Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

У 70-х роках ХІХ ст. провідною темою українських письменників було життя села. Реформа кріпосного права 1861 р., стрімка капіталізація принесли в селянський світ нові проблеми.

Суспільний контекст. Ганебна поразка в Кримській війні (1854-1855), зумовлена економічною, технічною відсталістю Росії, численні бунти українських селян примусили царський уряд здійснювати реформи. 19 лютого 1861 р. імператор Олександр ІІ видав маніфест про скасування кріпацтва.

Проте цю волю вже незабаром гірко прозвали «голодною». Адже половину земель поміщик залишав собі, а решту (звичайно, гірших) розподіляв між колишніми кріпаками. При цьому селяни мусили заплатити за свої наділи. Оскільки грошей майже не мали, то доводилося відробляти панові. Тим же кріпакам, які служили при панських маєтках (а таких було майже 440 тис. осіб), землі взагалі не дали.

Л. Позен. Жебрак. Статуетка (бронза). 1886 р.

У результаті реформи працьовитіші та підприємливіші хлібороби ставали заможними господарями, інші, хто не зміг пристосуватися до нових умов, утрачали все й ішли до міста в найми життя ж переважної більшості залишилось убогим і безправним.

Місцеву владу відтепер здійснювали земства, їх не призначали згори, а обирали громади. Хоча вплив виборця залежав від кількості землі, яку він мав. Значна більшість у земствах належала дворянам (понад 75 %), частка селян становила тільки 10 %.

Від 1864 р. незалежними, бодай формально, ставали суди, засідання проходили відкрито, із залученням обох сторін і присяжних. Реформа освіти відкрила простолюдові ширший доступ до знань, включно з університетами. Військова служба скоротилася з 25 до 6 років.

Звичайно, реформи були половинчасті й спровокували ще більше хабарництво та казнокрадство, але все ж вони покращували рівень життя, спонукали й привчали народ до самоврядування, відкривали кращі можливості для здобуття освіти, задоволення національно-культурних потреб українців.

Найпомітнішим здобутком нашого красного письменства в розкритті теми пореформеного українського суспільства вважають роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Це був перший «роман з народного життя», у якому, за визначенням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність у всіх її складнощах і суперечностях.

Завдання основного рівня

  • Ознайомтеся з романом. У процесі повторного читання випишіть найбільш промовисті цитати, які характеризують Чіпку, Грицька, Галю, Максима Ґудзя, Мотрю, Христю. Також виберіть з тексту якомога більше синонімічних рядів, епітетів, порівнянь, метафор, фразеологізмів, які вас зацікавили.

Історія написання й особливості побудови. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» академік О. Білецький назвав «будинком з багатьма прибудованими й надбудовами, зробленими неодночасно й не за строгим планом». Чому? Відповідь на це запитання приховує історія створення цього широкого епічного полотна. Поштовхом для написання роману став розлогий нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», за основу якого взято розповідь візника про місцевого розбійника Василя Гнидку (цю історію письменник почув по дорозі до батьків на Великодні свята у квітні 1872 р.).

Теорія літератури

Нарис — оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому автор змальовує помічені ним у житті дійсні факти (реальних людей, події).

Нарис було надруковано у львівському журналі «Правда» 1874 р. У ньому розповідається, як досить заможний та здібний селянин із с. Заїчинці Василь Гнидка організував банду й кілька літ тримав у постійному страху чотири повіти. Панас Мирний назвав Гнидку «безталанною дитиною свого віку, скаліченим виводком свого побиту». Адже йому Бог дав розум і силу для добрих справ: «На все вдатний, до всього здався, чи до ремества, чи до роботи якої — його пошли, йому дай. Сам чоботи шив, у млині знав діло, і стрілець з його запаленний був!» У листопаді 1872 р. Панас Мирний уже закінчив повість «Чіпка», написану на основі нарису, рукопис надіслав Іванові Білику для рецензування.

В обох творах Панас Мирний зосередив увагу на розбишацтві персонажа, а Іван Білик порадив братові значно розширити змалювання соціальних зв'язків героя та суспільного тла загалом, щоб пояснити мотиви дій Чіпки.

Іван Білик: Суспільство «тримається людською сутністю людини, а не звірячою. Звіряча сутність — злочини — лише є протестом проти мерзенного устрою людської сутності. Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Йов)».

