Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 11 клас. Паращич - Нова програма

Творчість Бертольта Брехта в контексті розвитку німецької драми XX століття

Інтерактивна вправа

• Розгляньте інфографіку на с. 101. За матеріалами онлайн-додатка доповніть відомості, подані в інфографіці, та підготуйте повідомлення за темою «Бертольт Брехт — драматург-новатор» (робота в групах).

Німецький письменник Бертольт (Бертольд) Брехт був сміливим новатором у галузі драматургії. Результатом його творчих пошуків і художньої практики стала теорія «епічного театру», яку він виклав у численних статтях, опублікованих у 1920-1930-ті роки. У цих працях Брехт критикує сучасне йому модерністське мистецтво й подає основні положення своєї теорії, що стосуються акторської гри, побудови драматичного твору, музики, декорацій, використання кінематографічних засобів тощо. Свою драматургію Брехт називає неаристотелівською, епічною, тому що Аристотель у своїй «Поетиці» вимагав обов'язкового емоційного вживання актора в образ. Брехт стверджував: «“Епічний театр” апелює не стільки до почуття, скільки до розуму глядача».

Обкладинка видання творів Б. Брехта німецькою мовою. Париж, 1934

Бертольт (Бертольд) Брехт

Німецький драматург і поет XX ст., засновник «епічного (діалектичного) театру».

Працюючи театральним режисером, у 1920-ті рр. Брехт розробляв теорію «епічного театру», маючи на меті виховання передової свідомості. За правилами цієї теорії Брехт поставив п'єсу за романом Максима Горького «Мати» (1932) та інші твори.

Основні твори

У 1933-1948 рр. перебував в еміграції. У ці роки написав твори, спрямовані проти мілітаризму та фашизму («Трьохкопійчаний роман», 1934; «Ґвинтівки Тереси Каррар», 1937; «Матінка Кураж та її діти», 1938; «Життя Ґалілея», 1939; «Страх і відчай у Третій імперії», 1939; «Швейк у Другій світовій війні», 1944; та ін.).

В останній період творчості Брехт став лауреатом національних і міжнародних премій, його обрали членом Академії мистецтв колишньої соціалістичної Німеччини та президентом німецького ПЕН-центру, його книжки друкували великими накладами; його драми набули популярності.

Будівля театру Брехта у Берліні (Німеччина)

Будинок Брехта в Ауґсбурзі (Німеччина)

Ф. Кремер. Бронзова скульптура Б. Брехта у Берліні (Німеччина)

Твори останніх років — віршований памфлет «“Свобода” і “демократія”» (1947), п'єса «Кавказьке крейдяне коло» (1949), збірка «Сто віршів. 1918-1950» (1952) та ін.

Для реалізації положень «епічного театру» Брехт використав художній прийом, який називав «ефектом відчуження» (Verfremdungseffekt, або V-ефект). Сенс цього ефекту полягає в тому, щоб продемонструвати глядачеві добре знайоме й буденне явище як дивне, незрозуміле, чуже — таке, що сприяє дискутуванню та роздумам.

«Епічний театр», за Брехтом, має апелювати до розуму та навчати, перетворювати глядача на спостерігача-аналітика, який, не піддаючись ілюзії сценічної дії, визначає свою принципову позицію та ухвалює остаточне рішення.

