Економіка. 11 клас. Радіонова

Тема 8. Державне регулювання економіки

Після вивчення теми ви знатимете

  • чому держава (уряд) регулює економіку;
  • як уряд регулює економіку через державні фінанси та що таке державний бюджет;
  • як регулюється економіка через зміни кількості грошей в обігу;
  • що таке суспільні блага;
  • чому важливо обмежувати монополію та в який спосіб це може робити уряд.

Раніше здобуті знання, які треба використати для засвоєння матеріалу теми

  • суб’єкти економічних відносин та їхня взаємодія;
  • дія механізмів ринкової конкуренції та саморегулювання;
  • переваги та недоліки ринкової економіки;
  • грошові агрегати.

Сучасна економіка неможлива без держави в ролі суб’єкта економічних відносин. Держава повинна мати власні ресурси, створювати певні продукти і послуги, регулювати розподіл доходів між різними верствами суспільства, спрямовувати економіку на досягнення визначених цілей тощо. Про це вже побіжно йшлося у темах 3 та 5. У цій же темі про функції держави в економіці ми розкажемо докладно.

8.1. Чому держава (уряд) регулює економіку

Уряд повинен регулювати економіку, тому що сам по собі ринок із властивими йому механізмами конкуренції та саморегулювання не може вирішити багатьох важливих проблем як для суспільства в цілому, так і для громад окремих міст і селищ.

Наведемо деякі приклади таких невирішуваних ринком проблем.

  • Жоден ринковий механізм не стимулює підприємців зберігати природне довкілля, менше його забруднювати. Навпаки, додаткові витрати, пов’язані з запровадженням так званих чистих технологій, зменшують прибутковість виробництва.
  • Ринок не розподіляє ресурси на користь неприбуткових видів діяльності та тих, що можуть забезпечити приріст доходів лише у віддаленому майбутньому. За ринковими законами без відповідної оцінки може залишитися праця філософа або науковця, художника або композитора, адже результати їхньої діяльності формують те, що не має грошової оцінки, - культуру нації, або ж ця діяльність не зразу дає конкретні результати.
  • Значна тривалість проектів та обмеженість ресурсів окремих підприємців не викликає в них бажання будувати дороги, мости, порти, дамби, очисні споруди.
  • Окремі економічні суб’єкти за власний кошт не розпочинають заходи з благоустрою міст, не створюють національних парків, не забезпечують правопорядок і захист прав і свобод особистості. Причиною цього є неможливість стягнення плати за користування всіма згаданими вигодами з конкретних їх споживачів, що передбачає ринок.

Оскільки описані та інші проблеми не вирішуються за ринкового саморегулювання, то відповідальність за їх розв’язання бере на себе держава (уряд).

Діяльність держави не може бути спонтанною або хаотичною. Тому уряд повинен формувати та втілювати в життя науково обґрунтовану економічну політику.

Під державною економічною політикою розуміють систему заходів, до яких удається уряд для досягнення цілей, що відображають суспільні інтереси. Тому найважливішими елементами державної політики є:

  • визначені цілі;
  • засоби (інструменти) досягнення цих цілей.

Основними економічними цілями держави (уряду) у формуванні економічної політики стають:

  • певні обсяги ВВП країни та ВВП на душу населення (одного громадянина);
  • повна зайнятість, або обмеження безробіття до рівня природного;
  • цінова стабільність, за якої інфляція не виходить за межі помірної.

Проміжними (неосновними) на певних етапах можуть ставати такі цілі, як обмеження коливань курсу національної валюти, подолання надмірного соціального розшарування суспільства, членство у певних об’єднаннях або міжнародних організаціях тощо.

Інструменти державного регулювання економіки різняться залежно від того, у межах якої політики вони здійснюються - податково-бюджетної (фінансової) чи грошової.

8.2. Як уряд регулює економіку інструментами податково-бюджетної (фінансової) політики та що тане державний бюджет

Здійснюючи податково-бюджетну (фінансову) політику, уряд використовує такі особливі інструменти:

- податки;

- податкові пільги;

- державні закупівлі товарів;

- соціальні трансферти (соціальна допомога).

