Трудове навчання (обслуговуючі види праці). 9 клас. Пелагейченко

§ 23. Український етнічний стиль

Пригадай, що тобі вже відомо про...

  • етнічні стилі;
  • втілення етнічних стилів в одязі та інтер’єрі;
  • види українського декоративно-ужиткового мистецтва.

А чи знаєш ти...

  • Які особливості українського етнічного стилю?
  • У чому своєрідність національного костюма українців?
  • Як можна створити сучасний інтер’єр в українському етнічному стилі?

З історії виникнення українського етнічного стилю. Український народ володіє надзвичайно багатою культурною спадщиною. Етнічний стиль, заснований на його традиціях, дуже самобутній і колоритний. Він формувався від покоління до покоління, зазнаючи еволюційних змін під впливом історичних подій та інших чинників, але при цьому зберігаючи свій неповторний характер.

Національний костюм кожного народу світу є яскравим проявом його етнічних традицій.

Національний (народний) костюм — вбрання, що відображає індивідуальність певної етнічної групи людей та характеризує особливості її культури.

Мал. 23.1. Національний одяг народів Центральної та Південно-Східної Європи: 1) чехи; 2) словаки; 3) поляки; 4) болгари; 5) румуни; 6) угорці; 7) серби; 8) лужичани.

Мал. 23.2. Національний одяг народів Азії та Північної Африки: 1) китайці; 2) тибетці; 3) мяо; 4) корейці; 5) монголи; 6) індійці; 7) в’єтнамці; 8) араби.

Історія українського національного костюма невіддільна від історії народу. За активного розвитку цивілізації, зміни побуту і систем господарювання вдосконалювався й одяг. Великий крок у розвитку естетичного сприйняття вбрання наші пращури здійснили в період Київської Русі. Остаточно особливості українського національного одягу окреслилися за часів Запорозької Січі. Саме тоді з’явилися критерії, за якими кожен елемент одягу свідчив про належність людини до певної верстви населення: духовенства, козацької старшини, селянина тощо.

Національний костюм українського народу — це яскраве і вишукане вбрання. Він буває жіночим і чоловічим, а також має вікові особливості, наприклад, може бути дитячим, підлітковим, юнацьким, передвесільним, дорослим тощо. За ступенем нарядності — повсякденним, святковим, весільним. Кожен різновид унікальний за своїми орнаментами та композиціями. Також весь одяг відрізнявся залежно від пори року (літній і зимовий), соціального стану населення українських земель (шляхта, козаки (військовики), міське населення, посполиті, селяни, чумаки), природно-кліматичних особливостей певної місцевості.

Регіональні ознаки українського етнічного стилю одягу. Залежно від регіону, кожен варіант українського національного вбрання має свої силуетні та колірні вирішення, орнаменти й інші особливості.

Найдавнішим і найпоширенішим видом чоловічого та жіночого українського національного одягу є вишиванки, тобто сорочки, пошиті з двох шматків полотна й оздоблені вишивкою. На лівому березі Дніпра вони були без комірця і зав’язувалися шнурком, а на правому березі мали комірець, часом стійку. Верхня частина була з тонкого полотна, нижня — з грубого і називалася підтачка або надточка. Сорочки вишивали на зап’ястях та біля шиї, а жіночі — ще й на верхніх частинах рукава, «поликах» (поперечних смугах завширшки 10—15 см), та по подолу.

Мал. 23.3. Український національний одяг різних регіонів (худ. А. Перепелиця та З. Васіна)

З історії української вишивки

  • Давньогрецький історик Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які тривалий час проживали на території України.
  • На Черкащині археологи знайшли зображення чоловіків в одязі, дуже схожому на український національний костюм. Знахідка датована VI ст. н. е. Такі ж сорочки приписували трипільцям.
  • Арабський мандрівник X ст. Ахмад ібн Фадлан у своїх розповідях про русів згадував, що вони мали вишитий одяг.
  • Уродженець Тернопільщини Юліан Панькевич в образах іконостасу храму Святого пророка Іллі у с. Боршів на Перемишлянщині (кінець XIX ст.) вперше зобразив Ісуса Христа, Богородицю та апостолів в українських вишиванках.
  • Щороку в третій четвер травня відзначається міжнародне свято — Всесвітній день вишиванки. У цей день кожен охочий може долучитись до святкування, одягнувши вишиванку на роботу, до університету, школи чи садочка.

