Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Повість «Тіні забутих предків»

Історія написання. Лебединою піснею письменника стала повість «Тіні забутих предків». У мальовничому, тихому закутку Карпат розкинулося стародавнє гуцульське село Криворівня. На початку ХХ ст. його облюбували для відпочинку та творчої праці І. Франко, М. Грушевський, А. Шептицький, Леся Українка, Олександр Олесь, В. Стефаник, О. Кобилянська, І. Труш, Г. Хоткевич та інші видатні діячі української культури.

На запрошення давнього друга — знаного галицького фольклориста й етнографа Володимира Гнатюка — відвідував Криворівню й М. Коцюбинський у 1910 та 1911 рр. Митця буквально заворожили краса величавої та незайманої природи Карпат, а також «первісне» життя гуцулів.

Повернувшись із мандрівки, захоплений Карпатським краєм, прозаїк на одному диханні пише восени 1911 р. цю дивовижну повість. Він довго шукав точну назву для нового твору, перебрав більше десяти варіантів: «У зелених горах», «Тіні минулого», «Слідами предків», «Голоси передвічні», «Сила забутих предків»... І, зрештою, вибрав назву, яка найточніше розкриває авторський задум.

Стильова своєрідність. У повісті майстерно поєднано імпресіоністичну поетику з неоромантичною, яка на той час стала дуже популярною.

М. Коцюбинський розвиває романтичну (і модерністську) ідею повернення до природи, до втраченої цивілізованою людиною первісної гармонії.

Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. Життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «усі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство, віддзеркалившись у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому ладі життя гуцулів. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. І він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило М. Коцюбинського навіть більше. Тому так багато уваги приділяє він казково-демонічному, міфологічному світу довкола Івана та Марічки — арідникам, щезникам, лісовикам, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. Вони тісно пов'язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи.

Головні герої повісті — незвичайні, з усіх сил вони йдуть наперекір обставинам та оточенню. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти й, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Узагалі, драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка та є приземлено-груба Палагна.

Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте без Марічки-мрії життя йому немає... Іван помирає, але у фіналі повісті знову — укотре в Коцюбинського! — тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті. Так було й у новелах письменника «Цвіт яблуні», «На камені», «Хвала життю».

Життєхваленням завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок. Цей гуцульський обряд, що став фінальною сценою повісті, письменник побачив у Криворівні.

Михайло Коцюбинський (з листа до О. Аплаксіної): «У селі потрапив на оригінальний обряд. Уночі померла десь стара жінка — і ось із далеких хат (тут хата від хати за кілька верст) зійшлися люди. На лаві під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічі, а в хаті поставлено лавки, як у театрі, і на них сидить маса людей. Тут же, біля покійниці в сінях, зібралася повеселитися молодь. І яких тільки ігор не було! Сміх лунав безперервно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця скорботно зімкнула вуста, і жевріють похоронним блиском свічі. І так цілу ніч...»

Але річ не тільки в адекватному відтворенні обряду митцем — важливим є філософське наповнення цього обряду. Світосприймання гуцулів передбачало ставлення до життя як до самодостатньої цінності. У карпатських нотатках М. Коцюбинського є така фраза: «Хочу набутися». Письменник записав її під час останніх відвідин Криворівні, маючи, очевидно, намір продовжити свої «Тіні забутих предків». Ці плани, на жаль, не здійснилися. Але ця філософська фраза ввійшла в канву повісті, письменник уклав її в уста Палагни, дружини Івана. Герої М. Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя — найдивовижнішої загадки людини та всього сущого. З'явився на світ — отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його неповторності.

Згадані неоромантичні ознаки (життєхвалення й поетизація природи, екзотичний світ, виняткові характери, конфлікт мрії, ідеалу й жорстокої, буденної реальності тощо) підсилені в «Тінях...» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до • мови метафор, • несподіваного поєднання звукових і кольорових образів, • принципу переважання враження над вираженням. Що таке, наприклад, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? М. Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв. «Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»; «синє дихання гір»; «зелена кров гір», яку жене Черемош у долину, — ці й інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.

Інший аспект: • захоплюючись світом горян, первозданної природи, митець, проте, — за імпресіоністичною логікою — не ідеалізує їх. Життя гуцулів важке, відстале, обтяжене забобонами, не завжди безневинними, аж до безглуздої кровної помсти. Двоїста й природа, її могутня стихія не тільки захищає та надихає героїв, а й здатна вбити, нерідко людина мусить протистояти їй, щоб вижити, тому не лише любить, а й боїться її.

