Вступ до історії. 5 клас. Пастушенко - Нова програма

§ 26. Турбота про здоров’я

Завдання перед читанням тексту параграфа

1. Пригадай, що означають слова «здоров’я», «медицина», «спорт».

2. Які асоціації викликає в Тебе словосполучення «Олімпійські ігри»?

Поради

1. Запиши у свій словник незнайомі Тобі слова та додай їх пояснення.

2. Виділи в тексті параграфа ключові думки.

3. У процесі читання спробуй вималювати собі в уяві низку історичних образів: а) медицину і аптечну справу у Новий час; б) лікування у Середні віки; в) спорт у Новий час; г) вправи на фізичний розвиток у Середні віки. Образи медицини і спорту різних часів допоможуть Тобі дослідити сформульовані в завданнях до цього параграфа проблеми.

1. Здоров’я і тривалість життя. Ранок у кожній родині починається з умивання. Фізичні вправи, чищення зубів, купання — все це для того, щоб людина була здоровою. Про здоров’я людини сьогодні піклуються численні медичні працівники: лікарі, фармацевти, медичні сестри, санітари, які працюють в аптеках, клініках та лікарнях. До послуг кожного спортивні зали, плавальні басейни, спа-салони. Струнка спортивна фігура, легкі рухи, чисте дихання — безсумнівні ознаки краси і здоров’я, а постійний, з дитинства, догляд за тілом — шанс на довголіття.

Але скільки років може прожити людина? Історики-антропологи встановили, що протягом більшої частини людської історії середня тривалість життя людей була невеликою — приблизно 30-35 років. І лише з XVII-XVIII ст. вона почала зростати. Сьогодні, згідно з оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у країнах — членах Європейського Союзу, середня очікувана тривалість життя складає 81 рік, в Україні — 72 (дані на 2016 р.).

Тривалість життя людини залежить насамперед від стану її здоров’я. На стан здоров’я впливають звички, спосіб життя, спадковість, харчування та житлові умови. Кількість хворих у країні залежить від розвитку господарства та медицини, взаємовідносин між людьми та рівня забруднення природи.

Здоровий спосіб життя — дотримання рекомендацій науковців щодо харчування, догляду за тілом, відмова від шкідливих звичок та інше.

Люди завжди намагалися дбати про своє здоров’я. Руси, наприклад, досить поживно харчувалися, зводили дерев’яні хати, прали одяг, регулярно парилися в лазні. Миття, обтирання, трав’яні чаї, одяг з льняного чи конопляного волокна допомагали запобігти тілесним хворобам. Від хвороб, пов’язаних, як тоді вважалось, із підступами зловорожих духів, захищали різні амулети-обереги: персні, намиста, натільні хрести, вишиванки тощо. Оберегами були також освячені чи замовлені сільськими цілителями віночки трав, свята вода, олія (миро), які зберігали у господі. Відвари та настоянки, а також замовляння і молитви для селян були єдиними засобами подолати недугу. Досвід їх використання зберігали, передаючи з покоління в покоління, місцеві чаклуни: волхви, відьми, мольфари. Консультуватись у лікаря та купувати аптечні препарати сільське населення змогло тільки в XIX ст.

2. Початки лікарської справи. Перші заклади, що опікувалися немічними людьми, за джерелами, були закладені в Переяславі, Києві, Львові у ХІІ-ХІІІ ст. Ці заклади зазвичай називали шпиталями, і діяли вони при монастирях.

Лікарською справою у Середні віки займалися монахи-«лічці», «зелійники» (аптекарі), костоправи та цирульники (перукарі). Серед київських лічців XI ст. милосердям і турботою про хворих виділявся монах Агапіт. За свідченням «Києво-Печерського патерика», грошей за лікування він не брав, зцілював за допомогою трав, самостійно виготовляючи ліки. Славився також умінням добирати харчування для хворого.

У XIV-XV ст. хворі міщани зазвичай зверталися до цирульників. Цирульники вважалися ремісниками і мали свої цехи. У Київському міському музеї зберігається печатка Київського цеху цирульників із зображенням бритви, ножиць, гребінця з косою, банки з п’явкою й зубних щипців. Згідно зі Статутом цього цеху, майстер-цирульник міг мати одного-двох підмайстрів («молодиків», «челядників») та трьох-чотирьох учнів («хлопців»). Учнем міг стати кожний хлопець віком від 12 років, і навіть неписьменний. Навчання тривало три роки. Учні вчилися ставити банки, виривати зуби, перев’язувати рани, накладати лещата при переломах, вправляти вивихи, виготовляти різні пластирі для лікування ран.

