Підручник з Української літератури. 9 клас. Пахаренко - Нова програма

Огляд творчості

В останні роки Т. Шевченко написав значно менше, ніж у період «трьох літ» чи в Орській фортеці на Кос-Аралі — давалися взнаки вимушене семирічне мовчання, підірване здоров’я, поліційний нагляд, особисті негаразди. Однак це був час найвищого піднесення його генія, час основоположних узагальнень попередніх духовних пошуків.

Ключовими мотивами цього періоду можна назвати громадянсько-політичний та медитативно-філософський. Ці два ліричні струмені гармонійно співіснують чи й переплітаються між собою.

Символічний зміст поем про жіночу долю. Раніше ми вже з’ясували, що в образі жінки Т. Шевченко уособлює Україну, а то й саму людину — добру, щиросерду, наївну, довірливу, беззахисну, спраглу щастя й таку нещасну в цьому людським же злом отруєному світі.

Поет добре розумів: Господь лише тоді порятує, перетворить людство, коли воно духовно вдосконалюватиметься. Отож і героїні «Кобзаря», трансформуючись одна в одну, ведуть читача до порятунку духовного й засвідчують своїми долями, який тяжкий рух до нього.

У цьому зв’язку звернімо увагу насамперед на три поеми — «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845), «Марія» (1859).

• Завдання основного рівня

1. Прочитайте ці поеми.

2. Що спільного в цих трьох творах і що їх розрізняє?

3. Що вам відомо з Нового Заповіту про Діву Марію, про народження, життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа?

Написані в різні періоди, ці поеми досить відмінні за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — життєво-побутова конкретика, у «Марії» — символічна узагальненість. Однак вони між собою щільно пов’язані, становлять своєрідний людинознавчий триптих1.

У поемі «Катерина», крім основної, людинознавчої, помічаємо виразну супровідну — національну тему. Автор попереджає Батьківщину про небезпеку москальства, тобто імперської хвороби російської душі (це явище згодом ретельно було досліджено в поемі «Кавказ»).

У вступі до поеми прочитуються два змістові пласти: 1) морально-побутовий — засторога дівчатам, аби не зналися з підступними й жорстокими російськими офіцерами; 2) політичний — застереження наївній, довірливій українській душі, аби цуралась імперської Московщини, мов чуми, бо інакше загине, як загинула Катерина.

1 Триптих (із грецьк. складений утроє) — композиція з трьох самостійних, проте пов'язаних спільним ідейним змістом творів.

Отак на двох рівнях, злободенному й глибинному, прочитується вся поема. Шевченко за усталеною в літературі традицією бере типову історію зведення дівчини насамперед як форму для втілення своєї ідеї. Суть нещастя Катерини не так у народженні нешлюбної дитини, як у тому, що довірилася, дала себе зганьбити ворогові. І отже, осквернила, згубила свою душу. Лише в цьому контексті стає зрозумілим вчинок батьків — вигнання доньки з дому.

Позбувшись єдиної доньки, вони зразу ж помирають від розпачу й болю, але все-таки виганяють її. Чому? Батьки діють згідно з тими ж переконаннями й майже так само, що й герой М. Гоголя Тарас Бульба зі своїм сином-зрадником. Виряджаючи дочку, мати (саме мати, до нестями люблячи її, свою «ягодку», «пташечку», «цвіт рожевий») промовляє у відчаї страшні слова: «Якби знала, до схід сонця була б утопила... / Здалась тоді б ти гадині, / Тепер — москалеві...» Батьки відгортають дитя своє, що підкорилося москалеві, за законом предків, рятуючи в такий спосіб від осквернення, від зараження трупним мікробом українську душу. Не вберегли старі дочки:

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько...