Традиційні чоловічі штани (шаровари, ногавиці, гачі) закріплювали на тілі за допомогою спеціального ременя або шнурка. Вони були полотняні та суконні; вузькі, до яких носили сорочку навипуск, або широкі (тоді сорочку заправляли всередину). Гуцули прикрашали нижні краї штанин вишивкою з яскравих вовняних ниток.

Жіноче вбрання, залежно від регіону, мало безліч варіантів. Розкішні й щедро оздоблені елементи костюма ідеально підкреслювали лінію талії та округлість жіночих форм. Гармонійність вбрання досягалася переважанням горизонтальних ліній і використанням у покрої геометричних форм (трикутник і квадрат). Це створювало відчуття масивності верхньої частини, яка плавно згладжувалася в області талії.

Основними видами поясного жіночого одягу були плахта та запаска (дерга, опинка, горботка, обгортка, фота). Спідниці були ткані або полотняні, з вибитим візерунком або без нього. На півночі носили білі, а на Волині ще й вишиті фартухи (передники, попередниці). Найбагатше оздоблені були фартухи на Поділлі та в Карпатах.

Одним з різновидів верхнього одягу чоловіків та жінок Полісся, Волині, козацької України була свита (полотнянка, юпка, чамарка) — прототип сучасного пальто, переважно білого кольору та, залежно від регіону, різної форми й довжини. У Карпатах, на Буковині та Покутті носили сердак. Верхній плечовий широкий одяг, різновид плаща з відлогою в різних регіонах називали кобеняк, опонча, бурка, чуганя, гуня, сіряк, кирея та ін. Жінки і чоловіки носили кептар (коцовейка, гуцуляк, бунда, катанка, лейбик, горсик) — частину одягу без рукавів. У XIX ст. він був як білий кожушок, з невеликим коміром або без нього. Гуцули мали розшиті кептарі, бойки взагалі не вишивали їх. У деяких регіонах кептар був з повсті й називався катанка. Узимку вдягали кожух (шуба, губа) — хутряний одяг, подібний на кептар, але з рукавами і довший. Кожухи були довгі та короткі, з рукавами і без. Кожух, покритий сукном, називали також байбарак, бекеша, жупан.

Регіональні особливості оздоблення українського національного одягу. У кожному регіоні України були свої особливості й щодо оздоблення народного вбрання.

Полісся вирізнялося неоднорідністю традиційного декору. За характером зовнішнього вигляду костюма цю територію можна умовно поділити на дві частини: правобережну (Центральне і Волинське Полісся) і лівобережну (Східне Полісся). На Центральному і Волинському Поліссі панівним способом декорування було ткацтво, тоді як для Східного було характерне поєднання вишивки та ткацтва. Колорит декору був загалом стриманий, переважала монохромність (для Центрального і Східного Полісся був характерний червоний колір, а для Східного — білий).

Використовували також двоколірні поєднання (червоний із чорним, червоний із білим), які до початку XX ст. практично витіснили одноколірний орнамент. Загалом поліська вишивка вирізняється чіткими графічними елементами геометричного орнаменту. Основні мотиви: восьми-пелюсткові розетки, ромби, трикутники, а також геометризовані рослинні візерунки. Верхній одяг був доволі стриманим за декором, який складався зі шнурів і суконних нашивок.

