Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Полянський - Нова програма

§ 2. Франція в 1794-1815 рр. Віденський конгрес і Священний союз

1. Термідоріанський період

У термідоріанський період (1794-1795) відновив роботу Конвент — той самий, що голосував за всі рішення в період якобінської диктатури, зокрема й за терор. Після перевороту закони, на підставі яких здійснювався терор, були скасовані, а революційний трибунал реорганізований. Термідоріанський Конвент віддав до суду й стратив декількох активних провідників терору, пообіцяв більше не проводити репресій та оголосив амністію.

2. Режим Директорії

У серпні 1795 р. Конвент прийняв нову конституцію: республіка зберігалася, однак скасовувалося загальне виборче право; відновлювався майновий ценз; вибори стали двоступеневими; вищою владою проголошувався Конвент, який складався з нижньої палати — Ради п’ятисот і верхньої палати — Ради старійшин-, виконавча влада належала Директорії в складі 5 осіб.

Наступні чотири роки (1795-1799) у Франції панував режим Директорії. Щоб уникнути одноосібного захоплення влади, щороку одного з п’яти «директорів» міняли. Також щороку повинен був на третину оновлюватися склад Конвенту.

Однак конституція й рішення термідоріанського Конвенту не дали французам головного — взаємного вибачення, примирення й стабільності. У країні, як і раніше, було чимало прихильників монархії та якобінців. Хоча Якобінський клуб і був розпущений, якобінці продовжували діяти на цілком законних підставах.

В економічній сфері було скасовано державне регулювання економіки й обмеження цін на продовольство. Негативні наслідки не забарилися — товари дорожчали, паперові гроші знецінювалися. Кількість незадоволених новими порядками зростала. У Парижі виникло таємне «Товариство рівних» на чолі з Гракхом Бабефом, яке прагнуло знищити режим Директорії й повернутися до конституції 1793 р. Урешті-решт змову викрили й Г. Бабефа засудили до страти.

Директорія, як і її попередники — якобінці й термідоріанці, продовжувала вести затратну «революційну» (а насправді вже загарбницьку) війну проти Англії, Сардинії, Австрії, Росії й Туреччини. Війна велася з перемінним успіхом переважно на західних землях Німеччини, в Італії й навіть в Африці. Так, у 1798 р. французький генерал Наполеон Бонапарт вирушив у похід до Єгипту, сподіваючись досягти Індії — багатої британської колонії.

Наполеон I Бонапарт (1769-1821) — французький полководець і державний діяч, імператор Франції (1804-1814 рр. і березень-червень 1815 р.). Народився на о. Корсика в багатодітній родині дрібного дворянина. Завдяки королівській стипендії здобув військову освіту й служив в артилерії. Відзначився в період Французької революції 1789-1799 рр. і у 24 роки став генералом. Мав хорошу пам’ять, високу працездатність і гострий розум.

3. Переворот 18 брюмера

Економічна криза, інфляція, податки на армію та військові невдачі неабияк похитнули авторитет Директорії. Нові багатії, які «стомилися» від революційної анархії, прагнули «сильної руки». На роль військового диктатора обрали 30-річного генерала Бонапарта, який у 1799 р. повернувся на батьківщину.

За революційним календарем, 18 брюмера VIII року Республіки (9 листопада 1799 р.) відбувся державний переворот. Наполеон Бонапарт розігнав Раду п’ятисот, скасував Директорію й змусив колишніх депутатів ухвалити закон про передання влади йому та ще двом консулам. Бонапарт отримав звання першого консула й став фактичним правителем Франції. Переворот 18 брюмера символізував завершення Французької революції.

Розпочалися нові часи, які отримали назву епоха Консульства.

4. Франція в період Консульства (1799-1804)

Наприкінці 1799 р. у Франції було прийнято чергову конституцію, згідно з якою законодавча влада в країні розподілялася між Державною радою, трибуналом, Законодавчими зборами й сенатом, а виконавча належала першому консулу, тобто Бонапарту. Громадянам повернули виборче право, хоча дискримінація жінок зберігалася. На чолі департаментів і районів, на які поділялася Франція, Бонапарт поставив своїх префектів. Для стабілізації фінансової системи країни він ініціював створення Французького банку.

