Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Подаляк 2016" - Нова програма

§17. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ: НА ПОЛЯХ БИТВ І В ПАЛАЦАХ МОНАРХІВ

Утворіть логічні поєднання зі слів: Англія, Карл V, революція, Республіка Сполучених Провінцій, Єлизавета І, Іспанія, Вільгельм Оранський, кортеси.

1. Характер міжнародних відносин. На початок XVI ст. політична ситуація в Європі помітно змінилась. У той час, коли Німеччина та Італія залишалися роздробленими, Франція, Іспанія і Англія перетворилися на міцні централізовані держави, у межах яких складалися сучасні нації. Тут посилення монархії супроводжувалося використанням нових підходів до зовнішньої політики. Правителі централізованих держав уже не обмежувалися відносинами з окремими, переважно сусідніми, країнами, а поширювали свою зовнішньополітичну діяльність на всю Європу. Головним для них стає принцип «державного інтересу» - створення для власної країни найсприятливіших умов у відносинах з іншими державами. Якщо цієї мети не вдавалося досягти мирним шляхом, у хід ішла зброя.

Масштаби військових зіткнень зросли: країни протиставляли одна одній армії з десятків, а з XVII ст. - із сотень тисяч воїнів. Їх утримання вимагало величезних коштів і важким тягарем лягало на плечі платників податків. Саме тоді гроші почали називати «нервом війни».

Новою рисою міжнародних відносин став вплив на них релігійного чинника. Після Реформації населення Європи розкололося на католиків і протестантів. Прагнення допомогти одновірцям втягувало країни в міждержавні конфлікти. Войовничий католицизм становив стрижень зовнішньої політики Іспанії, головним противником якої стала протестантська Англія, а згодом, після звільнення від іспанського гніту, - Республіка Сполучених Провінцій. У таких умовах вистачало щонайменшого приводу, щоб рядове непорозуміння переросло на міжнародний конфлікт.

Поява в міжнародних відносинах нових рис зовсім не означала повного зникнення старих звичаїв. Як і раніше, продовжував діяти середньовічний принцип династичних шлюбів і успадкувань. Його наслідком було періодичне перекроювання карти Європи. Інколи це вело до виникнення таких велетенських утворень, як багатонаціональна імперія Карла V. Окремі країни, включені до її складу, нерідко мали протилежні інтереси, що позбавляло державу Габсбургів внутрішньої єдності. Як і раніше, на зовнішню політику кожної країни впливали особисті симпатії чи антипатії її монарха.

2. Система політичної рівноваги. На початку XVI ст. наймогутнішими державами Західної Європи були Іспанія, Священна Римська імперія (у 1519 р. вони об’єдналися під владою Карла V) і Франція. Володіння Габсбургів майже з усіх боків оточували Францію, тому між двома країнами неодноразово виникали суперечки через прикордонні території. Їхні інтереси зіштовхувались також в Італії, де франко-іспанський конфлікт вилився в затяжні Італійські війни (1494-1559). Багата, але роздроблена Італія не змогла дати належної відсічі завойовникам і стала для них привабливою здобиччю. Військові дії велися з перемінним успіхом, однак остаточна перемога залишилася за Іспанією, після чого італійські держави надовго підпали під її вплив. Одразу після закінчення Італійських війн Франція поринула у вир релігійних війн і на тривалий час відійшла від активної зовнішньої політики. Головним ворогом Іспанії стала Англія. З приходом до влади Тюдорів вона отримала можливість впливати на хід європейських конфліктів і 1588 р. завдала важкої поразки Філіппу II.

У таких умовах важливо було не допустити переважання якоїсь із великих держав. Коли одна з них починала стрімко посилюватись, інші негайно укладали між собою союзи для стримування небезпечного суперника. До них зазвичай приєднувались також менш значні країни-сусіди, і всі разом вони створювали противагу грізному претенденту на головування. Це явище отримало назву «система політичної рівноваги».

Активним її учасником стала Османська імперія. Захопивши майже весь Балканський півострів, турки зламали героїчний опір Угорщини і наприкінці XVI ст. розгорнули наступ на австрійські володіння Габсбургів. Невдовзі вони почали просуватись і в українські землі, які входили до складу Речі Посполитої. На тиск з боку Османської імперії запорозькі козаки відповіли військовими походами в турецькі володіння.

Пригадайте! Назвіть найвідоміші епізоди протистояння турків та запорозьких козаків.

Виник гострий польсько-турецький конфлікт, уладнати який вдалося завдяки втручанню англійської королеви Єлизавети. Саме тоді між Англією і українськими землями встановилися перші політичні контакти.