Український національний одяг Полісся в живописі

Микола Брянський. «Дівчина із соняшником»

Микола Брянський. «Портрет Є. М. Дараган»

Василь Тропінін. «Українка в намітці»

В оздобленні одягу Центральної України (Середньої Наддніпрянщини) переважала вишивка. Для Лівобережжя була характерна вишивка білими, сірими або підсиненими нитками в поєднанні з ажурним вирізуванням тканини. Орнамент — геометричний, рослинний, значно рідше зооморфний. На Правобережжі використовували вишивку червоним і синім кольорами, а згодом — і багатоколірну. З кінця XIX ст. набула поширення червоно-чорна вишивка хрестом. Для оздоблення безрукавного і верхнього одягу найчастіше використовували аплікацію з бавовняного оксамиту — плису. Кожухи декорували вишивкою або аплікацією зі шкіри.

Український національний одяг Центральної України в живописі

Ілля Рєпін. «Портрет С. М. Драгомирової»

Микола Кузнецов. «Селянин»

Микола Пимоненко. «Молода господиня»

Для народного костюма Поділля та Галичини здебільшого була характерна одно- або двоколірна вишивка (червоний і чорний кольори), переважали геометричні візерунки. Значною кількістю оздоб (вишивкою, шнурівкою) вирізнявся верхній одяг. У південно-західній частині Поділля широко застосовували аплікацію і вовняні кисті (китиці).

Український національний одяг Поділля

Василь Тропінін. «Дівчина-українка в пейзажі»

Василь Тропінін. «Українець»

Василь Тропінін. «Дівчина з Поділля»

На Півдні України розвиток промисловості та приплив населення з інших регіонів формували особливий тип костюма. Тут раніше, ніж будь-де в Україні, отримали поширення фабричні тканини і мереживо, а вишивка набула поліхромності. Орнамент найчастіше був рослинним, зображення — натуралістичними (найхарактерніші мотиви вишивки — «виноград» і «рожі»). Верхній одяг практично не декорували.

Український національний одяг Півдня України

Іван Дряпченко. «Українка»

Костянтин Вєщілов. «Селянська дівчина»

Костянтин Маковський. «Українська дівчина з коромислом»

Карпатський регіон вирізняється пишнотою і різноманітністю декору. Значне місце в оздобленні тут посідала вишивка, також були поширені ткацтво й аплікація. Колорит — одно-, дво- і багатоколірний із переважанням червоного і чорного кольорів. Місцями одяг також прикрашали кольоровим бісером, срібною або золотою ниткою, металевими пластинами. Орнаментальні мотиви — переважно геометричні: ромби (часто з виступами), трикутники, ламані криві, косі хрести тощо. Різноманітність і велика кількість оздоблень надавали верхньому одягу з сукна та хутра надзвичайної мальовничості. Використовували різні техніки: вишивку, шнурівку, аплікацію зі шкіри та сукна тощо.

Український національний одяг Карпатського регіону в живописі

Корнило Устиянович. «Гуцул»

Корнило Устиянович. «Гуцулка біля джерела»

Корнило Устиянович. «Бойківська пара»

Традиційний одяг Слобожанщини, поряд із тканим орнаментом і вишивкою, декорували нашивками з тканини, мережива і тасьми. Колорит обробки — соковитий, яскравий, із переважанням червоного кольору. Жіночі сорочки зберегли давньослов’янський покрій — із видовженими вузькими рукавами і акцентом декору на вузькій частині рукава. Різнокольорову вишивку доповнювали різними нашивними елементами зі стрічок, позументу і срібної бахроми. Поясний одяг (запаски і плахти) теж прикрашали яскравими аплікаціями з парчі, плису і кумачу. Нагрудний одяг оздоблювали декоративними швами, оборками, мереживом.

Якби надати всім народам у світі можливість вибирати найкращі з усіх звичаїв і звичок, то кожен народ, уважно розглянувши їх, обрав би свої власні.