Схематично податково-бюджетну (фінансову) політику можна подати так (схема 8.1).

Схема 8.1

Податково-бюджетна (фінансова) політика

Пояснення до схеми

  • Схема відбиває те, що основні цілі економічної політики уряду: необхідні країні обсяги ВВП, повна зайнятість, за якої безробіття не перевищує природного рівня, стабільність цін - за податково-бюджетного регулювання економіки досягаються особливими інструментами.
  • Такими інструментами є податки, податкові пільги, державні закупівлі товарів, соціальна допомога малозабезпеченим та незахищеним верствам населення.

Податково-бюджетна політика стає особливо дієвою, коли економіка виходить із кризи. У цей час уряди зменшують податкове навантаження на підприємців і споживачів, розширюють коло соціальних програм для малозабезпечених верств, для безробітних тощо.

Найважливішим інструментом впливу на економіку є податки.

Податками називаються обов’язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, підприємств, організацій у державний бюджет.

Порядок стягнення всіх видів податків, податкові ставки та податкові пільги впорядковуються особливим державним документом - Податковим кодексом країни. Перший Податковий кодекс України був ухвалений наприкінці 2010 р. і набув чинності з 1 січня 2011 р. До цього часу стягнення різних податків здійснювалося за окремими законами.

Податкова система будь-якої країни передбачає стягнення різних видів податків. Основними з них є такі:

  • Особистий прибутковий податок, або податок з фізичних осіб. Платниками податку є фізичні особи - наймані працівники, а також підприємці як власники особистих доходів, одержаних за виконувані ними функції управління.
  • Податок на прибуток корпорацій, або податок на прибуток підприємств. Платниками цього податку є юридичні особи - підприємства, установи. Об’єктом оподаткування - тим, з чого стягується податок, є прибуток корпорації (підприємства) незалежно від сфери діяльності.
  • Податок на майно або капітал. Платниками цього податку стають власники майна та капіталу - землі, будинків, транспортних засобів, будівель, споруд, устаткування тощо. Податок виконує перерозподільну функцію, оскільки дає можливість поповнювати державний бюджет за кошт багатших громадян-власників майна та капіталу. Так створюється джерело для соціальних виплат біднішим верствам суспільства.
  • Акциз. Є податком на споживання, що стягується в момент придбання певного товару й означає фактичне вилучення з доходу споживача. Акциз стає частиною ціни (процентом ціни) не всіх, а лише деяких, так званих підакцизних, товарів. Зазвичай такими товарами є горілчані, тютюнові вироби, ювелірні прикраси тощо. Перелік таких товарів визначається урядом.
  • Податок на додану вартість (ПДВ). Сплачується з усіх товарів, тому його називають універсальним акцизом. Оскільки ПДВ закладається в ціну товарів, що купуються кінцевими споживачами, то саме вони стають фактичними платниками цього податку. Продавці зазвичай зазначають на товарних чеках та ярликах дві ціни - без ПДВ та з ПДВ, намагаючись підкреслити цим те, що саме податок на додану вартість збільшує ціну для споживача.
  • Податок (податки) із соціального страхування. Стягується з метою формування фондів соціального страхування. Є страховим внеском, що визначається планами обов’язкового пенсійного, медичного, на випадок безробіття тощо страхування. Платниками податку стають і підприємці, і наймані працівники.
  • Мито. Зазвичай є податком на товари, що імпортуються, але іноді встановлюється й на експортовані товари. Платниками імпортного мита стають підприємці, що ввозять товар з-за кордону, тому він може виконувати функцію захисту вітчизняних виробників від конкуренції іноземних. Але імпортне мито, яке робить імпортовані товари дорожчими, зрештою, сплачує споживач товару.

З 1 січня 2011 року в Україні стягуються такі основні податки:

- податок на доходи з фізичних осіб;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на додану вартість;

- акцизний податок;

- мито;

- плата за землю;

- екологічний податок;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва;

- єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Кожен податок стягується за певною податковою ставкою. Податкова ставка - це частка доходу у відсотках, яка відраховується платниками до державного бюджету. Для її розрахунку використовується формула

де - податкова ставка; T1 - стягнута сума податку; Inc - дохід, який оподатковується і називається базою оподаткування.