Так метафора з біблійної Книги Йова, яку підказав Іван Білик, стала назвою майбутнього роману. До речі, образ волів в українській літературі на той час уже був досить усталеним. Так, в «Енеїді» І. Котляревського воли постають символом українського національного характеру («По нашому хохлацьку строю / Не будеш цапом, ні козою, / А вже запевне що волом...»), а в повісті Марка Вовчка «Інститутка» цей образ набуває протестного звучання, подібного до того, яке надав йому Іван Білик. Там кріпак Прокіп каже: «Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла й не озвалась!»

Крім того, критик цілком доречно наполягав, щоб зробити образ психологічно наснаженим, відійти від описовості, частіше вдаватися до тропіки, насамперед до метафори і порівнянь.

Панас Якович радо відгукнувся на заклик брата створити «народний роман на основі щирого реалізму». Сам Іван Білик також долучився до роботи над новою версією твору. У романі перепліталися два художні підходи — публіцистичний (авторства Івана Білика — він віддавав перевагу соціальному аспекту) і суто художній (Панаса Мирного). Тому в історії української літератури обох братів Рудченків уважають авторами твору. Під час доопрацювання вони все більше заглиблювалися в історію змальованого села. Тому й з'явилися ті «прибудови», про які писав академік О. Білецький. Після вдосконалення повість перетворилася на широкоформатний, панорамний, реалістичний роман, час дії в якому охоплює понад століття.

Через сумнозвісний Емський указ 1876 р. роман побачив світ не в Україні, а у Швейцарії (Женева): його надрукував М. Драгоманов (який на той час уже був політичним емігрантом) 1880 р. на кошти українських «Громад». Після виходу у світ твір одразу потрапив до списку заборонених у Російській імперії книжок. Проте навіть у такій ситуації він помітно сприяв громадянському самоусвідомленню українців. Уперше легально роман було опубліковано 1903 р. в журналі «Киевская старина» під назвою «Пропаща сила».

Ідейний зміст. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою в нашому письменстві монументальною селянською епопеєю, у якій усебічно й достовірно представлено життя майже всього тогочасного українського суспільства.

Основна тема роману — зображення майже столітньої історії села Пісок і на цьому тлі — долі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка.

Автори твору утверджують важливу в усі віки ідею — народ жив би мирно, якби не нестерпне гноблення (воли б не ревли, якби ясла були повні), але разом з тим насильством світ не вдосконалиш. Відповідаючи на зло злом, людина лише посилює його й замикає в коло, з якого немає виходу.

Завдання основного рівня

  • Пригадайте, у яких творах української та зарубіжної літератури, вивчених торік, порушено цю ж саму проблему кола зла.

Ідейний зміст роману багатогранний, іноді суперечливий чи розмитий. Це зумовили кілька чинників: • світоглядні протиріччя тієї доби; • авторство двох дуже різних за темпераментами й поглядами митців; • внутрішні психічні й світоглядні конфлікти основного автора — Панаса Мирного.

Ідеологічний контекст. В епоху реалізму дуже популярними були три відмінні світоглядні системи.

Консерватизм (від латин. conserve — охороняю, зберігаю) — світогляд, що передбачає збереження традицій, спадкоємності в соціальному та культурному житті. Консерватори підтримують наявні суспільні системи, заперечують ідею рівності людей, радикальні реформи, революції, обстоюють еволюційний, повільний розвиток.

Лібералізм (від латин. liber — вільний) — світогляд, за яким індивідуальна свобода людини є основою комфортного суспільного життя й продуктивної економіки. Ліберали обстоюють парламентаризм, вільне підприємництво, демократичні свободи.

Соціалізм (від латин. socialis — спільний) — світогляд, що передбачає побудову безкласового суспільства рівності й справедливості шляхом заміни приватної власності на суспільну, конкуренції — на співпрацю. Соціалісти вважають, що інтереси спільноти вищі за прагнення конкретного індивіда, особистість формується суспільством. Докорінно перебудувати, удосконалити світ можна за допомогою наук, а за потреби — і революції. Заради високої мети дозволено використовувати насильство й терор.

Завдання основного рівня

  • Які «плюси» і «мінуси» ви бачите в кожному з цих світоглядів? Який з них вам найближчий? Чи є між ними якась спорідненість, а що їх роз'єднує?

Панас Мирний — внутрішньо роздвоєна особистість. З одного боку, це скромна, тиха, пасивна людина (таким він був у дитинстві й усе життя на службі). Але в його душі вирувала предківська козацька кров — вільнолюбна, бунтарська, войовнича. Так само стикались у його психіці свідомий позитивізм (панівний у ту добу) і глибока народна християнськість.

