Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Полянський - Нова програма

§ 17. Російська імперія в другій половині XIX — на початку XX ст.

• Охарактеризуйте модель державного управління в Російській імперії.

1. «Великі реформи» у Росії

• Розгляньте карикатуру. Чи могла російська влада, на думку художника, справитися з «возом» проблем, які постали перед країною в середині XIX ст.?

Карикатура на політичні порядки в Росії. 1906 р.

У середині XIX ст., коли в Європі й США завершувалося формування індустріального суспільства, Росія залишалася феодальною країною. Кріпосне право приносило збитки, конфлікт між селянами та владою досяг піку напруження й загрожував повстанням. Щоб уникнути революції, потрібно було змінити уклад життя в імперії. Східна (Кримська) війна суттєво підірвала довіру народу до імператора й держави. Аби врятувати монархію й зміцнити міжнародний престиж Росії, цар Олександр II (вступив на трон у 1855 р.) зважився на реформи, які були проведені в 60-70-х роках XIX ст. й отримали гучну назву «великих».

«Великі реформи» Олександра II

Рік

Назва реформи

Зміст реформи

1861

Селянська

Скасовано кріпосне право. Селяни отримали незалежність і могли здійснити викуп у поміщика, отримавши земельний наділ для ведення господарства. 3 метою викупу селянин міг узяти позику в банку на 49 років. Такі селяни звільнялися від адміністративної й правової залежності від поміщиків. Крім того, вільні селяни отримали певні громадянські права, могли вести торгівлю й здійснювати операції з нерухомістю.

З 1863

Фінансова

Усі державні відомства мали складати кошториси, у яких розписували, на що витрачаються гроші. Замість корупційних феодальних «відкупів» уводились акцизні марки на алкоголь і тютюн. Від проведення грошової реформи відмовилися за браком запасів золота й срібла.

1863

Освітня

Відкривалися нові звичайні школи й вищі навчальні заклади. Ректори університетів отримали більше прав і могли самостійно приймати рішення, що стосувалися діяльності навчального закладу.

1864

Земська

Органами місцевого самоврядування стали земства, що мало спростити управління державою й зробити його ефективнішим. Згідно з новими законами, села й міста тепер могли сформувати власні органи самоврядування й вирішувати господарські питання, не чекаючи наказу згори.

1864

Судова

Суд перестав керуватися становим принципом, усі громадяни отримали рівні права перед законом. З’явився суд присяжних, а судова система повністю відокремилася від адміністративної та стала самостійною.

1865

Друку

Був проголошений принцип гласності, преса отримала право обговорювати й навіть критикувати рішення уряду.

1870

Міська

Основними установами місцевого самоврядування стали збори, міські управи й думи. Ці новостворені органи опікувалися благоустроєм будівель, будівництвом шкіл, лікарень, доріг, проведенням свят, питаннями безпеки, фінансування тощо. Щоправда, місто мало самостійно утримувати певні державні установи, наприклад поліцію, а грошей на це в невеликих населених пунктах не вистачало.

1874

Військова

Було введено загальну військову повинність, армія отримала нове озброєння. Також відкрилося чимало навчальних закладів для військових.

Ці, реформи не перетворили Росію на розвинену державу, але допомогли стати на шлях індустріалізації.

Наприкінці століття, за царя Миколи II, який вступив на трон у 1894 р. після смерті Олександра III, Російська імперія залишалась останнім острівцем абсолютизму в Європі й потребувала подальшого реформування. Аби хоч трохи «підтягнути» російську економіку до рівня розвинених країн з ініціативи міністра фінансів Сергія Вітте було проведено низку економічних реформ — реформи Вітте. До призначення на посаду міністра фінансів Росії С. Вітте певний час працював у Києві, де займався організацією залізничних перевезень.

Реформи С. Вітте

• Запроваджено жорстку податкову політику, зокрема встановлено державну монополію на винокуріння.

• Проводилася політика захисту російського товаровиробника.

• Здійснено фінансову реформу, що стабілізувала й зміцнила платоспроможність російського рубля.

• Заохочувалось іноземне капіталовкладення.

