Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Леся Українка

(1871—1913)

Леся Українка (справжнє ім'я та прізвище — Лариса Косач) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Новограді-Волинському (тепер Житомирська область). Родина Косачів була заможною й освіченою, належала до кола патріотичної української інтелігенції.

Завдання основного рівня

  • Про цю письменницю ви вже чимало довідались у 8 класі. Що вам запам'яталось із біографії Лесі Українки? Які провідні мотиви й образи її віршів «Давня весна» і «Хотіла б я піснею стати»?

Батько, Петро Косач, — людина передових поглядів, за участь у студентському русі був виключений із Петербурзького університету, закінчив правничий факультет Київського університету, захистив дисертацію й став службовцем-юристом (головою з'їзду мирових посередників).

Мати, Ольга Косач (більше відома під літературним псевдонімом Олена Пчілка), походила з українського аристократичного роду, була письменницею, перекладачем, активним громадським діячем. Вона як мати та письменниця змагалася з панівною тоді ідеологією імперської Росії. Оберігала від неї своїх дітей, робила це тактовно й розумно, привертаючи дитячу увагу до народних звичаїв, рідної мови, історії. Наслідки змагання виявилися блискучими. Олена Пчілка виховала шестеро дітей (два сини й чотири доньки), і жоден із них не змарнував життя: усі шестеро стали справжніми патріотами, інтелігентами, чесними й здібними.

Людмила Старицька-Черняхівська: «Як діти, що виховувалися не в гімназії, а вдома, Леся та Михайло (Лесин брат. — В. П.) були далеко серйозніші й освіченіші за нас. Одрізнялися вони від нас і мовою, й одягом... Усе свідчило про вищий рівень Лесиної освіти, узагалі про вищий настрій її душі. У той час чи й було Лесі 12 років. Але в ці роки Леся й Михайло були цілком свідомими й переконаними патріотами. Інтелігентна й глибоко переконана мати вміла впливати на душі своїх дітей. Вона ж керувала й їхньою освітою, не пускаючи її з національного ґрунту, а на той час се було дуже тяжко».

Лариса й Михайло Косачі. 1880 р.

На виховання майбутньої письменниці мав великий влив також рідний брат Олени Пчілки — відомий науковець і громадський діяч, політичний емігрант Михайло Драгоманов, якого Леся називала своїм учителем. Саме йому написала перші два листи, коли їй виповнилося тільки п'ять років. Моральним прикладом для дівчинки були й батькові сестри — Олександра й Олена — революціонерки-народниці, які присвятили життя боротьбі із суспільною несправедливістю. Саме тітці Олені Лариса присвятила свій перший вірш «Надія» (1880), намагаючись хоч словом підтримати її на засланні.

У дитинстві Лариса найщиріше дружила зі старшим братом Михайлом. Коли той, готуючись вступати до гімназії, опановував гуманітарні предмети, вона також ґрунтовно студіювала стародавню історію, латинську й грецьку мови. Захоплювалася музикою, виявляла композиторський хист. Уроки гри на фортепіано їй давала дружина Миколи Лисенка Ольга Олександрівна. Ще з тих юних літ її улюбленими композиторами стали М. Лисенко, П. Чайковський, Ф. Шопен, Л. ван Бетховен. Леся також прекрасно розумілася на малярстві, навчалася в київській малювальній школі видатного художника М. Мурашка.

1879 р. родина Косачів переїхала до Луцька: сюди було переведено на службу батька. Тоді ж у селі Колодяжному, поблизу Ковеля, батько купив ділянку землі й заклав заміський будинок. Відтоді цей таємничий та напрочуд мальовничий край став для письменниці уособленням самої України.

Якось на свято Водохреща Леся разом із братом Михайлом пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, застудилася й захворіла. Хвороба дала ускладнення, а згодом виявилося, що в дівчинки туберкульоз кісток. З цього часу почалася, за висловом самої Лесі, «тридцятилітня війна» зі страшною недугою. З кожним роком хвороба прогресувала, упродовж життя Леся виїзди ла на лікування до Києва, Ялти, Карпат, а також до Польщі, Німеччини, Італії, Грузії, Єгипту.

