Підручник з Української літератури. 9 клас. Пахаренко - Нова програма

«Сон» (1844)

Задумана ще дорогою з України (може, звідти й мотив подорожі), ця поема була завершена до початку липня 1844 р.

Тема — розкриття справжньої суті російського тоталітарного імперського режиму.

За жанром «Сон» — ліро-епічна сатирична поема, зразок саме політичної сатири. Такого різновиду ліро-епосу світова література ще не знала, його творцем є Т. Шевченко.

Теорія літератури

Як ви вже знаєте, один з основних засобів гумору — іронія. Сатирики ж часто використовують сарказм (від грецьк. рву м’ясо) — це особливо дошкульна, викривальна насмішка, прямий вияв межової ненависті й зневаги до зображуваного, тут сміх поєднується з гіркотою та гнівом. Коли ж почуття обурення стає надмірним, митець зовсім залишає насмішку й вдається до інвективи. Інвектива (від латин, лайлива промова) — пряме, найгостріше засудження певної вади. Для сатиричних творів характерний також гротеск. Гротеск (від італ. печера, склеп) — це художній засіб, який використовують для зображення людини та світу у фантастично-перебільшеній, спотворено-карикатурній формі, поєднання несумісних ознак — рослини та тварини, людини та тварини тощо (пригадайте бодай «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта). Т. Шевченко майстерно використовує в «Сні» усі ці художні засоби.

Композиція. Поема не поділена на розділи, але за змістом у ній можна виокремити вступ (від початку до слів «...у Господа Бога») і три частини — картини України, Сибіру, Петербурга.

Прийоми сну, подорожі та зумовлена ними мозаїчна побудова дають можливість авторові в порівняно невеликому творі показати широку панораму життя Російської імперії. Оскільки це сон, то можлива й фантастика. Тому поема переповнена різними чудернацькими перетвореннями (трансформаціями), автор часто вдається до умовності. А також використовує прийом контрасту — з метою увиразнити кричущі суперечності змальованого імперського світу.

Теорія літератури

Художня умовність — зумисне руйнування правдоподібності у творі з певною мистецькою метою (вийти за межі видимої дійсності, посилити узагальнення, ефект гри тощо).

Контраст (фр. протилежність) — різко окреслена протилежність у рисах характеру, властивостях предметів чи явищ.

Осердям твору, що об’єднує розрізнені епізоди, є образ автора. У творі він уособлює весь український народ, що пізнає істину. Звідси — такий полемічний запал, суто українська (селянська) манера оповіді, образність: Петербург — «город на болоті», Петропавловський шпиль — «швайка загострена», у царя Петра «якимсь листом голова повита» тощо.

Часом автор уже за традицією одягає різні маски: п’яниці (у вступі), селянина (в описі Петербурга). Мовляв, що візьмеш із пияка-простака, йому можна висловлювати й заборонені, бунтарські думки. Тим паче, у результаті виявиться, що цей простак і побачить таки істину, яку не можуть догледіти можновладці та вчені. Узагалі маски допомагають авторові здобути меч іронії та щит самоіронії.

Своєрідним філософсько-ліричним заспівом до всієї поеми є вступ.

• Завдання основного рівня. Прочитайте вдумливо уривок від початку до слів «...Немає! Немає!». Перелічіть людські вади, що тут описані. Ці вади вічні чи характерні лише для Шевченкової епохи? Наведіть приклади сарказму, поясніть свій вибір.

Перед нами багатолика, актуальна в усі епохи галерея людського зла. Увесь уривок побудований на витонченій іронії, про що свідчать лексика, тропи, в’їдливо-притишена інтонація. Як не дивно, на перший погляд, вістря глуму скероване на видимих жертв зла — нещасну, затуркану, визискувану «братію», що «мовчить собі, витріщивши очі! Як ягнята». Чому? А тому, що саме вона своєю покірністю уможливлює всю цю сваволю. Рабська заява братії: «Нехай... Може, так і треба» — викликає в оповідача спалах обурення. Він уже саркастично повторює за нею: «Так і треба», виказуючи до братії зневагу за те, що для неї «немає Господа на небі», у неї немає Бога в серці, бо вона втратила совість, гідність, стала гіршою за худобу («ягнят») — ось так непомітно вклинюється діалогізація. Ще більше жалюгідна та братія, яка по-лакейськи схиляється перед злом, покірно страждає на сім світі в надії таким способом заслужити собі рай на тому. Недостойний раю той, хто своєю праведністю й силою духу не наближає його в житті земному.

