Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Сойчине крило

Розглянемо докладніше останнє з них. У ньому розгортається традиційна для І. Франка тема трагічного кохання, але по-новому. «Сойчине крило» — твір багатоплановий, новаторський, неоднозначний. Непросто визначити вже його жанр. Це ніби й новела (незвичні події відбуваються протягом кількох годин у помешканні героя, фінал несподіваний); та водночас перед нами проходить усе життя двох закоханих людей, з багатьма персонажами й подіями — як у романі. Твір досить розлогий, заглиблений в етично-душевну царину, тому й належать до психологічно-філософських оповідань. Тут письменник уперше в українській прозі використовує прийом твору у творі: герой читає довгий лист коханої фрагмент за фрагментом і реагує на кожен із них. Так ми стаємо свідками діалогу двох душ, зіткнення двох світосприймань, життєвих правд, сходжень і розходжень («перехресних стежок») двох доль.

Так само дуже складний психологічний сюжет твору, він поданий фрагментарно, через ретроспекції (повернення в минуле, його аналіз) та інтроспекції (заглиблення людини у власну психіку). Тут не події та вчинки ілюструються переживаннями (як-то було в реалізмі), а навпаки.

Лише прочитавши оповідання до кінця, можемо реконструювати його подієву канву. Хома (якого кохана грайливо-іронічно перейменувала по-італійськи Томассіно, а потім пестливо Массіно) — типовий молодий львівський інтелігент тих літ: «освічений чоловік, матеріаліст і детермініст», очевидно, і соціаліст, бо був ув'язнений, бачить сенс свого життя в «службі загалові», мріє про творення «хліборобських спілок», «людової партії» тощо.

Щоб відновитися після тюрми, він їде на літо в ліс. І тут зустрічає чарівну юну доньку лісника Марію (яку ласкаво іменує Манюсею). Між ними спалахує взаємне почуття. Здається, усе складається прекрасно. Але якось Манюся, сказавши, що виходить на хвилинку, зникла. Зникли й коштовності та гроші її батька. Лісник подумав, що злодійка — донька. Такого віроломства й ганьби він не зміг витримати й незабаром помер з горя. Незрозуміла втеча коханої зламала й Хому. Він зневірився в людях, занедбав громадські справи й, заробляючи непогано в якомусь чиновницькому бюро, зосередився на собі, витворив затишний, маленький світок відлюдька-естета: квіти, книжки, музика, вишукані страви, спокій.

І ось через три роки невідомості, якраз напередодні Нового року та свого сорокового дня народження Хома отримує лист від Манюсі, відправлений ще три місяці тому з далекого міста Порт-Артура в Китаї (там тоді йшла війна між Росією та Японією).

Це був лист-сповідь жінки, її правда. Марія самовіддано, пристрасно кохала Массіно й чекала таких же почуттів від нього. Але відчувала, що він по-справжньому не любить її, а сприймає як належне, холоднуватий, скутий, сердитий. Усі спроби розворушити, пробудити серце коханого виявилися марними.

Тоді Марія, яка прагнула жити повнокровним життям, закохала в себе молодого батькового помічника Генрися. І, нікому не зізнавшись, поїхала з ним у його рідне місто, нібито до його батьків, щоб там одружитися. Генрись розповідав, що батьки купили йому ціле село з лісом, вони там обживуться, а далі запросять і Манюсиного батька, щоб господарював уже у своєму лісі. Як присуд Массіно, звучать Манюсині слова: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене». Це — кульмінаційна точка обох сюжетних ліній.

Марія помітно відрізняється від героїнь-жінок літератури попередніх епох (Шевченкових Катерини й наймички, Лесі Череванівни П. Куліша, Мотрі та Мелашки І. Нечуя-Левицького, Галі Панаса Мирного). Перед нами явно образ нової жінки нової модерної доби. Вона природна, емоційно розкута, сильна й вільна. Здатна на самостійні рішення, готова робити помилки, навіть ризикувати життям заради досягнення мети та відповідати за свої рішення. Нарешті, вона здатна долати найтяжчі випробування в боротьбі за своє щастя.

Завдання основного рівня

  • 1. Прочитайте оповідання й реконструюйте його подальшу подієву канву (фабулу), відповідаючи на запитання.
  • 2. Чому Марія не повідомила батькові про свою втечу? Як склалося її життя з Генрисем?
  • 3. Які випробування випали на долю жінки після загибелі Генрися?
  • 4. Як вона опинилася в китайському Порт-Артурі, що робила під час війни, про що мріяла?

