Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Подаляк 2015" - Нова програма

§9. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО

Визначіть по 5 головних, на вашу думку, ознак, що характеризували життя середньовічної людини Західної Європи, та змін, які відбулися в суспільстві порівняно з античним світом.

1. Нова поява міст. На світанку Середньовіччя більшість античних міст лежали в руїнах.

У Х-ХІ ст. відбулися важливі зміни. Сільські умільці, які у вільний час майстрували все необхідне - від плугів до одягу і посуду, поступово залишили селянську працю і зробили ремесло своїм головним заняттям. Невдоволені високим податком, вони втікали від своїх феодалів і засновували поселення на перехрестях доріг, на руїнах старих римських фортець, біля замків і монастирів, поблизу річкових переправ і зручних морських гаваней. Тут охоче селилися також купці, а з посиленням селянської залежності - селяни-утікачі.

Назви багатьох сучасних міст свідчать про історію їхнього походження. Якщо вони починаються зі слів Санкт-, Сент-, Сен-(святий), це означає, що місто виникло поблизу монастиря (Санкт-Гален, Сен-Омер). Закінчення -брюк чи -бридж говорять, що місто було засноване біля мосту (Оснабрюк, Кембридж), а -фурт чи -форд - біля броду (Франкфурт, Оксфорд - бичачий брід). Та обставина, що місто піднялося на руїнах колишніх укріплень, відбилася в закінченні -бург (Аугсбург, Единбург).

Так, у Х-ХІІІ ст. буквально на очах почали відроджуватися старі та зростати нові міста. Спочатку вони виникли в Італії і Франції, потім - у Англії, Нідерландах і Німеччині, згодом - у Скандинавських країнах, Угорщині, Ірландії тощо. Особливо багато міст було в Італії, Фландрії і на берегах великих судноплавних річок - Рейну і Дунаю. Проте і в інших країнах їх нараховувалося стільки, що зазвичай селянин міг дістатися найближчого міста впродовж дня.

Виникнення середньовічних міст

Чому саме в названих місцях ремісники й купці будували міста?

2. Усередині міських мурів. Основну масу населення середньовічного міста складали ремісники і купці. Досить багато людей було зайнято у сфері послуг - перукарі (цирульники), банщики, корчмарі, слуги, вантажники, візники тощо. Неодмінною рисою міського життя стали корчми, шинки, готелі, громадські лазні та перукарні.

У великих містах жили феодали зі своїми воїнами і слугами, королівські чиновники, юристи, викладачі шкіл та університетів. Подекуди помітну частку населення складало біле й чорне духовенство. Городяни, предки яких були вихідцями із села, довго зберігали земельні ділянки, городи, пасовиська, тримали худобу.

У кожному середньовічному місті існували свої жебраки - ті, кому міська влада давала спеціальний дозвіл на збирання милостині. Хоча вони перебували на узбіччі міського життя, до них ставилися непогано: роздавали гроші біля церков, влаштовували притулки для старих і сиріт.

Міські жебраки. Вівтарна картина. XV ст.

Чому жебраки і в часи Середньовіччя, і в наш час збираються саме біля церков?

Зазвичай середньовічні міста мали невеликі розміри і вміщували від кількох сотень до кількох тисяч мешканців. Місто з населенням 10-30 тисяч вважалося великим. Лише в деяких (Венеція, Флоренція, Кельн, Лондон, Прага) проживало від 40 до 100 тисяч, і такі міста здавалися сучасникам велетенськими. Найбільшим був Париж: у XV ст. його населення сягало понад 200 тисяч.

Прибиральник. Мініатюра. XV ст.

Які міста були найбільшими в Стародавньому світі?

Міста різко виділялися з навколишнього сільського світу своїм зовнішнім виглядом. їх захищали зубчасті кам’яні мури з вартовими вежами. Вони символізували могутність і свободу міста, їхнє руйнування було для городян суворим покаранням.