Постійна загроза з боку могутньої Османської імперії істотно впливала на міжнародні відносини. Серед європейських країн посилилося прагнення забути про релігійні суперечності і об’єднати весь християнський світ - католиків, протестантів і православних - проти грізного ворога. Із цією метою неодноразово проводилися переговори про підготовку спільного хрестового походу проти турків. Водночас деякі правителі висували на перший план не міркування загальноєвропейської безпеки, а власну політику «державного інтересу». Прагнучи підтримувати в Європі політичну рівновагу, вони вступали в союзи з турками. Особливу активність виявляла Франція, сподіваючись у такий спосіб ослабити Габсбургів.

3. Народження постійної дипломатії. Ускладнення взаємовідносин між європейськими державами супроводжувалося змінами в дипломатичній діяльності. Раніше кожне посольство відряджалося з конкретним дорученням і одразу після його виконання припиняло своє існування.

Ганс Гольбейн молодший. Посланці. 1533 р.

У XVI ст. така тимчасова форма дипломатичних зв’язків була вже недостатньою. Виникла потреба у створенні постійних дипломатичних представництв у інших країнах. Їхнє утримання вимагало чималих коштів, тому не всі держави могли собі це дозволити, але поступово система постійного представництва набула загального поширення.

Тогочасного посла не випадково називали «почесним шпигуном»: у країні перебування він збирав корисну для своєї держави інформацію. Регулярно, інколи навіть двічі на день, він надсилав на батьківщину довгі звіти. Уряд отримував від послів повідомлення про стан військ, фінансові можливості, події внутрішнього життя інших країн. Усе це дозволяло вдало підбирати союзників, успішно використовувати слабкості противників, своєчасно вносити потрібні зміни в зовнішньополітичний курс. Інколи після поразки у війні дипломати буквально рятували свого монарха від принизливого договору.

Дипломатія стає справжнім мистецтвом. Складається певний порядок прийому послів і надання їм необхідних почестей - дипломатичний церемоніал. Виконуючи його, враховувалося значення кожної держави. Урочистий і помпезний прийом означав повагу до країни, представленої послом; стриманий і холодний - зневагу чи неприховане невдоволення її політикою.

Виникнення постійної дипломатії викликало появу спеціальних трактатів, присвячених правам і обов’язкам посла, правилам його поведінки. Загальновизнаним став принцип посольської недоторканності. Важливими досягненнями позначився розвиток міжнародного права. Отримали наукове обґрунтування норми взаємовідносин між державами під час війни і миру, правила користування морями, поняття про непорушність міжнародного договору.

З якої країни, на вашу думку, прибули посли?

Вітторе Карпаччо. Повернення послів. 1493-1495 рр.

4. Загальноєвропейський конфлікт: Тридцятилітня війна. На початку XVII ст. вибухнула війна, яка, то затухаючи, то розгоряючись з новою силою, палала в Європі цілих 30 років - з 1618 до 1648 р. Ця перша загальноєвропейська війна увійшла в історію під назвою Тридцятилітня. Вона визрівала довго і була викликана загостренням політичних протиріч і релігійного розбрату.

Празька дефенестрація. Гравюра. XVII ст.

Ще із середини XVI ст. в Німеччині, з розгортанням Контрреформації, посилився тиск католиків на протестантів. На допомогу католикам прийшли Папа Римський і Габсбурги - німецький імператор та іспанський король. Їхніх противників підтримували протестантські Англія, Республіка Сполучених Провінцій, Данія, Швеція, а також католицька Франція, бажаючи не допустити посилення Габсбургів. На початку XVII ст. взаємних образ і претензій накопичилося так багато, що єдиним засобом розв’язання суперечок, здавалося, була війна.

Приводом до неї стало повстання в Празі, де 23 травня 1618 р. озброєні захисники чеської незалежності розігнали уряд, сформований із прибічників Габсбургів. У відповідь велике католицьке військо вирушило проти повстанців і в 1620 р. розгромило їх у битві біля Білої Гори. Чехією прокотилася хвиля масових вигнань протестантів і жорстоких розправ над бунтівниками. Потім війна перекинулася на територію Німеччини, де католики продовжували перемагати. Це створювало умови для встановлення панування Габсбургів на Балтиці та викликало занепокоєння у протестантських правителів Північної Європи. Воєнні дії проти Габсбургів почала Данія.

1627 р. Із донесення французького дипломата Фанкана про міжнародне становище в Європі

...Габсбурги знайдуть кошти створити та екіпірувати флот, аби тримати в шорах північ, тривожити південь; у них знайдуться сили не лише для того, щоб перешкоджати торгівлі датчан, англійців та французів, а й для того, щоб захопити те, що їм не належить, і повернути те, що вони втратили. Ось чому вони поводяться так уперто і з таким піднесенням атакують усіма своїми силами короля Данії, міста Нижньої Саксонії, більшу частину яких вони вже зайняли.