Олена Пчілка посприяла виходу в 1884 р. першої публікації дочки — вірша «Конвалія» (у львівському журналі «Зоря»). Якраз цей твір і був уперше підписаний геонімом «Леся Українка».

Естетичні смаки поетки формувалися під впливом усної народної творчості та європейського письменства. Вона читала світову класику й сучасну їй зарубіжну літературу, як правило, в оригіналі, адже добре знала німецьку, французьку, англійську, болгарську, польську, грецьку, латину.

1890 р. Леся написала для своєї молодшої сестри навчальний посібник «Стародавня історія східних народів», який у незалежній Україні (1918 р.) було видано, як підручник для національної школи. Вірші молодої письменниці виходили друком у львівських журналах «Зоря», «Дзвінок», «Народ». Одна за одною були надруковані збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902).

Навесні 1894 р. Леся відвідала в Софії (Болгарія) хворого дядька Михайла Драгоманова, який перебував у вигнанні. Дівчина виконувала секретарські обов'язки, упорядкувала дядькову бібліотеку, пройшла справжній «університетський курс» під його керівництвом. Нарешті, із сумом провела свого улюбленого вчителя в останню путь. У Болгарії Леся Українка прожила більше року й поверталася додому іншою людиною. Її невідступно бентежило запитання: що робитиме на батьківщині, де немає елементарних політичних прав, де лютує деспотичний чужинський гніт.

Леся Українка з матір'ю. 1897 р.

1896 р. Леся Українка надіслала до французької газети «La Reforme» гнівну статтю «Голос однієї російської ув'язненої», у якій засудила улесливе схиляння французьких митців перед російським монархом Миколою ІІ, який перед тим відвідав Париж.

Леся Українка (уривок зі згаданої статті): «Чи ви знаєте, славетні побратими, що таке убожество, убожество країни, яку ви називаєте такою великою?.. Так, Росія величезна, голод, темрява, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця, — і всі ці великі нещастя величезні, колосальні, грандіозні...»

Трагічним виявилося й особисте життя Лесі. Улітку 1897 р. в Ялті вона познайомилась із Сергієм Мержинським. Обоє проходили курс лікування: Лесю мучив туберкульоз кісток, Сергія — сухоти. Сергій приїхав з Мінська, був професійним революціонером, соціал-демократом. Вирізнявся лагідною вдачею, інтелігентністю, високою культурою. У ньому жив вогонь самопожертви. За спогадами друзів, мав «тонке скорботне лице», «прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, з блідим, матовим лицем, що часто палало нездоровим рум'янцем, з чорною хвилястою шевелюрою».

Сергій Мержинський

Відтоді вони часто зустрічалися — у Криму, у Гадячі, Києві, Мінську. Одначе зустрічі ті були короткими й обривалися, як незакінчена розмова. Леся продовжувала їх подумки на самоті, у кімнаті, де зігрівали серце його подарунки: томик Ґете німецькою мовою, копія «Сикстинської Мадонни» Рафаеля, чотиритомник поезії Гейне. Не хотілося вірити, що Сергій (маючи всього лише 30 років!) невиліковно хворий та наближається неминуче. Лесині листи до нього, сповнені ніжності й смутку, читаються як поезії в прозі.

Леся Українка: «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборенно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує й чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?»

Восени 1900 р. лікар С. Мержинського повідомляє Лесю, що її друг помирає. Кинувши все, усупереч умовлянням і своїх, і його рідних, вона їде до Мінська доглядати за коханим.

У вільні хвилини схилялася над робочим столом: заробляла на життя статтями для різних журналів. Однієї січневої ночі, сидячи біля ліжка хворого, створила поему «Одержима».

Сергія не стало 3 березня 1901 р.

Усім пережитим Леся була вимучена фізично й морально. Життя без коханого здавалося їй порожнім і марним. Щоб хоч трохи загоїти душу, поїхала до подруги Ольги Кобилянської «на зелену Буковину». По дорозі відвідала у Львові І. Франка. У Чернівцях студенти університету вітали поетку на урочистостях, організованих на її честь.