І все ж сама сюжетна канва не все пояснює у творі. Багато говорять репліки й роздуми героїв, численні символічні деталі. Твір побудований так, що його практично не можна аналізувати, а доводиться лише інтерпретувати. Тобто однозначних, загальноприйнятих висновків про нього зробити не вдасться, у різних читачів будуть свої, відмінні трактування.

Ось одне з них. Цей твір є не просто розповіддю про стосунки Хоми та Марії, а спробою проникнути в психологію любові. Прийнято вважати, що закохуються однакові натури, які мають спільні погляди, інтереси, цінності. Насправді ж кохання часто спалахує між різними чи й протилежними особистостями, які доповнюють одна одну. Саме такі люди, взаємозбагатившись, мають шанс і щастя творити разом гармонійний світ — один на двох. Тільки шлях до цього щастя дуже складний, нерідко нездоланний, бо любов має бути надзвичайно сильною, щоб людина змогла поєднатися з протилежністю (а не подолати її), і при цьому залишитися собою.

Філософський контекст. У східній філософії вже кілька тисячоліть існує поняття про ян (чоловіче начало) та інь (жіноче) як основу світобудови. Символічно вони представлені монадою. Це обернено симетричні біла і чорна фігури в єдиному колі. Чорна крапка на білому тлі й біла на чорному показують, що кожне з начал має в собі протилежність, котра напружує та підтримує його. Так досягається гармонія, але й постійно триває рух, самопоставання людського духу.

Давньогрецький філософ Платон так символічно пояснював сутність любові. Колись люди були цілісними — і чоловіком, і жінкою в одній особі. Вони мали таку досконалість і силу, що вирішили позмагатися з богами. Тоді розгніваний Зевс розділив кожну людину навпіл і розкидав частини по всьому світу. Відтоді розділені половинки шукають одна одну й, тільки знайшовши, стають щасливими.

Східна монада

Сучасні психологи розрізняють у душевному світі кожної людини дві складові — Анімус (від латин. дух) й Аніму (від латин. душа). Аніма — це жіноче начало в позасвідомому чоловіка, що відповідає за його емоційну сферу; Анімус — чоловіче начало в психіці жінки, яке регулює її інтелектуальну та суспільну активність. Ту ж роздвоєність людини фіксують і аполлонівська та діонісійська первини психіки, описані Ф. Ніцше та згадувані Є. Маланюком у зв'язку з психотипом І. Франка.

Стриманий, емоційно закомплексований інтелектуал Хома й енергійна, імпульсивна, життєрадісна, внутрішньо розкута Марія — ніби дві взаємодоповнювані половинки, які одне без одного роблять фатальні помилки й приречені на страждання.

Крізь сюжетну канву оповідання проступає євангельська притча про блудного сина. Утім, майже кожна людина не раз повторює її у своєму житті.

Отже, автор розгортає у творі мотив утечі — повороту. Манюся втікає від себе, від свого справжнього кохання, від батька, рідного затишного лісу у вир потворного, жорстокого світу. Хома втікає від себе як суспільно активної людини, від пристрасного, безоглядного кохання у вигаданий світ штучної краси й примарного спокою (справжнього декадентства). У фіналі ж твору, пройшовши тяжкі випробування та втрати, герої, відкинувши колишню гру, маски, повертаються кожен до себе, до своєї справжньої сутності, а тому й один до одного, до справжнього повнокровного життя — «у вірі, надії, любові». Сойчині крила з'єднуються.

Завдання основного рівня

1. Повторно, критично прочитайте оповідання й поміркуйте над його ключовими епізодами. Порівняйте оповіді Хоми про своє життя (на початку твору), Марії — про своє (у листі). Хомина оповідь — млява, розтягнута, переповнена неважливими подробицями й сумнівами, дещо самовдоволена; Маріїна — динамічна, пристрасна, щира. Проілюструйте ці спостереження текстом. З чим пов'язані ці відмінності?

2. Герой читає листа уривками й міркує над ними. Порівняйте цей заочний діалог: Манюся пише саме те, про що хотів довідатися Массіно, вона точно вгадує його реакцію, а він аж до кінця не здогадується про мотиви її вчинків. Про що це свідчить?

3. Які риси вдачі закоханих виявляються вже при їхній першій зустрічі в лісі?