Ураховуючи невдалий досвід якобінців у подоланні впливу релігії, перший консул уклав з Папою Римським Пієм VII конкордат (угоду): держава визнавала християнство римо-католицького обряду релігією більшості французів, натомість духовенство мало складати присягу республіці й консулам, тим самим демонструючи лояльність до держави.

5. Франція в період імперії

У 1804 р. Бонапарта урочисто проголосили імператором Наполеоном І. На зміну Першій республіці, проголошеній у 1792 р., прийшла Перша імперія.

Консульство — період з 9 листопада 1799 р. до 18 травня 1804 р., коли влада фактично належала Наполеону Бонапарту, хоча юридично була обмежена.

Імперія — велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор (імператриця).

Опинившись на вершині влади, Наполеон І не бажав ні з ким ділитися нею й правив одноосібно. За віддану службу імператор щедро винагороджував, а на критиків його правління чекали покарання або й ув’язнення. Та загалом політика імператора була прогресивною, її підтримували промисловці, банкіри, торговці й заможні селяни, які добре пам’ятали Францію за часів правління Бурбонів і не хотіли повернення династії до влади, що означало б відновлення феодальних порядків і вилучення земель, набутих середнім класом і селянами в роки революції.

У країні спостерігалося промислове піднесення, стабільно розвивалося сільське господарство, що сприяло зростанню добробуту багатьох людей, хоча французи й сплачували значні кошти на реалізацію військових цілей Наполеона.

У рік коронації імператора у Франції був прийнятий Цивільний кодекс, або Кодекс Наполеона. У цьому зводі законів закріплювалися принципи рівноправності всіх громадян, недоторканності приватної власності, свободи приватного підприємництва. Наполеон особисто брав участь в обговоренні ряду статей кодексу. У наступні роки були прийняті також Комерційний і Кримінальний кодекси. Кодекс Наполеона став зразком для законодавства багатьох країн.

У зовнішній політиці Наполеон прагнув поширити французькі порядки на інші країни Європи та світу. Імператор хотів зробити те, що не вдавалося ще нікому, — завоювати весь світ. Як професійний військовий, Наполеон уважав, що найкоротший шлях до світового панування прокладається зброєю. Він зробив усе від нього залежне, щоб Франція мала потужну, добре озброєну й вишколену армію, очолювану талановитими полководцями.

На початок XIX ст. Франція вже встановила контроль над частиною Німеччини, Італією, Голландією, Бельгією та Люксембургом; зазнавши поразки, визнала французькі завоювання й вийшла з війни Австрія. З-поміж великих держав продовжувала боротьбу лише економічно сильніша за Францію Британія, яка володіла потужним флотом. Не маючи власної сухопутної армії, британці потребували союзників для війни проти французів на континенті. У 1805 р. Британія знайшла таких союзників — Росію та Австрію, і війна відновилася як на морі, так і на суходолі.

Того ж року англійська ескадра під командуванням адмірала Гораціо Нельсона майже повністю знищила об’єднаний франко-іспанський флот біля мису Трафальгар в Іспанії. Адмірал Нельсон був смертельно поранений, а французький адмірал потрапив у полон. Ця перемога забезпечила Британії панування на морі у війні з Францією.

Натомість на суходолі Наполеона супроводжував успіх. На початку грудня 1805 р. французька армія здобула важливу перемогу над австрійсько-російськими військами в битві під Аустерліцем (нині м. Славков, Чехія). Імператор уважав цю перемогу найблискучішою із сорока виграних битв. Австрія змушена була просити миру й віддала Франції Венецію та деякі інші території. Успіхи Наполеона не на жарт занепокоїли Пруссію, і вона вступила у війну проти Франції. Невдовзі Пруссія зазнала нищівної поразки й змирилася зі вступом французької армії в Берлін. Тепер майже вся Європа лежала біля ніг Наполеона, крім острівної Британії. Наполеон підписав у Берліні декрет про початок континентальної блокади, тобто заборону французам і залежним від Франції країнам Європи торгувати з Британією.

