Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Володимир Винниченко

(1880—1951)

Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 р. в м. Єлисаветграді.

Батько письменника був безземельним селянським наймитом. Він переїхав до міста й одружився з удовою, яка мала трьох дітей, спільною дитиною був у них тільки Володимир.

Змалку хлопець любив ризиковані ігри. Якось, побившись об заклад, перепливав широченний ставок і ледве не втопився. Іншого разу впав із коня. Серед своїх ровесників вирізнявся надзвичайною пам'яттю та любов'ю до книжки — опанував читання в ранньому віці. А сталося це непомітно для його батьків. Можливо, першим «букварем» для нього були принесені братом (робітником друкарні) афіші, з яких він, граючись, вирізав літери та клеїв на стіну, запитуючи в дорослих, що то за буква. Сусідських дітей «тримав... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий».

Завдання основного рівня

  • Образ Федька-халамидника в однойменному оповіданні В. Винниченка багато в чому автобіографічний. У 6 класі ви вивчали цей твір. Пригадайте його зміст. Яка вдача головного героя?

Володимир дуже любив батьків. Саме їхня тяжка доля заронила в хлопцеву душу ненависть до гнобителів, до суспільної несправедливості, до приниження людської гідності. Так закладалися основи його майбутніх революційних, соціалістичних переконань.

Володимир Винниченко (зі щоденника, 23.V.1919): «З дитинства, з того часу, як поміщик Бодіско бив мого батька в себе в економії, як обдурив його, як визискував, як вигнав у землянку в полі, де я пас череду, — з того моменту... мріяв про той час, коли можна буде схопити Бодісок за горло і, нарешті, визволити з-під них усіх батьків працюючих, усіх обдурених...»

Навчаючись у народній школі, хлопець виявив неабиякі здібності. Тому вчителька переконала батьків продовжити його освіту. Незважаючи на нестатки родини, Володимира 1890 р. віддали до Єлисаветградської класичної гімназії.

Гімназійне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли простого малого українця насмішками. Його українська вимова, бідна одежа й інші ознаки пролетарського походження викликали ворожість: «Ми тебя учим не на свинопаса, а на чиновника».

Винниченко-гімназист

Усвідомлення свого становища не пригнічувало хлопця. Він наполегливо вчився, досконало оволодів декількома мовами — російською, латинською, грецькою, німецькою та французькою. І рішуче бунтував проти несправедливості: траплялися й бійки з пихатими гімназистами, і розбивання шибок у вчителів-насмішників. У старших класах Володимир узяв участь у революційній організації, написав бунтарську поему, за яку одержав тиждень «карцеру», згодом його виключили з гімназії. Мусив заробляти на шматок хліба наймитуванням у поміщицьких маєтках. Те бідування стало першою життєвою школою й матеріалом для майбутніх творів: «Біля машини», «Народний діяч», «Суд», «Голод» та ін.

Незважаючи скруту, юнак не залишив навчання, склав іспит екстерном і 1900 р. вступив на юридичний факультет Київського університету. У цей час національно-культурницький рух різко політизується. Молодь уже не задовольняється етнографізмом і просвітницькою роботою. Виникають українські політичні патрії, що висувають демократичні гасла й вносять до своїх програм ідею автономності України.

Прилучившись до студентської громади, Володимир увійшов до новоствореної Революційної української партії, симпатії якої були на стороні європейської соціал-демократії. У лютому 1902 р. В. Винниченка заарештували й відправили до одиночної камери Лук'янівської в'язниці. З університету відрахували, а восени забрали на військову службу. Тут він продовжував революційну роботу, але чергового арешту не став чекати й утік з батальйону, щоб податися в Галичину. То була перша еміграція письменника. Відтоді він став професійним революціонером.

Паралельно з пропагандистською роботою, арештами, тюрмою й солдатчиною В. Винниченко займався літературною діяльністю. Восени 1902 р. він надрукував своє перше оповідання «Сила і краса» у журналі «Киевская старина» — так відбувся дебют Винниченка-прозаїка. З 1906 р. виходять друком одна за одною п'ять книжок його оповідань. Ім'я Винниченка стає популярним, про нього позитивно відгукується критика.