Рис. 124. Агапіт Печерський

Рис. 125. Пам’ятник Юрію Котермаку у Дрогобичі

Вони також вивчали ознаки певних хвороб і, обов’язково, гоління. Цирульники лікували, спираючись на віковий досвід народної медицини та виконуючи приписи лікарів.

Першим українським дипломованим лікарем, про якого ми знаємо, був Юрій Котермак-Дрогобич (бл. 1450—1494). Чотири роки Ю. Котермак вивчав медицину в університеті в Болоньї. Працював професором медицини Ягеллонського університету у Кракові, здобув посаду королівського лікаря.

3. Епідемії. Від часів Ю. Котермака і до XIX ст. лікарям важко було долати епідемії інфекційних хвороб. А вони виникали з періодичністю 8—15 років. У рнизці міст навіть ввели спеціальну посаду «морового бургомістра». На час епідемії цей посадовець отримував надзвичайні повноваження. Записи одного з таких «морових бургомістрів», аптекаря Яна Аламбека, дозволяють зрозуміти, як ще кілька століть тому боролися з епідеміями. За Аламбеком, 1623 року чума поширилась у Львові через монаха-кармеліта, який прийшов з Кракова. Від нього заразилися місцеві ченці-кармеліти, п’ятнадцятеро з них померло. Хвороба розповзалася. Щоб її відвернути, на дверях повісили кінські черепи. Міщанам пропонували ліки: розчинений у молоці бурштин, оцтову настоянку з волоських горіхів, угорське вино. Попри вжиті «заходи», епідемія чуми 1623 р. забрала 20 тис. життів. Померлих львів’ян ховали за містом, на морових цвинтарях (у «пісках»). На місці одного з таких цвинтарів сьогодні знаходиться сучасний Личаківський цвинтар.

Чому епідемії виникали переважно в містах? У Середньовіччі міста забудовували хаотично. Вулички вели від воріт до ринкової площі в центрі. Центральні квартали були досить доглянутими, але окраїнні вулиці залишалися не мощеними. Каналізації не було, і нечистоти стікали вулицями в міський рів. У межах мурів місто густо забудовували. Тому ізолювати хворих теж було складно.

Епідемія (мор, пошесть) — безперервне передавання інфекції від хворих людей або тварин (джерела інфекції) здоровим, яке охоплює одне чи більше поселень.

Рис. 126. Аптека-музей у Львові

Починаючи з XVII ст., міста поступово набувають сучасного вигляду. Для нової забудови зносять цілі райони, руйнують старі укріплення. На розчищених ділянках прокладають широкі вулиці, облаштовують просторі площі, розбивають затишні парки. Нові мікрорайони планують так, щоб вулиці перетиналися під прямим кутом і чітко поділяли місто на квартали. Навіть у містечках відкривають аптеки, будують каналізацію та водопровід. Щоб не допустити епідемій, місто регулярно прибирають.

Запроваджують ізоляцію інфекційних хворих.

Успіхам у боротьбі з моровими хворобами сприяли також наукові відкриття. Учені дізналися, що збудниками епідемічних хвороб є мікроорганізми (мікроби), а їх носіями — гризуни та комахи, яким бактерії не шкодять. Ці відкриття допомогли обрати ефективні методи боротьби із заразою — дезінфекцію (знезаражування) та щеплення (вакцинацію). Розробником наукового вчення про запобігання інфекційним хворобам був французький хімік та мікробіолог Луї Пастер.

Вироблені ним ще наприкінці XIX ст. правила отримання вакцин у лабораторних умовах успішно використовують до сьогодні.

