Вступ до історії. 5 клас. Пастушенко - Нова програма

§ 10. Писемні джерела

Завдання перед читанням тексту параграфа

1. Пригадай, які види джерел належать до писемних, та назви відомі Тобі писемні джерела,

2. Поміркуй, де можна знайти писемні джерела.

Поради

1. Читаючи кожний з пунктів параграфа, намагайся самостійно поставити до тексту запитання.

2. Запиши у словник виділені у тексті слова та додай їх пояснення.

1. Актові матеріали. Найчастіше історики послуговуються різними писемними джерелами. Уміння записати вислів — одна з ознак цивілізації. Необхідність записувати висловлене пояснюють важливістю поданої інформації. Записи, з якими працюють історики, прийнято називати документами. Найбільше записів робили за наказами або на замовлення володарів. Щоб увічнити найважливішу для своїх підданих, на думку правителя, інформацію, окремі тексти в давні часи навіть висікали на камені (рис. 18). Тексти, укладені від імені влади, керівництва державної установи або приватної фірми, називають актовими матеріалами. Актові матеріали вирізняють за такими ознаками:

• однорідна композиція;

• основа змісту — встановлення або/і скасування правила;

• посилання (бланк, підпис, печатка) на особу або орган, що визначали та відстоюватимуть записане.

Укладають актові документи особи, які наділені правом приймати публічні рішення, надавати посвідки про право на якісь дії чи майно, пояснювати важливі для суспільства пропозиції, подавати докази у якійсь справі. Актовими матеріалами вважаються, зокрема, міждержавні угоди, закони, укази, накази, судові рішення та інші розпорядження центральної і місцевої влади. Чимало також актів, у яких відображені відносини між окремими людьми. Це заповіти, тобто розпорядження людини щодо її майна на випадок смерті; купчі, якими засвідчують придбання-продаж нерухомого майна; угоди між працедавцями і працівниками, фірмами та клієнтами й ін.

Рис. 18. Розетський камінь (бл. 200 р. до н. е.).

(Указ царя Птолемея V трьома мовами — джерело сучасного розуміння єгипетських ієрогліфів)

Актові матеріали дозволяють встановити, якими були взаємовідносини груп населення, як вони змінювалися від епохи до епохи. Спираючись на них, можна також охарактеризувати умови господарського та культурного життя окремих народів, верств (груп), описати діяльність та побут людей у різні часи.

Одним з найдавніших вітчизняних державних актів є «Руська Правда» — збірка правил щодо покарань за вчинені людьми злочини, укладена за наказами київських князів в XI ст.

Практична робота

Завдання:

Спробуй, використовуючи поданий далі текст, довести, що «Руська Правда» — це актовий документ.

Джерело:

Після Ярослава зібралися сини його: Ізяслав, Святослав, Всеволод і воєводи їхні <...> і відмінили кровну помсту, а встановили за вбивство кунами відкупатися. А все інше судити, як Ярослав судив. Так сини його встановили.

2. Оповідні пам’ятки. Поряд з актовими матеріалами історики часто опрацьовують численні різновиди оповідних пам’яток: біографії, хроніки (літописи), мемуари, статті та інтерв’ю, листи, щоденники, науково-популярну, художню та навчальну літературу, інше. Найуживанішими історичними джерелами тривалий час були біографії публічних осіб, укладені античними авторами, давні наукові та релігійні твори — трактати, середньовічні хроніки, преса. Названі різновиди приваблювали вчених тим, що були зводами відомостей з різних джерел, у тому числі й таких, що не збереглися. Ще одна їхня перевага — те, що автори цих творів намагалися будувати свою розповідь хронологічно. Церковним проповідям, промовам, листуванню, щоденникам та мемуарам, художній та навчальній літературі пощастило менше. Прагнучи писати неупереджено, історики розглядали ці авторські твори у кращому випадку як допоміжне джерело.

Хроніка (літопис) — історико-літературний твір, у якому оповідь вели за роками.

Мемуари (спогади) — оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був.

Трактат — наукова праця, де докладно розглянуто якесь конкретне питання чи проблему.

Проповідь — промова peлігійно-повчального змісту, яка виголошується в церкві під час відправи.