Кодекс Наполеона (офіційно — Цивільний кодекс Франції) — масштабний кодекс цивільного права, розроблений групою юристів за часів правління Наполеона Бонапарта.

В. К. Стенфілд. Трафальгарська битва. 1836 р.

Після цього Наполеон переніс військові дії на територію Східної Пруссії, де розбив війська російського царя Олександра І. Франція захопила половину прусської території. Оскільки французька армія також була виснажена, у 1807 р. у м. Тільзіті Франція підписала з Росією договір про мир і союз. Росія визнала всі завоювання французів у Європі й приєдналася до континентальної блокади Англії. З польських земель, що перебували під контролем Пруссії, Наполеон утворив Варшавське герцогство.

Наступного року Наполеон завоював Іспанію й посадив на іспанський трон свого брата Жозефа. Однак через партизанську війну іспанців проти французької окупації Наполеону не вдалося повністю підкорити країну.

Війна 1809 р. проти Австрії була блискавичною. Розбивши австрійців під Ваграмом, Наполеон змусив їх приєднатися до континентальної блокади Англії. На початку 1811 р. французька імперія з 70-мільйонним населенням досягла вершини своєї могутності.

Потім Наполеон вирішив завоювати Росію — країну, яка всупереч союзному договору з Францією ухилилася від участі у війні з Австрією в 1809 р. Та й континентальну блокаду Російська імперія підтримувала формально. У червні 1812 р. Наполеон зібрав «велику армію», у лавах якої воювали французи, поляки, представники Австрії, Пруссії та інших німецьких держав, Італії, Неаполітанського королівства, Іспанії та Голландії, і вирушив у Росію. Російська армія відходила в глиб країни, аби позбавити французів шансу розбити її у вирішальній великій битві. Французька армія ввійшла в спалену й залишену росіянами Москву. Не дочекавшись від Олександра І пропозиції укласти мир, Наполеон у жовтні залишив місто й розпочав відступ до західного кордону. Військова кампанія закінчилася для Франції катастрофою: під ударами російських військ і партизанів в умовах суворої зими, за відсутності продовольства й підкріплення майже вся французька армія була знищена. Наполеону пощастило врятуватись і повернутися до Франції.

Зупинити наступ австро-пруссько-російських військ Франція вже не мала сил. У жовтні 1813 р. Наполеон був розгромлений у «битві народів» під М. Лейпцигом. На початку 1814 р. союзні армії вступили на територію Франції, а наприкінці жовтня ввійшли до Парижа. Переможці змусили Наполеона зректися престолу й відправили його в почесне вигнання на о. Ельбу. Невдовзі він утік з острова, повернувся до Франції й у березні 1815 р. знову посів французький престол (період від втечі Наполеона й до його остаточної поразки під Ватерлоо називають Ста днями Наполеона).

• Ознайомтесь з історичною притчею про те, як французькі газети висвітлювали просування Наполеона країною з моменту його висадки на півдні Франції й до повернення на престол.

1. «Корсиканське чудовисько висадилося в бухті Жуан».

2. «Людожер іде до Грассу».

3. «Узурпатор увійшов до Гренобля».

4. «Бонапарт зайняв Ліон».

5. «Наполеон наближається до Фонтенбло».

6. «На Його Імператорську Величність очікують сьогодні у вірному йому Парижі».

• Як Ви вважаєте, чому змінювалася тональність газетних повідомлень? Чиї інтереси відображали ці газети? Чи траплялося Вам спостерігати подібні «зміни настроїв» у сучасних засобах масової інформації?

