Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Полянський

§ 8. Інтеграційні процеси

Пригадайте

  • Пригадайте з курсу географії особливості економіко-географічного положення Європи, її сучасну політичну карту, форми державного правління й територіального устрою європейських країн. Охарактеризуйте особливості економіки країн Європи, інтеграційні процеси та міжнародні організації в Європі, роль НATO в загальноєвропейській системі безпеки.
  • Коли й унаслідок яких подій Німеччина розпалася на дві держави: Федеративну Республіку Німеччини та Німецьку Демократичну Республіку?

1. Об'єднання Німеччини

Поки тривала «холодна війна», справжні примирення та співпраця між Сходом і Заходом були неможливими. Після того, як у середині 1980-х років напруження в міжнародних відносинах між Сходом і Заходом послабилося, перспектива возз'єднання двох Німеччин почала набувати реальних обрисів. На початку 1989 р. в Центральній та Східній Європі відбулися мирні демократичні революції, унаслідок яких комуністи втратили владу в цих країнах.

Демократичні процеси не оминули й НДР. Жителі країни, зокрема мешканці Східного Берліна, почали виходити на протести. Хоча демонстрації, у яких брали участь сотні тисяч людей, були мирними, вони проходили під антиурядовими й антикомуністичними гаслами. Водночас тисячі німців просили політичного притулку в посольствах ФРН та інших країн. Найчастіше втікачі прагнули потрапити до Західної Німеччини через Угорщину, яку традиційно вважали більш незалежною від СРСР. Таке масове «голосування ногами» свідчило про негативне ставлення народу до керівництва НДР.

Улітку 1987 р. під час рок-концерту перед рейхстагом (парламентом) у Берліні відбулася масштабна акція протесту прихильників возз'єднання Німеччини. Президент США Р. Рейган закликав СРСР зруйнувати Берлінський мур. Однак на початку 1989 р. керівник правлячої в НДР Соціалістичної єдиної партії Німеччини Е. Гонеккер заявив, що мур стоятиме, допоки не зникнуть причини його зведення.

Падіння Берлінського муру. 1989 р.

Однак після того, як у травні 1989 р. Угорщина зруйнувала укріплення на кордоні з Австрією, а у вересні того ж року відкрила свої кордони, Берлінський мур втратив значення. Протягом трьох днів до ФРН через Угорщину виїхали 15 тис. громадян НДР. Радянські війська, розташовані в НДР, не втручалися в події. Е. Гонеккер позбувся посади, а 9 листопада 1989 р. влада НДР оголосила про відкриття кордону. Берлінський мур було зруйновано.

У 1990 р. США, СРСР, Велика Британія, Франція, ФРН та НДР узгодили самоліквідацію НДР і входження її до складу ФРН. Наприкінці року вперше після Другої світової війни відбулися загальнонімецькі вибори, а наступного року Бундестаг об'єднаної Німеччини переїхав з Бонна до Берліна.

Дратівливим для німців було питання кордонів нової держави, адже внаслідок війни Німеччина втратила значні території, які відійшли до Польщі та Радянського Союзу. Праві політики й неонацисти («нові нацисти») вимагали відновлення кордонів 1937 р., але канцлер Гельмут Коль, якого вважають «канцлером німецького об'єднання», від імені уряду визнав, що східний кордон проходитиме по річках Одер і Нейсе.

Після об'єднання східні німці набули тих самих прав, що й жителі західних земель ФРН. Після возз'єднання Німеччини потрібні були роки на подолання соціальних та економічних труднощів, пов'язаних з об'єднанням двох держав і народів. Сучасна Німеччина, канцлером якої у 2005 р. вперше стала жінка — Ангела Меркель, є однією з ключових держав Європейського Союзу та світу.