Реалізація економічної програми С. Вітте зумовила певне економічне піднесення Російської імперії.

Основною проблемою економіки був розрив між швидкими темпами розвитку промисловості та відсталими засобами виробництва в сільському господарстві. Становище найманих робітників було вкрай тяжким. Робочий день на виробництві офіційно становив 11,5 год, але на більшості дрібних і середніх підприємств він сягав 13-14 год. Заробітна плата була мізерною навіть у столиці імперії — Петербурзі й не забезпечувала родині робітника прожиткового мінімуму. До того ж робітник часто отримував грошима лише десяту частину заробітку, решта видавалася «натурою» — товарами й продуктами.

• Проаналізуйте діаграми. Який «діагноз» Ви можете поставити російській економіці наприкінці XIX — на початку XX ст.?

Частка Росії у світовому промисловому виробництві

Столипінська реформа. Навіть після скасування в середині XIX ст. кріпосного права Росія залишалась аграрною країною з численними феодальними пережитками. У селах зберігалися поміщицьке землеволодіння, селянське малоземелля, правова безправність селян, община з її круговою порукою, викупні платежі. Під час революції 1905-1907 рр. уряд намагався пригасити хвилю селянських повстань шляхом перебудови земельних відносин. У 1906 р. в імперії розпочалася аграрна реформа, яка за прізвищем голови Ради міністрів і міністра внутрішніх справ Петра Столипіна, отримала назву «столипінська». Зміст реформи полягав у тому, що кожний селянин мав право вимагати від громади виділення землі в одному масиві — відрубі, до якого міг приєднати свою садибу й перенести сюди будівлі, утворивши хутір. Пізніше наділи переходили в спадкове володіння.

• Ознайомтеся з висловлюванням російського історика про столипінську реформу. Що, на Вашу думку, означає «якби» в оцінці реформи?

«То була спроба позбутися вибуху знизу шляхом “революції згори” і створення нової масової опори режиму. ...Якби Столипін мав 20 років, то ці переміни, можливо, виявилися б найсерйознішим явищем... Столипінський шлях був страшним, жорстоким... але це шлях буржуазного прогресу».

Натан Ейдельман, російський історик («Революция сверху» в России. — М.: Книга, 1989. — С. 163)

Реформа стала початком індустріалізації російського села. Для У країни вона мала менше значення, ніж для Росії, адже український селянин завжди прагнув господарювати не в общині, а одноосібно.

Економічний розвиток українських земель — найбільш розвиненого регіону в складі Російської імперії — відбувався нерівномірно. З одного боку, великими промисловими центрами імперії були Донецький вугільно-металургійний, Нікопольський марганцевий та Криворізький залізорудний райони, а з іншого — на Лівобережжі ще залишалися пережитки кріпосництва в сільському господарстві. Україна була привабливою для інвестицій російських та іноземних банків; швидкими темпами розвивався залізничний транспорт.

• Як Ви вважаєте, чому економіст не порівнював рівень розвитку Росії з Європою та США? У чому вони були за приклад для Росії?

«Добробут широких народних мас, рівень освіти, народне багатство, культурний розвиток не витримують порівняння з такими ж на заході Європи та в Америці».

Петро Мигулін, російський економіст (Экономический рост Русского государства за 300 лет( 1613-1913). — М., 1913. —С. 222)

У 1913 р. обсяг промислового виробництва в Росії був менший, ніж у Франції у 2,5 раза; Англії — 4,6; Німеччині — 6,0; США — 14,3 раза. Наслідком були злидні більшості населення й коротка тривалість життя. Смертність серед немовлят у Росії у 2-2,5 раза була вищою, ніж у Європі та США.

Загалом до початку Першої світової війни (1914) Росія так і не змогла подолати значне відставання від Західної Європи та США.

• Проаналізуйте діаграму. Які висновки про якість життя в різних країнах Ви можете зробити, проаналізувавши наведену статистичну інформацію?

Середня тривалість життя на початку XX ст. (1913)

2. Революція 1905-1907 рр.