Геродот Галікарнаський, давньогрецький історик

Український національний одяг Слобожанщини в живописі

Ілля Рєпін. «Українка біля тину»

Костянтин Трутовський. «Біля тину»

Костянтин Трутовський. «Українка»

У наш час носити національний одяг цілком актуально і навіть модно. Українці почали активніше заглиблюватися у вивчення історії та повертатися до своїх витоків. Хвиля патріотизму й відродження традицій, що виявляється, зокрема, і в одязі, триває та набуває поширення серед наших співвітчизників. Сьогодні в Україні, та й у світі загалом, пік популярності стилю етно. Вишиванки — у тренді, вони адаптуються до більш класичних форм: суконь, тунік, сорочок, навіть купальників, — тобто переходять у різні види побутового одягу.

Українська вишиванка у сучасному світі

  • Сьогодні вишиванки можна побачити на світових модних подіумах та на голлівудських зірках. А славетний Джим Моррісон носив вишиванку ще до того, як це стало трендом. Кажуть, сорочку подарував Джимові художник Андрій Варгола, більш відомий як Енді Ворхол, а придбав він її в українському етно-магазині в Нью-Йорку, де вишиванки також купували Джимі Хендрікс, Роберт Редфорд та Вуді Аллен.
  • Українську вишиванку визнали наймоднішим одягом літа 2016 року. «Неофіційний топ літа», — з таким заголовком вийшла стаття про український національний одяг у розділі «Стиль» престижного видання The New York Times.
  • Дочка легендарного рок-музиканта Оззі Осборна, співачка Келлі Осборн похвалилася фото в сукні-вишиванці від українського дизайнера Юлії Магдич і прокоментувала його: «Люди можуть думати, що Нью-Йорк — серце моди, але я думаю, що це — Україна».
  • Американська «королева бурлеску» Діта фон Тіз неодноразово демонструвала свої фото в сукнях-вишиванках відомого українського дизайнера Віти Кін.
  • Королева Нідерландів Максима відвідала Літні Олімпійські ігри 2016 р. в Ріо в сукні-вишиванці від дизайнера Віти Кін.
  • Усесвітньо відома британська співачка та композитор Адель позувала в українській вишиванці для модного журналу Vogue.
  • У січні 2017 р. гравці канадської команди «Дофінські Королі» (у м. Дофін проживає потужна українська діаспора, понад 40 % населення має українське походження і володіє мовою) одягли на черговий матч Молодіжної хокейної ліги (MJHL) форму у вигляді української вишиванки. Захід пройшов у рамках спеціального шоу під назвою «Українська ніч».

Аксесуари та прикраси в українському етнічному стилі. Важливу роль у національному вбранні українців відіграють пояси, головні убори, взуття і прикраси, які не лише слугують доповненням до костюма, а й відображають естетичні вподобання наших предків.

Пояс (крайка, пас, литий пас, черес, ремінь), причому переважно для чоловіків, вважався ознакою гідності, сили і мужності. За декором та матеріалом, з якого виготовлено аксесуар, визначали статус і фінансові можливості його власника. Але дівчата і жінки теж полюбляли підперезуватися й охоче оздоблювали пояси як для себе, так і для чоловіків. Пояс вважався одним з найцінніших подарунків, він ніс у собі величезне смислове навантаження і сприймався як оберіг.

За жіночим головним убором найчастіше визначали статки родини, її соціальний статус, а також вік і сімейний стан власниці.

Дівчата носили на голові вінки з квітів, пір’я та перлин або колко з кори, покрите барвистою тканиною і стрічками. З живих квітів у вінки вплітали маки, чорнобривці, волошки, рожі (мальви), восени — жоржини та крокуси. На Правобережній Україні стрічки у великій кількості прив’язували до вінка і спускали по плечах; на Чернігівщині стрічок було менше, їх прив’язували до поперечної стрічки і вони йшли від шиї по спині. На Полтавщині та Харківщині дівчата заплітали косу, яку пускали по спині, й у неї вплітали стрічки. На Лівобережжі стрічки були одноколірні, на Правобережжі — прикрашені квітковими та геометричними орнаментами.

