Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Новела «Intermezzo»

Історія написання. Літо 1908 р. Революція закінчилася поразкою й жорстоким державним терором. М. Коцюбинський, засмучений картинами людських страждань, украй виснажений службою й громадською діяльністю, поліційним наглядом, знесилений хворобою й родинними проблемами, мріє про відпустку. Саме в цей час його запрошує в гості до свого маєтку (с. Кононівка, нині Драбівський район на Черкащині) Євген Чикаленко — видатний український меценат і громадський діяч.

Історичний контекст. Євген Чикаленко (1861-1929) походив з давнього козацького роду. Отримав від батька величезний спадок, був одним з найбільших вітчизняних землевласників. Будував школи, бібліотеки, лікарні для селян. Усі свої багатомільйонні статки вкладав у культурне й державне відродження України, ведучи при цьому з родиною досить скромний спосіб життя. Видавав твори українських письменників, платив їм значні гонорари й стипендії, аби лише продовжували писати рідною мовою; підтримував українські політичні партії, Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Мав величезний авторитет серед українства. 1917 р. взяв активну участь у створенні Центральної ради, але відмовився її очолити. Так само через рік відмовився стати гетьманом України: уважав, що є більш гідні кандидати. Після більшовицької окупації України мусив емігрувати. Не залишивши для себе коштів «на чорний день», помер у злиднях.

У Кононівці М. Коцюбинський і задумав «Intermezzo» (хоча написав цей шедевр трохи згодом, у Чернігові), це твір, у якому митець розкриває своє кредо.

Назва й жанр. Intermezzo італійською означає «перерва». Так називали невеликий музичний твір, який виконували в перервах між актами трагедії чи опери. М. Коцюбинський вкладає в назву ширший зміст: у нього це не просто перепочинок, а духовне відродження людини на природі.

Усю увагу у творі зосереджено не на подіях, а на переживаннях, змінах настрою ліричного героя, його суб'єктивному баченні себе й навколишнього світу. Отже, за жанром — це лірична імпресіоністично-психологічна новела. Багатьма ознаками «Intermezzo» нагадує поезію в прозі, а також есе.

Теорія літератури

Поезія в прозі (чи вірш прозою) — це короткий ліричний твір настроєвого характеру, що за формою тексту наближається до прози, але підвищеною емоційністю, мелодикою, спорадичним римуванням — до поезії. Цей суміжний жанр створили модерністи (Ш. Бодлер, А. Рембо, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська та ін.).

Утім, автор пропонує «Intermezzo» ніби мозаїку жанрових форм, навіть родів: тут переважає лірика, але є елементи епосу (угадується конкретно-історичний сюжет) і драми (перелічені на початку дійові особи, увесь текст — монолог із вкрапленнями діалогів).

Завдання основного рівня

  • 1. Використовуючи текст, доведіть, що «Intermezzo» є саме імпресіоністичною психологічною новелою.
  • 2. Визначте у творі жанрові ознаки вірша прозою та есе, доберіть відповідні цитати на доказ своїх спостережень.

Образи та композиція. У новелі несподівані, дивовижні «дійові особи»: Моя утома, Ниви в червні, Залізна рука города, Три білі вівчарки, Сонце, Зозуля, Жайворонок, Людське горе... Але чи справді це дійові особи? Скажімо, ще можна уявити, що Зозуля, Жайворонок і Три білі вівчарки якось діють у творі. А Ниви, Моя утома й Людське горе? Об'єднує й умотивовує все це різноманіття ключовий образ ліричного героя. Він — зовсім не ідеальна постать, це звичайна, щоправда з вельми чутливою душею, людина, стомлена життєвим хаосом. У душі героя говорить альтруїзм, й егоїзм, і високе духовне, і приземлено мирське, і слабкість, і сила духу.

Новела «Intermezzo» — це майже суцільний пейзаж, а бачимо ми його не прямо, а через сприйняття персонажа. Тому сценою для дійових осіб стає не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи — це символи його суперечливих почуттів і переживань: зримо представити їх можна лише інакомовними образами, знаками. Отже, конфлікт твору — внутрішній — між людинолюбним, громадянським обов'язком героя та його нестерпною втомою.

У творі постають і очевидні уособлення: «моя утома», «людське горе», і складніші символи: потяг представляє людську індустріальну цивілізацію, що поступово витісняє природу; «білі мішки» — образи страчених (повішених) після революційних подій. У білих вівчарках угадуємо групи тогочасного суспільства: в Оверкові — поневолене, здезорієнтоване селянство, у Паві — дворянство, у Трепові — людожерний репресивний апарат імперії. Ніч — символ краси, одухотвореності, присутності Бога в усьому; зозуля символізує надію, жайворонок — натхнення, сонце — вічну, невичерпну енергію життя.