Відеосюжет про падіння Берлінського муру: https://youtu.be/zmRPP2WXX0U

2. Від Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) до Європейського Союзу (ЄС)

Одним з найважливіших явищ другої половини XX ст. стало прискорення інтеграційних процесів. У різних регіонах світу вони мали певні особливості. Найбільш інтенсивною та плідною виявилася європейська політична й економічна інтеграція, яка згодом стала зразком для інших регіонів світу. Для створення об'єднаної Європи існували цивілізаційні (спільні цінності, соціальні й політичні ідеали), економічні (подібні економічні системи, досвід підприємництва), історичні та військово-політичні передумови. Першим кроком на шляху до європейської економічної інтеграції став «план Маршалла».

Після закінчення Другої світової війни ідеї об'єднання Європи набули принципово нового значення. У першій половині XX ст. Європа двічі ставала епіцентром світових воєн і найбільше від них постраждала. Значною мірою було зруйновано її економічний потенціал, втрачено зовнішні капіталовкладення та традиційні ринки (повернути їх повноцінно вона вже ніколи не зможе), було завдано удару по престижу колись великих європейських держав, через що їхній політичний вплив неминуче зменшувався в умовах біполярної системи міжнародних відносин, яка тоді формувалася. Отже, потрібно було відновити втрачені економічні та політичні позиції у світі, покращити життєвий рівень населення, який після воєнного лихоліття був невисоким.

Більшість політичної, економічної та інтелектуальної еліти Західної Європи усвідомлювала, що вирішити всі ці завдання можливо лише за допомогою спільних зусиль. Але пошук конкретних форм такого зближення забрав певний час. Наприклад, усі спроби Великої Британії сформувати європейську асоціацію вільної торгівлі завершилися невдачею. Обережну позицію щодо європейської інтеграції займав французький президент Ш. де Голль.

Свідчення

• Чи були, на Вашу думку, обґрунтованими побоювання Ш. де Голля? Чи справдилися вони, якщо проаналізувати процеси, які нині відбуваються в Європейському Союзі?

«Проблема в тому, що світовий лідер тепер США, а Франція більше не є великою державою. ...США... намагаються тиснути на французький народ через його позицію щодо об'єднання держав... під зверхністю наднаціональної європейської влади. Я переконаний, що більшість наших громадян також відкидає таку перспективу. Однак я прибічник тіснішої співпраці між європейськими країнами, зокрема між Францією та Німеччиною. Інтеграція, якщо йдеться про економічно й соціально сильну Європу, прийнятна тільки тоді, коли внаслідок інтеграції не зникають держави».

Заява Шарля де Голля послу США Дугласу Діллону 6 липня 1955 р. (Еric Roussel. Charles de Gaulle. — Gallimard, 2002)

Зрештою загальна стратегія, орієнтована на співпрацю між державами, у європейських столицях перемогла.

Кроки на шляху до європейської економічної інтеграції

Рік

Подія

1948

Відбулася Гаазька міжнародна конференція з питань створення об'єднаної Європи.

1949

Створено Раду Європи, до якої ввійшли 10 країн.

1951

Підписано Паризький договір, що поклав початок Європейському об'єднанню вугілля й сталі (ЄОВС). До нього ввійшли Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН та Франція. Разом з виконавчими органами ЄОВС було створено асамблею з 78 членів. Вона стала прообразом майбутнього Європейського парламенту. Вважають, що Паризька угода стала першим формальним актом, який започаткував процес економічної інтеграції на теренах Західної Європи.

1957

Підписано Римські договори про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС, або «Спільний ринок») і Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євроатом).

1965

Підписано договір про злиття виконавчих органів Європейського об'єднання вугілля й сталі, Євроатому та ЄЕС.

ЄЕС мало захистити європейський ринок від засилля американського капіталу та сприяти розвитку національних економік. Країни-учасниці ЄЕС спільно розробляли економічну політику, міждержавні проекти, митні тарифи, регулювали валютно-фінансову систему, створювали спільний ринок праці та капіталів тощо.