Головним осередком міського життя була простора ринкова площа. З ранку до вечора на ній ішла жвава торгівля, юрбився народ, не вщухав людський гомін. Тут городяни збиралися, щоб вислухати розпорядження або обрати органи влади, обмінятися новинами, відзначити свято. На площі чи поруч із нею височів собор або головна церква міста. Сюди ж виходила і ратуша - будинок, де засідала і вирішувала важливі справи міська рада - магістрат. Собор і ратуша становили особливу гордість городян, мали величний вигляд і багате оздоблення. Неподалік височіла вежа - символ міської свободи. Її дзвін скликав городян на площу в разі небезпеки.

У яких містах України збереглися будинки міських ратуш?

На площу дивилися вікна будинків найбагатших і найшанованіших городян. У більшості міст дозволялось, щоб будинок мав лише три вікна, які виходять на площу.

Основна маса городян мешкала у вузьких дво-чотириповерхових будинках, зведених щільно один до одного. Перший поверх відводили під крамниці, ремісничі майстерні та кухню, над ними влаштовували житлові приміщення. Господарчі будівлі розташовували у внутрішньому дворику. На півдні, як правило, споруджували також закриті та відкриті галереї, причому з XII ст. поширилося використання віконного скла.

Від ринкової площі в різні боки розбігалися вузькі криві вулиці. Землі в місті не вистачало, тому їх прокладали, керуючись правилом «не ширше довжини списа». Не завжди на міській вулиці могли розминутися два візки. У Брюсселі навіть існувала Вулиця одного пішохода. Будинки також ставили впритул один до одного - так, що верхні поверхи нависали над нижніми. Вулиці були вузькими, темними й брудними. Каналізації не існувало, сміття викидали просто на вулицю. Систематичне брукування міст почалося лише із середини XIII ст., однак аж до кінця Середньовіччя таких вулиць було мало.

Середньовічні люди рано зрозуміли, що бруд сприяє поширенню епідемій. Уже з кінця XIII ст. магістрати почали постійно видавати накази про благоустрій міст. Згодом дотримання в містах чистоти й порядку стає в Західній Європі повсюдним. Завдяки чисельним зображенням і документам ми яскраво можемо уявити повсякдення середньовічного городянина.

Розгляньте малюнок. Які методи використовували для лікування хворих у Середньовіччі?

В усі часи і в усіх народів вигляд одягу залежав від клімату, добробуту людини та роду її занять. На розвиток середньовічної моди великий вплив справило християнство. Християнська церква суворо засуджувала все «тілесне» й вимагала, щоб тіло й голова були закритими.

З XIV ст. для виготовлення вбрання почали використовувати нові тканини - бавовняні, шовкові та оксамитові, а також коштовне каміння, вишивку, мереживо.

Улюбленими прикрасами були браслети, ланцюжки, пояси, каблучки, вишиті й шкіряні гаманці, ґудзики тощо. Косметику, пахощі та парфуми за неймовірні гроші купували у східних купців.

Їжа середньовічних людей лишалася простою: хліб, каші, боби, капуста, ріпа. Розкішшю був цукор і прянощі.

Важливу роль відігравала сім’я, причому законним вважався лише церковний шлюб.

Діти в містах зазвичай вчилися вдома до 7 років. Далі лише хлопчики отримували спеціальну освіту, зазвичай — у ремісній чи торговій справі. У стосунках між людьми велику увагу приділяли чітко встановленим правилам поведінки, панували звичай і традиція.

Забудова міст. Мініатюра. XIV ст.

3. Міста проти сеньйорів. Міста виникали на землі сеньйора і тому залежали від нього. Кожний феодал заохочував появу міст у своїх володіннях, тому що за дозвіл займатися ремеслом і торгівлею городяни сплачували йому чималі кошти. Згодом прагнення сеньйорів витягти з міст якомога більше прибутків наштовхнулося на опір. Спочатку городяни виступали лише за скасування найважчих поборів і надання їм торгових привілеїв. Потім перейшли до боротьби за самостійність міст.

Іноді їм вдавалося мирно домовитися із сеньйором і викупити в нього окремі свободи. Але не всі сеньйори погоджувалися добровільно відмовитися від своїх прав. Тоді починалася й інколи століттями тривала запекла боротьба, яка нерідко супроводжувалася застосуванням зброї.