Тепер мусять уберегти те, що навіть над дочкою. За Т. Шевченком, вірність Христові й вірність Україні — рівнозначні. Бо Христос говорив: «Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку із свекрухою її... Хто більш, як мене, любить батька чи матір, той мене недостойний. І хто більш, як мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний» (Матвій. — 10: 35, 37). Так само промовляє до сердець українців нація. Символічна й смерть батьків після вигнання Катерини («В селі довго говорили / Дечого багато, та не чули вже тих річей / Ні батько, ні мати...»), так автор підкреслює: вони останні серед новочасного українства, хто знайшов у собі сили виконати заповідь Бога й нації...

• Завдання основного рівня. Висловте й умотивуйте своє ставлення до вчинку батьків героїні.

Однак повернімося до основної теми, спільної для всіх трьох поем — людинознавчої.

Три жінки стоять на трьох сходинках наближення до Бога. Усі три — Катерина, наймичка Ганна й Марія — вродливі, добрі й лагідні. Усі вони через свою наївну щирість чинять гріх — стають покритками. Так, це суперечить євангельській оповіді, насправді Пречиста не була покриткою, проте авторові конче необхідно всіх трьох героїнь поставити в однаковісінькі вихідні умови, а також принагідно підкреслити: усі люди уже за природою своєю гріховні, ідеться лише про те, як вони живуть з тією своєю гріховністю. Нагадаймо, Т. Шевченко завжди (наприклад, у поемі «Гайдамаки»), переповідаючи якісь значні історичні події, додавав щось від себе, змінював, аби увиразнити закладену в них ідею.

Три жінки (три типи людей) поводяться в однакових умовах по-різному.

На першій сходинці зупинилася Катерина (хоча все-таки ступила на неї, зберігшії совість, честь, шляхетність). Найтяжчий її переступ у тому, що наклала на себе руки й цим самим порушила волю Всевишнього й — що найстрашніше — поникла перед лицем зла та мимоволі подовжила його, прирікаючи на наглу смерть сина. Одне слово, відмовилася шукати шлях до Бога.

Ф. Коновалюк. Катерина. 1943 р.

Ні, автор не картає свою героїню за малодушність, навпаки, жаліє її, сироту. І то закономірно: у кожного з нас, таких слабких і беззахисних, є своя межа терпіння, сила волі й віри. Катерина просто переступила свою межу.

Однак є люди, котрі, долаючи пекельні муки, підіймаються на вищу сходинку. Це — наймичка Ганна. Вона зупинила в собі зло, подолала спокусу самогубства, підкорилася волі Божій і спокутала свій гріх, зробивши все для синового щастя.

• Завдання основного рівня. А як покарала себе Ганна за гріх?

• Судження. І. Франко: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття в неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, а для довгої жертви на користь своєї дитини».

На третю, найближчу до Всевишнього, сходинку підіймається Марія. Вона спокутала свій гріх спасінням плоду цього гріха — Спаса (Ісуса), який приніс спасіння людству. Проте не тільки це. Після розп’яття Сина Пречиста Діва, хоч сама падала трупом від болю й скорботи, знайшла в собі духовні сили надихнути «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» (бо ж люди). Ця слабка, змучена жінка єдина в найтяжчу хвилину не втратила віру, підхопила добро, не дала його зупинити — уможливила майбутній порятунок людства, яке вбило її дитину. Отак покритка стала Покровою — заступницею й надією стражденного світу.

Зрозуміло, син у цих трьох поемах є символом майбутності й добра. Катерина, розчавлена віроломством, кривдою, зрікається майбутнього та довіреного їй Господом добра. Ганна ж спромагається переступити пекельний біль, приймає майбутнє і, так би мовити, фізично подовжує добро (рятує й виховує сина). Марія подовжує добро ще й духовно — не тільки рятує, виховує Спасителя, а й підхоплює Синову справу після Його загибелі, зберігає останню нитку, що єднає нас, смертних, зі Всевишнім.

Тож і в людини, якщо вона хоче бути Людиною (богоподібною істотою), немає іншого виходу, як відповідати на зло добром, а неминучі гріхи свої перетворювати на чесноти.