Банкноти євро

На початку 1992 р. в м. Маастрихті (Нідерланди) дванадцять країн ЄЕС підписали Маастрихтський договір про розширення повноважень наднаціональних структур і поступовий перехід до «Європи без кордонів». Договір передбачає тісне політичне й економічне співробітництво, а в перспективі — спільні збройні сили. У 1993 р. ЄЕС стало складовою Європейського Союзу (ЄС).

Прапор Європейського Союзу

Почав функціонувати спільний ринок, у межах якого у 2002 р. в готівковому обігу з'явилася офіційна валюта більшості країн ЄС — євро. Нині євро є однією з основних світових валют.

Рада Європи затвердила прапор ЄС та гімн «Ода до радості» Ф. Шиллера на музику Л. ван Бетховена.

Починаючи з кінця ХХ ст. Європейський Союз розвивається у двох напрямах: поглиблення інтеграційних процесів і прийняття нових членів з числа країн Центрально-Східної Європи. Станом на 2019 р. до складу ЄС входить 28 країн.

Хронологія розширення ЄС: 1975 р. — Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерданди, Франція; 1973 р. — Велика Британія, Данія, Ірландія; 1981 р. — Греція; 1986 р. — Португалія, Іспанія; 1990 р. — НДР (увійшла до складу ФРН); 1995 р. — Австрія, Фінляндія, Швеція; 2004 р. — Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія; 2007 р. — Болгарія, Румунія; 2013 р. — Хорватія.

Європейський Союз — найбільше міждержавне об'єднання з населенням майже півмільярда осіб — виробляє орієнтовно третину світового ВВП, контролює шосту частину світової торгівлі та має величезний платоспроможний ринок. Європа є найбільшим експортером та імпортером світу й батьківщиною багатьох корпорацій світового рівня. Однак світова фінансова криза 2008 р., зокрема економічні потрясіння в Греції, виявили й проблеми всередині ЄС. Стрімке розширення ЄС порушило стабільність «старої Європи», оскільки виявило певні економічні суперечності всередині Європейського Союзу. Ускладнилося ухвалення важливих рішень, адже потрібна згода всіх членів ЄС.

Серйозним випробуванням для ЄС стала боргова криза в країнах єврозони. До літа 2012 р. вона охопила Грецію, Ірландію, Португалію, Іспанію та Кіпр. Основною причиною кризи був надмір дешевих кредитних ресурсів, наданих центральними банками країн Європейського Союзу, США та Японії. Банки роздавали кредити, однак позичальники не поспішали їх повертати, а органи державної влади країн не здійснювали належного регулювання.

Найгостріше боргова криза проявилася в Греції. Скорочення соціальних виплат, режим жорсткої економії та інші непопулярні заходи, до яких вдався грецький уряд задля скорочення дефіциту бюджету, спричинили соціальні протести. Країна звернулася по фінансову підтримку до Міжнародного валютного фонду та Європейського Союзу. Проте отримані кошти не були належно використані, і зрештою Греція стала першою країною з розвиненою економікою, яка оголосила дефолт. Криза завдала удару по престижу ЄС та євро. Євросоюз постав перед потребою розроблення відповідних механізмів, які б унеможливили повторення ситуації в майбутньому.

3. Проблема брексіту

Незважаючи на те що лейбористський уряд Е. Блера проводив соціально орієнтовану внутрішню політику, британці дорікали йому за непродуману зовнішню політику (зокрема, участь у війні в Іраку). Як наслідок, популярність уряду на початку XXI ст. істотно знизилася. У 2007 р. Е. Блер подав у відставку. Після невдалого прем'єрства Гордона Брауна цю посаду обійняв консерватор Девід Камерон.