Сильні міста перемагали й ставали незалежними від сеньйорів. У Північній Італії та Франції такі вільні міста називали комунами (від лат. - спільний). Вони обирали із свого середовища міську раду, мали власний суд, ополчення і фінанси, самі встановлювали податки.

XI ст. З «Розповіді про власне життя» монаха Гвіберта Ножанського

Духовенство і сеньйори, щоб витягти з простолюду гроші, вступили з ним у переговори і запропонували за сплату достатньої суми надати право утворити комуну. Користуючись нагодою відкупитися від безлічі утисків, простолюд дав багато грошей цим сріблолюбам. Після цього від англійців повернувся єпископ (сеньйор міста Лана). Коли він з обуренням говорив проти тих, хто укладав договір, йому запропонували велику суму золота і срібла, і цього вистачило, щоб він пішов на поступки. Він склав присягу, що дотримуватиметься прав комуни...

Нездоланна заздрість до городян гризла єпископа і сеньйорів. Усі клятви були ними порушені. Лють дикого звіра охопила людей нижчого стану; вони вчинили заколот і скріпили його клятвою вбити єпископа та його однодумців. Наступного дня безліч озброєних людей кинулися до палацу єпископа. Він вбрався в одяг одного із своїх слуг, побіг у підвал під церквою і там сховався у винній бочці. Але єпископа витягли, і один з повстанців убив його.

1. У який спосіб городяни домовлялися із сеньйором про утворення комуни?

2. Як городяни відповіли на порушення домовленостей з боку єпископа?

Важливим результатом боротьби городян із сеньйорами стало звільнення від особистої залежності.

Хоча боротьбу із сеньйорами вели всі городяни, її результатами насамперед користалася міська верхівка - патриціат. Це були найбагатші та найвпливовіші родини, переважно з купців. Патриціат очолив боротьбу городян проти сеньйорів і після виникнення комун прийшов до влади.

4. Ремесло і цехи. Реміснича праця становила одну з основ господарського життя середньовічного міста. Ремісники однієї спеціальності селилися на одній вулиці й об’єднувалися в союзи - цехи. Головна мета створення їх - захист від конкуренції прийшлих ремісників, які не входили до складу цехів. Важливою зброєю у боротьбі із суперниками була також висока якість продукції.

Поступово складні ремесла дробилися, і тоді виникали нові цехи. У XIII ст. в Парижі їх існувало понад 100. У невеликих містах зазвичай діяло півтора-два десятки цехів.

Будівельники. Мініатюра. XV ст.

Назвіть старовинні вулиці та райони українських міст, у назвах яких відбилися ремісничі професії.

Повноправним членом цеху був лише майстер. Він працював у власній майстерні з власними сировиною та інструментом, а свій виріб повністю - від початку до кінця - виготовляв сам. Ремісники

ревно приховували секрети професії і передавали їх лише своїм учням. Зазвичай майстер мав одного чи кількох учнів, які жили в нього вдома (там їх, до речі, безжально використовували в хатній роботі). Навчання було платним, залежно від складності ремесла, і тривало від 2 до 8 років. Після закінчення встановленого терміну учень ставав підмайстром - найближчим помічником майстра. Він уже вмів виконувати найскладніші завдання й отримував за це заробітну плату.

Підмайстер мусив сплатити вступний внесок за «членство» в цеху, засвідчити свою майстерність виготовленням зразкового виробу - шедевру, організувати вечірку для численних членів цеху. Не всі мали на це гроші, і тому повноправними членами цеху ставали переважно сини та зяті майстрів. Усі інші втрачали таку можливість і перетворювалися на «вічних підмайстрів».

Чому не всі підмайстри ставали майстрами?

Усі рішення цеху ухвалювалися на загальних зборах майстрів. Вони ж затверджували статут - обов’язкові для всіх членів цеху правила. Статут повністю регулював працю ремісника, підпорядковуючи її суворим обмеженням: коли необхідно починати й закінчувати роботу в майстерні, які дні вважати вихідними, якого вигляду продукцію випускати. За дотриманням статуту наглядали обрані старшини. Вони очолювали цех і особливо турбувалися про забезпечення високої якості виробів.

