Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Ольга Кобилянська

(1863—1942)

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в м. Ґурагуморі на півдні Буковини (нині це територія Румунії).

Батько, Юліан Якович, належав до давнього, але збіднілого шляхетського роду, що походив з Наддніпрянщини. Залишившись сиротою в чотирнадцятирічному віці, він з часом самотужки дослужився до посади урядовця-правника, тож і дітей своїх виховував у пошані до праці. Був людиною суворою, справедливою й послідовною. Ольга успадкувала від батька найкращі риси його вдачі.

Мати, Марія Вернер, по чоловічій лінії походила з німецького роду, а по жіночій — з польського. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до свого чоловіка вона вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру й виховувала дітей у пошані до всього українського (до речі, у Ґурагуморі явно переважали німецька й румунська мови). Пані Марія вирізнялася безмежною добротою, особливою лагідністю й ніжністю.

Уся родина Кобилянських була музично обдарованою. Батько мав прекрасний музикальний слух і чудовий голос, як і Ольга. Брат Максим віртуозно грав на скрипці, Володимир — на гуслях, а Степан, Юліан та Олександр мали чудові голоси. Ольга, як і її сестра Євгенія, теж грала на фортепіано, а також на дримбі1 та цитрі2, які були її улюбленими інструментами.

1 Дримба — інструмент, який використовується в гуцульському музичному побуті.

2 Цитра — давній струнний музичний інструмент, найбільш поширений в Австрії й Німеччині.

У родині Кобилянських було семеро дітей. Усі сини здобули університетську освіту. А ось на Ольгу та її сестру Євгенію батьки не витрачалися, адже вважали, що найкращою кар'єрою для дочок буде заміжжя. Більшість ровесниць О. Кобилянської сприймали це як норму.

Родина Кобилянських. Стоять (зліва направо): Олександр, Юліан, Степан, Володимир; сидять (зліва направо): Максиміліан, Євгенія, Марія (мати), Юліан (батько), Ольга. 1894 р.

Дитинство та юність Ольги минули в містечку Довгопіллі, куди батька перевели на службу. Розкішна, привільна природа Карпат вплинула на формування характеру й естетичних смаків О. Кобилянської.

Дівчина навчалася в так званій «нормальній школі». Оскільки Буковина перебувала в складі Австро-Угорщини, у школах викладання велося тільки німецькою мовою. Батьки подбали, щоб донька відвідувала приватні уроки української мови. Ольга дуже любила читати — переважно твори німецьких і швейцарських класиків: Й. Ґ. Гердера, Й. В. Ґете, Ф. Шиллера, Г. Гейне, Є. Марліт.

Обдарована дівчина закінчила лише чотири класи школи, але вона продовжила навчання самостійно, згодом ставши однією з найосвіченіших жінок свого часу. Захоплювалася також театром, музикою, верховою їздою, що дарувала їй відчуття повної свободи, малярством. Ще підлітком почала писати вірші німецькою мовою, бо знала її краще. 1880 р. з'являється її перше німецькомовне оповідання «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», незабаром — ще кілька учнівських прозових творів.

У 18-річному віці Ольга знайомиться із Софією Окуневською — освіченою дівчиною, яка згодом стала першою на Буковині жінкою-лікарем, і Наталею Кобринською, письменницею та громадською діячкою, яка пропагувала феміністичний рух у Галичині.

Суспільний контекст. Фемінізм (від латин. жінка) — широкий громадський рух за визначення, установлення та досягнення рівних із чоловіками політичних, економічних, культурних, особистих і соціальних прав для жінок. Це, зокрема, рівні можливості в галузі освіти та праці. Феміністкою/профеміністом є людина, яка обстоює або підтримує права та рівність жінок.

