Підручник Історія України 7 клас Гісем 2015 - '(Ранок) 2015'

§ 21. Соціальна структура населення українських земель у другій половині ХІV — XV ст.

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: які зміни в соціальному устрої відбулися порівняно з попередньою добою; чим була зумовлена поява нових соціальних груп; хто такі шляхтичі; як розвивалося церковне життя на українських землях у ХІV—ХV ст.

 1. Назвіть основні соціальні верстви (стани) суспільства Русі та Галицько-Волинського князівства. 2. Які з них були панівними? 3. У чому це виявлялося?

Соціальна структура суспільства. За своєю суттю тогочасне суспільство було феодальним. Для нього характерним був поділ на стани — великі соціально-правові групи людей, що відрізнялися між собою спадковим, закріпленим у законах становищем у суспільстві, певними правами, привілеями та обов’язками. Для станової організації суспільства, що зазвичай містить декілька станів, характерна ієрархічна будова (підпорядкованість одних станів іншим). Вона виявляється в нерівності становища (правах та обов’язках) і привілеях.

Соціальна структура українського суспільства XIV—XV ст. була доволі розмаїтою. До основних станів належали шляхта (князі, пани, зем’яни, бояри), духовенство («церковні люди»), міщани (патриціат, бюргерство, плебс) і селянство (слуги, данники, тяглові).

Шляхтичі

Найвищим станом суспільства була шляхта. Її складали князі (найзаможніша титулована знать), які поділялися на «княжат головних» і «княжат-повітовників». Перші не підпорядковувалися місцевій владі, входили до великокнязівської ради, а у військові походи йшли зі своїми загонами під родовими гербами. Другі, навпаки, підпорядковувалися місцевій владі, не входили до великокнязівської ради, а у військові походи йшли у складі повітового ополчення.

Шляхту також складали пани — заможна знать, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю роду, вотчинним (спадковим) землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом із князями становили групу магнатів — найбільших землевласників.

Середня служила шляхта називалася зем'янами. Вона була залежною від князів і панів, а шляхетський статус і спадкове землеволодіння отримувала за військову (боярську) службу. Зем’яни виконували особисту кінну службу і надавали під час походу певну кількість кінних воїнів. Бояри були дрібними шляхтичами-службовцями, що виконували різноманітні доручення, та «панцирними слугами», які особисто відбували військову службу. Бояри походили від селян-слуг, володіли удільними землями, користуючись ними за умови виконання своєї служби.

Другий стан суспільства — духовенство — складали «церковні люди» — окремий привілейований стан українського суспільства. Вони не підлягали світському суду, а в разі потреби потрапляли під суд єпископів. Духовенство поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.) і рядових священнослужителів. Найбільшу частину складали парафіяльні священики.

До міщан входили патриціат — найзаможніша частина міщанства, що складалася з найбагатших і найвпливовіших купців, ремісників-майстрів, бюргерство — середня частина міщанства, яку складали цехові майстри та торговці середнього достатку, та плебс — дрібні ремісники, торговці та інші жителі міст.

До найбезправнішого стану суспільства — селян — належали: слуги — особисто вільні селяни, які перебували на службах, отримуючи за це земельні наділи й звільнення від повинностей; данники — особисто вільні та економічно незалежні селяни-общинники, які сплачували державі данину (чинш) натурою (товарами, продуктами тощо) або грішми; тяглові — селяни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам. За користування землею вони відпрацьовували повинність зі своїм тяглом (робочою худобою). Були як особисто вільні, так і прикріплені до своїх наділів тяглові селяни.

Панівні верстви населення та їхнє життя. У Польському королівстві та Великому князівстві Литовському соціальна структура населення мала певні відмінності. Так, у Польщі всі панівні прошарки суспільства, тобто феодали, називалися шляхтою. Спершу це були рицарі, які перебували на державній військовій службі, отримуючи в користування земельну власність. У 1374 р. король Людовік Анжуйський, що одночасно був королем Польщі та Угорщини, ухвалив привілей, за яким їхні землеволодіння стали спадковими. Поступово шляхта стала панівною верствою в Польщі. Через свої представницькі органи (місцеві сеймики та загальний сейм) вона визначала політику держави.

У Великому князівстві Литовському панівна верства була більш розмаїтою. Тут поєднувалися елементи власне Литви, Русі та Польщі. У другій половині XIV — на початку XVI ст. відбувається формування єдиної панівної верстви з єдиними правами, привілеями та обов’язками, яка стала називатися шляхтою.

Шляхта — привілейований панівний стан у Польщі, Угорщині, Литві, на українських та білоруських землях, що в ХІV—ХVIII ст. входили до складу Польського королівства, Великого князівства Литовського, а з 1569 р. — до Речі Посполитої. Належність до шляхетського стану забезпечувала людині широкі права й привілеї, що відрізняли її від інших верств суспільства. Головним обов'язком шляхти була військова служба власним коштом і сплата невеликого грошового збору. За відбуття військової служби шляхта отримувала різні привілеї.