Маляр Штромба. Милующа Божа Мати. Народна ікона. Звенигородщина. 1923 р.

Закономірно, що ідеалом людини в «Кобзарі» виступає саме Марія. Певно, ніхто зі смертних не створив і вже не створить рівної з поемою «Марія» молитви за людину й людині.

• Підсумкове судження. Є. Сверстюк: «Якщо “Катерина” — поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, “Наймичка” — поема-притча про любов згармонізовану, здатну світити за всяких обставин, то “Марія” — поема-міф про святу любов, яка в людській душі відновилась і досі світить “в душі скорбящій і убогій”».

Суспільний ідеал Т. Шевченка. Важливо, що в цей час Шевченко формулює суспільний ідеал українця, стисло й точно виражає уявлення нашого народу про досконале суспільство (пізніше це назвуть національною мрією або національною ідеєю). Про це йдеться у вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), що розкриває мрію жінки-кріпачки, тобто самої закріпаченої української душі.

• Завдання основного рівня. Уважно прочитавши вірш, визначте й чітко сформулюйте п’ять основних складників українського суспільного ідеалу. Як ви розумієте кожен із цих складників?

За уявленнями наших предків і на Шевченків погляд, гармонійною часткою світу ми стаємо лише в колі улюбленої й люблячої родини. Крім того, родина покликана жити в громаді, тобто в оточенні однодумців, друзів, яких об’єднують віра, погляди на світ, спільні інтереси й прагнення, взаємоповага, але в жодному разі не страх, не чиясь сила. Не можновладна верхівка має формувати цю спільність, а навпаки, спільність має наставляти над собою провідниками найдостойніших і підкорятися їм через пошану.

Людина створена вільною. Навіть перед Богом вона «не раб, але син» (Біблія, Послання до галатів. — 4: 7); «Ми не раби Його — ми люде!» — повторює Т. Шевченко. Причина всіх бід людських — насильство, поневолення одного іншим. Тому й пише автор «Кобзаря» у вірші «Царі»: «Бо де нема святої волі, / Не буде там добра ніколи». Людина доти не знайде собі щастя, доки не стане вільною.

Матеріальна основа свободи — приватна власність. Володіючи тією ж таки землею, ти ні від кого, крім Бога та самого себе, не залежиш, нікому нічим не зобов’язаний, живеш так добре, як добре працюєш. Ось чому споконвіку право власності вважалося в нас священним і недоторканним, а крадіжка, грабунок — таким же тяжким злочином, як і вбивство. Ось чому найзаповітнішим прагненням українця завжди було не багатство як таке, не влада, не посади й почесті, а «своє поле», про що, власне, свідчить «Сон» і майже вся наша класична література.

Суспільно-політична основа свободи є демократична держава, у якій визнають однакову цінність, рівність перед законом усіх «Адамових дітей»; держава, яка твориться народом і служить йому, а не навпаки; лад, який забезпечує кожному громадянинові настільки повну свободу, наскільки та не обмежує свободу інших.

Біблія у творчості митця. Т. Шевченко протягом усього життя залишався переконаним, глибокодумним християнином. Тому вся творчість митця пройнята світлом щирої віри, пошуками Господньої істини.

Науковці підрахували, що слово Бог та похідні від нього вжито в «Кобзарі» 758 разів. Для порівняння: такі ключові у світогляді поета слова, якдоля і воля трапляються 208 (перше) і 129 (друге) разів.

Фактично весь «Кобзар» є молитвою — найдовірливішою бесідою з Усевишнім. Бесіда ця настільки відверта, що декому навіть здається часом святотатською чи й богоборчою. Але якщо людина насправді щиро говорить з Богом, то немає нічого, чого б вона не сміла запитати або висловити. Лише так долаючи нерозуміння, сумніви, відчай, ми можемо прийти від наївної до глибинної віри, до духовної мудрості.