Публічне обговорення прав жінок було започатковане ще під час Французької революції 1791 р. Організований феміністичний рух розпочався 1848 р., коли в США пройшов з'їзд щодо захисту прав жінок. Першими ж помітними перемогами цього руху стало ухвалення британським парламентом законів, що надали право неодруженим забезпеченим жінкам вступати до університетів, медичних шкіл, володіти власністю та управляти нею (з 1882), а з 1894 р. — право голосу на місцевих виборах. Але консервативне суспільство майже в усіх країнах світу чинило шалений опір установленню реальної рівності між чоловіками та жінками.

Нові знайомі вселяють Ользі надію, що жінка, незважаючи на всі перешкоди, також може реалізувати себе, спрямовують молоду авторку на шлях рідної культури, радять їй писати для свого народу українською. Одним з імпульсів писати по-українськи стала також закоханість Ольги в Євгена Озаркевича, брата Н. Кобринської, згодом відомого громадського діяча, лікаря. У життя дівчини ввійшли поезія Т. Шевченка, проза І. Франка, публіцистика М. Драгоманова.

Це був доленосний життєвий вибір. О. Кобилянська знаходить опору в рідному народові, саме для нього вирішує творити.

Небезпідставно критики дорікатимуть їй згодом за надмірний вплив (ідеться не про країну, а про національність) «німеччини» (у мовних конструкціях, способі мислення). Цю учнівську залежність письменниця бачила сама й успішно її подолала в зрілих творах. Але разом з тим саме через німецьку культуру О. Кобилянська ввійшла в широкий світ найпередовіших ідей та мистецьких форм, щоб потім поєднати їх із досвідом українського духу.

1886 р. дівчина створює ще німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж», яке було взято за основу пізнішої повісті «Людина». Саме завдяки цим творам (повість остаточно була закінчена 1892 р.) О. Кобилянська стала відома як українська письменниця й майстер художньої прози.

З її тогочасного щоденника постає багате внутрішнє життя талановитої особистості, яка має тонку душевну організацію, гармонійно поєднує здібності літератора, музиканта, художника й при цьому є гордою та мужньою натурою. Пізніше О. Кобилянська писала, що важливу роль у її творчій праці відіграють особисті переживання та враження. І справді, у жіночих образах багатьох творів є часточки досвіду й долі самої авторки.

Відколи батько вийшов на пенсію, родина мешкала в с. Димці, а з 1891 р. — у Чернівцях. Тут, у серці буковинської України, письменниця входить у коло мистецької інтелігенції, ознайомлюється з українським літературним життям. Бере активну участь в українському жіночому (феміністичному) русі, вступає до «Товариства руських жінок на Буковині», відстоює в публіцистичних виступах права жінок.

Усе це дає нові творчі імпульси. Один за одним з'являються досконалі твори — «Він і вона», «Царівна», «Ніоба», «Земля», «Природа» «Некультурна», «У неділю рано зілля копала» та багато інших. Мисткиня також перекладає німецькою твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, О. Маковея, В. Стефаника, Лесі Українки, робить переклади українською німецьких і данських прозаїків.

Широке визнання принесла О. Кобилянській збірка новел «Покора» (1899). Вельми прихильно відгукнулася про її творчість Леся Українка в статті «Писателі-русини на Буковині». Відтоді щира особиста та творча дружба поєднала цих талановитих мужніх жінок. Вони підтримували одна одну в життєвих негараздах і раділи успіхам. Вельми цікаві й пізнавальні їхні листи — відверті сповіді, роздуми про сенс кохання, життя, творчості, враження про мистецькі новинки.

Прочитайте статтю сучасного літературознавця Є. Барана «Леся Українка і Ольга Кобилянська: діалог культур (на матеріалі епістолярію письменниць)» (адреса в Інтернеті: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/17781/21-Baran.pdf?sequence=1). Підготуйте тези цієї студії.

1901 р. вийшла друком у перекладі німецькою збірка О. Кобилянської «Українські новели». Ознайомившись з її творами, німецький критик Г. Адам назвав її «талантом, яким пишався б кожний народ», талантом, що «утілює в собі дух сучасної української літератури».