І в еміграції, і після повернення додому письменник, крім оповідань, створює низку психологічних драм («Дисгармонія», «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Великий Молох») і романів («Чесність з собою», «Рівновага», «Божки», «Записки Кирпатого Мефістофеля»). Ці твори були новаторськими, незвичними в тодішньому літературному процесі, тому й сприймалися неоднозначно, вони провокували суперечки, словом, були помітними.

Патріот і меценат Є. Чикаленко виплачував молодому письменникові значну стипендію, аби лише той залишився в рідній літературі. Поступово популярність перевищила неприйняття. Романи В. Винниченка користуються небаченим попитом, драматичні твори з успіхом ідуть у театрах Києва, Харкова, Москви, їх перекладають і ставлять у Західній Європі.

До початку Першої світової війни В. Винниченко перебував в еміграції. Час від часу нелегально він приїздив в Україну, інколи — разом з Розалією Ліфшиць, з якою одружився 1911 р. (вона була студенткою Сорбоннського університету, готувалася стати медиком). З 1914 р. письменник перебуває на нелегальному становищі в Москві й на Батьківщині.

Закономірно, що після березневої революції 1917 р. саме В. Винниченко, авторитетний революціонер із 17-річним стажем, очолив перший уряд УНР — Генеральний серкретаріат. Саме він був автором майже всіх декларацій та універсалів УНР — блискучих зразків європейської демократії.

Якраз у цей бурхливий період разюче й фатально для України та для нього самого виявляться суперечності світогляду В. Винниченка. Усе життя він самовіддано обстоював два ідеали: національний та соціальний (розвиток національної мови, культури, українську демократичну державність і визволення гнобленого простолюду, соціальну справедливість). Такими близькими й взаємопов'язаними вони здаються. Але й В. Винниченкові, і всьому нашому народові доля судила жертвувати одним заради іншого, а в результаті втратити й те, і те.

Через зовнішню інтервенцію та помилки власного уряду Україна втратила незалежність. В. Винниченко виїздить за кордон. Щоб скористатися популярністю авторитетного політика, більшовики пропонують йому високу урядову посаду, але досвідчений революціонер швидко розпізнає суть нової влади.

В. Винниченко відмовився від роботи в маріонетковому уряді й виїхав за кордон.

Правда навіки закрила Винниченкові дорогу на Батьківщину, де панувала кривда. Але, як і раніше, він залишався найпопулярнішим автором, його книжки видавалися багатьма видавництвами й величезними накладами. Досить лише сказати, що протягом 1926-1928 рр. побачило світ «Зібрання творів» В. Винниченка у 28 томах.

Проте 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до комуністичних московських вождів, у якому звинуватив їх в організації геноциду проти української нації, у «відновленні старої тюрми народів». За це сталінська влада назвала письменника «старим вовком української контрреволюції», його гонорари було скасовано, видання творів припинено, усі книжки вилучено з бібліотек і знищено, навіть згадувати його ім'я заборонялося. Так тривало понад півстоліття.

Письменник залишається без засобів до існування, самотнім (більшість українців-емігрантів ставиться до нього як до зрадника). Проте він знаходить сили жити. Допомагають вірна дружина, творчість і давня селянська працьовитість. Винниченки за останні гроші купують занедбану садибу в м. Мужені на півдні Франції. Самотужки ремонтують будинок, розводять сад і город (своє обійстя лагідно іменують «хутір Закуток»). Розраховують лише на власні сили: дітей у родині не було. Більшість часу у Володимира Кириловича забирає фізична праця. Проте кожного дня він викроює кілька годин для творчості.

В. Винниченко. Хутір «Закуток». 1936 р.

Спадщина майстра вражає — і якісно, і кількісно. Протягом свого життя В. Винниченко написав понад 100 оповідань, п'єс, сценаріїв, статей та памфлетів, тритомний історико-політичний трактат «Відродження нації», двотомну філософську працю «Конкордизм», 14 романів (11 із них — за кордоном), 40 записних книжок «Щоденника» (від 1911 до 1951 р.), майже 10 романів і досліджень залишилися в начерках.