«Епічний театр» Б. Брехта: теоретичні засади й художня практика

Б. Брехт — драматург-новатор

Завдання «епічного театру»	Розкриття соціальних закономірностей, пояснення глядачеві, у якому суспільстві він живе, стимулювання потреби змінити дійсність. Глядач має не переживати, а відчужено спостерігати за перебігом подій. Щоб не було нудно, публіку потрібно спантеличити, показавши знайоме з несподіваного боку. За словами драматурга, «сенс техніки “ефекту відчуження” полягає в тому, щоб сформувати у глядача аналітичну, критичну позицію до зображуваного». Актори часто напряму спілкуються з глядачами, співають пісеньки-зонґи (вставні пісні з простою мелодією), роблять іронічні коментарі, зупиняють виставу для її обмірковування
Ознаки брехтівських п'єс
П'єси Б. Брехта втілюють засади «епічного театру»: вони філософські, емоційні, інтелектуальні, із жорсткою логікою, нещадним аналізом у поєднанні з умовним ігровим началом
Новаторство	Брехт називав драматичний (аристотелівський) театр фаталістичним, оскільки письменники висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Він писав про свій театр: «Завдання “епічного театру” — змусити глядачів відмовитися... від ілюзії, начебто кожен на місці героя діяв би так само». Герої — не рупори ідей автора: «На сцені реалістичного театру місце лише живим людям, з усіма їхніми суперечностями, пристрастями та вчинками»
Жанри	Автор вдається до міфу, символу, до жанру притчі або п'єси-параболи. Ці форми давали змогу «подолати зовнішнє, зазирнути в глибинну сутність проблем, людських стосунків, речей»
Художні прийоми	Поєднання драматичної дії з епічною розповіддю, уведення у виставу самого автора, «ефект відчуження» як спосіб змалювати явище з несподіваного боку, а також принцип дистанціювання, що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої четвертої стіни, що відокремлює сцену від зали для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем. Автор широко використовує коментарі, ліричні відступи, зонґи та засоби комічного

Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв ще й «психологічному театру» («театру переживання»), який пов'язують з ім'ям К. С. Станіславського. Проте й сам драматург нерідко послуговувався прийомами Станіславського.

«Матінка Кураж та її діти» — драма-пересторога напередодні Другої світової війни

Ознаки «епічного театру» особливо яскраво втілено в найвідомішій п'єсі Б. Брехта — «Матінка Кураж та її діти» («Mutter Courage und ihre Kinder»).

Історія написання. П'єсу написано 1939 року, напередодні Другої світової війни як застереження від воєнної небезпеки. Її літературним джерелом стала повість німецького письменника XVII століття. Г. Ґріммельсгаузена «Дивовижний життєпис бувалої обманщиці та заброди Кураж», у якій ішлося про шахрайські пригоди маркітантки (крамарки). Використання сюжету про Тридцятирічну війну, що відбувалася 300 років тому, — це один із прийомів, який допомагав порушити «ефект присутності», адже він, на думку драматурга, гіпнотизував глядачів і заважав їм аналізувати події на сцені. Саме тому автор рекомендував акторам грати в масках, перестановки на сцені робити так, щоб їх бачили із зали, а декорації використовувати дуже спрощені.

За жанром п'єсу «Матінка Кураж та її діти» визначають як історико-алегоричну драму. У ній автор утверджує відповідальність кожної людини за участь (активну чи пасивну) у війні, за долю всього людства. Брехт використовував принцип параболи (оповідь віддаляється від сучасного авторові світу, а потім знову повертається до попередньої теми й дає їй філософсько-моральну оцінку). Отже, у творі наявні два плани: роздуми драматурга про сучасну йому дійсність, попередження про небезпеку війни та блукання власниці торговельного фургона, матері трьох дітей Анни Фірлінґ, на прізвисько Кураж, її ставлення до війни як до джерела збагачення.

• 1. Розкажіть про життєвий і творчий шлях Бертольта Брехта.
• 2. У чому полягають особливості реформи театру Б. Брехта?
• 3. Чим, за Брехтом, «епічна» драма відрізняється від «аристотелівської»?
• 4. Як ви вважаєте, чи цікавіший для глядачів «епічний театр» за звичайний драматичний? Своє твердження обґрунтуйте.
• 5. Із чим пов'язане звернення Б. Брехта до воєнної тематики у п'єсі «Матінка Кураж та її діти»?
• 6. Чому драматург розкриває тему війни на прикладі трьохсотрічної давності?
• 7. У чому виявилося новаторство Б. Брехта в драматургії?

