Українська література. Профільний рівень. 10 клас. Пахаренко

Література в Галичині наприкінці ХІХ ст.

З 1340 р. більша частина Західної України — Галичина — перебувала під польським гнітом, інші західноукраїнські землі загарбали Туреччина (Буковину) та Угорщина (Закарпаття).

Унаслідок поділу Польщі 1772 р. Західна Україна опинилася під владою Австрійської імперії. Це теж був колоніальний гніт, але не такий брутальний, як польський. Так, уже наприкінці ХVІІІ ст. було дещо полегшене кріпосне право, а після Революції 1848 р. й зовсім скасовано. Греко-католицьку церкву, що впродовж століть зазнавала польських утисків, було урівняно в правах з римо-католицькою. У 1784 р. цісар Йосиф ІІ заснував у Львові університет, який став першим вищим навчальним закладом такого типу в Україні. До речі, навчання тут велося німецькою, латинською й українською (книжною) мовою. Поступово відновлювалася система початкової й середньої освіти (парафіяльні школи, гімназії).

Проте імперія є імперія. Згадані реформи втілювалися в життя частково й суперечливо, особливо на місцях. Поляки мали в Австрії значно більші пільги, аніж русини1, і продовжували утримувати реальну владу в Галичині у своїх руках. Скажімо, вони домоглися ухвали уряду про викладання в усіх навчальних закладах краю тільки по-німецьки й по-польськи. На кожному кроці нав'язували думку, нібито русинська мова — лише діалект2 польської, а русини — ті ж самі поляки.

1 Русини — українці Галичини й Закарпаття за традицією, що зберігалася від часів Київської держави і до кінця ХІХ ст., називали себе русинами, а свою мову — русинською.

2 Діалект — (від грецьк. спілкуватися) — відгалуження мови певного народу, яким говорять лише на певній обмеженій території.

Пам'ятник М. Шашкевичу на Білій Горі (стиль український модерн), установлений у 1911 р. до 100-ліття від дня народження письменника. Сучасна світлина

Література Галичини перших десятиліть ХІХ ст. залишалася ще класицистичною, у ній продовжували використовувати стару книжну мову — так зване «язичіє». Це була мішанина слів церковнослов'янської, польської, російської мов і місцевого діалекту. З огляду на все це масового характеру набували спольщення й онімечення представників вищих верств галицького суспільства — духівництва, поміщиків, чиновників, заможних міщан.

Однак і в таких непростих умовах з'являються перші паростки національно-культурного відродження. Потужним культурним центром краю ставав Львів, що мав кільканадцять чудових храмів, театр, українську церковну книгарню. Незважаючи на міжімперські кордони, посилювалися господарські й культурні зв'язки зі Східною Україною, приходило усвідомлення єдності двох гілок української нації.

Перший потужний спалах національного відродження в Галичині пов'язаний з діяльністю гуртка «Руська трійця» (1832-1837). Його заснували студенти Львівської семінарії — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький.

Гуртківці вбачала свою мету в збиранні фольклору, поширенні в народі освіти, доступних науково-популярних праць, написанні та виданні близьких народові творів. Усе це робили задля високої ідеї національного відродження в Галичині та в перспективі об'єднання всіх українських земель, визволення з колоніального ярма.

1837 р. гуртківцям удалося видати цілком романтичну за змістом збірку фольклорних і власних творів «Русалка Дністровая» живою народною мовою. Тому ця дата вважається роком народження нової української літератури на Галичині.

Культурно-політичне життя краю впродовж усього ХІХ ст. тривало в умовах протистояння двох течій у середовищі інтелігенції — москвофілів і народовців.

• Москвофіли, щедро фінансовані російським урядом, обстоювали мовну, культурну й політичну єдність населення Західної України з Росією. Методично нав'язували українцям штучне язичіє, уже мертву, класицистичну книжну традицію в літературі та мистецтві, гальмуючи в такий спосіб культурний поступ краю, денаціоналізуючи його. До середини ХІХ ст. під їхній вплив потрапили практично всі культурно-освітні установи Галичини — Народний дім, товариство «Руська матиця», преса (газета «Зоря галицька», журнал «Слово»), книговидання, освіта, справочинство.

• На противагу москвофільству в 1860-х роках виник народовський рух. Його ініціювали молоді інтелігенти-патріоти. Народовці організували й багато десятиліть фінансували найавторитетніші та наймасовіші громадсько-культурні об'єднання Західної України. Це товариство «Руська бесіда» (1861), яке проводило літературно-мистецькі вечори, доповіді, концерти, бали, утримувало театр. 1868 р. було засноване товариство «Просвіта», що популяризувало українську освіту та культуру серед народу. З 1873 р. діяло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), яке фактично виконувало функції української Академії наук.

Отже, складність і суперечливість громадського життя на західних землях полягали передовсім у тому, що за українців змагались аж чотири ідеології — імперська австрійська, шовіністична польська, проросійська й національна українська. Не лише росіяни, а й австрійці та поляки часто підтримували саме москвофілів (явно чи приховано), бо ті послаблювали український національний рух.