Минуле в оповідній пам’ятці представлено так, як його побачив автор. До того ж, кожний різновид таких джерел має своє призначення. Художні твори писали і пишуть, щоб читач зацікавився, захопився описуваним. Для створення сюжету автори оповідань, п’єс та романів можуть свідомо домислити те, що достеменно не встановлено, придумати історичним особам їхні монологи та діалоги. Мемуари, зазвичай, відображають участь автора у визначних подіях, виправдовують або возвеличують його вчинки. Статті нерідко укладають з огляду на інтереси та погляди людей, адже газета, журнал мають продаватися. Проповіді та промови, які виголошують з певної нагоди, теж містять попередньо відібрану інформацію, потрібну для підтримки думки промовця. Тож можливість використати недостовірну інформацію чи потрапити під вплив упереджених міркувань справді існує. Попри це, писемні оповідні джерела, розкривають притаманне епосі світобачення людей краще, ніж офіційні акти.

Практична робота

Завдання:

Знайди у витягові з «Повчання» Володимира Мономаха свідчення, що це: а) оповідне джерело; б) джерело, яке може містити недостовірну інформацію або упереджені судження; в) джерело, на основі якого можна буде робити висновки про погляди і переконання русів.

Джерело:

«Я недостойний, дідом своїм Ярославом, <...> наречений руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю з Мономахів у благочесті наставлений, дітям своїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучения вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг їх я по милості Божій і отчою молитвою од усяких бід!».

3. Зберігання писемних джерел. Більшість цінних як історичне джерело документів різних часів сьогодні зберігають в архівах. Свої архіви мають усі органи влади, державні установи, зокрема заклади освіти, а також великі приватні фірми. В Україні спеціально створено державні архіви, які є науковими установами. Найцінніші давні офіційні акти та рукописи інших документів, грамоти, книги, листи тощо зберігаються у спеціальних історичних архівах у Києві та у Львові. Тут документи не тільки зберігають, а й реставрують (відновлюють), вивчають та публікують. Вивченням документів, зокрема встановленням, за потреби, авторства, часу та місця їх створення, оцінкою достовірності займаються архіваріуси. До обов’язків архіваріусів входить також упорядкування документальної бази: групування за часом та місцем створення, внесення у спеціальні реєстри, переклад і підготовка до публікації.

Архів — наукова установа, де зберігають, впорядковують і досліджують писемні пам’ятки, документи.

Книги та періодичні видання ХІХ-ХХІ ст. зберігають у бібліотеках. До послуг дослідників історії в Україні — спеціальні наукові бібліотеки. Однією з найбільших за обсягом фондів — понад 8 млн одиниць зберігання — є Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника (рис. 19). Сьогодні — це найбагатше у світі зібрання джерел до історії України: рукописів та друкованих видань XI — початку XX ст.; збірок архівних матеріалів XVIII-XX ст.; української й іншомовної періодики XIX — перш. пол. XX ст.; а також книг періоду ручного друку і картографічних видань XVI-XVIII ст. Наукова бібліотека ім. В. Стефаника — єдина в Україні книгозбірня, яка володіє творами українського і світового мистецтва: гравюрами, скульптурами, рисунками, фотографіями, а ще найбільшою в Україні колекцією нотних творів композиторів.

Багатство джерельного матеріалу бібліотеки ім. В. Стефаника — заслуга українських патріотів. У 40-х роках XX ст. зібрані цими людьми приватні колекції, а також архіви українських громадських організацій Галичини комуністична влада насильно вилучила та передала у новостворену бібліотеку.

Рис. 19. Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника

Гравюра — вирізьблений або витравлений на спеціально підготовленій дошці або пластинці малюнок, а також відбиток такого малюнка на папері.

У незалежній Україні право окремої людини та організації володіти власними бібліотекою та архівом захищені Конституцією України. Вилучати документи та майно можна тільки в особливих випадках і лише за рішенням суду. Тому в кожного є можливість збирати і зберігати джерела до історії своєї родини. До родинного архіву може увійти все, що здається цінним як історичне джерело: від листівки прадідуся чи прабабусі та книг, які вони читали, до «есемески» друга/подруги, сімейного фото та відео. Для особистого архіву не потрібні великі приміщення і спеціальне обладнання. Адже частина його може існувати в цифровій формі, у пам’яті домашнього комп’ютера.