Незважаючи на важку недугу, Леся Українка вела активне громадське життя. Підтримувала постійні контакти з політичними емігрантами, привозила з-за кордону україномовну антиімперську літературу, співпрацювала з підпільними організаціями, була членом правління київської «Просвіти» — товариства, що сприяло відродженню української мови й культури. Координувала створення української бібліотеки, етнографічного музею, народних україномовних шкіл, брала участь у проведенні освітніх лекцій, концертів, вистав. За це поліція встановила за письменницею таємний нагляд. 1907 р. її разом з М. Лисенком, Б. Грінченком та іншими керівниками «Просвіти» заарештували. Тільки через погіршення здоров'я ув'язненої арешт виявився нетривалим.

Улітку 1907 р. Леся одружилася з Климентом Квіткою (1880-1953), який високо цінував і надійно підтримував її в життєвих бурях. К. Квітка походив зі славного козацького роду, був визначним фольклористом і музикознавцем, у часи УНР працював заступником міністра юстиції, згодом став професором консерваторії, не оминули його й сталінські концтабори.

Климент Квітка

Подружжя спочатку мешкало в Балаклаві (Климент отримав посаду в суді цього міста), а згодом — у Ялті. Прекрасний морський клімат мав би сприяти поліпшенню здоров'я Лесі Українки, проте їй ставало гірше. Берлінський професор настійливо радив їхати до Єгипту, але зібрані на

поїздку гроші подружжя віддало на організацію етнографічної експедиції, яка записувала мелодії українських дум. З цією метою Леся Українка придбала фонограф. До речі, у фондах Національного радіо України зберігся запис народних пісень, виконаних Лесею.

Доберіть в Інтернеті матеріали про цю експедицію (див. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%A4%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%B8_%D0%BD%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D0%B4%D0%B4%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%83_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%83, а також https://commons.wikimedia.org/wiki/Колекція_фоноваликів_Філарета_Колесси та інші джерела) і підготуйте для однокласників стисле повідомлення, послухайте унікальні записи автентичного виконання кобзарями народних пісень і дум, зокрема й імовірний голос Лесі Українки.

У цей період з'являються вершинні твори письменниці: драматичні поеми «В катакомбах», «Бояриня», «Оргія», драми «Руфін і Прісцилла», «Камінний господар», драма-феєрія «Лісова пісня».

1911 р. К. Квітку перевели на службу в Кутаїсі, що на Кавказі. Звідси Леся Українка вже поїхала на лікування до Єгипту. Передчуваючи наближення кінця, вона переслала сестрі Ользі свій архів, до повного виснаження працювала над «Лісовою піснею». 28 квітня Леся востаннє приїхала до Києва, відвідала присвячений їй вечір у клубі «Родина», а в середині травня повернулася до Кутаїсі.

Серце Лесі Українки перестало битися 19 липня 1913 р. в грузинському м. Сурамі. Тіло письменниці перевезли до Києва й поховали на Байковому цвинтарі поряд з могилами батька й брата.

Судження

Флоріян Неуважний (сучасний польський літературознавець): «Ціле життя — щоденно — вона жила та творила для майбутньої справедливої й вільної України, освітлюючи своєю творчістю та біографією наше сьогодні, викликаючи у своїх земляків і за межами України подив, пошану та почуття щастя від того, що існують такі, як вона, творці й люди».

Завдання основного рівня

  • 1. Подивіться документальні фільми про долю Лесі Українки — Б. Голені (https://www.youtube.com/watch?v=v6mrp1jrGqY), В. Кіпіані (https://www.youtube.com/watch?v=UcbhCVc4FU8), Н. Сопіт та ін. Доповніть біографічні відомості інформацією з цих фільмів, яка вас найбільше вразила чи зацікавила.
  • 2. Доберіть у бібліотеках та в Інтернеті матеріали й ознайомте однокласників з життєписами Олени Пчілки, а також брата Лесі Миколи Косача, сестер Оксани, Ольги, Ізидори, чоловіка письменниці Климента Квітки. На які висновки про історичну долю України у ХХ ст. вони наштовхують?

