Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Каменярі

У збірці митець говорить від імені цілого покоління молодих українців, інтелігентів-патріотів, які свідомо жертвують собою заради рідного народу, суспільного поступу, розуміючи навіть, що далекої перемоги не побачать, що «щастя всіх прийде по наших аж кістках». Маніфестом цих «рабів волі» став вірш «Каменярі» (1878), уміщений у циклі «Excelsior» (латин. щодалі вище).

За жанром «Каменярі» — це лірична поема-алегорія. Твір невеликий за розміром (11 строф), але до рівня поеми його підносить потужний громадянський пафос, епохальність порушених проблем.

Грандіозність битви добра і зла, незламну рішучість, невичерпну енергію каменярів увиразнюють епітети й порівняння, алітерація [р] (що підкреслює активність, наполегливість, рух, боротьбу), ямб (створює напористу, пришвидшену інтонацію). До речі, автор використовує у вірші досить рідкісну для нашої поезії строфу — олександрину. Це п'ятирядкова строфа шестистопного ямба з римуванням абааб. Такими строфами написані прадавні героїчні поеми й трагедії (зокрема, про подвиги Александра Македонського). Отже, навіть строфа посилює героїчний, епохальний пафос твору.

Завдання основного рівня

  • 1. Уважно прочитайте вірш «Каменярі». Знайдіть у ньому всі щойно названі засоби. З'ясуйте художні функції кожного з них у межах строфи.
  • 2. Як ви розумієте вислів-оксиморон «раби волі», що ним автор називає каменярів? Яких людей нашої доби так можна охарактеризувати?

У циклі «Україна» автор художньо втілює свої погляди на злободенні національні проблеми. Згаданим уже віршем циклу «Не пора...» (1880) він пророкує настання ери визвольних змагань українців. Ми переможемо в цій боротьбі лише за умови національної єдності та самозречення заради Вітчизни. Тому з такою пристрастю звучить заклик: «Хай пропаде незгоди проклята мара! / Під Украйни єднаймось прапор!» Уже в цьому ранньому вірші І. Франко чітко формулює рятівну, переможну програму дій для сучасників і наступних поколінь земляків: «Нам пора для України жить!» Покладений на музику Д. Січинським, цей твір став одним із найпопулярніших національних гімнів українців у всі періоди визвольних змагань.

Завдання основного рівня

  • Послухайте пісню «Не пора» у виконанні гурту «Соколи» (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=i14_l4IbgCw). Як увиразнюють провідний мотив твору мелодія та відеоряд?

Підкреслюючи надзвичайну важливість зазначеного мотиву, поет знову звертається до нього у вірші «Розвивайся ти, високий дубе» (1883). Поезія наскрізь пройнята вірою у відродження єдиної соборної України «від Кубані аж до Сяну-річки». Фольклорні образи дуба, «весни красної» використано як художній паралелізм, що підсилює емоційне звучання твору й віру в зміни на краще: «Розвивайся ти, високий дубе» — «розпадуться пута віковії»; «Весна красна буде!» — «прокинуться люди».

Автор висловлює навдивовижу точне пророче передбачення: приходить час, уперше за багато століть, коли Україна знову зможе стати єдиною й незалежною.

Але ця мрія здійсниться, «Вкраїна воскресне» лише тоді, коли наші «блудні сиротята» перестануть прислужувати сусідам — «Москві і ляхові», а об'єднаються та почнуть чесно працювати для своєї матері, будуть господарями в рідній хаті.

Завдання основного рівня

  • 1. Зробіть докладний художній аналіз поезії за цією схемою: визначте її жанр, провідний мотив, композиційні вузли, охарактеризуйте ключові образи, мовні особливості віршування.
  • 2. Порівняйте вірші «Не пора» і «Розвивайся ти, високий дубе» з початковим варіантом гімну України П. Чубинського, що був надрукований у львівському журналі «Мета» 1863 р. (адреса в Інтернеті: https://uk.wikipedia.org/wiki/Ще_не_вмерла_Україна). Які перегуки ви помітили на рівнях мотивів, образів, художніх засобів? Про що це свідчить?