Так уже у вступі автор починає розгортати провідну ідею твору.

Зробіть партитуру тексту вступу й підготуйте його виразне читання, передаючи інтонаціями зміни описуваних типів людей і переливи почуттів автора.

Зверніть увагу на важливу деталь: герой-оповідач летить над імперією разом із совою, може, і сам трансформується (перетворюється) на сову. Сова — це символ мудрості, істини, а водночас крик сови навіває сумний, тривожний настрій. Уже цей образ налаштовує на відповідну тональність твору.

Символічний зміст основних картин поеми. Крок за кроком Т. Шевченко розкриває механізм державної влади в Російській імперії. Найдокладніше це досліджено в кульмінаційній, третій частині твору.

• Завдання основного рівня

1. Уважно перечитайте уривки з третьої частини від слів «І знов лечу. Земля чорніє...» до «...Вон видишь — палаты» і від слів «Боже мій єдиний...» до «...Усе те заснуло».

2. Конкретними прикладами доведіть, що ця картина саркастична, побудована на гротеску.

3. Яке авторське ставлення до царя, цариці, панства? За допомогою яких тропів (епітетів, порівнянь, метафор) воно виявляється? Чи не видається вам опис зовнішності цариці-інваліда надто жорстоким?

Ще одна грань тоталітарної1 влади — терор. Кожного, хто виявляє критичне ставлення до неї, влада карає. Тому в тоталітарних країнах існує могутній репресивний апарат, безліч тюрем. Про це йдеться в картині Сибіру.

• Завдання основного рівня. Чому Сибір названо домовиною? Які відомі вам українці в різні часи відбували сибірську каторгу?

Тоталітарна держава є державою-паразитом, вона витягує всі життєві соки з народу, щоб утримувати величезний бюрократичний, репресивний апарат, армію. Скажімо, за Миколи І Росія мала найбільшу армію у світі — близько мільйона солдатів. Подушний податок, упроваджений ще Петром І, використовувався тільки на фінансування армії (пам’ятаєте: «...а он розпинають / Вдову за подушне»). А ще хабарництво, казнокрадство, головотяпство отих «кабанів годованих». Саме тому в царській Росії так бідував народ.

• Завдання основного рівня. Проілюструйте цю думку картиною злиденного існування петербурзької бідноти (третя частина поеми).

Імператор Микола І та його піддані. Карикатура. 1850-і роки

1 Тоталітарний (з латин. весь, цілий) — пов’язаний із повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства та людини.

Ось така Московська імперія — за словами відомого тогочасного російського критика Н. Добролюбова, «темне царство». Україна через наївну недалекоглядність провідної верстви за часів Хмельниччини теж опинилася в цьому царстві. І тепер страхітливо карається: терпить не тільки соціальний, а й національний гніт.

Цій проблемі («українському питанню») цілком присвячена перша частина. Вона побудована на разючому контрасті: розпочинається чарівним вранішнім пейзажем, а на його тлі зображена жахлива панорама пекельних бідувань народу. Тут «латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають...», «розпинають вдову за подушне», відбирають назавжди в неї сина; усюди лютує голод: «а онде під тином / Опухла дитина, голоднеє мре...». Бачимо й покритку, життя якої покалічене якимось паничем, що «з двадцятою, недоліток, / Душі пропиває!».

Це один аспект гноблення — соціальний. Інший — національний — розкривається в третій частині. Кожна імперія, а Російська особливо, намагається денаціоналізувати підкорені народи, позбавити своєрідності, убити їхні національні душі, мови, культури.

• Завдання основного рівня

1. Удумливо перечитайте в третій частині уривок від слів «По тім боці Твердиня й дзвіниця...» до «...Проклятий! Проклятий!».

2. Чим пам’ятник Петру І нагадав оповідачеві загарбницьку політику цього царя в Україні?