Ганебна військова поразка Росії у війні з Японією збурила російське суспільство й прискорила революцію. Поштовхом до її початку стали події в Петербурзі 9 січня 1905 р. Того дня урядові війська розстріляли мирну ходу до царя, яка мала вручити йому петицію з проханням полегшити народу життя. Загинуло понад тисячу й було поранено п’ять тисяч мирних маніфестантів. Цей день увійшов в історію як «Кривава неділя». В Україні реакцією на звістку про «Криваву неділю» стали масові страйки в Києві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Одесі, Харкові й Миколаєві.

В. Косса к. «Кривава неділя» у Петербурзі 9 січня 1905 р. 1907 р.

У революції взяли участь усі верстви та стани населення: інтелігенція й підприємці, селяни, робітники, учні, студенти, військові. Улітку 1905 р. страйки почали переростати в збройні сутички з регулярними частинами й поліцією. Яскравою подією революції стало повстання в червні 1905 р. на панцернику «Потьомкін», значну частину екіпажу якого становили українці. Також спалахнуло повстання матросів на чолі з лейтенантом П. Шмідтом у м. Севастополі. У листопаді в Києві повстали сапери під командуванням поручика Б. Жаданівського; відбулися повстання військових у Харкові, Чернігові, Полтаві, Білій Церкві й інших українських містах. Революційна хвиля захопила й селянство (п’ята частина повітів європейської частини імперії була охоплена селянськими виступами).

Незважаючи на загальну поразку, масштабність революції змусила самодержавство піти на поступки: у жовтні 1905 р. Микола II підписав маніфест. Революція поступово пішла на спад і в 1907 р. згасла.

• Порівняйте ідеї царського маніфесту з ідеями Декларації прав людини і громадянина, Цивільного кодексу Наполеона, конституцій Франції та США. Чи будуть ці порівняння на користь жовтневого маніфесту?

Витяг із маніфесту 17 жовтня 1905 р.

1. Дарувати населенню непохитні основи громадянської свободи на засадах справжньої недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок.

2. Не зупиняючи призначених виборів до Державної думи, одразу по змозі залучити до участі в думі (відповідно до кратності строку, що залишився до скликання думи) ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, дозволивши потім подальший розвиток засад загального виборчого права щойно запровадженого законодавчого порядку.

3. Установити, як непорушне правило, що жоден закон не може набрати чинності без схвалення Державною думою й надати виборним від народу можливість реального нагляду за закономірністю дій поставленої від народу влади.

(Государственная дума в России в документах и материалах. - М., 1957. - С. 90-91)

Частина учасників революції повірила обіцянкам царя й припинила боротьбу. У 1906 р. було скликано Державну думу, до якої від України було обрано більше сотні депутатів. У І Державній думі була сформована українська фракція, яка вимагала автономії України. Дума дедалі більше дратувала царя, і він її розпустив. У II Державній думі (1907) також було майже півсотні депутатів з України, які продовжували домагатися автономії України, місцевого самоврядування, української мови в школах, судах, церкві, створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах, запровадження української мови в учительських семінаріях.

• Ознайомтеся з уривком з листа Миколи II та зробіть висновок про причину, яка спонукала царя до проведення реформ.

«...Належало обрати один з двох шляхів — призначити енергійну військову людину й спробувати за будь-яку ціну придушити крамолу. Є й інший шлях — надання громадянських прав населенню, свободи слова, друку, зібрань, спілок тощо. ...Єдина втіха, що така воля Божа й що це тяжке рішення виведе дорогу Росію з того нестерпного, хаотичного стану, у якому вона перебуває майже рік».

З листа Миколи II до матері, 19 жовтня 1905 р. (Э. Радзинский. Три царя. - М.: ACT, 2007. - С. 518)

Улітку 1907 р. Микола II розпустив II Державну думу, що символізувало завершення революції. Самодержавство деградувало, про що свідчила й поява при монаршій родині Григорія Распутіна — авантюриста, який видавав себе за «святого старця», наділеного винятковими здібностями. Упродовж багатьох років він справляв значний вплив на прийняття важливих державних рішень.