Запитання та завдання на застосування умінь і знань

1. Уклади із поставлених Тобою до тексту запитань план переказу на тему пункту параграфа.

2. Які різновиди писемних джерел Тобі відомі? Які з них належать до офіційних документів, а які — до оповідних?

3. Вибери серед май 1-9 ту, що відображає історичний простір, в якому князі творили «Руську Правду» та «Повчання».

4. Покажи на настінній карті або на мапі 9 міста, у яких знаходяться історичні архіви та наукові бібліотеки.

5. Порівняй архів та бібліотеку. Які особливості кожного з цих сховищ писемних джерел?

6. Поміркуй, навіщо родині власний архів та бібліотека. З яких рубрик, на Твою думку, міг би складатися опис (каталог) а) сімейного архіву, б) бібліотеки?

Іменний довідник

Більшість писемних джерел інформують не тільки про події. У них згадуються люди, без яких цих подій, найвірогідніше, не було б. Людей, чия діяльність змінила життя суспільства в минулому та продовжує впливати на нього сьогодні, називають історичними діячами (особами/персоналіями). Історикам відомо чимало імен правителів та полководців, волею яких люди розбудовували держави та упокорювали народи. До державних діячів належать також політики: депутати парламентів, міністри, місцеві керівники. Але істориків цікавлять не тільки вони. На хід історії значною мірою впливали також відкриття, винаходи та твори мислителів і митців. Про діяння цих осіб свідчать джерела від часів Античності до наших днів.

Автобіографії, мемуари та життєписи, укладені сучасниками, допомагають вченим з’ясувати, які погляди мала людина, що зробила та як це вплинуло на інших, чому її ім’я й діяльність залишились у пам’яті нащадків. Названі джерела часто містять важливі відомості про епоху, коли ця особа жила, про її родину та коло знайомих, про організацію влади, господарство і культуру суспільства, до якого вона належала.

Знання про думки і вчинки історичних осіб корисне також як засіб самовиховання. З цією метою давньогрецький історик Плутарх (бл. 46 — 120/125) написав книгу «Порівняльні життєписи», яка зробила його відомим. У книзі — 46 біографій греків і римлян, діяння яких могли, на думку автора, служити або зразками для наслідування, або прикладами того, як чинити не варто.

Біографічні відомості історичного діяча можна знайти в довідниках. Як укласти довідник історичних персоналій?

Можеш виділити для довідника окремі сторінки в кінці зошита, в якому знаходиться хронологічна таблиця і термінологічний словник. Але краще будувати довідник в електронній формі, створивши для цього окремий файл. Імена, прізвища історичних діячів у довіднику треба записувати в алфавітному порядку, від А до Я. Тоді легко буде і записати, і відшукати потрібне. Дані про історичну особу записують у спеціальній таблиці. Її треба побудувати, як показано далі (Табл. 4).

Вписувати біографічні дані історичних осіб у таблицю найкраще одразу після того, як опрацюєш відповідний параграф підручника. Не всі згадані в параграфі персоналії в тексті виділено. Дані про тих, чиї прізвища виділені, маєш записати обов’язково; про тих, які не виділені, — не мусиш. Зазвичай, для того, щоб встановити значення діяльності історичної особи, відомостей підручника Тобі не вистачатиме. Не полінуйся, пошукай потрібне в інших джерелах, насамперед в Інтернеті.

Таблиця 4

Словник історичних персоналій

Буква

Ім’я, прізвище. Дати народження і смерті / правління

Зміст та значення діяльності

X

Хвойка Вікентій (1850 - 1914)

Український вчений-археолог та громадський діяч. Відкрив в Україні пам’ятки археологічної культури «Кукутень-Трипілля» (1896 р.), визначив час її виникнення.

Обміркуй вислів

Спробуй аргументовано підтвердити або спростувати думку відомого українського історика.

Історія починається тоді, коли з’являються писемні джерела. Без них немає історії.