Шляхтич входив до шляхетської корпорації, що вирішувала різні питання життя повіту. Він міг бути обраним до повітових ор

Костянтин Острозький

ганів влади й сейму. Його життя цінувалося дорожче за будь-чиє. Селянину чи міщанину, винному в образі шляхтича, відрубували руку. Шляхта мала широкі привілеї в торгівлі та землекористуванні. Був вироблений своєрідний кодекс шляхетської честі. У суді слово шляхтича не потребувало доказу. Шляхтич, який скоїв злочин, підлягав шляхетському суду й позбавлявся привілеїв.

Виняткові політичні й особисті права виробили в шляхти високе почуття власної гідності й разом із тим зневажливе ставлення до представників нижчих верств суспільства.

Шляхетські привілеї були офіційно затверджені місцевою владою. Одночасно з наданням привілеїв запроваджувалися й певні обмеження на зростання кількості шляхти за рахунок переходу з інших станів.

Шляхта була неоднорідна за своїм майновим становищем. Умовно її поділяли на три основні групи — дрібна шляхта, середня шляхта й магнати. Дрібні шляхтичі мали від 1 до 50 селянських дворів, магнати — кілька або десятки тисяч.

До панівної верстви населення також належала частина духовенства — вищі ієрархи (митрополит, єпископи, ігумени тощо), спосіб життя і доходи яких не поступалися шляхетським. Крім того, більшість із них були вихідцями зі шляхетського стану.

Князь Костянтин Острозький. Особливе становище на українських землях у тогочасному суспільстві й навіть серед панівної верстви посідали князі. Це були нащадки княжих родів Рюриковичів,

Гедиміновичів, Ольгердовичів. Завдяки своєму походженню й багатству вони претендували на найвищі посади в державі. У їхніх володіннях діяло князівське право з власними податками й судом, вони мали своє військо. Проте централізація держави в Литві та формування єдиного шляхетського стану спричиняли занепад влади і впливу князів.

Наймогутнішим князівським родом були Острозькі. За родовими переказами, вони походили від князя Романа, сина Данила Галицького. Найвідомішим представником родини Острозьких був Костянтин Іванович (приблизно 1463—1530 рр.) — великий гетьман литовський (головнокомандувач литовськи-

Битва під Оршею (1514 р.)

ми військами впродовж 26 років), каштелян віленський. Загалом у володінні гетьмана було понад 30 міст і містечок (Полонне, Луцьк, Здолбунів, Красилів, Чуднів та ін.), а також щонайменше 500 сіл, йому належали більше ніж 40 тис. селян-чоловіків.

Костянтин Острозький був ревним захисником православної церкви від наступу католицизму, він організував захист українських земель системою міст і замків, здійснював походи проти татар. Як писав про нього російський історик М. Карамзін, Острозький був «братом росіян у церкві, але страшним ворогом на полі битви».

Найвідомішою перемогою князя Костянтина Івановича була битва під Оршею 8 вересня 1514 р. під час литовсько-московської війни 1512—1522 рр. У ході цього збройного протистояння він розгромив московське військо, кількість якого удвічі переважала литовське. У полон було взято понад 1,5 тис. знатних «московитів»; загалом московське військо втратило близько 30 тис. осіб загиблими та полоненими.

Син Костянтина Івановича Костянтин й онук Василь теж відіграли помітну роль в історії України. Костянтину належить відкриття в Острозі друкарні й школи, яка вважається першим навчальним закладом вищого типу на українських землях. Тільки останній із родини Острозьких Януш Костянтинович відступився від батьківської віри й на початку ХVII ст. прийняв католицтво.

До пожежі 1718 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври можна було побачити могильну плиту з таким написом: «Москву з татарами поклав, отримавши 63 перемоги над ними. Пригадай криваві води Росі, Дніпра, Ольшанки, пригадай церкви, замки, монастирі, побудовані ним в Острозі та Вільно, пригадай лікарні й школи, які він заснував, Марсову академію для людей рицарського звання і поклонись Костянтину Івановичу Острозькому, найвищому гетьману Великого князівства Литовського».

1. Які заслуги князя зазначалися в написі? 2. Назвіть головних противників Литви наприкінці XV — на початку ХVІ ст.

Церковне життя в другій половині ХIV — ХV ст. Важливу роль у житті українського суспільства ХІV—ХV ст. відігравало духовенство, яке складало майже десяту частину населення. Православне духовенство поділялося на дві категорії: біле (парафіяльні священики) й чорне (ченці, вищі ієрархи).

Приєднання Галичини до Польщі призвело до насильницького насадження католицизму. Користуючись підтримкою польської влади, сюди рушили католицькі місіонери — домініканці й францисканці, закладаючи густу мережу своїх монастирів. Поряд з існуючими православними єпископствами створювалися католицькі, для ще не існуючої парафії. У 1375 р. папа римський задовольнив прохання польського уряду про заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископства). Йому були підпорядковані Перемишльське, Холмське, Володимирсько-Луцьке, Кам’янецьке і Молдавське єпископства, хоча католиків у краї в цей час майже не було.