• Письменник простежує долю головного героя від народження до смерті. Проте робить це не в хронологічній послідовності, як практикували реалісти, а висвітлює лише окремі, найяскравіші епізоди з його життя. Увесь сюжет — це довільно згрупований набір вражень з однорідною ліричною тональністю. Це вже прийоми імпресіоністичної новели, які автор досконало опанував у попередніх творах.

Завдання основного рівня

  • Знайдіть у повісті та проаналізуйте згадані й інші ознаки неоромантичної та імпресіоністичної поетики.

Гуцульський світ. Головним об'єктом змалювання імпресіоніст М. Коцюбинський обрав не самі екзотичні вірування й обряди, а психологію гуцулів. Міфологічно-фантастичний світ не безпосередньо постає перед нами в повісті, а через сприймання героїв.

Чому вони таким його бачать? Автор зосереджується передовсім на двох чинниках: • ретельному збереженні прадавніх вірувань і • дії могутньої первозданної природи.

Те, як формувався світогляд гуцулів, прозаїк докладно простежує на прикладах Івана й Марічки.

Не лише для молодого Палійчука, а й для кожного гуцула «світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна». Тому будь-яка важлива справа на полонинах супроводжується відповідними обрядами, ворожіннями, заклинаннями, що надають їй, усьому життєвому укладу ореолу священнодійства й таємничості.

Велич і незвіданість природи страшить, навіває фантасмагорійні видива. Якось Іванові, який пас корів у горах, привидівся щезник в оточенні цапів. Але щойно переляк хлопця минув, «щезник звернувся і пропав раптом у скелі, а цапи обернулися на коріння дерев, повалених вітром».

Але водночас краса, гармонія природи ушляхетнюють людину, надихають на творчість. Саме в лісах, услухаючись у гірські голоси, Іван навчився по-справжньому грати, а Марічка — складати й виконувати коломийки. Це співали їхні душі, дихання яких «в одно зливалось із диханням гір».

Кадр із кінофільму «Тіні забутих предків». У ролі Івана — І. Миколайчук, Марічки — Л. Кадочникова. Режисер С. Параджанов. 1965 р.

Отже, гуцули — це діти природи, які живуть з нею в повній злагоді. Природа входить у їхні душі багатством звуків і барв, казковими химерними образами. А ті душі породжують і повертають природі красу в музиці, пісні, повір'ї, обряді, вишивці, а насамперед — у диві самовідданого кохання.

Філософський зміст. Багато хто з критиків називає головним здобутком «Тіней забутих предків» докладне й достовірне змалювання життя та побуту гуцулів. Протилежну думку висловив Г. Хоткевич — сучасник М. Коцюбинського, відомий письменник та авторитетний знавець етнографії Гуцульщини.

Судження

Гнат Хоткевич: «Сором заливав мені лице, коли я читав твір Коцюбинського... Коли б написав лише свої враження, напевне, було б прекрасно. Але ні. Узявся писати побут, якого не знав, узявся писати мовою, якої не знав. Браки ті надолужував виписками з єдиної книжки (чийогось етнографічного дослідження. — В. П.), яку мав у руках, і виписками безкритичними. Унаслідок того всі епохи життя народу збилися в одну, усі вірування та звичаї, записані етнографом на протязі цілого краю, зведено в одну хату, і все те на тлі повного невміння зорієнтуватися в навалі вражінь».

Далі Г. Хоткевич наводить цілу низку мовних та етнографічних неточностей у повісті. Заперечити критикові важко. Але, вочевидь, він не зовсім ураховує специфіку літератури (тим паче модерністської): не копіювати реальне життя, а узагальнювати, моделювати, утілювати його в образах.

Зрештою, найбільший здобуток М. Коцюбинського не в описі етнографічних тонкощів, а в уже згаданій хвалі життю та глибокій філософській проблематиці. У повісті оригінально втілено «вічний» сюжет світової літератури — про найсвітліше й найтрагічніше в людському бутті: любов і смерть. Автор цілком міг «потонути» у багатющій етнографічній екзотиці. Але він опанував матеріал, уміло підпорядкував його розкриттю загальнолюдських духовних колізій. Тому це повість не тільки «з життя гуцулів», а й про життя людини як такої, у конкретному часі та просторі й поза ними.