Батько прищеплював Панасові з дитинства консервативний світогляд. І чиновник Рудченко його послідовно сповідував. Але для козацької, ліберальної натури самого письменника ці погляди чужі. З набагато більшою симпатією, ніж консерватора Грицька з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», він змальовує Івана Ливадного, Петра Телепня, Чіпку та ін. — тих, хто готовий радше загинути, ніж принижуватися перед негідниками, підкорятися світові фальші, брехні та жорстокості.

Соціалістичну світонастанову наполегливо нав'язує Панасові брат у процесі спільної праці над романом. У той час Іван Білик ще був палким шанувальником М. Драгоманова й усіляко популяризував його ідеї. А М. Драгоманов учив: « ... людина цілком не винна в тому, чим вона стала й що вона робить, бо вона є такою чи іншою завдяки тому ґрунту, на якому зросла, і тим порядкам, при яких живе».

І все ж Панас Мирний не підкорився остаточно цим настановам — очевидно, завдяки реалістичному кредо відштовхуватися від правди життя, а не від ідеологічних приписів. Змальовуючи трагедію Чіпки, він не обмежується соціальними та спадковими поясненнями, дає зрозуміти, що поза цим діють ще якісь глибинно-психологічні чинники. Чіпка постає у творі не лише жертвою, а й катом. Письменник за християнською (антисоціалістичною) логікою наголошує, що помста лише помножує зло, а образом Галі доводить, що людина не обов'язково є віддзеркаленням обставин.

Такі сумніви й розбіжності закономірні, бо в надто суперечливу епоху жив митець і дуже складні етичні й психологічні проблеми намагався осмислювати. Зрештою, досі на ці питання однозначної переконливої відповіді так ніхто й не дав.

Адже дуже складно знайти золоту середину між плеканням традицій та прагненням до оновлення, соціальними й національними цінностями, свободою та обов'язком, миролюбством і войовничістю. Проте вкрай потрібно знаходити, щоб суспільство розвивалося, наближалося до гармонії.

Незважаючи на це, особливо цінним для допитливого читача є той світоглядний діалог, який зав'язався на сторінках роману між двома авторами та між різними гранями душі основного автора. Найголовніше, що цей діалог відкритий для всіх небайдужих шукачів істини...

Жанрові й стильові особливості. У романі порушено суспільно значущі соціальні проблеми. Крім того, ці процеси зображено через психологію героїв, їхні думки, прагнення, переживання, звідси — глибокий психологізм. Отже, це яскраво виражений реалістичний соціально-психологічний роман.

Проте в реалістичному полотні Панаса Мирного й Івана Білика трапляються й романтичні вкраплення, особливо в першому ліричному розділі «Польова царівна».

Завдання основного рівня

  • Знайдіть кілька романтичних фрагментів у творі. Які ознаки романтичного стилю в них виявилися?

Композиція та сюжет. Побудова роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» складна: він має чотири частини — тридцять розділів. Основні сюжетні лінії роману: • рід і життя Чіпки; • рід і життя Максима Ґудзя; • Грицько та його дружина; • пани Польські; • історія села Пісок.

Сюжетні лінії то розгортаються окремо, то перетинаються. Усі вони розвиваються на тлі суспільно-історичних подій та тісно з ними пов'язані. Початок роману ліричний та ще й з інтригою: у першому розділі («Польова царівна») автори знайомлять нас із Чіпкою, Галею, Мотрею, але хто вони й чим живуть, ми ще не знаємо.

А вже наступні розділи розповідають про батьків Чіпки, про його дитинство та юність, а також про Грицька й Христю. Отже, перша частина роману переважно виконує роль експозиції.

А ось друга частина переносить читача в далеку історію закріпачення села Пісок. Вона в основному розвивається трьома сюжетними лініями: історія села, роду Максима Ґудзя та панів Польських. Отже, перші дві частини — це, фактично, експозиція й передісторія (пролог).

Зав'язку автори помістили в третій частині, яка розпочинається розділом з промовистою назвою «Нема землі» — тут Чіпка Варениченко втрачає землю. Саме з цього моменту й починається напружений розвиток подій, що досягає кульмінації в епізодах реакції Чіпки на вигнання його із земства, у його духовному зламі. І відразу після кульмінації йде розв'язка — винищення козацької родини Хоменків та арешт головного героя.