Його п'єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» були перекладені європейськими мовами, їх ставили в театрах багатьох країн. Так само неодноразово перекладали його романи. На екранах Німеччини в 1922 р. демонструвався фільм «Чорна Пантера». П'єси В. Винниченка постійно ставили і в українських, і в російських театрах (до початку 1930-х років), зокрема такі геніальні режисери, як М. Садовський та Г. Юра, Л. Курбас, співпрацювали з драматургом К. Станіславський та В. Немирович-Данченко. Митець захоплювався не тільки літературною творчістю, а й малярством.

Під час окупації Франції нацистами Гітлер запропонував В. Винниченкові очолити маріонетковий уряд на загарбаній Україні, але той категорично відмовився, за це перетерпів арешт та ув'язнення в концтаборі. По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.

Письменник помер 6 березня 1951 р. у своїй оселі.

Розалія Ліфшиць (дружина В. Винниченка): «Він помер несподівано, у тихий вечір весняний, під квітучим деревом... Ми поховали його на Муженському кладовищі, де він буде лежати до того часу, поки Україна не зможе прийняти його до себе».

Величезний архів митця тривалий час зберігався в Колумбійському університеті (США). Після відновлення незалежності 1991 р. за заповітом дружини його було перевезено в Україну.

Творчий доробок. Стиль. В. Винниченко сміливо оновлював рідну літературу на рівні тематики, жанрової системи, манери письма. Він започаткував в українському модернізмі неореалістичну течію.

Теорія літератури

Класичний реалізм трансформувався в модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо через розвиток неореалізму.

Новий стиль в основному успадкував арсенал зображально-виражальних засобів класичного реалізму. Це зосередження на повсякденній сучасності, точно відтвореній суспільно-побутовій атмосфері, соціально злободенній проблематиці, зображенні суспільних типів тощо.

Однак неореалізм якісно розширив свої художні можливості. Його визначальні ознаки:

1. Цілковите зосередження на психологізмі, дослідженні неповторного внутрішнього світу героя. На місце активних бунтарів (Микола Джеря, Чіпка Варениченко) — особистостей героїчних — приходять люди звичайні, але наділені складною душевною організацією, багатим внутрішнім світом. Об'єктом зображення у творі стають відчуття, думки, рефлексії (рефлексія — самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом).

2. Класичний тип перетворюється на характер. Типовий персонаж у реалізмі був збірним образом певного суспільного середовища та психологічного типу, індивідуальність героя обмежувалася. У неореалізмі характер визначається насамперед його власною суб'єктивною, неповторною сутністю.

3. Неореалізм цікавить насамперед проблема боротьби двох протилежних «Я» у душі людини, відчуження особистості в суспільстві.

4. Якщо неоромантик показує естетико-гуманістичний ідеал як мрію чи ілюзію, то неореаліст наближає конкретну життєву реальність до ідеалу, а ідеал — до реальності.

5. Психологічні чи соціальні суперечності у творах цього стилю — це вияви понадчасового, метафізичного зіткнення добра і зла, світла і темряви.

6. Автори не пропонують читачам однозначних розв'язків психологічних конфліктів, намагаються об'єктивно представити позицію кожної зі сторін. Найчастіше твір закінчується тоді, коли в читача (глядача) виникає найбільше запитань. У такий спосіб неореалісти намагаються залучити сприймача до «співтворчості», змушують думати, аналізувати.

Неореалізм виявився у творчості таких видатних зарубіжних письменників, як К. Гамсун, А. Чехов, І. Бунін, В. Набоков, Максим Горький, О. Купрін, Е. Хемінгуей, В. Шукшин, Ч. Айтматов. В українській літературі неореалістичну традицію В. Винниченка продовжили В. Підмогильний, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, І. Сенченко, Г. Тютюнник, В. Барка й інші митці.

Утім, В. Винниченко не обмежував свою творчу палітру тільки неореалізмом, тяжів до полістильності: у деяких його творах переважає імпресіоністична поетика — новели-етюди «Промінь сонця», «Зіна», «Момент», малярська спадщина.

Прозаїк використовував і виражальні можливості інших стилів — натуралізму, неоромантизму, символізму, експресіонізму, настроєвість декадансу.

Характерні ознаки прози митця: • драматизована оповідь, • збагачена психоаналітичними спостереженнями, • заглиблення в людську душу з її амбівалентністю1, сумнівами, тривогами, страхами, надіями, у стихію «темних» інстинктів, • показ боротьби еротичного (життєствердного) і танатичного (смертоносного) у психіці, • віднайдення ірреального в реальному, символічного в конкретно-чуттєвому.