Завдання основного рівня

  • Пригадайте, з яких елементів складається композиція ліричного твору.

Основні композиційні вузли новели:

  • вихідний момент — утома ліричного героя та виїзд за місто;
  • розвиток почуття — відпочинок на природі;
  • кульмінація — зустріч із селянином;
  • резюме — приплив нових життєвих сил, заклик протистояти злу.

В основі твору — контраст, зіставлення двох протилежних світів: людського, дисгармонійного, смертоносного, утіленого в образі міста, і гармонійного, досконалого, життєствердного світу природи. Автор змальовує природу як останній прихисток гармонії та краси на цій планеті, бачить у ній джерело рятівної енергії для зцілення, оновлення людського світу.

Завдання основного рівня

  • Порівняйте описи міського світу (у першому фрагменті) і степового (у п'ятьох наступних фрагментах). За допомогою яких деталей та асоціацій розкривається суть кожного з цих світів?

За імпресіоністичною логікою, композиція новели — мозаїчна, змонтована з одинадцяти невеликих фрагментів, етюдів-кадрів. Цим М. Коцюбинський наближує появу жанру кіноповісті, що буде створений згодом О. Довженком. Кожен такий епізод — монолог, який передає психологічні зміни в душі героя.

Загалом угадуються три фази цієї настроєвої мозаїки.

1. Утома. Ще зовсім недавно, у місті, герой був потрібен багатьом, і це вічне велелюддя, необхідність жити не приватним, а громадським життям, картини чужого страждання, драми й абсурди суспільства, що переживає пору чорної реакції, — усе це вимучило тонку, вразливу душу митця. Його внутрішній голос буквально волає про потребу самотності та спокою. А поки що переважають негативні почуття: утома, невпевненість, досада, роздратування, розгубленість, докори сумління, тривога...

Герой перебуває в конфлікті із самим собою. Джерело цієї боротьби — гостра потреба побути наодинці й водночас неможливість утекти від «світу людей». Його психіка — украй напружена, розхитана, світ довкола починає поставати в якихось химерно-моторошних формах. У героєві живуть чужі голоси, у пам'яті спалахують уламки випадкових розмов, сценки й епізоди...

Автор наголошує: призвідниця хаосу, зла у світі — людина. Зовнішня дисгармонія проникає в душу героя, отруюючи її. Тому єдиний вихід — залишити цей світ. І ось потяг несе героя далеко за місто, у поля. Але й тут, у вагоні, триває нестерпна метушня людей. Тому колія здається «залізною рукою города», що не відпускає (виразно імпресіоністична деталь).

2. Внутрішня гармонія, відновлення життєвих сил.

Нарешті — тихий будинок у степовому спокої. Уночі, уві сні, героя ще мучать моторошні примари міста. Уранці ж його душа налаштовується на гармонійний, життєрадісний лад навколишньої одухотвореної природи. Це й Ниви в червні, і Сонце, і Зозуля, і Жайворонки... Цей світ чинить диво — ритмічним рухом, гармонією, красою зцілює душу героя.

Недарма М. Коцюбинський називав себе «сонцепоклонником». Його талант справді був сонячним, що найяскравіше засвідчило «Intermezzo». У цій новелі митець проспівав справжній гімн сонцю як джерелу краси й життя на землі.

3. Готовність знову боротися зі світовим злом.

Важлива деталь: якраз у розмові із сонцем ліричний герой відчув, що «йому бракує товариства людей». Аж ось його спокій порушує зустріч із селянином. Селянин уособлює у творі не лише безпорадний та беззахисний український простолюд на початку ХХ ст., а й людське горе як таке, той народ, що його інтелігент покликаний вести за собою до досконалості й гармонії.

А. Куїнджі. Степ. 1875 р.

Тут автор демонструє виразно модерністський, імпресіоністичний тип змалювання персонажа. Ми не бачимо селянина, не чуємо його голосу, але опосередковані характеристики-штрихи точно доносять атмосферу тогочасного народного життя.

Селянин розповідає про страшні біди людські. Але тепер це вже не роз'їдає душу героєві, а, навпаки, кличе його до активної боротьби зі злом: «Іду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає».

Отже, провідний мотив новели — заклик до людини оновитися духовно, наснажитися життєвими силами природи та зусиллям своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі: «Освіжи небо й землю. Погаси сонце та засвіти друге на небі».

Стильові особливості. Художня манера «Intermezzo» виразно імпресіоністична. Її визначають такі ознаки:

• Основою оповіді є настроєвість (а не подієвість).