Проаналізуйте!

• 1. Основні відмінності між драматичним та «епічним театром», «театром переживання» К. Станіславського, причини появи «неаристотелівського театру».
• 2. Доведіть, що твір Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти» — історико-алегорична драма. Розкрийте її алегорію.

Створіть!

• Культурологічний проект «Шляхи розвитку драматургії й театру другої половини ХІХ — першої половини ХХ століття».

«Матінка Кураж та її діти»: сучасний політичний підтекст твору, його антивоєнний пафос і алегорічний сенс

Сюжет. Дія п'єси відбувається під час Тридцятирічної війни, що обернулася для Німеччини національною катастрофою.

Довідка. Тридцятирічна війна — перша загальноєвропейська війна, що відбувалася в 1618-1648 роках між союзом католицьких та коаліцією протестантських держав, під час якої загинуло майже 8 мільйонів людей. Найжахливіша в історії тогочасної Європи, війна завершилася перемогою протестантів. Спустошення й невиправних утрат зазнали німецькі, чеські та північно-італійські землі, де відбувалися основні бойові дії.

Розплата матінки Кураж

Зображення війни як засобу збагачення в драмі «Матінка Кураж та її діти»

Практично кожен із героїв драми Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти» сприймає війну як засіб збагачення. «Не ганьте війни... вона годує краще», — вважає Анна Фірлінґ.

Її син Ейліф неодноразово вдається до грабунку й жорстокого вбивства, щоб забрати у селян їхню худобу. Усі мріють про збагачення: від короля, який пішов війною «ощасливлювати» й «визволяти» інші народи, — і до священника, кухаря, навіть простого солдата. І не важливо, яку ціну доведеться сплатити: зруйновані та пограбовані міста й села, тисячі загиблих мирних жителів чи навіть життя власних дітей. Усі розуміють, що війна живиться зиском, жагою наживи у найганебніший спосіб, але ставляться до цього спокійно, як до неминучості або вигідної комерції.

Ідеї попередження й ознаки «епічного театру» в п'єсі «Матінка Кураж та її діти»

Ідея п'єси — несумісність життя, щастя материнства з війною й насильством. Один із героїв наводить таке прислів'я: «Хто хоче снідати з чортом, хай запасеться довгою ложкою!».

Ознаки «епічного театру» у п'єсі: стисле викладення змісту на початку кожної картини; пісні-зонґи, які коментують дію; широке використання розповіді; монтаж — поєднання частин, епізодів без їхнього логічного зв'язку, що викликає у глядача потік асоціацій; використання параболи; «ефект відчуження».

Змальовуючи події XVII ст., Брехт звертав увагу співвітчизників на небезпеку егоїзму та байдужості. Він писав: «Завдання автора п'єси не в тому, щоб примусити матінку Кураж прозріти наприкінці... Авторові потрібно, щоб глядач прозрів. Прозріння Кураж суперечило б не тільки її характеру, а й перебігу подій у Німеччині 30-х років XX ст.». На думку Брехта, глядачі мали дійти висновку: фашизм загрожує всьому людству.

Образ матінки Кураж може слугувати метафоричним образом Німеччини 1930-х років: розпочинаючи війну, німці вірили, що мають змогу розбагатіти; утрачаючи своїх дітей у боях, вважали, що ті загинули за велику ідею. Ця країна здолала страшні випробування, але, на відміну від матінки Кураж, її народ зрештою зробив правильні висновки. Зруйнувавши так звану берлінську стіну, що поділяла німців на східних і західних, об'єднаний народ розпочав мирну розбудову держави на демократичних засадах.