1898 р. письменниця побувала на Франковому ювілеї у Львові, де познайомилася з багатьма культурними діячами. А згодом відвідала Київ, зустрілася з М. Коцюбинським, М. Лисенком, М. Старицьким. Поїздка до Канева на О. Кобилянську справила неймовірне враження. На запрошення Косачів письменниця гостювала на їхньому хуторі Зелений Гай, що на Полтавщині.

З цього часу образ великої України назавжди ввійшов у серце О. Кобилянської. Вона мріяла про нові подорожі Наддніпрянщиною. Однак цим намірам не судилося здійснитися: напружена творча праця, важка хвороба через застуду, смерть матері, а потім і батька стали на заваді.

Ольга Кобилянська

Наприкінці 1903 р. О. Кобилянську розбив частковий параліч. І хоча лікування на чеських і німецьких курортах певною мірою пом'якшило наслідки недуги, з цього часу вона постійно хворіла, а коштів на лікування не вистачало.

Приблизно в той самий час, на початку 1900-х років, Ольга переживає драму особистого життя, пов'язану з іменем письменника Осипа Маковея (1867-1925). Значення О. Маковея в житті письменниці важко переоцінити: здавна приятелюючи з Ольгою, він заохочував її до творчості, був першим проникливим критиком.

Осип Маковей

Тривалі дружні стосунки переросли в почуття кохання. О. Кобилянська мріяла про шлюб і навіть першою заговорила про це.

Ольга Кобилянська (з листа до О. Маковея): «А Ви знайте: як хто, що був Вам ангелом в життю, що дрожив здалека і зблизька о Вас, то я се була. Дивуєтеся, що не “соромлюсь” це писати Вам? Ні, пане Маковей, не соромно мені. Це, що я до Вас відчуваю, воно таке велике та святе, таке біле, що я стану перед цілим білим світом і скажу се. Може, йому мороз по тілі піде, але мені байдужно... Я знаю: ніхто не перевершить любов мою. Ви мене о ню не просили. Але вона сама зійшла звідкись на мене. Я знаю: вона не затупить мою жіночу гідність, як не затупить Вашу мужеську, що звернулася до Вас...»

Однак бути разом цим талановитим, духовно близьким людям не судилося. О. Маковей, як виявилося, захоплювався О. Кобилянською лише як письменницею, а одружився з іншою жінкою. Розрив болісно вразив Ольгу: до кінця життя вона залишалася самотньою, Осипові листи спалила. Інтимна драма авторки позначилася на тематиці новел «Смутно колишуться сосни», «Мої лілеї», «Через море» та ін. Як свою рідну доньку Ольга Юліанівна виховала небогу Галину-Олену, яка ще маленькою залишилася без матері.

Особливо важкими були для О. Кобилянської трагічні роки Першої світової війни: один брат потрапив у російський полон і страждав далеко в Сибіру, а про долю другого не було жодної звістки. У ці роки письменниця жила в Чернівцях, потерпала від матеріальної скрути.

У новелах «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки» О. Кобилянська нищівно затаврувала криваву війну.

Відрадою для буковинської письменниці стало відзначення в Чернівцях 35-річчя її літературної творчості, а також видання в Харкові в 1926-1929 рр. дев'ятитомного зібрання творів.

1940 р., коли Північну Буковину приєднали до Радянського Союзу, нова влада почала активно підтримувати письменницю: їй було призначено пенсію, прийнято до Спілки письменників України, до шкільного курсу літератури введено її твори. Проте вони зазнавали явних перекручень і суб'єктивних оцінок згідно з радянською ідеологією. Комуністична влада пішла навіть на те, що під іменем О. Кобилянської друкувати статті-агітки, до яких письменниця не мала жодного стосунку. Її родичі переповідають таку бувальщину. Якось до Ольги Юліанівни напросився радянський журналіст, щоб узяти потрібне владі інтерв'ю. О. Кобилянська — нібито через свою старечу непоінформованість — так висловила своє ставлення до нового режиму: «Якось проживемо, якби тільки більшовики не прийшли». Почувши таку крамолу, наляканий гість прожогом вискочив з кімнати.