Особливої уваги заслуговує друга частина роману, яка забезпечує йому панорамність, до того ж вона найбільш самодостатня. Крізь призму долі села Пісок у ній показано понадстолітню українську історію. Ідеться про перетворення козаків на «покірних волів». Згадуються історичні події: скасування Гетьманщини; гайдамаччина; зруйнування Січі російською армією, Очакова — турками; польське повстання під проводом Костюшка; запровадження Катериною ІІ кріпацтва на землях України; повстання декабристів («тоді саме царська гвардія з масонами забунтувала...») і навіть революційна хвиля 1848 р., що прокотилася Європою...

Козацька слобода Піски втрачає волю. Село віддають колишньому шляхтичу-поляку, який вислужився в російській армії до генерала. Селян же за принципом «поділяй і володій» ділять на козаків і «генералових»...

Оповідь у другій частині ведеться за законами хроніки. У ній з'являються нові персонажі, як, наприклад, останній січовик Мирон Ґудзь, чия туга за волею передалася онукові Максимові. З хроніки Пісок виринає й історія Чіпчиного батька Івана Вареника, незаконнонародженого панського сина. Час від часу оповідь набуває сатиричного забарвлення. Саме так змальовано зверхню щодо піщанських «хахлів» і «мазеп» генеральшу та її «кацапський» почет. Проте й сцени, у яких селяни принижуються перед панею, теж не позбавлені гірких сатиричних нот. Сумирність «волів» викликає в авторів роману досаду.

Співавторство Івана Білика виявилося в наповненні роману історичним і суспільствознавчим змістом. Немало місця у творі присвячено праці й побуту українського селянства.

Персонажі твору. У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору.

Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну, совісну людину затята революційність, мстивість неминуче ведуть до страхітливого морального краху.

Доля й суспільство були дійсно несправедливі до Чіпки. Але чи можна через це зневірюватися й мстити? Чіпка обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, увесь би світ виполонив (тобто виполов, знищив. — В. П.), а виростив новий! Тоді б, може, і правда настала!»

Разюче символічна кінцівка роману: зрікаються Чіпки, проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама карає свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь «Не вбий!» (заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно заперечує кривавий шлях боротьби з несправедливістю.

Зміст роману дає підстави вважати, що Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги» (порівняйте їх за допомогою таблиці).

Отже, негативні й позитивні впливи в житті Чіпки зрівноважені — це значить, що не самі лише зовнішні причини штовхали його на «слизьку дорогу».

Завдання основного рівня

  • Відновіть у пам'яті прочитане й перекажіть кожен із згаданих у таблиці епізодів. Які риси вдачі Чіпки найвиразніше виявляються в цих ситуаціях? Поміркуйте, які внутрішні чинники могли відіграти вирішальну роль у формуванні такої світоглядної орієнтації головного героя твору.

Негативні впливи

Позитивні впливи

дитинство байстрюка

добродійна поведінка й повчання баби Оришки й діда Уласа

отроцтво наймита

кохання до Галі, яка постає втіленням краси

відсудження землі

материні протести проти непристойної поведінки сина

концепція Пороха про панування неправди у світі

родинний затишок

лихе товариство, що штовхало до злодійства

обрання Чіпки в земство

поразка в земській боротьбі проти панства

господарські успіхи

Академік О. Білецький уважав, що перетворення Чіпки з «шукача правди на кровожадного вбивцю вийшло непереконливим». Сучасні дослідники доводять, що в романі складну «метаморфозу» Чіпки вмотивовано психологічно ґрунтовно, простежено джерела його розбійництва не тільки в «дурних умовах», а й в індивідуально-психологічних особливостях героя. Яка з цих думок вам видається переконливішою? Умотивуйте своє твердження відповідними фрагментами з твору.

Злети й падіння Чіпки Вареника нагадують синусоїду. Його звивистий шлях має принаймні чотири виразні віхи.

1. Ідилія. З неї розпочинається роман. Знайомство з Чіпкою відбувається в момент, коли до нього приходить кохання до «польової царівни» Галі.

2. Душевний занепад. У Чіпки незаконно відсуджують землю — і він з властивою йому категоричністю вирішує, що «правди немає». Після цього Чіпка запиває, зв'язується з «трійцею» сільських гультіпак і мріє про помсту кривдникам. Уже тепер він ладен чинити розбій. Утім, це ще не остаточне спустошення душі.

Усе, що відбувається з Чіпкою, найкраще розуміє Христя, дружина Грицька Чупруненка. «Чіпка, — каже вона, — це боляща душа». Справді — боляща, адже йдеться про неприйняття неправди, болісну, імпульсивну реакцію на «дурні умови», про бунт, хоч і химерний. У Чіпці живе органічне хліборобське начало, яке теж нагадує про себе (усе майно він легко спускає з рук, а хліб продати не може!).

