Історія України: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" - Нова програма

§ 14. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ТА ТВОРЧИХ РОБІТ

1. Селянство

Головною матеріальною цінністю для селянина XIX ст. була земля, навколо якої оберталося його повсякденне життя. Залежність від природних обставин (посухи, неврожаї, хвороби) обумовлювала існування архаїчних магічних обрядів, прикмет та повір’їв. Селяни вірили в демонічних істот, дієвість заклинань відьом та ворожок. Узагалі в їхньому світогляді поєднувалися християнські та народні вірування й обрядовість.

Основною духовною цінністю для селянина була сім’я. Главою сім’ї й відповідальним за господарство був батько. Іноді ще за життя батька це право переходило до старшого сина. Виходячи з економічних міркувань, батьки намагалися рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16, для хлопця - з 18 років). Шлюб завжди супроводжувався весіллям з його різноманітною і багатою обрядовістю.

Поміркуйте, чому в селянському середовищі практикували ранні шлюби. Відповідь обґрунтуйте.

Особливості природних, соціально-економічних та історичних умов сприяли розвиткові своєрідних форм поселень і типів сільських хат.

Документи та матеріали

«Хати, повиті зеленню й буйним зіллям, розкинулися по узбіччях балок і поховалися в ярах. Високо поза селом, де продувають вітри, стоїть 50 і 100 вітряків. І так перед мандрівником, що їде високим голим і пустим степом, несподівано розкривається дуже мальовничий та небуденний образ, коли з яру виринає українське село. (Українці) живуть у чисто утримуваних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожного тижня їх миють, як це роблять голландці, але що два тижні їх білять, тому їхні хати виглядають білі, неначе свіжовибілене полотно», - писав німецький учений-мандрівник Й. Г. Коль.

Проте підпорядкування російській владі вплинуло й на традиційний вигляд українського села. Імперське прагнення впорядкувати все за єдиним шаблоном породило в Наддніпрянщині лавину розпоряджень про зовнішній вигляд сіл. Місцевій владі доручалося простежити, щоб у центрі кожного села було створено майдан, від якого вулиці розходилися б до околиць. На майдані оголошували найважливіші рішення імперської адміністрації, влаштовували покарання винних тощо.

Селянський одяг відзначався консервативністю. Святкові, з дорогих тканин, вишиті шовком спідниці переходили від матері до дочки, складались у весільну скриню.

Малюнок з книги Д.П. де ля Фліза

Документи та матеріали

«Вони одягнені у свитки, пошиті з грубого темного, інколи сірого чи білого, сукна, виготовленого ними з овечої вовни. Ці свитки зазвичай широкі, довгі та з каптуром. Узимку вони носять під цією свиткою кожуха, необхідного в цьому кліматі. Оскільки свитки та кожухи не мають ґудзиків, то їх підперізують поясами, тканими чи плетеними. Чоботи носять майже всі. Зрідка під час польових робіт взувають постоли.

Головні убори жінок дуже різноманітні. Дівчата переважно ходять з непокритою головою. Вони, які заміжні жінки, носять багато коралів або намиста, а також сережки та персні. Жінки взагалі носять довгі свитки білого, іноді темного кольору. їхні спідниці у клітинку чи смужку виготовлені з полотна, зітканого власноруч із чорних, жовтих, білих, синіх і червоних ниток. На свята дівчата одягають білі сорочки з тонкого полотна з довгими широкими рукавами, прикрашені червоними візерунками. Жінки та дівчата носять завжди чоботи, а подекуди чорні черевики або постоли», - зазначав француз Домінік П’єр де ля Фліз, який мешкав на Київщині.

Основу харчування селянина становили продукти з власного господарства: овочі, зернові, з яких варили каші та пекли хліб, у свята - м’ясо. Головною родинною трапезою був обід: борщ, затовчений салом, у свято - на м’ясі, у пісний день - засмажений олією, та каші зі смальцем, молоком, олією. Ранній сніданок складався з кулешу або локшини із салом, капусти, гречаних оладків. На вечерю часто варили галушки та юшку. Із напоїв найпоширенішими були узвари зі свіжих та сушених фруктів, хлібний, грушевий, буряковий, яблучний, березовий квас. На початку XIX ст. на святковому столі можна було бачити хмільний мед і пиво.

Проаналізуйте, що з традиційного побуту українців існує й сьогодні. Наведіть приклади з життя вашої родини.

