Підручник Історія України 7 клас Гісем 2015 - '(Ранок) 2015'

§ 13. Культура Русі-України в другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст.

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: як розвивалася культура Русі-України в другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст.; які визначні пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва Русі збереглися до теперішнього часу; яку роль відіграла Русь в історії середньовічної Європи.

1. Що таке політична роздробленість? 2. Які наймогутніші князівства постали на південних землях Русі? 3. Назвіть найвидатніші архітектурні споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. 4. Що таке літопис, ікона, мозаїка?

Освіта. Розвиток наукових знань. У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжували існувати і розви-

ватися державні й церковні школи, приватне навчання. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».

У державних школах навчали дітей найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.

Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат, у той час як у Західній Європі жінки взагалі не здобували освіти. За свідченням літописів, розвивалося і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в невеликому містечку Курськ, навчаючись у «єдиного вчителя».

Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед населення Русі. Підтвердженням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисяча),

графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма. На території України берестяні грамоти знайдені у селі Звенигород Львівської області. По іншим містам знайдено багато знарядь для письма: писала і воскові дощечки.

Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліотеки, яких на Русі було багато (у Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). За підрахунками вчених, книжковий фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Бібліотеки існували при соборах, монастирях, княжих палатах. Проте найперша і найбільш значна бібліотека розташовувалася в Софії Київській. Чимало було і приватних книгозбірень.

Для поширення книг у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі-Волинському, Переяславі, Ростові та інших містах діяли центри з переписування книг (скрипторії).

Повсюдна потреба в книгах сприяла виникненню на Русі своєрідної галузі ремесла. Крім книгописців і палітурників були редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.

У давньоруських школах і бібліотеках виховалося багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцис-

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, корі берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.

Переписувач

Берестяна грамота

тів. Імена деяких дивом збереглися до наших днів. До них належать літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополити Іларіон і Клим Смолятич, єпископ Кирило Туровський, Данило Заточник та ін.

Хоча на Русі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука, нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових знань. Як правило, вони передавалися усно з покоління в покоління як професійні секрети спеціалістами з певних ремісничих спеціальностей.

Знання бралися і з книг. Як правило, це були перекладні книги античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. Поєднання реальних і вигаданих подій було особливістю тогочасних наукових знань.

У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».

Усна народна творчість. У народній творчості періоду другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст. прослідковуються ті самі тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народних творів, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити зразки, які належать

Ілля Муромець та Соловей Розбійник. Художник І. Білібін

Князь Рус прилетів навесні. Художник В. Іванов

саме до цього періоду, оскільки на твори попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі за змістом колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.

Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром Красне Сонечко вже розуміється Володимир Мономах. Чимало казок присвячується боротьбі героїв (Котигорошка, Вернигори, Вирвидуба, Кирила Кожум’яки, Іллі Муромця тощо) зі злими силами.

До цієї доби належать казки, де згадується Змій Горинич. Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розповідаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир Мономах «розтрощив голови зміям». Таким чином, вчені вважають Змія Горинича узагальненим образом половців.

Книжні пам'ятки. Літописання. Як вам уже відомо, книжна культура Русі формувалася за візантійськими та болгарськими зразками. Розквіт власної літератури припадає на період другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст.

До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби.

Найдавнішою книгою Русі, що збереглася, є Остромирове Євангеліє, створене в 1056— 1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. Ця пам’ятка має величезне мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.

Своєрідною енциклопедією різних знань цієї доби були «Ізборники» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають та дають настанови. В «Ізборнику» 1076 р. значне місце приділено правилам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який автор закликає розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов та всепрощення. «Ізборник» 1073 р. має і велике мистецьке значення.

Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою Русі.

Змістовний історичний матеріал міститься в складеному на початку ХІІІ ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Зокрема, у ньому є цікава інформація про будівництво Успенської церкви Печерського монастиря, живописця Алімпія і взагалі життя Києва тієї доби.

Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі. Літописи Русі становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони створювалися рідною мовою, що робило їх популярними. Їх читали й переписували

Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія

«Ізборник Святослава». Сторінка із заставкою та ініціалом. ХІ ст.