Через проблеми, пов'язані з економічною кризою, у країні зміцнили свої позиції євроскептики — противники членства країни в ЄС. За результатами референдуму, що відбувся 2016 р., 48 % британців висловилися за збереження членства країни в ЄС, а 52 % — проти. Противники ЄС (переважно члени консервативної партії, незаможні верстви, жителі сільських районів, люди похилого віку) звинувачують Євросоюз у штучному стримуванні темпів розвитку країни, «законодавчій колонізації» (вищість загальноєвропейських законів над британськими), збільшенні кількості мігрантів. Прибічники Євросоюзу, тобто єврооптимісти (жителі Шотландії, Уельсу, мешканці Лондона, Гібралтара, люди ліберальних поглядів), переконані, що членство в ЄС робить країну економічно сильнішою. Британія перебувала в Євросоюзі в привілейованому становищі: не належала до єврозони, не приєдналася до Шенгенської угоди про безвізовий режим усередині ЄС тощо.

Після референдуму Д. Камерон подав у відставку, а прем'єр-міністром стала його політична опонентка Тереза Мей. Процес виходу країни зі складу ЄС отримав назву брексіт (англ. brexit — скорочена форма від Britain — Британія та exit — вихід). Британія погодилася заплатити ЄС протягом найближчих десятиліть від 35 до 39 млрд євро за умови, що буде укладено прийнятну для Лондона угоду з ЄС. Улітку 2018 р. уряд Т. Мей визначився щодо «м'якого брексіту», чим розчарував багатьох її прихильників. План передбачає, що Британія залишатиметься в зоні вільної торгівлі з ЄС, буде створено спільну з ЄС митну територію. Також уряд заявив, що Британія вийде з ЄС навіть без угоди, якщо не встигатиме здійснити всі заходи, пов'язані з брексітом. Отже, утілити в життя ідею виходу країни зі складу ЄС виявилося для політиків набагато складнішою справою, ніж заявити про це.

Мітинг єврооптимістів. 2018 р.

Мітинг євроскептиків. 2018 р.

4. Утвердження США як провідної держави «вільного світу»

Після Другої світової війни Сполучені Штати Америки не повернулися до довоєнної політики ізоляціонізму. Про це свідчать вступ США до ООН та активна участь у роботі організації. США, на відміну від європейських країн, вийшли з війни зміцнілими: на американську землю не впала жодна німецька чи японська бомба; людські втрати були меншими, ніж в інших країнах; завдяки військовим замовленням союзників промисловість отримала потужне прискорення. За рік до закінчення війни в американському м. Бреттон-Вуді відбулася міжнародна фінансова конференція, на якій долар був визнаний світовою грошовою одиницею.

Після Другої світової війни США пережили складний період посилення внутрішньополітичної реакції. У 1950 р. маловідомий сенатор-республіканець Джозеф Маккарті, виступаючи в Республіканському жіночому клубі в Західній Вірджинії, заявив, що в нього є список з понад двохсот прізвищ активних комуністів, які здійснюють підривну діяльність в уряді США. З цієї заяви в США розпочалася галаслива кампанія, що отримала назву маккартизм.

Того ж року конгрес ухвалив закон про внутрішню безпеку. Згідно з ним, усі ліві організації мали зареєструватися в міністерстві юстиції США як агенти іноземних держав. Виступ Дж. Маккарті поклав початок агресивному антикомунізму й «полюванню на відьом». Жоден американець уже не міг покладатися на конституцію, що захищала його права. Навіть відомі люди не почувалися в безпеці, а всесвітньовідомий актор Чарлі Чаплін мусив емігрувати до Європи. Переслідувань зазнали такі діячі культури й науки, як Л. Бернстайн, С. Крамер, А. Міллер, О. Веллс, Р. Опенгеймер, А. Ейнштейн. Двоє людей — фізики Е. та Ю. Розенберги — були страчені за сфальсифікованим звинуваченням у шпигунстві. Репресії поширилися також на гомосексуалістів і наркоманів. Наклепи та звинувачення стали своєрідним національним видом спорту американців.