• Удумливо перечитайте початок твору: шекспірівську історію безпричинної й безглуздої ворожнечі двох родів і химерного знайомства Івана й Марічки. Тут автор, як свого часу Т. Шевченко й І. Франко, по-християнськи осмислює проблему зло—помсти, кола зла. Якщо ми на зло відповідаємо помстою, злом, то замикаємо його в коло, з якого немає виходу, зло тільки помножується. Єдина можливість розірвати це коло — простити ворогові, відповісти на зло добром. Саме так чинить Марічка — і перетворює ворожнечу на справжню любов.

• Найсвітліші сторінки повісті ті, що присвячені розквіту почуття Івана й Марічки. М. Коцюбинський переконує: щире, безоглядне кохання є самою сутністю життя, найвищим щастям, воно виявляє красу людини, надихає на творчість (гра Івана на флоярі, Маріччині співанки).

• Але нерідко жорстока доля руйнує людське щастя, гармонію та повноту життя (випадкова смерть Марічки). І тоді ми мусимо вибирати між духовним і матеріальним. Утративши разом з Марічкою й духовну первину свого єства, Іван за якийсь час вирішує спробувати жити суто матеріальною гранню душі. Відтак заводить господарство, одружується з Палагною. Спочатку нова родина спромагається навіть на якусь видимість щастя. Одначе незабаром Іван переконується, що так жити не може.

Завдання основного рівня

  • 1. Зробіть порівняльну характеристику Марічки й Палагни. Чи можна, на ваш погляд, уважати Палагну негативним персонажем? Відповідь умотивуйте.
  • 2. Порівняйте кохання Івана й Марічки та Юри й Палагни. Хто з них любить душею, а хто очима? (Відповідаючи на це запитання, урахуйте, за яких обставин Юра звернув увагу на Палагну, а та на нього). Юра насамперед закоханий у Палагну чи в самого себе? Доведіть свою думку прикладами з тексту.
  • 3. Хто головний винуватець зруйнування родини — Палагна чи Іван? Умотивуйте свою відповідь деталями сюжету.
  • 4. Поява нявки — це небезпека чи порятунок для Івана?
  • 5. Загибель Івана — це його поразка чи перемога?

Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тільки через безглузду родову ворожнечу Палійчуків і Гутенюків. Просто воно більше, сильніше, світліше за людське життя, у якому переплетене, змішане духовне і матеріальне, небесне і земне, вічне і смертне.

Цей неминучий трагізм відчула ще зовсім юна Марічка, зауваживши якось із сумом: «Не набутися нам». І справді, дика гірська річка забрала дівчину. А Іван гине через несилу перенести смерть коханої.

Кадр із кінофільму «Тіні забутих предків». У ролі Марічки — Л. Кадочникова. Режисер С. Параджанов. 1965 р.

«Тіні...» явно перегукуються з драмою В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Але М. Коцюбинський не наслідує класичний сюжет, а трансформує для втілення власного ідейного задуму.

Завдання основного рівня

  • Порівняйте ці два твори (трагедію В. Шекспіра ви вивчали у 8 класі на уроках зарубіжної літератури). Чим подібні й відмінні їхні сюжетні колізії, характери головних героїв і провідні ідеї?

Літературознавці по-різному оцінюють епілог повісті (сцену похорону Івана). Одні прочитують її оптимістично — як утвердження перемоги життя над смертю. Інші — песимістично — як торжество матеріального, приземлено-примітивного життя над піднесено-духовним (як і в новелі «На камені»). Адже одухотворені Іван і Марічка гинуть, а залишаються жити приземлені Юра й Палагна.

Яке з цих трактувань вам видається переконливішим? Чому?

У будь-якому разі автор відчував наближення власної фатальної межі. Не дивно, що в повісті час од часу зринає сумовитий мотив потреби стоїчного прийняття невідворотного. Адже в бутті все минає, «мудрий спокій єднає життя і смерть»; «що наше життя — як блиск на небі, як черешневий цвіт» (явний перегук з ключовою метафорою та ідеєю «Цвіту яблуні»).

М. Коцюбинський відтворив прадавні міфологічні уявлення наших предків про циклічність, колообіг життя та амбівалентність1 світу, у якому завжди приходять на зміну один одному протилежні стани. Іван переживає радість, захват, порив, найвище щастя кохання, а потім втрату, розчарування, зраду, відчай. Так завершується коло земного існування однієї людини, але продовжується могутній та всеохопний цикл життя. Кінець передбачає початок. Смерть одного життя віщує народження іншого. З цієї логіки виростав трагічний оптимізм світосприймання язичників, який виявлявся, зокрема, у дивному, на перший погляд, звичаї поєднувати смуток і веселощі на похороні.