Боротьба за визволення рідного народу супроти зла — воістину християнський чин, бо саме його здійснював і Спаситель. Його заповідь — це і є той «голос духа», що веде «вічного революціонера», каменярів до бою. Такий провідний мотив вірша «Хрест»: «Та знов хреста чудова сила /... сонні душі пробудила, / Вказавши нам святий прапор».

Як бачимо, уже молодий Франко хоч і захоплювався ще М. Драгомановим, але не цілком поділяв його погляди: усвідомлював однакову важливість і можливість як соціального, так і національного визволення України, бачив — як засвідчить подальша історія — цілком реалістичні, ефективні шляхи такого визволення.

Прикметний факт: усі щойно згадані вірші циклу «Україна» дружно й суворо забороняли й Російська імперія, і міжвоєнна Польща (яка окупувала тоді Галичину), і Радянський Союз.

Завдання основного рівня

  • З якими творами Т. Шевченка, вивченими торік, перегукуються вірші циклу І. Франка? Чи зберігають вони актуальність сьогодні? Чому?

Загалом у збірці переважає ще поетика революційного реалізму: • нерідко автор захоплюється раціоналізмом (обожнює всемогутню силу розуму, науки «без віри основ»); • має ще соціалістичні ілюзії (так, у вірші «Гадки на межі», співчуваючи бідуванню малоземельного галицького селянства, пише: «Зложитися полем докупи обом, / Зложитись хатами, знаряддям, тяглом?/ І, може, для них се єдиная рада?»); • вихід із суспільної кризи вбачає насамперед у духовному вдосконаленні людини, «просвіті», але не відхиляє й насильницького, кривавого шляху боротьби (вірш «На суді»); • нарешті, у багатьох віршах збірки ідея переважає над образністю, зміст — над формою, сама мова ще не зовсім вироблена, переобтяжена діалектизмами, полонізмами, росіянізмами.

Загалом же збірка «З вершин і низин» збагатила вітчизняну поезію психологічно наснаженою громадянською лірикою, у якій поєднуються публіцистична гострота та філософське звучання.

Збірка «Зів'яле листя», що побачила світ 1896 р., пройнята захопленням красою жінки й високим, трагічним почуттям кохання. Це — провідні мотиви книжки. Її жанр, за визначенням самого автора, — лірична драма.

«Зів'яле листя» — не збірка розрізнених віршів, а цілісний твір із наскрізним любовним сюжетом. Композиційно складається з трьох «жмутків», до кожного з яких входить по 20 поезій. Перший «жмуток» був написаний раніше й уміщений ще в збірці «З вершин і низин», потім до нього додалися два нові. В основі ліричного сюжету — болісні переживання юнака, викликані нерозділеним коханням. Три «жмутки» віршів (мов три дії драми) розкривають три душевні стани героя.

1. Палке кохання без надії на взаємність. Героя мучать самотність і сум. Світло приходить на зміну темряві в його душі й навпаки. І все ж крізь хмари відчаю пробивається промінчик сподівання на щастя.

2. Другий «жмуток» — найбільш оптимістичний, кохання в душі героя спалахує з новою силою, дарує віру, радість життя. Та... ненадовго.

3. Третій «жмуток» — розв'язка драми: кохана стає дружиною іншого, щира любов зневажена, надії на щастя остаточно втрачені. Герой більше не знає, для чого жити. Дійшовши до крайньої межі відчаю, він накладає на себе руки. Так ще раз повторюється доля молодого Вертера — героя відомого роману Й. В. Ґете, що про нього згадує автор у передмові.

Основою «ліричної драми» стали власні переживання поета, саме тому душевні порухи героя передані так зворушливо й переконливо. «Тричі мені являлася любов, — зізнається І. Франко, — тричі в руці від раю ключ держала», і тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохання залишали по собі «невтишиму тоску», засипали зів'ялим листям сподівань.

О. Шупляк. Поцілунок, що не відбувся. 2014 р.

Певно, найбільшою та єдиною взаємною любов'ю в Івановому житті залишилась уже згадувана Ольга Рошкевич. Вона була освіченою, талановитою людиною, перекладала Золя й братів Ґонкур, збирала народні пісні, виступала з публікаціями в часописах, брала участь у жіночому русі, була причетна до відкриття жіночої гімназії в Станіславі (тепер Івано-Франківськ).