Саме на величину стягнутих податків зменшується дохід у розпорядженні кожного економічного суб’єкта.

Кількісні значення податкових ставок для різних податків зафіксовані в податковому законодавстві. Знаючи податкові ставки, можна визначити суму відрахувань податку до бюджету. Відповідно, на цю суму зменшується дохід, який залишається в розпорядженні особи.

Приклад. Водієві тролейбуса нарахована заробітна плата в розмірі 5500 грн. Який податок на доходи з фізичних осіб буде сплачено з цієї суми до бюджету та який дохід залишиться в розпорядженні водія, якщо в Україні ставка за цим податком дорівнює 15 %?

Для визначення суми сплаченого податку скористаємося формулою (8.1), з якої випливає, що

Дохід у розпорядженні, що залишається після сплати податку, становитиме 4675 грн (5500 - 825 = 4675).

Податкова пільга - це перевага, яку дістають від уряду лише деякі платники податків, якщо це відповідає економічним інтересам та цінностям суспільства. До найчастіше використовуваних урядом податкових пільг належать такі:

  • Неоподатковуваний мінімум заробітної плати - передбачає, що з податкової бази (грошової суми, яка оподатковується) виключається частина доходів, яка тотожна мінімальній заробітній платі. Існує світовий досвід установлення мінімальної неоподатковуваної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для громадян країни.
  • Капітальні знижки - щорічне зменшення оподатковуваного прибутку на ту частину, що одержана від використання устаткування, яке забезпечує енергозбереження або незабруднення довкілля.
  • Податковий кредит - зменшення суми оподатковуваного прибутку на величину інвестицій та видатків на науково-дослідні та конструкторські розробки.
  • Соціальні знижки - зменшення оподатковуваного прибутку на величину тих витрат, що забезпечують здійснення певних соціальних програм, наприклад, працевлаштування молоді, людей з обмеженими можливостями, благодійництво та меценатство.

Крім податків як інструмент податково-бюджетної політики, як уже зазначалося, використовуються державні закупівлі та соціальні трансферти.

Державні закупівлі - це видатки бюджету на придбання речей та послуг, що пов’язані зі створенням суспільних благ, про які йтиметься далі. Зазвичай для здійснення державних закупівель уряд провадить конкурси (тендери) для відбору продавців, що запропонують ліпшу якість товарів за меншої ціни.

Соціальні трансферти - це різні види допомоги у грошовій або речовій формі, які безоплатно одержують громадяни країни. Один з видів такої допомоги - виплати з безробіття - ми згадували в темі 7. Громадяни можуть також одержувати соціальну допомогу на дітей, непрацездатних членів родини, для відшкодування частини комунальних платежів тощо.

Податки, державні закупівлі, соціальні трансферти є важливими складниками державного бюджету. Державний бюджет - це головний фінансовий документ країни, в якому відображені джерела державних ресурсів та напрямки їх використання. Спрощену форму державного бюджету демонструє схема 8.2.

Надходження Т

Видатки G*

• податкові

• неподаткові

• державні закупівлі товарів та послуг

• державні інвестиції

• соціальні трансферти

• виплати з обслуговування державного боргу

Схема 8.2

Державний бюджет

Пояснення до схеми

  • Податкові надходження до бюджету охоплюють відрахування за всіма розглянутими нами раніше та іншими податками, які стягує держава.
  • Неподаткові надходження формуються доходами державних установ та організацій, доходами від продажу державного майна та від операцій з капіталом, що належить державі.
  • Державні закупівлі товарів та послуг забезпечують діяльність урядових установ, державних освітніх, медичних, культурних, наукових закладів, армії, судів, митниці тощо.
  • Державні інвестиції - це капіталовкладення в розвиток тих галузей або окремих підприємств, які фінансуються або підтримуються державою. Зазвичай такими є галузі виробничої інфраструктури - автомобільні дороги, залізниці, аеропорти тощо.
  • Виплати з обслуговування державного боргу містять власне суму боргу, яку треба повернути позичальникам, та проценти.