4. Рухливість на сторожі здоров’я. Якщо колись здоров’ю міщан найчастіше загрожували епідемії, то сьогодні — згубний вплив забрудненого довкілля та недостатня рухова активність (гіподинамія). Уперше із закликом до городян більше рухатися та вибиратися на свіже повітря звернувся французький філософ-просвітник XVIII ст. Жан Жак Руссо. На початку XIX ст. німецький педагог Йоганн Гутс-Мутс розробив гімнастичні вправи для юнаків. Інший вчитель Фрідріх Ян організував перший відкритий гімнастичний майданчик — Турнплац (Берлін). Тут висіли канати, стояли бруси, перекладина, «кінь» для стрибків. До речі, спортивний снаряд «кінь» тоді дійсно був схожий на маленького коня з хвостом із клоччя.

Дезінфекція — заходи зі знищення у середовищі життєдіяльності людини збудників інфекційних хвороб, а також їхніх переносників — комах (дезінсекція) і гризунів (дератизація).

Вакцина — медичний препарат, що складається з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяльності.

У XIX ст. популярними в Європі стали футбол, теніс, регбі, баскетбол та інші рухливі ігри. Приблизно з 70-х років заможні городяни почали будувати біля своїх помешкань корти — майданчики для гри в теніс. У 1880-х у містах залили перші штучні ковзанки. У 1890-х заклали перші траси для катання на лижах, на початку XX ст. провели перші автомобільні перегони.

Гімнастика та рухливі ігри приваблювали переважно молодь. Займаючись спортом, учні здобували знання про своє тіло та розвивали потрібні для праці і повнокровного життя рухові вміння. Участь у спортивних організаціях пробуджувала патріотичні почуття. Так сталося, зокрема, у тих країнах, де поширився так званий «сокольський рух». Українське гімнастичне товариство «Сокіл» створили у Львові 1894 р. Дещо пізніше виникло товариство гімнастичне й сторожі огневої «Січ» (1900 р.). Саме «Сокіл» і «Січ» найбільше популяризували серед українців гімнастику, а згодом і спорт.

Запровадження занять фізичної культури (тіловиховання) в освітніх закладах Галичини з українською мовою викладання пов’язане з діяльністю Івана Боберського (1873—1947) — учителя німецької мови і дипломованого фахівця з гімнастики. Ставши професором Академічної гімназії у Львові та головою товариства «Сокіл», І. Боберський розробив для гімнастики, яку він назвав руханкою, українську термінологію; підготував молодих учителів як інструкторів; допоміг молоді створити перші руханкові та змагові (спортивні) осередки. Головою найбільшого такого осередку — Українського спортового кружка (УСК, 1906 р.) певний час був син Івана Франка та учень І. Боберського — Петро Франко (1890—1941). Члени УСК займалися різними видами руханки і змагу. Одним з найбільш популярних був футбол (копаний м’яч).

Рис. 127. Іван Боберський

Рис. 128. П’єр де Кубертен

Олімпійський рух — громадський рух, добровільне об’єднання громадян і організацій з метою популяризації здорового способу життя і розвитку фізичної культури та спорту.

Наприкінці XIX ст. прихильники спорту з різних країн вирішили відродити античні Олімпійські ігри. Для цього, за пропозицією барона П’єра де Кубертена (1863—1937), було створено Міжнародний олімпійський комітет (МОК). П. Кубертен був також автором Олімпійської хартії — документа, в якому викладені основні засади діяльності МОК. І Олімпійські ігри розпочалися 6 квітня 1896 р. в Афінах. Участь у них взяли 245 атлетів з 14 країн світу. Відтоді Олімпійські ігри традиційно проводять що чотири роки, окремо — для змагань із зимових та літніх видів спорту. XXXI літні Олімпійські ігри вперше відбулися в Південній Америці (Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 2016 р.). Учасниками Ігор були команди зі 186 країн, спортсмени виборювали 5 310 медалей.

Запитання на застосування умінь і знань

1. Наскільки суттєвих змін упродовж історії зазнали:

а) тривалість життя людини; б) медицина й аптечна справа; в) ставлення людей до медицини та спорту?

2. Чи справді здоровий спосіб життя — це необхідна умова довголіття?

3. Чи можна стверджувати, що розвиток медицини сприяв зростанню середньої тривалості життя людини?

4. Чи зростав у суспільстві потяг до здорового способу життя? Висновок доведи.

Поради:

Щоб підготувати розгорнуту відповідь на кожне із запитань, скористайся додатковими джерелами та власним досвідом. Обговори ці запитання з рідними та однокласниками.