3. Нова ідилія. «Воскресіння» Чіпки мотивується:

а) його розчаруванням у дружках-гультіпаках;

б) докорами сумління, каяттям перед матір'ю, якій він завдав страждань;

в) і просто тугою за звичайним людським щастям.

Чіпка стає полотенщиком Никифором Івановичем (!), поважною комерційною людиною. Він прагне служити громаді й навіть балотується до земської управи.

4. Катастрофа. Її причина — комедія з виборами до управи, ще одна несправедливість, якої Чіпка стерпіти не в силі. Образа, тяжке почуття пережитої кривди породжують злість, стають рушієм тотальної помсти. Сам того не помітивши, Чіпка виходить на розбійницький шлях, вороття з якого вже немає.

Звісно, «дурні умови» у цій драматичній історії відіграли не останню роль. Але ж вони однакові для таких різних людей, як Чіпка Вареник і Грицько Чупруненко. Однак Грицько — сумирний, терплячий хазяїн, а Чіпка — бунтар, правдоборець, який, зрештою, виявляється «пропащою силою» (ще одна опозиційна пара героїв у Панаса Мирного).

Розбійництво Чіпки коріниться в його індивідуально-психологічних особливостях, розкритих письменниками майстерно й переконливо.

У сцені першої зустрічі з героєм автори виокремлюють кілька містких психологічних портретних деталей: «Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах і селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...» Туга — це складне, змішане почуття, яке вбирає в себе тривогу, сум і нудьгу. У «хижій тузі» Чіпки вгадується передвістя його подальшої долі. У цій деталі — і натяк на майбутню трагедію героя, його пропащість, й обіцянка чогось зловісного.

Що ж до причин такої незвичайної туги молодого Чіпки Вареника, то й вони очевидні:

  • комплекс байстрюка: пережиті дитячі образи, що позначаються на поведінці й душевній структурі хлопчика (невеселе, вовчкувате, тихе...);
  • суперечливість реакцій та душевних поривів малого Чіпки: він прагне бути добрим, здатен поетично відчувати красу — і легко засліплюється якимось почуттям, буває жорстоким (як в епізодах з горобцями чи з «Бозею», зображеним на іконі);
  • мимовільна жорстокість, імпульсивність, безоглядність, притаєна злість — цим рисам Чіпки автори приділили належну увагу в «дитячих» розділах роману;
  • Чіпка — не такий, як усі: для Грицька він узагалі «парень добрий, та тільки чудний собі».

Акцент на тому, що Чіпка виокремлюється із загального ряду, теж важливий у системі мотивування моторошного перетворення правдошукача на розбійника.

Я. Пстрак. Месник. Початок ХХ ст.

Показ цього перетворення більшість авторитетних критиків (В. Барвінський, О. Огоновський, Леся Українка, С. Єфремов) сприйняли негативно, як певну непослідовність у трактуванні образу головного героя.

У будь-якому разі підказана Іваном Біликом назва є метафорою виправдання розбишацтва як форми соціального протесту. Панас Мирний такого трактування не сприймав. Тому, готуючи роман до перевидань у 1903 і 1905 рр., змінив його назву на «Пропаща сила». І в такий спосіб чітко окреслив свою позицію: злодіяння можна зрозуміти, але не виправдати, помста породжує ще більше зло й насамперед руйнує душу самого месника.

Грицько Чупрун — дуже важливий персонаж для розуміння образу Чіпки та світогляду самого письменника. Адже Грицько — свого роду дзеркальне відображення Чіпки, його двійник.

Сюжетна лінія Грицька — Христі загалом з'явилась у романі з ініціативи Івана Білика. У листі-рецензії на роман він писав: «Змальовуючи якийсь типовий характер, треба відтіняти його іншими характерами. Речі пізнаються в порівнянні. Типи так само».

Чупруненко мав приблизно такі ж стартові позиції в житті, як і Чіпка, чи навіть гірші: сирота (батьки померли під час епідемії холери), змалку жив біля далекої родички-вдови, а вже потім у діда Уласа. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, — голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Деякі його риси проявляються вже в дитинстві: десь не було видно Грицька, коли вовк на отару напав; «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа».

Разом з тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку й «діток маленьких коло неї». «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим... зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою», яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!).

Однак автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла». Найяскравіше вона проявилася під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм «вчинком», називав кріпаків злодіями й голотою.