Податки є важливим елементом середовища, в якому працюють підприємці. Привабливість або непривабливість країни для ведення бізнесу за показниками стягнення податків визначає місце країни у світовому рейтингу. Україна в міжнародному рейтингу «Сплата податків - 2010» на тлі інших пострадянських країн посідала таке місце (табл. 8.1):

* У цій схемі для спрощення припускається, що G охоплює й трансферти, хоч у темі 6 для пояснення загального кругообігу була використана формула G = Т - TR.

Таблиця 8.1

Дані світового рейтингу «Сплата податків — 2010»

Країна

Кількість податкових платежів

Частка прибутку, що сплачується у вигляді податків

Місце країни в загальному рейтингу

Естонія

10

49,1

38

Латвія

7

33,0

45

Литва

12

42,7

51

Казахстан

9

35,9

52

Грузія

18

15,3

64

Російська Федерація

11

48,3

103

Вірменія

50

36,2

153

Україна

147

57,2

181

Білорусь

107

99,7

183

Низький рейтинг України у створенні умов для ведення бізнесу через сплату податків зумовлювався не стільки часткою прибутку, який вилучався через податки, скільки дуже великою кількістю податкових платежів та неузгодженістю податкового законодавства. За новим Податковим кодексом передбачається сплата 18 податків і платежів.

Для ефективного державного регулювання економіки принципово важливим є те, як збалансований бюджет, тобто як співвідносяться надходження (Т) та видатки (G). За цим співвідношенням бюджет може бути:

  • дефіцитний, коли видатки перевищують надходження, тобто G > 7;
  • профіцитний, коли видатки менші, ніж надходження, тобто G < 7;
  • з нульовим сальдо, коли видатки та надходження збігаються G = 7.

Дефіцитний бюджет означає, що держава живе невідповідно до своїх доходів, витрачає більше, ніж одержує.

На перший погляд, до дефіцитного державного бюджету може бути тільки негативне ставлення. Але практика свідчить про те, що й у розвинених країнах - Франції, Великобританії, Швеції - бюджети можуть мати від’ємне сальдо, тобто бути дефіцитними.

Економічна наука обґрунтувала, а практика багатьох країн підтвердила природність дефіцитного бюджету для періодів економічних спадів (криз). Але дефіцити періодів економічних спадів мають компенсуватися профіцитами періодів економічного піднесення.

Для оцінки і дефіцитів, і профіцитів бюджету використовують не абсолютні показники, а відносні - обсяг дефіциту або профіциту визначають у процентах до створеного в економіці ВВП, використовуючи таку формулу:

де BD - дефіцит бюджету, оцінений як частка ВВП.

Безпечною для економік розвинених країн уважається частка дефіциту бюджету у ВВП на рівні 3 %. Для менш розвинених країн бажано, щоб вона не перевищувала 1,5 %.

У новітній економічній історії України найбільшим був дефіцит бюджету 1997 р. - 7,8 % ВВП. Дефіцити зведеного (центральної та місцевих влад) бюджету другої половини 2000-х років в Україні унаочнює схема 8.3.

Схема 8.3

Дефіцити зведеного бюджету України у % до ВВП

Пояснення до схеми

  • Схема ілюструє помітне збільшення рівня дефіциту бюджету в кризовому 2009 році, що підтверджує існування зв’язку між перебуванням економіки у кризовому стані та зростанням дефіциту бюджету.

Якщо дефіцити бюджетів одних періодів не компенсуються (відшкодовуються) профіцитами інших періодів, то держава фінансує брак коштів за допомогою внутрішніх (у власних громадян) та зовнішніх (в іноземців) запозичень. У такий спосіб виникає державний борг.

Підтвердженням існування боргу є державні облігації, за якими держава сплачує проценти. Після настання терміну повернення боргу уряд викуповує державні облігації.