Після остаточної поразки від об’єднаних англо-прусських військ під бельгійським м. Ватерлоо (18 червня 1815 р.) Наполеон удруге зрікся престолу. Останні роки життя він провів як полонений англійців на о. Святої Єлени. У 1821 р. Наполеон помер. За однією з версій — від отруєння. Пізніше його прах перепоховали в Парижі. Епоха Наполеона Бонапарта й наполеонівських воєн закінчилася.

Основні кампанії наполеонівських воєн

• Ознайомтеся, як оцінювали Наполеона його сучасники. Яким він постає в цих висловлюваннях? Як особисто Ви оцінюєте постать Наполеона?

«Щоб мати уявлення про цю незвичайну людину, треба спостерігати за ним на тій великій сцені, для якої він був народжений. Безперечно, доля багато зробила для

Сто днів — час другого правління імператора Наполеона І (20 березня — 22 червня 1815 р.) після його втечі з о. Ельби.

Наполеона, проте завдяки силі свого характеру, енергійності та ясності розуму, геніальності великих комбінацій у військовому мистецтві він піднявся до того рівня, яке йому призначила доля. Мав лише одну пристрасть — владу, тому ніколи не витрачав часу й коштів на справи, які могли б відвернути його від мети. Він був володарем самого себе, а невдовзі став володарем людей і подій. У який би час він не народився, він відігравав би визначну роль. Однак епоха, у яку він робив перші кроки на своєму життєвому шляху, виявилася винятково сприятливою для його піднесення».

Клеменс Меттерніх, міністр закордонних справ Австрії (Я. Шедивы. Меттерних против Наполеона. — М.: Международные отношения, 1991.-С. 272)

«Надмірний його вплив на долі народів порушував загальну рівновагу. ...Надлишок життєвої сили людства, зосереджений в одній голові, цілий світ, представлений, зрештою, мозком однієї людини, стали б згубними для цивілізації, якби це тривало далі. ...ріки крові, переповнені кладовища, материнські сльози — усе це грізні обвинувачі. Коли світ страждає від надмірного тягаря, морок таємниче стогне, і безодня дослухається до цього стогону. Скарга на імператора досягла небес, і його падіння було неминуче. Він заважав Богу».

Віктор Гюго, письменник (Знедолені. —X.: Фоліо, 2015. — С. 42)

6. Віденський конгрес. Створення Священного союзу

Віденський конгрес (вересень 1814 — червень 1815 р.) був першим міжнародним конгресом (з’їздом), на який зібралися представники (включно з монархами) усіх (за винятком Туреччини) великих європейських країн, щоб вирішити питання побудови післявоєнної Європи. Хоча тон на конгресі задавали держави-переможниці (Велика Британія, Австрія, Пруссія й Росія), до роботи були залучені й переможена Франція, а також Швеція, Іспанія та Португалія. У період Ста днів Наполеона з’їзд переривав роботу.

Конгрес проголосив, що у своїй роботі керуватиметься двома основними принципами: легітимізму (законності) і політичної рівноваги. Легітимізм означав відновлення в правах законних європейських династій, усунутих Французькою революцією та Наполеоном, а політична рівновага — недопущення зміцнення однієї великої держави за рахунок інших. На засадах легітимізму й політичної рівноваги конгрес вирішував три нагальні питання: відновлення династій (яких саме); визначення кордонів Франції; розподіл територій між великими державами.

Найважливішим і найсуперечливішим виявилося польсько-саксонське питання: Пруссія прагнула отримати Саксонію, Росія польські землі; Велика Британія та Франція заперечували проти такого поділу, оскільки це порушило б рівновагу в Європі на користь Росії та Австрії. У червні 1815 р. був підписаний Заключний акт Віденського конгресу, який зафіксував територіальний переділ у Європі, а також принципи, на яких мають створюватися міжнародні відносини в усьому світі.

• Ознайомтесь із цілями й рішеннями Віденського конгресу. Прокоментуйте його рішення.

Цілі конгресу

• Вирішення долі Франції.

• Узгодження територіальних змін у Європі.

Рішення щодо долі Франції

• Відновлення влади Бурбонів.