1 Амбівалентність (від латин. обидва та володіти, діяти) — психічний стан роздвоєності; співіснування протилежних відносин або почуттів (наприклад, таких, як любов і ненависть) до людини, об'єкта чи ідеї.

Недарма проникливі критики відразу зауважили, що В. Винниченко «увів українську ідею в русло загальнолюдських стремлінь», «поставив нашу літературу на один щабель з іншими».

Світогляд. Головною метою творчості для В. Винниченка було дослідження найпотаємніших глибин людської душі, а відтак пізнання сенсу життя. Як соціаліст, він завжди дотримувався принципів атеїзму. Тому для нього єдиною таємницею й цінністю залишалася психіка людини.

Бурхлива капіталізація на межі ХІХ-ХХ ст. спричинила руйнування старої, патріархально-міщанської моралі, нерідко виявляючи її показну, лицемірну сутність. Натомість з'явився вибір: повна аморальність («мораль грошей» — що вигідно, те й морально) або пошук якоїсь нової моралі.

У цій ситуації письменник насамперед визначив для себе й для інших концепцію «чесності із собою». Її суть: «Будь чесним із собою, не приховуй від себе самого правди, не лукав сам із собою, не бреши сам собі; збрехавши собі, обдуривши себе, ти будеш здатний до злочину».

Дотримуючись цієї концепції, він у багатьох творах • психологічно тонко й водночас нещадно викривав безглуздя та штучність старої святенницької моралі, • страхітливо-бридку аморалізацію людини капіталізмом (це сп'яніння від раптового скасування заборон) і • здійснював болісний, часом суперечливий пошук нових моральних підвалин.

Завдання основного рівня

  • Як ви думаєте, чи варто й легко людині бути «чесною із собою»? Чому? Чи не підштовхує це до аморальності?

Письменникові краще вдалося розвінчання аморальності, аніж формування нової моралі. І все ж ця позитивна програма проявляється в його творах, зокрема в щоденнику, у філософській праці «Конкордизм».

В. Винниченко. Портрет дружини. 1929 р.

В. Винниченко вважав, що це має бути мораль, яка дасть змогу особистості вільно розвиватися. Людина має вирватися з пут будь-яких зовнішніх законів (церкви, батьків, суспільства), а слухати веління тільки власного «Я».

Основою людського життя, за В. Винниченком, є любов. До речі, він чітко розрізняє два, здавалося б, ідентичні поняття — кохання та любов.

Володимир Винниченко: «Кохання приходить зразу, в один момент і може відійти з такою ж раптовістю й несподівано. Любов приходить помалу, із стражданнями, з буденними клопотами й відходить трудно, з муками, зі смертю. Кохання є цвіт, з якого виростає любов. Тисячі кохань обсипаються безплідними, усихають, не встигнувши розквітнути до зерна любові».

Любов дає людині шанс на щастя. Щастям В. Винниченко вважав зрівноваження різних первин, граней людської душі, гармонію між людиною та суспільством і між людиною й природою. Звідси й назва його трактату: конкордизм — від латинського concordia — погодження, згода.

Володимир Винниченко: «Багатство, сила, здоров'я, кохання, розум і т. д. самі в собі, ні кожне зокрема, ні навіть усі разом, коли вони не погоджені між собою, щастя не дають. Тільки дієва рівновага цих цінностей та погодженість їх між собою та із силами ззовні дає той стан, який ми можемо з цілковитим правом назвати щастям».

Завдання основного рівня

  • 1. Наскільки переконливими є для вас такі трактування кохання, любові, щастя? Свою позицію обґрунтуйте власними життєвими спостереженнями та висновками.
  • 2. На ваш погляд, чи був письменник, судячи з біографії, щасливою людиною? Чому?

Світосприймання В. Винниченка цілком уписується в традицію екзистенційного мислення. Саме його ідеї атеїстичного екзистенціалізму згодом продовжили всесвітньо відомі французькі філософи Жан-Поль Сартр та Альбер Камю.