Знайдіть у поемі Шевченка «Єретик» і прочитайте молитву Івана Гуса (від слів «Кругом неправда і неволя...» до слів «Й над нами, простими людьми!»). Доберіть і процитуйте рядки, що розкривають амбівалентність і трансформацію переживань чесної побожної людини: • болісне бачення панування кривди у світі; • пекучий запит до Бога, чому Він допускає зло; • визнання справедливості Творця; • усвідомлення свого зухвальства, гріховності; • прохання про допомогу, порятунок світу.

Тому закономірно, що основною книгою в житті Т. Шевченка була Біблія. З нею поет не розлучався ніколи. У ній шукав розраду, відповіді на найболючіші свої запитання: чому у світі панує зло і як його подолати.

Також Біблія як високохудожня книга стала для митця джерелом багатьох мотивів, образів, сюжетів, художніх прийомів — і в поезії та прозі, і в малярстві.

• Завдання основного рівня. Проілюструйте цю тезу прикладами з уже прочитаних і побачених творів Т. Шевченка.

Особливо часто поет звертається до біблійної тематики в останній період творчості («Неофіти», «Марія», «Подражаніє 11 псалму», «Подражаніє Ієзекіїлю», «Осія. Глава XIV», «Саул», «Молитва» та ін.).

Один із найвідоміших творів цієї групи — «Ісаія. Глава 35». Вірш є переспівом («подражанієм») 35 глави біблійної книги пророка Ісаії (бл. 765-700 р. до н. е.). Він був найвідомішим пророком Ізраїлю. Жив у тяжкі часи загарбання Юдейської держави ассирійцями. Своїми промовами втішав земляків у нещасті. 35 глава його книги — це пророцтво майбутнього чудесного порятунку Богом єврейського народу та знищення його ворогів.

Т. Шевченко, зберігшії в переспіві образи оригіналу, специфіку мови й ідею, поширив символіку до загальнолюдських, планетарних масштабів.

У тривалих болісних роздумах поет в останні роки життя доходить висновку: остаточно подолати світове зло, побудувати досконале суспільство люди зможуть лише з допомогою Бога. Тому майже весь «Кобзар» є смиренною молитвою: «Встань же, Боже, суди землю / І судей лукавих. / На всім світі / Твоя правда / І воля, і слава» («Давидові псалми»).

Аналізований вірш якраз і передає захоплення майбутнім чудом перетворення (преображения) світу, установлення Господньої гармонії (раю) на землі. Сяйво, мелодія наближення тієї гармонії виявляється в кожному образі й слові твору, у переливі барв асонансів, алітерацій, у спалахах інтонаційних окликів.

Поет докладно змальовує символічний пейзаж весняного оживлення, цвітіння пустелі. На цьому тлі розквітлої природи до людей приходить довгожданне звільнення. Т. Шевченко пророкує, що Всевишній наділить людей одним, але найбільшим даром — фізичною й духовною досконалістю (зцілить розчахнуту душу): «Незрячі прозрять, а кривив, / Мов сарна з гаю, помайнуть. / Німим отверзуться уста; / Прорветься слово, як вода». А вже досконала людина оживить «зцілющою водою» землю, сплюндровану «лукавими чадами», поверне їй багатство й красу.

Досконалій людині «вольнії, широкії / Скрізь шляхи святії / Простеляться», тобто відкриється істина, сенс буття, таїна щастя. Але «не найдуть шляхів тих владики», у цьому буде їхня найтяжча кара — у позбавленні майбутнього. Довготерпеливі ж учорашні раби «без ґвалту і крику» (знову підкреслюється незлобивість, добродушність Преображення) увійдуть тими шляхами Господньої істини в Едемський сад, і вся земля знову стане раєм.

• Завдання основного рівня. Завдання основного рівня. Уважно прочитайте вірш. Придивіться, яку кольорову гаму представляє автор. Які звуки виділяються алітераціями й асонансами? З якою метою? Які тропи увиразнюють провідний мотив?