Творчий доробок. Леся Українка збагатила українську поезію новими темами й мотивами, розширила її ритмічний та строфічний діапазон. На межі ХІХ-ХХ ст., використовуючи мандрівні, «вічні» сюжети світової літератури, стала в авангарді творчих сил, що виводили українське письменство на світовий рівень.

Ознаки світосприймання. • Найхарактерніша настанова Лесі Українки, яка вирізняла її серед сучасників, — волюнтаризм. Саме Леся започаткувала в українській літературі цей тип світосприймання. Її ідеал — сильна (емоціями, волею, інтелектом) особистість, яка шукає розв'язання найгостріших духовних проблем життя. Її ідеал — це рух, активність, чин, ризик, порив сягнути недосяжного верхів'я. Цей образ трапляється в багатьох творах («Осіння казка», «Contra spem spero!», цикл «Ритми»).

• Леся Українка також — слідом за Т. Шевченком — утвердила в українському середовищі ідею активного, войовничого націоналізму. Вона розглядала визволення та розквіт нації не як засіб, а як мету. Саме Леся надала націоналістичному світоглядові трагічного забарвлення. Це трагізм непохитної волі, що швидше згине, як зрадить своїм ідеалам, трагізм нації, поставленої перед вибором: перемогти або загинути. Ці ідеї виразно звучать у творах «Бранець», «Бояриня», «Оргія», «В дому роботи, в країні неволі», у драмах єврейського та єгипетського циклів.

Так, драматичним етюдом «В дому роботи, в країні неволі» (1906) Леся Українка відповіла на спроби російських соціалістів на чолі з Леніним підпорядкувати собі всі революційні партії поневолених імперією народів. Символіка твору — прозора. Перед нами панорама будівництва величезного храму в Єгипті (це — картина розбудови Російської імперії). Серцевина твору — діалог двох рабів — єгиптянина та гебрея у хвилину перепочинку. Єгиптянин хоч і раб, але упривілейованіший — заляпаний фарбою, а не брудом, на гебрея дивиться зверхньо. Він також хотів би мати кращу їжу, відпочинок, але самою будівлею захоплений, мріє всьому світові нав'язати свій ідеал — культ пірамід. Між ним, наглядачем, будівничим, тобто між усіма соціальними станами єгиптян, є духовна єдність, спільна мета.

Раб-гебрей на цій будові не тільки матеріально більш пригноблений за єгиптянина, його ідеали інші. Для нього ця піраміда — безглузда «каміння купа величезна», його Бог — у Всесвіті, у людських душах, а не в камені. Тому на запитання єгиптянина, як би він будував цей храм, коли б став вільний, гебрей відповідає чесно: «Розруйнував би усі ті храми ваші й піраміди!» За це розлючений єгиптянин б'є гебрея в обличчя (так, як перед цим робив наглядач).

Провідна ідея твору — у протиставленні двох типів суспільного устрою: імперського та національного, у заклику до поневолених народів, насамперед українського, здобувати свободу й будувати власну, незалежну державу.

Завдання основного рівня

  • Якими історичними фактами ви можете підтвердити чи спростувати цю ідею поетки?

Активну націоналістичну настанову Лесі Українки підхопить у ХХ ст. ціла плеяда видатних українських письменників-патріотів, насамперед М. Хвильовий, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Донцов, Є. Маланюк, О. Теліга, О. Ольжич, В. Симоненко, В. Стус та ін.

• Етику письменниці визначають свобода й любов. Її творчість проймає культ героїв і героїзму. Відтак любові пасивної, усепрощальної вона не сприймає, натомість обстоює любов активну, караючу, її «любов ненависти навчила». Своїм словом вона б хотіла «спокійні чола соромом захмарить і нагадать усім, що зброя жде борця». Але щире й трагічне кохання до С. Мержинського, життєва мудрість поступово розтоплюють цю крицевість, войовничість, пробуджують у прометеїстці християнку. І вона вчиться смиренно молитися, каятися та прощати, починає благоговіти перед силою не фізичного, а духовного опору злу. Цю зміну настанов засвідчує вірш, присвячений коханому, «То, може, станеться і друге диво...»