Іван ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом. Закохані мріяли одружитися. Для себе готували подарунок: збірку весільних пісень, які збирала Ольга в рідному селі Лолині. Збірка таки вийшла друком, але тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом.

Ольга Рошкевич

Перешкодою до щастя став арешт І. Франка. Священик Михайло Рошкевич, батько нареченої, не міг пробачити Іванові захоплення безбожним соціалізмом, хоча дуже поважав хлопця, пророчив йому велике майбутнє. Якийсь час ще жевріли надії на диво, адже молоді люди щиро кохали одне одного. Але несподівана звістка про вимушений шлюб Ольги обірвала всі надії.

Ольга все життя як найбільшу святиню зберігала Іванові листи, а перед смертю заповіла сестрі покласти їй у домовину, щоб не розлучатися з ними й на тому світі. Так і залишилися вони таємницею для читачів. Але, певно, так і треба: кожна людина має право на особисте, сокровенне...

Для І. Франка ж ім'я Ольги назавжди залишилося священним. Світлий, ніжний, беззахисний образ коханої він напрочуд точно передав біблійним символом білої лілії. Коли почуття в ньому брали гору над холодними роздумами, усі його жіночі образи ставали чимось схожими на Ольгу. Митець буде писати про жіночу недолю в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги — то дівчиною, то заміжньою, яка запропастила свою долю. Для нього вона буде Анною в п'єсі «Украдене щастя», еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

Через кілька літ доля звела І. Франка з надзвичайно вродливою й розумною дівчиною Юзефою Дзвонковською. У неї були закохані всі Іванові друзі, але дівчина нікому не відповідала взаємністю. Думали, що через польський гонор, високе походження.

Фелікс Дашинський (друг І. Франка, в одному з листів до нього): «Перед цією красою потрібно впасти на коліна й молитися, молитися. Гляньте, вона ж Дантова Беатріче! О, як би хотілося вічно гладити її шовкове волосся, щоки... обняти тільки раз — і вмерти. Подивіться на її стан, на її голубі очі. О, тут, крім усього, можна стати мрійником. Такій королеві можна віддатися душею та тілом, піти за нею на край світу, кинутись в огонь або в воду... Це якийсь диявол, а не жінка! А чи знаєте, чим притягує? Величезним тактом — тримає людей на поводку — нічим не ділиться й нічого не говорить, і тим доводить людину до шалу. Вона — суцільне мовчання. Вона, як та стіна, на котрій люди малюють ідеали, — найрізноманітніші взори дівочих чеснот, оскільки зовнішній вигляд не дозволяє закрадатися жодному сумніву, жодній критиці. Прекрасна мовчанка. Ангел доброти, розсудку, невинності».

І ось ця загадкова красуня зачарувала й І. Франка. Наприкінці 1883 р. він запропонував їй руку й серце, але дівчина відмовила. Однак відкрила — йому єдиному — справжню причину своєї холодності й непоступливості: кохання не для неї, Юзефа хворіла на сухоти — тоді страшну, невиліковну хворобу, яка раніше чи пізніше мала звести її в могилу.

Юзефа Дзвонковська

Так поступово збиралися «жмутки» майбутнього «Зів'ялого листя», зароджувався отой наскрізний мотив збірки: «Не надійся нічого...» Поет присвятив Юзефі один із найтрагічніших віршів «Зів'ялого листя» — «Вона умерла!», у якому передав біль і розпач втрати.

...Її могилу віднайшли недавно на кладовищі в Івано-Франківську. Звичайнісінька плита з пісковику, потріскана й поросла мохом. На ній дати народження й смерті Юзефи Дзвонковської — 1862-1892. Усього 30 років життя. Передчуття не обмануло дівчину. Доводиться тільки дивуватися шляхетності й витримці людини, яка пожертвувала своїм щастям, змарнувала вроду, тепло душі, аби лише не завдавати болю коханій людині.

Уже листуючись з майбутньою дружиною, Іван пережив ще одне, мабуть, найтяжче кохання — до Целіни Журовської. «Отся любов перемучила мене дальших 10 літ», — зізнається згодом поет. Целіна — полька, працювала на пошті, була надзвичайно примхливою й гордою, до Іванових почуттів поставилася легковажно.