Михайлівський Золотоверхий собор. Сучасний вигляд

Успенський собор Києво-Печерської лаври. Сучасний вигляд

впродовж кількох століть, завдяки чому вони збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священики, ігумени придворних монастирів, наближені князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість минулих літ» (кінець ХІ — початок ХІІ ст.). Ймовірною датою завершення написання «Повісті...» вважається 1113 р. Близько середини ХІІ ст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких стали місцеві події.

Своє головне завдання літописець визначив у назві: розповісти наступним поколінням, «звідки пішла Земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла держава Русь».

Літописець сумлінно описав героїчну боротьбу наших предків із ворогами, їхню нелегку історію і важке життя. Літопис має й художню цінність як літературний твір, написаний досконалим стилем і сповнений патріотичного пафосу.

Безпосереднім продовженням «Повісті...» є Київський літописний звід кінця ХІІ ст. Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубицькому монастирі, він становить сукупність літописів, написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі знайшли відображення літописні традиції Чернігова, Володимира-Волинського і Галича.

Твором мемуарного жанру є «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Успенський собор Києво-Печерської лаври (реконструкція і план)

Архітектура. За часів Ярославичів і Володимира Мономаха на Русі продовжує розвиватися архітектура. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався насамперед дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будували укріплення міст і зводили храми. У літописі йдеться про те, що на початку ХІІ ст. у Києві існувало щонайменше 600 дерев’яних храмів. Проте головні храми будували із цегли та каменю.

Від другої половини ХІ ст. спостерігається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.

Новий тип храму започаткував Успенський собор Києво-Печерської лаври (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за типом Успенського був зведений Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.

У результаті прийняття християнства Київська держава приєдналася до східноєвропейської християнської цивілізації. Церква стала відігравати провідну роль у розвитку культури й духовного життя Русі, осередками яких були монастирі. У них працювали тогочасні вчені, митці, письменники, діяли лікарні, іконописні майстерні та інші заклади. Значне місце посідала Києво-Печерська лавра (лаврами називали східнохристиянські монастирі), заснована 1051 р. поблизу князівської резиденції Берестове на околиці Києва.

Починаючи з 30-х рр. ХІІ ст. архітектура Русі набуває нових рис. Це було пов’язано з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць. Значно збільшується

Церква Богородиці Пирогощої в Києві. Сучасний вигляд

Борисоглібський храм у Чернігові. Сучасний вигляд

П'ятницька церква в Чернігові. Сучасний вигляд

кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Також спрощуються й архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними. Змінюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архітектурні школи, але їх об’єднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощої (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144 р.) в Каневі, Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (40-ві рр. ХІІ ст.) храми в Чернігові.

У той самий час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури: колони, заглибини в стінах, вітражі тощо.

Наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Новий архітектурний стиль найяскравіше проявився у вигляді П’ятницької церкви в Чернігові.

Житіє святих Кирила та Афанасія Александрійських. Фреска з Кирилівської церкви в Києві. XII ст.

Ангел, що загортає небо в сувій. Страшний Суд. Фреска з Кирилівської церкви в Києві. XII ст.

Пророк Самуїл. Фрагмент розпису ХІІ ст. Фреска з Михайлівського Золотоверхого монастиря

Мистецтво. З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.

Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Києво-Печерської лаври. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування храмів у ХХ ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. У Михайлівському храмі збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солунського, Стефана і Фадея. Порівняно із Софійським собором мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а їхні персонажі наділені індивідуальними рисами.

Із початку ХІІ ст. храми прикрашають переважно фресками, мозаїки вже не використовуються. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки. Вони, як правило, прикрашали всі стіни храмів. У фресковому живописі теж прослідковуються зміни: зображення ство-

Устюзьке Благовіщення. Ікона. 20—30-ті рр. XII ст.

Іконописець Аліпій. Художник В. Васнецов

рюються тонкими лініями, постаті стають динамічнішими, фарби — яскравішими. Найбільш цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові.

Визначним здобутком мистецтва Русі є іконопис. Ікони були першими творами станкового живопису. Проте ікона — це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богоматері, святим. На іконах зображений, як правило, один образ.