Культ героїзму, жертовного чину не зникає, але стає одухотворенішим. Особливо помітне це наближення до християнських цінностей у «Лісовій пісні».

• У політичному плані Леся сповідувала соціал-демократичні погляди. Цьому сприяли тогочасна західноєвропейська традиція, а надто вплив дядька М. Драгоманова, який був для неї в дитинстві та юності найвищим авторитетом. Проте вона обстоювала єдність соціальних і національних цінностей. Не мислила соціального визволення українців без національного. Рішуче відхиляла пропаговану російськими соціалістами ідею єдиної партії для всіх народів імперії.

Головним рушієм удосконалення суспільного життя Леся Українка вважала критичний творчий розум, освіченість. Наголошувала, що рабство починається з інтелектуального поневолення, нездатності мислити самостійно. Найбільшим ворогом свободи вважала фанатизм, духовне невігластво, що робить маси людей легкою здобиччю користолюбних демагогів. Тому, до речі, попереджала (як і І. Франко) про небезпеку перетворення соціалістичних ідей, марксизму на нову догматичну релігію.

Завдання основного рівня

  • Прочитайте вірші Лесі Українки «Епілог» («Хто не жив посеред бурі»), «Хто вам сказав, що я слабка...», «To, може, станеться і друге диво». Як у мотивах та образах цих творів виявляється світогляд поетки, його еволюція?

Особливості стилю. Леся Українка у творчості поєднала, зблизила два модерністські стилі — неоромантизм і неокласицизм. Окремі її твори виразно неокласицистичні (наприклад, діалог «Три хвилини»), переважна більшість — неоромантичні (лірична поезія, «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.). А в деяких текстах переплітаються ознаки обох стилів (уже згадуваний етюд «В дому роботи...»).

Головні ознаки неоромантизму в доробку Лесі Українки.

• Увага до неповторного внутрішнього світу людини, що виявилась у докладному аналізі душевних станів, у настроєвості як загальному тоні твору. • Культ краси, героїзму, активності, боротьби, сильної, вольової особистості. • Ліризм, який панує не тільки в поезії, а й у драматичних творах. • Звернення до фольклору, міфології, біблійної, давньої історії, екзотичних тем. • Емоційно-інтуїтивний пошук істини, основ буття. • Улюблений образотворчий прийом контрасту.

Неокласицистичне у творчості письменниці. • Намагання відшукати душевну рівновагу у відстороненому аналітичному погляді на світ. • Прагнення відродити шляхетні вартості життя греко-римської давнини. • Відродження традицій класичних літератур. • Підкреслена увага до класичних художніх форм.

Поетична спадщина. Як уже мовилося, Леся Українка видала три поетичні збірки — «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902).

Кожна її збірка — чітко продуманий різноплановий настроєвий малюнок, художнє вираження емоційно, духовно багатої, витонченої людської душі. З такою настановою пов'язане, зокрема, тяжіння авторки до групування поезій у цикли за тематично-смисловим принципом. Скажімо, серед кількох циклів першої збірки особливо привертає увагу цикл «Сім струн». Він своєрідний тим, що кожен його вірш — це інша нота й окремий музичний жанр: «Do» (гімн), «Re» (пісня), «Мі» (колискова), «Fa» (сонет), «Sol» (рондо1), «La» (ноктюрн2), «Si» (септима3). Поезії циклу підкреслено музикальні, ритмічні.

1 Рондо (фр. круглий, рух колом) — музична форма, у якій неодноразове проведення головної теми (рефрену) чергуються з відмінними один від одного епізодами. А також у поезії класична строфа, що складається з 13 або 11 чи 15 рядків на дві рими з повторенням одного чи двох рядків.

2 Ноктюрн (фр. нічний) — музична композиція, переважно інструментальна, що навіяна поетичним настроєм ночі.

3 Септима (латин. сьомий) — музичний інтервал у сім ступенів діатонічного звукоряду, а також самий сьомий ступінь гами. У поезії — строфа на сім рядків.

Зіставте настрій кожного вірша циклу «Сім струн» з особливостями названих поеткою музичних жанрів.