4. Хому дратує надмірна веселість, непередбачуваність, несерйозність коханої. Вона ж пояснює, що жінка, як і квітка, за природою своєю має бути красивою, привабливою, загадковою, щоб пробуджувати в душі чоловіка романтичні почуття, захоплення, радість. Логіка кого з героїв вам ближча? Чому?

5. Поміркуйте над історією із сойкою. Сама Манюся каже, що це символ її душі. Чому ж так повелася з пташкою? Як ви думаєте, дівчина спочатку вбила сойку, а потім уже відчула, що не буде з коханим у парі, чи навпаки? Чому потім у найтяжчих умовах зберегла її крила, а одне з них переслала коханому?

6. Доросле життя розвіяло наївну дитячу віру Марії, а любов до Хоми повернула її, тільки вже вистраждану, глибинну. Знайдіть у тексті підтвердження цієї думки.

7. Ще раз перечитайте епізод останньої зустрічі Хоми та Марії перед її втечею. Чому вона залишає коханого тоді, коли він найщасливіший? Чому запитує його перед тим: «А що таке щастя?» — і не отримує відповіді?

Зверніть увагу: дівчина аж тричі поспіль питає Массіно, чи він її любить, а потім якось дивно реагує на його обійми. Пригадайте: після арешту Христа наляканий апостол Петро тричі поспіль за один вечір зрікся його.

Як ви думаєте, Манюся ще перед тією зустріччю остаточно вирішила втікати чи сумнівалася? Як, на вашу думку, мав тоді поводитися Массіно, щоб вона залишилася?

8. Оповідання переповнене символікою. Про сойку та її крила вже йшлося. Не випадково також, що спочатку, у лісі, бачимо Манюсю в зеленому одязі (що символізує природність, юність, життєву силу дівчини). А потім — у червоній сукні з білими цятками. Це символ душевної енергії, пристрасті, палкого кохання, а білі цятки натякають на чистоту й беззахисність. Чи згодні ви з таким трактуванням цих символів? Чому?

Зверніть увагу: дівчина постійно сміється (до розлуки з коханим), вона тікає вночі, під моторошний крик сови, сигналом до втечі був дзвінок, зазвучав він і у фіналі, коли Манюся повернулася. Як ви розумієте ці символи? Які символічні деталі помітили ще?

9. Авторською підказкою, що наближає нас до розуміння душ обох героїв, є їхні імена. Хома походить від арамейського «близнюк», «той, що має пару». І ще: Хома — єдиний із 12 апостолів, який сумнівався у воскресінні Христа, аж поки не вклав пальці в його рани, по тому ж сердечно увірував. Наче й грайливо, але, мабуть, не випадково Манюся «перехрестила» коханого — намагалася змінити його ім'я.

З Євангелій довідуємось і про Марію Магдалину. Вона була грішницею, яка щиро покаялась і стала вірною ученицею Спасителя. Саме їй першій явився воскреслий Христос.

Підтвердьте або спростуйте цю символіку імен героїв відповідними цитатами з тексту.

10. Які, на вашу думку, риси вдачі Хоми вберегли б Марію від життєвих помилок, допомогли б стати щасливою, і навпаки? Чи згодні ви з міркуванням, що Массіно й Манюся — ніби свідоме та позасвідоме одне одного?

11. Чому Марія не повернулася до коханого раніше, адже мала таку змогу? Фінал твору відкритий. Як, на ваш погляд, складуться долі героїв після повторної зустрічі? Відповідь умотивуйте, використовуючи текст.

М. Жук. Портрет невідомої. 1919 р.

Драматургія. І. Франко зробив значний внесок і в розвиток українського національного театру, виступив новатором драматичних форм.

• Насамперед як критик (у статтях «Наш театр», «Руський театр») чесно констатував застій, кризу театрального мистецтва в Галичині — через застарілий, примітивний репертуар, захоплення низькопробними оперетками й салонними мелодрамами, що тільки розбещують, отуплюють глядача. Натомість закликав експериментувати, поглиблювати сценічну майстерність, тісніше співпрацювати з наддніпрянськими театрами, ставити вітчизняну й зарубіжну класику.

• З цією метою переклав чимало шедеврів світової драматургії — «Фауста» Й. В. Ґете, «Бориса Годунова» О. Пушкіна, «Каїна» Дж. Байрона.

• Упродовж 1870-1890-х років і сам створив талановиті п'єси. Це романтичні драматичні поеми про часи Київської держави («Сон князя Святослава») і про опришківські змагання («Кам'яна душа»); драми із сучасного життя («Будка ч. 27», «Рябина», «Учитель»).