Тисячі людей були звільнені з роботи як «неблагонадійні». На четвертий рік загальноамериканської істерії терпець увірвався й діяльність Дж. Маккарті (через два роки він помер від алкоголізму) була засуджена сенатом. Ганебні події часів маккартизму донині для американців є символом «диктатури заради національної безпеки».

Світове лідерство США формувалося в атмосфері складних зовнішньополітичних випробувань. Друга половина 1940-х років — один з ключових періодів в історії зовнішньої політики Америки. США заявили про свою велику місію: відновлення порядку й рівноваги сил у Європі та на Близькому Сході. Ці порядок і рівновагу, на думку США, порушив Радянський Союз, у якому вбачали загрозу експансії. Крок за кроком США утверджувалися в статусі світового лідера й центру згуртування демократичних сил. Епоха «холодної війни» зміцнила вплив США у світі. Не бракувало й драматичних подій без застосування зброї. Зокрема, навесні 1961 р. закінчилася провалом спроба вторгнення на Кубу підтриманих Америкою противників комуністичного уряду Фіделя Кастро. У відповідь СРСР таємно від американців розмістив на Кубі ядерні ракети. Наступного року через це виникла Карибська криза, яка ледь не призвела до ядерної війни між двома наддержавами.

США приділяли багато уваги розвитку космічної програми, яка була важливою складовою радянсько-американського військового змагання. Зрештою американська космічна програма перевершила радянські досягнення. У липні 1969 р. американські астронавти прилетіли на Місяць.

Перемога США над СРСР у «холодній війні», розпуск Організації Варшавського договору та розпад радянської імперії поклали край існуванню біполярного світу й утвердили США як світового лідера у XXI ст.

Словник

Маккартизм — явище у внутрішній політиці США в період «холодної війни» (1950-1954), сутність якого полягала в боротьбі з комуністичним проникненням і шпигунством на користь СРСР, переважно в органах влади, профспілках і серед інтелектуальної еліти, у переслідуванні осіб з ліберальними переконаннями.

Валовий національний продукт США (млрд дол.)

5. Роль США та ЄС у сучасних міжнародних відносинах

Сполучені Штати Америки та Європейський Союз — основні гравці на світовій арені у XXI ст. В умовах руйнування Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин США багато років залишалися єдиною наддержавою. Проте зростання ролі Китаю та прояви ізоляціонізму в зовнішній політиці президента США Д. Трампа суттєво вплинули на статус США в міжнародних справах.

Чинники, які визначають статус США в системі міжнародних відносин у XXI ст.

  • Найбільша економіка світу.
  • Одна з найбільш багатонаселених країн світу.
  • Незважаючи на жорстку міграційну політику на сучасному етапі, країна не втратила привабливості для зовнішніх мігрантів.
  • Завдяки тому, що долар залишається основною світовою валютою, США мають змогу знижувати витрати на розвиток національної економіки, залишатися лідером у світовій торгівлі, ключових фінансових організаціях світу (МВФ, Світовий банк тощо), у наданні міжнародної економічної та гуманітарної допомоги.
  • Американський капітал присутній у більшості міжнародних корпорацій, а США — найбільший світовий інвестор.
  • Лідерство в здійсненні наукових досліджень і розробленні інноваційних технологій.
  • Лідерство у сфері реалізації міжнародних освітніх програм. Дослідження в американських університетах активно підтримують державні структури, бізнес і недержавні агентства.
  • Збереження в країні високотехнологічних галузей промисловості (авіакосмічна, медична та фармацевтична, військова, телекомунікаційна, комп'ютерна).
  • Лідерство у військовій сфері. Збройні сили оснащені найсучаснішими видами озброєнь, уключаючи зброю масового знищення (ядерну, хімічну, бактеріологічну). Також США є світовим лідером за обсягом військових витрат і продажу озброєнь.
  • США продовжують впливати на тенденції світової масової культури через Інтернет, друковані ЗМІ, радіо й телебачення.

