Підручник з Географії. 9 клас. Пестушко - Нова програма

§ 12. РОЛЬ ПРИРОДНИХ ЧИННИКІВ У РОЗВИТКУ Й РОЗМІЩЕННІ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

ПЕРШ НІЖ ЧИТАТИ, ПРИГАДАЙТЕ!

• У яких природних зонах світу умови сприятливі для розвитку сільського господарства?

• Які зональні типи клімату і ґрунтів переважають в Україні?

• Яку продукцію сільського господарства ваша родина купує в магазині? Яку з неї вирощено в наших широтах, а яку завезено з інших широт?

• Складники сільського господарства. Як зазначалося вище, сільське господарство складається з рослинництва і тваринництва (мал. 21). Вони мають складну структуру і поділяються на значну кількість різноманітних виробництв.

Мал. 21. Галузі сільського господарства

У рослинництві такий поділ здійснюють насамперед за виглядом рослин, які вирощують. Проте основними групами культур, що виробляють землероби, є:

- зернові (пшениця, жито, овес, ячмінь, рис, кукурудза тощо);

- зернобобові (горох, квасоля);

- кормові (однорічні та багаторічні трави, силосні культури, кормові коренеплоди, кормові баштанні культури);

- технічні (цукрова тростина, цукровий буряк, бавовник, льон, джут та ін.) культури.

Тваринництво також має розгалужену структуру і представлене багатьма виробництвами, серед яких основними є скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.

Спеціалізація рослинництва і тваринництва в окремих країнах і регіонах світу залежить від багатьох чинників - конкретних природних і соціально-економічних умов.

• Природні чинники аграрного виробництва. Серед основних природних чинників, що безпосередньо впливають на розвиток світового сільського господарства, є наявність земельних ресурсів, зокрема земель цільового сільськогосподарського призначення. До них належать рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження і перелоги. Загальна площа цих земель становить сільськогосподарські угіддя.

Країни та регіони неоднаково забезпечені сільськогосподарськими землями. Так, на Євразію припадає 59 % світової ріллі, на Північну та Центральну Америку - 15 %, на Африку - 15 %, на Південну Америку - 8 %, на Австралію - 3 %. Більша частина (80 %) світової ріллі розміщена в посушливій зоні. Найбільша частка пасовищ - у країнах Африки (24 %) та Азії (18 %).

Важливим показником для розвитку сільського господарства є землезабезпеченість - душовий показник площі земель сільськогосподарського призначення. Його визначають як відношення площі сільськогосподарських угідь до наявного населення країни, регіону, населеного пункту тощо. Світовий показник забезпеченості сільськогосподарськими землями на душу населення становить - 0,23 га. У різних країнах цей показник суттєво відрізняється. Так, в Австралії він становить понад 2 га, Канаді та Україні - майже 1,5 га, Росії - 0,9 га. У Китаї, Бангладеш та Бельгії на кожного мешканця припадає 0,07 га, у Єгипті - 0,05 га, у Японії - 0,03 га. З наведених даних видно, що Україні загалом належить гідне місце у світі за землезабезпеченістю.

ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ

Користуючись офіційним сайтом своєї області та Додатком 1 підручника, обчисліть показник землезабезпеченості.

Іншими природними чинниками безпосереднього впливу на розвиток аграрного виробництва є клімат і ґрунти. Агрокліматичні умови, а саме - сума додатних (ефективних) вище 10 °С температур для вегетації рослин, а також особливості співвідношення тепла і вологи (коефіцієнт зволоження), визначають річні ритми, сезонний характер сільськогосподарського виробництва, а також часто зумовлюють його ризиковість і нестійкість.

Ґрунтові ресурси, насамперед родючість, структура й механічний склад ґрунту, безпосередньо формують регіональну структуру рослинництва. Сільськогосподарські угіддя України представлені різноманітними ґрунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, у структурі зональних типів ґрунтів України, що під орними землями, чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти як найбільш родючі займають майже 73 %, сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені - понад 12 %, каштанові - близько 4 %.

• Зональність світового сільського господарства. Агрокліматична ситуація і переважання тих чи інших зональних типів ґрунтів визначають і зональну спеціалізацію рослинництва і тваринництва у світовому сільському господарстві. Виділяють кілька агроклімашинних поясів світу, серед яких холодний, помірний (прохолодний і теплий), субтропічний і тропічний. Вони поширюються на суходолі в обох півкулях Землі.