Т. Шевченко свято вірить, що остаточне звільнення, гармонізування людства обов’язково настануть. Адже навіть у теперішньому спотвореному світі нерідко трапляються люди, «душею-серцем неповинні», які живуть у мирі й гармонії. Про це йдеться в поетичній мініатюрі «Росли укупочці, зросли...».

• Завдання основного рівня. Удумливо прочитайте вірш. Якою в Шевченковому розумінні є справжня любов? Що спільного в поглядах на суть любові поета й апостола Павла (див. початок підручника)? Про що це свідчить? Які картини та вчинки з літературних творів Т. Шевченка могли б стати ілюстраціями до цього вірша?

Медитативна лірика. В останні роки Т. Шевченко подарував світові також низку глибоких, сповнених життєвою мудрістю, медитацій («Ликері», «Не нарікаю я на Бога...», «Якби з ким сісти хліба з’їсти...», «Минули літа молодії...» та ін.).

Зокрема, привертає увагу сповідальний триптих «Доля», «Муза», «Слава», написаний в один день на початку лютого 1858 р. Митець тут окреслює мету своєї мистецької праці: вибороти кращу долю, прихилити до своєї творчості музу1 й здобути на цій мистецькій ниві славу (щиру приязнь, добру пам’ять українців). Центральним у триптиху є вірш «Доля». Поет розмірковує про свою долю. У дитинстві він був «сіромою» (старченям). Однак доля змилувалася над ним, стала «другом, братом і сестрою» — відвела в школу й наказала вчитися, щоб вийшов у люди, тобто отримав шанс стати високоосвіченою, духовною людиною. Далі

1 Муза (із грецьк.) — у давньогрецькій міфології кожна з дев’яти богинь — покровительок мистецтв і наук. Храми на їх честь називали мусейонами (звідси «музей» і «музика»). Переносно — джерело поетичного натхнення.

Т. Шевченко самоіронізує, докоряє долі: «...вивчився. А ти збрехала. / Які з нас люде?» Тут явний натяк на десятилітню каторгу, на стан напівзвільненого в’язня в Нижньому Новгороді в час написання вірша. Та відразу ж іронія трансформується в щиру вдячність:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Отже, у тому, що з ним сталося, поет насправді не звинувачує долю. Він сам своїми творами розпочав боротьбу за волю України. І в тій боротьбі не можна було лукавити, бо чисте діло вимагає чистого сумління.

Вершиною, сказати б, світоглядовою кульмінацією «Кобзаря» є триптих «Молитва», написаний наприкінці травня 1860 р. У цьому творі, у трьох його варіантах, віддзеркалено Шевченків шлях до правди. Поет звертається прямо до того, хто тільки й може врятувати, оновити світ, — до Бога, а отже, і до Господнього начала в кожному з нас.

Це воістину молитва за все людство: за творців зла — «злоначинающих», аби Господь зупинив їх і так порятував від ще більшого гріхопадіння; за творців добра — «доброзиждущих», аби дав їм святую силу, навчив, як чинити добро, не завдаючи одночасно зла; за чистих серцем, аби захистив їхні душі від розтління кривдою.

Суть «Молитви» можна збагнути, лише порівнюючи третій варіант з двома попередніми. Шевченко навмисне залишив усі три варіанти, щоб ми могли відкрити, простежити й осягнути його шлях до Христової істини й піти цим шляхом.

У перших двох молитвах звучить прохання до Творця покарати тиранів: «Царів, кровавих шинкарів, / У пута кутії окуй, / В склепу глибокім замуруй». Це закономірне перше прагнення людини пригнобленої, скривдженої. Проте в третій молитві спалахує різке заперечення (може, найпоказовіший у «Кобзарі» зразок амбівалентності):

Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй.

Отже, поет підштовхує до думки: не знищиш помстою зла, а то навіть і примножиш його. Необхідно спинити тих, хто починає кривду, запускає коло зло-помсти. Спинити, паралізувавши темну їхню енергію своєю світлою, у крайньому разі навіть фізичним впливом. І не треба мстити: зло — само собі помста, в’язниця, воно самознищиться.