• Позбавлення всіх завойованих територій і повернення довоєнних кордонів (1792).

• Виплата переможцям контрибуції в розмірі 700 млн франків.

Загальні територіальні зміни в Європі

• Відновлено Папську область і Неаполітанське королівство.

• З німецьких держав і частини австрійських володінь утворено Німецький союз.

• З 19 кантонів утворено Швейцарську Конфедерацію.

• До Голландії приєднано Бельгію та Люксембург, які разом утворили Королівство Нідерландів.

• До Швеції приєднано Норвегію.

• До Данії відійшли Шлезвіг і Гольштейн.

• Італія залишилася роздробленою.

Територіальні придбання держав-переможниць

Велика

Британія

острови Мальта й Цейлон (нині Шрі-Ланка), Капська колонія на півдні Африки та право контролю над Іонічними островами в Середземному морі

Пруссія

Північна Саксонія, Рейнська область, частина Вестфалії, шведська Померанія, західна частина Польщі з містом Познанню

Росія

більша частина польських земель разом з Варшавою, українські землі (Холмщина й Підляшшя), а також Фінляндія та Бессарабія

Австрія

Північно-Східна Італія (Ломбардія й Венеція) і Тернопільщина

Новий міжнародний порядок отримав назву Віденська система. Вона була підкріплена актом про створення Священного союзу, який у вересні 1815 р. в Парижі підписали австрійський імператор Франц І, прусський король Фрідріх Вільгельм III і російський імператор Олександр І. Невдовзі до союзу приєдналися Франція та декілька інших європейських держав.

Метою Священного союзу було забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу. На початку 1820-х років австрійські війська придушили революції в Неаполі та П’ємонті, а французькі — в Іспанії. Час від часу участь в акціях Священного союзу брала Велика Британія. Однак суперечності, що існували між європейськими державами, розхитували Священний союз, і на початку 1830-х років він фактично розпався.

Священний союз — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії з метою забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу.

• Розгляньте ілюстрації з тогочасних журналів. Автор якої картини, на Вашу думку, походить з країни-переможниці, а якої — з країни, що зазнала поразки? На підставі яких ознак Ви зробили висновок? Чому, зображуючи одну подію, художники показали її так, ніби йдеться про дві різні події?

1794-1795 рр. — термідоріанський період у Франції.

1795-1799 рр. — режим Директорії.

9 листопада 1799 р. (18 брюмера) — державний переворот.

1799-1804 рр. — період Консульства.

1804-1814 рр. — Перша імперія у Франції (імперія Наполеона).

1814-1815 рр. — Віденський конгрес.

1815 р. — створення Священного союзу.

1. Порівняйте становище у Франції в термідоріанський період і за часів Директорії. Які проблеми були найгострішими? Наскільки успішно вони були вирішені в кожен з періодів?

2. Які причини й обставини зумовили термідоріанський переворот і прихід до влади Бонапарта?

3. Охарактеризуйте наполеонівські війни та їх наслідки.

4. Покажіть на карті атласу основні події наполеонівських воєн.

5. Які, на Вашу думку, причини краху наполеонівської імперії? Обґрунтуйте Вашу відповідь.

6. Якими принципами керувався у своїй роботі Віденський конгрес?

7. Імператори, які уклали Священний союз, запевняли, що їх «з’єднують узи справжнього й нерозривного братерства» і вони «простягають руку безкорисливої допомоги». З часу підписання союзу міждержавні відносини потрібно підпорядковувати Божим законам, а у світовій політиці керуватися «заповідями любові, правди й світу». Чого, на Вашу думку, у цих словах більше — щирості чи намагання приховати справжні цілі й наміри? Обґрунтуйте Вашу точку зору.

8. Охарактеризуйте причини й наслідки політичних і соціально-економічних змін у Франції в 1789-1815 рр.

9. Поясніть, що означають історичні поняття «Консульство», «імперія»; «Кодекс Наполеона», «Сто днів», «Священний союз».