Омелян Пріцак

Практична робота

Аналізуємо писемне джерело

Здобувати інформацію з писемних джерел означає ставити стосовно кожного з них доречні запитання. Мета цієї практичної роботи полягає в тому, щоб зрозуміти, які запитання до форми та змісту документа доречні та в якій послідовності їх доцільно ставити.

Цю практичну роботу найкраще виконати у класі, працюючи групами під керівництвом учителя.

Завдання:

1. Визначте групу писемних джерел (актові матеріали; оповідні документи), до якої належать документ І та документ II.

2. Виконайте запропоновані до документів І і II завдання та дайте відповіді на поставлені запитання.

3. Доберіть вимоги (критерії), на основі яких можна згрупувати допоміжні запитання та завдання, і розробіть короткий порадник щодо змісту і послідовності запитань до: а) оповідного документа, б) актових матеріалів.

Джерела:

I. З «Автобіографи» Михайла Грушевського (1914-1919 роки).

«Але от прийшла революція, в березні 1917 року спало ярмо московське. В Києві українці почали організовувати політичний центр, названий Центральною Радою, вибрали мене головою <....>

Пробув я головою Центральної Ради тринадцять місяців, до кінця її існування. Тяжке і відповідальне було те становище. <....>

А найтяжче ставало, коли не було згоди й між своїми, а так мусило бути в міру того, як приходилось вирішувати різні питання дальшого життя. При тім же, хоч всяку відповідальність валили на мене, в дійсності мав я дуже обмежений вплив і то моральний тільки: юридично моя роль була чисто формальна, як голова Центральної Ради я проводив її збори та репрезентував її назовні».

II. З IV Універсалу Української центральної ради (9 (22) січня 1918 року).

«Але в тяжку годину відродилась воля України. Чотири роки лютої війни знесилили наш край і людність. Фабрики товарів не виробляють. Заводи спиняються. <....>

А тим часом петроградське правительство народних комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо <...>

Ми, Українська Центральна Рада, сповіщаємо всіх громадян України:

Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу.

Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада ...».

Допоміжні запитання:

1. Хто є автором цього документа: одна особа, група осіб, організація або установа? Які слова в документі (а також в інших джерелах) підтверджують твій висновок?

2. Коли і де цей документ написано? Яка інформація в документі «підказує» відповідь на це запитання?

3. Для кого цей документ написаний? Це одна особа, група осіб? Як називається ця особа, група?

4. Які історизми (терміни та вживані в конкретну епоху слова) використано в цьому документі? Що кожне з них означає?

5. Що з цього документа можна довідатися про період історії або/і ситуацію в країні (на вужчій території) у якийсь період?

6. Які погляди на описані події висловлює автор (автори) документа? Які рішення пропонує?

7. Чи можна з тексту зрозуміти, чому був написаний цей документ? Сформулюй припущення про цілі, які ставив(ли) перед собою його автор(и).

8. До якої з груп писемних джерел слід віднести цей документ: до офіційних актів чи до оповідних документів? Чи можна в усьому довіряти цьому джерелу історичної інформації? Чому?

Домашнє завдання

1. Познач на шкалі часу вказані в § 10 дати.

2. Внеси у хронологічну таблицю час (століття) укладення «Руської Правди» та дату (рік, місяць, число) проголошення незалежності Української Народної Республіки.

3. Познач на контурній карті місто, де були розроблені «Руська Правда» та IV Універсал.

4. Виконай такі завдання:

4.1. Полічи, скільки років минуло від заснування Гетьманщини.

4.2. Обчисли, скільки століть минуло від утворення Київської держави до проголошення незалежності України.

4.3. Обчисли, скільки років минуло від хрещення Русі Володимиром Великим до проголошення IV Універсалу Центральної ради.

4.4. У 2019 році в Україні відзначатимуть 102 роки з дня проголошення Української Народної Республіки (УНР). В якому році була створена УНР?

4.5. У 1991 р. Верховна Рада України проголосила незалежність України. 73 роки перед тим було проголошено незалежність УНР. В якому році Центральна рада проголосила незалежність УНР?

4.6. В XI ст. була створена «Руська Правда», а через п’ять століть у Пересопницькому монастирі староукраїнською мовою переписали Євангеліє. У якому столітті було створене Пересопницьке Євангеліє?