У перших двох молитвах автор просить і для себе любові, сердечного раю, третя закінчується молінням за всіх, яке одночасно є найпершою заповіддю для людства:

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Це розуміння того, що конкретна людина може бути щасливою лише серед щасливих людей. Така логіка свідчить про максимальне наближення людини до вічної Христової істини. Про яке «єдиномисліє» ідеться? Люди народжені різними й мають бути різними. Єдиномисліє ж повинне бути лише в одному — у братолюбії. Ця заповідь про всіх і для всіх разом — доброзиждущих, чистих серцем, зупинених злоначинающих. У ній — порятунок людства.

Повернення в Україну. Через три дні після смерті Тараса Григоровича відбувся похорон на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. Перед тим у церкві Академії мистецтв біля відкритої труни, у якій лежав поет з лавровим вінком на чолі, були виголошені прощальні промови українською, російською, польською мовами. Увесь день ішов густий лапатий сніг, але провести поета в останню путь зібралася сила-силенна шанувальників.

У день похорону Т. Шевченка заупокійні панахиди по ньому відслужили в Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Херсоні, Катеринославі, у багатьох інших містах і селах України. Некрологи було вміщено в численних газетах і журналах України, Росії, багатьох країн Європи.

Шевченкові друзі відразу почали клопотатися про дозвіл перепоховати його в Україні. Тільки наприкінці квітня було отримано позитивну відповідь. Труну викопано, укладено в іншу — свинцеву, поставлено на спеціальну ресорну колісницю й, за козацьким звичаєм, укрито червоною китайкою.

До Москви дісталися залізницею, далі домовину везли кіньми й волами до самого Києва. Усюди її зустрічали й проводжали великі натовпи, виголошувалися промови, читалися вірші. На ніч труну переносили в церкви.

Велелюдна зустріч жалібного походу відбулася в Києві, куди приїхали брати й сестри поета. Біля міста на шосейному мосту молодь випрягла коні й через увесь Поділ везла колісницю сама. Було багато вінків і букетів свіжих квітів. Хоча губернатор заборонив будь-які зібрання й промови, попрощатися з генієм нації прийшли тисячі людей. Увечері до церкви, куди занесено труну, було приставлено поліцію — загарбницька влада боялася поета й мертвого.

Поховати великого сина України було вирішено за його «Заповітом» — під Каневом, на високій горі, що звалася Чернечою, — біля того місця, яке він облюбував і де хотів «поставить хату і кімнату». На гору зійшлася сила-силенна народу з Канева та навколишніх сіл. Відбувся молебень, а потім труну спустили на рушниках у глибоку могилу. Сталося це 22 травня 1861 р.

Старе й мале, хлопці й дівчата шапками, пеленами, пригорщами носили землю кілька днів і насипали над прахом поета високу могилу. Над нею спочатку поставлено великий і високий дерев’яний, а згодом — чавунний хрест, який було видно з Дніпра й далеко навколо.

Відтоді Чернеча, або Тарасова, гора стала національною святинею, куди приїздили й приїздять сотні тисяч і мільйони українців і добрих друзів України поклонитися духовному батькові нашої нації.

Значення творчості Т. Шевченка. Спадщина, яку залишив Т. Шевченко нащадкам, — доробок істинного національного поета-генія. Треба сказати прямо: український світ існує значною мірою завдяки саме Т. Шевченкові.

• Поет найглибше й художньо найдосконаліше розкрив українську душу, осмислив минуле, сучасне й майбутнє України.

• Т. Шевченкові, як нікому зі світових письменників до нього, вдалося виразити душу, багатий внутрішній світ простої людини. Він максимально наблизив авторську літературу до народу, який визнав його своїм поетом і речником1.