Жінки покривали голови очіпком, на якому зверху носили обрус або шовкову чи лляну перемітку (намітку). З часом почали носити також хустки: спочатку білі, пізніше — різних кольорів. Традиційним головним убором шляхетних заміжніх жінок, за козацьких часів поширеним по всій Україні, був кораблик — невелика шапочка довгувато-округлої форми з низькими краями, що спереду та позаду стирчать догори. Чоловіки, залежно від пори року, носили хутряні (баранячі) шапки (кучми), шкіряні чи сукняні капелюхи та солом’яні брилі.

Українські народні головні убори на поштових марках

Характерним аксесуаром у деяких регіонах, зокрема на Буковині та Гуцульщині, були й сумки — шкіряні або ткані, гобеленові (бесаги, торбини, тайстри), виготовлені з натуральних (екологічних) матеріалів та оздоблені в національному дусі.

Взуття теж відображало соціальний і майновий статус людини: заможні люди носили дорогі шкіряні чоботи, селяни — плетені зі стебел рослин личаки або постоли зі свинячої чи волової шкіри. Заможні жінки носили сап’янці з кольорової шкіри. Пізніше чобітки дійшли і до селянок, хоча переважно як елемент святкового вбрання.

Основними прикрасами українських жінок були сережки, намисто, хрестики. Чоловіки теж не цуралися деяких прикрас, зокрема каблучок, але для них основними атрибутами були зброя і пояс.

На території Західної України особливою популярністю користувались прикраси, виготовлені з бісеру: ґердани, силянки, кризи.

Ґердани — нагрудні бісерні прикраси у вигляді петлі з двох смужок, з’єднаних медальйоном у місці сонячного сплетіння. Колись їх носили переважно чоловіки, але надівали й жінки. Традиційним орнаментом ґердана був геометричний ромб з різнобарвних намистин, які в поєднанні з вишивкою на сорочці утворювали яскравий оригінальний малюнок, що символізував вир безкінечності духовного буття. Цей елемент традиційного костюма українок вважали оберегом, який не можна передавати іншій людині.

Мал. 23.4. Ґердани

Мал. 23.5. Кризи

Кризи — широкі (до 20 см) округлі комірці, виготовлені з бісеру на основі геометричних та рослинних поєднань, що вкривали шию, груди та плечі жінки. їх носили у свята лемки і бойки. На свята одягали відразу кілька барвистих криз різної довжини та ширини. Для того щоб сплести один такий комір, потрібно витратити близько 200 годин.

Силянки, або плетінки — різнобарвні смужки з бісеру завширшки 2—3 см, назва яких походить від способу виготовлення прикрас (силяння — нанизування намистин на нитку). Силянки були повсякденними прикрасами і вважалися оберегами, значення та сила яких різнилися залежно від орнаменту.

Одними з найпопулярніших нагрудних прикрас на Гуцульщині були шелести — металеві намиста з невеликих круглих бубонців (дзвіночків). На думку дослідників, це найстаровинніша з усіх відомих слов’янських прикрас.

Мал. 23.6. Силянки

Мал. 23.7. Шелести

Згарди — традиційна гуцульська шийна прикраса-оберіг, металеве намисто з кількох рядів нанизаних на дротик або ремінець литих хрестиків з латунними або мідними «переміжками». Ззаду на шиї згарди з’єднуються двома дисками (чепрагами) із сонячною символікою: колесом із вісьмома, шістьма або чотирма спицями розеткою або концентричними колами. Уперше дівчинці дарували таку прикрасу у віці 6 років на іменини. З роками кількість оберегів зростала, утворюючи своєрідне кольє. Масивні згарди з розп’яттям називали «ґаздівськими», тому що носили їх заможні люди — ґазди (господарі).

Мал. 23.8. Згарди

Мал. 23.9. Пацьорки

Найдешевшими, а отже, й найдоступнішими для більшості населення були пацьорки — намиста з різних матеріалів, які складалися переважно з одного разка. Виняток становили писані пацьорки — масивні нагрудні прикраси з коштовних венеціанських намистин із кольорового скла, декорованих золотом і розписаних фарбами.

Мал. 23.10. Перли

До недорогих прикрас можна віднести й перли — намиста з напівпрозорого скла. Як правило, на шию одягали чимало перлів різного кольору й довжини.