• Враження (імпресія) домінує над зображенням: кожен предмет та явище постають в ореолі суб'єктивного сприйняття. Тому текст будується на основі яскравих, іноді ускладнених асоціацій, зітканий з вишуканих символів, метафор, порівнянь, епітетів. Наприклад, співучі арфи — це насправді бджоли, що беруть нектар у цвітові гречки; степ і небо — «наче перлова скойка» (молюск), складена з блакитної й зеленої половинок, сонце між ними — мов перлина; біла піна гречок (цвіт) наче збита крилами бджіл тощо.

• Виразно імпресіоністичний часопростір твору — ущільнений та подрібнений. Тут змальовано не послідовну зміну подій та явищ, не логічно впорядкований відрізок життя героя, а уривчасті їхні фрагменти, відображені у свідомості персонажа. Кожне найменше враження набуває самодостатньої цінності. Як художники-імпресіоністи відійшли від лінійної техніки письма, перейшовши на штрихові мазки (пунктирність зображення), так і майстри слова, зокрема й М. Коцюбинський, використовували такий засіб змалювання світу. Штрихова стилістика дала змогу авторові розкрити події як психологічне переживання й витворити художню красу.

• Пейзаж стає засобом психологічної характеристики героїв, підкреслюється його повсякчасна мінливість, непостійність природи. Ці зміни можуть бути спричинені як різним освітленням, часом доби, так і настроєм спостерігача.

Завдання основного рівня

  • Перечитайте уважно картину літнього степу на початку 4 етюду новели (починається словами: «Мої дні течуть тепер серед степу...»). Порахуйте, скільки в ній різних форм дієслів. Якого ефекту автор досягає? Які зміни в настрої героя передає ця картина?

• Гармонійне поєднання всієї палітри образів — зорових, звукових, запахових, дотикових, смакових; переплетення слухових і кольористичних образів (ефект «кольорової музики»). Так автор передає всеєдність і мінливість світу, багатство виявів його краси, торжество звуків, запахів, барв.

Завдання основного рівня

  • Простежте, які види образів (зорові, слухові, дотикові, запахові чи смакові) поєднуються, чергуються в 7 і 8 етюдах новели. Якого ефекту автор у такий спосіб досягає? Проаналізуйте епізод з жайворонком (у 8 етюді). За допомогою яких тропів підкреслено всеєдність буття, гармонію небесного та земного?

• Використання прийому потоку свідомості, тобто неупорядкованого, хаотичного процесу мислення, коли цілісна картина світу ніби розпадається на атоми (див. перші три фрагменти новели).

• Вираження душевного світу персонажа через внутрішні монологи. Зауважте: кожен з 11 фрагментів передає певний настрій за допомогою відповідного типу монологу. Стан утоми розкривається монологом-самоаналізом. Під час поїздки до села житейська метушня продовжує атакувати героя, тому бачимо розірваний монолог — поруйнований хаосом довкілля. Перехідний стан від утоми до відпочинку вночі вилився в монолог-марення. Уявні звернення до вівчарок з проекцією на суспільні реалії втілились у монолог-фантазію. Свій стан відновлення сил на природі герой передає монологом-описом. В уявній розмові із сонцем вдається до монологу-звернення. А в монолозі-роздумі усвідомлює свій зв'язок із землею. Художньою знахідкою М. Коцюбинського став багатошаровий монолог у сцені зустрічі із селянином. Репліки співрозмовника (селянина) відтворюються у свідомості героя, «віддзеркалюються» в його внутрішній мові, підкреслюючи напруженість духу митця. Нарешті, завершує твір монолог-прощання зі світом природи.

Дивовижна художня майстерність новели засвідчує слушність міркувань академіка С. Єфремова, який називав «Intermezzo» «вінцем творчості» М. Коцюбинського.

Завдання основного рівня

  • 1. Знайдіть у творі й докладно проаналізуйте приклади кожної з цих ознак імпресіоністичного письма.
  • 2. Обґрунтуйте думку, що «Intermezzo» є саме психологічною новелою.

1. Скориставшись матеріалами Інтернету, підготуйте для однокласників повідомлення про Є. Чикаленка, його внесок в українську культуру.

2. Прочитайте статтю В. Панченка «Утомлений людьми, зцілений сонцем» (http://litakcent.com/2008/03/17/volodymyr-panchenko-utomlenyj-ljudmy-zcilenyj-soncem/) і доповніть інформацію підручника додатковими відомостями про визрівання задуму й образів новели.

3. Напишіть художній етюд на самостійно вибрану тему в імпресіоністичному стилі.