3. Як Т. Шевченко оцінює діяльність Петра І та Катерини II? Пригадайте історію та староукраїнську літературу. Які ви можете навести аргументи на доказ цього твердження?

Петербурзький пейзаж наштовхує оповідача на роздуми про трагічну долю багатьох українських козаків, яких насильно гнали на болотисті береги Неви будувати столицю чужої імперії. Тисячі й тисячі з них там і померли від каторжної роботи, холоду та хвороб. Оповідач ніби чує сумну пісню, яку співає душа гетьмана Павла Полуботка, закатованого Петром І у Петропавлівській фортеці. Т. Шевченко читав рукопис «Історії Русів», де, зокрема, було вміщено викривальне звернення гетьмана до царя. Відгомони його відчуваються в пісні.

Ота давня трагедія поневолення Батьківщини відгукується нині масовим національним зрадництвом, деградацією українців (так званим «малоросійством»).

• Завдання основного рівня. Уважно перечитайте уривок із третьої частини від слів «Штовхаюсь я; аж землячок...» до «...Цур тобі, мерзенний / Каламарю». Які риси малороса тут підкреслено?

Цей «землячок» говорить якимось жахливим суржиком — рідної мови він відцурався, а чужої так і не навчився. Дешеві «цинові ґудзики» на мундирі «землячка» свідчать, що він належить до дрібних чиновників. Проте пихи в нього багато. Пишається, що став у Петербурзі «здєшнім», що знає всі входи й виходи. Хвалиться своєю вченістю («Мы, брат, просвещены...»). Проте ця його вченість зводиться до вміння брати хабарі. Такий тип українця в поета викликає відразу («Цур тобі, мерзенний / Каламарю»).

Через кілька сторінок поет знову повертається до цієї болючої теми.

• Завдання основного рівня. Перечитайте уривок від слів «От і братія сипнула...» до «...Бездітна вдовице!». Якими рисами доповнюється тут образ малороса?

Зверніть увагу на амбівалентність і трансформацію в авторській оцінці цих землячків — слуг імперії. Спочатку поет насміхається над їхніми переживаннями, що почуваються, мовляв, у Петербурзі людьми другого ґатунку. Потім замість іронії з’являється почуття розпачу, горя, бо ж це «квіти молодії» нашого народу, заглушені московським бур’яном. Так, це справжня трагедія, тому з відчаєм говорить Т. Шевченко: «План, Украйно! Бездітна вдовице!»

Аби сформулювати провідну ідею поеми, пригадаймо її назву — «Сон», а також авторське визначення жанру — «комедія» (поет уживає це слово не в буквальному, а в іронічному значенні) та епіграф з Євангелія від апостола Івана: «Духа істини світ не може сприйняти, бо не бачить його й не знає його». Дух істини — це вчення Христа про свободу й людинолюбство. Однак у Російській імперії носії цього вчення караються на каторзі, натомість найбільші злочинці верховодять на свободі, купаються в розкошах і славі, вигублюють цілі народи, як-от український. Тому життя цієї імперії — комедія абсурду1, гротеску. І триває цей шабаш зла лише завдяки пасивності (сну) народу.

• Завдання основного рівня. Як ви розумієте символіку прикінцевої сцени, коли зникають усі слуги царя, а він перетворюється з ведмедя на кошеня? Доведіть, що цей епізод гротескний.

• Судження. Іван Франко: «Про кінець темного царства не може вже бути й сумніву, коли поет у останнім уступі "Сну” розкусив найбільшу його загадку, всевладність царя. Відки пливе та всевладність? Чи із справдішньої сили самодержця? Зовсім ні. Його сила, власне, у тих, котрі в нім бачать свою силу, у його рабах і знарядах. Без них він безсильний, без нього вони безсильні. Отже, де ж лежить їх спільна сила? Власне, утих пугах, що сковують їх одних із другими. Вони сильні тим, що вони невільники й нелюди. А скоро і в їхніх серцях защемить людське почуття, збудиться бажання волі, тоді й страшна їх сила розвіється, тоді настане кінець темного царства, не стане “ні власті, ні кари”, розпочнеться нове царство, царство братолюбія між людьми».

1 Абсурд (від латин. немилозвучний) — безглуздість, нісенітниця, те, що суперечить здоровому глузду.