Коли Буковину знову загарбали румуни, то письменницю навіть хотіли віддати під трибунал через те, що нібито її агітаційні прорадянські статті шкодили румунській державі. Ішлося навіть про ув'язнення, проведення показового суду та публічного розстрілу як зрадниці. Але знайшлися розумні люди, які «буксували» розгляд справи, даючи спокій 78-літній жінці.

О. Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Маршрут похоронної процесії довелося узгоджувати з румунською владою, яка не дозволила, щоб катафалк проїхав центральною вулицею Чернівців, а лише коротким шляхом до цвинтаря. Родичів попередили, щоб не було ніяких промов українською мовою, але учениця О. Кобилянської — учителька Равелюк — усе ж порушила заборону. Письменницю поховали, як вона й хотіла, у родинному склепі на Руському цвинтарі.

На честь О. Кобилянської відкрито меморіальний музей у Чернівцях (у будинку, де вона жила). Також її ім'я присвоєно Чернівецькому драматичному театру.

Завдання основного рівня

  • Подивіться документальний фільм «Valse Brillante. Ольга Кобилянська». Доповніть матеріали підручника додатковою інформацією про письменницю.

Особливості світогляду О. Кобилянської. Його визначила німецька романтична традиція у філософії та літературі. Під впливом цих ідей у душі письменниці відродились основні імпульси українського національного характеру — кордоцентризм, культ землі, природи, жінки, волі, філософсько-релігійна спрямованість.

О. Кобилянська — послідовна прихильниця натурфілософії та «філософії життя».

Особливий вплив на творчість письменниці справив Ф. Ніцше. Хоча вона проникливо зауважила суперечності в поглядах цього мислителя й ґрунтовно трансформувала його ідеї з позицій українського менталітету та власного характеру. У результаті О. Кобилянська виробила оригінальний, виразно модерністський світогляд. Основні його ознаки:

• Ствердження волі до життя, радості буття й боротьби. У центрі більшості творів письменниці (надто ж ранніх феміністичних — «Людина», «Царівна», «Некультурна») — жіноча постать, яка бунтує проти міщанського оточення, буденщини та застарілої моралі, обстоює своє «Я» у змаганні зі світом.

• Ідея «визволення плоті», тобто визнання того, що фізичне кохання — річ природна, пристойна, законна, красива, джерело радості та щастя.

• Протиставлення безбарвності, приземленості буденного людського життя й краси природи та мистецтва.

• Увага до мотивів самотності, аристократизму, спадковості. Непересічні героїні О. Кобилянської самотні, бо люди, серед яких вони живуть, — сірі, примітивні, духовно вбогі. Проте самотність дає можливість цим героїням пізнавати себе, зосереджуватися на своєму внутрішньому світі, зануритись у чарівний світ природи та мистецтва. Позитивні персонажі письменниці вирізняються внутрішнім аристократизмом, шляхетністю — у вчинках, смаках, манерах, пориваннях, інтересах. Такою, на переконання авторки, має бути кожна справжня людина. Нарешті, характеризуючи чи не кожного персонажа, О. Кобилянська звертає увагу на його спадковість, підкреслюючи, що вони перейняли від батька, а особливо — від матері (наприклад, брати Михайло та Сава з повісті «Земля» такі різні за вдачами, бо перший удавсь у батька, а другий — у матір).

Усі ці настанови зближають Ф. Ніцше й О. Кобилянську.

• Але українська мисткиня рішуче відхиляє аморальність ніцшеанської надлюдини, — навпаки, найвище цінує людинолюбство, милосердя, співчуття до стражденного (новели «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Юда»).

• Ф. Ніцше войовниче-зневажливо ставився до жінок («Як ідеш до жінок, не забудь батога») — за їхню миролюбність, емоційність, беззахисність. О. Кобилянська ж наполегливо відстоює жіночу емансипацію.