У холодному поясі Північної півкулі розвиток сільського господарства обмежений недостатністю тепла і майже суцільним поширенням багатовікової мерзлоти. Землеробство можливе тут у закритому ґрунті, а на малопродуктивних пасовищах в основному розвивається оленярство.

Помірний агрокліматичний пояс охоплює значну площу. За умовами тепла і зволоження він поділяється на два підпояси: помірний прохолодний і помірний теплий. У помірному прохолодному незначні ресурси тепла накладають серйозні обмеження на набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури - жито, ячмінь, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство має осередковий характер. Помірний теплий - це підпояс масового землеробства. Ріллею тут зайнято до 70 % придатних територій. Вирощують найрізноманітніші культури, займаються виноградарством і садівництвом. У помірному агрокліматичному поясі склалися сприятливі умови для різних видів тваринництва, проте площі пасовищ подекуди обмежені.

Субтропічний агрокліматичний пояс розташований у межах субтропічного географічного поясу, охоплює усі, крім Антарктиди, материки. Тут вирощують по два врожаї на рік: узимку - культури помірного поясу (зернові, овочі), улітку - тропічні однорічні (бавовник) або багаторічні культури (оливи, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир тощо). Переважають низькопродуктивні, деградовані через неконтрольований випас пасовища.

Тропічний пояс відрізняється неперервною вегетацією рослин, що сприяє збору кількох врожаїв на рік. Тут вирощують цукрову тростину, каву, какао, батат та інші культури. Величезні площі під пасовищами з бідною рослинністю.

Історія географії

З метою зменшення площ сільськогосподарських угідь і підвищення їхньої продуктивності у 40-70-х роках XX ст. переважно у країнах, що розвиваються, відбулася зелена революція - комплекс заходів, що включали активне виведення продуктивніших сортів рослин, застосування добрив, пестицидів, сучасної техніки, тобто розпочалася інтенсифікація сільського господарства. Початок зеленої революції було покладено в 1943 р. в Мексиці сільськогосподарською програмою мексиканського уряду та Фонду Рокфеллера. До 1951-1956 рр. Мексика повністю забезпечила себе зерном і почала його експорт, за 15 років урожайність зернових у країні зросла втричі. Розробки Борлоуга були використані в Колумбії, Індії, Пакистані.

У 80-х роках XX ст. переважно в розвинених країнах розпочався новий етап зеленої революції (іноді її називають біотехнологічною революцією). На основі генної інженерії були створені нові сорти рослин і нові породи худоби із заданими корисними властивостями, стійких до заморозків і до хвороб (помідори, картопля, бавовник, соєві боби). Застосування гормонів росту підвищило надої у корів, прирости свиней і великої рогатої худоби.

Інтеграція світового сільського господарства з промисловістю сприяла формуванню агропромислового комплексу (АПК) (мал. 22). До АПК, окрім власне сільського господарства, відносять промисловість, що забезпечує сільськогосподарське виробництво необхідними машинами, механізмами, добривами тощо. Також до АПК належать підприємства, які здійснюють транспортування, збереження, переробку і збут сільськогосподарської продукції. Розвиток АПК у країнах і регіонах світу називають агробізнес.

Мал. 22. Склад агропромислового комплексу

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 3

Визначення основних технічних культур, що їх вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, та обґрунтування встановлених відмінностей.

ГОЛОВНЕ

• Рослинництво і тваринництво - основні складові сільського господарства.

• Показник землезабезпеченості визначає ступінь забезпеченості світу, країни чи регіону землями сільськогосподарського призначення на душу населення.

• До сільськогосподарських угідь належать рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження, перелоги.

• Основні природні чинники сільськогосподарського виробництва - клімат і ґрунти.

• Виділяють холодний, помірний, субтропічний і тропічний агрокліматичні пояси.

• Інтеграція сільського господарства з іншими сферами економіки, зокрема з промисловістю, сприяли розвитку агробізнесу.

ПЕРЕВІРИМО СВОЇ ЗНАННЯ І ВМІННЯ

1. Яка структура сільського господарства?

2. Чим агрокпіматичні пояси відрізняються від кліматичних?

3. Чому показник землезабезпеченості є важливим для розвитку сільського господарства?

4. Поясніть значну різноманітність сільськогосподарського виробництва в помірному агрокліматичному поясі.

5. Користуючись картою атласу «Світове сільське господарство», порівняйте сільськогосподарську спеціалізацію України і країн-сусідів.