Філософський контекст. Екзистенціалізм (від латин. існування) — це світоглядово-мистецька система, що зосереджує увагу на індивідуальному існуванні та самовираженні людини. Головні ідеї цього світогляду: • людина — вільна істота, • свобода передбачає право й потребу постійно робити особистий вибір, • насамперед між справжнім (духовне) і несправжнім (суто тілесне) існуванням, до цього вибору найчастіше підштовхують межові ситуації (життєві випробування, стреси, смертельний ризик тощо).

У творчості В. Винниченка дослідники умовно розрізняють три періоди.

Перший період (1901-1906). Тут переважають твори малих форм, насамперед соціально-психологічні оповідання.

Уже першими творами молодого прозаїка захоплюються численні читачі, його високо цінують найавторитетніші критики.

Іван Франко (з рецензії на першу книжку письменника): «“І відкіля ти такий узявся?”» — так і хочеться запитати д. Винниченка, читаючи його новели. Серед млявої, тонкоартистичної та малосилої або ординарно шаблонованої та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось таке дуже рішуче, мускулисте й повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, усуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй пластичній творчості, і відкіля ти взявся в нас такий?»

І все ж у ранніх творах помітне тільки накопичення життєвого та творчого досвіду, спостереження поки що переважає над узагальненням, осмисленням. Перед нами постають вихоплені з повсякдення цікаві сцени, епізоди, колоритні постаті з добре знаних авторові середовищ — селянського, студентського, солдатського, босяцького, робітничого («Краса і сила», «Біля машини», «Суд», «Голота», «Салдатики», «Темна сила», «Студент» та ін.). До речі, митець завжди намагався писати про те суспільне середовище, яке добре знав, у якому жив, звідси така достовірність, пізнаваність у його прозі.

Завдання основного рівня

  • Знайдіть в оповіданні «Краса і сила» портрет Мотрі й доповніть, підтвердьте чи спростуйте на його основі щойно висловлену думку.

Окрема сторінка у творчості митця — оповідання про дітей та для дітей. Ранні «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Бабусин подарунок», пізніший цикл «Намисто» вражають дивовижним знанням дитячої душі, трепетною любов'ю до дітей та болем за їхню тяжку, нерідко трагічну долю в жорстокому, бездушному світі дорослих.

Завдання основного рівня

  • 1. Згадайте сюжет оповідання «Федько-халамидник», яке ви читали в 6 класі. На його прикладі проілюструйте три щойно названі ознаки дитячих творів В. Винниченка.
  • 2. Прочитайте оповідання «Ой випила, вихилила...» з циклу «Намисто». Яким у ньому постає світ дітей? Чому це оповідання можна назвати психологічним?

Другий період (1907-1920). Приблизно з 1907 р. у творчості В. Винниченка настає другий, якісно новий період. Переважають такі жанри, як психологічний образок (етюд), імпресіоністична новела, етико-психологічна драма, роман. Цей період є найбільш скандальним у творчості письменника. Критики то звинувачують його в пропаганді «вільної любові», еротоманії, то закидають надмірну тенденційність, штучність, «перелицьовану мораль».

Тепер у центрі уваги митця перебуває революційна інтелігенція, її не завжди світлий, узірцевий духовний світ. Автор ніби поміщає своїх позитивних і негативних персонажів у «моральну лабораторію»: кидає їх у найскладніші ситуації, аби перевірити слушність, правдивість своїх етичних ідей.

У цей час В. Винниченко написав найталановитіші свої твори, зокрема драми «Дисгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Базар» (1910), «Гріх» (1919), етюд «Зіна» (1909), новелу «Момент» (1910), романи «Чесність з собою» (1911), «Рівновага» (1912), «Заповіти батьків» (1914), «Хочу!» (1915), «Записки Кирпатого Мефістофеля» (1916) та ін.

Більшість творів другого періоду виразно неореалістичні за стилем. Це, зокрема, один із найсильніших романів письменника «Записки Кирпатого Мефістофеля».

У романі автор випробовує доцільність своєї концепції «чесності із собою». Художньо представляє низку морально-етичних проблем — кохання, подружнє життя, батьківство. Найдокладніше письменник аналізує причини появи й механізм існування нещасливих шлюбів.