Обміркуй вислови

Підтримай або спростуй наведені судження.

Здоров’я — не все, але все без здоров’я — ніщо!

Сократ

З усіх наук найблагороднішою є медицина.

Гіппократ

Домашнє завдання

1. Познач на шкалі часу дати, вказані в § 26.

2. Внеси у хронологічну таблицю час (роки) заснування українських молодіжних товариств «Сокіл» та «Січ», а також дату перших Олімпійських ігор сучасності.

3. Запиши в іменний довідник названі в параграфі прізвища медиків та організаторів спортивного руху.

4. Виконай такі завдання:

4.1. Полічи, скільки років минуло від утворення українських товариств «Сокіл» та «Січ».

4.2. Обчисли, скільки століть минуло від часів Агапіта до часів Юрія Дрогобича.

4.3. У 2024 р. відзначатимемо 130-річчя заснування у Львові товариства «Сокіл». В якому році це товариство було створене?

4.4. Чотири роки по проведенні І Олімпійських ігор сучасності заснували товариство «Січ». У якому столітті воно виникло?

4.5. Обчисли, скільки років минуло від перших до останніх Олімпійських ігор сучасності.

4.6. Встанови, який з цих медиків жив у Новий час: Луї Пастер, Юрій Котермак-Дрогобич чи монах Агапіт.

4.7. Встанови хронологічну послідовність життєдіяльності осіб:

А Юрій Котермак-Дрогобич

Б Агапіт-лічець

В Іван Боберський

Г Гіппократ

4.8. Встанови відповідність між терміном та його визначенням:

А Олімпійський рух

Б дезінфекція

В епідемія

Г вакцина

1 безперервне передавання інфекції від хворих людей або хворих тварин здоровим людям, що охоплює одне чи більше поселень

2 дотримання наукових рекомендацій щодо харчування, догляду за тілом, відмова від шкідливих звичок та ін.

3 громадська діяльність та добровільне об’єднання громадян і організацій з метою популяризації здорового способу життя і розвитку фізичної культури та спорту

4 заходи зі знищення у середовищі життєдіяльності людини збудників інфекційних хвороб і комах та гризунів — їхніх переносників

5 медичний препарат, що складається з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяльності

Найдопитливішим

Батько медицини

«Батьком» сучасної медицини вважають давньогрецького філософа Гіппократа (бл. 460 - бл. 370 р. до н. е.). В укладеній ним книзі «Колекції Гіппократа» описувалися симптоми (ознаки) та перебіг багатьох хвороб. Автор не радив використовувати для лікування амулети й замовляння. Натомість пропонував розпочинати з обстеження хворого, рекомендував лікарям вивчати досвід колег. Він довів, що будь-яка хвороба є наслідком шкідливих для організму змін, кожна з яких має причини в умовах та способі життя, якості харчування, сну тощо.

Гіппократу приписують авторство присяги, яку традиційно складають лікарі.

Клятва Гіппократа

(зі скороченнями)

«Я засвідчую під присягою перед лікарями Аполлоном, Асклепієм, Гігіеєю та Панацеєю, беручи у свідки всіх богів та богинь, і відповідно до моїх здібностей та мого розуміння даю таку клятву:

— Цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене лікарської умілості.

— Жити спільно з учителем, а при потребі — ділитися з ним своїми достатками.

— Його нащадків вважати своїми братами, а вмілість, якою вони захочуть оволодіти, передавати їм безкорисливо і без письмової домовленості.

— Знаннями, усними повчаннями, правилами, інструментами та всім іншим, що передбачено навчанням, ділитися зі своїми синами, синами мого вчителя та учнями, пов’язаними зобов’язаннями і клятвою, даною за законами лікарської професії, але тільки з ними й ні з ким більше.

— Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди.

— Ніколи не приписувати нікому на його прохання смертельного засобу і не підказувати йому способу здійснення подібного задуму. <...>

— Про що б я не дізнався під час виконання своїх професійних дій або окрім них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею.

Рис. 129. Гіппократ. Погруддя ІІІ-ІІ ст. до н. е.

Не мусиш, але спробуй

Зістав клятву Гіппократа та Кодекс істориків. Які обов’язки істориків нагадують Тобі обов’язки лікарів?