• Ідеал Ф. Ніцше — межовий індивідуалізм, українська ж письменниця вважала, що людина має стати сильною особистістю, щоб сприяти вдосконаленню суспільства, аморфну етнічну масу перетворювати на згуртовану, свідому націю (повість «Через кладку», роман «Апостол черні»).

Творчий доробок. Виступивши в середині 1890-х років як українська письменниця, О. Кобилянська започаткувала новий, модерністський етап вітчизняної прози. Її улюблений стиль — неоромантизм, у деяких творах переважала поетика символізму (повість «Земля», новели «Сниться», «Пресвятая Богородице, помилуй нас!»).

Дуже багата й оригінальна жанрова палітра письменниці. Протягом майже півстоліття вона створила десятки поезій у прозі, оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, спогадів, залишила значне за обсягом листування. Мисткиня відхиляла усталені жанрові стандарти. Тому навіть великі епічні твори з ознаками роману («Ніоба», «Земля», «В неділю рано...») називала оповіданнями. Традиційну повість-хроніку трансформувала в психологічну повість. Особливим різноманіттям вирізняються жанрові форми її новел: новела-портрет, новела-медитація, новела-лист, драматична сценка, поезія в прозі, шкіц (тобто ескіз).

О. Кобилянська зосередила увагу на розкритті душевного, психічного світу інтелігенції та селянства — двох верств, які становили тоді основу української нації.

• Перша й одна з провідних тем її творчості — душа жінки-інтелігентки, її боротьба з консервативним міщанським середовищем за рівноправність із чоловіками, за гідне людське життя (повісті «Людина», «Царівна»).

• Модерністське осмислення духовних основ селянського життя бачимо в повістях «Земля», «В неділю рано зілля копала», оповіданнях «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна», «Вовчиха».

• Жах, антилюдська сутність війни разюче, психологічно тонко розкриті в оповіданнях і новелах «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Зійшов з розуму» та ін.

Характерні ознаки індивідуального стилю письменниці — визначальний психологізм і ліризм. Серцевина її творів будь-якої тематики — не зовнішній світ подій, суспільних чи побутових процесів, а внутрішній світ людини в усіх його виявах аж до глибин позасвідомого, зіткнення кількох «Я» в одній особистості; а також найтонше, найдокладніше вираження всього спектру емоцій людини.

Судження

Ольга Кобилянська: «Усякі реалізми й натуралізми відіграли вже свою ролю та сповнили вже свою задачу в літературі. Зростили багато доброго й накоїли багато лиха, а тепер настав напрям “Zuruck Zur Seele” (“назад до душі”)».

1. Прочитайте новели «Битва», «Юда» і «Мої лілеї» (адреса в Інтернеті: http://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=2471).

Дослідіть на прикладі цих творів специфіку, художні засоби вираження ліризму та психологізму О. Кобилянської. Чому, на ваш погляд, «Битву» називають пейзажно-психологічною новелою, «Юду» — притчею про людську долю, жорстокість і муку, а «Мої лілеї» — поезією в прозі?

2. Напишіть поезію в прозі в неоромантичному стилі.

Розглянемо докладніше деякі основні твори письменниці.

Диптих про жіночу душу. Отже, О. Кобилянська збагачує українське письменство новою темою, яка згодом стане однією з провідних, — тонким психологічним змалюванням душевного світу інтелігентної, освіченої дівчини, яка бореться з міщанським середовищем за право бути незалежною, вільною, щасливою, самостійно творити свою долю. Це жінка європейського типу. Саме з цією темою, такою животрепетною для неї самої, молода письменниця входить у літературу. У її ранніх творах ідеться про начитану дівчину-мрійницю, яка прагне самовдосконалення («Гортенза...»), про право жінки на гармонійний розвиток, на рівність із чоловіком у родинному житті («Доля чи воля») тощо.