Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Пам'яті тридцяти

Під час служби Божої співав студентський хор під керівництвом видатного композитора й диригента О. Кошиця, у прощальній промові голова Центральної ради М. Грушевський назвав полеглих юнаків справжніми героями, а П. Тичина присвятив їм вірш «Пам'яті тридцяти».

Незабаром після перепоховання, остаточно загарбавши Україну, більшовики розрівняли могили юнаків і на тому місці влаштували танцмайданчик, а про саму трагедію заборонили навіть згадувати. Лише за часів незалежності могилу відновлено, а згодом і на місці бою також постав меморіал Героям Крут (автор — А. Гайдамака).

Поезія «Пам'яті тридцяти» звучить як болісний реквієм1, епітафія2 героям та інвектива їхнім катам. Загиблих поет іменує «українським цвітом», а російських загарбників — «каїнами» (тобто братовбивцями). «Тридцять мучнів українців» — збірний образ крутян і всіх захисників Батьківщини. Це справжні лицарі, герої, бо «понад все вони любили / Свій коханий край».

1 Реквієм — заупокійна молитва.

2 Епітафія — надмогильний напис, що прославляє покійного.

І довели це, віддавши за нього найдорожче — свої молоді життя. Поетова думка безпосередньо перегукується з євангельською істиною: «Найбільша любов — життя покласти за друзів». Закономірно, що саме ці слова викарбувані на могилі праведників.

Роздуми, спричинені трагедією, породжують сумний та пророчий висновок: з дороги «золотого гомону» «зрадника рука» штовхає нас на «криваву дорогу».

Скорботну та гнівну тональність твору увиразнюють епітети, метафори, синекдоха, риторичні запитання, рефрени, поетичне кільце, окличні речення, низхідний розмір. Вірш невеликий, з короткими, уривчастими рядками, не поділений на строфи. Так посилюється динаміка, цілісність тексту. Його ритміка нагадує дихання дуже схвильованої людини, у душі якої клекочуть сум, відчай, жаль і лють.

Яскрава символіка твору. Сонце, вітер, Дніпро втілюють Україну, молодість, саме життя (як і в поемі «Золотий гомін»); Каїн — віроломне братовбивство; «кривава дорога» — тяжкий, жертовний шлях до волі.

Завдання основного рівня

  • 1. Знайдіть у вірші всі згадані художні засоби. З'ясуйте конкретну функцію кожного з них.
  • 2. Послухайте пісню М. Бурмаки «Пам'яті тридцяти» (https://www.youtube.com/watch?v=dy9QSZbT_QE). Які враження у вас від цього кліпу? Пригадайте головні віхи української історії ХХ — початку ХХІ ст. Наскільки чутливою виявилась інтуїція поета?
  • 3. З якими поезіями Т. Шевченка за пафосом, мотивами й образами перегукується цей вірш?

Революцію, як і весну, П. Тичина уявляв в образі юної, прекрасної дівчини-нареченої. Але загарбники принесли іншу революцію — криваву, жорстоку, душогубну. Болісний контраст світлих сподівань українців і жорстокої реальності разюче постає у вірші «Одчиняйте двері..: чекали наречену (красу, чистоту, свято), голубу блакить (мир), а з'явилася горобина ніч1, тьма, дощ.

1 Горобина ніч — народна назва сильної й тривалої нічної грози з бурею.

«Провідний український радянський поет». У часи українського відродження 1920-х років П. Тичина ще знаходить у собі сили для боротьби: входить до літературної організації ВАПЛІТЕ, яка намагалася протистояти насадженню соцреалістичного примітиву й тискові червоних російських шовіністів. Але незабаром організацію розгромили, а поета разом з іншими ваплітянами звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі». Розгублений митець остаточно капітулював під тиском тоталітарного режиму.

Відтоді з кожним наступним роком П. Тичина що раболіпніше, то безталанніше виконує поетичні замовлення компартійних наставників, безжально нівечить свій унікальний стиль. Дуже промовисті самі назви тогочасних творів: «Відповідь землякам», «Ленін», «Партія веде» (це написано апокаліптичного 1933 р.!), «Пісня трактористки», «Пісня про Кірова», «Фелікс Дзержинський», «Пісня про Сталіна», «На одержання ордена», «Комсомолія» тощо.

Влада щедро винагороджує слухняного поета: 1929 р. його «обирають» (фактично призначають) академіком Академії наук УСРР, згодом він стає директором Інституту літератури АН УРСР, Головою Верховної Ради УРСР двох скликань, міністром освіти, лауреатом Сталінської й Шевченківської премій, кавалером п'яти орденів Леніна, багатьох інших орденів і медалей, почесним головою або членом численних товариств, комітетів, президій тощо.

У 1970-1971 рр. В. Стус написав чесну й проникливу розвідку про творчість П. Тичини під назвою «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)». У цій роботі він схвально оцінював ранню творчість митця й піддавав критиці його соцреалістичні писання, глибоко пояснив суспільно-політичні й психологічні підоснови трагедії геніального поета. 1972 р. після арешту В. Стуса робота була конфіскована й пролежала в архівах КДБ упродовж двох десятиліть. Під час суду вона слугувала одним із доказів «злочинної антирадянської» діяльності В. Стуса.

Судження

Василь Стус (уривок з цієї розвідки): «Феномен Тичини — феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль... Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. У цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надходило все менше й менше, аж поки поет у Тичині не задушився від нестачі кисню. Поет помер, але Тичина залишився жити й мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції... У страшну добу сталінських репресій одних письменників розстріляли, других заслали в концтабори, третіх розтлили. Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом».

Завдання основного рівня

  • Прочитайте розвідку В. Стуса «Феномен доби...». Підготуйте розгорнуті тези цієї праці.

Місія поезії в соцреалістичному розумінні зводилася до трьох понять — «оспівувати», «закликати» і «боротись». У цьому ключі було витримано більшість творів у численних збірках П. Тичини: «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941), «І рости, і діяти» (1949), «Могутність нам дана» (1953), «На Переяславській Раді» (1954), «Ми свідомість людства» (1957), «До молоді мій чистий голос» (1959), «Батьківщині могутній», «Зростай, пречудовий світе» (1960), «Комунізму далі видні» (1961) та ін. Написані на підтвердження скороминущих офіційних гасел, вони переважно й померли разом зі своїм часом.

У роки Другої світової війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Тоді, розбуджений усенародним горем, на якийсь час озвався його давній талант, наприклад у поемі «Похорон друга» (1942).