Державний борг і дефіцит державного бюджету пов’язані як причина та наслідок: борг виникає, тому що є дефіцит: що довше зберігатиметься дефіцитний бюджет, то більшим стає борг держави.

8.3. Як регулюється економіка змінами кількості грошей в обігу

Здійснюючи грошову політику, уряд використовує зміну грошового пропонування - кількості грошей в обігу. Для цього він застосовує такі інструменти, як грошова емісія, купівля-продаж валюти, регулювання діяльності комерційних банків. Схематично грошову політику можна зобразити так (схема 8.4).

Схема 8.4

Грошова політика

Пояснення до схеми

  • Схема демонструє те, що основні цілі економічної політики уряду - бажані показники ВВП, зайнятості та цін - у межах грошової політики досягаються через зміни грошового пропонування.
  • Для змін грошового пропонування використовують три основні засоби: емісію, операції з валютними резервами, регулювання діяльності комерційних банків.

Емісія грошей - випуск додаткових грошей, що здійснюється центральним банком країни. Це збільшує грошовий агрегат М0.

Операції з валютними резервами передбачають, що коли центральний банк продає валюти інших країн за національні гроші, то кількість грошей в обігу зменшується. Коли ж він купує валюти інших країн і поповнює державні резерви, то кількість національних грошей в обігу збільшується.

Як пояснювалось у темі 3, комерційні банки створюють гроші у формі поточних, короткострокових і довгострокових рахунків, що є елементами грошових агрегатів М1, М2, М3. Тому, впливаючи на діяльність комерційних банків, національний банк може сприяти збільшенню саме цих елементів грошового пропонування. Способами такого стимулювання є зменшення норми обов’язкових грошових резервів, які повинен мати кожний комерційний банк, або пом’якшення вимог на одержання ліцензії на банківську діяльність.

Збільшуючи пропонування грошей, центральний банк робить гроші дешевшими, що може стимулювати економічну діяльність за такою логікою:

Наведений логічний ланцюжок відбиває те, що дешевші гроші - це нижча ставка процента за кредитами. Це сприяє заінтересованості підприємців у інвестиціях (ID - попит на інвестиції), збільшенню випуску (ВВП) та зменшенню безробіття.

Проте вплив збільшення кількості грошей в обігу на ситуацію в економіці не є однозначним, адже це може викликати інфляцію. Для того щоб цього не сталося, необхідно узгоджувати такі макроекономічні показники:

- грошове пропонування (М);

- реальний ВВП (Y);

- швидкість обігу грошей, або середню кількість оборотів, яку протягом року здійснює одна грошова одиниця (V);

- рівень цін (Р).

Зв’язок згаданих величин подається таким рівнянням:

Рівняння відображає, що залежність між кількістю грошей, з одного боку, та рівнем цін і реальним ВВП - з другого, є прямою. Це означає, що чим більші створений ВВП та загальний рівень цін, тим більше грошей потрібно економіці для обслуговування операцій (взаємин) між економічними суб’єктами. А залежність між кількістю грошей та швидкістю обігу грошей обернена. Обернена залежність у даному разі означає: чим швидше здійснюється обіг грошей, тим їх для обігу потрібно менше.

З рівняння випливає, що за умови незмінної швидкості обігу грошей збільшення їх кількості (пропонування) в обігу без відповідного зростання обсягів реального ВВП викличе лише зростання загального рівня цін - інфляцію. Тому уряди країн керуються так званим золотим правилом - дають згоду на таке збільшення пропонування грошей, яке узгоджується зі змінами реального ВВП, щоб не спричинити інфляції.

Зв’язок трьох згаданих величин - змін ВВП, змін грошового пропонування (за агрегатом М3) та інфляції в українській економіці - зображений на графіку 8.1.

Графік 8.1

Зміни ВВП, М3 та інфляції в Україні

Пояснення до графіка

  • Графік ілюструє значну невідповідність між змінами грошового пропонування та реального ВВП у кожному з розглянутих років. Ця невідповідність пояснює достатньо високі показники інфляції в українській економіці.

8.4. Що тане суспільні блага

З усієї сукупності благ - речей та послуг, якими ми користуємося, можна виокремити особливі блага, що мають назву суспільних. Їхньою протилежністю є приватні блага.