Цьому романові судилося безсмертя. У всі часи він знаходитиме захопленого й удячного читача. Митець художньо бездоганно розкриває те, що завжди цікавить, дивує, лякає, — найпотаємніші глибини людської психіки, химерне переплетення в наших душах світлого і темного, Господнього і диявольського, наше нездоланне прагнення до щастя й невміння його вберегти, помітити, коли навіть саме воно горнеться до рук.

1. Прочитайте роман (адреса в Інтернеті: http://www.ukrcenter.com/Література/Володимир-Винниченко/20316-1/Записки-Кирпатого-Мефістофеля/). Підтримайте або заперечте ці міркування. Свою позицію аргументуйте аналізом проблематики й поетики твору. Як ви думаєте, Михайлюк — трагічна чи огидна особистість? «Чесність із собою» допомагає чи заважає йому? Він гідний жалю чи осуду?

2. Об'єднавшись у творчу групу, створіть фрагмент кінофільму, узявши за основу один чи кілька епізодів з роману.

Драматичний доробок. Перша п'єса В. Винниченка «Дисгармонія» з'явилася 1906 р., відтоді побачили світ ще 20 драм. Митець докорінно оновив, європеїзував український театр, драматургію. Насамперед він став першим послідовним урбанізатором1 театру: зосередився на міській проблематиці, сюжетах, характерах. Драматургія В. Винниченка теж неореалістична. У ній ідеться про суть суспільних відносин («Базар»), родину й материнство («Закон»), родину й інтимний світ жінки («Брехня»), мистецький талант і ціну його реалізації («Чорна Пантера і Білий Медвідь») тощо.

1 Урбанізм (від латин. міський) — у мистецтві й літературі ХХ ст. тематика, яка пов'язана зі способом життя сучасного великого міста.

Теорія літератури

На межі ХІХ-ХХ ст. в європейській літературі з'являється як окреме цілісне явище неореалістична драма (твори Г. Ібсена, Б. Шоу, С. Пшибишевського, С. Виспянського, Г. Гауптмана, А. Чехова, В. Винниченка). Це драма почувань, докорів сумління, неспокою, вагання волі, страху, у ній максимально поглиблюється внутрішній психологічний конфлікт.

Завдання основного рівня

  • На уроках зарубіжної літератури в 9 класі ви ознайомилися з неореалістичними п'єсами Г. Ібсена «Ляльковий дім» і Б. Шоу «Пігмаліон». Проілюструйте на їхніх прикладах названі щойно ознаки.

Найбільший інтерес Винниченка-драматурга викликає людина, яка вступає в суперечність з усталеними суспільними й моральними нормами, відстоює, навіть ціною свого життя, власні етичні принципи.

Ця проблема докладно розглядається, зокрема, у трагедії «Гріх» (1919). Сюжет твору цілком реалістичний, конкретно-життєвий: перед нами доба останніх літ російського царату, Київ. Молода революціонерка Марія Ляшківська, прагнучи врятувати від загибелі у в'язниці свого коханого Івана Чоботаря, потрапляє в лабети жандармерії, стає зрадницею. Однак за цією життєвою конкретикою виразно проступає надісторичне, містичне зіткнення добра і зла, гріха і святості. У п'єсі досліджується два вияви гріха — зовнішній, відносний (утілений в образі Марії), і внутрішній, постійний, абсолютний (уособлений в образі підполковника жандармерії Сталинського). Відповідно до цього розгорнута композиція твору: у першій дії розкривається природа відносного гріха, у другій — природа гріха абсолютного, третя — це смертельне зіткнення Господнього та сатанинського начал і перемога одного з них.

В. Винниченко ще на початку XX ст. прозорливо застерігає від тоталітаристської логіки, за якою є тільки чорне і біле, «або — або». Саме ця логіка лягла важкою тінню на все ХХ ст.

Прочитайте трагедію. Чи згодні ви з поданим вище трактуванням твору? Які стильові ознаки творчості В. Винниченка виявилися в цій п'єсі. Чи можна «Гріх» назвати екзистенційним твором? Чому?

