Підручник з Основ правознавства. 9 клас. Ратушняк - Нова програма

§ 4. Поняття та загальна характеристика права

Очікувані результати

Опрацювавши параграф, ви зможете:

• пояснювати, що таке соціальні норми, називати їх види;

• пояснювати, що таке право та називати його ознаки;

• аналізувати відмінності між правовими і морально-етичними нормами;

• характеризувати джерела (форми) права;

• розрізняти види нормативно-правових актів за юридичною силою;

• називати і характеризувати структурні елементи системи права.

4.1. Соціальні норми: поняття і види

Під терміном «соціум» розуміють:

• суспільство як цілісну соціальну систему;

• людську спільність певного типу (родові і сімейно-споріднені, соціально-класові, національно-етнічні, територіально-поселенські спільності);

• соціальне оточення людини, сукупність форм діяльності людей, що історично склалися.

Тому норми, що регулюють відносини між людьми, називають соціальними.

Соціальні норми — це правила поведінки загального характеру, що зумовлені об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, є наслідком свідомої вольової діяльності всього суспільства або його частини, регулюють різні сфери суспільних відносин і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Розрізняють такі види соціальних норм:

• Норми права — загальнообов’язкові правила поведінки, що встановлюються та охороняються державою. Такі норми закріплені у Конституції України, законах, указах Президента України, постановах Кабінету міністрів України тощо.

• Норми моралі — правила, що регулюють поведінку людей з точки зору поглядів суспільства на добро і зло, справедливе і несправедливе, гуманне і негуманне. Норми моралі підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки. Ці норми формуються на підставі уявлень про добро і зло, справедливість і несправедливість. Це правила поведінки, які існують у вигляді ідей і принципів (дотримуватися слова, бути справедливим, чесним). Вони дотримуються кожною людиною добровільно внутрішнім переконанням і суспільною думкою. У разі недотримання (невиконання) цих норм на людину чекає громадський осуд. І як результат у неї можуть виникати почуття сорому, каяття.

• Звичаї та традиції — це правила поведінки, що склалися історично і закріпилися у суспільстві внаслідок багаторазового використання. Такі норми можуть стосуватися як окремих сімей, певних територій, народів, націй, так і держав.

Наприклад, якщо для європейця білий одяг — це святковий одяг, то на Сході — це одяг трауру (печалі); якщо європейці вітаються за руку, то на Сході така спроба буде сприйнята як образа.

Окремої уваги заслуговують правові звичаї — правила поведінки, що склалися історично й у подальшому були закріплені державою.

Таліон. Цей правовий звичай характерний для більшості народів світу на ранніх етапах суспільного розвитку. Він полягав у відплаті правопорушнику за його вчинок рівнозначним (як правило, ідентичним) діянням щодо нього. Так, у Старому Заповіті принцип таліону сформульовано як «око за око, зуб за зуб», тобто якщо хтось комусь вибив око (зуб), то йому слід було вибити око (зуб).

Закони Хаммурапі у Вавилоні вимагали, щоби будівельник, через вину якого обвалився дім на господаря дому, повинен був померти. Коли будинок обвалювався на сина господаря, то вбивали сина будівельника. Покаранням за зламану кістку був перелом кістки винуватцеві.

Свідки договору. Звичаєве право Стародавнього Вавилону встановлювало, що під час укладення договору про розпорядження майном (тваринами, зерном, полем, садами, будинками, рабами тощо) присутність свідків була необхідною. Свідки були єдиним способом довести законність володіння річчю у разі, коли хтось це оспорював. Якщо свідків договору не було, власник речі, визнавався злодієм і засуджувався до смертної кари. Коли ж у нього були свідки, а в особи, що його звинуватила, їх не було, то цього наклепника карали смертю.

• Корпоративні норми (норми об’єднань громадян) — норми, правила поведінки, що встановлюються і забезпечуються об’єднаннями громадян (політичними партіями, громадськими організаціями) на підприємствах, в установах, організаціях тощо. Такі норми закріплюються у статутах політичних партій, громадських організацій, шкіл, у правилах внутрішнього трудового розпорядку, в положеннях, рішеннях тощо. Вони приймаються, як правило, загальними зборами колективу (партії, організації) або делегованими представниками, якщо організації, наприклад, всеукраїнські чи обласні, керівником установи чи підприємства. Такі норми обов’язкові для виконання лише членами цих організацій. За порушення, недотримання чи невиконання цих норм щодо них можуть бути застосовані санкції від попередження до виключення (звільнення).