Суспільні блага мають такі відмітні ознаки:

- їх створення і споживання відповідають суспільним інтересам, оскільки без них суспільство не могло б існувати як спільнота цивілізованих людей;

- вони спрямовані на колективні потреби, для яких індивідуальне (приватне) задоволення було б або неможливим, або економічно недоцільним;

- частку споживання цих благ конкретним споживачем визначити важко або взагалі неможливо;

- з ними пов’язані значні позитивні зовнішні ефекти для суспільства, тому втрати від недостатнього їх виробництва є набагато більшими, ніж витрати на виробництво.

Позитивні зовнішні ефекти - це додаткові вигоди, що має суспільство, громада від виробництва лише певних речей та послуг. До таких, приміром, належить освіта. Її розвиток робить суспільство не тільки багатшим через вищу продуктивність праці, а й більш цивілізованим, придатним для комфортного існування, безпечним для всіх громадян.

Усі згадані особливості суспільних благ пояснюють доцільність їх виробництва під контролем держави та з використанням ресурсів, якими вона володіє. Суспільними благами зі згаданими ознаками є:

- освіта;

- фундаментальна наука;

- культура (музеї, архіви, театри, філармонії тощо);

- збережене довкілля (національні парки, заповідники, чисті вода та повітря, флора та фауна тощо);

- благоустрій міст і селищ;

- правопорядок та справедливий судоустрій;

- захист прав і свобод особистості;

- національна безпека.

Ясна річ, що основним джерелом фінансування суспільних благ має бути державний бюджет.

8.5. Чому важливо обмежувати монополію та в який спосіб це може робити уряд

Одним із завдань уряду є забезпечення ефективності господарювання в межах усієї національної економіки. Економіка не може бути ефективною в умовах незахищеної конкуренції та панування монополій. Адже ринкова конкуренція має тенденцію до затухання, а ринкові суб’єкти-конкуренти тяжіють до змов, які б зменшували їхні витрати на здійснення конкурентної боротьби.

Політика, яка спрямована на захист конкуренції та обмеження монополізму, називається антимонопольною.

Для здійснення антимонопольної політики в законодавстві визначають:

- граничну частку ринку, яка може належати окремому виробникові і після досягнення якої він [виробник] вважається монополістом. За українським законодавством монополістом стає підприємство, якому належить 35 % ринку;

- види зловживань монопольним становищем, які тягнуть за собою відповідальність і передбачають компенсацію. Зловживання монопольним становищем - це необґрунтоване завищення цін, нав’язування споживачам додаткових зобов’язань, обмеження виробництва та відмова продавати товар, коли немає альтернативи його придбання в інших продавців, створення перепон для входження нових виробників на ринок.

Органи державної влади, які виявили зловживання за результатами антимонопольних розслідувань, можуть примусово обмежити ціни на продукцію монополіста або домогтися примусового поділу великої компанії на кілька менших.

2002 року закінчився шестирічний судовий процес «США проти “Microsoft”». За результатами розслідування встановлено, що фірма «Microsoft» була монополістом на ринку операційних систем (операційна система MS DOS). Пізніше антимонопольне розслідування діяльності «Microsoft» продовжила комісія Європарламенту. Воно стосувалося відповідності дій цієї компанії європейському антимонопольному законодавству і конкретно стосувалося вбудованого в OS Windows програвача аудіо- та відеофайлів Media Player.

Ці факти свідчать про прискіпливу увагу урядів розвинених країн до діяльності навіть світових лідерів комп’ютерної техніки в тих випадках, коли очевидне зловживання монопольним становищем.

Підсумки теми

🗹 Державна економічна політика - це система заходів, до яких удається уряд для досягнення цілей. Основними економічними цілями уряду у формуванні економічної політики стають: досягнення певних обсягів ВВП, забезпечення повної зайнятості, цінова стабільність.