Важливою турботою цеху було також збереження рівності між його членами. Статути чітко визначали розміри майстерні, кількість у ній інструментів та верстатів, підмайстрів та учнів.

Чи справеднивими були вимоги статуту, які забороняли конкуренцію серед майстрів? У чиїх інтересах їх було створено?

Цех об’єднував ремісників не тільки в праці. Він виставляв воїнів для ополчення і несення вартової служби на мурах і вежах міста. Члени цеху обов’язково допомагали сім’ям померлих або хворих колег. Кожен цех купував будинок, де засідали старійшини й відбувалися бенкети, а також будував церкву чи каплицю на честь святого - покровителя свого ремесла. Усі міські цехи мали свої прапори та герби.

Фарбувальники. Мініатюра. XV ст.

Виготовлення шовку. Мініатюра. XV ст.

У ХІV-ХV ст. цехи досягли найвищого розквіту. Їм належала важлива роль у вдосконаленні середньовічного виробництва. Проте, остерігаючись його розширення, цехи почали гальмувати розвиток ремесла. Нерідко старшини знищували нові винаходи і переслідували винахідників.

5. Торгівля й гільдії. Поряд з ремісниками процвітанню міст сприяли купці. Більшу частину свого життя середньовічний купець проводив у ділових поїздках, пов’язаних з постійним ризиком. Суходільні шляхи перебували в жалюгідному стані й аж кишіли розбійниками. На морі завжди існувала загроза потрапити не лише в бурю, а й у полон до піратів. До того ж купецький гаманець суттєво спустошували незліченні мита.

Якими якостями мав володіти середньовічний купець, зважаючи на ризики та складнощі його роботи?

Сцена з життя ганзейського порту Гамбург. Мініатюра. XV ст.

Усе це змушувало купців об’єднуватися в гільдії - союзи, які, на кшталт цехів, мали статут і старшин. Члени гільдії разом протистояли розбійникам і здобували торгові привілеї в інших країнах, у скрутних обставинах допомагали один одному. Втім, попри всі негаразди, ряди купців постійно зростали. Молодих людей приваблювала можливість швидко розбагатіти й побачити чужі країни.

Головні торгові шляхи перетиналися на двох «перехрестях». Одне знаходилось у Середземномор’ї, де зосередилась майже вся торгівля Західної Європи з країнами Сходу. Першість тут належала італійським містам-суперникам Генуї та Венеції. Про їхніх мешканців говорили: «Увесь народ - купці!». Захід постачав сукно, зброю, золото й срібло. Зі Сходу надходили предмети розкоші: тонкі тканини, китайська порцеляна, прянощі, пахощі, коштовне каміння.

Другий центр торгівлі охоплював Балтійське й Північне моря. Там торгували товарами широкого вжитку - рибою, сіллю, хутрами, вовною, льоном, воском, деревиною і зерном. В обміні на Балтиці провідну роль відігравали купці з німецьких міст. Вони створили торгово-політичне об’єднання на чолі з містом Любеком - Ганзу. Вона вела переважно посередницьку торгівлю, тобто займалась перевезенням і продажем товарів іноземного походження. Майже до кінця Середньовіччя Ганза безроздільно панувала на Балтиці й була такою могутньою, що навіть воювала з великими державами.

Чому, займаючись торгівлею, можна швидко розбагатіти або стати банкрутом?

Зазвичай торгівля відбувалася на щотижневих ринках. Але з XII ст. у життя Європи ввійшли ярмарки - щорічні торги, куди з’їжджалися купці з найвіддаленіших куточків.

Щодня купці укладали угоди на величезні суми, а покінчивши зі справами, могли й відпочити: на ярмарках народ розважали мандрівні актори й музиканти.

Найвпливовіші купці з багатим досвідом залучалися до великої політики й допомагали розв’язувати складні міжнародні проблеми. Купці, що вели торгівлю на далекі відстані, сприяли розвитку географії. У XIII ст. спостережливий венеціанець Марко Поло склав опис своєї подорожі Китаєм і Центральною Азією, і ця розповідь надовго залишалася улюбленою книжкою європейців.