4.7. Встанови послідовність перебування при владі в українських державах:

А Ярослав Мудрий

Б Богдан Хмельницький

В Володимир Мономах

Г Михайло Грушевський

4.8. Встанови відповідність між терміном та його визначенням:

А міф

Б хроніка

В мемуари

Г проповідь

1 промова релігійно-повчального змісту, яка виголошується в церкві під час відправи

2 оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був

3 історико-літературний твір, у якому оповідь вели за роками

4 оповідь про походження Всесвіту і людини, пояснення змін у світі діями надприродних істот

5 наукова праця, де докладно розглянуто якесь конкретне питання чи окрему проблему

Найдопитливішим

Як і на чому колись писали

Висловлювати свої думки люди вміли завжди. А письмо вони придумали порівняно недавно, якихось 6-7 тис. років тому. Ця часова розбіжність, вірогідно, зумовлена тим, що саме письмо — це група знаків, якими ми передаємо інші знаки — слова. Чому слова — це знаки? Бо ними ми позначаємо різні існуючі або уявні предмети та їх групи, наприклад дерева (сосна/ліс), будівлі (будинок/квартал), думки (речення/текст).

Передувало відкриттю знаків письма використання схематичних малюнків — піктограм (рис. 20). Піктограми не читали, а тільки пояснювали. Повідомлення також передавали, використовуючи предмети-символи, наприклад зламану гілку, квітку, овоч тощо. В окремих обрядах, які ми все ще виконуємо, теж використовують предмети-символи. Наприклад, в Україні є звичай зустрічати бажаних гостей хлібом-сіллю, вручати небажаному женихові гарбуза й інші. Навіщо людям потрібне письмо? Записані відомості легко передавати на значні відстані та в часі. Без записів ми не знали б, що колись думали та робили люди.

Рис. 20. Піктограми. Прорис. VI тис. до н. е. м. Тертерія (Румунія)

У давнину записи робили з допомогою’ клинопису (рис. 21) та ієрогліфів (рис. 22). Це — знаки, що позначають не звуки, а різні комбінації звуків (склади, слова, словосполучення). Виникли ці знаки на основі піктограм. Сьогодні ми теж користуємося подібними знаками-символами. Це — дорожні знаки, цифри (1, 2, 3; I, II, III), арифметичні позначки (+, -, х, =, >, <) тощо. Комбінацій звуків у мові значно більше, ніж самих звуків. Тому письменними були тільки окремі люди, як правило, жерці. Тільки служителі богів мали достатньо вільного часу, щоб вчитися відтворювати та читати клинопис або ієрогліфи. До речі, руси-волхви теж використовували, як сказано у джерелі, якісь «черти і різи».

Рис. 21. Клинопис. Шумер. IV тис. до н. е.

Рис. 22. Ієрогліфи. Єгипет. IV тис. до н. е.

З XI ст. в Руській Землі використовують більш сучасне абеткове письмо, у якому кожна буква позначає окремий звук. Творцями слов’янської абетки були християнські місіонери Кирило та Мефодій (IX ст.). Тому й абетка називається «кирилицею». Первісно кирилиця мала 43 букви. Створили її на основі грецької абетки (24 букви). У Давньому Римі теж користувалися буквеним письмом — латиницею. Зараз латинські букви використовує для записів понад 70 народів.

Найпоширенішою основою для письма сьогодні є папір. Виготовляти його європейці навчились у китайців. До XV століття важливі записи робили на пергаменті — добре вичинених та вибілених шкурах тварин. Писали також на папірусі, який виготовляли з волокон річкової рослини у Єгипті. Для навчання письма використовували покриті воском дощечки. Стилосом — паличкою, один кінець якої був гострий, а другий плоский, записували та стирали написане.

Не мусиш, але спробуй

1. Що спільного і що відрізняє піктограми, клинопис та ієрогліфи?

2. Спробуй написати своє ім’я кирилицею, грецькими та латинськими буквами. Якою з цих абеток написати ім’я було найважче, а якою — найлегше? Чому?

3. Порівняй пергамент та папір. Чому в Новий час папір витіснив пергамент?