3. Зовнішня й колоніальна політика імперії

Основний напрям зовнішньої політики Росії наприкінці XIX - на початку XX ст. залишався незмінним: Близький Схід, Чорноморські протоки й Балкани. Однак російська експансія на Балканах наштовхнулася на протидію Австро-Угорщини, за якою стояла потужна Німецька імперія. В умовах загострення франко-німецьких суперечностей, з одного боку, і російсько-німецьких — з іншого, Франція та Росія ставали природними союзниками. Обидві країни зміцнювали союз, укладений у 1891-1893 рр., і прагнули долучити до нього Велику Британію, що змінило б розстановку сил у Європі.

У 1877 р. Росія розпочала війну з Туреччиною за панування на Балканському півострові. Наступного року Туреччина визнала поразку й за мирним договором до Росії відійшли Південна Бессарабія та ряд кавказьких територій. За рахунок Туреччини було відновлено державність у Болгарії й збільшено території Сербії, Чорногорії та Румунії. Згодом договір переглянули, й апетити Росії було суттєво обмежено.

На межі ХІХ-ХХ ст. Росія активізувала далекосхідний напрям своєї зовнішньої політики. Аби відволікти людей від повсякденних проблем і стимулювати патріотичний підйом, Росія готувала війну з Японією. Як висловився один з російських міністрів, «щоб утримати революцію, нам потрібна маленька переможна війна».

Однак війна виявилася не «маленькою» і зовсім не переможною. Неочікувано для росіян першою завдала удару Японія. На початку 1904 р. японці атакували російський флот у Порт-Артурі військово-морській базі, орендованій росіянами в Китаї. Щоденно війна поглинала майже 3 млн руб. золотом. Зрештою російська армія зазнала поразки в Маньчжурії, у грудні Порт-Артур був зданий японцям, а російський флот потоплений.

За мирним договором, підписаним у 1905 р. в м. Портсмуті (США), Росія віддала японцям значну частину своїх територіальних загарбань у Маньчжурії, зокрема Порт-Артур і південну частину Сахаліну, а також визнала Корею сферою японських інтересів.

Незважаючи на військові невдачі, Росія продовжувала колоніальну експансію, яку здійснювала з XVIII ст. На початок XX ст. вона анексувала узбережжя Фінської затоки, Інгерманландію, Естляндію, Ліфляндію, частину Карелії, Казахстан, більшу частину України, Грузію, південну частину Латвії (Курляндію), Литву, Білорусь, Фінляндію, Бессарабію, Польщу, узбережжя Нижнього Амура, Приморський край, о. Сахалін, Вірменію, Чечню, Дагестан та Адигею.

Завершивши до початку 1860-х років завоювання Кавказу, Росія окупувала середньоазійські держави. У 1865 р. російські війська зайняли Ташкент, а через три роки Самарканд. Наприкінці 1860-х — на початку 1870-х років були анексовані Кокандське ханство, Бухарський емірат і Хівинське ханство. У середині 1880-х років — Туркменістан.

Приєднані країни й території активно заселялися росіянами, а щодо корінних народів проводилася русифікація.

1860-1870-і роки — «великі реформи» Олександра II

1877-1878 рр. — російсько-турецька війна.

1905-1907 рр. — революція в Росії.

1906 р. — столипінська реформа.

1. У чому полягали основні проблеми економічного й соціально-політичного розвитку Російської імперії?

2. Чому, на Вашу думку, самодержавство зважилося на проведення «великих реформ»? Стисло охарактеризуйте ці реформи. Яка з них видається Вам найважливішою? Аргументуйте Ваш вибір.

3. Який економічний і політичний ефект мали реформи С. Вітте й П. Столипіна?

4. Проаналізувавши висловлювання Н. Ейдельмана та П. Мигуліна, а також подані діаграми (с. 152-153), сформулюйте своє ставлення до оптимістичного прогнозу історика Н. Ейдельмана, що Росія могла б через 20 років стати в один ряд із провідними країнами світу.

5. Охарактеризуйте причини, опишіть перебіг і визначте наслідки революції 1905-1907 рр.

6. Використовуючи історичну карту атласу, охарактеризуйте зовнішню політику Росії. Яку, на Вашу думку, основну мету вона переслідувала?