Наприкінці свого життя польський король Казимир ІІІ домігся від константинопольського патріарха згоди на створення окремої Галицької православної митрополії (1371 р.). Проте вона проіснувала лише до 1410 р., коли була підпорядкована київському митрополиту.

Проблема православної церкви турбувала й правителів Великого князівства Литовського. Після Кревської унії в Литві став поширюватися католицизм. Це викликало опір із боку православної церкви й руських князів. Вони підтримали Вітовта в боротьбі з пропольськи налаштованим Ягайлом. Зміцнивши свою владу, Вітовт здійснив спроби вивести православну церкву на своїх землях із підпорядкування Московській митрополії. Перша спроба в 1406 р. виявилася невдалою. Друга спроба була здійснена в 1415 р., коли за наполяганням Вітовта в місті Новогрудка собор православних єпископів українських і білоруських земель обрав окремого київського

Закладення Казимиром ІІІ Великим католицького собору у Львові. Художник Я. Матейко

(«литовського») митрополита Григорія Цимблака. Проте після його смерті в 1420 р. Вітовт був змушений визнати зверхність над православними московського митрополита Фотія.

У XV ст. було зроблено спробу об’єднати католицьку та православну церкви. У 1439 р. на Вселенському соборі у Флоренції було укладено унію між Вселенським (константинопольським) патріархом та папою римським. Однак Флорентійську унію не визнали в московських та українсько-білоруських землях. Московське духовенство обрало своїм митрополитом Іону, що започаткувало автокефалію (самостійність) московської митрополії. Із захопленням турками в 1453 р. Константинополя вплив московського митрополита посилився. Литовські правителі, не бажаючи залишати своїх численних православних підданих під впливом і зверхністю московського митрополита, у 1458 р. відновили Київську митрополію, яка остаточно відокремилася від Московської й була підпорядкована безпосередньо константинопольському патріархові. Київська митрополія керувала діяльністю десяти єпископств, розташованих на українських та білоруських землях: Київського, Чернігівського, Смоленського, Полоцького, Луцького, Володимирського, Турово-Пінського, Галицького, Холмського й Перемишльського. Митрополитом було обрано Григорія Болгарина.

Становище православного духовенства в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському мало як спільні, так і відмінні риси. В українських єпархіях Польщі православне духовенство,

на відміну від католицького, обкладалося податками. Православних єпископів не допускали до сенату (верхньої палати польського сейму), відбувалася відверта торгівля церковними посадами, здійснювалися релігійні утиски православного населення.

У Литві ставлення до православних було терпимим, але католикам віддавалася перевага. Митрополичою та єпископськими кафедрами розпоряджався великий князь литовський. На державних землях він визначав, хто буде архімандритом або ігуменом у православному монастирі, а на приватних землях це робили князі й пани. Православна церква у складі Польщі й Литви перебувала в становищі другорядної і залежала від світської влади.

Висновки. На середину ХVІ ст. завершилося становлення шляхти як панівного стану суспільства на українських землях.

У цей період помітно погіршується становище українського селянства: зростають повинності й податки, відбувається поступовий процес закріпачення.

У другій половині XIV — XV ст. православна церква почала втрачати підтримку держави й занепадати.

У XIV—XV ст. розгорнулася широка експансія католицької церкви, що підтримувалася правителями Польщі та Литви.

XIV — перша половина XVI ст. - формування шляхетського стану.

1303—1347, 1371—1410 рр. - час існування Галицької православної митрополії.

1375 р. - заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископства).

1415—1420, 1458—1596 рр. - час існування Київської (Литовської) православної митрополії.

1439 р. - Флорентійська унія.

1458 р. - відновлення Київської православної митрополії.

1514 р. - битва під Оршею.

Запитання і завдання

1. Назвіть основні стани суспільства на українських землях у ХІV — першій половині ХVІ ст. 2. Хто належав до панівної верстви населення? 3. Які права та обов'язки мали шляхтичі? 4. Як відбувався процес формування шляхетського стану? 5. Які події сприяли поширенню католицизму на українських землях? 6. Назвіть особливості соціальної структури населення українських земель у ХІV — першій половині ХVІ ст.

7. Чим була зумовлена складна релігійна ситуація на українських землях у ХIV — першій половині ХVІ ст.? 8. Що спонукало правителів Литви та Польщі до створення окремих православних митрополій у своїх володіннях? 9. Як здійснювався наступ католицької церкви на українські землі?

10. Складіть розгорнутий план відповіді на запитання «Як відбувалося формування шляхетського стану?». 11. Заповніть порівняльну таблицю «Панівні стани населення українських земель» у зошиті.

Панівні стани суспільства

Русь

Українські землі в ХIV — першій половині XVI ст.

     

12. За якими ознаками зі шляхетського стану Литви та Польщі можна виділити «українську шляхту»?