Композиція ікони «Благовіщення» (XII ст.) побудована на зіставленні двох фігур — архангела Гавриїла і Діви Марії. Марія, схиливши голову в бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнута до Марії, а пильний погляд його великих очей прикутий до її обличчя. Цей взаємоспрямований рух зосереджує увагу на композиційному й водночас змістовому центрі ікони — руці архангела, тонкі пальці якого немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими плавними лініями. Найбільш майстерно на іконі зображений архангел як образ неземної краси. Його золоте волосся підкреслює вишукану вродливість обличчя. Ретельно промальовані крила наче створюють орнамент навколо його тіла, що вбране у світлий одяг. Архангел зображений фарбами, які свідчать про його неземне походження: ми знаходимо відтінки жовтого, брунатного, червоного, зеленого кольорів. Діва Марія написана в синіх і пурпурових фарбах, які говорять про її земне походження. їх об'єднує золоте тло, яке підкреслює божественний зміст зображеного.

Ікон часів Русі збереглося дуже мало. Кожна з них є високодуховним витвором мистецтва всесвітнього значення.

Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написані в Києві. Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїку та фрески. Усі

вони мають великий розмір, що поєднує їх із монументальним мистецтвом (фресками, мозаїками).

Видатним живописцем Русі був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050—1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, деякі з яких вважаються чудодійними. За переказами, саме Аліпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

На Русі розвивалася книжкова мініатюра. Вона була невід’ємною складовою мистецтва рукописної книги. Якщо говорити сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання.

Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас із часів Русі, включені до Остромирового Євангелія. Тут на окремих аркушах вміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки. Художнику, який дотримувався всіх тогочасних канонів, вдалося створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неабияку майстерність. Усі лінії виконані золотом, а тло заповнене яскравими барвами. Це нагадує перегородчасту емаль ювелірів Русі. Мініатюри облямовують орнаменти, подібні до тих, які можна побачити в Софійському соборі Києва.

Про високу майстерність книжкового письма та ілюстрування свідчить також «Ізборник»

1073 р., створений для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Книга відкривається цікавим розворотом, на лівому боці якого зображений князь Святослав із родиною — перший груповий портрет реальних людей у давньоруському мистецтві, на правому —

Спас на престолі. На третьому аркуші зображено орнаментований триверхий храм, далі — чотири портретні мініатюри.

Особливу увагу привертають мініатюри Радзивіллівського літопису початку XV ст., який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініатюр, що ілюструють події часів Русі. Малюнки

Остромирове Євангеліє. Сторінка із заставкою та ініціалом. XI ст.

Золота діадема зі сценою вознесіння Александра Македонського. XII ст.

виконані в довільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Русі, одяг, зброю, речі домашнього вжитку. У них відображені події, що відбувалися впродовж трьох століть: похід русичів на Царгород (Константинополь), будівництво Софійського собору, повстання киян у 1068 і 1147 рр., битви з кочівниками, князівські усобиці тощо.

У ХІІІ ст. з’являється в'язь — особливе декоративне письмо, яке використовувалося в рукописах, на фресках, іконах, могильних плитах тощо.

Також було поширеним і різьблення на камені. Ним прикрашали храми переважно ззовні. Збереглося декілька різьблених шиферних плит Спаського собору Чернігова, Михайлівського Золотоверхого собору і Печерського монастиря. На них вирізьблено орнаменти, зображення «святих воїнів», античні та біблійні сюжети. Визначним досягненням давньоруських різьбярів є невеличкі кам’яні ікони. Найчастіше на них були зображені перші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас, Святий Миколай тощо.

Високого рівня розвитку на Русі досягло прикладне мистецтво. Його особливістю було те, що на виробах співіснували елементи язичницької і християнської символіки. Прикладне мистецтво представлене ювелірними виробами, декоруванням предметів побуту, посуду, зброї, різьбленням по кістці.

В ХІ—ХІІІ ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів перегородчастої емалі, зерні та черні.

Шедевром ювелірів є золота діадема, знайдена в селі Сахнівка на Черкащині в 1900 р. Діадема була частиною парадного вбрання княгині. Вона складалася з дев'яти золотих пластин. На центральній пластині білою, синьою, зеленою, червоною та жовтою емаллю зображено людину з короною на голові й двох міфічних істот — грифонів. За легендою, це Александр Македонський, що піднімається на небо колісницею, запряженою грифонами.

Технологія зерні передбачала напаювання на виріб невеликих золотих кульок, що утворювали відповідний орнамент.

Кращими виробами, виготовленими в техніці черні у ХІІ— ХІІІ ст., є широкі пластинчасті браслети-наручі зі срібла. На їхніх стулках, поділених на кілька частин, зображалися фантастичні звірі й птахи, квіти, рослинні плетіння, сюжетні композиції з язичницькою символікою тощо. На кожній частині в рамці можна побачити двох птахів-собак (симарглів), птаха, гусляра в головному уборі й довгій вишитій сорочці, жінку, що танцює, і чоловіка з мечем і щитом. Сюжетні зображення на браслетах-наручах нагадують сцени на баштах Софії Київської.