• Релігійні норми — норми, що регулюють поведінку та дії, що засновані на вірі в існування богів. Найважливіші з цих норм записані у священних книгах кожної релігії, таких як Коран (іслам), Біблія (християнство), Тора (іудаїзм), Тіпітака (буддизм), Рігведа (індуїзм) та інші. Ці норми визначають світогляд і правила поведінки віруючих людей як у повсякденному житті, так і під час богослужінь.

Наприклад, кожен мусульманин, якщо він здоровий, не має боргів і має достатньо коштів для мандрівки, хоча б раз у житті повинен виконати Хадж — паломництво у Мекку до мечеті Аль-Харам, де знаходиться святилище Кааба. Це один із основних п’яти обов’язків мусульман. Чотири інших — сповідання віри, молитва, піст і діяння на користь бідних. Кожен мусульманин повинен молитися п’ять разів на день, тримати піст у місяць Рамадан (вдень утримуватися від їжі та не пити).

Коран визначає худуд як покарання за п’ять специфічних злочинів: незаконий зв’язок, наклеп на незаконий зв’язок, споживання алкоголю, крадіжка і грабіж на великій дорозі.

4.2. Поняття і ознаки права

Правові норми посідають особливе місце у системі соціальних норм. Вони мають ряд ознак, що відрізняють їх від інших засобів впливу на суспільство.

Основними ознаками права є:

• Право встановлюється і санкціонується державою. (Лише органи держави наділені повноваженням видавати нормативно-правові акти. Міжнародні договори вступають у дію в державі лише після їхньої ратифікації (одобрення законодавчим органом влади).

• Право — це система норм. (Право не є простою сукупністю норм та приписів. Право є системою, у якій всі складові елементи погоджені й пов’язані. Системність права забезпечується розробкою і прийняттям нормативно-правових актів).

• Право має загальний характер. (Правові норми поширюються на невизначену кількість відносин).

• Право є загальнообов’язковим. (Право не передбачає можливості невиконання чи порушення його приписів будь-якою особою, що знаходиться в державі, незалежно від того, подобаються їй чи ні ті чи інші норми права, знала вона про них чи ні)

• Правові норми формально визначені, закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права (закони, укази, постанови, нормативно-правові договори, судові рішення, релігійно-правові норми тощо).

• Право гарантується й охороняється державою. (Для забезпечення виконання норм права усіма особами держава наділена специфічними повноваженнями. Такими повноваженнями є право застосовувати штрафні санкції, приймати обов’язкові для виконання рішення, контролювати певні процеси та дії, притягувати до відповідальності в судовому порядку, застосовувати примус, силу, покарання тощо. Все це покладається на компетентні державні органи, в тому числі й правоохоронні, такі як поліція, прокуратура, СБУ та інші).

Право — це система загальнообов’язкових, формально визначених, загальних правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою та регулюють суспільні відносини між людьми.

Норми права регулюють і охороняють суспільні відносини.

Про функції права див. п. 4.

4.3. Джерела (форми) права

Право завжди має бути формалізованим. Якщо норма права не вміщена у певну форму, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.

Джерела (форми) права — це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм.

Основні джерела права:

• Правовий звичай — правило поведінки, що склалося в результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Держава визнає лише ті звичаї, що мають санкціоноване державою правило, найбільше значення для суспільства і відповідають його інтересам.

• Релігійно-правові норми — санкціоновані державою церковні канони та інші релігійні норми, яким надається загальнообов’язковий характер (поширені в мусульманських країнах).

• Правовий прецедент — судове чи адміністративне рішення з конкретної справи, якому надається формальна обов’язковість під час розв’язання усіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

Юридичний прецедент застосовується тоді, коли існують прогалини у правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).