• Саме Т. Шевченко зробив найбільше для утвердження української літературної мови на народно-національній основі:

• збагатив лексику: увів багато раніше не вживаних слів із фольклору та розмовно-побутової мови; широко використовував церковнослов’янізми, також чужомовні слова; створював нові лексеми (ревучий, широкополі, худосилі);

• удосконалював синтаксичний лад літературної мови — спрощував будову речень, наближаючи до розмовної традиції;

• надзвичайно розширив художні, виражальні можливості нашої мови (створював оригінальні словосполучення: «моє свято чорноброве», «незаходимий світ», «поборники святої волі») поєднував слова високого й низького стилю: «святопомазана чуприна», «цар неситий» тощо).

Отже, поет підніс українську мову до рівня найрозвинутіших мов світу.

• Маючи абсолютно оригінальний, ліричний талант, митець збагатив світовий романтизм цілком неповторним його різновидом.

• Т. Шевченко звернувся до тем, проблем, ідей (національних, соціальних, політичних, філософських, історичних), які до нього ще не порушували в українській літературі або були відображені несміливо й звужено.

• Він став новатором у галузі художньої форми: збагатив жанрову систему української літератури (дав досконалі зразки вже наявних тоді жанрів — балада, елегії, думки, медитації, щоденника; розширив їхні можливості) і став творцем героїко-романтичного, ліро-епічного, сатиричного різновидів поеми.

• Поет створив оригінальну, доти не знану форму віршування — шевченківський вірш.

• Поет також дав потужний імпульс утвердженню власне українського (а також російського й казахського) малярства, особливо вагомі його здобутки як гравера-офортиста.

• Як і належить генієві, Т. Шевченко зумів вийти за межі тільки літератури й тільки малярства, тільки мистецтва загалом. Він перший з українських діячів культури, інтелігентів став послідовним націоналістом, піднявся на відкриту боротьбу з Російською імперією, з тоталітаризмом, утвердив політичний ідеал націонал-демократи.

• Нарешті, Т. Шевченко став духовним батьком української нації, «розчинив для неї двері у вічність» (М. Жулинський). Тому для українців усіх наступних поколінь його слово — могутнє джерело національної свідомості, справжній живий символ України.

• Підсумкове судження. Іван Дзюба: «Великий подвиг Тараса Шевченка полягав передусім утому, що він, вивищивши поняття про свій народ — повернувши цьому поняттю його споконвічну гідність, — водночас підніс до загальнолюдського рівня й відроджувану літературу цього народу. Власне, це був колективний подвиг, колективна праця цілої когорти інтелігенції, яка національно пробуджувалася (чимала частина її згрупувалася в Кирило-Мефодіївське братство — розгром його знову на багато років знекровив українську літературу й науку), але саме геній Тараса Шевченка осяяв цей подвиг і цей труд незвичайно яскравим і чарівним світлом».

1 Речник — виразник чиїхось поглядів та інтересів.

У сільській хаті. Сучасна світлина. Черкащина

Ушанування пам’яті поета. Немає, напевно, відомішої й шанованішої людини в Україні, як Т. Шевченко. У XIX ст. навіть неграмотні селяни знали більшість його поезій напам’ять. Його портрети й досі разом з іконами прикрашають багато сільських хат чи й міських помешкань.

Практично всі українські патріоти — письменники, політики, військовики, науковці, борці проти загарбників — розпочинали свій шлях служіння Вітчизні з дитячого захоплення «Кобзарем». Зі звернення до полум’яного Шевченкового слова розпочиналися всі українські відродження — від кінця XIX ст. й до сьогодні.

На прапорі повстанців Холодноярської республіки (1919-1922) було вишито слова: з одного боку — «Воля України — або смерть!», а з іншого — Шевченкове «І повіє новий огонь з Холодного Яру».