Президент США Дональд Трамп (з 2017 р.) проголосив основним принципом зовнішньої політики гасло «Америка понад усе!». Він виступає за реалізм у відстоюванні американських інтересів за кордоном, а також за відмову від обтяжливих для США зобов'язань перед партнерами й союзниками по НАТО. Д. Трамп, з одного боку, неодноразово заявляв про невизнання окупації Росією Криму й засуджував війну проти України, а з іншого — демонструє прагнення поліпшити відносини з Північною Кореєю та Росією. Також серед його пріоритетів — перемога в Сирії над терористичною «Ісламською державою». Нові відносини США з європейськими союзниками передбачають посилення відповідальності країн, що перебувають під захистом США. З огляду на особливості зовнішньополітичного курсу адміністрації президента Д. Трампа в умовах глобалізації США потрібно докласти зусиль, аби зберегти за собою світове лідерство.

У XXI ст. Європейський Союз не просто проводить зовнішню політику як цілісне об'єднання, а й претендує на роль одного з глобальних лідерів у міжнародних відносинах. Європейський Союз відіграє важливу роль у сучасному світі, а різні напрями його внутрішньої політики, зокрема аграрна й монетарна політика, впливають на інших учасників міжнародних відносин.

Чинники, які визначають вплив ЄС на міжнародні відносини

  • Європейський Союз — окремий суб'єкт міжнародних відносин, самостійно бере участь у самітах G7, G20, а також представлений у найбільших міжнародних структурах.
  • Бере участь у врегулюванні палестино-ізраїльського конфлікту.
  • Незважаючи на забюрократизованість апарату й повільність ухвалення рішень, має важелі впливу на інші країни.
  • Має двосторонні договори з багатьма державами світу про торгово-економічне співробітництво, які містять також і політичні умови: повага до прав людини, верховенство закону, демократії та ринкової економіки.
  • Забезпечує 2/3 загальносвітового обсягу коштів, які спрямовують на допомогу найбіднішим країнам.
  • ЄС має достатні можливості для здійснення міжнародних збройних місій.

Зовнішня політика Європейського Союзу полягає в поширенні в інших країнах своїх ідей, цінностей, здобутків в економічній, соціальній та політичній сферах, сприянні вирішенню таких глобальних проблем, як наркоторгівля, екстремізм, тероризм, нелегальна міграція тощо. Європейський Союз є джерелом громадянської сили, адже процес об'єднання й інтеграції країн, що колись ворогували, установлення миру на континенті має позитивний заряд. Історичний досвід Євросоюзу допомагає активній діяльності на міжнародній арені, виробленню норм і стандартів, які стають загальносвітовими.

Основні події

1949 р. — створення Ради Європи.

1957 р. — Римські договори про створення ЄЕС.

1990 р. — об'єднання Німеччини.

1992 р. — Маастрихтський договір.

Запитання та завдання

  • 1. Які глобальні політичні зміни у світі зробили можливим об'єднання Німеччини? Коли й за яких обставин це відбулося?
  • 2. Назвіть історичні передумови й охарактеризуйте причини утвердження США як провідної країни повоєнного світу.
  • 3. Покажіть на історичній карті форзацу 1 динаміку вступу країн до Європейського Союзу.
  • 4. Охарактеризуйте найважливіші етапи європейської інтеграції.
  • 5. Охарактеризуйте основні рішення Римських і Маастрихтського договорів та їхнє значення для загальноєвропейської інтеграції.
  • 6. Чому поза інтеграційним процесом тривалий час залишалися країни Східної Європи? Після яких подій східноєвропейські країни стали членами європейських структур, НАТО тощо?
  • 7. Знайдіть у відкритих джерелах інформацію про події й процеси, що відбуваються нині в Європейському Союзі. Які виклики постали перед об'єднаною Європою та наскільки успішно, на Вашу думку, ЄС їх долає?