Третій період (1921-1951). Це період утопічних1, соціально-пригодницьких і політично-філософських романів («Поклади золота», «Сонячна машина», «Лепрозорій», «Слово за тобою, Сталіне!» та ін.). Психологічні зигзаги тепер замінюються цікавою інтригою. В. Винниченко розвиває тему перебудови людини та всього світу, хворих на страшну хворобу дискордизму (незгоди, роз'єднаності, дисгармонії). Основні ознаки творів цього періоду: переважно складна сюжетність; гігантські образи; засоби пригодницько-детективного роману та кіно.

1 Утопія (від грецьк. місце, якого немає) — тут: художній твір, що змальовує уявний майбутній досконалий суспільний лад.

Один із найвідоміших творів цього періоду — «Сонячна машина» (1924). Це — перший український авантюрно-пригодницький, соціально-утопічний роман. Успіх «Сонячної машини» був неймовірним.

Дослідники порівнюють роман з фантастичними творами К. Чапека («Війна із саламандрами») і Г. Уеллса («Машина часу», «Війна світів») і віддають перевагу українському авторові.

Тема роману — переупорядкування суспільства за допомогою унікального винаходу.

Дія відбувається через 40-50 років після Першої світової війни. Ареною подій стає не лише Німеччина, а й увесь світ. В. Винниченко з гострою сатирою зображає верховода сучасного фінансово-промислового капіталу — гумового фабриканта та президента Об'єднаного банку Мертенса та його оточення.

В. Винниченко. Янгол сучасності. 1938 р.

Сюжет розгортається двома лініями: боротьба за Сонячну машину та негаразди нерівного, непереборного кохання принцеси Елізи до Рудольфа Штора.

У романі переконливо показано: стаючи над добром і злом, зрікаючись суспільних обов'язків, отримуючи змогу без жодних зусиль користуватися всіма життєвими благами, людина перетворюється не на вільну й усевладну істоту, а на примітивну жуйну тварину.

Автор доводить, що людство врятує не стільки Сонячна машина, як усвідомлення потреби єдності, сумлінної й організованої праці, порив до нового, щасливого життя.

Винниченко-художник. В еміграції митець виявив ще один свій непересічний талант — малярський. Ще з гімназійних літ він почав цікавитися живописом. А безпосереднім поштовхом до малювання стала туга за Батьківщиною. Про це свідчать українські пейзажі, написані по пам'яті.

1929 р. В. Винниченко зініціював створення Артистичної (тобто мистецької) секції при українській громаді в Парижі. Брав уроки малювання у французьких майстрів, а також у молодшого земляка-емігранта, високопрофесійного художника-імпресіоніста Миколи Глущенка.

Працював переважно в імпресіоністичній манері, частково — символістській. Його натюрморти та пейзажі наповнені повітрям і сонцем, портрети вирізняються психологізмом.

Завдання основного рівня

  • Порівняйте пейзажі, портрети й натюрморти В. Винниченка й інших імпресіоністів. Які спільні стильові ознаки ви помітили в цих картинах? Чому вони імпресіоністські? Які з представлених у підручнику картин В. Винниченка є, на ваш погляд, символістськими? Чому?

В. Винниченко створив понад сто картин. Це — акварельні й олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції, окремі символістські малюнки («Паща», «Зусилля», «Янгол сучасности»). Роботи живописця-аматора за його життя не раз експонувалися у Франції й за її межами, зокрема у Львові (Галичина тоді ще не входила до складу СРСР). Їхню мистецьку досконалість визнавали видатні художники, зокрема П. Сіньяк, П. Пікассо, С. Гординський, а також мистецтвознавці.

В. Винниченко. Український пейзаж. 1932 р.

В. Винниченко. Ромашки. 1934 р.

Судження

Після виставки у Львові відома арткритик Марія Келлер писала: «Перше, що вражає у творчості Винниченка, — це надзвичайне багатство фарб. Його пейзажі, квіти, натюрморти просякнуті світлом і неначе прозорі. Його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і заглиблюються, і збагачуються контрастовими плямами рідкісних, темних тонів. Винниченко закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням, і знаходить з надзвичайною легкістю чимраз нові кольорові багатства».

Завдання основного рівня

  • 1. Подивіться фільм «Володимир Винниченко як художник» (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=j0sb2XICe9Y). Які відомості про живописну грань таланту митця вас зацікавили?
  • 2. Оберіть одну з картин В. Винниченка й напишіть про неї невелике есе.