Коралі, або бунти — найпоширеніше традиційне намисто українок з коралових намистин у формі циліндрів або барилець, нанизаних на нитку (разок). Кількість разків у коралях — від 1 до 30. Що заможнішою була дівчина, то густішими були її коралі, які часто поєднували з іншими елементами традиційних народних прикрас, залежно від регіону проживання та матеріального достатку.

Мал. 23.11. Коралі

Мал. 23.12. Дукачі

Дукач, або лічман — ювелірний виріб у вигляді підвіски великої монети чи медалі з металевим бантом, прикрашеним коштовним камінням. Підвіску закріплювали по центру намиста з коралів, бісеру, перлів або вішали на шию на широкій стрічці поверх численних низок намиста. Дукачі виготовляли із золота, срібла, міді та інших металів, тому вони були поширені в усіх верствах суспільства.

Дукати — це монети (зазвичай срібні або золоті), нанизані на нитку та скріплені між собою у вигляді намиста, зазвичай поєднані з бісером або коралями. Такі прикраси підкреслювали статус власника, тому їх носили лише багаті панночки. Вони також становили основу приданого нареченої.

Салбами на Буковині називали різновид намиста зі срібних монет на тканинній основі. Схожі нагрудні прикраси є частинами національних костюмів багатьох слов’янських та тюркських народів.

Мал. 23.13. Дукати

Мал. 23.14. Салби

Останнім часом українки дедалі частіше почали носити оригінальні прикраси в національному стилі, багато з яких зроблено власноруч або придбано в сучасних народних майстринь.

Український етнічний стиль інтер’єру, його ознаки та особливості. Український етнічний стиль інтер’єру колоритний і різноманітний, адже в кожному регіоні країни є щось самобутнє і цікаве. Дуже часто український стиль, який поєднує в собі стародавні традиції та сучасність, використовують для оформлення ресторанів, кафе або готелів. Останнім часом він набирає популярності в оздобленні житлових приміщень, і не лише в Україні, а й за кордоном.

Колись будинки в Україні споруджували переважно з дерев’яних брусів, рідше з глини та соломи, з обов’язковою присутністю грубки, яку розписували квітами, фігурками тварин і візерунками. Піч була домашнім оберегом і символом здоров’я. На ній спали, у ній готували їжу, її використовували для організації лазні, біля неї давали найважливіші обіцянки і клятви, укладали договори, які вважалися непорушними.

Мал. 23.15. Піч в українському інтер’єрі у традиційному дусі

Крім печі, важливу роль в інтер’єрі відігравав великий стіл, за яким збиралася вся родина. Його виготовляли з міцної деревини і використовували для проведення різних обрядів.

Мал. 23.16. Стіл у традиційному українському інтер’єрі

За старих часів кожен будинок прикрашали вишитими господинею рушниками із обереговою символікою. Існували пологові, хрестильні, весільні, хлібосольні та інші рушники. Ними прикрашали ікони, стіни, вікна, ліжка тощо.

На стіни також вішали дерев’яні розписні ложки, тарілки та декоративні віники-обереги, які можна побачити в українських домівках і сьогодні. Такі віники прикрашали стрічками, горіхами, бобами, горохом, пшеничним зерном, сухими рослинами та квітами. Кожен елемент мав певний сенс. Вважалося, що один з них приносив у дім здоров’я, другий — багатство, третій — сімейний добробут тощо.

Меблі в українській хаті завжди мали прості форми, але виготовляли їх переважно з дуба та інших якісних порід дерева. З деревини виготовляли не лише меблі, а й хатнє начиння — ложки, відра.

Українці розписували своє житло не лише всередині, а й зовні, а віконні рами, двері, меблі прикрашали вигадливим різьбленням по дереву. У житлі обов’язково була полиця для ікон, яку встановлювали на покуті. Були й полиці, куди ставили плетені кошики, посуд, ляльок-мотанок у національних костюмах (їх ще називали берегинями, адже вважалося, що вони охороняють затишок у домі). Посуд виготовляли переважно з глини: це були різні горщики, глечики та миски, розписані візерунками. При цьому для кожного регіону України характерні свої мотиви, кольори і сюжети розпису.