1 Амбівалентність (від латин. обидва та діяти, володіти) — співіснування протилежних відносин або почуттів (наприклад, таких, як любов і ненависть) до людини, об'єкта чи ідеї.

Судження

Олександра Черненко (поетка, літературознавець): «Коцюбинський, як і завжди, не розв'язує проблем, а тільки ставить їх; він ніколи нічого не засуджує, не обвинувачує, а тільки розкриває правду. Письменник і тут показує людину з усіх її сторін, а не тільки з одного кута зору».

Екранізація повісті. Витончений естетизм і психологізм «Тіней...», унікальність змальованого в повісті світу вразили геніального вірменського й українського кінорежисера Сергія Параджанова (1924-1990).

Тому на початку 1960-х він екранізував цей твір. Фільм став гідним продовженням Довженкової традиції «поетичного кіно». Якщо в М. Коцюбинського переважала неоромантично-імпресіоністична поетика, то в С. Параджанова — експресіоністична.

На час зйомок кінофільму режисер та актори цілком поринули в карпатський світ. Жили в Криворівні, серед гуцулів, ретельно вивчали й намагалися точно відтворити їхні вірування, звичаї, обряди, побут. С. Параджанова консультував останній відомий карпатський мольфар1 Михайло Нечай.

1 Мольфар — у гуцульській культурі так називають наділену надприродними здібностями людину, на зразок ворожія, народного мага. На Наддніпрянщині таких людей іменували козаками-характерниками.

У Криворівні досі стоїть хата-ґражда2, де за сюжетом фільму жив Іван Палійчук. Цікаво, що сама хата належала Парасці Харук, до якої частенько навідувалися ще І. Франко та М. Коцюбинський, аби послухати місцевих легенд і повір'їв. На момент зйомок старенькій було 102 роки, але вона й інші старожили постійно контролювали, щоб постановники все робили по-справжньому, по-гуцульськи.

2 Ґражда — традиційна гуцульська садиба, складалася з будинку й кількох господарських споруд без вікон назовні, які утворювали замкнутий прямокутник. Нагадувала своєрідну фортецю, проникнути в яку можна було тільки через ворота. Так мешканці захищалися від лихих людей та диких звірів, сильних вітрів і снігів.

І справді, у картині відтворено багато автентичних народних обрядів. Хоча С. Параджанов намагався не просто копіювати традиції, а, керуючись законами кіномистецтва, вносив творчі доповнення й барвисті елементи.

Наприклад, якось режисер почув, що в одній з коломийок шлюб без любові порівнюється з ярмом. І придумав ефектну сцену «уярмлення» наречених в епізоді весілля Івана й Палагни. Мовляв, це символічний натяк на помилковість їхнього шлюбу й передбачення тяжкого родинного життя. Як не протестували місцеві консультанти (адже такого обряду в гуцулів не було), промовистий епізод у кінофільмі залишився.

Осяяна талантами режисера, оператора Ю. Іллєнка, акторів І. Миколайчука та Л. Кадочникової, кіноверсія повісті здобула нечуване світове визнання. Отримала нагороду Британської академії, першу премію на Міжнародному кінофестивалі в Римі, золоту медаль у Мілані, на фестивалі в Аргентині — найвищу відзнаку. Усього 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі!) у 21 країні. Прикметний факт: жодну з цих нагород режисер не зміг отримати особисто: його не випускали за кордон як «неблагонадійного».

Картина ввійшла до двадцятки найкращих фільмів усіх часів і народів. За таку величезну кількість відзнак вона була внесена до Книги рекордів Гіннесса. Тільки 1965 р. — першого року прокату — кіношедевр переглянули вісім з половиною мільйонів глядачів, до речі, українською мовою. І це при тому, що всі фільми, зняті в республіках Союзу, перекладали російською для загальноімперського прокату. Мовлення ж героїв «Тіней...» настільки специфічне, неповторне, що його просто не змогли перекласти.