Прояви дружби Грицька з товаришем дитинства «коливаються», як стрілка барометра: коли він повернувся із заробітків з грошима, то гордував Чіпкою, коли ж Варениченко налагодив господарство, Грицько поновив з ним товариські стосунки.

І. Філонов. Чіпка-каторжанин. Ілюстрація до роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». 1950-і роки

Завдання основного рівня

Деякі дослідники називають Грицька ще одним уособленням «пропащої сили», інші вважають його життєвий вибір позитивним подоланням випробувань. А яка ваша думка? Можливо, істина тут десь посередині? Яку з окреслених вище світоглядних концепцій представляє Грицько — консервативну, ліберальну, соціалістичну? Доведіть свою думку прикладами з роману. Як ставляться автори до такої життєвої філософії?

Дуже привабливий зовнішністю й молодечим запалом Максим Ґудзь: «Як же дійшов до літ та убрався в силу, — біда з ним та й годі! Високого зросту, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун... Хороший з лиця — повновидий, рум'янець на всю щоку, з чорними веселими очима, лискучим усом, — він був перший красень на селі». Ні Максим, ні його батьки не знали кріпацької неволі (його дід Мирін зумів свого часу відстояти козацьке звання): його родина жила у відносному достатку. Виростав Максим жвавим і непостійним: за все брався із запалом і швидко охолоджувався до тієї чи іншої роботи. Найбільшою розвагою для нього, малого, була гра в бої з татарами. Так він виховував у собі сміливість, яка виразно виявилася в поєдинку з панським бугаєм. У парубоцькому віці верховодив усіма: красивий, сильний, веселий, сміливий, гострий на язик, він подобався всім ровесникам.

Але витівки його ставали все дошкульнішими: то він заніс ворота на самий верх дуба, то вдові вимазав дьогтем ворота, то звів молоду дівчину... А коли полюбив горілку й почав допікати кріпакам, батько змушений був віддати Максима в солдати.

Солдатською наукою він оволодів швидко й з часом дослужився до унтер-офіцера. Так само швидко й опанував нечесний промисел — «прокормлєніє»: виряджала рота кількох солдатів, щоб ті збирали милостиню від населення, щоправда, цю «милостиню» то випрошували, то відбирали, а то й крали. Одружився Ґудзь із злодійкуватою Явдошкою. Сам збирав данину з «прокормлєнія», а жінка — перепродувала крадене. Під час Кримської війни Максим, скориставшись пораненням, вийшов у відставку, потім повернувся в рідний край та збудував біля Пісок дім-фортецю. Тут він продовжив своє злочинне життя: грабував заможних і ділився зі спільниками «здобиччю». Під час одного пограбування його вбили. Така доля судилася — вочевидь, не випадково — здібному, кмітливому і фізично дужому чоловікові, але морально знівеченому службою в солдатах. Промишляючи розбоєм, він не мстить за зло, не шукає правди, і саме цим відрізняється від Чіпки: грабує заради наживи. Отже, Максим уособлює собою інший тип тієї ж «пропащої сили».

В. Проклов. Портрет української дівчини. 2011 р.

Надзвичайно трагічним постає в романі образ Галі. Вона приваблює скромністю та вродою, подружньою вірністю, моральною чистотою. Саме в стосунках з Галею якнайповніше розкривається багатий внутрішній світ Чіпки, його найкращі людські якості. Дівчина не сприйняла способу життя свого батька й поставила своєму коханому умову для одруження — покинути розбійництво. Отже, людина може бути сильнішою за обставини, вона здатна обирати шлях добра.

Послідовний реаліст Сергій Єфремов уважав образ Галі непереконливим, адже він заперечує принцип соціального детермінізму. Дослідник іронічно запитував: «Справді, як у такого виборного подружжя, як Максим-розбишака з повією Явдохою, могла з'явитися дочкою така запашна квітка, як Галя?» А як ви оцінюєте образ Галі?

Галя мріяла тільки про чесне господарське життя, у своєму домі все робила з радістю сама: «І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?» Дівчина щиро вірила, що коханням відверне Чіпку від злодійства, але боротьбу за нього вона програла: останній злочин чоловіка не пережила, збожеволіла й закінчила життя самогубством.

Завдання основного рівня

  • Пригадайте характеристику українського національного менталітету, з якою ви ознайомилися торік. Які риси української душі виявляються в образі Галі? Чому Галя аж так трагічно сприйняла злодіяння Чіпки?

