Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Подаляк 2015" - Нова програма

Країни Центральної і Східної Європи в Середні віки

§ 23. УТВОРЕННЯ І РОЗКВІТ ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Зміст

§23 УТВОРЕННЯ І РОЗКВІТ ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

§24 ПІВНІЧНО-СХІДНА РУСЬ: ВІД НОВГОРОДСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ДО МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

§25 ВИНИКНЕННЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ. КИРИЛО І МЕФОДІЙ

Пригадайте, яка частина українських земель і коли відійшли до Польського Королівства.

1. Польське Королівство. У ранньому Середньовіччі величезний простір між двома найбільшими державами - імперією Карла Великого та Візантією - населяли племена слов’ян. Спочатку вони мали подібну мову. Це, на думку багатьох учених, знайшло відображення в самоназві - «слов’яни» - ті, що використовують зрозумілі слова (мову). Поступово розселяючись, слов’янські племена відокремилися одне від одного й розпалися на три гілки - західні, східні і південні слов’яни. До західної групи належали чехи, словаки, поляки, полабські та поморські слов’яни. Східну складали предки українців, росіян й білорусів. Південна включала болгар, сербів, хорватів, словенців та деякі інші народи.

Ядром формування польської держави було князівство полян. У X ст. його правитель князь Мешко І об’єднав під своєю владою землі в басейнах рік Одеру та Вісли і зробив столицею місто Гнєзно. Наступним кроком стало прийняття Мешком християнства за римським зразком. Це сприяло встановленню зв’язків з більш розвиненими європейськими країнами й посилювало позиції Польщі.

Коли Київська Русь прийняла християнство за східним зразком?

Син і наступник Мешка - Болеслав І Хоробрий - завершив об’єднання польських земель. Справжній воїн, Болеслав неодноразово воював з Німеччиною і Руссю, помітно розширив межі своєї держави та змусив могутніх сусідів ставитися до Польщі з повагою. У 1025 р.Болеслав прийняв титул короля і переніс столицю до Кракова. Після смерті Болеслава країна розпалася на окремі князівства і втратила частину завойованих земель. Більше того, вона сама стала жертвою загарбників Німецького ордену. Загрозу становили монголи, які неодноразово влаштовували на країну спустошувальні набіги. Один із загонів хана Бату ввірвався до Польщі та пограбував столицю. За легендою, міський сурмач-дозорець подавав сигнал тривоги доти, доки його не вбила стріла монгольського лучника. На згадку про це на вежі костелу Святої Марії в Кракові щогодини грає сурма, звучання якої несподівано обривається на найвищій ноті.

Зовнішня небезпека прискорила об’єднання польських земель і відродження королівської влади. Король Казимир III Великий (1333-1370) продовжив політику своїх попередників. Йому вдалося повернути деякі втрачені території, упорядкувати закони та покращити управління державою. Дбаючи про розвиток ремесла й торгівлі, король увів єдину монету й однакове мито, що викликало стрімке зростання міст. На зразок інших західноєвропейських країн у Польщі склалася станова монархія. Король правив, спираючись на орган станового представництва - сейм.

Які органи станового представництва діяли в той час в Англії та у Франції?

Смертельна загроза з боку Німецького ордену підштовхнула Польщу до пошуків союзника. Почалося зближення із сусідньою державою - Великим князівством Литовським, якому теж доводилося постійно стримувати натиск Ордену. Досягти союзу можна було через шлюб спадкоємиці польської корони Ядвіги з литовським князем Ягайлом. Так 1385 р. було укладено Кревську унію, яка надовго пов’язала долі Польщі та Литви, хоча й не означала їхнього злиття.

Герб Польщі. XV ст.

Унія зміцнила позиції Польщі й Литви, дозволила їм разом виступити у війні проти Німецького ордену. Вирішальна битва відбулася 1410 р. біля села Грюнвальд.

Об’єднане королівське військо, куди входили польські, литовські, українські, білоруські, чеські й татарські загони, розгромило хрестоносців. Від повного знищення Орден врятувала підтримка імператора й Папи, однак поразка поклала край німецькому наступу на Схід. Через півстоліття, у результаті нової війни, Орден визнав себе васалом польського короля. Польща повернула собі значну частину колишніх земель і вихід до Балтійського моря. Авторитет Польщі й Литви в Європі дуже зріс.