🗹 Податково-бюджетна (фінансова) політика передбачає використання урядом податків та державних витрат для регулювання економіки. Податки - обов’язкові платежі до державного бюджету, перелік, ставки, порядок стягнення яких визначаються Податковим кодексом країни. Основними є податки на доходи з фізичних осіб, на прибуток підприємств, ПДВ, акциз, мито, податки на майно.

🗹 Податкові й неподаткові надходження формують державний бюджет, основними напрямками використання (витрачання) якого стають державні закупівлі товарів, державні інвестиції, соціальні трансферти та виплати з обслуговування державного боргу. Державний бюджет стає дефіцитним, коли G > T. Дефіцит бюджету оцінюється як відносна величина у процентах до ВВП за формулою

🗹 Основним змістом грошової політики уряду є вплив через зміни кількості грошей в обігу на ВВП, зайнятість та рівень цін. Зміна кількості грошей досягається за допомогою емісії, операцій з валютними резервами та через вплив на діяльність комерційних банків.

🗹 Для того щоб зміни кількості грошей не спричиняли інфляції, необхідно узгоджувати їх зі змінами реального ВВП, загального рівня цін та швидкості обігу грошей, зважаючи на залежність

🗹 Суспільні блага - особливі продукти, створення яких відповідає інтересам суспільства в цілому. Вони пов’язані з колективними потребами, витрати на відшкодування яких не можуть бути здійснені за кошти окремих споживачів та які формують позитивні зовнішні ефекти. До суспільних благ належать освіта, наука, культура, збережене природне довкілля, правопорядок та судоустрій, здійснення прав та свобод громадян, національна безпека.

🗹 Антимонопольна політика уряду - це діяльність, спрямована на підтримку конкуренції з метою забезпечення необхідного рівня економічної ефективності. Здійснюючи антимонопольну політику, уряд визначає граничну частку ринку, яку може контролювати один виробник, та перелік заборонених зловживань монопольним становищем.

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ, ЗДОБУТИХ ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

  • Після вивчення цієї теми має змінитись ваше ставлення до податків, якщо воно раніше було негативним. Тепер ви сприйматимете їх не тільки як тягар, що покладається на громадян державою, але і як суспільно корисне явище. Адже існування податків забезпечує фінансування освіти, науки, культури, національної безпеки тощо.
  • Знання всіх видів податків, що їх має сплачувати громадянин, допоможе вам у спілкуванні з представниками податкових органів, під час заповнення податкової декларації.
  • Знаючи причини та наслідки появи дефіциту бюджету, ви зможете критично оцінити політичні програми тих партій та рухів, які декларують збільшення соціальних витрат, але не пропонують заходів щодо збільшення доходів бюджету.
  • Дізнавшись про наслідки збільшення кількості грошей в обігу, ви зможете передбачити вплив емісії та інших дій уряду в грошовій сфері на добробут вашої родини.

Контрольні запитання та завдання

1. Визначено, що підприємство має сплатити податок на прибуток у обсязі 70 тис. умов. од. Прибуток становив 250 тис. умов. од. Якою є ставка оподаткування? Який прибуток залишиться в розпорядженні підприємства?

2. 2009 року видатки зведеного бюджету України становили 312 028 млн грн, а доходи - 297 845 млн грн. Визначте абсолютний та відносний дефіцит бюджету, якщо відомо, що ВВП цього року дорівнював 914 720 млн грн.

3. Поясніть, кого й до чого стимулює кожна податкова пільга, про яку йшлося у темі.

4. 2010 року грошова маса в українській економіці зросла за показником М3 на 15,3 %, а реальний ВВП зменшився на 15,3 %. На скільки мали б змінитися ціни за показником темпу інфляції, якщо б цього року швидкість обігу грошей залишалася незмінною?

5. У період 2005-2009 рр. кількість грошей в обігу за показником М3 та ставка процента комерційних банків за кредитами змінювалися так, як це показано в таблиці:

Показник

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

М3 (зміна у %)

54,3

54,7

53,7

30,2

-5,5

Ставка комерційних банків (%)

16,2

15,2

13,9

17,5

20,9

Чи в усі роки реалізувався стимулювальний вплив грошової політики (за логікою M↑→↓)?