Трохи не вистачає їм для того, аби стати власниками всього, і вони доб'ються цього, якщо дозволити їм діяти без перешкод і якщо король Данії капітулює. Отже, вся Німеччина, якщо вона буде підпорядкована Габсбургам, допоможе піднестися останнім і стане для них міцним п'єдесталом для того, щоб спорудити на ньому монархію та взяти гору над усім християнським світом.

Питання до документа. 1. Охарактеризуйте ставлення французького посла до Габсбургів. 2. Як французький уряд міг відреагувати на таке повідомлення?

Яку роль відіграли зображені історичні особистості у Тридцятилітній війні? З чого видно, що вони мають відношення до військових подій?

Антоніс ван Дейк. Альбрехт Валленштейн

Антоніс ван Дейк. Густав ІІ Адольф

Для боротьби з протестантами імператору Фердінанду II потрібна була власна армія. Її запропонував створити чеський дворянин Альбрехт Валленштейн - безстрашний воїн і талановитий полководець. Він набрав стотисячне військо, яке існувало за рахунок стягування коштів з місцевого населення, і завдав датчанам декілька нищівних поразок. Справа протестантів здавалася програною, але тут у війну вступила Швеція.

У 1630 р. військо під командуванням видатного полководця короля Густава II Адольфа почало свій наступ. На відміну від солдатів інших країн, дисципліновані шведи не грабували мирне населення і демонстрували високий бойовий дух. Переможним маршем вони пройшли всю Німеччину і в 1632 р. зійшлися з католиками у вирішальній битві біля містечка Лютцен поблизу Лейпцига. Під ударами доблесних шведів Валленштейн відступив, але в розпалі бою загинув Густав Адольф. Протестанти втратили свого кращого полководця, проте ненадовго пережив грізного противника і Валленштейн. Непомірне честолюбство штовхало його до оволодіння чеською короною, заради чого Валленштейн вступив у переговори зі шведами. Після звинувачення у державній зраді його було вбито за таємним наказом імператора.

Останньою у війну долучилася Франція, яка раніше вела закулісну гру і підтримувала протестантів лише грошима. Разом зі Швецією вона провела низку успішних операцій. Становище протестантів поступово покращилось, однак у цілому війна протікала в’яло. Сили країн-учасниць було виснажено, землі Німеччини, Австрії та Чехії вкрай розорено, а їхнє населення скоротилось у декілька разів. Усією Європою дедалі голосніше лунали заклики до миру.

Облога Магдебурга. Гравюра XVII ст.

Мирний конгрес проходив у німецькій Вестфалії і тривав близько семи років. Нарешті в 1648 р. вдалося підписати договір, який підбив підсумки Тридцятилітньої війни, - Вестфальський мир. Він закріпив нове співвідношення сил в Європі: переважання Іспанії та імперії відійшло в минуле, посилилися Швеція і Франція. За умовами договору

Герард Терборх. Укладання миру в Мюнстері

Швеція отримала ряд територій у Північній Німеччині, що дозволило їй зайняти панівні позиції на Балтиці. Франція заволоділа більшою частиною Ельзасу та Лотарингії і перетворилася на наймогутнішу в Європі державу. Європейські країни визнали незалежність Голландії і Швейцарії.

Найбільших збитків від війни зазнала Німеччина: частина її земель знелюдніла і буквально лежала в руїні. Вестфальський мир остаточно закріпив самостійність окремих німецьких князівств, тобто політичну роздробленість країни. Співвідношення сил за Вестфальським миром визначило ситуацію в Європі на наступні десятиліття. Тривала і виснажлива війна забрала безліч людських життів, принесла горе і розорення цілим народам. Її головним уроком стало розуміння того, що релігійні суперечки неможливо розв’язати збройним шляхом.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Що змінилось у характері міжнародних відносин порівняно із Середньовіччям? Які нові та старі риси вони в собі поєднували?

2. Чому європейські країни прагнули підтримувати «систему політичної рівноваги»? Як їм вдавалося це робити?

3. Як на політичну ситуацію в Європі впливала Османська імперія?

4. Чим були викликані і в чому полягали зміни в організації дипломатичної служби?

5. Чому підсумком Тридцятилітньої війни стало нове співвідношення сил в Європі?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

1. На карті покажіть, які країни було втягнуто у Тридцятилітню війну.

2. На контурній карті розфарбуйте території держав відповідно до коаліцій, до яких вони належали.

3. Спробуйте визначити основні етапи Тридцятилітньої війни та позначте їх на сторінці часу.

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙТЕ

Спробуйте обґрунтовано пояснити, чому в XVI ст. дипломата називали «почесним шпигуном».

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

1618—1648 - Тридцятилітня війна

1648 - підписання Вестфальського миру