Сцена з вистави «Матінка Кураж та її діти». Навчальний театр Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського

1971 року п'єсу Б. Брехта «Матінка Кураж...» намагалися поставити в Київському театральному інституті (нині — Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, КНУТКіТ) на акторському курсі М. П. Верхацького, учня Леся Курбаса. Виставу заборонили. 1982 року в Київському драмтеатрі імені Івана Франка скасували навіть виставу за антигітлерівським памфлетом Брехта «Кар'єра Артуро Уї, яку можна було спинити». Уї-Гітлера мав грати Богдан Ступка. Згодом у столичній Російській драмі таки йшла «Матінка Кураж...» з Адою Роговцевою в головній ролі. «Тригрошова опера» німецького митця мала неабиякий успіх у Львові та Києві. У франківців нині можна побачити виставу «Кавказьке крейдяне коло», написану Брехтом 1945 року, після остаточної поразки фашизму.

Українською мовою твори Брехта перекладали В. І. Митрофанов, Ю. Я. Лісняк, Н. М. Гордієнко-Андріанова, М. Д. Зісман, М. Л. Ліпісівіцький, С. Ф. Соколовська, В. О. Прищепа, О. С. Чирков, Л. В. Череватенко, В. С. Стус («Життя Ґалілея») та ін.

Із «Матінкою Кураж...», яку вперше було представлено публіці 1949 року з Хеленою Вайґель у головній ролі, народився театр «Берлінер-ансамбль», що незабаром уславився в усьому світі. Цього ж року вистава здобула Національну премію Німецької Демократичної Республіки (тодішня Східна Німеччина). Через 5 років цю постановку «Матінки Кураж...» уже нагороджували першою премією Всесвітнього театрального фестивалю в Парижі. Згодом цю п'єсу Б. Брехта поставили театральні колективи Англії, США та інших країн. За «Матінкою Кураж...» створено кілька кінофільмів:

Назва	Країна	Рік	Режисер
«Матінка Кураж та її діти»	Швеція-Німеччина	1955	В. Ґ. Ф. Штаудте
«Матінка Кураж та її діти» (відеозапис вистави «Берлінер-ансамбль»)	Німецька Демократична Республіка	1960	П. Паліч, М. Векверт
«Матінка Кураж та її діти. Хроніка часів Тридцятирічної війни»	Німеччина	1965	Г. Буквіц
«Матінка Кураж та її діти»	Бельгія	1969	Дж. Дуа, Б. Штруйс
«Шляхи Анни Фірлінґ»	СРСР	1985	С. М. Колосов

• 1. Чому драматург Б. Брехт, уболіваючи за сучасний йому стан суспільства, звернувся у своєму творі до подій трьохсотрічної давності?
• 2. На вашу думку, чому автор не дає своїй героїні прозріти?
• 3. Як ви вважаєте, чи жахлива мати матінка Кураж? Можливо, у ній є щось позитивне?
• 4. На вашу думку, чому Катрін зважується на самопожертву, подаючи сигнал про наближення ворога?
• 5. Порівняйте братів Ейліфа та Швейцеркаса. Що в їхніх характерах спільного, а що — відмінного?
• 6. Як у драмі зображено воєначальників вищого й нижчого рангів?
• 7. Чим пояснено у п'єсі те, що жахлива війна комусь вигідна?
• 8. У чому новаторство автора твору «Матінка Кураж та її діти»?
• 9. Які традиційні художні прийоми й засоби застосував Б. Брехт у цій драмі? Наведіть приклади.

Проаналізуйте!

• 1. Схарактеризуйте образ матінки Кураж.
• 2. Чому діти Анни Фірлінґ, які зростали в однакових умовах, такі різні за своїми переконаннями й діями? У чому та хто з них схожий на матір, а в чому та хто — ні?
• 3. «“Матінка Кураж та її діти” — звинувачення війни»: доведіть, що це твердження правильне, цитатами з тексту твору.

Створіть!

• Кроссенс за темами «Епічний театр» та «Драма Б. Брехта “Матінка Кураж та її діти”».