Ідеєю шукання правди освітлений у романі й образ Христі. Сирота змалку, вона на все життя залишилася доброю й співчутливою людиною. Одружившись із Грицьком, зажила в родинному затишку. Але чи було її життя по вінця наповнене спокоєм? Ні, передусім тому, що її чоловік не поділяв горя інших людей, був байдужим та егоїстичним. Вона відчувала, що Грицько може обійти правду й легко змиритися з кривдою.

Мотря, Чіпчина мати, — справжня жінка-страдниця. Автори виписали цей образ на широкому соціально-історичному тлі. Із самого початку роману нам повідомляють наперед, що ця жінка проживе своє життя трагічно: «Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою». Скільки горя вона зазнала в ті чорні дні, коли її син пропивав майно, ображав її злими словами: «Як підстрелена горлиця тіпається-б'ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалася на печі в куточку». Але кривду від сина вона забуває: дізнавшись, що його посадили до «чорної», вона хоче побачитися з ним, розрадити його. Світлих днів у житті Мотрі було зовсім мало, щасливою вона була лише тоді, коли Чіпка став господарем та одружився з Галею. Куце щастя її перервала «поновлена» любов Чіпки до горілки, а крапку в її материнському житті поставив він же, її син, своїм кривавим злочином. Смертельного синового гріха вона не змогла пережити й викрила його злочин. Чесне, хоч і нестерпно болісне, рішення Мотрі має символічне значення: це сама українська душа не приймає кривавого, мстивого шляху боротьби зі злом.

Поміркуйте, прирікаючи сина-вбивцю на каторгу, мати просто карає Чіпку чи в такий спосіб рятує його грішну душу від подальших жахливих гріхів. Коли б мати не заявила на нього, як би, на ваш погляд, склалася його подальша доля? Чи має Чіпка шанс, опинившись на каторзі, покаятися, спокутати свої гріхи?

Опозиційними до розглянутих вище образів є пани Польські й представники чиновництва: генеральша, її син Василь Семенович; голова повіту Кряжов, попівський син Шавкун, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко.

Ця група образів репрезентує такі актуальні на той час проблеми:

• процес денаціоналізації, зречення національних коренів; • зросійщення України; • виродження дворянських родин; • формування української буржуазії; • негідне життя чиновництва, просякнуте обманом і хабарництвом; • соціальні конфлікти пореформеного села.

У творі зовсім немає романтизації «благородного розбійництва». Навпаки, заперечено можливість кривавих шляхів утвердження правди. Цим роман суголосний з такими шедеврами, як «Злочин і кара» та «Біси» Ф. Достоєвського. Цими романами автори піддали нищівній критиці тогочасне суспільство визиску й несправедливості, але й разом з тим — задовго до більшовицького перевороту — попереджали людство про загрозу соціалістичних утопічних теорій, що ґрунтуються на мстивості, класовій ненависті, ворожнечі й насильстві.

Психоаналітичний контекст. Психоаналітичну інтерпретацію роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» здійснила сучасний літературознавець, доктор філології Н. Зборовська. Ось основні тези її трактування.

• Якщо митці-романтики розкривали внутрішній світ переважно окремих особистостей, то реалісти зосередилися на об'єктивному аналізі сім'ї як основи великого соціального організму.

• У добу реалізму у світі переважав імперський державний устрій. У таких умовах держави намагалися формувати й утримувати імперську сім'ю за рахунок розщеплення, руйнування національних і конкретних сімей.

• Цю згубну настанову імперського, тоталітарного життєустрою проникливо осягали й піддавали нищівній критиці найвидатніші письменники-реалісти — О. де Бальзак, Е. Золя, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, А. Свидницький, І. Франко, В. Реймонт.

• У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний докладно простежує, як в атмосфері колоніального рабства формується садистський тип людини.

Мотря не розуміє вільнолюбної вдачі сина й намагається виховувати його авторитарно — покараннями, биттям (несвідомо відтворюючи імперську модель поведінки). Таке виховання викликає в синовій душі лише затятий спротив до будь-якої наруги над собою й ненависть до всього світу.

Цю загрозливу ситуацію намагається ви - правити любов'ю та ласкою бабуся Оришка, і їй багато вдається. У спілкуванні з нею хлопчик виявляє людяність і доброту. Розуміючи потребу батьківського позитивного впливу, вона намагається сформувати в душі внука авторитетний батьківський образ Бога й досягає свого: «Бог — батько, — навчає Чіпку баба. — Він усе держить на світі — усяку комашку, усяку скотину й усяку людину. Він за всім ходить, до всього додивляється, од злого береже... Він страшний задля злого, а для доброго — і він добрий». Батьківський образ Бога формує перший моральний страх Чіпки (зародок совісті): «Я, бабусю, буду добрий... я злого не робитиму, то й Бог мене не поб'є».