Пізніше з неприхованою пихою згадувала, що І. Франко буквально переслідував її. Іде з роботи, а він — слідом. Вона зупиниться — зупиниться й він. Так тривало місяцями. Іван боявся промовити до неї й слово, підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами. Панну це смішило й злило водночас. На запитання, чому не відповіла йому взаємністю, Журовська відверто, не видумуючи різних причин, відказувала: він їй просто не подобався. Був рудий, а їй імпонували брюнети. І прізвище не подобалося, не мав солідного становища, грошей та надій на них. Ось така життєва філософія. Утім, кожен робить свій вибір і має на це повне право.

Хоча й І. Франко не мав особливих ілюзій, він бачив справжню душу цієї жінки, тому й описував її іншими барвами, аніж Ольгу чи Юзефу. В уяві поета Целіна — «женщина чи звір», «сфінкс». Її ім'я з'явиться в повісті «Маніпулянтка». Пізніше жіночий образ у «Перехресних стежках», теж навіяний постаттю Целіни, І. Франко назве ім'ям Регіна (цариця). Цариця, королева сонця, мрій і дум поета...

Однак через багато літ саме Целіна якийсь час допомагала недужому поетові, коли він залишився цілком самотнім і безпомічним в останні місяці життя. Правда, скептики подейкують, що в такий спосіб сподівалась отримати в спадок будинок Франків. Хто знає, що тоді рухало цією жінкою...

Пам'ятаючи цю автобіографічну підоснову, не дивуймося, чому лірична героїня «Зів'ялого листя» така невловимо різна й багатолика. Вона — і загадкова незнайомка, і легковажна красуня, й обмежена міщанка, і мила, ніби перенесена з народних пісень, дівчина, вона й умирає, і знову продовжує жити.

Усі картини в домі Франків були подаровані. Єдина, яку поет купив в антиквара, — робота маловідомого львівського маляра М. Рейзнера «Портрет незнайомки». На ній зображена молода чорнява красуня з маковим цвітом у волоссі. Цією картиною І. Франко дуже дорожив. Одні дослідники вбачають у ній образ Ольги Рошкевич, інші — Юзефи, а дехто — Целіни.

М. Рейзнер. Портрет незнайомки

В образі героя збірки також найчастіше пізнаємо самого І. Франка. Однак пам'ятаймо: не варто цілком ототожнювати автора й ліричного героя. Адже вони живуть у різних світах — реальному й художньому, герой — образ збірний, узагальнений, якоюсь мірою уявний, а тому близький та зрозумілий багатьом людям.

Завдання основного рівня

  • Доведіть на основі ліричного сюжету збірки, що автор і герой «Зів'ялого листя» — не цілком тотожні за долями.

• Характерний вірш першого «жмутка» збірки — «Безмежнеє поле...». У ньому життя ліричного героя символічно постає в образі безмежного, суворого поля — «в сніжному завою». Героя мучать «болі» — його самотність. Єдиний товариш — це, можливо, поетичний талант, який може дати розраду, допомогти подолати відчай і жаль. Тому поет устами ліричного героя просить дати йому «обширу й волі» — свободи для творчості. Хоча, як і кожна символічна картина, ця може бути прочитана й по-іншому. Покладений на музику М. Лисенком, вірш зазвучав як прекрасна журлива пісня.

• У другому «жмутку» герой найбільше розкриває свій внутрішній світ. Він уже не зневірений погордою коханої, навпаки — любить її набагато сильніше, але якоюсь уже лагідною й проясненою любов'ю.

Поезії цього циклу написані переважно в стилі українських народних пісень, вирізняються фольклорною мелодикою, що вивірена віками тонким народним слухом. Тому закономірно, що до віршів ліричної драми так часто зверталися відомі українські композитори — А. Кос-Анатольський, М. Лисенко, Г. Майборода, Я. Степовий.

Поезії другого «жмутку» багаті на художні паралелізми, антитези, образи-символи, їм властива пісенна ритміка, що зачаровує читача.

Завдання основного рівня

  • Перечитайте кілька віршів другого циклу на вибір і доберіть приклади до кожного зі щойно названих художніх засобів.

Перлинами цього циклу стали поезії «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Чого являєшся мені у сні?..».