Прапор Холодноярської республіки

Постать поета захоплює й сучасну молодь. З 2002 р. у Каневі проводиться Міжнародний мотофестиваль «Тарасова гора», що збирає кілька тисяч байкерів з різних країн світу. Від 2014 р. щоліта в с. Моринцях вирує Всеукраїнська молодіжна акція «Ше. Фест», де через рок-пісні, несподівані візуалізації, нестандартні захопливі лекції учасники оживляють, осучаснюють канонічний образ поета.

На сьогодні в Україні височіє 1256 монументів Т. Шевченкові, за кордоном, у 35 країнах на всіх п’яти заселених материках, — 128. Це найбільша у світі кількість монументів, установлених діячеві культури.

В Україні та багатьох інших країнах світу міста, села, вулиці, площі, університети, театри, бібліотеки названі ім’ям поета. На його честь названо астероїд 2427 Кобзар, кратер Шевченко на Меркурії та рідкісний мінерал тарасовіт. У Харкові на стіні сімнадцятиповерхового будинку намалювали найбільший у світі портрет поета-генія площею понад 500 кв. м2.

Пам’ятник Т. Шевченкові в Римі. Скульптор У. Мацеї. 1973 р.

Користуючись творами поета, наведеними в підручнику матеріалами та додатковою літературою (список її див. далі), а також матеріалами Інтернету, підготуйте презентації на такі теми:

1. Ушанування пам’яті Т. Шевченка.

2. Пам’ятники Т. Шевченкові у світі.

3. Найцікавіше в проекті С. Проскурні «Наш Шевченко».

4. Молодіжний фестиваль «Ше. Фест» (див. сайт: http://shefest.org.ua/).

Запитання і завдання

1. Що вас найбільше вразило, схвилювало в біографії Т. Шевченка?

2. Прочитайте напам’ять улюблені поезії Т. Шевченка. Чим вони вас збентежили? Які образи, асоціації виникають у вашій уяві при читанні цих творів?

3. Що дало Т. Шевченкові право на вічну пам’ять нащадків?

4. Т. Шевченко (з повісті «Музикант»): «Я страшенно люблю дивитися на щасливих людей, і, по-моєму, немає прекраснішого, немає чарівнішого видовища, як образ щасливої людини» (з рос.). Що таке щастя?

5. Як ви ставитеся до творів живопису Т. Шевченка? Які картини справили на вас особливе враження, чим? Яких художників — українських і зарубіжних — ви знаєте й любите?

6. Т. Шевченко (з листа до Б. Залеського за 10 і 15 лютого 1857 р.): «Без вдумливого розуміння краси людини не побачиш усемогутнього Бога в дрібному листочку найменшої рослини. Ботаніці та зоології необхідний захват. А захват цей набувається тільки глибоким розумінням краси, нескінченності, симетрії та гармонії в природі» (з рос.). Як ви розумієте філософські погляди Т. Шевченка на красу природи? Згадайте принагідно специфіку змалювання природи в поезії митця.

7. Т. Шевченко (з повісті «Музикант»): «Істинно прекрасне й піднесено-духовне не потребують ремісницьких “золочених” і навіть золотих прикрас» (з рос.). Чи дотримувався Т. Шевченко цього принципу у власній поетичній практиці? Свої міркування підтвердьте аналізом конкретних творів із «Кобзаря».

8. Чи поділяєте ви наведене на початку розділу міркування І. Франка про Т. Шевченка? Свої судження обґрунтуйте.

Радимо прочитати

1. Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982.

2. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. — К., 1990.

3. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: хроніка його життя. — К., 1991.

4. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. — К., 1994.

5. Сверстюк Є. Шевченко і час. — К., 1996.

6. Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1997.

7. Вічний як народ / Упорядники О. Руденко, Н. Петренко. — К., 1998.

8. Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008.

9. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. — Тернопіль, 2014.

10. Шевченківська енциклопедія. — Т. 1-6. — К., 2012-2015.

11. Шевченко Т. Повне зібрання творів // http://litopys.org.ua/shevchenko/shev.htm.

12. Портал Шевченка // http://kobzar.ua/.