Марко Поло. Мініатюра. XV ст.

У 1271-1275 роках венеціанський купець Марко Поло разом з батьком та дядьком здійснив подорож Азією від Палестини до Китаю і Монголії. Швидше за все, поїздка мала на меті не лише торгові інтереси, а й виконання дипломатичного доручення від Папи Римського монгольському ханові. Свої враження Марко Поло описав у «Книзі». Вона цікаво розповідає про життя та історію народів тих земель, які відвідав автор, і водночас містить чимало почутих ним легенд і казок.

Марко Поло досить швидко вивчив деякі місцеві мови, заслужив довіру великого хана і декілька років перебував у нього на службі. Венеціанець навіть воював на боці монголів проти їхніх ворогів. Повертався Марко Поло додому майже два роки морем. У подорож вирушило 600 осіб, але живими залишилися всього 18, серед них і троє венеціанських купців.

Марко Поло докладно описав усі ці події, а також ті країни і безліч островів, які йому довелося побачити. «Книга» була не тільки захоплюючим твором, а й своєрідним довідником для середньовічних мореплавців та мандрівників.

Чим приваблює «Книга» Марко Поло сучасних читачів?

Купцям було складно орієнтуватися в безлічі монет з різних країн і місцевостей, тому виникла потреба в професійних знавцях грошей. Саме до них ішли купці, щоб за помірну плату поміняти свої повноцінні гроші на потрібну їм іноземну монету. Ці люди - лихварі - також брали гроші на збереження і давали необхідні суми в борг під відсотки, переказували кошти з одного місця до іншого. Купець віддавав свої гроші лихвареві та отримував натомість особливий документ - вексель. Показавши його в іншому місті, купець одержував свої гроші. Така послуга значно полегшувала купецьке життя: адже без готівки ризикована поїздка перетворювалася на зручну та безпечну подорож.

Позичання грошей у лихваря Мініатюра. XV ст.

Лихварі працювали, сидячи на лаві перед столом, який мав безліч шухляд з розсортованими по них монетами. Згодом на зміну столикам лихварів прийшли банки (від італ. - лава, прилавок). Перші з них виникли в Північній Італії - Ломбардії, на згадку про що нам залишилося слово «ломбард». Поступово стало звичним ретельно оформлювати всі ділові угоди. Купцю вже не потрібно було долати з товаром далекий шлях. Він залишався вдома, у торговій конторі, і звідти керував діями своїх торгових агентів в інших містах і країнах.

Як у наш час відбувається обмін грошей?

Розвиток торгівлі й банківської справи руйнував натуральне господарство. На зміну йому приходило нове грошове господарство, за якого значна частина як сільської, так і міської продукції виготовлялася для продажу на ринку.

1. Що сприяло появі міст? Як місце розташування міст відобразилося в їхніх назвах?

2. Чим можна пояснити особливу роль у житті міста ринкової площі? Яким був зовнішній вигляд середньовічного міста?

3. Поясніть термін «міська комуна».

А. Як розгорталася боротьба між містами та сеньйорами і якими були її наслідки?

5. Для чого майстри об’єднувалися в цехи?

6. Хто такі «вічні підмайстри» і як вони себе захищали?

7. Що спонукало купців створювати гільдії?

8. Назвіть основні торговельні «перехрестя» Середньовіччя. Яким товаром там торгували?

9. Як і чому виникли перші банки?

10. Чому поступово відбувався занепад натурального господарства?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

1. На контурній карті позначте найбільші економічні центри Європи, міжнародні торгові «перехрестя», найпопулярніші торговельні шляхи.

2. Складіть таблицю на дві колонки «Переваги та недоліки цехової організації».

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙМО

1. У зошитах складіть перелік найпопулярніших професій у середньовічному місті. Поряд напишіть свої коментарі, чому ці професії були популярними.

2. Опишіть ділову подорож купця в період, коли ще не було гільдій, та подорож його онука, коли вже існували банки.