2. Дворянство

Аристократичні кола, наслідуючи європейські модні тенденції, створювали за певним архітектурним задумом великі поміщицькі маєтки із садово-парковими зонами, фонтанами, підземними річками тощо. Серед таких можна виділити відомі й нині садово- та палацово-паркові комплекси у володіннях графа Потоцького в Умані на Черкащині, Ґалаганів у Сокиринцях і Тарновських у Качанівці на Чернігівщині.

Качанівка. Маєток Тарновських. Сучасний вигляд

Умань. Софіївський парк. Маєток Потоцького. Сучасний вигляд

Сокиринці. Маєток Ґалаганів. Сучасний вигляд

Одяг заможних українців був пошитий за європейською модою, хоча деяка частина національної еліти під впливом ідей романтизму залишалася прихильною до народного стилю в одязі.

Раціон харчування дворянства був досить різноманітним. Проте, як підказувала народна мудрість, багатий їв, коли хотів, а бідний - коли міг. У XIX ст. серед поширених напоїв з’являються чай, кава та вишукане вино.

Розгляньте ілюстрації. Визначте вид пам’яток культурної спадщини, що зображені на них. Підготуйте про кожну з них невелике повідомлення для туристичного буклета.

3. Підприємці

Українська буржуазія формувалася з дворянства, що капіталізувалося, купців, власників ремісничих майстерень та, як виняток, - селян. Поряд із притаманними буржуазії рисами (упевненістю у власних силах, глибокою пошаною до праці, розсудливістю, педантизмом у житті й господарстві) невелика частина української буржуазії була ще й поборником національної культури та традицій. Для підприємця, котрий щодня перебував на вістрі боротьби за виживання в капіталістичному середовищі, дім і сім’я стають особливо цінними, оскільки тут забувалися або відкидалися проблеми й протиріччя суворих буднів.

Буржуазія та заможне міщанство також переймали нову моду. Вони будували багатокімнатні будинки з парадними залами, вітальнями, кімнатами для гостей, приміщеннями для слуг, кухнями. Окрасою внутрішнього оздоблення були дзеркала, годинники, картини тощо. Усе це мало свідчити про фінансову спроможність та успіх господаря.

Порівняйте повсякдення аристократів і підприємців. Визначте спільні риси та відмінності.

4. Робітники

Разом з розвитком фабрично-заводської промисловості в Україні формувалася нова суспільна верства - робітники. Основним джерелом поповнення цього прошарку населення було селянство, і не лише з українських губерній. Селянин, який переїжджав на роботу до міста, не завжди міг адаптуватися до нових умов, що нерідко призводило до занепаду моралі, пияцтва.

Умови життя робітників та їхніх сімей були тяжкими, особливо в робітничих селищах, які не вважалися ні містом, ні селом. Такі селища виникали навколо заводів, вугільних шахт, копалень тощо. Робітників часто-густо розселяли в казармах-бараках.

Документи та матеріали

«Підлоги в казармах бувають у верхніх поверхах дерев’яні, у нижчих - кам’яні, асфальтові, рідше земляні. Нари зазвичай дерев’яні, не пофарбовані і дуже рідко із заліза. Щілини нар переповнені паразитами. За підстилку слугує зазвичай власний одяг, рідше робітникам видають мішки, набиті соломою (солом’яні матраци, мати), або рогожі. Ковдр і подушок ні в кого немає. Часто робітники сплять, не знімаючи навіть черевиків, частково боячись крадіжки. Кількості місць на нарах зазвичай вистачає лише для однієї зміни», - писав фабричний інспектор.

Іншим типом робітничого житла була індивідуальна землянка з одним-двома невеликими віконцями, обмазана зсередини глиною. Різновидом землянки була шахтарська мазанка, яка ззовні була вищою від землянки та мала два приміщення (сіни й хата). Заможніші висококваліфіковані робітники могли зводити цегляні будинки.

Основу раціону робітничих родин становили страви з овочів, куплених на місцевому ринку. Одяг здебільшого був простий та дешевий, на початку XIX ст. він зберігав риси селянського, які згодом зникають. З’являється робочий одяг, фасон якого залежав від типу виробництва.

Робітнича сім’я впродовж XIX ст. зазнала певної еволюції. Спочатку вона складалася здебільшого з трьох поколінь - батьків, одружених сина або дочки та внуків, рідше з двох - батьків та неодружених дітей. На кінець XIX ст. складається новий тип сім’ї пролетаря. Єдиним джерелом її існування була робота на підприємстві чи в шахті. У робітничій родині кожен мусив працювати, включаючи жінок і дітей-підлітків, аби забезпечити мінімальні життєві потреби.

Уявіть себе промисловим робітником середини XIX ст. Кількома реченнями опишіть своє життя. Що, на ваш погляд, можна було зробити, щоб підвищити його рівень?