Поширеним видом художнього ремесла на Русі було різьблення по дереву та кістці. Ним прикрашали дерев’яні оселі, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була плоска, орнамент — геометричний, інколи рослинно-геометричний.

Різьбленням по кістці давньоруські майстри здобули собі міжнародне визнання. Їхні вироби були відомі у всіх країнах Європи. Особливу популярність мали різьблені скриньки, образи, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахи та шашки.

Київська держава (Русь-Україна) в історії Європи. Русь залишила яскравий слід у світовій історії ІХ—ХІІІ ст. Її внесок до політичного, економічного, суспільного й культурного життя Середньовіччя був надзвичайно великим. Русь поступово перейшла від воєнних сутичок із сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Держава відігравала значну роль у міждержавних відносинах у Східній Європі тієї доби.

Київські князі укладали угоди з Візантією й Священною Римською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх часом, династичними шлюбами, що було нормою міжнародних відносин Середньовіччя. Руські князі підтримували династичні зв’язки з Францією, Швецією, Англією, Німеччиною, Угорщиною, Норвегією, Візантією.

Великий міжнародний авторитет і військова міць держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли. Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв’язки Русі. Через неї проходив важливий торговельний шлях «із варягів у греки». Руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Київ залишався центром міжнародної торгівлі. Іноземні купці торгували в руських містах.

На думку дослідників, за рівнем розвитку міст і торгівлі в Х— ХІ ст. Русь навіть випереджала країни Західної Європи. Доцільно звернути увагу на віротерпимість, яка панувала на Русі. Зокрема, у багатьох руських містах були колонії євреїв, німців, поляків, вірмен, варягів та інших народів.

Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру. Своєрідна і неповторна, вона увібрала в себе кращі досягнення Заходу й Сходу і водночас відчутно впливала на культурний розвиток країн світу. Далеко за межами своєї батьківщини були відомі київські ювеліри, іконописці, зброярі. Виготовлені руськими майстрами вироби вражали сучасників своєю витонченістю і красою.

Висновки. Хоча із доби Русі до нас дійшла лише незначна частка культурної спадщини, але навіть ті поодинокі зразки дозволяють зробити висновок про високий рівень розвитку культури того часу.

Під впливом християнства на Русі з’явилися нові види мистецтва: зведення мурованих християнських храмів, монументальний живопис — фрески і мозаїки, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мініатюра.

Література Русі подарувала твори світового значення («Слово о полку Ігоревім» та ін.).

В XI—XIII ст. досягли розквіту техніки руських ювелірних майстрів — перегородчаста емаль, зернь та чернь.

1056—1057 рр. створення Остромирового Євангелія.

1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат.

1078 р. будівництво Успенського собору Києво-Печерської лаври.

1108 р. будівництво Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. 1113 р. імовірна дата завершення написання «Повісті минулих літ».

Запитання і завдання

1. Де на Русі можна було здобути освіту? 2. Хто і коли заснував на Русі першу школу для дівчат? 3. Назвіть основні книжкові пам'ятки Русі другої половини ХІ — початку ХІІІ ст. 4. Яку назву має основний літописний звід Русі, що став основою для всіх наступних? 5. Назвіть визначні пам'ятки архітектури Русі другої половини ХІ — початку ХІІІ ст., які збереглися до нашого часу.

6. Які техніки використовували ювелірні майстри Русі?

7. Про що свідчать знахідки берестяних грамот, побутових речей із написами?

8. Яку пам'ятку архітектури можна вважати символом цього періоду в історії Русі? 9. Опишіть одну з пам'яток культури Русі другої половини XI — початку XIII ст. 10. Складіть план відповіді за темою «Мистецтво Київської держави (Русі-України) другої половини XI — початку XIII ст.». 11. Визначте основні риси культури Русі другої половини XI — початку XIII ст. 12. Визначте, що нового з'явилося в культурі Русі порівняно з попереднім періодом.

13. Чим були зумовлені зміни в храмовому будівництві в другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст.? 14. Що об'єднує різні жанри мистецтва Київської держави (Русі-України)? Які їх спільні риси?