у піднесення освіти та культури Закарпаття. Був редактором газети «Наука». Волошин - автор праць на тему літературно-писемної мови на Закарпатті; відстоював окремішність української мови.

Августин Волошин

У чому полягала специфіка українського національного руху на Закарпатті?

На початку XX ст. політичний рух на Буковині відзначався суперництвом у сеймі різних національних груп, зокрема українців, поляків, німців, румунів і євреїв. У 1903 р. з метою досягнення міжнаціонального компромісу за ініціативи українського політика М. Василька, лідера румунських демократів А. Ончула та керівника єврейського руху Б. Штраухера в Буковинському сеймі було утворено «Вільнодумний союз». Його мета полягала у прийнятті сеймом законопроектів, спрямованих на поліпшення соціально-економічної та політичної ситуації в регіоні. Значна увага на зібраннях союзу приділялася питанню підвищення добробуту робітників, запобігання жорсткій експлуатації селян та їх обезземелення. До союзу ввійшли українські депутати-народовці С. Смаль-Стоцький, Є. Пігуляк, Т. Левицький. Згодом до «вільнодумних» приєдналися всі німецькі та єврейські депутати. На чергових виборах до сейму в 1904 р. «вільнодумці» вибороли більшість місць. Це дозволило їм прийняти частину запланованих законопроектів, зокрема про реформу виборчого права та громадське самоврядування. Основним досягненням «Вільнодумного союзу» було те, що їм удалося подолати лідерство румунських консерваторів у сеймі. Внутрішні суперечності та конфлікти між лідерами «Вільнодумного союзу» призвели до його розпаду.

На початку XX ст. в українському суспільно-політичному русі Буковини домінували партії, що відстоювали ідею єдності українців Буковини, Галичини, Закарпаття та Наддніпрянщини. Вони були представлені різними течіями та об’єднували всі стани українського суспільства на демократичних принципах. Однак, як і в Галичині, об’єднатися в одну партію їм не вдалося.

Схарактеризуйте здобутки українців у суспільно-політичному русі на Буковині.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Порівняйте розвиток українського політичного руху в Галичині, на Буковині та Закарпатті. Визначте його спільні та відмінні риси.

2. Чим було зумовлене прагнення українського студентства мати власний університет?

3. Яке значення мала реформа виборчої системи?

4. Назвіть найвідоміших політичних діячів на західноукраїнських землях на початку XX ст.