Але смерть бабусі породжує перші сумніви щодо Бога. Хлопця лякає думка, що й смерть — також від Бога. Відтоді Чіпка більше переймається пізнанням загадки не життя, любові, а смерті: «Невже це треба?»

Отже, зсув материнського образу та відсутність батьківського позитивного авторитету формують бунтарський психотип, в основі якого одержимий пошук істини, несвідоме бажання подолати зло насильством, що веде тільки до його помноження.

В. Євдокименко. Малий Чіпка з бабусею. Ілюстрація до роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». 1979 р.

Завдання основного рівня

  • Пригадайте описаний у романі процес психічного становлення Чіпки й наведіть епізоди на підтвердження чи спростування висловлених щойно міркувань.

Значення творчості Панаса Мирного

Видатний майстер слова значно поглибив • гуманістичний пафос української літератури, її • епічну панорамність, рівень • соціального й • психологічного аналізу дійсності. Письменник подолав романтичну традицію суб'єктивної оповіді й утвердив у прозі об'єктивну розповідь, яка уможливила широкі узагальнення — екскурси в минуле, проникливий, різнобічний аналіз явищ дійсності.

Митець також • щедро збагатив українську літературну мову — добірною народнорозмовною лексикою та фразеологією, зразками ділового мовлення. Панас Мирний сміливо вводив у літературну мову на той час загальновживані неологізми, які фіксували реалії нової доби капіталізації, — посередник, земство, викупне, земельне (податки), заробітчани, заводчик, банкір, робітники, товар, залізниця тощо.

• Письменник надавав особливого значення майстерності та довершеності художньої мови. Тому його тексти вражають різноманіттям синонімічних рядів, тавтологічних зворотів, прислів'їв і приказок, порівнянь, епітетів, метафор.

Панас Мирний намагався так будувати прозовий текст, щоб він звучав теж ритмічно, мелодійно, як поетичний, пісенний. Тут митцеві прислужився багаторічний досвід поетичної творчості.

Ритмізувати прозовий текст значно складніше, ніж віршовий, адже тут відсутні рими, віршові розміри, однакова кількість складів тощо. Тому прозу ритмізують лише фразовий наголос, панівний у певному мовно-інструментальному відрізку (у фразі), і паузи. Ці засоби створюють певний інтонаційний малюнок через піднесення чи спад голосу.

Завдання основного рівня

  • 1. Випишіть початок першого абзацу роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» до слів: «... спіє хліборобська доля». Зробіть партитуру цього тексту, поділіть його на фрази й позначте фразові наголоси. Зверніть увагу на паузи. Підготуйте виразне читання цього уривка, акцентуючи на його ритмічності. Доберіть мелодію, яка вам здається найбільш суголосною з цим тестом (за бажанням).
  • 2. Дослідіть, якими художніми засобами змальовано цей вступний пейзаж. Яку емоційну тональність він надає розділові? Доберіть ще кілька пейзажів і проаналізуйте їхню роль у розкритті сюжетних колізій та характерів.

Підсумовуємо вивчене

  • 1. Намалюйте словесний портрет Панаса Мирного, визначивши в ньому рису, яка найбільше запам'яталася.
  • 2. Доведіть або спростуйте тезу, використовуючи переконливі аргументи: роман Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — реалістичний соціально-психологічний роман.
  • 3. Доберіть до кожної частини роману заголовок.
  • 4. Алегоричний біблійний афоризм «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ніби виправдовує Чіпку. Поміркуйте, яка з назв роману більш вдала — «Пропаща сила» чи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Аргументуйте свою думку.
  • 5. Доберіть з тексту роману цитати до характеристики образів Чіпки, Грицька, Максима, Галі, Христі й Мотрі.
  • 6. З якою метою Панас Мирний та Іван Білик вдалися до зміщення в романі часових площин?
  • 7. Автори роману розкривають психічний стан головного героя за допомогою різних засобів: зміни в зовнішності Чіпки, через його мову, інтонацію, думки, сприйняття навколишнього світу. Знайдіть у тексті твору й зачитайте приклади цих засобів.
  • 8. Проаналізуйте роль портретів і пейзажів у змалюванні персонажів твору.
  • 9. Чи актуальна проблематика роману нині?