2. Велике князівство Литовське. Споконвіку поряд із слов’янами жили представники балтійських племен - пращури нинішніх литовців, латишів та естонців. Вони населяли південно-східний берег Балтійського моря й басейн Неману. Кожне плем’я очолював князь. Займалися землеробством і мисливством. Були язичниками.

У середині XIII ст. один із литовських племінних вождів Міндовг заснував нову державу - Велике князівство Литовське. Отримавши корону від Папи, Міндовг став єдиним в литовській історії королем. Країні довелося відбивати набіги монгольської орди та боротися з німецькими хрестоносцями.

Велике князівство Литовське швидко розширилася за рахунок українських та білоруських земель. Великий князь Ольгерд навіть виступив проти Золотої Орди, у 1362 р. розгромивши татар у битві біля Синіх Вод та приєднавши на 200 років Київ до Великого князівства Литовського. Неминучим ставало зіткнення з Московським князівством, яке претендувало на роль об’єднавчого центру слов’ян.

У 1385 р. за Кревською унією Ягайло став польським королем. Литовці прийняли хрещення за католицьким обрядом.

Зусиллями Великого князя Литовського Вітовта (1392-1430) Литва зберегла самостійність, а територія її простягалася від Балтійського до Чорного моря. Нащадки Вітовта, зокрема син Ягайло та внук Казимир, відмовилися від подальшого розширення держави на слов’янський схід. Цим і скористалася Москва, у низці воєн заволодівши на тривалий час третиною територій князівства. Водночас, завдяки вдалій політиці Казимира посилився вплив Литви у Центральній Європі.

3. Здобута батьківщина угорців. Давня батьківщина кочовиків-угорців (мадярів) знаходилася між Середнім Поволжям і Уралом. Звідти вони переселились у причорноморські та приазовські степи, але залишилися під тиском печенігів. У 896 р., подолавши величезну відстань, сім угорських племен перейшли Карпати й зупинилися в Середньому Подунав’ї. Просторі низовини між горами здавалися спеціально створеними для звиклих до степів мадярів. Так відбулася подія, яку угорські легенди назвали «здобуттям Батьківщини». На чолі союзу племен стояв вождь Арпад, родоначальник королівської династії Арпадів.

Яку подію відзначав угорський народ у 1996 р.?

Несподівана поява нових сусідів стала справжнім лихом для Європи. У безперервних, але завжди раптових набігах рухлива і витривала мадярська кіннота спустошувала все на своєму шляху. У пошуках здобичі войовничі загони доходили до Іспанії, Франції та Ютландії. Лише в середині X ст. ціною великих зусиль німецькому імператору Оттону І вдалося розбити угорців. Трапився рідкісний в історії випадок: поразка обернулася на благо для переможених, бо змусила їх остаточно осісти в Паннонії. Це дало угорцям можливість зберегтися як народ, не розсіятися на кшталт гунів, аварів та безлічі інших грізних завойовників.

Іштван І Святий об’єднав усі мадярські племена в єдину державу і в 1000 р. отримав з рук Папи королівську корону. Іштван сприяв поширенню в країні католицтва і всіляко підтримував церкву, а до участі в управлінні державою активно залучав знать. Після його смерті Угорщина надовго поринула у феодальні міжусобиці, користь від яких отримала лише верхівка знаті — магнати.

Корона угорських королів

Король Бела IV намагався обмежити самовладдя магнатів, але тільки налаштував проти себе знать. У такій напруженій атмосфері в Угорщину вторглося монгольське військо під проводом хана Бату.

У 1241 р. відбулася велика битва біля села Могач. Загарбники повністю знищили угорське військо, проте й самі зазнали великих втрат. Залишивши після себе розорену країну, монголи повернули назад.

Угорщина досить швидко залікувала рани. Бела IV забудував країну фортецями й замками, сприяв виникненню міст.

Однак після припинення династії Арпадів криваві суперечки між магнатами посилилися. У результаті угорський трон опинився в руках чужоземців: спочатку - представників Анжуйської династії, а потім - Люксембургів.

У XV ст. в Угорщині склалася станова монархія, але міста не були допущені до участі в державній владі. Усе вирішували король, магнати і дворянство.

Якщо угорські міста не були допущені до участі в державній владі, що це означало?

Карл IV. Фрагмент розпису. XIV ст.