Хата-ґражда Параски Харук у Криворівні, збудована 1858 р. Сучасна світлина

С. Параджанову надіслали свої вітання найвидатніші кінорежисери планети — Ф. Фелліні, М. Антоніоні, А. Куросава, а польський режисер А. Вайда став перед ним на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр. Кінофільм є обов'язковим для перегляду студентами Гарвардського університету, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

Натомість у СРСР ця картина залишалася забороненою аж до кінця 1980-х років. Адже її національний та гуманістичний пафос, а також вишукана естетика різко суперечили примітивним канонам соцреалізму. Крім того, прем'єра фільму перетворилася на відкритий виступ проти комуністичного режиму.

Пам'ятник С. Параджанову. м. Тбілісі (Грузія). Скульптор В. Мікаберідзе. 2004 р.

На той час т. зв. «хрущовська відлига», що тривала після смерті Сталіна, уже завершувалася. Злякавшись демократизації, влада знову розгортала політичні репресії проти інакодумців.

І ось на велелюдній прем'єрі «Тіней забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 р. молоді митці-шістдесятники І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл закликали зал підвестися на знак протесту проти арештів української інтелігенції. Багато глядачів устали, незважаючи на те що співробітники КДБ (таємної поліції) фіксували поведінку кожного. Під протестним листом тоді підписалися 140 сміливців.

Імперська влада відреагувала миттєво — ініціаторів акції відразу звільнили з роботи, піддали найжорстокішим переслідуванням, а потім заарештували (одного з них, В. Стуса, після 13 років ув'язнення закатували в концтаборі). «Тіні...» з прокату було знято. С. Параджанову заборонили знімати кіно, він мусив залишити Україну, але все одно був заарештований та відбув п'ятирічне тюремне ув'язнення.

Лише 1991 р. С. Параджанову (посмертно), а також операторові Ю. Іллєнкові, акторці Л. Кадочниковій та художнику Г. Якутовичу присудили за стрічку найвищу в Україні Шевченківську премію.

Судження

Микола Євшан (критик поч. ХХ ст.): «Творчість Коцюбинського — геройський вчинок на тлі української дійсності. Се оаза, у якій можна покріпити себе свіжим, чистим джерелом. Трудами життя він збудував гармонію. Переборов у собі хаос, виховав у собі вищу, гармонійну людину... відчинив нарозстіж двері, упустив багато простору, сонця, природи й дав людині у своїх творах свобідно віддихнути, натішитися гармонією слова, барв, рівновагою духа».

Підсумовуємо вивчене

  • 1. Які життєві колізії та враження М. Коцюбинського відображено в його творчості?
  • 2. Твори яких жанрів переважають у спадщині М. Коцюбинського? Прокоментуйте таку тезу: М. Коцюбинський розширив жанрові та тематичні обрії української літератури.
  • 3. Прокоментуйте назву новели «Intermezzo», використовуючи тлумачення музичного терміна й особливості змісту цього літературного твору.
  • 4. До якого літературного роду належить новела «Intermezzo»? Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.
  • 5. Чому головних героїв повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» називають «карпатськими Ромео і Джульєттою»?
  • 6. Які ознаки неоромантичного стилю властиві «Тіням забутих предків»? У яких епізодах твору яскраво виявилися ознаки імпресіонізму?
  • 7. Охарактеризуйте основні філософські ідеї повісті.

1. Об'єднайтесь у групи й підготуйте відеопрезентації про імпресіонізм у зарубіжному й українському мистецтві — малярстві, скульптурі, музиці.

2. Перегляньте кінофільм «Тіні забутих предків» (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=aOpWuaITOm0) і напишіть невеликий відгук про те, які стильові прийоми М. Коцюбинського зберіг С. Параджанов, а які є власними знахідками режисера.

3. Скориставшись спеціальною літературою й матеріалами Інтернету, підготуйте презентацію про історію створення, акторський колектив і всесвітню славу фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків».

4. Підготуйте для однокласників презентації про творчі постаті С. Параджанова, І. Миколайчука, Ю. Іллєнка, Г. Якутовича.

5. Перегляньте віртуальну екскурсію по Криворівні, до хати-музею І. Франка (адреса в Інтернеті: http://www.karpaty.net.ua/virtual-ny-turi/615-muzei-ivana-franka), а також по Коломийському музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (http://incognita.day.kiev.ua/muzej-guczulshhini.html). Які краєвиди, інтер'єри, деталі народного костюма, ужиткового мистецтва, змальовані в повісті та кінофільмі, ви пізнали? Поділіться враженнями від побаченого.