• Нормативно-правовий договір — документ загального характеру, що встановлюється за загальною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою (Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України 1995 р., Маастрихтський Договір про Європейський Союз 1992 р., договори між державами про дружні відносини тощо).

• Нормативно-правовий акт — офіційний документ, що приймається уповноваженим органом, який встановлює, скасовує або змінює правові норми для врегулювання суспільних відносин (нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні акти).

• Міжнародно-правовий акт — документ міжнародного співтовариства, який із санкції держави поширюється на її територію. Найпоширенішими серед міжнародно-правових актів є міжнародні договори (конвенції, пакти).

Які є види нормативно-правових актів.

Нормативно-правовий акт — рішення компетентного органу державної влади, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.

Ознаки нормативно-правового акта:

• встановлюється (приймається) уповноваженим органом держави або народом (референдум);

• містить в собі нові норми права або змінює (скасовує) діючі;

• чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;

• відповідає Конституції, актам вищої юридичної сили;

• приймається у формах, встановлених відповідно для кожного із суб’єктів, які мають право його видавати;

• складається із додержанням правил нормотворчості (письмова форма, реквізити...);

• приймається за спеціальною процедурою;

• доводиться до відома населення у спеціальному порядку (офіційне оприлюднення у відповідних державних виданнях).

Нормативно-правові акти можуть складатися із глав, частин, розділів та статей і пунктів. Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на підпункти та абзаци. За юридичною силою нормативно-правові акти поділяють на закони і підзаконні акти.

Закони — це нормативно-правові акти, що приймаються законодавчими органами з дотриманням особливої процедури, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини.

Вища юридична сила закону полягає в тому, що:

• жоден з органів держави, крім законодавчого, не може його ні змінити, ні скасувати;

• всі акти видаються на основі і з метою виконання закону й тому є способом його конкретизації;

• жодні акти не можуть суперечити закону;

• усі акти повинні відповідати закону за змістом;

• закон може бути замінений лише законом (підзаконні акти не можуть замінити закон);

• підзаконні акти не можуть вносити зміни до закону;

• закон контролюється лише Конституційним Судом, усі інші — різними органами (прокуратура та інші).

Конституція — Основний Закон держави, що є верховним у системі нормативних актів, має особливий порядок прийняття та внесення змін.

Підзаконні нормативно-правові акти — це документи, що видаються компетентними органами на основі закону, відповідно до закону і для його виконання (підсилення дії закону). Підзаконними актами є укази, постанови, розпорядження, рішення, нормативні накази тощо.

4.4. Поняття системи права

Право кожної держави — це не хаотичне нагромадження певних юридичних норм. Воно існує і діє як організована система.

Система права — це внутрішня форма права, що має об’єктивний характер побудови, характеризується єдністю та узгодженістю усіх чинних юридичних норм та їх розподілом за галузями та інститутами.

Основними елементами системи права є:

• норми;

• інститути;

• підгалузі права;

• галузі права.

Найзначнішим елементом системи права є галузь права.

Галузь права — це сукупність правових норм, що регулюють однорідну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання.

Залежно від предмета і методу правового регулювання розрізняють державне, адміністративне, земельне, цивільне право тощо. Провідною галуззю права є конституційне. Іншою назвою конституційного права є державне право. Норми конституційного права поширюються на політику, економіку, ідеологію, соціальні стосунки. Конституційне право регулює найважливіші суспільні відносини (конституційно-правові): основи життєдіяльності суспільства в цілому, держави, колективу, особи тощо.

Інститут права — це сукупність юридичних норм, які регулюють певний вид чи сторону суспільних відносин і становлять самостійний елемент системи права.

Інститути поділяють на галузеві (вміщують норми всередині однієї галузі) та міжгалузеві (об’єднують норми, що належать до різних галузей права).

Норма права — це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється, санкціонується та забезпечується державою з метою регулювання суспільних відносин.

Особливе місце серед галузей права займає міжнародне право.

Міжнародне право — система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об’єднань (міжнародне приватне право).

Підсистемами права є публічне та приватне право.

Публічне право — сукупність норм, які регулюють державні, міждержавні та суспільні відносини (влада, державне управління, апарат держави, адміністративні відносини...).