Крім того, прикметними особливостями українського стилю здавна були і є різні ткані, вишиті, плетені предмети декору. Основні кольори інтер’єру — білий, червоний, чорний, але можуть бути присутні й інші — синій, коричневий, зелений. Найголовніше — це простота, затишок і природність.

Український колорит у сучасному інтер’єрі. У сьогоденні дедалі більше українців залюбки прикрашають патріотичними мотивами не лише одяг, а й свою оселю. До того ж, в епоху новітніх технологій етнічний стиль набув нового втілення.

Сучасні дизайнери, створюючи інтер’єри в українському стилі, спираються на народні традиції. Дещо грубувата фактура штукатурки, дерев’яна або викладена керамічною плиткою підлога, дерев’яні балки, частковий розпис стін дають змогу відтворити український колорит у сучасній квартирі.

Мал. 23.17. Інтер’єр сучасного житла в українському етнічному стилі

Найчастіше етнічні мотиви (зображення національної символіки, елементів традиційного розпису тощо) наносять на текстильні вироби: килими, штори, покривала тощо.

Мал. 23.18. Текстильні інтер’єрні вироби в українському стилі

М’які меблі в українському етнічному стилі

Український дизайнер Марта Серветник для виготовлення м’яких меблів використовує справжні гуцульські килими з домотканого вовняного полотна. У результаті копіткої роботи виходить сучасний дизайнерський виріб, а точніше — вишукане крісло в етнічному стилі, з неабиякою історією та національним колоритом.

Мал. 23.19. М’які меблі в етнічному стилі українського дизайнера Марти Серветник

Українські жінки віддавна декорували текстильні вироби не лише вишивкою, а й вибитими на них фарбами за допомогою дерев’яних штампів малюнками (техніка звалась вибійка). Сьогодні цю давню техніку використовують у створенні текстильних шпалер, постільної білизни і скатертин. Ще один старовинний спосіб декору — витинання. Але якщо традиційно витинанки виготовляють з паперу, то в сучасному інтер’єрі — з вінілових плівок, текстилю та інших матеріалів.

З історії витинанок

Перші ажурні вироби з паперу з’явилися в Китаї — тоді ж, коли й перші ножиці. Звідти мода на них пішла в Персію, а потім — і до Європи. Але саме в Україні вони закріпилися настільки, що перетворилися в народне мистецтво. Для оздоблення елементів домашнього побуту (печей, вікон, стін, стола до свят) витинанки почали застосовувати в середині XIX ст.

Кольоровими візерунками українці здавна прикрашали не лише свій одяг, а й дім. Сьогодні ця тенденція повертається, і в наш час українці наносять орнаменти у традиціях національного розпису або вишивки на стіни та меблі, викладають їх з мозаїки, вирізають з дерева тощо.

Дизайн — це не стільки професія, скільки ставлення до життя.

Маталі Крассе, французький дизайнер

Мал. 23.20. Оздоблення стін і меблів елементами петриківського розпису

«Вишиті» меблі

Українська вишивка надихнула дизайнера Ярослава Галанта створити унікальну колекцію меблів у національному стилі. Майстер буквально вишив візерунки кольоровими нитками крізь тисячі отворів на меблях. Колекція українського дизайнера мала колосальний успіх на меблевій виставці в Мілані 2012 р.

Мал. 23.21. Меблі українського дизайнера Ярослава Галанта

У сучасній ванній кімнаті український стиль можна створити за допомогою орнаментального панно на стіні, виконаного з мозаїки, або барвистого фриза з готовим орнаментом у традиційних мотивах і кольорах української вишивки.

Мал. 23.22. Орнамент української вишивки в інтер’єрі сучасної ванної кімнати

Також можна надати оселі українського колориту, використовуючи поєднання синього і жовтого та їх відтінків.