Свого розквіту угорське королівство досягло за правління Матяша І Корвіна (1458-1490) - визначного правителя, хороброго воїна, покровителя мистецтв і наук. Проте до кордонів його держави невпинно наближалися турки, які в XVI ст. розгромили об’єднане угорсько-чеське військо. Угорщина надовго втратила свою незалежність.

4. Від Великої Моравії до Чеського королівства. На початку IX ст. у басейні річки Морави, де проживало плем’я мораван, виникла одна з найдавніших слов’янських держав - Велика Моравія. Кордони держави швидко розширилися, проте на початку X ст. знекровлена міжусобицями й жахливою мадярською навалою Велика Моравія розпалася. Частина її земель увійшла до складу новоствореного Чеського королівства, де правили князі з роду Пржемисловичів. Держава розвивалася в умовах постійного протистояння Німеччині, аж поки в XI ст. не опинилася у складі Священної Римської імперії. Утім, підкорити Чехію повністю німецькі імператори не змогли. Чеські королі визнали над собою владу імператора, але зберегли значну незалежність і у своїй країні діяли цілком самостійно.

Королівська влада помітно посилилася за правління Карла І Люксембурга (1346-1378). Король заохочував розвиток чеської промисловості, забудував величними спорудами свою столицю Прагу, відкрив у ній університет, один з найстаріших у Європі. Ставши імператоромКарлом IV, він у 1356 р. підтвердив «Золотою буллою» незалежність Чеського королівства. Чехія швидко перетворилася на одну з економічно найрозвиненіших та найбагатших країн Європи, впливала на європейські справи. Карла IV не випадково називали «батьком Чехії та вітчимом імперії».

У чому полягала особливість становища Чеського королівства у складі Священної Римської імперії?

Обурення чехів викликала діяльність католицької церкви. Папський Рим стягував із Чехії величезні податки, країну заполонили продавці індульгенцій.

5. Ян Гус і гуситські війни. Критику католицької церкви розпочав професор Празького університету Ян Гус (1370-1415). У своїх проповідях перед народом він гнівно засуджував німецьке засилля в Чехії,

багатства церкви й жадібність священиків. Гус виступав за богослужіння чеською мовою і вважав найвищим авторитетом Біблію, а не рішення пап та церковних соборів. Великого значення Гус надавав також обряду причастя, який у католицькій церкві був різним для священнослужителів та звичайних віруючих. Церковників причащали хлібом і вином, а мирян - лише хлібом. Гус закликав повернутися до звичаїв раннього християнства і ввести для всіх причастя під двома видами. За вимогу причащати мирян вином із чаші прибічників Гуса - гуситів - стали називати також чашниками.

У відповідь католицька верхівка звинуватила Гуса в єресі й викликала на церковний собор до німецького міста Констанца. Гус вважав, що сюди з’їдуться вчені з усієї Європи і він матиме можливість захистити свої переконання в науковому диспуті. Але, прибувши на собор, Гус зрозумів, що ніхто не збирався обговорювати правоту його поглядів. Гуса закували в кайдани й кинули до в’язниці.

XI ст. Італійський учений, секретар папської курії

Поджо Браччоліні про засудження Яна Гуса на Констанцькому соборі

Ян Гус. Мініатюра. XV ст.

Розгляньте малюнок. Хто з оточуючих співчуває Яну Гусу, а хто радіє і чому?

Голова собору запропонував Гусу зректися, але той Чех підвівся і голосно вигукнув: «Я не маю наміру відступати від свого вчення й віри».

Сигізмунда спитали: «Ваша імператорська величносте! Яким буде ваше остаточне рішення: за вчення Гуса чи проти? Визнаєте ви його єретиком, який заслуговує на смерть?». Імператор відповів так: «Продовжую стверджувати, що Гус - єретик і цілком заслуговує на смерть через спалення, якщо не зречеться».

Тоді Гус мужньо спитав: «Ваша імператорська величносте, невже ви можете так поводитися, принижуючи свою корону і німецьку гідність? Невже самі знищуєте охоронну грамоту, яку підтвердили своєю печаткою та підписом, і візьмете на свою голову злочин і підступність? Не про моє життя йдеться, а про ваше чесне ім'я».