Приватне право — сукупність норм, що регулюють майнові та немайнові відносини (приватна власність, сім’я, житло, праця, спадкування, цивільно-правові відносини...).

Підсистемами права є також матеріальне право та процесуальне право.

Матеріальне право — сукупність правових норм, які регулюють усі види суспільних відносин, встановлюють моделі поведінки суб’єктів, види юридичної відповідальності (конституційне, цивільне, кримінальне, трудове право...).

Процесуальне право — сукупність правових норм, які встановлюють процедуру (правила) застосування норм матеріального права органами держави та посадовими особами (кримінально-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, адміністративно-процесуальне право...).

Норма права має певну структуру, що виявляється в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв’язані між собою. Такими елементами є:

• гіпотеза — частина норми, що вказує, за яких обставин ця норма вступить у дію (відповідає на питання: коли?, де?, за яких умов?) — («Якщо»);

• диспозиція — частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто вказує на те, як повинні діяти особи в даній ситуації — («То»);

• санкція — частина норми, де зазначаються юридичні наслідки виконання, невиконання або порушення правила поведінки, що зазначене у диспозиції — («Інакше»).

Гіпотези, диспозиції та санкції поділяють за складом на прості та складні, за ступенем визначеності змісту — на абсолютно визначені та відносно визначені. Крім того, санкції поділяють на каральні (штрафні), відновлюючі та заохочувальні (позитивні).

Далеко не завжди кожна норма права містить у собі всі три складові. Наприклад, конституційні норми, здебільшого, не мають санкцій, а норми кримінального права — диспозицій.

Норми права об’єднуються в галузі та інститути права.

Зовнішньою формою норми права є стаття нормативно-правового акта.

1) Класифікуйте джерела права:

а) За Конституцією України «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»;

б) Видом «суду божого», який згадується у «Руській Правді», були так звані ордалії (випробування залізом та водою), що застосовувалися ще давніми слов’янами. При випробуванні водою підозрюваного зі зв’язаними руками та ногами, опускали на середину озера, і якщо він спливав то вважався винним («вода його не приймала»), якщо ж випробуваний тонув, його витягували й оголошували невинним;

в) За «Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів та державних боргів» 1983 року, при розподілі держави та утворенні на її території двох і більше держав-наступників: а) нерухома власність держави-попередника переходить до тієї держави-наступника, на території якої вона знаходиться, б) нерухома власність, що знаходиться за межами території держави-попередника, переходить до держав-наступників, у «справедливих частках», в) рухома власність держави-попередника, пов’язана з її діяльністю стосовно територій, що є об’єктом правонаступництва, переходить до відповідної держави-наступника, уся інша рухома власність переходить до наступників у «справедливих частках...»;

г) У 1936 році суд у Великобританії дозволив поліції входити до будь-яких публічних зборів, «якщо є розумні підстави підозрювати, що вони можуть викликати безладдя»;

ґ) У колективному договорі, укладеному адміністрацією заводу «Новатор» із трудовим колективом, встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: «зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування й оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу й відпочинку; умов і охорони праці...»;

д) За шаріатом (заснований на Корані та Сунні), при свідченні дві жінки прирівнюються до одного чоловіка, правовірні мають право брати дві, три і навіть чотири дружини, чоловік завжди має право на розлучення. Дружина такого права не має. Вона завжди повинна погоджуватися із чоловіком. А неодружені жінки зобов’язані закривати обличчя на людях. Забороняється правовірним також зображувати людей і тварин...

2) «Мозковий штурм». Висловіть власні думки щодо асоціацій із терміном «право».

3) Складіть таблицю «Порівняльна характеристика права та інших соціальних норм».

Соціальні норми

Норми права

Завдання та запитання

1. Що таке соціальні норми, право, галузь права, норма права?

2. Вкажіть ознаки права.

3. Наведіть приклади галузей права, що належать до публічного та приватного права.

4. Поясніть, чому, на вашу думку, тільки держава може встановлювати, змінювати чи скасовувати норми права.

5. Сформулюйте спільні риси права і моралі.

6. Оцініть, яку роль відіграє право в житті людини. У чому, на вашу думку, полягає соціальна цінність права?