Мал. 23.23. Використання української національної колористики в сучасному інтер’єрі

Види українських етнічних виробів. Асортимент виробів, які представляють яскраву і неповторну національну культуру України, сьогодні є надзвичайно широким. Окрім традиційних вишиванок і рушників, до самобутніх витворів українського декоративно-ужиткового мистецтва належать скатертини, килими, гобелени, керамічний посуд, різноманітні предмети декору інтер’єру, аксесуари, прикраси і сувеніри. У наші дні творцями цих виробів є як майстри традиційних народних ремесел і художніх промислів, так і сучасні дизайнери.

Мал. 23.24. Сучасні українські вишиванки (модельєра Роксолани Богуцької)

Мал. 23.25. Ткані та вишиті скатертини в українському національному стилі

Мал. 23.26. Українські рушники

Мал. 23.27. Українські килими

Мал. 23.28. Вироби української кераміки

Мал. 23.29. Предмети декору інтер’єру та сувеніри в українському національному стилі

Мал. 23.30. Ляльки-мотанки та сувенірні ляльки в українському національному одязі

Мал. 23.31. Аксесуари в українському етнічному стилі

Мал. 23.32. Сучасні прикраси в українському етнічному стилі

У малюнках 23.25—23.31 використано зображення експонатів Національного музею українського народного декоративного мистецтва.

«Автовишиванка»

Останнім часом в українців з’явився новий тренд: автомобілісти прикрашають свої транспортні засоби спеціальними наліпками з орнаментом у стилі української вишивки. Такі наліпки можна почепити на будь-яку рівну поверхню, і популярністю вони користуються не лише в Україні, а й у Німеччині, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах.

Ключові поняття: український етнічний стиль, національний костюм, український етнічний інтер’єр, аксесуари та прикраси в етнічному стилі.

  • 1. Що таке національний одяг?
  • 2. Охарактеризуй ознаки українського національного вбрання.
  • 3. У чому полягають регіональні особливості українського народного одягу?
  • 4. Які аксесуари та прикраси притаманні українському етнічному стилю?
  • 5. Назви ознаки українського стилю в інтер’єрі.
  • 6. Як втілюються риси українського етнічного стилю в сучасних виробах?

Теми пошукових, дослідницьких та інформаційних проектів:

«Інтер’єр української хати в художній літературі та живописі ХІХ-ХХ ст.»

«Український національний костюм: історія, значення, сучасність».

«Український національний одяг мого регіону».

«Етнічні мотиви в колекціях одягу українських модельєрів».

«Етнічні вироби майстрів мого краю».

У парах почергово повправляйтеся в умінні розпізнавати ознаки українського етнічного стилю: одні називають елементи традиційного інтер’єру, одягу чи аксесуарів, а інші характеризує їх.

Об’єднавшись у групи, організуйте та проведіть дослідження особливостей національного костюма в різних регіонах України: розподіліть обов’язки, доберіть матеріал з різних інформаційних джерел, представте результати у формі презентації.

  • 1. За матеріалами Інтернет-джерел і друкованих ЗМІ дізнайся, хто із сучасних вітчизняних діячів політики і культури носить одяг в українському етнічному стилі; представ добірку їх фотографій.
  • 2. Довідайся, інтер’єри яких установ та закладів твого села чи міста оформлені в українському етнічному стилі. Збери відомості про них і виклади їх у жанрі статті до науково-популярного видання.
  • 3. Розроби проект інтер’єру своєї кімнати в українському етнічному стилі та створи його графічне зображення (від руки або за допомогою комп’ютерної програми).
  • 4. З’ясуй, які етнічні вироби представлені в сувенірних крамницях твоєї місцевості, та проаналізуй їх асортимент.
  • 5. Обміркуй та запропонуй свій бізнес-проект з виготовлення виробів в українському етнічному стилі. Обґрунтуй його доцільність, склади перелік необхідних матеріалів, представ графічне зображення майбутніх виробів та їх реклами.