«Я дійсно обіцяв тобі, єретику, безпечний проїзд, але тільки сюди, а це ти отримав. Зворотного ж шляху я тобі не обіцяв. Така вимога є безпідставною. Тебе засудив собор більшістю голосів». Так відповів Сигізмунд.

Усі були такі розпалені, що трощили столи й кидали їх уламки. Під цей гомін государ пішов. Міг би піти й Гус, якби схотів. Він, однак, повернувся до своєї в’язниці.

На підставі розповіді італійського вченого висловте своє судження щодо характеру й переконань Яна Гуса.

Навіть перед загрозою смерті мужній проповідник відмовився зректися своїх поглядів, і влітку 1415 р. був спалений на вогнищі. Страта Гуса збурила всю Чехію. Учні незламного проповідника розвивали його вчення і цим притягували до себе безліч віруючих. Поширювалися чутки, що потрібно збиратися на відкритих місцях у горах, де начебто сам Христос через своїх проповідників говоритиме з людьми. На гору Табір у Південній Чехії звідусіль зійшлося понад 40 тисяч осіб - так званих таборитів. Серед них голосно лунали заклики до активних дій. У 1419 р. повстала Прага, а за нею і вся країна. Почалися гуситські війни (1419-1434).

Імператор з Папою організували проти гуситів хрестовий похід. На повсталу Чехію обрушилися збройні загони з різних куточків Європи. їм протистояло військо під командуванням небагатого рицаря Яна Жижки, талановитого полководця. У своєму війську Жижка ввів сувору дисципліну й підтримував високий бойовий дух.

Жижка дуже вдало використовував звичайні вози. Під час зупинок їх скріплювали ланцюгами, а відкритий простір загороджували дошками. Виникав щільно укріплений табір, який міг успішно захищатися і був недоступним для кінноти.

Нерідко вози відігравали вирішальну роль і в зіткненнях. Перед однією з битв гуситське військо стояло на високому пагорбі. Жижка дав противнику підійти на потрібну відстань і скомандував атаку. Гуситська кіннота кинулася на ворога, потім раптово розділилася надвоє і утворила своєрідний коридор. По ньому з високого пагорба, набираючи дедалі більшої швидкості, покотилися вози з важким камінням. Вони врізалися в загони противника, сіючи в них безлад і паніку. Гуситська ж кіннота, пропустивши вози, знову зімкнулась і пішла в атаку. За нею рушила піхота. Ворог зазнав нищівної поразки.

Із самого початку гуситський рух не був єдиним і розділявся на два напрями. До першого - поміркованого - належали феодали, заможні городяни та рицарі. Вони прагнули позбавити церкву влади й багатств на свою користь. Другу, рішучішу, частину становили таборити - переважно селяни та небагаті городяни. їхня мета полягала в знищенні феодального гноблення і встановленні справедливого суспільства. Помірковані побоювалися рішучих дій таборитів. Це дало змогу імператору й Папі за допомогою різних поступок і обіцянок переманити поміркованих на свій бік і спільними зусиллями завдати таборитам удару. У 1434 р. біля міста Липани таборити зазнали поразки. Гуситські війни закінчилися.

Чехія стала єдиною в Європі країною, де з католицькою мирно співіснувала гуситська церква, яка не підпорядковувалася Папі Римському.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Назвіть групи слов’ян і розкажіть, які сучасні народи входять до кожної з них.

2. Яку роль в історії польської держави відіграв король Казимир III Великий?

3. Що підштовхнуло Польщу й Литву до союзу? Чи означала унія об’єднання двох країн?

4. Яке значення мала Грюнвальдська битва?

5. Чому поразку в битві з імператором Оттоном І не можна вважати негативним фактом угорської історії?

6. Охарактеризуйте склад учасників гуситського руху.

7. Які зміни принесли гуситські війни Чехії?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

1. На контурній карті позначте кордони та замалюйте території Великого князівства Литовського, Польського, Угорського та Чеського королівств у період їх найбільшого розквіту

2. Охарактеризуйте гуситські війни за планом: а) причини війн; б) склад гуситського руху; в) тактика таборитів; г) причини поразки; ґ) наслідки.

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙМО

Порівняйте діяльність королів Казимира III, Іштвана І, Карла І Люксембурга. Відтворіть історичний портрет одного з них.

Запам’ятайте дати

1385 - Кревська унія

1410 - битва біля Грюнвальда

1419-1434 - Гуситські війни